Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Третій напрям Четвертий напрям

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

Основним напрямом іхньої діяльності є зміцнення законності у цій сфері, про що вже йшлося, забез­печення принципу невідворотності відповідальності за скоєння злочинів та інших порушень екологічного законодавства. Дру­гим напрямом діяльності органів внутрішніх справ є забезпе­чення здійснення природокористувачами своїх прав і обов'яз­ків, усунення всіляких перешкод, які можуть заважати цьому, припинення незаконних дій посадових осіб і громадян, що по­рушують права природокористувачів. Це вимагає від праців­ників органів внутрішніх справ належного знання прав та обов'язків природокористувачів.

Природокористувачі мають право: використовувати при­родні ресурси з тією метою, з якою вони їм надані; викорис­товувати природні ресурси з іншою метою (побічне користу­вання); надавати природні ресурси за певних обставин у по­бічне користування іншим суб'єктам; запроваджувати різні обмеження для організацій і громадян; вимагати відновлення своїх порушених прав і відшкодування нанесених їм збитків.

Обов'язки природокористувачів полягають головним чи­ном у забезпеченні раціонального використання природних ресурсів, в їх належній охороні та відтворенні, обліку та ви­

вченні, зобов'язанні не порушувати права й інтереси інших природокористувачів.

Захист прав і обов'язків природокористувачів буде здій­снюватись органами внутрішніх справ своєчасно і більш на­дійно, якщо їх працівники будуть добре обізнані з найбільш поширеними порушеннями в цій галузі, до яких, зокрема відносяться: псування земельних угідь, їх забруднення, нев­життя заходів щодо поліпшення земель, щодо боротьби з еро­зією рунтів, бур'янами та шкідниками сільськогосподарських культур; забруднення вод, їх засмічення і вичерпання; неза­конне вирубування та пошкодження дерев, порушення вимог пожежної безпеки в лісах, знищення або пошкодження лісо­вих культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, засмічення лісів побутовими відходами і покидь­ками; забруднення атмосферного повітря; незаконне заняття рибним та іншим добувним промислом.

Органи внутрішніх справ здійснюють контроль за правиль­ним використанням природних ресурсів усіма природокорис­тувачами. За необхідності вони затримують порушників, кон­фіскують знаряддя і об'єкти незаконного полювання, риболов­лі, притягують до адміністративної відповідальності, порушують кримінальні справи.

Дії органів внутрішніх справ щодо забезпечення раціо­нального природокористування визначаються нормативними актами про охорону земель, вод, лісів, атмосферного повітря, надр, тваринного світу, природно-заповідного фонду.

Третій напрям діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення раціонального природокористування складає профілактична робота. Поширеними формами цієї роботи є організація рейдів, патрулювання, виставлення постів, пікетів, проведення обходів. Добре продумана організація і вміле проведення цих заходів сприяють запобіганню злочинів та ін­ших правопорушень у сфері природокористування.

Додає дієвості в цій галузі виявлення причин та умов, що призводять до правопорушень, внесення подання в різні ін­станції, пропаганда законодавства, присвяченого раціональ­ному природокористуванню, публічні обговорення і осудження фактів порушення прав природокористувачів.

Ефективність профілактичної діяльності органів внутрішніх справ зросте, якщо вони поєднають її з діяльністю інших при­родоохоронних органів і громадських організацій. Саме на цьому наголошується в наказах Міністерства внутрішніх справ України та інших відомчих нормативних актах.

Зрозуміло, що певне профілактичне значення мають і ті правові дії, які пов'язані з адміністративним примушенням в

галузі охорони природи: припинення екологічних правопору­шень, вилучення продукції незаконного полювання чи рибаль­ства, встановлення особистостей правопорушників або їх ви­явлення, затримання тощо.

Невідворотне притягнення до адміністративної відпові­дальності або застосування інших правомірних заходів до осіб, які скоїли адміністративні правопорушення в галузі при­родокористування, є застереженням для потенційних право­порушників екологічних правил і норм.

Четвертий напрям діяльності органів внутрішніх справ що­до забезпечення раціонального природокористування є їх дії щодо вдосконалення екологічного законодавства. Маючи юри­дичну освіту і будучи обізнаними з екологічним правом, спів­робітники органів внутрішніх справ у своїй повсякденній ро­боті виявляють прогалини у природоохоронному законодав­стві чи недоліки тих чи інших норм екологічного права, їх не­ефективність і не залишаються байдужими: свої узагальнення і пропозиції з цього приводу надсилають до органів влади будь-якого рівня і законотворчих органів.

