Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єктами І з приводу надзвичайно важливих об'єктів
Вид материала | Документы |
СодержаниеКримінально-правова відповідальність Адміністративно-правова в Цивільно-правова відповідальність |
- 12. правові відносини, 78.94kb.
- Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
- В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
- Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
- Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
- Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
- Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
- «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
- План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.
Встановлення змісту функцій правової відповідальності та їх поєднання має важливе значення для визначення напряму розвитку законодавства про відповідальність і послідовного вирішення задач зміцнення законності.
Зазначені функції взаємозв'язані і доповнюють одна одну. Разом з тим кожна з них несе своє навантаження, вирішує свої конкретні завдання. Визначаючи взаємозв'язок усіх функцій, вчені-юристи мають різні погляди щодо питання, яка функція є основною, найголовнішою. С. С. Алексєєв та деякі інші правознавці вважають, що головною, основною функцією правової відповідальності є штрафна (каральна). Автори навчального посібника «Общая теория государства й права» та інші визнають домінуючою запобіжну функцію.
В юридичній літературі наводяться протилежні точки зору на майнову відповідальність. Одні автори вважають її основною функцією запобіжну, інші — відновлюв&льну. Висловлюється також думка, що майнова відповідальність має одночасно на меті запобігання правопорушенням, виховання і майнове відшкодування, тобто фактично визнається їх рівноцінне значення.
На нашу думку, запобіжна функція е основною для будь-якого виду юридичної відповідальності. Головна мета охоронного правовідношення полягає не в тому, щоб притягнути когось до відповідальності, а в тому, щоб не допустити дій, за вчинення яких передбачається відповідальність. Запобігаючи правопорушенням, держава отримає вигоду, дуже корисну для суспільства в цілому і для кожного з його членів зокрема. Необхідно постійно підкреслювати в теорії і неухильно запроваджувати в практику твердження про превалюючу роль запобіжної функції. Чим краще вирішується справа профілактики правопорушень, чим вище рівень свідомості громадян, тим менше доводиться застосовувати караючу силу закону.
Юридична відповідальність виступає попередженням для осіб, схильних до правопорушень, особливо для тих, які вже притягувалися до відповідальності, оскільки на випадок повторного правопорушення, як правило, відповідальність підвищується.
Необхідно переглянути норми права, які у випадку повторного правопорушення передбачають таку ж відповідальність, як і за правопорушення, що вчинене вперше. Повторне порушення завжди повинно каратися суворіше.
Визнання запобіжної функції юридичної відповідальності як основної має принципове значення. По-перше, ще раз підкреслюється головний принцип нашого права — запобігання правопорушенням. По-друге, визнання прерогативи запобіжної функції сприяє подальшому вдосконаленню законодавства. І це закономірно. Запобіжна функція права постійно розвивається і вдосконалюється. Вона вичерпає себе лише тоді, копи в нашому суспільстві не буде порушень.
Ще одну функцію юридичної відповідальності — відновлю-вальну — в юридичній літературі часто називають компенсаційною, звужуючи тим самим її зміст. Компенсувати можна втрати, понесені внаслідок правопорушення. Відновлювальна ж функція має на меті поновлення порушених суб'єктивних прав організацій і громадян, а це поняття значно ширше, ніж компенсація втрат. Наприклад, відновленню підлягають права природокористувачів (землекористувачів, водокористувачів, лісокористувочів тощо), незалежно від того, чи було завдано їм матеріального збитку.
Залежно від галузевої належності відновлювальних заходів розрізняють характер і спосіб відновлених порушених прав. Відновлення в цивільному праві — це відшкодування збитків, повернення в попередній стан (за недійсності угод), і виконання окремих робіт, здійснення примусовим способом
визнання права за особою тощо. Цивільно-правові поновлювальні захопи надходять головним чином від судових органів.
Відновлення в адміністративному праві характеризується відміною вищестоящими органами державного управління незаконних актів, що порушують право природокористувачів, прийнятих нижчестоящими органами державного управління. Вищестоящий орган, відміняючи незаконний акт, тим самим домагається поновлення порушених прав. Норми відновлю-вального характеру, за допомогою яких забезпечується відновлення порушених прав, також містяться в земельному, екологічному та деяких інших галузях права.
Зрозуміло, що сама по собі відміна незаконних актів відповідальністю вважатися не може. Відновлення порушених прав буде вважатися відповідальністю лише у разі, якщо воно супроводжуватиметься додатковими заходами карального характеру для особи, яка порушила права певного природоко-ристувача. Саме так ми розуміємо суть відновлювальної функції юридичної відповідальності.
Третьою функцією юридичної відповідальності, як уже згадувалось, є каральна. У вітчизняному праві перенесення центру уваги на запобігання правопорушенням не зменшує значення покарання за вчинене правопорушення. Недооцінка покарання без урахування конкретних умов також може зашкодити.
