Науково-методичні поради щодо організації краєзнавчої роботи з учнівською молоддю

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 1. Повна назва музею Розділ 5. Підпорядкування Розділ 7. Статус музею Розділ 9. Адреса музею, телефон, факс Розділ 13. Персонал музею Розділ 20. Фонди музею Розділ 21. Характеристика експозиційних розділів Про порядок проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів Список рекомендованої літератури Особливості науково-пошукової роботи Організація краєзнавчо-пошукової роботи

Подобный материал:

• Методичні рекомендації І поради щодо організації науково-мето­­дич­ної роботи в школі, 388.87kb.
• Методичні рекомендації щодо написання та захисту науково-дослідницької роботи, 584.94kb.
• Інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 1175.6kb.
• Екологічна освіта І виховання в сучасних умовах: з досвіду роботи по екологічному краєзнавству, 326.78kb.
• Них походів серед учнівською молоддю, самоврядування туристичної групи, обов’язки членів,, 1469.42kb.
• Методичні рекомендації щодо організації роботи структурного підрозділу школи естетичного, 261.31kb.
• Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 247.66kb.
• Методичні рекомендації щодо організації та проведення роботи з обдарованими школярами, 246.48kb.
• Методичні рекомендації щодо організації виховної роботи в загальноосвітніх закладах, 179.01kb.
• Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного, 3382.62kb.

Рекомендації щодо заповнення уніфікованого паспорта музею

(Затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України від 30.04. 1996р. № 220)


Уніфікований паспорт (далі – паспорт) складають і реєструють в органах культури всі музеї, незалежно від їх видів, статусу, форм власності і відомчого під­порядкування.

Паспортні дані музеїв, що працюють на правах філіалів і відділів, у паспорти головних музеїв не включаються.

Паспорт складають у 3-х примірниках: один примірник залишається у музеї, другий – подається до відповідного органу культури, третій – надсилається до Міністерства культури і мистецтв України.

Код музею складається:

1. Перші дві-три літери з титульної назви музею.
   
2. Перша літера профілю музею.
   

Дріб

3. Категорія за групою оплати праці.
   
4. Перша літера статусу музею.
   

Наприклад:

• Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького, профіль – іс­торичний, категорія за групою оплати праці – 1, статус – юридична особа. Код: ДнІ/1Ю.
  
• Охтирський краєзнавчий музей, профіль — краєзнавчий, категорія за групою оплати праці – 2, статус – філіал. Код: ОхтК/2Ф.
  

У разі зміни паспортних даних відомості про них, завірені печаткою органу, що зареєстрував музей, у 10-денний термін надсилаються до Міністерства культу­ри і мистецтв України.

Розділ 1. Повна назва музею

Вказується повністю і повинна відповідати назві, прийнятій у документах про заснування або в документах про зміну назви музею.

Розділ 2. Профіль музею

Визначається відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу» та класифікатора, розробленого Міністерством культури і мистецтв України.

Розділ 3. Форма власності

Вказується належність до однієї з форм власності (державна, комунальна, приватна, колективна та ін.).

Розділ 5. Підпорядкування

Вказується відомча належність музею, наприклад: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство охорони здоров'я України, Національна Акаде­мія наук України тощо. Для музеїв системи Міністерства культури і мистецтв України – обласне управління культури, міський (районний) відділ культури.

Розділ 7. Статус музею

Вказується, чи є музей юридичною особою, чи працює на правах філіалу або окремого відділу. Музеям, які працюють на правах філіалів і окремих відділів, слід вказати також повну назву головного музею, структурним підрозділом якого вони є.

Розділ 9. Адреса музею, телефон, факс

Вказується повна адреса (поштовий індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку).

Розділ 12. Керівний склад музею

У пунктах 1–3 розділу вказується прізвище, ім'я та по батькові, освіта, спеці­альність, стаж роботи в музеї.

Розділ 13. Персонал музею

У пункт 3 вноситься кількість наукових працівників та екскурсоводів, які мають учений ступінь з дисциплін, що відповідають профілю музею. Дані пункту 3 в пункти 4, 5 не включаються.

У пункті 4 вказується кількість наукових працівників та екскурсоводів, які мають вищу освіту зі спеціальностей «Музеєзнавство та охорона пам'яток історії та культури», а також спеціальностей, що відповідають профілю музею.

У пункт 5 вноситься кількість наукових працівників та екскурсоводів, які мають вищу освіту зі спеціальностей, що не відповідають профілю музею. Сума даних пунктів 3, 4, 5 повинна відповідати даним пункту 2.

Розділ 15. Характеристика музейного приміщення

Дані пунктів 2, 3, 4 подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ 16. Технічний стан будівель

Дані подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ 17. Площа музею

Дані подаються в цілому по музею й окремо по кожній будівлі.

Розділ 18. Охорона музеїв

Дані подаються окремо по кожній будівлі.

Розділ 19. Технічне оснащення музею

Пункт 1 передбачає дані про наявність у музеї спеціального світлотехнічного, звукотехнічного, проекційного, телевізійного обладнання; аудіовізуальних засобів; засобів захисту від ультрафіолетових, інфрачервоних та інших випромінювань.

У пункті 2 вказується наявність електронно-обчислювальних машин:
У пункті 3 вказується обладнання фотокінолабораторій, апаратура для мікро­фільмування, і засоби малої поліграфії.

Розділ 20. Фонди музею

У пункт 1 вноситься кількість музейних предметів основного фонду та кількість предметів науково-допоміжного фонду, які перебувають у фондах та експозиції у музею.

У пункт 3 вноситься кількість експонатів, що мають виняткову культурну та історичну цінність.

