1. вступ. Аграрна реформа в україні

Аграрній реформі в Україні 10 років. Формальним початком аграрної реформи було прийняття Указу «Про земельну реформу» Верховною Радою Українською РСР 18 лютого 1990 року. Після 1990 року значну частину державних підприємств було реорганізовано в коллективні підприємства. За період 1991-2000рр. у власність недержавних підприємств було безоплатно передано 27.2 млн.га земель сільськогосподарського призначення (сільгоспугідь) (див. Аграрна реформа в Україні: сучасний стан і основні тенденції: с.4).

Однак “здебільшого реформи зводилися до формальної зміни назви, тимчасом як реальні зміни в роботі та структурі колишніх сільськогосподарських підприємств (КСП) не відбулися” (Чакі та Лерман 2001: 16). Колективна форма власності не могла змінити психологічного фактору, така зміна могла статися лише за умов приватної власності.

Указ Президента «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» від 3 грудня 1999 року почав процес реорганізації колективних підприємств у приватні підприємства. Процес реорганізації викликав багато проблем, які потребують свого вирішення. Серед таких проблем можна виокремити: оформлення і видачу державних актів на право приватної власності на землю; розвиток державного кадастру; вдосконалення орендних відносин; формування ринкової інфраструктури в АПК; вирішення соціальних питань, які виникають внаслідок реорганізації.

1.1. Оформлення і видача державних актів на право приватної власності на землю

Згідно з даними Комісії з питань аграрної політики при Президентові України, станом на 1 липня 2001 року було видано 1 мілліон 559 тисяч державних актів. Беручи до уваги той факт, що станом на 1 січня 2001р., 6.48 млн. селян стали власниками сертифікатів, що підтверджують їх право на земельну частку (пай) (див. Аграрна реформа в Україні 2001: с.5), можна говорити про те, що процес реєстрації державних актів лише починається. Найближчим часом цей процес не може бути завершений за рахунок державного бюджету: державний бюджет виділяє недостатньо коштів для цих цілей. Донорська допомога в цій сфері була і залишається досить значною. (Контрактор АМР США РОНКО видав 224,657 державних актів. Планується, що інший контрактор АМР США Кемонікс (Проект підтримки приватизації землі в Україні) видасть 1.8 мілліонів державних актів власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).)

1.2. Розвиток державного кадастру та впровадження контролю за процесом приватизації майна

Проведення земельної реформи, а також перетворення майнових відносин власності передбачає розвиток державного кадастру, бази даних, що містить інформацію про приватизацію та оцінку землі, а також впровадження котролю за приватизацією майна. Це пов’язано з тим, що процес приватизації землі та майна з самого початку супроводжувався численними спекуляціями: були випадки продажу сертифікатів на право на земельну частку за незначні кошти; також були спекуляції в процесі приватизації майна. (Частка майна визначається трудовим внеском члена підприємства. Такий внесок часто визначався суб’єктивно. Таким чином, невелика група робітників підприємства часто одержувала техніку, а решта робітників одержувала неприбуткові, а іноді непотрібні споруди, наприклад, корівники без корів.)

Розвиток державного кадастру є одним з основних напрямків роботи Державного комітету України по земельних ресурсах, а також Інституту землеустрою Української академії аграрних наук.

1.3. Розвиток орендних відносин

На сьогодні в Україні не розвинений ринок землі, якщо не враховувати орендні відносини. Станом на 1 січня 2001р., площа переданих в оренду земельних часток склала 22.4 млн.га., з власниками укладено 5.6. млн.договорів оренди земельних часток (див. Аграрна реформа в Україні: сучасний стан і основні тенденції: с.5). Розвиток орендних відносин зумовив появу нового джерела доходів на селі. Це особливо важливо для найбільш соціально уразливої категорії селян, - пенсіонерів.

Станом на кінець 2000 року понад 85% договорів оренди селяни уклали з господарствами, із земель яких селяни одержали паї; 10% - зпідприємницькими структурами і лише 5% - з фермерами (див. Аграрна реформа в Україні: сучасний стан і основні тенденції: с.5):

Така структура орендних відносин зумовлює наступні наслідки(див. Аграрна реформа в Україні: сучасний стан і основні тенденції: с.5-6):

значною мірою зберігається цілісність земельних (і майнових) комплексів господарств, що реформуються;
значна частина українських селян не працюватиме на власній землі, а в перспективі може взагалі її втратити.

Оренда сама по собі викликає суперечності. Одна з проблем оренди пов’язана з тим, що селянам селянам платять за оренду продукцією за завищеними цінами. Люди не одержують грошей і не мають можливості сплатити податки, які становлять 20% прибутку.