Найактивніше органи внутрішніх справ можуть впливати на екологізацію нормативних актів місцевих органів влади і управління, оскільки вони працюють в одному адміністратив­но-територіальному полі. Є багато прикладів, коли за подан­ням органів внутрішніх справ, з ініціативи їх працівників прий­малися нові правові акти чи вносилися зміни до чинного за­конодавства, в тому числі і екологічного спрямування. Проте потенційні можливості органів внутрішніх справ, їх працівників впливати на вдосконалення екологічного законодавства знач­но більші і їх треба використовувати повною мірою.

Отже, діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпе­чення раціонального природокористування проводиться в кількох самостійних напрямах. Це говорить щодо їхніх вели­ких можливостей позитивно впливати на вирішення зазначе­ної проблеми. Проте ці можливості ще не завжди і не всіма органами внутрішніх справ належним чином використовують­ся. Крім того, нерідко бракує взаємодії між апаратами міськ­райоргану внутрішніх справ у боротьбі з порушеннями в цій галузі. Вклад органів внутрішніх справ у забезпечення раціо­нального природокористування може значно зрости у зв'язку з поширенням практики створення в їх складі спеціалізованих підрозділів, завданням яких буде проведення боротьби з еко­логічними правопорушеннями.

Розділ 4. Правові форми охорони навколишнього природного середовища в Україні

§ 4.1. Охорона навколишнього природного середовища — провідна функція екологічного права

В екологічних правовідносинах превалюють відносини, щ< виникають з приводу охорони навколишнього природного се' редовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси те' перішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чисто­му і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відно­ситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людинг на природу набув величезної сили і глобальних масштабів, Вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу. Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних ло­кальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній елек­тростанції.

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян. Ресурсоміст-кість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість — у шість-дев'ять разів. Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розви­нутих європейських держав. Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не врахову­валися потреби охорони навколишнього природного середо­вища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопу­щення тієї складної екологічної ситуації, в якій опинилась Ук­раїна.

. Забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища життєво важливе для всіх галузей народного госпо­дарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тва­ринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-запо­відного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього при­родного середовища в промисловості і на тоанспооті. сіль-

ському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та про­граму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян. Йдеться про створення Національної програми охо­рони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

об'єкти природи, що підлягають охороні;

систему державних органів і їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

форми і методи охорони природи;

заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніто­рингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи.

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікуваль­но-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

В екологічному законодавстві передбачено юридичну від­повідальність за екологічні правопорушення і злочини, заходи щодо стимулювання бережливого ставлення до природи. За­конодавче закріплення відповідальності й стимулювання та застосування їх на практиці посилює охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право передбачає такий природоохоронний за­хід, як відтворення відновлюваних природних ресурсів. Широ­ке і постійне відновлення об'єктів природи займає особливе місце в системі охорони навколишнього природного середо­вища. Адже відновленню підлягають такі важливі ресурси при­роди, як вода, рослинний і тваринний світ, інші природні ре­сурси. Взагалі відновлювати треба все, що можна відтворити.

Дуже важливо, щоб норми екологічного права, які спря­мовані на відтворення тих чи інших природних ресурсів, ак­тивно і бездоганно втілювались у життя державними і госпо­дарськими органами. Розраховувати тільки на їх самовідтво­рення небезпечно.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього при­родного середовища також тим, що сприяє подоланню еколо­гічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень еко­

логічної культури і свідомості суспільства — одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Ук­раїна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке перед­бачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права'необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного сере­довища.

Першоосновою охорони навколишнього природного сере­довища е розробка і прийняття законодавчих та інших еколо-го-правових актів.

Основоположне значення для розвитку всієї системи за­конодавства про охорону навколишнього природного середо­вища має Конституція України, у ст. 16 якої записано: «За­безпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рів­новаги на території України, подолання Чорнобильської ка­тастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави».

Стаття 66 Конституції вказує на те, що «кожен зобов'я­заний не заподіювати шкоду природі,... відшкодувати завдані ним збитки».

Статті Основного Закону України встановлюють конститу­ційні основи діяльності органів держави в галузі охорони нав­колишнього природного середовища.