Розділ 21. Характеристика експозиційних розділів

У пункті 3 вказується кількість експонатів, що знаходяться в стаціонарних експозиціях музею.

Розділ 22. Режим роботи музею

Слід вказати час роботи музею та вихідні дні.

Додаток 6


Положення

про звання «Зразковий музей»

при закладі освіти системи Міністерства освіти України

(Затверджено наказом Міністерства освіти України

від 20.05.1997 р. № 153)

1. Загальні положення

Зразковий музей при закладі освіти системи Міністерства освіти України (надалі – «Зразковий музей») – це музей, який досяг значних успіхів у підвищенні ефективності навчально-виховного процесу засобами пошукової, туристсько-краєзнавчої, науково-дослідницької роботи; у формуванні та збереженні Музей­ного фонду України, пропаганді пам'яток історії, культури, природи серед учнівської! студентської молоді та інших верств населення.

З метою подальшого піднесення рівня музейної роботи, її ролі у навчально-виховному процесі проводиться атестація музеїв на присвоєння та підтвердження звання «Зразковий музей».

Організаційно-методичне та фахове керівництво атестацією Зразкових музеїв здійснює атестаційна комісія Міністерства освіти України.

Це Положення поширюється на музеї, що діють при закладах освіти системи Міністерства освіти України за умови, що вони не є юридичними особами.

2. Умови та порядок присвоєння звання «Зразковий музей»

Звання «Зразковий музей» присвоюється, підтверджується або не підтверджу­ється наказом Міністерства освіти України за рішенням атестаційної комісії Мі­ністерства освіти України.

Звання «Зразковий музей» присвоюється музеям, які досягли високого рівня у своїй діяльності.

Подання на звання «Зразковий музей» здійснюють Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Для цього вищеназвані органи освіти створюють експертні комісії, до яких залучаються працівники освіти, культури, інших державних та громадських орга­нізацій.

Районні (міські) відділи та управління освіти створюють оглядові комісії, які проводять огляд музею, аналізують стан діяльності музею та оцінюють його робо­ту. Оглядова комісія готує документи: протокол з відповідною рекомендацією та підписами і розгорнуту довідку-характеристику на музей (згідно з критеріями оцінки) – та подає їх на розгляд експертної комісії.

На підставі позитивного рішення експертної комісії Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, управління освіти обласних, Київської та Севастополь­ської міських держадміністрацій порушують клопотання перед Міністерством освіти України про присвоєння звання «Зразковий музей» музею, що діє при за­кладі освіти системи Міністерства освіти України.

Всі підсумкові документи (клопотання Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, протокол засідання експертної комісії та довідка-характеристика на музей) друкуються державною мовою, мають реєстраційний номер, дату та печатку відповідного органу управління освіти та подаються до управління гу­манітарної освіти та виховання Міністерства освіти України для подальшого роз­гляду та прийняття відповідного рішення атестаційною комісією двічі на рік (травень, листопад).

Атестаційна комісія працює при Міністерстві освіти України. До її складу входять юристи спеціалісти Міністерства освіти України, працівники Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, фахівці державних закладів і установ, інших організацій.

Присвоєння звання «Зразковий музей», що діє при закладі освіти, із врученням диплома встановленого зразка проводиться наказом Міністерства освіти України на підставі позитивного висновку атестаційної комісії.

3. Критерії оцінки

Для присвоєння звання «Зразковий музей» необхідними є такі умови:

• існування музею понад два роки;
  
• наявність тематико-експозиційного плану музею відповідного профілю;
  
• наявність естетично оформленої, технічно оснащеної експозиції, яка постійно оновлюється та доповнюється;
  
• наявність оригінальних експонатів – пам'яток історії, культури та природи, зібраних пошуковими загонами базового та інших закладів освіти;
  
• наявність обліку музейних предметів (інвентарної книги), повнота та якість записів; шифрування експонатів;
  
• дотримання умов збереження оригінальних матеріалів в експозиції та фондах музею (запобігання забрудненості, вологості, вицвітанню, механічним по­шкодженням);
  
• систематичне комплектування фондів відповідно до тематики музеїв під час краєзнавчих експедицій, туристських походів тощо;
  
• організація виставок (стаціонарних та пересувних);
  
• систематичне проведення просвітницької роботи в музеї: екскурсій, лекцій, масових заходів, навчальних занять тощо;
  
• популяризація роботи музею засобами масової інформації;
  
• залучення учнівської та студентської молоді до науково-дослідницької роботи; підготовка публікацій, участь у конференціях, засіданнях Малої академії наук, наукових товариств учнів тощо;
  
• наявність документації музею: книг обліку відвідувачів, екскурсій, лекцій, ма­сових заходів, навчальних занять; книги відгуків; актів прийому-видачі експона­тів; планів роботи (річного, перспективного); картотек;
  
• проведення методичної роботи на базі музею (консультацій, семінарів тощо).
  

4. Порядок підтвердження звання «Зразковий музей»

Музей підтверджує звання «Зразковий музей» в установленому порядку один раз на три роки.

У разі невідповідності рівня музейної роботи вимогам цього Положення за підсумками атестації музей втрачає звання «Зразковий музей». Рішення про це приймає атестаційна комісія Міністерства освіти України та проводиться наказом. Міністерства освіти України.

Для покращення роботи музею слід скласти довгостроковий план, в якому необхідно передбачити:

• співпрацю з музеями та архівами міста, району, області;
  
• науково-методичні консультації з дослідниками та науковцями науково-дослідницьких установ;
  
• щорічне планування підготовки тематичних виставок до ювілейних дат та подій;
  
• роботу з систематизації та поповнення фондів музею (через проведення різно-профільних експедицій, роботи з населенням тощо);
  
• організацію та підготовку лекторської групи з числа учнів старших класів.
  

