Дідик Сергій Євгенович удк 343. 36 Кримінально-правова охорона правосуддя від незакон
| Вид материала | Закон |
- Національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Орлов Сергій Олександрович, 919.26kb.
- Острозька Академія" робоча програма вивчення курсу, 251.79kb.
- Острозька Академія" типова програма вивчення курсу, 386.88kb.
- 1. Поняття Особливої частини кримінального права України, 664.74kb.
- Луцький інститут розвитку людини – учасник проекту «Доступ до правосуддя та правової, 97.75kb.
- Тема 15. Правова свідомість та правова культура, 92.32kb.
- Правова система україни й міжнародне право, порівняльне правознавство в. Є. Мармазов, 342.24kb.
- Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
- Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ царюк сергій Васильович, 402.44kb.
- 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО
На правах рукопису
Дідик Сергій Євгенович
УДК 343.36
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА
ПРАВОСУДДЯ ВІД НЕЗАКОННИХ ДІЯНЬ СУДДІ ЯК СПЕЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ
Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
Костенко Олександр Миколайович,
доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України,
Заслужений діяч науки і техніки України
Київ–2008
ЗМІСТ
Перелік умовних позначень …………………………………………………. 3
Вступ ..................................................................................................................... 4
Розділ 1. Кримінально-правова охорона правосуддя в Україні (загальна характеристика)………………………………………………………………..12
Розділ 2. Злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями): історична та порівняльно-правова характеристика законодавства про кримінальну відповідальність ………………...………………………........ 32
2.1. Становлення та розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями)………………………………………………………………………...32
2.2. Відповідальність судді (суддів) за кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн ………………………………..……………………………... 52
Розділ 3. Кримінально-правова характеристика відповідальності судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину за чинним Кримінальним кодексом України ..............................................................................................74
3.1. Поняття судді як спеціального суб’єкта злочину….................................. 74
3.2. Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) ……………..…………..……………………………....................... 107
3.3. Суб’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) ……………………………………………........................................141
3.4. Проблеми та практика застосування кримінальної відповідальності щодо судді (суддів), що вчиняють злочини проти правосуддя.............……......... 159
Висновки …………………………………..………………………………… 178
Список використаних джерел …………………….………………………..188
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ГПК – Господарський процесуальний кодекс України
КАС – Кодекс адміністративного судочинства України
КК – Кримінальний кодекс України
КНР – Китайська Народна Республіка
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
КРЄС – Консультативна рада європейських суддів
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ЦПК – Цивільний процесуальний кодекс України
ВСТУП
Актуальність теми. Право на справедливе та незалежне правосуддя є одним з найцінніших надбань суспільства. Громадська довіра й повага до судової влади – це гарантія ефективної роботи судової системи. Члени суспільства розглядають поведінку суддів як невід’ємну складову довіри до судів, а відтак і держави загалом. Наявність такої довіри передбачає існування певних засобів, що забезпечують відповідальність суддів, які не виправдовують такої довіри і перетворюються на інструмент свавілля. Одним із таких засобів є кримінально-правова охорона правосуддя, при здійсненні якої потрібно дотримуватися принципу незалежності суддів з метою захисту їх від необґрунтованого кримінально-правового переслідування.
Вимоги належної роботи суддів по здійсненню правосуддя закріплені як на національному, так і на міжнародному рівнях. Загальна декларація прав людини 1948 року (ст. 10), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 14 (1)), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 6) гарантують право кожної особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним, компетентним та неупередженим судом у встановленому законом порядку. Зазначені положення міжнародно-правових документів відображені в Конституції і законах України та охороняються нормами Кримінального кодексу України.
Відповідно до Основного Закону правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні (ст. 127). Вчинення суддею (суддями) злочинів проти правосуддя становить підвищену суспільну небезпеку саме тим, що посягає на саму сутність правосуддя. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань «представників Феміди» в умовах побудови демократичної держави є вельми необхідним.