Питання про визнання і, навпаки, заперечення мети покарання породило численну літературу з висловленням різних протилежних точок зору з цього приводу. Не вдаючись до їх аналізу, розглянемо реальні факти дійсності: покарання передбачене нашим законодавством і застосовується в практиці. Як неможливо заперечувати існування злочинності та інших правопорушень, так неможливо відмінити і покарання. Ігнорування негативних явищ — не кращий спосіб боротьби з ними. Набагато важливіше вести пошуки найбільш ефективних засобів боротьби з правопорушеннями.
Юридична відповідальність є одним із правоохоронних інститутів, що забезпечують охорону прав природокористувачів. Вона виникає на конкретній стадії розвитку охоронних правовідносин. Якщо охоронні правовідносини виникають з моменту надання екологічних прав, то правовідносини відповідальності — з моменту порушення цих прав.
В юридичній літературі існує інша точка зору. Так, 1. С. Самощенко і М. X. Фарушкин дотримуються думки, що охоронні правовідносини виникають з моменту правопорушення, а юридична відповідальність виникає лише з моменту
визнання факту правопорушення і встановлення особи, що його вчинила.
На наш погляд, це трохи спрощене розуміння охоронного моменту в праві. Він наступає набагато раніше вчинення правопорушення, а саме зі вступом в дію правоохоронної норми. Охоронне значення права полягає не в тому, що порушення його обов'язково повинно викликати застосування заходів відповідальності. Воно полягає у створенні умов, які не допускають вчинення правопорушення, а також у відвертанні настання юридичних наслідків для правопорушника, передбачених санкцією правоохоронної норми.
У системі охоронних правовідносин юридичній відповідальності передують такі правоохоронні інститути, як законодавче закріплення екологічних прав природокористувачів та забезпечення законності в екологічних відносинах, тобто здійснення законоположень на практиці. Кожний з них виконує свою роль, вирішує свої завдання у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Законодавче закріплення екологічних прав природокористувачів — першооснова їх правової охорони. Чим вірогідніші правові акти, чим повніше відображають вони права природокористувачів, тим сприятливіші умови складаються для посилення охорони зазначених прав. І навпаки, неврегульовані питання у сфері екологічних відносин і вади в охоронному законодавстві послаблюють їх охорону. Тому в правових актах повинні закріплюватися ті питання охорони навколишнього природного середовища, яким необхідно надати загальнообов'язкового характеру.
Важлива роль в охороні екологічних прав природокористувачів і екологічних відносин у цілому належить інституту законності. Після законодавчого закріплення не менш важливим е втілення правових норм в життя. Свій виховний і регулюючий вплив закон виявляє тільки в процесі практичного виконання.
У нашому суспільстві переважна більшість громадян свідомо дотримується встановлених і прийнятих правил поведінки. Основною формою впливу, в тому числі і щодо осіб, які порушують встановлені правила, є переконання. Вітчизняне право грунтується переважно на переконанні, свідомості, добровільному виконанні і меншою мірою — на примушуванні. Тому справедливим є твердження, що праву притаманна обов'язковість, а не примушування.
У зв'язку з цим не можна погодитись з Б. Т. Базилевим в тому, що «всі охоронні інститути тієї чи іншої галузі права мають предметом свого регулювання негативні конфліктні
суспільні відносини». Це стосується тільки інституту юридичної відповідальності, який регулює суспільні відносини, що виникають внаслідок правопорушень. А тому однією з характерних особливостей цього інституту є виконання каральної функції.
Теоретичне значення відмінностей між юридичною відповідальністю і такими правоохоронними інститутами, як законодавче закріплення екологічних відносин і забезпечення втілення законодавчих актів у життя полягає в тому, що їх розвиток пов'язаний з різними специфічними закономірностями юридичної надбудови нашого суспільства. Законодавче регулювання систематично розвивається і удосконалюється. Постійно удосконалюються і методи виконання еколого-правових актів. Таким чином, закріплювальна і регулююча роль права в сфері екологічних відносин постійно еволюціонує, тоді як юридична відповідальність примушування, навпаки, звужується, скорочує свою дію у зв'язку із зростанням свідомості громадян, з діяльністю органів держави і громадськості щодо запобігання правопорушенням. Однак юридична відповідальність ще не втратила свого значення. Примушування до бездоганного виконання правових норм повністю вичерпає себе лише з ліквідацією екологічних правопорушень.
В умовах розвитку демократії, розширення прав і свобод зростає соціальна відповідальність. Воля і відповідальність — взаємопов'язані, сполучені соціально-юридичні явища. Чим ширше межі волі людини, тим більша відповідальність покладається на неї за порушення цих меж. Свобода в правовій сфері може здійснюватися тільки в рамках закону.