Конституційні положення щодо охорони навколишнього природного середовища знаходять свій розвиток у законодав­чих актах про органи місцевого самоврядування: сільські, се­лищні, міські, районні, обласні Ради та їх виконавчі органи, а також в багатьох інших правових актах екологічного спряму­вання.

Крім норм Конституції', які присвячені охороні навколиш­нього природного середовища, для розвитку природоохорон­ного законодавства безпосереднє значення мають і ті норми Основного Закону, в яких вирішуються загальні питання роз­питку суспільних відносин.

Зміцненню охорони навколишнього природного середови­ща сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне по­вітря. У відповідних кодексах визначено компетенцію держав­них органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони

об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохо­ронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифіка­ційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в га­лузі охорони навколишнього природного середовища. Кримі­нальний кодекс і Кодекс України про адміністративні право­порушення мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопору­шення в галузі охорони природи.

Поряд з кодексами і законами Верховна Рада України приймав постанови природоохоронного спрямування. Це, зокрема, постанова «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р. Метою цієї Програми є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного над­бання, забезпечення подальшого науково обгрунтованого розвитку заповідної справи в Україні. Природоохоронне спря­мування має постанова Верховної Ради України від 27 люто­го 1997 р., якою була затверджена «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води».

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло пи­тань, пов'язаних з охороною навколишнього природного сере­довища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямуван­ня, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регла­ментується також нормативними актами міністерств, держав­них комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підста­ві законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших право­вих актів і спрямовані на їх виконання.

Серед відомчих актів слід назвати акти Міністерства еко­логії та природних ресурсів, Міністерства аграрної політики, Державного комітету лісового господарства, Державного ко­мітету України по земельних ресурсах і Державного комітету водного господарства України.

Широке коло питань в галузі охорони навколишнього при­родного середовища регулюють нормативні акти місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та ін­шу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди при­роді чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог

екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її роз­міри е підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання. Саме сту­пінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визнача­ють міру юридичної відповідальності.

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навко­лишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинни­ків охорони, про які вже згадувалося. Головне завдання по­лягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів — держав­ного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забез­печувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованіс­тю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внут­рішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притяг­нення до 'відповідальності осіб, які порушують норми екологіч­ного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням еко-логізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати еколо-гізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської ді­яльності. За даними статистики, на сьогодні в Україні нагро­маджено понад 100 млрд т різних відходів. Серед них понад 100 млн небезпечних і токсичних. Усі вони потребують пере­робки, безпечного складування або утилізації. В основі цієї проблеми — неефективність виробництва. Так, щороку у ви­робничому процесі використовується 1,3—1,4 млрд т природ­них речовин і матеріалів, з них 800 млн т повертається у ви­гляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький руд­ний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторин­ної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га.

Екопогізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про

екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилі­зацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбува­ється зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кіль­кості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточую­чого середовища.

Отже, питання використання вторинної сировини набуває в сучасний період особливого значення.

Охорона навколишнього природного середовища має ста­ти важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обгрунтованим, а протиправне — неодмінно потягнути за собою відповідне по­карання.

§ 4.2. Гуманізація охорони навколишнього природного середовища

Вирішення екологічних проблем стало сьогодні одним із головних критеріїв гуманності суспільства. Охорона навколиш­нього природного середовища не є самоціллю. Вона поклика­ла захистити людину, її здоров'я, життя в теперішньому і на­ступних поколіннях.

У нашій державі гуманізація охорони навколишнього при­родного середовища грунтується на конституційних засадах. У ст. З Конституції' України записано: «Людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Більше того, най­вищі цінності людини не тільки визнаються, а й забезпечують­ся. Права і свободи людини та їх гарантії, — підкреслюється в Конституції, — визначають зміст і спрямованість діяльності держави; їх утвердження і забезпечення є головним обов'яз­ком держави.

Про те, що саме людина, її життя, здоров'я і добробут пе­ребувають в центрі уваги охорони навколишнього природного середовища зазначено в ст. 50 Конституції України, відповід­но до якої "кожен має право на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього

права шкоди".

Кожному гарантується право вільного доступу до інфор­мації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ні­

ким не може бути засекречена. Це дуже важлива правова норма. По-перше, вона посилює контролюючі можливості гро­мадян щодо екологічного стану на підприємстві, в селі, місті, районі та області, стимулюючи тим самим їхню громадську активність; по-друге, піднімає відповідальність керівників ви­робництва щодо застосування хімічних засобів у виробничому процесі, щодо їх збереження чи перевезення; по-третє, сприяє зростанню культури в застосуванні хімічних речовин:

вивченню їхніх корисних і шкідливих якостей, веденню належ­ного обліку їх наявності, застосування тощо.