1.4. Пост-реорганізаційна підтримка новоствореним підприємствам. Формування ринкової інфраструктури в АПК

“Найбільш вигідно реалізується продукція на продовольчих ринках, які знаходяться поруч із споживачем продовольства, а не виробником.” (Молдаван 2000: с.20) З огляду на те, що фермер має зосереджуватись на виробництві, йому на сьогоднішній день диктують ціни багаточисельні посередники. Таким чином фермер втрачає значну частину прибутку. Для вирішення цієї проблеми необхідна пост-реорганізаційна підтримка новоствореним підприємствам, формування ринкової інфраструктури в аграрній економіці.

Під формуванням ринкової інфраструктури мається на увазі створення агроторгових домів, бірж, плодоовочевих ринків, аукціонів, заготівельних пунктів, обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.

Агроторговий дім – підприємство оптової торгівлі, що функціонує на кооперативних чи акціонерних засадах і здійснює операції купівлі-продажу як від імені товаровиробників та споживачів, так і за власний рахунок (див. Молдаван 2000: 26).

Аграрна товарна біржа здійснює торгівлю сільськогосподарською продукцією, а також торгівлю деривативами(див. Молдаван 2000: 26).

Оптово-продовольчий ринок – це підприємство оптової торгівлі, яке створює необхідні умови для укладання торговельних угод з продажу і купівлі сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки (див. Молдаван 2000: 26).

Аукціон – публічний торг ексвлюзивними чи невеликими партіями товару у відведеному обладнаному відповідним чином місці у визначений час(див. Молдаван 2000: 26).

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – це особливий тип неприбуткового підприємства, яке створюється виробниками сільськогосподарської продукції для отримання послуг, необхідних їм у власних господарствах. Фермери є одночасно власниками та клієнтами кооперативу і здійснюють управління його діяльністю. Напрямки діяльності обслуговуючих кооперативів: переробка і реалізація продукції; забезпечення технікою, паливно-мастильними матеріалами, насінням; послуги з обробітку землі, збирання врожаю і т.п. (див. Молдаван 2000: 21).

На початку 2001р. в регіонах України функціонували 353 агроторгових, 415 плодоовоченвих ринків, 90 постійних аукціонів, 15,696 заготівельних пунктів та 718 обслуговуючих кооперативів. Проте потреби виробника значно перебільшують вказану кількість існуючих підприємств. (див. Аграрна реформа в Україні: сучасний стан і основні тенденції: с.10) На сьогодні, нагальною проблемою агро-промислового комплексу є розширення ринкової інфраструктури, що, в свою чергу, збільшить прибутки виробника.

1.5. Кредитні, фінансові та податкові проблеми в аграрному секторі

Практика кредитування аграрного сектору за рахунок бюджету має бути замінена широким доступом до банківських кредитів. “Роль держави має зводитись до створення законодавчого поля для функціонування системи фінансового ринку” (Аграрна реформа в Україні 2001b: 66). Однак, як зазначають Людвіг Штріве, Штефан фон Крамон-Таубадель та КостянтинСірін (2001: 25), “сільськогосподарські підприємства не мають змоги залучити потрібне зовнішнє фінансування через низьку продуктивність, високі виробгичі ризики, неплатоспроможність, великі витрати на здійснення трансакцій та брак застави. Проблему загострює та обставина, що банківський сектор в Україні поки що слабо розвинутий”.

Урядова політика системи пільгового кредитування стала одним з найпотужніших чинників розвитку аграрного виробництва (див. Аграрна реформа в Україні 2001а: 40). В той же час «запровадження часткової компенсації не вирішує всіх проблемних питань кредитування сільського господарства і має розглядатися як тимчасовий захід” (Аграрна реформа в Україні 2001b: 67). Секретаріатом Комісії з питань аграрної політики про Президентові України висунуто наступні пріоритетні завдвння в сфері фінансування аграрного виробництва (див. Аграрна реформа в Україні 2001b: 67):

- сприяння розвитку інфраструктури фінансового ринку;

- законодавче забезпечення захисту прав кредиторів і позичальників;

- розвиток довгострокового кредитування;

- сприяння розвитку мережі лізінгових компаній;

- фінансово-кредитні пільги з боку держави.

“Новостворені недержавні сільськогосподарські підприємства не спроможні ефективно вести свій бізнес без проведення політики зниження податкового навантаження” (Аграрна реформа в Україні 2001b: 67). В цьому плані уряд України запровадив єдиний фіксований сільськогосподарський податок (див. Аграрна реформа в Україні 2001а: 39). Однак “не відбулося створення надійного податкового механізму, який би враховував специфіку сільськогосподарського виробництва” (Аграрна реформа в Україні 2001b: 67). Такий механізм має базуватись на прибутку і землі.

1.6. Реформування соціальної інфраструктури села

Нарешті, не можна недооцінювати соціального фактору. Молоде покоління залишає сільську місцевість. Міграція пов’язана з відсутністю комунальних послуг, низькою якістю медичних послуг та навчання, а також із труднощами в пошуці роботи. Вказані соціальні проблеми пов’язані з реформуванням соціальної інфраструктури села. Головна мета реформування соціальної інфраструктури –збереження і забезпечення ефективного функціонування і подальшого розвитку сфери послуг у сільській місцевості для задоволення потреб населення в соціально-культурних, житлово-комунальних і побутових послугах.

Реформування включає такі напрями:

передача соціальних об’єктів колективних і державних сільськогосподарських підприємств у комунальну, колективну, приватну власність;
пошук джерел, у тому числі позабюджетних, фінансування об’єктів;
розробка механізму управління об’єктами соціальної сфери;
відновлення роботи не діючих об’єктів;
забезпечення якісного надання послуг населенню.

Варіанти (способи) реформування об’єктів соціальної сфери, що перебувають на балансі КСП: передача у комунальну власність; передача новоствореним підприємствам; передача в оренду; передача третім особам шляхом продажу; приватизація; перепрофілювання;

закриття, списання (див. схему 1, додаток 1).

[СХЕМА 1]

Виокремлюються наступні групи соціальних об’єктів (Реформування соціальної інфраструктури села 2000: с. 13):

Група А – комерційні: магазин; їдальня; будинок побуту; бар; лазня; пральня.

Група Б – госпрозрахункові: інженерна інфраструктура (водопровід; газопровід; телефонні мережі; електромережі); житловий фонд (будинки; квартири)

Група С – бюджетні: дитячий садок; школа; будинок культури; клуб; спортивні споруди; медичні заклади; бібліотека.

На нинішній момент “невирішеним залишається питання передачі об’єктів соціальної сфери, що перебувають на балансах підприємств АПК, в комунальну власність... Головною перешкодою цьому процесові є відсутність законодавчих механізмів фінансування соціальної сфери з бюджетів сільських громад” (Аграрна реформа в Україні 2001b: 68).

1.7. Роль громадських організацій і донорів у аграрній реформі в Україні

Проблеми, які виникають в аграрному секторі економіки, зумовлюють появу різноманітних неурядових організацій, спрямованих на лобіювання інтересів та захист прав різних соціальних груп, а також на інформаційні кампанії, які перешкоджатимуть спекуляціям в процесі приватизації. В Україні створення недержавних організацій у сфері реформування земельних відносин почався 10 років тому. Як правило, організації, які захищають права певної соціальної групи, фінансуються за рахунок членських внесків, а ті організації, які провадать інформаційні кампанії, часто фінансуються донорами (див. Корчакова, Марусов 2001: 74-75). Кількість аналітичних центрів, які спрямовані на вивчення лише аграрної реформи, обмежена. В той же час, багато аналітичних центрів, що мають іншу спрямованість, але реалізують окремі проекти в аграрній сфері (див. Корчакова, Марусов 2001: 76).

Серед донорських організацій, залучених до аграрної реформи в Україні, найбільш впливовими є: АМР США, Всесвітній банк, ТАСІС, Міністерство Великобританії у справах міжнародного розвитку та МФК. Стратегії діяльності донорів розрізняються. В той час, коли АМР США та Всесвітній банк зосереджуються на процесі приватизації (хоча тут необхідно також зазначити, що АМР США приділяє увагу багатьом аспектам реформи: від приватизації, дорадчих служб до фінансування волонтерської підтримки фермерам), Міністерство Великобританії у справах міжнародного розвитку та МФК приділяють більшу увагу соціальним питанням, а ТАСІС останнім часом займається, в основному, питаннями дорадчих служб.

Як донори, так і громадські організації, в більшості випадків, координують свою діяльність з державними установами. Така координація була можливою, зокрема, завдяки Секретаріату Комісії з питань аграрної реформи при Президентові України (що фінансувався АМР США та Всесвітнім банком). Однак, згідно з Указом Президента від 13 листопада 2001 року “Про ліквідацію деяких консультативних,дорадчих та інших органів» Комісію з питань аграрної політики при Президентові України ліквідовано. Тому колишній Секретаріат комісії тепер називається проектом «Аграрна політика для розвитку людства» і є недержавним органом, проте продовжує координувати діяльність донорських, громадських та державних організацій.

Цей звіт спрямовано на опис існуючих державних організацій та інститутів, неурядових організацій, аналітичних центрів та донорських організацій в сфері аграрної реформи в Україні.

Blog

1. вступ. Аграрна реформа в україні

Содержание

1. ВСТУП. АГРАРНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