Geum.ru

С. В. Сагайдак, Т. М. Грищенко Суми, 20

Вид материалаДокументы

Содержание


Історія футболу
Історія українського футболу
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Гасло



Гасло – «Творимо історію разом». Євро-2012 стане особливим розділом в історії турніру, що розпочалась у 1960 році. Безсумнівно, Україна та Польща назавжди ввійдуть в історію гри, адже вперше фінальний турнір континентальної першості пройде на теренах центральної та східної Європи. Усі організатори, приймаючі міста, гравці та вболівальники Євро-2012 власноруч напишуть нову сторінку в літописі європейського футболу.


Талісмани





Талісмани Євро-2012: Славек та Славко


Одяг кожного з персонажів представлений у національних кольорах – червоно-білий (Польща) і синьо-жовтий (Україна), навіть волосся талісманів має національне забарвлення. Український талісман має характерну українську національну символіку: вишиванку і пояс. А також кожен талісман має свій номер: польський талісман – 20, а український – 12, що складають разом 2012 рік.

У суботу, 4 грудня 2010 року, у Києві були оголошені офіційні імена талісманів ЄВРО-2012. За результатами голосування, в якому взяли участь 39233 уболівальники, ними стали Славек і Славко.


ІСТОРІЯ ФУТБОЛУ

Футбол – це гра, якій поклоняються мільйони людей. Гра, від якої калатає серце, захоплює подих, відкривається щира людська душа. Футбол – одна з найдавніших і найпопулярніших ігор людства. Невідомо, де і коли він з'явився. Архівні джерела, знайдені в Китаї та Єгипті, зокрема зображення гравців з м'ячем, окремо м'ячі, дають вченим підстави стверджувати, що футбол був відомий людству задовго до нашої ери. Так, англійський професор Барканс (Англія) переконаний, що навіть первісні люди грали в футбол кам'яним м'ячем.

Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували у різних народів із давніх часів. Біографія футболу досить складна і його «родовід» простежується до глибокої давнини. Футбол, безперечно, треба визнати плодом тривалої колективної творчості багатьох народів, що в різні часи внесли свою частку в створення й розвиток цієї гри. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці цу-чу (куд-жу). Згідно з китайськими легендами, футбол винайшов Жовтий імператор Хуанді близько 5 тисяч років тому. Також існують думки, що китайську гру «куд-жу» могли вигадати за часів Цинь Ші Хуанді або Ву Ді з династії Хань. Достеменно відомо, що вже у період династії Сун існували майже закриті клуби «цу-чу», куди було дуже важко потрапити. Найвправніші гравці в цу-чу в імперії Сун навіть посідали високі політичні позиції в суспільстві. На той час у Китаї вже з’явився перший надувний м’яч, за камеру в ньому був сечовий міхур тварини.

Китайські дослідники змогли обґрунтувати і довести першість Китаю в іграх з м'ячем, тому ФІФА офіційно визнала цю країну батьківщиною футболу. В античні часи подібні ігри були в різних країнах: в Єгипті; в Японії – «кемарі», ймовірно, різновид куд-жу, який привезли з Китаю 600 року н. е. В античній Греції серед вільного населення була поширена гра з м’ячем, що мала назву «епіскірос». Що спільного між грецьким епіскіросом і сучасним футболом? Ну, по-перше, у м’яча грали ногами, по-друге, гравці поділялись на дві команди. Майданчик для гри, як і в сучасному футболі, в епіскіросі розмежовувався навпіл середньою лінією. Гра розпочиналася з центра поля, а мета її полягала в тому, щоб провести м’яч за лінію, накреслену на ігровій половині суперника.

В Давньому Римі існувала гра «гарпастум». Відомо, що римляни багато чого взяли у греків, а саме змагання відзначалося надзвичайною жорстокістю, там можна було брати м'яч у руки і використовувати силові методи боротьби, тому забава була схожа на регбі.

Гарпастум, як ніяка інша гра, відповідав вимогам римлян у підготовці й вихованні воїнів – основної сили стародавньої держави. У грі-побоїщі водночас брала участь велика кількість людей, правилами дозволялась силова боротьба, грубе штовхання, підніжки, удари по ногах і все-все, що могло привести до перемоги. Гарпастум був не стільки спортивною грою, а тренувальною моделлю бою римського легіону в пішому строю. Виступаючи в далекі походи, легіонери ніколи не забували прихопити з собою м’яча. Під час вторгнення імперських військ на Британські острови разом із солдатами туди прийшов і гарпастум.

