Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Виконання суб'єктами екологічних відносин своїх зобов'я­зань і здійснення повноважень — Особлива частина

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

Громадське управління в галузі використовування та охо­рони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями, якщо така діяльність передбаче­на їх статутами.

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

брати участь у проведенні перевірок виконання підприєм­ствами, установами та організаціями природоохоронних пла­нів і заходів;

проводити громадську екологічну експертизу, оприлюдню­вати її результати і передавати органам, уповноваженим приймати рішення;

одержувати інформацію щодо стану навколишнього при­родного середовища, джерел його забруднення, програм і за­ходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

вносити до відповідних органів пропозиції щодо організації територій то об'єктів природно-заповідного фонду;

подавати до суду позови щодо відшкодування збитків, за­подіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здо­ров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

§ 5.3. Діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення управління у сфері екології

Діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення управління у сфері екології обумовлюється їх правовим поло­женням, основними завданнями, обов'язками і наданими їм правами. Будучи складовою частиною системи органів дер­жавного управління, вони спроможні виконувати певною мі­рою функції як загальнодержавного, так і відомчого управлін­ня.

Місце і роль органів внутрішніх справ у системі державних органів, що здійснюють управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища, визнача­ються їх специфічними особливостями. Управлінські дії орга­нів внутрішніх справ здебільшого перебувають у площині за­хисту управлінських прав інших державних органів, а також у сфері зміцнення законності в екологічних відносинах. Конт­роль і нагляд за законністю використовуються органами внут­рішніх справ для запобігання, припинення і розкриття проти­правних дій у галузі природокористування і охорони природи.

Органам внутрішніх справ належить реагувати Відповід­ним чином як на незаконні управлінські дії в галузі екології, так і на бездіяльність державних органів і природокористува-чів щодо вдосконалення природокористування і охорони нав­колишнього природного середовища.

Удосконалення правового регулювання екологічних відно­син — процес об'єктивний, обумовлений самим життям, але він відбуватиметься більш активно, якщо органи внутрішніх справ та інші природоохоронні органи будуть всебічно йому сприяти.

Потенційні можливості органів внутрішніх справ дозволя­ють їм більш предметне впливати на екологізацію управлін­ських нормативних актів і відповідних дій державного, відом­чого і внутрішньогосподарського характеру. Зокрема, вони могли б ініціювати узагальнення практики реалізації екологіч­ного законодавства у відповідних сферах діяльності, удоско­налення методики зміцнення законності, здійснення інших функцій управління в галузі екології.

Сьогодні відбувається процес удосконалення державного управління в галузі природокористування і охорони природи:

значно оновилось екологічне законодавство, розширені права місцевих Рад щодо вирішення питань використання і охорони природи, створюються нові підрозділи природоохоронного призначення в складі органів внутрішніх справ тощо.

Водночас важливого значення набуває природоохоронна діяльність підприємств, установ і організацій, її змістом є пла­нування заходів щодо охорони природи, організація спеціаль­ної служби охорони природи, удосконалення техніки і техно­логії виробництва відповідно до екологічних вимог, моральне і матеріальне стимулювання цих робіт, виховання у працівни­ків підприємств почуття бережного ставлення до природи.

Важливо, щоб управління підприємствами, організаціями і установами все більше набирало екологічної спрямованості. Передбачається велика перебудова роботи підприємств з точки зору технології виробництва, яка негативно впливає на екологічне середовище. Крім того, завжди має бути науково обгрунтованим їх розташування, щоб вони змогли обмежити свій вплив на здоров'я мешканців міст і сіл.

Зрозуміло, що екологічною спрямованістю виробництва повинні займатися не тільки органи управління самих підпри­ємств, але й державні органи управління, в тому числі органи внутрішніх справ. Загальними зусиллями ця проблема буде вирішена швидше. Треба враховувати і те, що чинне законо­давство відкриває можливість для органів внутрішніх справ та інших природоохоронних органів діяти цілеспрямованіше і рі­

шучіше проти тих, хто порушує екологічне законодавство, ак­тивно впливати на правопорушників, притягуючи їх до адмі­ністративної та кримінальної відповідальності.

Екологізація виробництва має стати першочерговою ме­тою і основною задачею всіх державних, кооперативних, гро­мадських підприємств, установ і організацій, їх посадових осіб, усіх громадян України.

Ефективність складного процесу управління у сфері еко­логії залежить від наявності людських, матеріальних, організа­ційних факторів та безлічі інших чинників, серед яких слід ви­ділити професіоналізм і сумлінність.

Ефективне управління неможливе без високого професіо­налізму, дисципліни, відповідальності, чіткої організації управ­лінських відносин, суворого виконання правил і процедур уп­равлінського процесу, неухильного дотримання принципів за­конності.

Діяльність органів внутрішніх справ спрямована на підви­щення ефективності управління у сфері екології. Це вимагає відповідної підготовки кадрів, які в них працюють.

Розділ 6. Механізм реалізації екологічного права

§ 6.1. Реалізація екологічного права — вирішальний етап у розвитку екологічних правовідносин

У регулюванні екологічних відносин важливе місце посі­дає реалізація норм екологічного права. Саме через реаліза­цію останніх досягається той результат, який передбачається законодавством. Недостатньо виробити і прийняти доскона­лий закон, необхідно забезпечити його виконання.

Будь-яка норма права реалізується шляхом впливу на во­лю людей, а через неї — на суспільне життя. Однак реаліза­цію правової норми не треба ототожнювати з захистом її припису з боку держави, яка застосовує різні заходи впливу до порушників цього припису. Державний захист є лише од­нією з гарантій забезпечення реалізації норм права.