Навчальні екскурсії


Ця форма історико-краєзнавчої роботи включає три основні етапи:

1. підготовку вчителя й учнів;
   
2. проведення; підбиття підсумків;
   
3. використання матеріалів екскурсії у подальшій навчально-виховній
   роботі.
   

Екскурсії можуть бути як навчальними, так і позапрограмовими, тематичними й оглядовими. Об'єктами їх виступають історичні пам'ятники і пам'ятні місця, установи та заклади, підприємства і краєзнавчі музеї. Вони проводяться з метою:

• накопичення фактичного матеріалу для самостійних узагальнень, і висновків на наступних заняттях;
  
• збору даних, що конкретизують навчальний матеріал на уроці;
  
• поглиблення, закріплення й узагальнення загально історичного мате­ріалу на базі речових і письмових пам'яток;
  
• встановлення зв'язку вивченого матеріалу з реаліями життя;
  
• ознайомлення учнів з історією підприємства, установи, навчального
  закладу з орієнтацією на вибір професії.
  

Дуже важливо під час екскурсії організувати самостійну дослідницьку і реєстраційну діяльність учнів шляхом збору колекцій, замальовок, фотографування, описів, вимірів. А щоб досягти цього, необхідно домогтися максимальної поінформованості учнів про об'єкт екскурсії.

За проведенням екскурсії обов'язково повинен йти усний або пись­мовий облік отриманих знань через опитування на уроці, індивідуальні бесіди, заповнення анкети, написання твору, випуск бюлетеня, стінної газети із замальовками, фотографіями та підтекстовками. Враховуючи те, що значна частина наших пам'ятників, пам'ятних місць зазнають руйна­ції, доцільно підготувати колективного листа у відповідні органи або
ж звернення до своїх земляків про необхідність порятунку і збереження нашої культурної, архітектурної та мистецької спадщини.


Про порядок проведення навчальних екскурсій та навчальної практики учнів загальноосвітніх навчальних закладів


Навчальні екскурсії та навчальна практика учнів запроваджуються з метою реалізації завдань загальної середньої освіти щодо посилення практичної спрямованості навчально-виховного процесу, професійно-орієнтаційної роботи з учнями, підготовки їх до активної трудової діяль­ності, залучення до суспільно корисної праці.

Навчальні екскурсії проводяться для учнів 1-3(4) класів з 27-28 по 31 травня протягом 4 днів тривалістю не більше 3 год. на день, навчальна практика проводиться для учнів 5-8-х і 10-х класів з 31 травня по 12 черв­ня протягом 10 днів: у 5-б-х класах 3 години на день, 7-8 класах 4 години, 10-х класах 5 годин на день.

Зміст та форми організації екскурсій і навчальної практики визнача­ються адміністрацією закладу залежно від місцевих умов, специфіки та їхнього профілю, потреб виробництва та інших чинників.

Ці години можна використовувати для реалізації практичної частини навчальних програм предметів навчального плану, зокрема проведення навчальних екскурсій, у т. ч. комплексних практикумів із фізики, хімії, інформатики, практичних занять на місцевості з геометрії та географії; занять у виробничих майстернях, на навчально-дослідних ділянках.

Під час навчально-виробничої практики учні можуть залучатись до різних видів суспільне корисної праці: самообслуговування, посильної участі у благоустрої навчального закладу, ремонті шкільного майна, меблів і обладнання, реставрації книг, виготовлення наочних посібників, охоро­ни природи, пам'ятників історії та культури тощо.

При організації навчальної практики враховується зміст навчальних програм, профільність навчання. У загальноосвітніх навчальних закладах з професійним навчанням, міжшкільних навчально-виробничих комбі­натах години навчально-виробничої практики (повністю або частково) можна використовувати на практичні роботи з оволодіння професією (спеціальністю).

Форми організації навчальної практики можуть бути різними залежно від її змісту, постійного чи тимчасового характеру роботи, матеріальної оснащеності, віку, рівня підготовки учнів, кліматичних та інших особливостей. Окремі види практичних занять (навчальні екскурсії, спостереження за природою, практичні роботи на місцевості, суспільне корисна праця тощо) можуть проводитись під час навчального року.

У загальноосвітніх навчальних закладах сільської місцевості, що мають навчально-дослідні ділянки та підсобні господарства, за виробничої по­треби дозволяється за погодженням із відповідним органом управління освітою перенесення навчальної практики на літній період.

Графік проведення навчальної практики затверджується директором загальноосвітнього навчального закладу. Для її проведення залучаються педагогічні працівники в межах їх річної тарифікації з урахуванням змісту навчальних програм та характеру практики. Облік занять здійснюється у класних журналах. Навчальна праця учнів оцінюється за загальними критеріями оцінювання навчальних досягнень і враховується при виведенні підсумкових річних оцінок.

Необхідною умовою організації навчальної практики є дотримання санітарно-гігієнічних вимог та техніки безпеки.

Нижче наводяться рекомендації щодо примірного розподілу часу та можливих видів навчальної практики учнів. Конкретний зміст навчальної практики визначається у навчальному закладі з урахуванням особливостей і умов його роботи, змісту навчальних програм тощо.