У Середньовіччі у Франції грали в «ля суль» (ля шуль) м’ячем, з повітрям або ганчір'ям усередині. В італійських містах Флоренція та Падуя популярним було «кальчо» – жорстка гра, де можна було використовувати для відбивання кулі руки і ноги, яка часто завершувалася травмами учасників. В італійській мові сучасний футбол зберіг стару назву «calcio». Відомо, що ще в 1580 році граф Верніо видав правила кальчіо. В нього грали переважно представники вищих верств суспільства. Навіть римські понтифіки в молоді роки не стидалися виходити на п’яцца делла Новере у Флоренції, яку вважають колискою кальчіо.

Сімсот років тому футбол на Британських островах був улюбленою грою, в нього грали захоплено й повсюдно. На вулицях і майданах стихійно гуртувалися готові до змагань групи. У ранньому британському футболі глядачів не було узагалі – всі хотіли бути його учасниками. У погоні за м’ячем натовп трощив все на своєму шляху. Проти такої забави виступили купці, феодали і церква. У 1313 і 1314 роках вийшли укази англійського короля Едуарда II, які забороняли в Лондоні неконтрольовану небезпечну гру, що збирала величезну кількість людей і закінчувалася численними пошкодженнями. Загалом до 1667 року в Англії вийшло понад 30 королівських указів, які в тому чи іншому вигляді забороняли гру у футбол. Футбол (англ. football) ставав дедалі популярнішим у Британії, футболістом був, зокрема, англійський король Генріх VIII. Про гру згадували у своїх творах письменники XV—XVIII століть Джуліанна Барнс і Філіп Сідні, драматурги Джон Дей та всесвітньовідомий Вільям Шекспір (у п'єсах «Король Лір» і «Комедія помилок»).

Нарешті період масового, неорганізованого футболу в Англії остаточно скінчився, йому на зміну прийшов регламентований правилами. Перший уніфікований звід футбольних правил був складений в Кембриджському університеті в 1848 році. Кембриджські правила стали першими розробленими футбольними правилами та передвісниками сучасного футболу.

У 1863 році Ебенізер Кобб Морлі, адвокат з міста Кінгстон-апон-Халл, опублікував статтю в газеті Беллзлайф з пропозицією створити керівний орган футболу. Ідею Морлі підтримали керівники інших футбольних клубів, в результаті чого такий керівний орган був створений. Також Морлі був причетний до складання перших Правил гри в футбол. Саме тому його вважають не лише батьком Футбольної Асоціації, але й батьком футболу. Морлі став першим секретарем Футбольної асоціації Англії (1863-1866) та другим її президентом (1867-1874).

У 1867 році був запроваджений перший в світі, як вважають, офіційний футбольний турнір, кубок Юдана, найстаріший, існуючий у футболі трофей, названий на честь місцевого футбольного ентузіаста і власника театру Томаса Юдана.

Перша міжнародна гра була зіграна в Шотландії 30 листопада 1872 року між збірними Англії та Шотландії, яка започаткувала історію проведення міжнародних матчів між національними збірними.

У 1904 році в Парижі створено ФІФА – Міжнародну федерацію футболу, яка об'єднувала національні федерації. Згодом футбол включено до програми Олімпійських ігор, а з 1930 року почали проводити чемпіонати світу з футболу.

Зараз футбол в економічно розвинутих країнах є прибутковим бізнесом, а провідні футбольні клуби Європи мають річні бюджети на рівні кількох сотень мільйонів євро.


ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ

Коріння цієї гри на території України сягає кінця XIX сторіччя. Одними з перших гравців у футбол на теренах теперішньої України були англійські моряки в одеському порту, які створили і найперші команди (ОБАК – Одеський британський атлетичний клуб створено у 1878), що складалися лише з англійців. У 1884 році в Одесі було збудоване перше футбольне поле, гру «foot-ball» іноземці намагались популяризувати серед місцевого населення.

Паралельно гра проникла до Західної України, де діяли осередки спортивного товариства «Сокіл». Перші правила футбольної гри надруковано у монографії «Гімнастичні ігри шкільної молоді», яку видав у 1891 році Едмунд Ценар – професор учительської семінарії у Львові. Федерація футболу України за матеріалами, наданими львівськими істориками спорту, постановила вважати гру, яка відбулася 14 липня 1894 року у Львові, першим документально зафіксованим футбольним матчем на території України.

В 1900-х роках перші футбольні клуби виникають у багатьох містах України. Ініціаторами є переважно молодь, студенти вищих шкіл. У багатьох містах першими гравцями були робітники та моряки з країн Європи.

«Сокільський рух», започаткований чехами у середині XIX сторіччя, був причетний до розвитку гри у Києві. Перша команда – «Південь» (1902) складалася переважно із чехів. Згодом її перейменовано на «Сокіл». Одним з осередків київського футбольного руху Києва був Політехнічний інститут, студенти якого створили команду «Політехніки» (1906). У 1911 році 6 київських клубів організували першу міську лігу: «Любителі спорту», Спортивно-гімнастичний гурток при Київському політехнічному інституті, гурток «Славія», гурток «Спорт», Польське гімнастичне товариство та гурток «Фенікс». Виграли турнір «Політехніки».

У Львові студенти першої реальної школи утворили ФК «Слава», що згодом став предком клубу «Чарні» (pl:Czarni) (1903), свою спортивну команду зробила четверта гімназія – КГС (Клуб Гімнастично-Спортовий, 1904). Цю команду через 3 роки перейменовано на «Поґонь» – у міжвоєнний період вона буде одним із флагманів польського футболу. Учні 3 та 6 гімназій створили команду «Лехія» (1905). У 1905 році вперше провели чемпіонат міста – перемогли «Чарні».

У першій Одеській лізі (створена у 1911) брали участь ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб), ОКФ (Одеський кружок футболу), Шеремет’євці, «Спортинг-Клуб», «Вега», «Індо», «Турн-Ферайн» (команда німецького спортивного товариства) і «Флорида».

Осередками футбольного життя радянської частини України залишалися великі міста: Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Сталіно. Найкращі команди грали у Харкові – тодішній столиці республіки. Всі 7 першостей УРСР у 1921-31 роках виграли саме харків'яни. Коли у СРСР вирішили організувати перший чемпіонат країни для колективів міст та республік, представник Харкова – «Штурм» став переможцем зональних змагань в Україні. У московських плей-оф «Штурм» у півфіналі розгромив збірну Закавказької РСР — 4:0, а у фіналі несподівано переграв команду Ленінграду — 2:1. Серед найкращих гравців 1920-х та 30-х рр. з першої столиці УРСР були футболісти збірної СРСР: Микола Кротов, Іван Привалов, Микола та Костянтин Фоміни та Олександр Бабкін. У 1927 році створено «Динамо» (Київ), яке стало флагманом українського футболу.

Саме «Динамо» було єдиною українською командою у найвищій лізі першого чемпіонату СРСР 1936 р., «Динамівці» зайняли 2 місце. Одними з найкращих футболістів країни були воротар Антон Ідзковський, захисник Костянтин Фомін, нападники Костянтин Щегоцький і Віктор Шиловський. Але за чемпіонство боролися тільки сильні московські клуби («Динамо» і «Спартак»), а найвищим довоєнним показником киян залишилось віце-чемпіонство 1936 р.

В Києві влітку 1942 року провели турнір, де виступали угорські, німецькі та румунські військові частини й дві українські команди — «Рух» і «Старт» (або ж по-іншому «Хлібзавод», бо там працювало більшість гравців колективу). Найвідомішими іграми стали зустрічі «Старту» з командою «Флякельф», перша з яких закінчилась перемогою українців 5:1 і було проведено матч-реванш. Через 3 дні – 9 серпня 1942 року «Старт» вдруге переміг німців – 5:3. Після цієї зустрічі відбулися арешти та розстріли київських футболістів, а гра згодом отримала назву «Матч смерті».

В 1930-х роках у вищій лізі СРСР регулярно грало лише «Динамо» (Київ). «Стахановець» із Сталіно (зараз – «Шахтар») провів у еліті сезони 1938-1941 рр. і повоєнні 1949-1952 рр. Від 1955-го клуб став постійним учасником найвищого дивізіону. Періодично у вищій лізі з'являлися харківські команди «Локомотив» (1949, 1950, 1953 та 1954) і «Авангард» (1960-1963). До «збірної» футболістів «Динамо» чи «Стахановця» майже не викликали. Першим гравцем українського клубу, який вийшов у матчі за СРСР, став Віктор Фомін у 1955 році. Лише кілька поєдинків зіграли Віктор Каневський (5 ігор) і Олег Макаров (1), а стабільним гравцем збірної з українських футболістів став тільки півзахисник київського «Динамо» Юрій Войнов – єдиний представник українських клубів на чемпіонаті світу 1958 р., де виступав Радянський Союз. У складі збірної він став чемпіоном Європи 1960 року.

У 1954 році «Динамо» вперше завоювало Кубок СРСР. З 1957 року головним футбольним функціонером у ЦК КПУ став Володимир Щербицький, з чиїм іменем будуть тісно пов'язані успіхи та вплив найсильнішого в УРСР футбольного клубу «Динамо» (Київ).

У 1961 році вперше в історії чемпіонатів Радянського Союзу переможцем стала команда з України — київське «Динамо». Того ж року Кубок здобув «Шахтар» (Сталіно). Український футбол ставав дедалі помітнішим. У період від 1965 до 1975 року команда «Динамо» (Київ) тільки 1 раз опускалася нижче від 2-го місця в першості СРСР (7 позиція у 1970 р.), підсумок тих 11 сезонів: 6 чемпіонств і 4 віце-чемпіонства. Коли закінчили виступи головні «зірки» московських клубів 1960-х років: Валерій Воронін, Едуард Стрєльцов та Валентин Іванов з «Торпедо»; Альберт Шестерньов і Володимир Пономарьов (ЦСКА); Галімзян Хусаїнов («Спартак»); «динамівці» Ігор Численко та Лев Яшин, то відсоток гравців у національній збірній СРСР з Києва збільшився.

Серед 14 учасників Чемпіонату Європи 1972 р. 6 гравців представляли клуби УРСР – «Динамо», «Шахтар», «Зоря» і «Карпати». Того року чемпіонат сенсаційно виграла «Зоря» (Ворошиловград), «Динамо» було другим, а 6-е місце посів новачок «Дніпро», де наставником працював молодий тренер Валерій Лобановський.

Колишній нападник київського «Динамо» повертається до Києва і з динамівського колективу ліпить сильну навіть за європейськими мірками команду. «Динамо» здобуває Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА 1975 р. «Золотий м'яч» найкращому гравцю Європи від «Франс футболу» отримує нападник киян Олег Блохін. Валерія Лобановського призначають наставником збірної. Олега Блохіна визнавали найкращим футболістом України у 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980 і 1981 роках та найсильнішим гравцем СРСР у 1972, 1973 та 1974 роках.

В 90-х чимало сильних гравців виїжджало за кордон, від колишньої радянської системи підготовки юних гравців залишилося дуже мало. Першим чемпіоном України стала сімферопольська «Таврія», яка перемогла у вирішальній грі «Динамо» (Київ). Всі наступні чемпіонати (аж до 2002 р.) вигравали кияни. Збірну формували на основі «Динамо», куди у 1996-у після кількох років праці на Близькому Сході повернувся Валерій Лобановський. Він зробив ряд футболістів зірками світового рівня, які невдовзі перейшли грати до закордонних клубів (Андрій Шевченко, Олег Лужний, Каха Каладзе, Сергій Ребров). У 2004 році український легіонер «Мілана» (Італія) Андрій Шевченко виграв «Золотий м'яч» – приз найкращому футболісту Європи.

Сильнішав клубний футбол. Зайнявши пост президента «Шахтаря» (Донецьк) мільярдер Рінат Ахметов, завдяки вдалим капіталовкладенням зробив донецьку команду рівним суперником для київського «Динамо». Збірна України у 1997-2001 роках тричі поспіль не потрапляла на міжнародні чемпіонати через поразки у вирішальному плей-оф. Першим серйозним турніром, куди потрапила національна команда, став чемпіонат світу 2006 р. Наставник «синьо-жовтих» Олег Блохін ще за тур до кінця забезпечив упевнене перше місце у відбірковій групі, де суперниками українців були збірні Туреччини, Греції та Данії. На самому чемпіонаті Україна сенсаційно дійшла аж до 1/4 фіналу. За підсумками 2006 року Олег Блохін потрапив до списку 10 найкращих тренерів світу.

У сезоні 2008/09 українські клуби встановили власний історичний рекорд за набраними очками у таблиці коефіцієнтів УЄФА, увійшовши до першої п'ятірки Європи.