Реалізацію екологічно-правової норми не можна ототож­нювати з застосуванням цієї норми. Екологічно-правова нор­ма може не застосовуватися, але вона реалізується завжди, якщо громадяни добровільно виконують її приписи. Добровіль­не виконання — найбільш розповсюджена форма реалізації норм екологічного права. Проте це не зменшує ропі й зна­чення інших форм реалізації його норм.

Стан справ, з виконанням норм екологічного законодав­ства вимагає посиленої уваги до цієї проблеми. У галузі еко­логічних відносин ще дуже багато порушень. Теорія і практика правової охорони екологічних відносин шукає шляхи їх роз­в'язання. Сьогодні можна констатувати, що реалізація норм екологічного права знаходить свій вияв у таких формах:

а) у формі виконання суб'єктами екологічних відносин своїх зобов'язань і здійснення повноважень, передбачених еколого-правовими актами;

б) у формі утримання від здійснення дій, заборонених нормами екологічного права;

в) у формі застосування компетентними органами і осо­бами правових норм за невиконання або порушення вимог екологічного законодавства.

Механізм реалізації правових норм складається з їх вико­нання, додержання і застосування. Реалізація норм права є результатом, підсумком правового регулювання.

Виконання суб'єктами екологічних відносин своїх зобов'я­зань і здійснення повноважень — це така форма реалізації норм екологічного права, яка вимагає активних дій зазначе­них суб'єктів. Прикладом виконання зобов'язань може бути норма, що зобов'язує власників земельних ділянок і землеко­

ристувачів ефективно використовувати землю, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології вироб­ництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності, а також норма, що зобов'язує водокористувачів економмо використо­вувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод.

Прикладом здійснення повноважень можуть бути норми, що передбачають компетенцію державних органів у галузі уп­равління і контролю за використанням, охороною та відтво­ренням водних ресурсів і лісів. Зокрема, згідно з нормами водного законодавства, поряд з іншими повноваженнями, до відання обласних, районних сільських Рад народних де­путатів належать обмеження, тимчасова заборона (зупинен­ня) чи припинення діяльності підприємств, установ і органі­зацій у разі порушення ними вимог щодо водного законо­давства.

Відповідно до норм лісового законодавства районні, мі­ські, селищні та сільські Ради народних депутатів наділені такими повноваженнями, як заборона відвідання лісів насе­ленням і в'їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки.

Сутність такої форми реалізації норм екологічного права, як утримання від здійснення дій, заборонених відповідними нормами, полягає в тому, що суб'єкти екологічних відносин утримуються від порушення і заборон, що містяться у тих або інших еколого-правових нормах.

Прикладом утримання від здійснення заборонених дій у галузі екологічних відносин може бути недопущення вилучен­ня особливо цінних продуктивних земель для несільськогоспо-дарських потреб; недопущення забруднення, засмічення і ви­черпання вод; додержання правил транспортування, зберіган­ня і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, запобігання забрудненню атмосферного повітря.

До факторів, які сприяють забезпеченню реалізації еколо­гічного права, належать його гласність, доступність, чіткість, гуманність. Необхідно тільки забезпечити належні умови, щоб ці якості екологічного права змогли «працювати» повною мі­рою. Зокрема, еколого-правові акти і норми повинні широко відображатися в друкованих виданнях, на телебаченні, радіо, в усній правовій пропаганді.

"• Треба зробити все для того, щоб кожна людина уявляла наслідки забруднення навколишнього природного середовища,

його згубний вплив не тільки на нинішнє, але» На» майбутні

покоління людей.

Особливою формою реалізації екологічного права є за­стосування правових норм за невиконання або порушення вимог екологічного законодавства.

Застосування норм права необхідно, якщо є факт право­порушення, який вимагає відновлення порушеного права і призначення відповідної санкції за його порушення. Застосу­вання норм права завжди має активний і творчий характер.

Правозастосовчу діяльність здійснюють відповідні державні органи, посадові особи і громадські організації. Режим закон­ності вимагає, щоб застосування норм права не залежало від розсуду посадової особи, а завжди відбувалося на підставі закону.

Важливою умовою правильного застосування норм права є точне встановлення фактичних обставин. Необхідно також, щоб встановленим фактам, що мають юридичне значення, бу­ла дана правильна кваліфікація і щоб на цій підставі були вір­но визначені юридичні наслідки.

Зрозуміло, що сама правова норма повинна бути ефек­тивною. Малоефективність правових норм, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища, виникає в результаті відриву санкцій, що забезпечують їх виконання, від самих норм.

Санкції таких норм містяться в інших правових актах або випливають із загальних положень про відповідальність за не­виконання або порушення правових норм. Відрив санкції від правової норми послаблює її регулююче і правоохоронне значення, оскільки юридичні обов'язки не можуть існувати без юридичної відповідальності. Тому передбачена в законі мета — не допустити екологічних правопорушень — часто не

досягається.

Є безліч прикладів, коли порушувалися навіть досить зміс­товні правові акти і ніхто не ніс за це відповідальності тільки тому, що в правових актах не були обумовлені наслідки їх не­виконання.

Санкція— це частина правової норми, в якій міститься вказівка на юридичні наслідки за порушення вимог цієї норми права. Мета санкції — створення несприятливих наслідків для правопорушника.