Гуманізація охорони навколишнього природного середови­ща одержала законодавче визнання в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища", де чітко ви­писані, зокрема, екологічні права громадян України та їх га­рантії. Окрема стаття присвячена захисту прав громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища. В За­коні підкреслюється, що «порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку від­повідно до законодавства України».

Згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» громадяни мають право на:

безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

відшкодування збитків, завданих їх здоров'ю внаслідок по­рушення підприємствами, установами, організаціями, грома­дянами санітарного законодавства;

достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здо­ров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Про гуманізацію охорони навколишнього природного сере­довища свідчить прийняття Закону України «Про захист лю­дини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. Цей закон спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іоні­зуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання за­побіжних та рятувальних заходів і відшкодування збитків.

Комплекс гуманізаційних заходів передбачає Закон Украї­ни «Про захист населення і територій від надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р., який визначає організаційні та правові основи захис­ту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробни­чого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуа­цій техногенного та природного характеру мають право на:

отримання інформації про надзвичайні ситуації техноген­ного та природного характеру, що виникли або можуть виник­нути, та про заходи необхідної безпеки;

забезпечення та використання засобів колективного та ін­дивідуального захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

звернення до місцевих органів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування з питань захисту від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру;

компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

'інші права у сфері захисту населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що головним пріоритетом розвитку суспільства в новому столітті буде лю­дина як гармонійна складова природи.

Гуманізація охорони навколишнього природного середови­ща тісно пов'язана з людськими факторами в плані докорінної перебудови ставлення громадян до природи, подолання масо­вого еколого-правового нігілізму, зневаги до еколого-право-вих вимог. Іншими словами, вона пов'язана з розвитком сис­теми екологічної освіти, вихованням у людей еколого-право-вої культури, нового екологічного мислення.

Без перебудови екологічної свідомості людей, без їх еко-лого-правової освіченості і виховання марно сподіватися на оздоровлення екологічної ситуації в Україні.

Гуманізація охорони навколишнього природного середови­ща неможлива без залучення до вирішення цієї важливої проблеми широкої громадськості. Треба щоб громадськість активно брала участь у вирішенні природоохоронних та інших екологічних питань на державному, регіональному і внутріш­ньогосподарському рівні, починаючи з внесення пропозицій

щодо удосконалення і розвитку правового забезпечення Охо­рони довкілля.

На практиці маємо позитивні результати участі громадян в охороні довкілля. Саме завдяки зусиллям широкої гро­мадськості було заборонено повертати частину стоку сибір­ських річок в Арал, північних — в Каспій і будувати канал Дунай—Дніпро, що призвело б до корінної ломки природи на півдні України.

Отже, і громадськість, і кожна людина у міру своїх сил і можливостей повинна сприяти охороні природного середови­ща для забезпечення найбільш сприятливих умов для життя, праці і відпочинку громадян.

Гуманізацію охорони навколишнього природного середо­вища слід розглядати через призму міжнародних відносин Ук­раїни. Наша держава бере участь у міжнародному співробіт­ництві у сфері охорони навколишнього природного середови­ща на державному і громадському рівні відповідно до свого законодавства і міжнародного права. Вона здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища з інши­ми державами, а також в рамках природоохоронної діяльно­сті 00Н та організацій, що входять до її системи, інших уря­дових і неурядових міжнародних організацій.

Стан охорони навколишнього природного середовища у світовому масштабі залежить від ефективності охорони дов­кілля в кожній державі. Проте це не зменшує значення між­народної охорони. Тим більше, що є міжнародні об'єкти при­роди, які повинні охоронятися зусиллями всіх держав світу. До таких об'єктів належать Світовий океан, повітряний ба­сейн і космос.

Є й інші проблеми екологічного характеру, які повинні ви­рішувати спільно держави світу. Наприклад, неприпустимість екологічного благополуччя однієї держави за рахунок еколо­гічної шкоди, нанесеної іншим державам, вільний обмін між­народною екологічною інформацією, взаємодопомога за над­звичайних екологічних обставин.

Визначальними актами міжнародно-правового екологічно­го співробітництво є резолюції Генеральної Асамблеї 00Н з питань охорони навколишнього природного середовища і Все­світня хартія охорони природи, яка була схвалена і затвер­джена Генеральною Асамблеєю 00Н 28 жовтня 1982 р.

Серед інших міжнародно-правових актів екологічного спрямування є договори, конвенції, угоди. Україна підписала 17 міжнародних конвенцій у галузі охорони довкілля та 15 протоколів до них.

Серйозною перешкодою на шляху до екологічної безпеки залишається чорнобильська проблема. На заходи щодо міні­мізації наслідків аварії на ЧАЕС Україна щорічно витрачає близько 1 млрд доларів США. Але й сьогодні, через 15 років після катастрофи, постійно відчувається її загрозливе дихан­ня. Прагнучи позбавити людство від негативного впливу, в Україні ухвалено рішення про виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації, що й було зроблено в кінці 2000 р. Гуманні дії в інтересах людства повинні виявити й інші країни світу.

Гуманізація охорони навколишнього природного середови­ща грунтується на пріоритеті вимог щодо забезпечення спри­ятливих умов для життя людини.

Загальна формула гуманізації охорони навколишнього се­редовища має такий вигляд: людина охороняє природу від людини заради самої ж людини. Таким чином, найактуальні­шою проблемою в галузі охорони навколишнього природного середовища є охорона життя і здоров'я людини. Вирішення цієї проблеми певною мірою пов'язане з охороною кожного з об'єктів природи. Але екологічну безпеку людини замало розглядати через охорону того чи іншого об'єкта природи. То­му екологічне законодавство повинне більше приділяти уваги охороні життя і здоров'я людини.

Саме з пріоритету здоров'я громадян, створення найкра­щих умов для їх життя необхідно виходити при вирішенні ве­ликих і малих питань розвитку народного господарства. Це вимагає заборони, призупинення або зупинення будь-якої ви­робничо-господарської діяльності, що завдає шкоди здоров'ю людини або створює реальну загрозу настання такої шкоди.

У процесі гуманізації, під її впливом поступово змінюється сама людина, її екологічна свідомість. Це допомагає людині дати правильну оцінку еколого-правовим нормам з точки зо­ру забезпечення охорони довкілля, правильно оцінити свої вчинки та дії інших.

Головна цінність гуманізації охорони навколишнього при­родного середовища полягає в її реальності. Тому треба не тільки закликати до її втілення, а й всіляко цьому сприяти. На жаль, ще дуже рідко питання охорони природи виносяться на обговорення колективів підприємств, організацій і установ. Мало що роблять з цього приводу і засоби масового впливу;

Таким чином, розробка питань гуманізації охорони навко­лишнього природного середовища є актуальною, практично і теоретично важливою проблемою. Однак в юридичній літера­турі зазначені питання, на відміну від загальних питань охо­рони навколишнього природного середовища, належним чи­ном не досліджувались і не висвітлювались.

Екологічний добробут — загальнонародна мрія і потреба. Він повинен стати повсякденною турботою законодавчих і правоохоронних органів, наукових установ і освітніх закладів, шкіл і дошкільних установ, трудових колективів і кожного гро­мадянина.

§ 4.3. Профілактика екологічних правопорушень

Профілактика в правовій охороні природи визнається за­гальною спрямованістю природоохоронної політики нашої дер­жави. Більше того, їй належить провідне місце в системі при­родоохоронних заходів, оскільки вона допомагає запобіганню екологічних правопорушень.

Профілактика екологічних правопорушень грунтується перш за все на екологічному законодавстві, профілактичний потенціал якого значно зріс у зв'язку з прийняттям низки но­вих законів, присвячених охороні різних об'єктів природи. В екологічному законодавстві існує розгалужена система пра­вових актів і норм, направлених на профілактику екологічних правопорушень. Такі норми є в Земельному, Водному, Лісо­вому кодексах, в Законах України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-запо­відний фонд України» та інших екологічно-правових актах.

У Земельному кодексі України профілактичне значення мають статті, які визначають правовий режим усіх складових частин державного земельного фонду (земель сільськогоспо­дарського призначення, населених пунктів, промисловості, транспорту, інших земель); статті, які передбачають захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів, а також здійснення державного контролю за використанням і охоро­ною земель.

У Водному кодексі профілактичне значення мають статті, які передбачають:

державний облік вод;

встановлення нормативів у галузі використання і охорони вод;

умови скидання зворотних вод у водні об'єкти;

заборону введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод.

Багато норм профілактичного спрямування містить Лісо­вий кодекс України, зокрема норми, які регулюють організа­цію лісового господарства, розміщення, проектування, будів-

ництво і введення в дію споруд та інших об'єктів, що вплива­ють на стан і відтворення лісів та інші норми.

У законодавчих актах про тваринний світ до профілактич­них норм відносяться:

охорона середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;

запобігання загибелі тварин під час здійснення виробни­чих процесів й експлуатації транспортних засобів;

охорона, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин.

У Законі України «Про охорону атмосферного повітря" є норми, які регулюють стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря, викиди забруднюючих речо­вин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами, конт­роль у галузі охорони атмосферного повітря.

Профілактиці екологічних правопорушень сприяє прове­денню екологічної експертизи. Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» її про­ведення є обов'язковим процесі законотворчої, інвестицій­ної, господарчої та іншої діяльності, що впливає на стан нав­колишнього природного середовища.

Екологічній експертизі підлягають проекти законодавчих і нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріа­ли,/проекти нормативно-технічних та інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, технологій ма­теріалів, речовин, господарські рішення та інші об'єкти і ком­плекси, реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на стан навколиш­нього природного середовища та здоров'я людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуа­ції, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також екологічно небезпечні діючі об'єкти та комплекси, в то­му числі військового та оборонного призначення.

Більш детально питання проведення екологічної експерти­зи регулюються Законом України «Про екологічну експерти­зу» від 9 лютого 1995 р.

Профілактиці екологічних правопорушень сприяє моніто­ринг навколишнього природного середовища. Створення сис­теми державного моніторингу передбачено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Моні­торинг здійснюється з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розроб­ки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефек­тивних управлінських рішень.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 23 верес­ня 1993 р. затвердив «Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища», згідно з яким до ос­новних завдань системи державного моніторингу відносяться:

а) спостереження за станом навколишнього природного середовища;

б) аналіз стану навколишнього природного середовища та прогнозування його змін;

в) забезпечення органів державної виконавчої влади сис­тематичною та оперативною інформацією про стан навколиш­нього природного середовища, а також прогнозами і попере­дженнями про можливі його зміни;

г) розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Спостереження за станом навколишнього природного се­редовища і рівнем його забруднення здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів, інші спеціально уповноважені державні органи, а також підприємства, установи та органі­зації, діяльність яких призводить або може призвести до по­гіршення стану довкілля.

Спеціально уповноважені державні органи разом з відпо­відними науковими установами забезпечують організацію ко­роткострокового і довгострокового прогнозування змін навко­лишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економіч­ного та соціального розвитку держави, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використан­ня і відтворення природних ресурсів та забезпечення еколо­гічної безпеки.

Моніторинг відповідних об'єктів природи передбачають Зе­мельний кодекс, Закон України «Про тваринний світ», Закон України «Про охорону атмосферного повітря» та інші.

Профілактика екологічних правопорушень досягається та­кож за допомогою інформування про стан навколишнього природного середовища, яке передбачене Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Цим Законом на Міністерство екології та природних ресурсів, йогр органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладається підготовка та подання щорічно Верхов­ній Раді України Національної доповіді про стан навколишньо­го природного середовища в державі, а також забезпечення «зацікавлених державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій та громадян інформацією про стан нав­колишнього природного середовища, випадки і причини його екстремального забруднення, рекомендаціями щодо заходів,

спрямованих на зменшення його негативного впливу на при­родні об'єкти і здоров'я населення".

Профілактичне спрямування мають заходи заборонного характеру, які закріплені в екологічних законодавчих актах. Зокрема, забороняється самовільне захоплення земельних ділянок, вилучення особливо цінних продуктивних земель для несільськогосподарських потреб 1 використання земель не за цільовим призначенням.

Забороняється введення в дію об'єктів і застосування технологій, що не забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення. При розміщенні, проектуванні, бу­дівництві та введенні в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд та впровадженні нових технологій повинні передбачатися екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо охорони земель.

Забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод, скидання будь-яких зворотних вод у водні об'єкти, що віднесені до категорії лікувальних, скидання у водні об'єкти відходів 1 сміття.

Згідно із Законом України «Про охорону атмосферного повітря» забороняється будівництво та введення в експлуата­цію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмос­ферного повітря.