Юридична відповідальність є однією з юридичних гарантій суворого, неухильного додержання і виконання норм права та ефективним засобом забезпечення їх реалізації.
Практика застосування юридичної відповідальності висуває перед юридичною наукою низку проблем. Однією з них є проблема справедливості відповідальності, суміжності між скоєним і визначенням ступеня відповідальності на практиці.
Привертає до себе увагу і проблема неминучості настання відповідальності за вчинене правопорушення. Недодержання цього принципу сприяє скоєнню нових правопорушень.
Юридична відповідальність є важливим засобом боротьби з порушеннями екологічного законодавства, формою застосування юридичних санкцій до правопорушників. Існують кримінально-правова, адміністративно-правова, цивільно-правова, еколого-правова і дисциплінарна відповідальність. Існування декількох видів юридичної відповідальності пояснюється перш за все характером правопорушень, які поділяються на злочи
ни і проступки. Підвищена небезпека злочинів для суспільства вимагає застосування до винних найбільш суворого виду відповідальності — кримінальної. Боротьбу ж з проступками можна успішно вести іншими, менш жорсткими засобами.
Наявність видів юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства зумовлена також різницею в методах правового регулювання. Варто погодитись із С. С. Алексеєвим, який вважає, що в «... особливостях відповідальності виражається своєрідність того чи іншого правового регулювання, характерні риси даної галузі права. Тому поділ видів відповідальності в залежності від того, до якої галузі права вони належать є основним кваліфікаційним підрозділом».
Кримінально-правова відповідальність у галузі охорони навколишнього природного середовища настає за екологічний злочин, тобто суспільне небезпечне діяння (дію або бездіяльність), передбачене кримінальним законом. Поняття екологічного злочину розкривається через його складові елементи:
об'єкт і об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону складу екологічного злочину.
Об'єктом екологічного злочину е природні багатства (земля, вода, ліс, тваринний світ, атмосферне повітря тощо), або навколишнє природне середовище в цілому.
Об'єктивна сторона екологічного злочину включає три умови: злочинне порушення екологічного законодавства; заподіяння шкоди природному середовищу або реальну загрозу її заподіяння; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника і результатом, який настав.
Суб'єктами екологічних злочинів є фізичні особи. Серед екологічних складів злочинів немає таких, за якими відповідальність несли б лише посадові особи. Однак є такі склади злочинів, відповідальність за які покладається головним чином на посадових осіб. Зрозуміло, що в таких випадках вони притягуються до відповідальності за статтями Кримінального кодексу України про службові злочини: за зловживання владою або службовим становищем, за перевищення влади або службових повноважень, за халатність. До таких складів відносяться, наприклад, забруднення водойм, забруднення атмосферного повітря.
Суб'єктивна сторона екологічного злочину характеризується тим, що кримінальний закон передбачає обидві форми вини — навмисну і необережну. Причому є злочини, які передбачають тільки навмисну вину — знищення лісних масивів, вчинене шляхом підпалу, умисна потрава посівів або умисне пошкодження захисних лісонасаджень, незаконні ви-
рубування лісу, полювання, рибний, звіриний або інший водний добувний промисел тощо.
І навпаки, є злочини, які можуть бути вчинені тільки з необережності або недбалості, наприклад, необережне знищення або пошкодження лісових культур.
Є такі склади злочинів, які набувають екологічного значення лише тоді, коли при їх вчиненні завдається шкода оточуючому природному середовищу. До них відносяться, зокрема, самовільний захват землі, порушення правил розробки надр та деякі інші злочини.
Екологічні правопорушення з ознаками суспільно-небезпечних діянь не завжди підпадають під дії кримінального закону. Наприклад, поза увагою Кримінального кодексу залишились забруднення земель і порушення правил радіаційної безпеки.
Приховування достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища також передбачає застосування заходів кримінального покарання. Уроки Чорнобильської катастрофи повинні враховуватися при удосконаленні кримінального законодавства. Необхідно, щоб ознаки суспільне небезпечних дій у галузі екології завжди були в полі зору кримінального закону.
' Поряд з формуванням нових складів екологічних злочинів, необхідно посилити кримінальну відповідальність за раніше передбачені склади екологічних злочинів. Санкції деяких із цих складів злочинів не відповідають наслідкам їх вчинення.
Є істотні недоліки в застосуванні кримінально-правових заходів щодо вчинення екологічних злочинів. В умовах господарської скрути нерідко уявна економічна доцільність бере верх над екологічними пріоритетами, внаслідок чого залишаються непокараними навіть явні екологічні злочини.