До цього часу в юридичній літературі немає єдиної думки щодо структури правової норми. Не всі автори поділяють тра­диційний погляд щодо тричленної структури правової норми, обов'язковим елементом якої є санкція. Так, М. Д. Шаргород-ський і деякі інші автори дійшли висновку, що правова норма

обмежується двома елементами — гіпотезою і диспозицією¹;

А. Ф. Чердонцев, наприклад, пише: «Кожній нормі права для того, щоб бути забезпеченою примусово силою держави, зов­сім не обов'язково мати в складі свого структурного елемен­та санкцію»².

Більш правильною, на наш погляд, е точка зору при­хильників трьохелементної структури правової норми. Так, С. Н. Братусь у своїй змістовній монографії «Юридическая ответственность й законность» переконливо довів, що норма права повинна бути наділена санкцією, інакше без неї стира­ються межі можливого чи належного поводження³. З таким висновком не можна не погодитись.

Питання про місце санкції у структурі правової норми має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Ефективність охорони навколишнього природного середовища багато в чо­му залежить від дієвості норм права, які регулюють охорону екологічних суспільних відносин. Тому важливо мати правові норми, які б забезпечували безумовне недопущення пору­шень вимог екологічного законодавства. Будь-яка правомоч­ність має значення лише тоді, коли вона реально забезпечу­ється. Якщо ж правомочність тільки проголошена, але немає гарантій для її виконання, вона втрачає своє значення, силу і дієвість.

Отже, реалізація екологічного права тісно пов'язана з удосконаленням правових норм. Тому ще під час підготовки законів, указів, постанов уряду і рішень місцевих органів дер­жавної влади слід всебічно враховувати потреби реалізації екологічного права і таким чином запобігати невиконанню його вимог.

Одним із шляхів удосконалення еколого-правових норм е забезпечення їх санкціями, які передбачали б юридичні на­слідки за екологічні правопорушення. Це надає нормам права більше дієвості.

Відсутність в нормативних актах чітко сформульованих санкцій за невиконання передбачених у них приписів поро­джує безвідповідальне ставлення до їх виконання, призводить до нігілізму. І навпаки, узаконення і застосування заходів впливу до осіб, які не виконують приписів, стверджує автори-

тет права, має попередкувальне значення для потенційних правопорушників.

Наділення правових норм санкціями має й інші позитивні сторони. Зокрема, надається можливість зменшити кількість актів, що видаються. Нерідко буває так: спочатку приймаєть­ся правовий акт, спрямований на регулювання екологічних відносин, а потім — акт еколого-правового характеру, який забезпечує виконання раніше прийнятих норм. При забезпе­ченні правових норм санкціями їхні регулююча і охоронна функції будуть поєднані.

Іншою важливою умовою застосування норм права як га­рантії реалізації екологічного права є правильний вибір санк­цій. Санкція повинна відповідати вчиненому злочину або до­пущеному правопорушенню. В демократичній, правовій дер­жаві має бути тільки так. Несправедливість, яка допущена при визначенні міри покарання порівняно зі вчиненим злочи­ном, підриває ефект державного примусу як стосовно тих, хто притягується до відповідальності, так і стосовно всіх інших суб'єктів суспільних відносин. Покарання тоді досягає мети, коли воно законне, доцільне і справедливе.

Використання зазначених форм реалізації екологічного права дає певні позитивні результати, проте екологічних пра­вопорушень ще дуже багато. Потенціал екологічного законо­давства використовується незадовільно.

Треба пам'ятати, що реалізація екологічного права є важ­ливою проблемою, за її вирішення відповідальність перед на­родом несе і законодавча, і виконавча влада. Як свідчить практика, правоохоронні органи не забезпечують надійного контролю і нагляду за виконанням законів про охорону нав­колишнього природного середовища. З року в рік збільшуєть­ся розрив між кількістю екологічних злочинів і кількістю роз­глянутих у судах кримінальних і цивільних екологічних справ. У роботі правоохоронних органів такі справи займають не­значне місце.

Питання реалізації норм права висвітлювалися в юридич­ній літературі: в окремих статтях, главах підручників з теорії держави та права, розділах наукових праць. Але це не змен­шило актуальності проблеми. Для її вирішення потрібні над­звичайні зусилля Верховної Ради, Уряду, правоохоронних структур, органів місцевого самоврядування і кожного свідо­мого громадянина України. Причому найпильнішу увагу треба приділяти реалізації норм екологічного права, яке має життє­дайне значення для людини і всього живого на землі.

Реалізація права залишається однією з найголовніших проблем розвитку правового регулювання суспільних відно­

син. До її розв'язання треба підходити з ґрунтовних теоретич­них позицій, максимально використовуючи науковий, інтелек­туальний потенціал і передовий практичний досвід.

§ 6.2. Економічний механізм реалізації екологічного права

До економічних важелів забезпечення реалізації екологіч­ного права відносяться:

фінансування заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища;

плата за спеціальне використання природних ресурсів;

плата за забруднення навколишнього природного середо­вища;

плата за погіршення якості природних ресурсів;

стимулювання в системі охорони навколишнього природ­ного середовища;

екологічне страхування.

Фінансування заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позабюджетних фондів охорони нав­колишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

Плата за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх вико­ристання. Нормативи плати визначаються з урахуванням роз-повсюдженості природних ресурсів, їхньої якості, можливості відтворення, доступності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки та інших факторів.

Нормативи плати за використання природних ресурсів і порядок їх стягнення встановлюються Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

Плата за забруднення навколишнього природного середо­вища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів за­бруднюючих речовин в навколишнє середовище та розміщен­ня відходів промислового, сільськогосподарського, будівельно­го та іншого виробництва.