Поряд з нормами екологічного права профілактиці еколо­гічних правопорушень сприяють норми інших галузей права, зокрема, адміністративного, цивільного, кримінального. Ці норми передбачають міри юридичної відповідальності за по­рушення вимог екологічного законодавства. Залежно від вчи­неного злочину може наступити адміністративна, цивільно-і правова або кримінальна відповідальність.

Щоб перебудувати свідомість потенційних порушників за­конодавства про охорону природи, змінити їх ставлення до навколишнього природного середовища, треба застосовувати ' на практиці заходи юридичної відповідальності, навіть самої незначної. Екологічне правопорушення не повинно залиши­тися непоміченим, громадськість або посадова особа обов'яз­ково мають відреагувати на нього. Профілактичне значення покарання обумовлюється не жорстокістю, а його невідворот­ністю.

Значним недоліком е те, що в екологічних відносинах не­відворотність покарання не забезпечується належним чином. Рідко практикується прилюдне осудження правопорушень і правопорушників, не створено атмосфери нетерпимості до них.

Для запобігання багатьох порушень екологічного законо­давства не треба створювати якісь нові правові або органі­заційні форми. Достатньо ефективно використовувати комп­лекс тих запобіжних заходів соціального, економічного, орга­нізаційного і виховного характеру, які вже існують.

Не менш важливо піклуватися про ефективність профілак­тики та її дієвість. Держава і суспільство мають неабиякі можливості для проведення профілактичної роботи, але пов­ною мірою вони не використовуються.

Під час організації профілактики насамперед треба врахо­вувати характер правопорушень та їх причини. Причинами екологічних правопорушень є недоліки в економічній, органі­заційній, правовій, виховній сферах діяльності. Без усунення причин, що призводять до екологічних правопорушень, важко забезпечити додержання вимог щодо екологічного законо­давства.

При організації та проведенні профілактичної роботи важ­ливо враховувати також дані прогнозування стану навколиш­нього природного середовища на близьку і тривалу перспек­тиву.

Важливим профілактичним заходом в екологічній сфері є формування сталої еколого-правової свідомості людини. Адже всі екологічні правопорушення завжди учиняються людиною:

господарським керівником, іншою посадовою особою, просто громадянином. Тому екологічне виховання людини є неодмін­ною умовою запобігання екологічним правопорушенням.

Еколого-виховна робота заслуговує на увагу ще й тому, що з давніх-давен людство виховувалося на споживацькому відношенні до природних багатств і безкарності щодо їх вико­ристання.

Незважаючи на велике значення профілактики правопо­рушень у екологічній сфері, їм приділяється недостатньо ува­ги в наукових дослідженнях і на практиці.

Посилення охорони навколишнього природного середови­ща вимагає підвищеної уваги до теоретичного обрунтування питань профілактики. Вивчення й аналіз причин правопору­шень у галузі екологічних відносин є слабким місцем як для екологічного, так і для інших галузей права. Причини право­порушень вивчаються здебільшого стосовно кримінальних злочинів, а цього явно недостатньо, їх треба виявляти і ви­вчати стосовно порушень екологічного і всіх інших видів за­конодавства. Адже зміцнення законності необхідно не тільки у сфері діяльності кримінального права, айв інших галузях суспільного життя.

Теоретичні дослідження проблем профілактики правопору­шень мають стати вихідною посилкою організації профілакти­ки на науковій основі.

Проблема профілактики правопорушень багатогранна. Во­на охоплює не тільки теоретичні, а й широке коло практичних питань. Дуже важливо, щоб профілактична робота проводи­лася більш масштабно і цілеспрямовано. Проведення профі­лактичної роботи входить в обов'язки всіх державних органів, але перш за все її зобов'язані проводити правоохоронні ор­гани, які мають для цього всі можливості.

§ 4.4. Юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища

Проблема відповідальності — одна з найбільш складних проблем як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук. В останні роки у нашій юридичній науці цій проблемі приділяється пильна увага. Дослідження вчених-юристів зро­били значний внесок у розробку теорії юридичної відповідаль­ності. Але цю проблему не можна вважати вичерпаною. До цього часу ще не вироблено єдиного визначення поняття юридичної відповідальності, немає також єдиного погляду і щодо її змісту.