Питання кримінально-правової охорони правосуддя розглядалися у працях Ю.В. Александрова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, І.С. Власова, П.А. Вороб’я, А.В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.О. Глушкова, М.С. Голоднюка, О.О. Кваші, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, Я.М. Кульберга, О.М. Литвака, Л.В. Лобанової, А.А. Музики, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Ш.С. Рашковської, О.Я. Свєтлова, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, З.А. Тростюк, І.М. Тяжкової, В.І. Тютюгіна, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, В.Д. Філімонова, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка та інших вчених. Водночас, незважаючи на велику кількість напрацювань вітчизняних та зарубіжних науковців з питань кримінально-правової охорони правосуддя, комплексного дослідження злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями), не було зроблено.
Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України запровадив у правовий вжиток ряд нововведень, у тому числі таких, що стосуються кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань суддів. Використання понять та термінів інших галузей права при формулюванні диспозицій статей та існуючий процес судової реформи зумовлюють труднощі при кваліфікації цих злочинів, а відповідно й відсутність реальної практики застосування цих норм. За даними Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, соціально-економічні умови розвитку українського суспільства останнім часом зумовили зростання кількості таких злочинів. Так, якщо у 2006 році було порушено 4 кримінальні справи за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України), то у 2007 році – вже 16, що в чотири рази більше, ніж за попередній рік. Із 20 кримінальних справ цієї категорії, які впродовж 2006–2007 років перебували у провадженні слідчих органів прокуратури, до суду направлено лише 3, і при цьому жодну судом не розглянуто. Водночас у 11 кримінальних справах постанови про їх порушення скасовані судами з одночасною відмовою у порушенні кримінальної справи. За перші дев’ять місяців 2008 року органами прокуратури стосовно суддів порушено 34 кримінальні справи, із яких 19 справ – за ст. 375 КК України, 6 – за ст. 368 КК України, 8 – за статтями 364, 366 КК України, 1 – за ст. 367 КК України.
З огляду на все вищенаведене необхідність дослідження кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь суддів є актуальною. Обраний напрям дисертаційного дослідження є важливим для покращення нормативного регулювання охорони правосуддя в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» № РК 0106U004753 (ІІ кв. 2006 р. – ІV кв. 2008 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення змісту ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину, виявлення прогалин і недоліків в законодавстві України про кримінальну відповідальність у частині охорони правосуддя від злочинних посягань суддів та розробка пропозицій щодо їх усунення.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані такі завдання:
– визначити сутність правосуддя як правового явища й об’єкта кримінально-правової охорони за чинним Кримінальним кодексом України;
– дослідити процес становлення законодавства, яке регламентує кримінально-правову охорону правосуддя в Україні, та виокремити соціально-економічні та духовно-ідеологічні фактори, що сприяли або перешкоджали його розвитку;
– здійснити порівняльно-правовий аналіз норм, що передбачають охорону правосуддя від незаконних посягань суддів за чинним національним та зарубіжним законодавством про кримінальну відповідальність;
– визначити поняття судді як спеціального суб’єкта злочинів проти правосуддя та ступінь суспільної небезпечності вчинюваних ним злочинів;
– здійснити кримінально-правовий аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів проти правосуддя, що вчиняються суддею (суддями) як спеціальним суб’єктом злочину;
– на підставі проведеного дослідження підготувати теоретичні висновки та практичні рекомендації щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України, визначити найбільш ефективні шляхи подолання недоліків і прогалин законодавства у цій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину.
Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність судді (суддів) за вчинення злочинів проти правосуддя (статті 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України); норми кримінального законодавства зарубіжних держав, ряд міжнародних та вітчизняних правових актів, положення яких забезпечують охорону правосуддя.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети і вирішення завдань дисертаційного дослідження з урахуванням специфіки предмета й об’єкта дослідження були використані такі методи, як:
– історичний – для аналізу процесів становлення та розвитку законодавства у сфері кримінально-правової охорони правосуддя в Україні;
– порівняльно-правовий – для формально-правового аналізу співвідношення законодавчої регламентації кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань судді (суддів) нормами кримінальних кодексів Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Грузія, Королівства Данія, Королівства Іспанія, Киргизької Республіки, КНР, Латвійської Республіки, Королівства Нідерланди, ФРН, Королівства Норвегія, РФ, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Французької Республіки, Японії;
– догматичний (формально-юридичний). Цей метод заснований на застосуванні правил формальної логіки при аналізі юридичної конструкції складів злочинів, передбачених статтями 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України, а також норм законів України «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про статус суддів», «Про третейські суди» та інших норм національного законодавства та міжнародно-правових актів, що регламентують охорону правосуддя;
– системного аналізу – для характеристики елементів і ознак складів злочину, передбачених статтями 374, 375, 380, 381, 387, 397 КК України;
– статистичного аналізу – для встановлення та аналізу даних про злочини, що вчинялися суддею як спеціальним суб’єктом злочину, за 2003–2008 роки.