Порядок встановлення нормативів плати та стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середо­вища визначається Кабінетом Міністрів України.

- Плата за погіршення якості природних ресурсів (зниження родючості грунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо) в результаті володіння і використовування встановлюється на основі нормативів.

Порядок встановлення нормативів плати за погіршення якості природних ресурсів визначається Кабінетом Міністрів

України.

Платежі підприємств, установ, організацій, а також грома­дян за погіршення якості природних ресурсів внаслідок воло­діння і користування ними здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні.

Забезпеченню реалізації екологічного права сприятиме також утворення місцевих і республіканського позабюджетних фондів.

Місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього при­родного середовища утворюються в межах єдиного позабюд­жетного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

платежів за забруднення навколишнього природного сере­довища;

частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, за­подіяну порушенням законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, а саме: 50 відсотків суми штрафів, стягнутих з посадових осіб за правопорушення у галузі охорони навко­лишнього природного середовища і використання природних ресурсів; 50 відсотків коштів, стягнутих з громадян, у тому числі іноземних, за шкоду, заподіяну природним ресурсам по­рушенням природоохоронного законодавства; 80 відсотків коштів, стягнутих з підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності за шкоду, заподіяну природним ре­сурсам порушенням природоохоронного законодавства; 80 відсотків коштів, отриманих від реалізації незаконно добутих природних ресурсів або продукції, виробленої з них, чи їх

вартості;

цільових та інших добровільних внесків підприємств, уста­нов, організацій та громадян.

Республіканський позабюджетний фонд охорони навко­лишнього природного середовища утворюється за рахунок:

відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;

добровільних внесків підприємств, установ, організацій громадян та інших надходжень.

Кошти місцевих і республіканського позабюджетних фон­дів охорони навколишнього природного середовища можуть

використовуватися тільки для цільового фінансування приро­доохоронних заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

Серед економічних важелів забезпечення реалізації еко­логічного права чинне місце посідає стимулювання суб'єктів екологічних відносин. Відповідно до Закону України «Про охо­рону навколишнього природною середовища» стимулювання здійснюється шляхом:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян у разі реалізації ними заходів щодо ра­ціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на ма-ловідходні і безвідходні ресурсе- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання і устаткування для утилізації забруднюючих речовин і пере­робки відходів, а також приладів контролю за станом навко­лишнього природного середовища та джерелами викидів ( 'скидів забруднюючих речовин, вжиття інших заходів, спрямо­ваних на поліпшення охорони навколишнього природного се­редовища;

б) надання на пільгових умовах короткострокових і довго­строкових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навко­лишнього природного середовища;

д) передачі частини коштів позабюджетних фондів охоро­ни навколишнього природного середовища на договірних умо­вах підприємством, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруд­нюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного сере­довища, на розвиток екологічно безпечних технологій та ви­робництв;

є) надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

Важливим економічним важелем забезпечення реалізації екологічного права є екологічне страхування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» здійснюється добровільне і обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їх майна, майна і до­ходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди,

заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Порядок екологічного страхування встановлюється зако­нодавством України.

Поряд із зазначеними економічними важелями забезпе­чення реалізації екологічного права використовуються й інші засоби економічного впливу на суб'єкти екологічних відносин, з тим, щоб вони додержувалися вимог екологічного законо­давства.

Економічні гарантії забезпечують реалізацію екологічного права матеріальними засобами. Головним носієм економіч­них гарантій виступає Українська держава, яка має всі ос­новні важелі економічного розвитку нашого суспільства.

Зазначимо, що надійне забезпечення реалізації екологіч­ного права потребує інтенсивнішого застосування економіч­них важелів. Перш за все мають зростати державні витрати на охорону навколишнього природного середовища. При вирі­шенні цього питання треба рівнятися на високорозвинені кра­їни, Так, США витрачають на охорону природи понад 80— 85 млрд доларів на рік; з них близько 45—50 відсотків при­падає на аграрно-промисловий комплекс.

Виділення незначних коштів на охорону природи в Україні практично зводить нанівець ефективність тих еколого-право-вих норм, застосування яких вимагає капітальних вкладень.

Зволікання з витратами на охорону довкілля сьогодні при­зведе до їх збільшення завтра, бо шкода, завдана природі, буде помножуватись. І навпаки, завчасно зроблені капіта­ловкладення згодом не тільки окупляться, а й запрацюють на народ і державу з прогресуючою ефективністю.

Збільшення витрат на охорону природи не вирішить проб­лему, якщо не зміниться ставлення людей до навколишнього середовища. Держава вийде з екологічної кризи тільки тоді, коли кожний керівник і громадянин засвоять, що, по-перше, забруднення довкілля та надмірне споживання природних ре­сурсів стає економічно невигідним, по-друге, зволікання з охороною навколишнього природного середовища є самогуб­ством. Треба назавжди відмовитися від споживацького став­лення до природи, слід пам'ятати, що природа -— єдине сере­довище існування суспільства.

Економічні гарантії реалізації екологічного права, як пра­вило, не діють довільно. Більшість із них застосовуються в рамках, визначених правом, і мають правову форму. Широке використання правової форми суспільного регулювання є од­нією з об'єктивних закономірностей розвитку правової дер­жави. Але закріплення в праві економічних важелів недостат­ньо. Не менш важливо, щоб правові норми всебічно допома-, гали економічним заходам діяти в потрібному напрямі. Необ­хідно удосконалювати саме екологічне законодавство. Воно має сприяти розвиткові й удосконаленню економічного меха­нізму охорони навколишнього природного середовища, стати складовою частиною виробничо-господарської діяльності. Тільки за цієї умови підприємство буде зацікавлене в охороні оточуючого середовища не менше, ніж у збільшенні кількості і поліпшенні якості своєї продукції.