Клас	Навчальні предмети, тематика екскурсій та практичних занять, зміст навчальної практики	Орієнтовна кількість годин
1	2	3
5	Мови та література: екскурсії у світ казки; екскурсії літературними стежинами, до літературного музею	3-4 4
5	Історія: ранок «Ми діти твої, Україно»; екскурсія «Моя Україно, ти рідная мати». Природознавство, рідний край, мистецтво: умови існування рослин і тварин нашого краю; вода в природі, її види і значення; екскурсія до краєзнавчого музею; природа рідного краю (творча робота - живопис). Музика: вивчення і відтворення елементів обрядових свят (пісень, хороводів, вертепів тощо) з урахуванням регіональних особливостей, місцевих традицій	3 4 2-3 2-3 3 3 4
6	Мови, література, мистецтво: конкурс «Знавець рідної мови»; систематизація матеріалів з літератури рідного краю; бібліотечна година; художнє читання (конкурс); відвідування музичних театрів, філармоній, концертних залів (з відображенням своїх вражень у різних формах); декоративно-ужиткове мистецтво: «В майстерні митця». Історія: екскурсія «Археологічні пам'ятки рідного краю»	2 3 1 2 4 2-3 4
7	Мови, література, історія, мистецтво: збір та систематизація матеріалів з історії та культури рідного краю; екскурсія літературними стежками; збір народних пісень; екскурсія «Пам'ятки середньовічної культури».	4 3-4 3 4
8	Мови, література, історія, мистецтво: «Шевченкознавство в ріднім краї» (збір матеріалів); Оформлення шкільних навчальних кабінетів, музеїв; Екскурсія «Тої слави козацької повік не забудеш».	4 4-6 4
10	Мови, література, історія, мистецтво: фольклорна експедиція (систематизація матеріалів); екскурсія історичними місцями рідного краю; практичні заняття з аудіювання (іноземні мови); читацька конференція.	4 3-4 3-4 3

Примітка: Орієнтовний перелік видів навчальної практики може бути змінений, доповнений загальноосвітніми навчальними закладами та місцевими органами управління освітою.


Підготувала О.В.Волос за книгою:

Нікітіна І.П., Нікітін Ю.О.,

Шліхова В.В. Шкільне методичне

об'єднання. Суспільно-гуманітарний

цикл: нормативні документи,

планування діяльності, позакласна

і виховна робота. – Х:, 2005.


ПОРАДНИК

щодо збирання фольклорно-етнографічних

матеріалів для вчителя


Вибравши оповідача, слід завважити на таке:

• записати твір слово в слово, не пропускаючи жодного, на одному боці паперу;
  
• під кожним записом подати, хто записував, від кого, коли, де;
  
• зафіксувати біографічні дані оповідача, взяти, якщо є, фотографії;
  
• свої пояснення обов'язково відмежовувати від пояснень оповідача;
  
• зазначити, звідки оповідач знає цей твір, і як довго він йому відомий.
  

Якщо ведеться запис пісні, оповіді, пов'язаної з обрядом чи грою, то важливо занотувати усі деталі, які використовуються в ній, місце, час і обставини дій. Особливу увагу треба звернути на мову певної місцевості, конкретної людини. При запису пісень обов'язково пода­ти мелодію.

Записи ліричних пісень, танців, різних старовинних обрядів мають свої особливості

По-перше, для цієї роботи слід залучити широке коло людей, які люблять народну творчість і можуть допомогти в її відтворенні.

По-друге, для проведення запису важливо знайти відповідних виконавців і майстрів запису на належному науковому рівні. Створи­ти виконавцеві добрі умови і сприяти його творчому піднесенню. Під час запису не робити ніяких зауважень, не задавати запитань. Необхідні уточнення можна зробити лише після закінчення запису. Записування проводиться індивідуально або колективно, коли два-три записувачі одночасно записують виконавця. Запис пісні чи обряду проводять тією мовою, якою виконується твір, і без будь-яких змін, виправлень, доповнень, зберігаючи максимальну точність. Записують­ся усі вигуки, повторення, окремі слова, відтворюються навіть жести виконавця та позначення наголосу в його словах.

Пісні записуються з голосу і з мелодією, для чого використовується магнітофон. Після закінчення роботи фахівець з музичною освітою розшифровує записи і фіксує їх у нотах. Після закінчення запису виконавцеві слід прочитати текст і виправити пропуски або допущені неточності. Обов'язково слід зробити паспортизацію, де вказати прізвище, ім'я та по батькові виконавця, його вік і профе­сію, місце і дату запису, а також прізвище, ім'я та по батькові записувача.

У ході запису весільних обрядів, веснянок чи інших свят обов'язково треба заздалегідь звернутись до учасників події й належно підготувати їх. Крім запису пісень, мелодій важливо зібрати, якщо вони є, кольорові або чорно-білі фотографії виконавців.

Зібраний матеріал повинен мати наукове і виховне значення, його слід використовувати у навчально-виховній роботі та в роботі предметних кабінетів, у музеях. Кращі зразки записаних обрядів, пісень, танців можуть слугувати основою для створення нових обрядів і передаватись від покоління до покоління.


СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аза Л. А. Воспитание как философско-социологическая пробле­ма. – К., 1993,
   
2. Біблія або Книга святого письма Старого і Нового заповіту.
   

3. Балушок В. Г. Світ середньовіччя в обрядовості українських ремісників. – К., 1993.
   
4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.
   
5. Грушевський М. С. Про українську мову і українську школу. – К., 1991.
   
6. Державна національна програма "Освіта". Україна XXI століття. – К., 1994.
   
7. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.
   
8. Дьяченко Н. В. Отрицание и преемственность в развитии культуры. – Харьков, 1992.
   
9. Етнографія України: Навч. посібник / За ред. С. А. Марчука. – Львів, 1994.
   

10. Історія філософії України. Хрестоматія: Навч. посібник / Упор. М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко та ін. – К., 1993.
    