Адміністративно-правова в дпов дальність у галузі охорони навколишнього природного середовища наступає за адміністративне правопорушення. Загальне поняття адміністративного правопорушення дано в ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи
бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, або легковажно розраховувала на їх відвернення чи не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч мала б і могла їх передбачати.
Конкретні склади адміністративних екологічних правопорушень із зазначенням суб'єктів відповідальності, санкцій, пра-вочинностей органів щодо застосування заходів адміністративної відповідальності передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення (глава VII). Причому склади адміністративних правопорушень у галузі охорони навколишнього природного середовища конкретизовані стосовно кожного об'єкта природи. Наприклад, псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель, порушення правил використання земель; порушення вимог щодо охорони надр;
порушення правил охорони водних ресурсів; незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку, порушення вимог щодо пожежної безпеки в лісах, охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію підприємств і споруд тощо. Кодекс України про адміністративні правопорушення нараховує 53 склади екологічних правопорушень. Для адміністративного правопорушення характерним є відсутність ознак злочину, які притаманні кримінальному правопорушенню.
Суб'єктами адміністративних правопорушень у сфері охорони природи можуть бути тільки громадяни і службові особи. Останні піддягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.
Адміністративне законодавство передбачає такі заходи адміністративного впливу за екологічні правопорушення: попередження, штраф, заборона діяльності, що завдає шкоди природному середовищу чи здоров'ю людей; вилучення заборонених знарядь полювання або рибальства, незаконно добутої продукції; позбавлення права займатися певним видом діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів. Найбільш розповсюдженим видом адміністративної відпові-
дальності за екологічні проступки е штраф. Сума штрафу може бути більшою або меншою, ніж завдана шкода та призначатися за відсутності будь-якої шкоди. Це пояснюється тим, що штраф не є мірою компенсації. Стягнення адміністративного штрафу не звільняє винну особу від обов'язку відшкодувати заподіяні збитки.
Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується за рішенням Рад народних депутатів та їх адміністративних комісій службовими особами спеціальних органів охорони природи або санітарного нагляду.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за екологічні проступки та інші суміжні питання регулюються нормами адміністративного права.
Адміністративні стягнення є мірою відповідальності та застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Цивільно-правова відповідальність у сфері охорони навколишнього природного середовища передбачена нормами цивільного права (зокрема, статті 440 і 441 Цивільного кодексу України). Суть цього виду юридичної відповідальності полягає головним чином у відшкодуванні збитків, заподіяних в результаті порушення законодавства, спрямованого на охорону природи.
У ст. 440 Цивільного кодексу України зазначено: «Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі».
Стаття 441 Цивільного кодексу України вказує на відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників:
«Організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків». Відповідальність організацій за шкоду, заподіяну з вини її працівників, має для екологічних відносин особливе значення. Вона є гарантією відшкодування збитків, завданих природі, тому що громадянин-правопорушник часто виявляється неспроможним це зробити через матеріальні обставини.
Цивільно-правову охорону навколишнього природного середовища зміцнює застосування принципу солідарної відповідальності, суть якого полягає в тому, що особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ст. 451 Цивільного кодексу). Застосування цього
принципу сприяє відшкодуванню в повному обсязі завдано? шкоди.
У системі цивільно-правових заходів охорони навколишнього природного середовища особливе місце посідає відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної екологічної небезпеки, яка випливає із ст. 450 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї статті організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів тощо), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Враховуючи те, що переважна більшість підприємств, які негативно впливають на оточуюче природне середовище, є джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зазначена цивільно-правова норма має значні природоохоронні можливості.
Норми цивільного законодавства передбачають відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам в результаті забруднення та іншого екологічно шкідливого впливу оточуючого природного середовища. Це, зокрема, ст. 442 Цивільного кодексу України і Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якому зазначено, що екологічні права громадян забезпечуються компенсацією шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
При відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, компенсації підлягають витрати на лікування і відновлення здоров'я, витрати на відшкодування матеріальних розходів у зв'язку з втратою працездатності, інші збитки.
Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну природі, є майнова відповідальність у вигляді спеціальних такс. На застосуванні такс грунтується, зокрема, відшкодування за знищення лісу, незаконні полювання і рибальство, за знищення і пошкодження дерев та інших зелених насаджень у містах і селищах. Такси встановлюються нормами екологічного законодавства. Їх розмір залежить від витрат, які зробила держава в зв'язку з доглядом за конкретними природними об'єктами, від їх цінності, важливості виконуваних ними функцій, можливості чи, навпаки, неможливості їх відновлення тощо.
Таким чином, юридична відповідальність за шкоду, заподіяну природному середовищу, виражається у формі майнової
і цивільно-правової відповідальності. Якщо порядок відшкодування збитків екологічним законодавством не регулюється, застосовуються відповідні норми цивільного права.