§ 6.3. Юридичні заходи щодо забезпечення реалізації екологічного права

До юридичних заходів реалізації екологічного права відно­сяться:

а) здійснення державного і громадського контролю за до­держанням вимог екологічного законодавства всіма суб'єкта­ми екологічних відносин;

б) припинення господарської діяльності підприємств, уста­нов і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

в) звільнення з посад тих керівників, які не виконують ви­мог екологічного законодавства або порушують його;

г) притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні екологічного законодавства.

Існують й інші правові заходи щодо забезпечення реалі­зації екологічного законодавства.

Державний контроль за реалізацією екологічного законо­давства здійснюють вищі та місцеві органи державної влади і управління, природоохоронні та правоохоронні органи.

Об'єктами контролю є додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, виконання природоохоронних заходів, стан природного середовища. Ін­шими словами, державному контролю підлягає додержання законодавства про використання і охорону земель, надр, по­верхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та ін­шої рослинності, тваринного світу, природних територій та об'­єктів, що підлягають особливій охороні (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій і об'єктів).

Система органів, які здійснюють державний контроль, і об'єкти контролю визначені Земельним, Водним, Лісовим ко­дексами, Кодексом законів про надра, Законами про охорону

тваринного світу і атмосферного повітря, іншими еколого-пра-вовими актами.

Найширші повноваження мають Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. Верховна Рада розробляє і приймає зако­ни та здійснює контроль за їх виконанням. До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі охорони навко­лишнього природного середовища належать:

а) визначення основних напрямів державної політики в зазначеній галузі;

б) затвердження державних екологічних програм;

в) визначення правових основ регулювання відносин у га­лузі охорони навколишнього природного середовища;

г) визначення повноважень Рад народних депутатів, по­рядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використан­ня природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Кабінет Міністрів України:

а) контролює виконання еколого-законодавчих актів і приймає свої постанови природоохоронного значення;

б) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою еко­логічної політики;

в) забезпечує розробку державних, міждержавних і регіо­нальних екологічних програм;

г) координує діяльність міністерств, відомств, інших уста­нов та організацій України у питаннях охорони навколишньо­го природного середовища;

д) організує екологічне виховання та екологічну освіту

громадян.

Широкі повноваження Верховної Ради і Кабінету Міністрів України в галузі охорони навколишнього природного середо­вища складають міцну основу для забезпечення реалізації екологічного законодавства.

Вклад вищих органів державної влади і управління в реа­лізацію екологічного законодавства визначається також тим, що вони спрямовують і контролюють природоохоронну діяль­ність обласних, районних, міських рад народних депутатів і їх

виконавчих органів.

Недоліком є те, що вищі органи державної влади й управ­ління надане їм право контролю за додержанням законодав­ства використовують недостатньо. Оздоровленню екологічної обстановки в державі сприяло б, наприклад, заслуховування звітів областей чи регіонів про виконання вимог екологічного законодавства. Існують й інші форми контролю, які майже не використовуються. Це одна із причин загрозливого екологіч­ного стану в нашій державі.

Необхідно виправити стан справ і підняти рівень контролю за реалізацією екологічного законодавства з боку вищих ор­ганів державної влади і управління, адже вони є взірцем для всіх інших органів, що здійснюють контроль в межах своєї компетенції.

Для того, щоб підняти рівень контролю, по-перше, повинні запрацювати належним чином контрольні органи Верховної Ради й Уряду, по-друге, необхідно вдосконалювати законо­давство, що регулює застосування правових норм. Так, не­вдалим, з нашої точки зору, є вирішення у Конституції питан­ня щодо офіційного тлумачення її змісту та законів України. Відповідно до ст. 147 Основного Закону це здійснює Консти­туційний Суд України. Відсутність у законодавця — Верховної Ради України — конституційного права офіційно роз'яснювати зміст Конституції та інших законів не може позитивно впли­вати на правозастосовчу практику. Ще в римському праві на­голошувалося, що право тлумачити закон має лише той, хто має право його приймати.

Отже, необхідно внести деякі зміни до Конституції Украї­ни, зокрема, щодо повернення права офіційного тлумачення законів законодавчому органові — Верховній Раді України.

Крім того, з метою поліпшення контролю за додержанням законодавства взагалі і екологічного зокрема, необхідно, на нашу думку, прийняти закон про організацію контролю в дер­жаві.

Місцеві органи державної влади і управління здійснюють контроль за реалізацією екологічного законодавства в проце­сі забезпечення виконання екологічної політики України, зок­рема розробляють і приймають власні рішення щодо регулю­вання екологічних відносин.

У статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. записано: «До відання ви­конавчих органів сільських, селищних, міських Рад належить здійснення контролю за дотриманням земельного та приро­доохоронного законодавства, використанням і охороною зе­мель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення лісів».

Місцеві Ради народних депутатів несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй те­риторії та в межах своєї компетенції вживають цілий ряд природоохоронних заходів. Крім того, вони координують ді­яльність відповідних спеціально уповноважених державних ор­ганів у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів на території місцевої Ра­ди народних депутатів.