11. Колодний А. М. Релігія і національна самосвідомість україн­ців. – К., 1990.
    
12. Коменский Я. А., Локк Д., Руссо Ж.-Ж., Песталоцци Й. Г. Педагогическое наследие / Сост. В. М. Кларин, А. Н. Джуринский. – М., 1988.
    
13. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – К., 1991.
    
14. Культурне відродження в Україні. – Львів, 1993.
    
15. Мартишок І. В. Національне виховання: теорія і методологія. – К., 1995.
    
16. Огієнко І. Українська культура. – К., 1991.
    
17. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. – К, 1993.
    
18. Пономарьов А. П. Українська етнографія: Навч. посібник. – К., 1994.
    
19. Пономарьов А. П. Царина народної уяви та її класичні розробки // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. – К., 1991. – С. 5-24.
    
20. Українська душа. – К., 1992.
    

21. Этнография восточных славян. – М., 1987.


Методика

збирання фольклорно-етнографічного матеріалу про

український вертеп (народну драму)


Вертеп та вистави народного театру ("Коза", "Маланка", "Дід") є унікальними, яскравими і самобутніми витворами української культури, що мають дуже давнє коріння та специфічне поєднання багатьох видів художньої творчості нашого народу. Тут органічно взаємодіють художнє слово і спів, музика і народне малярство, гра акторів та витвори самобутніх умільців, що дивують широтою фантазії й багатством кольорів. Саме тому ці явища народного театрального мистецтва, які ще не повною мірою досліджені, потребують пильної уваги з боку фольклористів, етнографів і мистецтвознавців. Тим більше, що ще збереглися традиції влаштовувати театралізовані дійства на Різдво, Новий рік (за старим стилем), інші свята народного календаря.

Народна драма (до неї належить і вертеп) – це окремий жанр народної творчості, наділений рисами поетики, що має давнє походження та цікаву історичну долю, найчастіше виконує основну морально-виховну функцію засобами театру.

Наука нині потребує детального вивчення вертепу (народної драми), бо дане явище народного театру становить вагому частину усієї духовної культури українців, відбиває їх психологію та філософські уявлення, які склалися упродовж століть. Відтак виникає необхідність удосконалювати збирацьку роботу, займатися якою можуть як професійні фольклористи, театрознавці, етнографи, історики, літературознавці, так і студенти університетів, вузів мистецтв та культури, краєзнавчі, фольклорні чи етнографічні гуртки при загальноосвітніх, музичних школах, музеях, громадських організаціях і т. д. Методику збирання та запису вертепу (народної драми) ми коротко подаємо у цьому виданні, щоб максимально ефективно використати можливість спілкування і з тими людьми, які беруть або брали участь у виставі Вертепу (народного театру).

Відповіді варто записувати якомога детальніше і повніше, не висловлюючи своєї власної думки для того, хто відповідає. Якщо опитуваний чогось не пам'ятає, то це можна так і зазначити. Бажано з'ясовувати незрозумілі чи невисвітлені питання в інших жителів цієї ж місцевості (хутора, села, міста).

Необхідно точно вказувати усі місцеві назви театралізованих дійств, персонажів, атрибутів тощо. На закінчення опитування слід обов'язково зафіксувати ім'я, по батькові та прізвище, вік особи, від якої взято відповіді. Варто зафіксувати, звідки ця людина родом (хутір чи село, район, область). Потрібно зазначити і число, місяць, рік, коли було проведено дане опитування, назвати прізвище, ім'я, по батькові того, хто зробив запис.

Було б дуже добре, якби все, про що йде мова, під час опитування було сфотографовано, а саме: оповідач, вертепна скринька, ляльки, костюми, атрибути вистави, маски і т. ін.

Нинішні технічні можливості дозволяють фіксувати відповіді оповідача не лише шляхом запису на папері, а й за допомогою диктофона, магнітофонної чи відеоапаратури. Використання цих засобів є дуже корисним та набагато спрощує роботу дослідника.

Отже, зведемо свої рекомендації до визначення конкретних правил повноцінного запису фольклорного (етнографічного) матеріалу:

• Записувати необхідно точно так, як ми чуємо.
  
• Текст вертепу (народної драми) необхідно записувати без жодних змін, виправлень, доповнень і, тим більше, редагувань.
  
• Фіксуючи народно-поетичний (як і прозовий) твір, необхідно повністю зберегти усі наголоси виконавця, повтори, звернення, вставні слова (репліка), пояснення, коментарі до тексту і у тексті та діалект мовлення оповідача.
  
• Під час запису потрібно звертати увагу на те, як саме оповідач відповідає на питання. Чи використовує жести і міміку, чи зупиняється, роздумує, намагається здивувати нас? (Ці моменти бажано було б сфотографувати).
  
• Якщо запис здійснюється за допомогою магнітофонної чи відеотехніки, необхідно вказати спочатку назву населеного пункту, дату, ім'я та по батькові, прізвище того, кого будуть опитувати.
  
• Після здійснення опитування збирач мусить заповнити своєрідний паспорт, у якому містяться відомості про оповідача. Тільки при наявності такого паспорта зафіксована інформація має наукову цінність.
  
• Паспорт складається із відомостей про:
  

а) Особу, яку опитано: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження (або вік), національність, освіта, професія, місце проживання і з якого часу живе у даному населеному пункті. Звідки переїхав і коли,

б) Повна дата запису (число, місяць, рік),

в) Місце запису (хутір, село чи місто, район, область),

г) За яких умов здійснено запис (під час свята, в будень, під час роботи і т. ін.).

д) Відомості про збирача (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, освіта (де працює), скільки років здійснює подібні записи.


Вельми важливо завжди пам'ятати, що поспішати в опитуванні, перебиваючи оповідача, швидко переходити з теми на тему ніяк не можна.

• Головне – дати інформатору висловитися повністю, незважаючи на об'єктивність розповіді. Лише тоді, коли вся інформація вичерпається, можна задавати наступне запитання. Не біда, якщо оповідач кілька разів повторить подібні факти. Це лише підсилить значення записаного матеріалу, засвідчить його достовірність.
  
• Свої записи необхідно детально опрацювати у той же день (вечір), коли вони були здійснені, оскільки пізніше окремі факти чи дрібні нюанси можуть втратитися, "випасти" з поля зору дослідника, просто забутися.
  
• Потрібно максимально передати регіональний характер і особливості зібраного матеріалу – не змінюючи (не редагуючи) окремих слів, звуків, наголосів, стилістику речень, фраз.
  
• Власні думки з приводу зафіксованого польового матеріалу, окремих відомостей про явища народного театру, дрібних фактів слід оформляти у вигляді висновків після "паспортизованого" й розшифрованого запису.
  

Усе це полегшить роботу з даним матеріалом у подальших дослідженнях.


Розділ ІІІ

Науково-педагогічні основи краєзнавчої

роботи у сучасній школі


Соціалізація особистості засобами краєзнавства


Ковтун Г.М., вчитель

Павлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Снігурівського району


Перед українською національною школою стоять надзвичайно вважливі завдання. Підготувати до життя людину, здатну визначити власну роль в суспільному житті, а також задовольнити власні професійні інтереси. Тому в умовах модернізації системи освіти важливого значення набуває виховання всебічно розвиненої, творчої, національне свідомої, духовно багатої особистості. Сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі народності школи, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей.

Важливу роль у формуванні культури міжнаціонального спілкування відіграє краєзнавство.

Місцевий історико-етнографічний матеріал допомагає учням краще розібратися в особливостях національного характеру різних народів, сприяє вихованню поваги до національних культури, мови, традицій.

Тому одним із головних напрямків роботи нашої школи є вивчення історії та культури рідного краю.

Основна мета роботи — залучення учнів до вивчення та збереження історико-культурної спадщини свого народу, формування освіченої творчої особистості.

Я вважаю, що саме шкільні музеї сьогодні, як ніколи, стають важливою і невід'ємною складовою навчально-виховного процесу, сприяють розвитку краєзнавства та творчого пошуку, формують в дитячих душах духовність, культуру, гордість за рідний край, його людей.

Краєзнавчий музей «Животоки» при Павлівській загальноосвітній школі є осередком освіти і виховання.

Головне завдання в роботі музею є сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу школи, розширення і поглиблення освітньої та професійної підготовки учнів, розвиток їх творчих інтересів до пошуково-краєзнавчої, науково-дослідної роботи.

Музей «Животоки» було створено у 1989 році учнями Павлівської школи під керівництвом заступника директора з виховної роботи Братченко В.В.

Спочатку це був етнографічний куточок, потім світлиця «Животоки». А 30 січня 1998 року музей «Животоки» зареєстровано при закладі систем Міністерства освіти України. Музей складається з двох кімнат. Перша умовно поділяється на дві половини. В одній частині кімнати знаходяться найдавніші експонати: вишиті рушники,

яким більше 100 років, дерев'яний бамбетель (диван) і скриня, обрамлена металом.

До сволока прикріплений експонат, який заміняв українцям Різдвяну ялинку, це – павук, його зроблено з соломи і прикрашено різдвяними іграшками. Є тут і дерев'яний мисник із глиняним посудом та дерев'яними ложками.

В центрі кімнати – українська піч, а також глиняні горщики, в яких готувалися смачні страви.

Є також і знаряддя праці: коромисла, вила-двійнята, мотика, ціпи.

В другій частині цієї кімнати – експонати 60-70-х років XX століття, а саме перший телевізор «Верховина», радіопрогравач, вишиті подушки, серветки. На столі – дерев'яні ручки, пера, чорнильниці, писанки, писачки, журнали 1912 року. На підлозі – домотканні доріжки.

Друга кімната вміщує кілька розділів. Перший розділ музейної експозиції розповідає про зародження цивілізації на теренах України, про перших слов'янських князів. У вітрині – уламки Трипільського глиняного посуду, є уламки старого посуду міста Ольвія, а також дерев'яні буденки, для вироблення вершкового масла. Далі музейні експонати розповідають про козацьку республіку. А у вітрині є струг, яким козаки зрізали копита в коней, залізна підкова...

Нам вдалося зібрати досить велику колекцію різних прасок, дерев'яні ночви, гребінь для розчісування льону. Майже пів сотні вишитих рушників є в нашому музеї. Це справжній витвір мистецтва.

Матеріали наступного стенду розповідають про Велику Вітчизняну війну. Всі живі повинні пам'ятати, якою ціною людство здобуло перемогу, вшановувати пам'ять про тих, хто не дійшов до цього світлого дня.

Є в нашому музеї листи з фронту, їх писав Братченко Петро Акіндинович своїй любій дружині Братченко Анні Максимівні. Ці листи допомогли їй вижити і дочекатися з війни чоловіка. Як реліквію, берегла Анна Максимівна 42 трикутнички, і, майже, всі знала напам'ять.

Через тяжкі випробування Афганської війни пройшли і п'ятеро наших односельчан. Нам вдалося зібрати документи, нагороди, листівки, фотографії цих воїнів.

З великою цікавістю знайомляться відвідувачі з експозицію залу «Історія села, школи».

З великою бережливістю ставляться наші учні до музею.

Екскурсоводи, учні старших класів, привітно зустрічають відвідувачів музею, проводять з ними цікаві екскурсії. Я часто нагадую дітям таку істину, щоб бути творцями нового, потрібно знати своє коріння. Треба робити все для того, аби міцним був місток від минулого до майбутнього.

З великою зацікавленістю відвідують учні краєзнавчий гурток «Животоки». Важливо, що готуючись до занять, школярі проводять пошукову роботу. Вони зібрали, і записали багато легенд, переказів, пісень від старожилів. Я намагаюся, щоб учні засвоїли не тільки теоретичні знання, але й на практиці могли намалювати писанку, приготувати 12 пісних страв на Святий вечір, зробити своїми руками іграшку.

Члени гуртка розділилися між собою на декілька дослідницьких груп: істориків, етнографів, літераторів, теологів, реставраторів.

Гуртківці взяли участь у Всеукраїнській Історико-краєзнавчій експедиції «Роде наш красний, роде наш прекрасний» (напрям «Від батька до сина), туристсько-краєзнавчій «Краса і біль України» (напрям «Свята спадщина), «Сто чудес України» (напрям «Диво рукотворне») за що нагороджені грамотами, дипломами Управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації за 1-е місце.

Дуже цінний матеріал члени гуртка зібрали про Василівську церкву. Зараз готується до друку книга 1 тис. екземплярів «Історія Василівської церкви» за матеріалами гуртківців.

На днях члени гуртка зібрали і оформили матеріал на тему «Голод 33-го в нашому селі». Члени нашого гуртка навчаються в МАНі. Духняк Тетяна, учениця 11 класу, зайняла III місце в Миколаєві (предмет фольклористика), а Мацюта Павло, учень 11 класу, виборов І місце в Миколаєві і III в Києві, (історичне краєзнавство) тема наукової роботи «Антирелігійна політика більшовиків на Півдні України в 20-30-х роках XX століття».

Зараз гуртківці готують матеріал «Міграція в Україні» та «Жіноча доля»...

Всі зібрані матеріали використовуються не тільки на уроках, а й для проведення виховних заходів. Традиційними стали родинні свята, виставки сімейної творчості. Уроки подорожі до джерел рідного слова, усні журнали, літературно-музичні композиції, «Круглі столи», розмови при свічках, концерти, конкурси.

Беручи участь у пошуковій роботі, діти прилучаються до справ старших, усвідомлюють себе як частину народу, в них виховується любов до отчого краю, села, батьківського порогу.

Колективна робота учнів нашої школи по збиранню експонатів і переобладнанню музею поглиблює почуття національної свідомості. Виховує відповідальність за долю України.

Педагоги нашої школи впевнені, що засіяні добірні зерна краєзнавства на родючому українському освітянському полі дадуть дружні сходи нині, завтра, завжди.

Прекрасні слова сказав відомий український поет М.Т.Рильський: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає слави своїх предків, той сам не вартий пошани». Ми ніколи не повинні забувати хто ми і чиїх батьків діти.


Особливості науково-пошукової роботи

в сільській школі

(виступ на науково-практичній конференції «Південь України: спадщина та сучасні дослідження»)


О. І. Титаренко, вчитель історії

Новокрасненської ЗОШ

Арбузинського району


Проблеми вчителів сільської школи, в тому числі і тих, хто займається краєзнавством, відомі всім. Так, ми дійсно не маємо доступу до архівів, наші бібліотеки не мають потрібної літератури навіть на елементарному рівні, Інтернет нам тільки сниться, сучасна оргтехніка теж не для нас, а щоб зробити фотографію, нам треба двічі з'їздити до райцентру за 11 км, витрачаючи на дорогу стільки ж, скільки коштують самі фотографії.

Але ми маємо те, чого немає в жодній найпрестижнішій міській школі – ми маємо можливість спілкуватися з живими свідками історичних подій. В якому місті до учня може підійти бабуся і сказати: «Синок, ти там цікавився Прохором і Марією, так от я їх майже не пам'ятаю, але Віра Сергіївна жила коло них і може щось розказати» (точна цитата з реальної розмови)? І буквально в лічені дні ми отримуємо таку кількість інформації, що на її аналіз, співставлення і пошук істини треба витратити тижні і навіть місяці. Тому було б гріхом не скористатися такою можливістю, поки люди, які пережили і славні, і трагічні сторінки нашої історії, ще живі. А їх свідчення набагато цінніші, ніж писана-переписана зовсім ще недавня історія, і саме в розповідях очевидців можна знайти істину частіше, ніж в наукових працях чи навіть архівах. Не будемо обманювати себе – ми прекрасно знаємо, що архівні документи складалися людьми – людьми зі своїми поглядами, зі своїм баченням тих чи інших подій в вигідному для себе світлі. Класичний приклад – «Повесть временных лет», яка писалася в угоду Ярославу Мудрому, заплутавши історію так, що сьогодні ми вже не віримо в гріховність Святополка і ще не віримо в підступність Ярослава. А в тому, що очевидці можуть досить точно відтворити істину, я переконувався не раз. Про те, що перед війною мости в Бресті були розміновані радянськими мінерами, я знав з розповідей свого односельчанина Володимира Тимофійовича Величка ще з тих часів, коли Віктор Суворов і не мріяв писати свій «Ледокол», а про події, які нещодавно показали в телефільмі «Штрафбат» я почув ще в 1965(!) році від учасників Великої Вітчизняної війни.