У дисертаційному дослідженні було вивчено та проаналізовано практику Апеляційного суду м. Києва за 2003–2008 роки, вибірково – практику судів України за Єдиним державним реєстром судових рішень України, узагальнені дані практики діяльності органів прокуратури України та дані Державної судової адміністрації України за 2003–2008 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних діянь судді (суддів) як спеціального суб’єкта злочину. До положень, що мають наукову новизну, належать такі:
уперше:
– сформульовано визначення поняття «суддя як спеціальний суб’єкт злочину» – це фізична осудна особа, наділена відповідно до Конституції України повноваженням здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки в Конституційному Суді України та на професійній основі в судах загальної юрисдикції, яка, користуючись службовим становищем, вчинила злочин, передбачений КК України;
– аргументується доцільність встановлення кримінальної відповідальності третейського судді (суддів) за прийняття завідомо незаконного рішення, якщо ним спричинено тяжкі наслідки. Обґрунтовується суспільна небезпечність такого діяння третейського судді (суддів) та неможливість кваліфікації за ст. 375 КК України чи іншим злочином проти правосуддя, чи злочином у сфері службової діяльності;
– зроблено висновок, що відповідальність за частиною другою ст. 375 КК України повинна наставати за постановлення завідомо неправосудного акта, якщо він спричинив тяжкі наслідки або був вчинений з корисливих мотивів чи з інших особистих інтересів, незалежно від того, чи вирішується таким актом справа по суті чи ні. Така властивість завідомо неправосудного акта, як вирішення справи по суті повинна застосовуватися при кваліфікації лише за частиною першою ст. 375 КК України;
удосконалено:
– концепцію, що родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, є охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя. У зв’язку з цим обґрунтовується необхідність перейменування розділу ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України на «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню»;
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування необхідності законодавчої регламентації кваліфікованого складу злочину у ст. 375 КК України, який полягає у постановленні суддею (суддями) чи народними засідателями неправосудного рішення, пов’язаного із засудженням завідомо невинної особи за злочин невеликої або середньої тяжкості та особливо кваліфікованого складу злочину, який полягає у постановленні суддею (суддями) чи народними засідателями неправосудного рішення, пов’язаного із засудженням завідомо невинної особи за тяжкий або особливо тяжкий злочин, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах;
– положення щодо встановлення відповідальності судді через помилку. Доведено необхідність доповнення КК України нормою, яка передбачала б відповідальність судді (суддів) за постановлення через недбалість неправосудного рішення, яким вирішується справа по суті, якщо ним спричинено тяжкі наслідки;
– аргументація щодо вдосконалення ст. 371 КК України шляхом виключення із частини другої цієї статті вказівки на діяння, що полягає у завідомо незаконному арешті, оскільки завідомо незаконний арешт (взяття під варту) може бути здійснений лише суддею шляхом постановлення завідомо неправосудного рішення, а такі незаконні дії судді повністю охоплюються диспозицією ст. 375 КК України «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Також визначено необхідність внесення відповідних змін у назву ст. 371 КК України;
– висновок, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 375 КК України, є не лише суддя (судді), а й народні засідателі, зокрема, тому, що відповідно до законодавства народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються усіма правами суддів. Також обґрунтовується, що предметом цього злочину може бути висновок, який дає Конституційний Суд України. З огляду на це пропонується внести відповідні зміни до назви та диспозиції ст. 375 КК України.
– положення, що злочинному діянню, яке полягає в одержанні хабара суддею чи народним засідателем, притаманний підвищений ступінь суспільної небезпечності порівняно із злочинами у сфері службової діяльності. З огляду на це та зважаючи на зарубіжний досвід, пропонується передбачити відповідальність за такий злочин окремою статтею, а саме «Одержання хабара суддею чи народним засідателем» із обов’язковою диференціацією покарання залежно від діяння, яке вчиняється за хабар.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчій діяльності при подальшому вдосконаленні законодавства України, спрямованого на кримінально-правову охорону правосуддя; у практичній діяльності суддів, органів прокуратури та внутрішніх справ як рекомендації щодо кваліфікації злочинів проти правосуддя; у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого здійснення теоретичних розробок і досліджень проблем кримінально-правової охорони правосуддя; у навчальному процесі при викладанні курсу «Кримінальне право України»; при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів законодавства про кримінальну відповідальність, підручників, навчальних і методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на чотирьох науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.); ХІІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні (м. Львів, 8–9 лютого 2007 р.); міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми держави та системи права України в умовах світової глобалізації» (м. Київ, 15 березня 2007 р.); міжнародній науковій конференції «Треті юридичні читання» (м. Київ, 25–26 квітня 2007 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано в чотирьох статтях у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА)
У зв’язку з нинішньою кризою соціальної культури громадян в Україні, правосуддя, яке повинно виступати гарантом справедливості у суспільстві, перетворюється на інструмент вчинення свавілля. Щоб запобігти такому перетворенню, потрібно культивувати соціальну культуру серед громадян у поєднанні з застосуванням передбаченого законодавством примусу до тих з них, які не піддаються такому культивуванню і все ж чинять свавілля [75, c. 3–7]. Одним із видів такого примусу є кримінально-правовий.
Незважаючи на розвиток законодавства та наявність значних теоретичних напрацювань у сфері кримінального права, у тому числі в сфері кримінально-правової охорони правосуддя, залишається дискусійним ряд питань. Зокрема, це питання визначення об’єкта злочинів, а відтак і родового об’єкта злочинів проти правосуддя, відповідальність за які регулюється розділом ХVІІІ чинного КК України.
У доктрині кримінального права проблема визначення об’єкта злочину є однією з найбільш складних та спірних, що зумовлює відсутність єдиної, універсальної концепції його визначення.
Об’єкт злочину має важливе та багатопланове значення. За допомогою об’єкта злочину розкривається зміст характеру та ступеня суспільної небезпечності, а відповідно, й сутність самого діяння. Він пов’язаний з предметом злочину, іншими елементами складу злочину (як об’єктивними, так і суб’єктивними). За об’єктом злочину передусім здійснюється кваліфікація злочину, проводиться розмежування між суміжними складами злочинів тощо.
Розробка проблеми об’єкта злочину розпочалась у юридичній науці після того, як наприкінці ХVІІІ ст. склад злочину перестав мати початкове, процесуальне значення та отримав статус однієї із найважливіших категорій кримінального права.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Під родовим об’єктом злочинів у кримінальному праві України розуміють об’єкт, яким охоплюється певне коло тотожних або однорідних суспільних відносин (цінностей, благ), які через це охороняються кримінальним законом єдиним комплексом взаємопов’язаних кримінально-правових норм 174, с. 85. Родовий об’єкт, який об’єднує тотожні або однорідні суспільні відносини, дає змогу розмежувати різні за своєю тяжкістю та спрямованістю групи злочинів. Саме це визначає значення родового об’єкта як критерій, що покладений в основу структури Особливої частини КК України: виділення розділів, які об’єднують посягання на однорідні або тотожні суспільні відносини. Під безпосереднім об’єктом розуміють конкретні суспільні відносини, яким завдає шкоди суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки певного складу злочину 217, с. 221.
Важливе значення для аналізу об’єкта злочинів проти правосуддя має класифікація об’єкта злочинів «по горизонталі». Згідно з цією класифікацією об’єкти на рівні безпосереднього поділяються на основний, додатковий та факультативний. Основному об’єкту шкода заподіюється в першу чергу, він завжди лежить у площині та входить до складу родового об’єкта злочину 174, с. 100. Додатковому безпосередньому об’єкту шкода заподіюється не в обов’язковому порядку, і він не є сутністю даного злочину та не лежить у площині відповідного родового об’єкта. Слід зазначити, що з цього правила можуть бути й винятки. Так, у випадку погрози пошкодження чи знищення майна при вимаганні основний і додатковий об’єкти лежать у площині одного родового об’єкта – власності. Аксіологічні пріоритети для диференціації на основний і додатковий у цьому випадку значення не мають. Але при вчиненні розбою основним об’єктом є не особа, а порядок здійснення відносин власності, незважаючи на значущість для суспільства саме особи, її здоров’я та безпеки життя.
Для дослідження правосуддя як об’єкта кримінально-правової охорони потрібно з’ясувати, що в юридичній літературі та законодавстві розуміють під терміном «правосуддя», оскільки категорії і поняття будь-якої науки є необхідними формами наукового мислення, ступенем і основою подальшого розвитку доступного знання 102, с. 82–85. В.О. Навроцький зазначає, що визначення родового об’єкта злочинів проти правосуддя передбачає встановлення точного змісту самого поняття «правосуддя» 120, с. 524. С.А. Денисов також пише, що категорія правосуддя для розуміння проблем кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя є основоположною, має ключове методологічне значення 36, с. 20.
Слід зазначити, що окремі аспекти об’єкта злочинів проти правосуддя досліджували в своїх роботах М.І. Бажанов, А.М. Бойко, І.С. Власов, С.А. Денисов, І.М. Кабашний, О.О. Кваша, О.М. Костенко, Я.М. Кульберг, Л.В. Лобанова, О. В. Лохвицький, В.О. Навроцький, Н.А. Носкова, М.А. Неклюдов, В.І. Осадчий, А.А. Осипова, Ш.С. Рашковська, І.О. Русанова, В.І. Тютюгін, І.М. Тяжкова, Н.Р. Ємєєва та ін.
До прийняття КК УРСР 1960 року в законодавстві і теорії права під поняттям «правосуддя» розуміли виключно судову діяльність щодо розгляду та вирішення справ. З появою в зазначеному кодексі розділу, що передбачав відповідальність за злочини проти правосуддя, поняття «правосуддя» в кримінальному праві набуває ширшого значення. Кримінально-правові норми, що були включені до цього розділу, захищали не лише інтереси власне судової діяльності, а й охороняли законну діяльність посадових осіб і громадян, що сприяють здійсненню правосуддя. Таким чином, у кримінальному праві термін «правосуддя» набув більш широкого значення – кримінально-правового. У зв’язку з цим виникають дискусії: чи є таке розширене тлумачення поняття «правосуддя» доречним і чи не суперечить воно законодавству?
Як відомо, правосуддя виникло давно. Незважаючи на це, в сучасному національному законодавстві відсутнє визначення поняття «правосуддя». Термін «правосуддя» вживається у багатьох правових нормах, зокрема, в Конституції України, законах України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ, «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року №3018-ІІІ, «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року №22/98 – ВР, «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» від 18.03.2004 р. №1625-ІV та ін. Наприклад, розділ VІІІ Конституції України, яким регулюється порядок створення й функціонування судової гілки влади, безпосередньо називається «Правосуддя»; ст. 124 Конституції України зазначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами тощо.
Традиційно під правосуддям розуміють правозастосовну діяльність суду з розгляду і вирішення в установленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави 110, с. 50.
Другий підхід щодо визначення правосуддя є ширшим і, на думку деяких науковців, такий, що відповідає сучасним віхам розуміння правосуддя. Відмінність полягає у тому, що прибічники такого підходу під системою органів правосуддя розуміють не лише судові органи, а й органи, що сприяють здійсненню правосуддя, зокрема, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури, та органи, які відають виконанням судових рішень, вироків і призначених покарань. І лише в сукупності вони утворюють систему органів правосуддя 199, с. 429; 120, с. 527.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Дослідження таких категорій, як «об’єкт злочину» та «правосуддя» дає змогу перейти до аналізу поняття «об’єкт злочинів проти правосуддя».