Координація зусиль щодо реалізації екологічного законо­давства повинна поглиблюватися. Від належної координації дій та тісної співпраці державних органів у питаннях реаліза­ції екологічного законодавства залежить загальний рівень екологічного стану на території певної Ради, регіону, держави в цілому.

Як відомо, контроль за реалізацією екологічного законо­давства здійснюють також природоохоронні органи, передусім Міністерство екології та природних ресурсів України. Воно здійснює державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного по­вітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, конти­нентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, а також за додержанням норм екологічної безпеки.

Контроль за реалізацією екологічного законодавства, спрямованого на забезпечення раціонального використання і охорони конкретних об'єктів природи, здійснюють відомчі ор­гани: Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет водного господарства,, Державний комітет лісового господарства, Міністерство охорони здоров'я Украї­ни, Комітет України з питань геології та використання надр, їх 'органи на місцях та інші відомчі органи.

Відомчі органи контролюють реалізацію екологічного зако­нодавства, розробляють і здійснюють практичні заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонально­го використання природних багатств.

Контроль, що здійснюють відомчі органи, характеризуєть­ся певними особливостями, що зумовлено специфікою при­родних ресурсів та відносин, які складаються в процесі їх ви­користання і охорони. Врахування особливостей і специфіки об'єктів природи сприяє підвищенню дієвості контролю та йо­го ефективності.

Правоохоронні органи здійснюють державний контроль за реалізацією екологічного законодавства відповідно до специ­фіки своєї діяльності. Прокуратура наглядає за додержанням і застосуванням екологічних законів та інших еколого-право-вих актів. Судові органи здійснюють контроль під час розгля­ду цивільних та кримінальних справ, органи державного арбітражу — в ході вирішення господарських справ між під­приємствами, організаціями і установами, органи внутрішніх справ — при виконанні покладених на них завдань і обов'яз­ків щодо охорони права власності, громадського порядку, життя і здоров'я громадян.

Здійснюючи екологічний нагляд, органи прокуратури мають можливість простежити за дотриманням вимог еколо­гічного законодавства всіма суб'єктами екологічних відносин і відповідно відреагувати на допущені правопорушення. Най­більш розповсюдженими і дієвими формами прокурорського реагування на екологічні правопорушення є протест і подан­ня. У протесті і поданні обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та яких заходів і в який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення.

Контроль прокуратури за реалізацією екологічного зако­нодавства здійснюється також шляхом участі прокурорів у су­дових засіданнях при розгляді еколого-правових та інших кри­мінальних і цивільних справ. З метою захисту інтересів держави і громадян прокурор подає цивільний позов про від­шкодування збитків, заподіяних правопорушенням, а за необ­хідності порушує кримінальну справу.

З метою посилення прокурорського нагляду за додержан­ням екологічного законодавства створюються спеціалізовані природоохоронні прокуратури. На сьогодні в Україні функціо­нують ЗО природоохоронних прокуратур, які створені в еколо­гічно кризових регіонах країни. Результативність їх роботи набагато вища порівняно з аналогічною діяльністю територі­альних прокуратур.

Утворення спеціалізованих наглядових структур у сфері екології дало змогу забезпечити самостійність і незалежність прокурорів від місцевої влади та відомчого впливу у прийнятті рішень з питань виконання природоохоронного законодав­ства.

Ще раз зазначимо, що діяльність природоохоронних про­куратур потребує удосконалення. Потребують вивчення пи­тання раціонального розміщення їхньої мережі, компетенції, штатної чисельності, взаємодії з територіальними прокурату­рами тощо.

Судові органи здійснюють контроль за реалізацією еколо­гічного законодавства під час розгляду цивільних та кримЬ-нальних справ. Вони керуються при цьому нормами чинного законодавства і постановами Пленуму Верховного Суду Ук­раїни з питань застосування природоохоронного законодав­ства. В таких постановах узагальнюється досвід суддів, відмі­чаються їхні помилки і недоліки, даються роз'яснення судам щодо застосування відповідних положень закону.

Характерною особливістю судового контролю є те, що, розглядаючи еколого-правові справи, суди мають можливість

виправити недоліки й упущення інших правоохоронних і при­родоохоронних органів.

Специфічною формою реагування суду на екологічне пра­вопорушення є винесення окремої ухвали.

Покращанню роботи судів сприятиме Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р., яким відповідальність за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснюва­ти правосуддя на професійній основі, покладено на Вищу раду юстиції.

Серед правоохоронних органів особливе місце посідають органи державного арбітражу. Розглядаючи майнові спори, вони спроможні активно сприяти зміцненню екологічного правопорядку. Застосовуючи при розгляді еколого-господар-ських справ природоохоронне законодавство, арбітражні суди мають можливість «оцінити» як саме законодавство, так і дії конкретних суб'єктів екологічних відносин і внести пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Поряд з державним ведеться громадський контроль за реалізацією екологічного законодавства. Його здійснюють громадські об'єднання і громадські інспектори. Найбільш ма­совою організацією щодо залучення громадськості до охорони природи є Українське товариство охорони природи. Товарист­во забезпечує громадський контроль за дотриманням зако­нодавства про охорону природи і раціональним використан­ням природних ресурсів усіма організаціями та громадянами. Воно вживає і багато інших заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.