З інших переваг сільської школи треба відзначити недостатнє науково-обґрунтоване вивчення сільської місцевості. Багато сіл практично не досліджувалися, а так звані офіційні історії, які періодично передруковуються, змінюючи авторів, є, в більшості випадків сумішшю легенд, авторських домислів і перекручень історичних фактів. Достатньо сказати, що до недавнього часу територія нашого села, яка знаходиться на 20 км північніше колишнього центру Буго-Гардівської паланки вважалася ледь не споконвічно турецькою. Тому для краєзнавців село – дійсно краєзнавча «цілина» . і якщо в містах, при наявності літераторів, журналістів, науковців вже немає що досліджувати і інколи з'являються дослідження типу «Людина, яка бачила того, хто бачив Леніна », то в селі тільки вчитель-краєзнавець може дослідити дійсну історію села і своїми зусиллями добитися такого виховного ефекту, якого ніякими закликами, лекціями і бесідами не доб'єшся. Місцевий патріотизм, тобто любов до своєї малої Батьківщини, виховується практично тільки краєзнавчою пошуковою роботою. І якщо для міських краєзнавців постає питання, що б ще дослідити, то для нас актуальними є питання, відомі ще з часів Чернишевського та Леніна «Що робити?» та «З чого почати?».

Хочу зазначити, що ми почали планомірну краєзнавчу роботу з виходом проекту програми «Степова Еллада». Можна багато говорити про її недоліки, але факт залишається фактом – сьогодні це єдиний дороговказ для краєзнавців, що працюють в сільській школі. Наша школа запровадила цю програму ще в 2003 році, тобто з моменту її створення. І хоча цей курс вважається факультативним, він охоплює практично всіх учнів від першого класу до випускного. І напевне тільки завдяки наявності цієї програми учні школи започаткували свій власний проект «Земля наших батьків» (це загально шкільний проект), а кожен клас обрав собі певний напрямок. Таке поєднання зусиль учителів і учнів, без сумніву, дасть (і вже дає) позитивні результати.

І наступна перевага сільської школи теж пов'язана з співпрацею учнів та батьків. Просвітницька робота учнів серед батьків проводиться з надзвичайним ефектом. Коли тато, почувши від своєї дитини невідомі йому факти з історії села, він допоможе своєму сину чи доньці сфотографувати, підвезе куди потрібно і сам розпитає старожилів. А така співпраця нам конче необхідна, бо краєзнавство, на жаль, - недешева справа, а попри наявність обласних і районних програм розвитку краєзнавства, кошти, передбачені під ці програми, до сільської школи не доходять, тому багато наших робіт, які отримали визнання і на рівні області, і на рівні всієї країни, існують тільки в одному екземплярі, і той знаходиться не в нас. Правда, з цього приводу мої учні не комплексують, сповідуючи принципи «нам не рыба важна, сам процесс важен».

Ще одна проблема, яка не потребує ніяких матеріальних витрат. Всі конкурси, які стосуються краєзнавчої роботи, повинні враховуватися першочергово при визначенні рейтингу школи чи району. Бурхливий потік можливих і неможливих конкурсів, оголошених і газетами, і фірмами заливає школи, і у всіх цих конкурсах участь обов'язкова, в той же час конкурси з краєзнавства посідають досить скромне місце пасербиці.

Колись Альберт Ейнштейн сказав: «Як робляться відкриття? – Дуже просто, всі знають, це неможливо, але знаходиться невіглас, який цього не знає, і саме він робить відкриття». Тільки одна цитата з нашого альбому «Кірсанова балка»: «Я шістдесят років прожив в селі, пройшов його і вздовж, і впоперек. Але та робота, яку виконують учні школи, змусила мене подивитися по-новому на знайомі краєвиди і зрозуміти настільки наше село красиве. Сільський голова (до речі автор кількох книжок, присвячених рідному селу)». Іншими словами, ми поставили перед собою завдання – з нічого зробити щось значуще. Такі наші альбоми «Річка нашого дитинства», «Свято-Успенська церква в Новокрасному», «Тече річка невеличка», які були переможцями обласних конкурсів, згадана вже «Кірсанова балка», «Меморіальна кімната М.Л. Кропивницького в Новокрасненській школі», існуючі проекти, над якими учні працюють – «Село з історією довжиною в людське життя» (про загибле село, яке проіснувало 75 років), «Млин у Новокрасному» та багато (і дійсно багато) інших.

І напри кінець, кілька ідей наших школярів. Працюючи над альбомом «Річка нашого дитинства», в якому до дрібниць досліджувалася дільниця річки Малої Корабельної в межах нашого села в учнів виникла наполеонівська ідея описати таким чином весь басейн південного Бугу. Навіть назву проекту придумали – «Гіпаніс». Уявимо собі, що учні області зроблять дослідження кожної річки, кожного струмка в басейні південного Бугу. Таку ж роботу виконають і вінничани, і учні Хмельницької, Кіровоградської, Черкаської і Київської областей. Уявляєте, якщо ці роботи звести докупи – унікальнішої енциклопедії однієї річки взагалі в історії не було.

Ще одна ідея – це створення топонімічного словника Миколаївської області. Ця робота ведеться практично в кожній школі, а там, де діє програма «Степова Еллада», – це обов'язкова умова. Залишається тільки зібрати, систематизувати, знайти кошти і видати такий словник. І хоча останні слова звучать дещо іронічно, в кожному жарті є частка правди, і надіюсь, що це колись буде зроблено.

І нарешті, останнє побажання – частіше зустрічатися і обмінюватися інформацією – жодна публікація не може замінити живого спілкування, а кожному з нас є і що послухати, і є що сказати.


Організація краєзнавчо-пошукової роботи

в умовах сільської місцевості

(з досвіду роботи Л.О. Удовенчука, керівника гуртка с.Козубівка Доманівського районного Будинку дитячої

творчості )


Анотація