Деякі автори трактують відповідальність дуже широко. Во­ни дотримуються думки, що відповідальність полягає в цілко­витому усвідомленні своїх вчинків, в зобов'язанні кожного члена суспільства точно і сумлінно виконувати встановлені законом правила поведінки. На нашу думку, прибічники тако­го розуміння відповідальності не беруть до уваги, що людина відповідає не тільки за протиправні вчинки і дії, а й за за­конні, більше того — цілком зразкові. В такому розумінні від­повідальності явно вбачається відрив відповідальності від пра­вопорушення. Інститут юридичної відповідальності регулює, суспільні відносини, які виникають лише внаслідок правопору­шень.

Не є юридичною відповідальністю і добровільне виконання зобов'язання як, наприклад, зобов'язання про відшкодування збитків. Про яку ж відповідальність в такому випадку може йти мова? Для юридичної відповідальності характерний стан примусу до виконання зобов'язання. Вона пов'язана з влад­ними діями правоохоронних органів.

Не кожне примусово виконуване зобов'язання є відпові­дальністю. Виникнення зобов'язання всупереч волі особи не завжди надає йому характеру відповідальності. Варто погоди­тися з існуючою в юридичній літературі думкою, що не слід розглядати як міру відповідальності виконання зобов'язання, яке існувало до правопорушення, навіть коли виконання цього зобов'язання відбувалося під примусом. Ці наслідки є оперативними санкціями, а не мірами відповідальності.

Підміна істинної відповідальності примусовим виконанням невиконаного зобов'язання особливо характерно для цивіль­но-правових відносин. У цьому випадку найчастіше зустріча­ється уявна відповідальність, що може призвести до небажа­них наслідків. Концепція, згідно з якою примусове виконання зобов'язання розглядається як відповідальність, має ряд негативних моментів; по-перше, сфера відповідальності без­підставно розширюється в теоретичному плані, по-друге, на практиці винні особи нерідко взагалі звільняються від відпові­дальності під приводом недопущення подвійної відповідально­сті за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність виражається в додаткових, стосовно того зобов'язання, що виконується примусово, втра­тах особистого або майнового характеру. Такий стан належ­ним чином треба врахувати законодавчим і провозастосов-ним органам, щоб винна особа не змогла ухилитися від від­повідальності. Примусове виконання зобов'язання необхідно доповнити чітко визначеними мірами відповідальності.

Інші автори, навпаки, поняття відповідальності звужують, ототожнюючи її з покаранням. Так, Б. Т. Базилєв зазначає:

«Відповідальність може виникнути, але не відбутись, якщо не реалізовано покарання. Наприклад, особа, яка вчинила зло­чин вперше, може бути звільнена від відповідальності і пока­рання з передачею матеріалів справи в товариський суд». У цьому випадку винна особа звільняється від покарання, але не від відповідальності. Якщо є протиправне діяння і до особи застосовуються передбачені законом примусові заходи — значить, є й юридична відповідальність.

Покарання реалізується в рамках відносин відповідаль­ності, але ці питання не адекватні, відповідальність і покаран­ня знаходяться в співвідношенні загального і часткового, де загальним є відповідальність, а частковим — покарання. Від­повідальність можлива і без покарання.

У літературі переважає трактування юридичної відпові­дальності як заходу державного примусу. Таке тлумачення цілком правильне, якщо мова йде про кримінально-правову, адміністративно-правову або цивільно-правову відповідаль-

ність, оскільки змістом цих видів відповідальності є державний осуд правопорушника. Але воно неприйнятне щодо відпові­дальності перед громадськістю, в якій виражена не державна воля, а воля окремого колективу, що діє відповідно до своїх статутних норм. У нашій державі правові санкції нерідко за­стосовуються не державними органами, а громадськими ор­ганізаціями та їх органами. Тому, на наш погляд, суть юри­дичної відповідальності точніше висловив С. Н. Братусь:

«Юридична відповідальність — це той же обов'язок, але ви­конується він в силу державного або прирівнюваного йому громадського примушування».

Юридична відповідальність чітко регулюється нормами права. Вона допустима лише за діяння, які заборонені зако­ном, і тільки в межах, визначених законом. Це забезпечує справедливість відповідальності як з точки зору встановлення її в законі чи іншому правовому акті, так і з точки зору за­стосування її до винних осіб. Несправедливість, допущена при визначенні міри покарання, підриває ефект державного або громадського примушування стосовно того, хто відповідає за вчинок, і всіх інших учасників суспільних відносин. Покарання тоді досягає мети, коли воно є законним, доцільним і спра­ведливим.

'