З м І с т Вступ 5-7 Поняття, предмет та завдання криміналістики 8-17 Система криміналістики 18-22 Природа криміналістики 23-28 Принципи, функції, джерела, закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Поняття, предмет та завдання криміналістики Перша група 2. Система криміналістки 3. Природа криміналістики 4. Принципи, функції, джерела, закони розвитку та методи криміналістики Список використаної літератури

Подобный материал:

• 1 Мова криміналістики в історичному аспекті, 454.5kb.
• Заступник начальника кафедри криміналістики, кандидат юридичних наук, доцент, 636.33kb.
• Методичні рекомендації по виконанню та тематика магістерських робіт з курсу криміналістики, 201.11kb.
• Міністерство освіти І науки україни національна юридична академія україни імені ярослава, 391.57kb.
• Криміналістика Завдання на модуль, 43.9kb.
• Мвсукра ї н и луганський державний університет внутрішніх справ імені е. О. Дідоренка, 1377.5kb.
• Програма та методичні рекомендації з організації та проведення стажування курсантів, 1158.84kb.
• Р. Л. Степанюк, викладач кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх, 101.84kb.
• Плани розглянуто та затверджено на засіданні кафедри криміналістики Луганського державного, 1907.99kb.
• Питання до державних іспитів з  криміналістики, 49.16kb.

Курсова робота на тему:

Поняття, предмет та завдання криміналістики

З м і с т

Вступ 5-7


1. Поняття, предмет та завдання криміналістики 8-17

2. Система криміналістики 18-22

3. Природа криміналістики 23-28

4. Принципи, функції, джерела, закони розвитку та методи криміналістики 29-34

Висновок 35-36

Список використаної літератури 38-39

В с т у п


Криміналістика — це поняття, що більше як сто років тому ввійшло в науку та практичну діяльність з питань боротьби зі злочинністю. Його поява пов'язана з іменем австрійського професора Ганса Гросса, котрий запропонував так називати нову галузь приклад­них знань, покликану швидко і повно розв'язувати завдання, постав­лені давніми римськими юристами — хто? що? де? за чиєю допомо­гою? для чого? яким чином? коли?

З того часу криміналістика пройшла велику еволюцію у своєму становленні та розвиткові, пережила розквіт — ейфорію досягнень та гіркоту застою. Для розвитку криміналістики доклали великих зусиль плеяда вчених і практиків, котрі розробляли її окремі аспекти та положення. Можна впевнено стверджувати, що криміналістика — це міжнародна наука, що не має меж.

Сьогодні криміналістика — це самостійна галузь спеціальних юридичних наукових знань, котра має свій предмет, систему, науково обґрунтовані прийоми та методи розв'язання наукових і практичних завдань.

Криміналістика — одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів. Саме вона дає слідчому й оперативному працівникові ключ до пі­знання і дослідження події злочину, визначення її механізму, а та­кож встановлення безпосередніх суб'єктів і об'єктів матеріального середовища, котрі беруть у ній участь. Професійні знання слідчо­го, які спираються на методи і засоби криміналістики, дають змогу розплутувати дуже складні збіги суб'єктивних і об'єктив­них факторів, причинне пов'язаних зі злочином. У такому розу­мінні криміналістика має пріоритет в боротьбі зі злочинністю, а її методи й засоби сприяють удосконаленню діяльності державних структур, які здійснюють правоохоронну функцію. Зважаючи на це важко переоцінити соціальну роль криміналістики.

Криміналістика безпосередньо не займається розслідуван­ням і розкриттям злочинів, вона забезпечує слідчу, оперативну практику ефективними методами та технічними засобами, що постійно вдосконалюються.

Потреби практики визначають і завдання криміналістики, для вирішення котрих вона використовує досягнення суспільних, природничих і технічних наук. На їх основі розробляються нові криміналістичні засоби і методи збирання та дослідження речо­вих доказів. Такий розвиток, з одного боку, зорієнтований на судово-слідчу практику, а з іншого — тісно пов'язаний із філо­софією, логікою, іншими галузями знань. Усе це сприяє розши­ренню діапазону дослідження джерел доказової інформації (мікрооб'єктів, слідів, звуку, запаху).

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміна­лістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналіс­тику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

1. Поняття, предмет та завдання криміналістики


Термін «криміналістика» (від лат. сriminalis — те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношен­ню до кримінального права та визначав як вчення про реа­лії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умо­вах появи професіональної та організованої злочинності.

Історично криміналістика народилася в надрах кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяль­ність у боротьбі зі злочинністю.

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо­мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судово­го розгляду та попередження злочинів.

Криміналістика — наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

Становлення криміналістики як науки і процес удоскона­лення її предмета та методів відбувались відповідно до певних со­ціально-історичних умов, що змінюються, з урахуванням набу­тих знань фундаментальних наук. Уперше криміналістику як систему спеціальних знань визначив австрійський криміналіст Г. Гросс, котрий писав у 1892р., що "криміналістика за своєю природою починається лише там, де встановлюють... яким саме способом вчиняються злочини? Як дослідити ці способи і роз­крити їх, які були мотиви вчинення того чи іншого злочину, які малися на увазі цілі — про те не говорить ні кримінальне право, ні процес. Це складає предмет криміналістики"¹. Отже, за Г. Гроссом, криміналістика має вивчати способи вчинення зло­чину та методи його розкриття. Що стосується мотивів злочину, то їх дослідженням займається кримінальне право.