До громадських об'єднань природоохоронного значення відносяться також обласні (районні) Президії Українського то­вариства охорони природи, деякі інші об'єднання. Участь в охороні природи беруть також профспілки.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища визначені еколого-правовими актами. Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадські приро­доохоронні об'єднання мають, зокрема, право:

брати участь у проведенні перевірок виконання підприєм­ствами, установами та організаціями природоохоронних пла­нів і заходів;

проводити громадську екологічну експертизу, оприлюдню­вати її результати та передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

подавати до суду позови щодо відшкодування збитків, за­подіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здо­ров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Громадські організації не тільки контролюють виконання вимог екологічного законодавства, а й беруть участь у роз­робці нормативних актів, що регулюють використання і охо­рону природних багатств.

Дійовим заходом щодо реалізації екологічного законодав­ства є обмеження, зупинення (тимчасово) або припинення господарської діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» та постанови Верховної Ради Ук­раїни «Про затвердження порядку обмеження, тимчасової за­борони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законо­давства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р. таким правом наділені у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим, місцеві органи державної виконав­чої влади, Міністерство екології та природних ресурсів та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

: Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забо-| роняється (зупиняється) у разі перевищення ними лімітів ви-' користання природних ресурсів, порушення екологічних нор-І мативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної • безпеки.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємства підлягає виконанню в строки, зазначені у цьому ж рішенні.

Не допускаються термінова тимчасова заборона (зупи­нення) чи припинення діяльності підприємства, якщо це може призвести до виникнення аварійної ситуації.

Відновлення діяльності підприємств здійснюється з пись­мового дозволу органу, що прийняв рішення про тимчасову заборону (зупинення) діяльності, або його вищого органу.

Рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств може бути оскаржене в судовому порядку.

Не дивлячись на потенційну дієвість згаданого заходу, на практиці він застосовується рідко, що пояснюється здебільшо-

го економічною невигідністю зупинення чи припинення діяльності підприємства. Однак утримання від закриття еколо­гічно небезпечного підприємства може мати лише тимчасові матеріальні вигоди. Якщо ж підходити з державних позицій, найвигідніше мати екологічно чисте навколишнє середовище.

Протиріччя, що можуть виникати між потребами розвитку економіки та інтересами охорони навколишнього природного середовища, належить вирішувати на користь зміцнення охо­рони природи, тому що економія на охороні природного се­редовища обертається величезними втратами.

Нерідко утримання від закриття чи зупинення діяльності підприємства виправдовують певними труднощами у вироб­ництві товарів споживання, оскільки їх виробляє тільки одне підприємство. Є один рецепт на такий випадок — усунення монополізму у виробництві товарів. Одним словом, не повин­но бути перешкод на шляху до прийняття найсуворіших санк­цій до екологічно-небезпечних підприємств.

Реалізації екологічного права сприяє такий захід, як звільнення з посад керівників, які не виконують вимог еколо­гічного законодавства або грубо порушують його. Не може і не повинна очолювати підприємство, установу, організацію, орган державної влади або управління людина, яка нехтує вимогами екологічного законодавства. Поки ми не звільнимо­ся від таких посадових осіб, Україна не вийде з екологічної кризи.

Життя вимагає, щоб норма права про звільнення з поса­ди за невиконання або грубі порушення екологічного законо­давства не тільки знайшла закріплення в правових актах різ­них рівнів: загальнодержавних, місцевих і відомчих, а й обов'язково виконувалась.

Серед юридичних заходів реалізації екологічного права важливе місце належить юридичній відповідальності тих осіб, які його порушують. Екологічні правопорушення проявляються в формі активних дій і бездіяльності. Порушення екологічного законодавства допускають як юридичні особи (підприємства, установи, організації), так і фізичні (службові особи, грома­дяни).

За порушення екологічного законодавства може настати кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-пра­вова, еколого-правова, дисциплінарна відповідальність. Проте на практиці юридична відповідальність, особливо кримінальна і цивільна, застосовується недостатньо. До кримінальної від­повідальності, як правило, притягуються браконьєри і лісопо-рушники, а посадові особи, з вини яких забруднюються повіт­

ря, води, земля, ліси, завдаються природі та людям величезнї збитки, залишаються переважно непокараними.

Не спрацьовує належним чином матеріальна відповідаль­ність, оскільки її недостатньо активно використовують. Ігнорує вання кримінальної та цивільної відповідальності — одна із причин варварського ставлення до природи, що має місце в нашій державі.

Для захисту природи повинні діяти такі важливі принципи, як принцип невідворотності покарання (в кримінальних спра­вах) і принцип повного відшкодування завданої шкоди (в ци­вільних справах).

Поряд з юридичними заходами щодо забезпечення реалі­зації екологічного права необхідно зміцнювати й моральні ос­нови його реалізації. Екологічне право повинно сприйматися громадянами як необхідність, без якої не можливий розвиток особистості та захист її здоров'я, прав і свобод.

Від дієвості внутрішніх регуляторів поводження людини за­лежить ефективність реалізації норм права. Повна і безпе­решкодна реалізація права матиме місце лише у разі, якщо закони держави вірно відображають об'єктивні закономірності суспільного розвитку і якщо в державі існує режим законності.

§ 6.4. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації екологічного права

Вагомий вклад органів внутрішніх справ у реалізацію еко­логічного права обумовлюється багатогранними функціями цих органів. Працівники органів внутрішніх справ мають мож­ливість впливати на додержання вимог екологічного законо­давства при виконанні обов'язків з охорони громадського порядку, права власності, при забезпеченні охорони тих чи інших об'єктів природи, при застосуванні юридичної відпові­дальності за порушення екологічного законодавства, виконую­чи інші правоохоронні та природоохоронні дії. Отже, будь-яке законне реагування на порушення екологічного законодав­ства є внеском в реалізацію екологічного права.