М.І. Бажанов визначав родовий об’єкт злочинів проти правосуддя як відносини, що забезпечують: а) нормальну діяльність органів дізнання, слідства і прокуратури у сфері кримінального судочинства; б) нормальну діяльність суду при здійсненні правосуддя по кримінальних і цивільних справах; в) нормальну діяльність органів, що здійснюють виконання рішень і вироків і призначених у них покарань 200, с. 309. В.О. Навроцький, визначаючи поняття правосуддя як родовий об’єкт, зазначає: «Правосуддя – це суспільні відносини, пов’язані з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, попереднього розслідування прокуратури, суду та органів виконання рішень) із розслідування, судового розгляду, прийняття і виконання рішень, вироків, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних та адміністративних справах» 120, с. 529. Ю.В. Александров – як відносини, які пов’язані з регламентованим законодавством здійсненням правосуддя судами, забезпеченням цієї діяльності органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, захисниками і представниками особи, а також установами, які виконують судові рішення 85, с. 572. С.А. Денисов, досліджуючи актуальні проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, робить висновок, що об’єктом злочинів проти правосуддя виступають урегульовані нормами права й охоронювані кримінальним законом суспільні відносини в сфері розслідування злочинів, розгляду і вирішення конституційних, цивільних, адміністративних і кримінальних справ і виконання покарання, що виникають на підставі і в зв’язку з вчиненням суспільно небезпечних діянь у цій сфері 36, с. 92. Л.В. Лобанова визначає об’єкт злочинів проти правосуддя як суспільні відносини, покликані забезпечити передумови, нормальне здійснення і втілення в життя результатів охоронної, пізнавально-правозастосовної, процесуально-впорядкованої діяльності суду і органів та осіб, які сприяють йому 108, с. 27. Досліджуючи поняття злочинів проти правосуддя, О.О. Кваша підкреслює, що родовим об’єктом даної групи злочинів є відносини у сфері нормальної діяльності: 1) судових органів; 2) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури; 3) органів, що здійснюють виконання ухвал, постанов, вироків, інших судових рішень і призначених покарань 66.
Аналізуючи наведені позиції, слід зауважити, що розділом ХVІІ «Злочини проти правосуддя» КК України охороняється не лише порядок діяльності судових органів, а й порядок діяльності органів та осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Загроза спричинення шкоди додатковому безпосередньому об’єкту виникає лише при впливі на основний безпосередній об’єкт (наприклад, порядок здійснення правосуддя). У зв’язку з цим наявність додаткового безпосереднього об’єкта підвищує суспільну небезпечність, що в свою чергу зумовлює посилення кримінальної відповідальності за їх вчинення 148, с. 23.
Додатковим безпосереднім об’єктом злочинів проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню, можуть виступати конституційні права і свободи особи, здоров’я, життя, честь, гідність, відносини власності та ін. Тому додатковий безпосередній об’єкт злочинів проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню, потрібно визначати як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальні умови реалізації прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави.
На підставі вищевикладеного можна зробити такі висновки:
1. Проаналізувавши підходи щодо визначення поняття «правосуддя», встановлено, що воно має ґрунтуватись на Конституції України і повинно визначатись у всіх галузях права в одному значенні, а саме як система правових відносин, норм, ідей, поглядів, які реалізуються в процесуальних формах правозастосовної діяльності суду з розгляду і вирішення в установленому законом порядку конституційних, кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ з метою досягнення справедливості, охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави.
2. Проаналізувавши різні доктрини щодо визначення об’єкта злочину, автор обґрунтовує прийнятність позиції вчених, які об’єкт злочину визначають як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми, що виникають у суспільстві з приводу матеріальних і нематеріальних предметів.
3. На підставі аналізу юридичної літератури та норм, що містяться у розділі ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України, встановлено, що об’єктом кримінально-правової охорони цього розділу є не лише порядок здійснення правосуддя, а й порядок діяльності органів та осіб, що сприяють здійсненню правосуддя. Пропонується родовий об’єкт злочинів, відповідальність за які передбачена у розділі «Злочини проти правосуддя», визначати як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві, що забезпечує нормальну діяльність судів, органів та осіб, що сприяють законному здійсненню правосуддя.
4. Автор на основі проведеного дослідження робить висновок, що буде логічним розділ ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України назвати «Злочини проти правосуддя та порядку діяльності, що сприяє його здійсненню». Обґрунтовується, що таке формулювання назви вказаного розділу дасть змогу уникнути суперечностей щодо двозначного розуміння поняття «правосуддя».