Пізніше С.М. Трегубов (1912р.) зазначав, що криміналісти­ка являє собою застосування методів природничих і технічних наук щодо розслідування злочинів та встановлення особи злочи­нця. Аналогічної думки дотримувався й І.М. Якимов (1925р.). Одне з найбільш вдалих визначень криміналістики як "системи наукових, технічних і тактичних методів розкриття злочинів, системи, що охоплює разом з тим методику розслідування окре­мих видів злочинів"², належить першому російському професо­рові криміналістики С.М. Потапову.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про суку­пність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час зали­шалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років, що пов'язано зі склад­ністю об'єкта пізнання, вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

У подальшому поняття предмета криміналістики перебува­ло в центрі уваги відомих криміналістів С.П. Митричева, А.І. Вінберга, О.М. Васильєва, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова, О.Н. Колесниченка, В.Я. Колдіна та ін.

Предметом будь-якої науки е річні сторони, властивості та відношення навколишнього світу, виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей³.

Злочин являє собою складне соціальне явище, що характе­ризується своєю структурою, взаємозв'язками елементів, котрі через пізнання і кількісне вираження набувають сталого харак­теру і, таким чином, об'єктивно існують як певні закономірності. Злочин є об'єктом пізнання багатьох юридичних галузей знань, при цьому кожна наука досліджує ті закономірності, які склада­ють її предмет.

Закономірність (тобто відповідність закону) — це діяль­ність, явище, процес, котрий відповідає певним правилам, нор­мам; це відношення, зв'язок, який підкоряється об'єктивному закону природи і суспільства. Стосовно до події злочину законо­мірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відображення матерії, а й можливість прогнозування виникнення джерел інформації, управляти ними і цілеспрямовано використовувати їх у правоохоронній діяльності.

Уперше на закономірності звернув увагу відомий криміна­ліст

Р.С. Бєлкін, який і увів їх як елемент у предмет криміналістики. Він дослідив і визначив такі закономірності: утворення слідів злочину; повторюваність процесів виникнення слідів; зв'язок між діями злочинця і настанням злочинного результату; зв'язок між способом вчинення злочину і слідами застосування цього спосо­бу; залежність вибору способу від конкретних обставин; зник­нення доказів, тобто слідів злочину.

Аналіз наведених закономірностей дає змогу об'єднати їх у три групи.

Перша група

1. Повторюваність, тобто за наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад кожного разу при дотику пальцем до гладкої поверхні виникає слід.
   
2. Зв'язок між дією і результатом, що настає. Сутність цієї закономірності полягає в тому, що настання злочинного результату завжди передбачає наявність злочинної діяльності. Будь-який слід-відображення обов'язково припускає наявність відо­бражуваного. Цей зв'язок носить кореляційний характер і мо­же бути виражений математично (кількісно).
   
3. Закономірне зникнення слідів-відображень, тобто слід у часі поступово змінюється, втрачається частина відображених ознак. "Давній" слід менш інформативний.
   

Друга група.

1. Зв'язок між способом дії та слідами злочину, тобто однакова взаємодія за інших рівних умов породжує однакові наслідки. Якщо вчинено крадіжку, то має бути відсутнім майно. У разі пострілу з близької відстані на об'єкті утворюються сліди кіп­тю.
   
2. Зв'язок між способом вчинення злочину та особою злочинця. Спосіб вчинення злочину образно називають почерком зло­чинця, проте він не дає змоги ідентифікувати суб'єкта, оскіль­ки залежить від багатьох чинників об'єктивного і суб'єктивно­го характеру, які не завжди піддаються точному визначенню. Тому зв'язок між способом і особою суб'єкта носить ймовірний характер і реально проявляється лише в результаті масових спостережень.
   
3. Залежність способу вчинення злочину від конкретної обста­новки. Діяльність злочинця хоча й носить відносно сталий ха­рактер, однак не може кожного разу повторюватися в усіх де­талях, оскільки новий злочин скоюється за нових умов обста­новки та часу. Тому образ дії злочинця залежить від ситуації, що склалася на місці події, а зв'язок має різний ступінь кореля­ції.
   

Третя група стосується зв'язків, які виникають з перебігом подій та явищ, пов'язаних із злочинцем та його суб'єктивними діями:

1. Приховування підготовки і вибору способів учинення злочину. Підготовка включає: вибір об'єкта, час, підготовку знарядь, формування злочинного угруповання, розподіл ролей, роз­робку плану дій.
   
2. Рекогносцировка місця вчинення злочину — підготовча діяль­ність — звичайно здійснюється приховано. Оскільки злочи­нець з'являється на місці майбутнього злочину, то не виключа­ється можливість появи свідків, які випадково могли побачити підозрілих осіб.
   
3. Раптовий від’їзд, зміна зовнішності, місця проживання або роботи та інше нерідко пов'язані з вчиненням злочин. Зрозу­міло, тут немає прямого зв'язку, але дані життєвого спостере­ження — "незліченної статистики" -- свідчать, що частіше за все раптове зникнення особи, зміна місця проживання, роботи, відбуття на відпочинок і т.п. пов'язані зі здійсненням якихось непристойних вчинків, злочинів, що слід ураховувати при по­ будові версій.
   
4. Нестандартна поведінка суб'єкта (настороженість, дратівли­вість, скритність тощо) свідчить про внутрішні переживання.
   

Прямий зв'язок із вчиненням злочину не вбачається, він може проявитися лише при значній кількості спостережень.

Розглянуті закономірності характеризують процес збиран­ня, дослідження, оцінки та використання джерел криміналістич­ної інформації (доказів) і повинні входити в предмет криміналіс­тики.

Збирання особистих і речових доказів складається з таких процедур:

—виявлення джерел інформації, якими є люди і матеріальні об'єкти, що перебувають у твердому, сипкому, рідкому, газо­подібному стані;

— фіксація джерел, тобто використання технічних засобів і при­йомів для зберігання джерела, його ознак і властивостей; —вилучення джерела інформації, тобто виділення джерела із матеріального середовища, його індивідуалізація і процесу­альна фіксація у протоколі слідчої дії.

Джерела доказів досліджуються методами і засобами, які розробляються на підставі пізнаних закономірностей і механізму злочину. Тактичні прийоми і рекомендації, технічні засоби і нау­ково-технічні методи їх використання при роботі з джерелами доказів називаються криміналістичними засобами. Вони поділя­ються на технічні, тактичні та методичні і розглядаються у від­повідних розділах криміналістики.

Таким чином, зважаючи на сказане раніше, криміналістика - це юридична наука про розкриття і розслідування злочинів, яка вивчає закономірності механізму злочину, виникнення дже­рел криміналістичної інформації та використання їх у правоохо­ронній діяльності. Для цього криміналістика аналізує і узагаль­нює:

а) закономірності механізму вчинення злочин, утворення джерел криміналістичної інформації, а також збирання, дослідження і використання їх для розкриття і розслідування злочинів;

б) судово-слідчу практику, виявляючи усе загальне і типове у вчиненні злочинів, їх розкритті та розслідуванні;

в) прийоми використання криміналістичної техніки для виявлен­ня, фіксації та дослідження джерел криміналістичної інформа­ції;

г) сучасні досягнення природничих, технічних наук, які с живиль­ним середовищем удосконалення старих і конструювання но­вих засобів криміналістичної техніки.

Отже, наука криміналістика розробляє власні окремі мето­дологію і засоби розкриття та розслідування злочинів. Тому вона має кілька підходів до визначення її предмета, а саме: І) традиційний — через методи і засоби; 2) через закономірності; 3) ін­формаційний. Традиційно предмет криміналістики визначали так: "Криміналістика — це наука про технічні засоби, тактичні прийоми і методи, які використовуються для виконання передба­чених кримінально-процесуальним законом дій щодо виявлення, збирання, фіксації та дослідження доказів з метою розкриття і попередження злочинів" (С.П. Митричев, 1965-1973 рр.). У 1966р. Р.С. Бєлкін запропонував визначення криміналістики через закономірності: "Криміналістика — наука про закономір­ності виникнення джерел інформації стосовно злочину та його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки та ви­користання доказів і про засновані на пізнанні цих закономірно­стей спеціальні засоби і методи судового дослідження та запобі­гання злочинів". У підручнику за редакцією В.Я. Коддіна "Криминалистика социалистических стран" (М., 1986) визначено пре­дмет криміналістики в інформаційному аспекті: "Криміналістика — наука про закономірності руху кримінально-релевантної ін­формації при вчиненні та розслідуванні злочинів і засновані на них методи розкриття, розслідування та попередження злочинів".

Виникнення і становлення державності в Україні та її пра­вової основи, формування відповідних структур, здійснення соці­ально-економічних і правоохоронних перетворень як і в кожній молодій державі супроводжуються сплеском злочинності та ко­рупції. Цей період боротьби зі злочинністю вимагає особливих зусиль, оскільки криміногенна ситуація перетворилася в най­більш небезпечне зло, що створює серйозну загрозу побудові не­залежної держави⁴.

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Вона своїми специфічними методами і засобами що сприяє право­охоронній діяльності, підвищує її ефективність і тим самим вико­нує загальне завдання юридичної науки. Це загальне завдання служить основою для формування окремих завдань кожної юри­дичної науки, в тому числі й криміналістики. До окремих завдань криміналістики відносяться:

— подальше вивчення закономірностей, які лежать в основі механізму злочину, розробка нових методів і засобів розкриття злочинів;

— розробка нових і удосконалення старих засобів криміналісти­чної техніки для збирання, дослідження, оцінки і використання доказової інформації;

— розробка заходів припинення злочину, який вже розпочався, та попередження злочину, що готується;

• розробка слідчих і експертних засобів, прийомів та рекомен­дацій щодо криміналістичної профілактики злочинів;
  
• розробка й удосконалення організаційних, тактичних і мето­дичних основ попереднього і судового слідства;
  

— активне вивчення і узагальнення слідчої, судової та оператив­ної практики, розробка на цій підставі автоматизованих ін­формаційних баз даних (АБД) для інформаційного забезпе­чення прийняття рішень у ході розслідування і попередження злочинів.

Окремі завдання криміналістики є динамічними і в разі змі­ни соціальних умов трансформуються.

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засо­бами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і пов­ного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кри­мінального циклу.

Одним з основних завдань криміналістики у сфері боротьби зі зло­чинністю є розробка і застосування заходів щодо її попе­редження. Криміналістична профілактика, як діяльність уповно­важених суб'єктів і напрям наукових досліджень, базуєть­ся на загальних кримінологічних рекомендаціях по встано­вленню причин і умов, що сприяють конкретним злочи­нам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики — це сфе­ра практичної діяльності та один з наукових напрямів криміналістичної науки.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли йо­го вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказу­ванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, які сприя­ли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню зло­чину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття захо­дів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23^і КПК).

Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, гро­мадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вима­гає прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 23² КПК).


2. Система криміналістки

Система — це сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодія⁵. Системність — об'єктивні властивості об'єктів матеріального світу, явищ і подій. Тому криміналістика як наука є сукупністю окремих частин знань, розміщених у певній послідовності за їх значимістю, взаємозв'язками і відношеннями.

Система криміналістики – це складові її частини або розділи розташовані в певній послідовності яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв’язків. Частини та розділи, які були самостійними структурними одиницями, одночасно співвідносяться за змістом, певними взаємозв’язками або закономірностями, які характеризують індивідуальне ціле.

Криміналістика відокремилась від кримінального процесу як прикладна технічна дисципліна і тому спочатку вона назива­лася "поліцейською технікою". Згодом були виділені прийоми провадження слідчих дій, з'явився другий розділ — "слідча такти­ка", а у 30-х роках — третій розділ - "методика розслідування окремих видів злочинів" (окрема методика).

У середині 50-х років сформувалася методологія криміналістики. Сучасна система криміналістки має чотири розділи: 1) ме­тодологію науки криміналістики; 2) криміналістичну техніку; 3) слідчу тактику; 4) методику розслідування окремих видів зло­чинів.

З розвитком науки удосконалюється й її система. Аналіз на­громаджених сучасного криміналісткою знань показав, що фун­кції, які вона виконує, не вміщуються в рамки традиційної системи. Тому запропоновані інші системи — більш дрібні, які відпо­відають цільовому принципу. У порівняльній таблиці наведено кілька сучасних систем криміналістики (табл. 1).

Розглянемо систему, прийняту Національного юридичною академією України.

1. Методологія науки криміналістики — це загальна теорія науки, яка охоплює вчення про методи пізнання, предмет науки, понятійний апарат, закономірності розвитку криміналістики в історичному аспекті. Вчення — це сукупність теоретичних поло­жень в якійсь галузі знань, наприклад, вчення про криміналісти­чну ідентифікацію, сліди рук — дактилоскопія і т. ін. Вчення про криміналістику о окремою теорією, а сукупність таких теорій утворює загальну теорію криміналістики. Нині до числа окремих теорій криміналістики відносять криміналістичні вчення про на­вики, ознаки і властивості; ідентифікацію та групофікацію; спо­сіб та механізм вчинення злочину; криміналістичні версії, плану­вання; слідоутворення; збирання, зберігання і обробку інформації тощо.

Мова науки — це специфічний понятійний апарат, за до­помогою якого наука описує свій предмет дослідження. У мові слід розрізняти загальні та окремі поняття: перші — поняття філософських та інших наук, які використовуються взагалі в мові як засоби спілкування; другі — сугубо криміналістичні поняття, наприклад слідча ситуація, слідча версія, дактилоскопія, іденти­фікаційний період та ін.

2. Криміналістична техніка. Власне техніка — дуже широке поняття, яке означає засоби діяльності людини, знаряддя праці, "інструментарій, що дозволяє зробити працю більш продуктив­ною і менш стомливою"⁶. Технічні засоби, які використовуються для роботи з джерелами доказів під час розслідування злочинів, прийнято називати криміналістичною технікою. Це поняття має два значення: 1) розділ науки; 2) сукупність технічних засобів (апаратура, інструменти та їх комплекти, які використовуються для збирання, дослідження і застосування доказів).
   

3.Криміналістичне слідознавство — розділ криміналістики, в якому досліджуються сліди-відображення, механізм їх утворен­ня, методи і засоби виявлення, фіксації, дослідження і викорис­тання розкритті злочинів. Слідознавство досліджує усі сліди-відображення, які утворюються внаслідок усіх форм взаємозв'яз­ку (психічного, механічного, хімічного, фізичного і біологічного) матеріальних тіл живої та неживої природи. Тому слідознавство
включає трасологію як вчення про слідоутворення тільки слідів-відображень, котрі копіюють зовнішню форму і побудову твер­дого взаємодіючого об'єкта.

Структуру слідознавства становлять вчення про сліди: дже­рела криміналістичної інформації, механізм слідоутворення, сліди людини -- зовнішності, рук, ніг, шкірного покриву, обличчя, зубів, звукового мовлення, рухових навиків, слідів пам'яті суб'єктивних образів, сліди засобів вчинення злочину; вчення про документалістику -- ознаки та властивості письма людини і машинопису, їх дослідження і використання в розкритті злочинів.

4. Криміналістична тактика. Термін "тактика", запозичений в військової галузі знань, означає мистецтво командувати військами. Тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки та прийоми ведення⁷.

Під час розслідування злочинів бойові дії не ведуться, проте слідчий перебуває в конфліктних ситуаціях із злочинцем та окре­мими учасниками процесу, наприклад лжесвідком, адвокатом та ін. Кожний із них може мати свою лінію поведінки, яка відрізняє­ться від версії слідчого. У зв'язку з цим для розв'язання конфлікт­них ситуацій слідчий розробляє власну лінію поведінки і прова­дження слідства, вибирає тактичні прийоми спілкування, час та місце, технічні засоби тощо. Усе це становить поняття засобів слідчого, його "інструментарію", знарядь праці, які дозволяють зробити його діяльність більш продуктивною та легкою, безсум­нівно, основою діяльності слідчого, тобто його тактики, є розу­мова дальність, вміння аналізувати слідчі ситуації, будувати вер­сії та перевіряти їх шляхом оперування доказами. Тому структура слідчої тактики відображає різноманітну діяльність слідчого.

Дізнання як процесуальна форма розслідування має свої особливості, а отже, й тактику провадження дізнання і попере­днього слідства для злочинів, які підслідні органам МВС.

Судове слідство жорстко регламентоване законом, але не можна передбачити всі ситуації, які виникають між сторонами в суді та вимагають специфічних прийомів їх розв'язання. Тому судове слідство має свою тактику розгляду кримінальних справ.

Криміналістична тактика — це дослідження вчення про вер­сії та планування слідства, принципи криміналістичної тактики; вчення про засоби криміналістичної тактики і тактики окремих слідчих дій; основи оперативної та судової тактики.

5. Криміналістична методика, або методика розслідування окремих видів злочинів, як розділ криміналістики є системою наукових положень і заснованих на них рекомендацій щодо роз­криття і попередження злочинів: економічних, проти особи, осо­бистої та громадської (колективної) власності, суспільної безпе­ки, суспільного порядку і здоров'я громадян, охорони навколиш­нього середовища.

Криміналістичну методику можна представити як практич­ну реалізацію в діяльності органів дізнання і попереднього роз­слідування криміналістичної техніки та слідчої тактики, де техні­чні засоби в ефективному поєднанні з прийомами та рекоменда­ціями тактики забезпечують цілеспрямовану діяльність слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Методика інтегрує усі розділи науки криміналістики в єдину пізнавальну блок-систему, яка є методологічною основою виявлення, збирання, досліджен­ня, оцінки і використання криміналістичної інформації.

Криміналістичну методику справедливо визначають як сис­тему окремих теорій, принципів і положень, котра включає кри­міналістичну характеристику, загальні принципи побудови окре­мих методик, криміналістичну класифікацію злочинів, розкриття злочинів "по гарячих слідах", форми і методи використання гро­мадськості в розслідуванні, вчення про інформаційне забезпечен­ня слідчого, дізнавача, прокурора і суду для прийняття процесу­альних рішень.

Система криміналістичної методики будується на різних підставах, головним чином — виходячи з кримінально-правової класифікації, способу і місця вчинення злочинів, суб'єктів злочин­ної діяльності тощо.

Таким чином, криміналістична методика є сукупністю окре­мих теорій, принципів і методологічних основ щодо використан­ня засобів та прийомів криміналістичної техніки і тактики для розслідування і попередження злочинів.

3. Природа криміналістики

Визначальну роль у розвитку наук на сучасному етапі науково-технічної революції відіграють процеси інтеграції і диференціації наукового знання, розширення і поглиблення фундаментальних наук. В результаті переглядаються традиційні уявлення про природу деяких приватних наук, їхнє місце в системі наукового знання. Однієї з таких наук є криміналістика. З моменту її зародження представлення про предмет цієї науки кілька разів змінювалися.

Первісне виділення криміналістики з карно-процесуальної науки здійснювалося на підставі уявлень про неї як про наукову дисципліну техніко-прикладного характеру (Р. А. Рейсі, Э. Локар). Перші вітчизняні криміналісти — Г. Ю. Манні, В. И. Громов, Е. У. Зіцер не вважали криміналістику правовою наукою. Так, на думку Г. Ю. Маннса, криміналістика — прикладна технічна дисципліна, хоча і веде своє походження від карно-процесуальної теорії і тісно зв'язана з карно-процесуальним правом. В. И. Громов називав криміналістику "науковою технікою розслідування". Прихильники концепції криміналістики як технічної дисципліни у своєму прагненні відмежуватися від кримінально-процесуальної науки доводили, що в її рамках неможливі існування і розвиток криміналістики. У той час такий підхід, безсумнівно, сприяв твердженню криміналістики як самостійної науки.

Але надалі погляд на криміналістику як на технічну науку почав стримувати її розвиток і обмежувати сферу рекомендацій, що даються. Необхідність підвищення ефективності боротьби зі злочинністю обумовила розробку тактики і методики розслідування і, як результат, перегляд представлень про природу криміналістики. Одночасно виникли дві концепції.

Одна з них розглядала криміналістику як науку виключно юридичну. Відповідно до іншої криміналістика визнавалася наукою двоїстої природи — правової і технічної. Найбільше чітко ця подвійність була сформульована

П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав про два напрямки, що існують у криміналістичній науці: розкриття і розслідування злочинів і методи дослідження речовинних доказів, причому вказував, що ці "дослідження виробляються на підставі перероблених і пристосованих у цих цілях даних природних і технічних наук". У результаті бурхливої дискусії, що розгорнулася в 1952—1955 р., перемогла думка про юридичну природу криміналістики, що чітко визначило її місце в системі юридичних наукових дисциплін, продемонструвало роль криміналістичних наукових знань у процесі карного судочинства. На доказ правильності цієї концепції приводилися численні аргументи, що можуть бути зведені до наступного:

криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкт пізнання, розв'язувані нею задачі лежать у правовій сфері;

усі рекомендації, розроблювальні криміналістикою для практики, носять правовий характер, засновані на законі;

найбільше тісно криміналістика зв'язана з правовими науками, історично зародилася в надрах карно-процесуальної науки. Зв'язки із природними і технічними науками хоча й існують, але носять приватний і локальний характер.

Однак не всі вчені цілком розділяли цю точку зору. У деяких роботах (А. Р. Шляхів, А. А. Эйсман, В. С. Митричев і ін.) згадувалося про те, що в криміналістиці маються розділи не чисто юридичної природи. Однак це були усього лише згадування і не більш; практично до середини 90-х рр. концепція юридичної природи криміналістики не піддавалася ревізії, поки один з найбільш активних її прихильників — Р. С. Бєлкін не засумнівався в безперечності вищенаведених положень, переосмисливши своє відношення до природи цієї науки. Оскільки його точка зору в даний час розділяється багатьма криміналістами , приведу основні аргументи в її підтримку.

Далеко не всі об'єктивні закономірності, що складають предмет криміналістики, лежать у правовій сфері. Аналіз закономірностей, що відповідно до вищенаведеного визначення складає предмет криміналістики, показує, що далеко не усі вони мають правову природу. Багато хто з них узагалі відносяться до будь-якої людської діяльності. Якщо сама мета цієї діяльності є протиправною, то закономірності, наприклад, слідоутворенняя не будуть мати такої специфіки. Справді, сліди частин зброї, з якого зроблене убивство, можуть не відрізнятися від залишених при стрілянині в тирі. У тім і в іншому випадку сліди — результат дії тих самих закономірностей. Що стосується закономірностей дослідження й оцінки доказів, те це загальні закономірності змістовного й оцінного пізнання. Специфічними є лише умови й об'єкти пізнання. Не можна однозначно вважати криміналістику юридичною наукою і на підставі аналізу розв'язуваних нею задач, оскільки на розробку засобів і методів розкриття, розслідування і запобігання злочинів спрямовані й інші науки, наприклад судова медицина, судова психіатрія, що не перестають через це бути природничонауковими галузями знання. Звичайно, є задачі, що дозволяються винятково криміналістичною наукою і що носять яскраво виражений правовий характер, однак цими задачами не вичерпується весь зміст криміналістики.

Аж ніяк не всі рекомендації, що даються криміналістикою, можна розглядати як правові. Правовий характер має процесуальна процедура проведення, наприклад, допиту, огляду місця події, але не криміналістичні рекомендації їх здійснення. Ще менше юридичного в правилах виявлення, фіксації і вилучення слідів рук, ніг, знарядь і інструментів і ін. Безумовно, криміналістичні рекомендації повинні розроблятися відповідно до принципу законності, але більшість технічних засобів збирання і дослідження доказів байдужі для закону. Аналогічна ситуація складається й у відношенні багатьох тактичних і методичних рекомендацій (наприклад, по плануванню розслідування).

Тези про те, що зв'язки криміналістики з природними і технічними науками — приватні і локальні, тоді як правові науки є її живильним середовищем спростуються самим життям. Криміналістика сьогодні в силу інтеграції і комплексності наукового знання є основним провідником досягнень природних і технічних наук у сферу судочинства. Навіть якщо залишити осторонь якісне розширення можливостей криміналістичної техніки і розглядати тільки стан тактики і методики, стає ясно, що розвиток цих розділів неможливо без інтеграції в них досягнень інформатики, теорії прийняття рішень, психології і т.п.

Приведений вище аналіз показує, що в криміналістиці не можна виділити виключно правові і виключно природничонаукові чи технічні розділи, комплекси знань, як деякі фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань, а не сукупність наук, і є наукою не комплексної (оскільки це припускає об'єднання окремих знань без їхнього злиття), а синтетичної природи.

Криміналістика — посідає певне місце серед інших на­ук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення сис­теми пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична на­ука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її пред­мет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її служ­бова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслі­дування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміна­лістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики за­проваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-тех­нічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлен­ня криміналістики як самостійної галузі знань (представ­ники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причи­ною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих на­ук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогре­сивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період вини­кають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подаль­шому криміналістика теж почала впливати на інші науки:

методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці:

1) розкриття і розслідування злочинів;

2) методи дослід­ження речових доказів.

Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, склад­ність закономірностей, які вона вивчає, залишають диску­сійним питання про природу науки. В останні роки з'яви­лися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-на­укові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фік­совані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

4. Принципи, функції, джерела, закони розвитку та методи криміналістики


Під принципом розуміється яке-небудь вихідне положення теорії, науки і т.п. або внутрішнє переконання людини, його погляд на речі. Під принципами криміналістичної науки треба розуміти ті основні умови, що визначають гносеологічну спрямованість криміналістичних наукових досліджень, розглядаючи при цьому останні як одну з різновидів єдиного процесу наукового пізнання. Таке розуміння криміналістики дозволяє зробити висновок про те, що в зазначеному змісті немає і не може бути ніяких специфічних принципів даної галузі знання, а є застосування загальних принципів науки до пізнання специфічного предмета криміналістики:

об'єктивність;

історизм;

системність науки.

Принцип об'єктивності означає, що криміналістична наука існує і розвивається на фундаменті матеріалістичної діалектики як загальної філософської методології, спирається на критерій практики при вирішенні наукових проблем, виходить з розуміння свого органічного зв'язку з матеріалістичною філософією. Реалізація принципу об'єктивності в криміналістиці з цього погляду означає філософську розробленість її проблем, застосування категорій і законів діалектики для дослідження різних сторін предмета даної науки.

Ні одну конкретну приватну науку неможливо відокремити від тієї чи іншої філософської концепції як способу підходу до вирішення задач цієї науки. У природі не існує "чистої" науки, не зв'язаної зі світоглядом її представників, тому що філософський і конкретно-науковий підходи до вивчення предмета науки існують у єдності.

Вираженням принципу об'єктивності в криміналістиці служить непримиренність до помилок і недоліків у наукових дослідженнях, висока вимогливість до рекомендацій науки практиці. Реалізації цієї сторони принципу об'єктивності сприяє дух творчої вільної дискусії, властивій криміналістиці, відсутність у ній монополізму і диктаторського нав'язування своїх поглядів.

Принцип історизму відбиває діалектична вимога розглянути предмет пізнання з позицій його виникнення, розвитку, зникнення. Жодне явище не може бути вивчене і зрозуміло, якщо розглядати його окремо від усього навколишнього, поза зв'язком з іншими явищами, у відриві від його історії.

Принцип системності науки означає такий підхід до предмета пізнання, при якому криміналістика в цілому, окремі її розділи і напрямки, досліджувані нею об'єкти і явища і т.п. розглядаються як елементи, тобто взаємозалежні і взаємообумовлені частини цілого.

Принцип системності науки відбиває дія такого загального закону її розвитку, як закон безперервності нагромадження наукового знання. Реалізація цього принципу забезпечує і поступальний розвиток науки, тому що дозволяє погоджувати наявні знання з новими й очікуваними.

Як і будь-яка наука, криміналістика має теоретичну і практичну (прикладну) функції. Вона зводиться до створення таких видів наукової продукції, розроблювальних з урахуванням потреб працівників органів дізнання, попереднього слідства, експертів-криміналістів, прокурорів і судових органів, що надходять на «озброєння» цих осіб і органів, і використовуються ними в ході здійснення своєї професійної діяльності в рамках кримінального процесу. У коло такої продукції входять засоби криміналістичної техніки, методи і методики її застосування, правила і прийоми підготовки і здійснення окремих слідчих дій і заходів, методики вирішення різного рівня загальних і ситуаційних задач на тих чи інших стадіях, етапах розшукової діяльності в кримінальному процесі. Що стосується теоретичної функції криміналістики, те її реалізація виходить із подвійної задачі розвитку науки і створення міцного теоретичного фундаменту для розробок прикладного характеру. У цих цілях створюються і безупинно удосконалюються поняттєво-термінологічний апарат криміналістики, методи, підходи, концепції, процедури, програми і методичний інструментарій (анкети, запитальники і т.д.) одержання, використання вченими знання про об'єкт науки, його окремих елементах. У рамках цієї функції йде процес формування і розвитку загальної і приватних криміналістичних теорій і вчень (теорії криміналістичної ідентифікації, кібернетики, віктимології, моделювання, вчень про ознаки злочинів, про криміналістичну версію, про організацію розслідування і т.д.), розробляються, удосконалюються криміналістичні систематики, класифікації, типології, характеристики.

Основними джерелами, з яких дослідники черпають необхідну їм інформацію, є:

1. закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, а також інші сфери діяльності і відносини, що досліджуються в кримінальному процесі;
   
2. дані кримінальної, моральної і народногосподарської статистики;
   
3. матеріали кримінальних справ, різних перевірок,­ що проводяться правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи і дані контролюю­чих органів, що використовуються в роботі по виявленню, розкриттю, попередженню злочинів, інших правопорушень;
   
4. теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичної й іншої наук, дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних галузях народного господарства, оборонного
   комплексу, у слідчій практиці;
   

5) думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативи визначених груп населення (слідчих, про­курорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з точки зору оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.

Поряд із законами (закономірностями) науки, як уявними ідеалізованими образами, моделями об'єктивних законів, існують і закони розвитку науки. У їхнє коло входять, по-перше, загальні закони розвитку різних наук, що визначають загальні умови формування, зміни і використання наукового знання (закон безперервності нагромадження наукового знання, закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємодії науки і практики і т.д.); по-друге, специфічні закони розвитку конкретних наук. Останні відбивають особливості, своєрідність прояву загальних законів у межах тієї чи іншої області наукового знання.

До числа специфічних законів розвитку криміналістики віднесені наступні закони:

1) обумовленість криміналістичних досліджень потребами практичних органів, що ведуть боротьбу з протиправними, суспільно небезпечними діяннями;

2) зв'язок і наступність між раніше існувавшими, тими що існують і виникають у криміналістиці концепціями;

3. активне, цілеспрямоване, творче вивчення криміналістами досягнень інших наук юридичного і неюридичного профілів, пристосування їх для цілей своєї науки і пошуково-пізнавальної діяльності в кримінальному процесі;
   
4. освоєння досягнень і передового досвіду оперативно-
   розшукової діяльності, вивчення експертної, слідчої і судової практики і використання в наукових розробках;
   
5. облік і використання в криміналістичних дослідженнях даних про стан, структуру, динаміку, тенденцію роз­витку суспільно небезпечних проявів у нашій країні і за її межами, даних про інші соціальні процеси;
   
6. застосування в наукових розробках положень законів
   і іншого нормативного матеріалу, що регулюють боротьбу з злочинністю іншими негативними явищами, а також використання даних про ефективність і результати їхнього застосування на практиці.
   

Методи криміналістики - це способи вирішення наукових задач у ході криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру. По своїй назві, процедурам реалізації і деяких інших ознак методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, що використовуються в практиці правозастосовчих органів. Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна замінювати методами практики методи науки і навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і задачами, формою, суб'єктами застосування, навколо і характером пізнаваних об'єктів і умов одержання і використання знань про них. Варто враховувати: часто те, що є методом вирішення якої-небудь задачі на практиці, відноситься до числа продуктів, результатів творчості, знань, отриманих на основі застосування будь-яких методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються:

1) загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософією і деякими іншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.);

2. галузеві методи, теорія яких розробляється у фізику, хімії, соціологам і іншим конкретним галузям науки (вони підрозділяються на природничо-наукові і методи гуманітарних наук);
   

3) специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики).

Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму; анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація.


В и с н о в о к

Діяльність злочинних структур в усе більшій мірі спрямована на здійснення злочинів у сфері наркобізнесу, економіки, зовнішньоекономічної, банківський діяльності. Організована злочинність має значну матеріальну базу, яка утворена за рахунок засобів, отриманих злочинним шляхом. У злочинні організації вступають десятки осіб, що роблять значну кількість

злочинів як на Україні, так і за її кордоном. Усе це передбачає, що випускникам Академії ДПС України, Національної Академії МВС України та Академії служби безпеки України під час роботи в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю знадобляться глибокі, спеціалізовані знання, уміння, навички роботи з розкриття злочинів.

Розвиток кримінального, кримінально-процесуального законодавства, прийняття Закону про оперативно-розшукову діяльність, дозволяють значно розширити арсенал засобів і методів доведення при розслідуванні діяльності злочинних структур. Цим обумовлене особливе значення криміналістичних знань для боротьби зі злочинністю.

Проводячи всебічний аналіз криміналістики, її предмету, завдань, можна зробити висновок що вона формує у курсантів та студентів наступний комплекс знань, умінь і навичок:

- використання техніко-криміналістичних засобів і засобів обчислювальної техніки в процесі розкриття і розслідування діяльності злочинних структур;

• інформаційно-аналітична робота з оцінки доказової інформації, що дозволяє прийняття тактичних рішень, висування версій, прогнозування і планування;
  

- тактика проведення слідчих дій і її особливості при розслідуванні діяльності злочинних структур;

- криміналістичні методи виявлення рольових функцій учасників злочинних структур;

- методи забезпечення безпеки, дотримання вимог збереження слідчої і службової таємниці;

- криміналістичні методики розслідування окремих категорій злочинів, що є типовим проявом діяльності злочинних структур;

- організація розслідування, комплексне використання сил і засобів.


Д о д а т о к (таблиця 1)

Традиційна система	Система колишніх соціалістичних країн	Система МВС України	Система Національної юридичної академії України
1. Методологія науки криміналістики 2. Криміналістична техніка 3. Слідча тактика	1. Криміналістика: наука, навчання, практика 2. Теоретичні основи криміналістики 3. Методи криміналістичного дослідження 4. Дослідження джерел криміналістичної інформації	1. Теоретичні основи криміналістики 2. Джерела криміналістичної інформації 3. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації 4. Наукові основи криміналістичної тактики 5. Теоретичні основи слідчої тактики 6. Наукові основи розслідування злочинів 7. Загальні положення методики розслідування окремих видів злочинів	1. Методологія науки криміналістики 2. Криміналістична техніка 3. Криміналістичне слідознавство 4. Криміналістична тактика 5. Криміналістична методика

Список використаної літератури

1. Белкин Р.С. Курс криміналістики. – М. 1997.
   
2. Белкин Р.С. Предмет советской криминалистики // Криминалистика / под ред. Р.С. Белкина., Г.Г. Зуйкова. – М., 1968.
   
3. Белкин Р.С., Краснобаев Ю.И. О предмете советской криминалистики // Правоведение. – 1967. - № 4.
   
4. В.П. Бахін, І.В. Гора, П.В. Цимбал Криміналістика. Курс лекцій – Ірпінь, 2002.
   
5. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984.
   
6. Васильев А.М. Предмет, метод и система криминалистики // Криминалистика / Под ред. А.М. Васильева. – М., 1980.
   
7. Гарбар В.П., Лукашевич В.Г., Перепелица А.М., Топчева В.П. Некоторые вопросы изготовления и использования субъективных рисованных портретов в следственной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 37. – Киев., 1988.
   
8. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. – Спб. 1908.
   
9. Дулов А.В. Предмет криминалистики // Криминалистика: Учебное пособие. – Мн., 1996 г.
   
10. Золотов Б.Л. Современная криминалистическая техника.– М., 1973.
    
11. Журавель В.А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування. – Харків., 1999.
    
12. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. – М., 1999.
    
13. Колдін В.Я. Предмет, методология и система криминалистики // Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдіна. – М., 1986.Трегубов С.М. Основы уголовной техники. – Пч., 1915.
    
14. Кримінально-процесуальний кодекс України.
    
15. Образцов В.А. Криминалистика: Курс лекций. – М., 1996 г.