Проте є напрями діяльності органів внутрішніх справ, які більше інших пов'язані з реалізацією екологічного права. До них належить передусім охорона громадського порядку. Саме при вирішенні цього завдання забезпечується поєднання за­гальної правослухняності громадян з додержанням вимог екологічного законодавства. В даному випадку реалізація

екологічного права здійснюється в рамках охорони громад­ського порядку.

Відомо, що зміст всієї діяльності органів внутрішніх справ складає зміцнення законності.

Яким же чином зміцнення законності продукує реалізацію екологічного права? По-перше, зміцнення законності викли­кає повагу до екологічного закону та інших правових актів і норм у суб'єктів еколого-правових відносин, що складає ос­нову їх виконання.

По-друге, зміцнення законності вимагає глибоких знань чинного законодавства і уміння втілювати його в життя.

По-третє, зміцнення законності супроводжується удоско­наленням екологічного законодавства, його розвитком і онов­ленням, що значною мірою сприяє його реалізації.

Саме тому зміцнення законності розглядається як важли­ва умова реалізації екологічного законодавства.

Органи внутрішніх справ відносяться до державних орга­нів, які застосовують юридичну відповідальність за порушення екологічного законодавства. Причому слід мати на увазі, що в одних випадках вони самі застосовують відповідальність у рамках прав, наданих їм законом, а в інших — надають до­помогу компетентним державним органам щодо притягнення до'відповідальності порушників екологічного законодавства. В таких ситуаціях співробітники правоохоронних органів мають можливість вплинути на реалізацію екологічного законодав­ства.

У випадках притягнення винних осіб до відповідальності позитивну роль у плані забезпечення реалізації екологічного права відіграє невідворотність покарання. Воно застерігає по­тенційних правопорушників від невиконання приписів еколого-правових норм або їх порушення.

Органи внутрішніх справ, що входять до системи Міністер­ства внутрішніх справ України, виконують контрольно-нагля­дову функцію, тим самим мають добру нагоду вплинути на виконання вимог екологічного законодавства. Це, зокрема, слідчі апарати органів внутрішніх справ, органи пожежного нагляду, Державна автомобільна інспекція, дозвільна система.

За останні роки коло обов'язків органів внутрішніх справ у галузі охорони навколишнього природного середовища значно розширилося. Якщо раніше їх діяльність обмежувалася головним чином боротьбою з браконьєрством та порушенням правил мисливства та рибальства, то зараз природоохоронні функції органів внутрішніх справ поширені й на інші об'єкти природи. Вони беруть участь в охороні земель, вод, лісів, ат­

мосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного

фонду.

З розширенням обов'язків органів внутрішніх справ щодо охорони навколишнього природного середовища зростає їх можливість впливати на реалізацію екологічного права.

Значну частину своїх обов'язків щодо охорони природи органи внутрішніх справ виконують разом з іншими природо­охоронними органами, надаючи їм необхідну допомогу. При цьому вони також мають можливість сприяти забезпеченню реалізації екологічного законодавства.

З розвитком законодавства, його удосконаленням поліп­шуються умови для контролю за його виконанням. Саме тому кодифікація норм, спрямованих на охорону і раціональне ви­користання основних об'єктів природи, активізувала роботу органів внутрішніх справ по забезпеченню їх реалізації.

Всебічна участь органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації екологічного права є певним внеском у вирішення цієї актуальної проблеми. Однак це не означає, що викорис­тані всі можливості щодо забезпечення реалізації екологічно­го права.

Однією з таких можливостей є створення в складі облас­них, районних і міських органів внутрішніх справ спеціальних | підрозділів для рішучої боротьби з екологічними злочинами і і правопорушеннями. Такий захід передбачає Закон України | «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., але обмежує їх створен-; ня на територіях, що постраждали від екологічного забруднен-| ня. Враховуючи те, що сьогодні практично вся територія Ук-^; раїни екологічно забруднена, спеціальні підрозділи мають ; створюватися в кожному з територіальних органів внутрішніх справ.

Природне середовище віднесено Законом України «Про міліцію» до найважливіших об'єктів, які повинна захищати мі­ліція від протиправних посягань. Це вимагає від міліції та ін­ших органів внутрішніх справ особливої уваги до питань реа­лізації екологічного законодавства, забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Реалізації екологічного законодавства сприяє профілак­тична діяльність органів внутрішніх справ. Для вирішення цього завдання ведеться загальна та індивідуальна профілак­тика екологічних правопорушень.

У рамках загальної профілактики органи внутрішніх справ ведуть активну еколого-правову пропаганду, сприяють право­вому вихованню громадян. Важливий метод при цьому — пе­реконання, спрямоване на вироблення у людей внутрішніх

потреб і навичок правомірного поводження, додержання бук­ви і духу закону.

З метою запобігання екологічним правопорушенням орга­ни внутрішніх справ використовують й інші заходи: виявляють умови і причини порушень та усувають обставини, що сприяють їх вчиненню.

Індивідуальна профілактика екологічних правопорушень своїм об'єктом впливу має конкретні індивідуальності, які схильні до скоєння екологічних проступків і злочинів. Цей вид профілактики має справу з реально можливими правопоруш­никами екологічно-правових норм. Його метою є не допусти­ти, щоб можливість порушення таких норм стала реальністю.

Індивідуальна профілактична робота характеризується своєю результативністю, бо має свого адресата — конкрет­ного потенційного правопорушника. Тому співробітникам ор­ганів внутрішніх справ належить приділяти їй більше уваги.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА