Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 2. Пріоритети екологічного права України Екологічні програми Екологічна експертиза Державна екологічна експертиза Громадська екологічна експертиза Державний контроль Громадський контроль

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

Розділ 2. Пріоритети екологічного права України

§ 2.1 Гарантії екологічної безпеки в Україні

Екологічна безпека — це такий стан навколишнього при­родного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших за­ходів.

Першочерговими заходами в досягненні екологічної без­пеки є:

а) зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

б) захист і збереження від забруднення, виснаження і не­раціонального використовування земельних ресурсів;

в) захист від забруднення повітряного басейну;

г) захист від забруднення, засмічення і виснаження вод,

у тому числі підземних;

д) захист і відтворення лісів;

е) піднесення екологічного значення природно-заповідно­го фонду;

є) знешкодження, утилізація і поховання промислових та побутових відходів;

ж) розвиток системи екологічної освіти і виховання.

Важливою гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспор­ті, в сільському господарстві, при проведенні наукових дослі­джень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне се­редовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очи­щення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характерис­тиками шкідливих факторів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та ін­ших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі до­держання всіх екологічних вимог і вжиття заходів, передба­чених у проектах на будівництво та реконструкцію.

Підприємства, установи, організації та громадяни мають вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утво­рення та знешкодження, переробки, безпечного складування або поховання виробничих, побутових та інших відходів.

Складування, зберігання або розміщення відходів дозво­ляється лише за наявності спеціального дозволу, на визначе­них місцевими Радами народних депутатів територіях, у ме­жах установлених ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм та способом, який забезпечував би можли­вість їх подальшого господарського використання, безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я лю­дей.

Певні екологічні вимоги встановлено і для транспортних засобів. Підприємства, установи і організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших засобів для пересування, виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і вживати заходи щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах і скидах транс­портних засобів. Необхідно переходити на менш токсичні ви­ди енергії й палива, додержуватись режиму експлуатації транспортних засобів, уживати інших заходів, спрямованих на запобігання й зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище.

Виробництво й експлуатація транспортних та інших засо­бів для пересування, у викидах і скидах яких вміст забруд­нюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не до­пускається.

На особливу увагу заслуговує додержання екологічних ви­мог у сільському господарстві. Перехід на промислові техно­логії вирощування сільськогосподарських культур обумовив широке використання хімічних засобів боротьби зі шкідника­ми, хворобами рослин і бур'янами. Суть хімічного методу бо­ротьби полягає в тому, що проти шкідливих організмів засто­совують різні хімічні речовини, так звані пестициди.

У зв'язку з постійним розширенням асортименту, збіль­шенням кількості пестицидів, що використовуються у боротьбі з шкідливими для рослин організмами, виникає небезпека за­бруднення навколишнього природного середовища, передусім земель, в організм людини пестициди можуть потрапляти че­рез органи дихання, травлення, шкіряний покрив. І це треба мати на увазі тим, хто їх використовує.

Негативно на сільськогосподарські угіддя, навколишнє се­редовище в цілому впливають і мінеральні добрива, особливо при тривалому їх внесенні у грунт великими дозами. Нерідко негативні наслідки від використання мінеральних добрив обу­мовлені не самими добривами, а тими помилками, які допускаються в технологіях їх виробництва, зберігання, транспор­тування і застосування.

Особливо небезпечними є недбалість і неграмотність під час зберігання і застосування мінеральних добрив і отрутохі­мікатів. Досить часто ці засоби зберігаються в непристосова-них приміщеннях або ще гірше — на відкритому просторі. Під час злив вони потрапляють до річок і озер, їх розносить ві­тер, що призводить до забруднення фунтів, вод, атмосферно­го повітря і, як наслідок, — до погіршення стану здоров'я людей.

Для запобігання цим явищам необхідно, щоб у повну силу діяв Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 бе­резня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані з безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.

Вимоги до охорони навколишнього природного середови­ща, раціонального використання і відтворення природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки обов'язково по­винні враховуватися при проведенні фундаментальних та при­кладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських робіт.

Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, засто­сування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної без­пеки.

У разі порушення встановлених вимог така діяльність при­пиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності.

Екологічні вимоги передбачені і для розміщення та роз­витку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місце­вих Рад народних депутатів з урахуванням екологічної ємнос­ті територій, додержанням вимог щодо охорони навколишньо­го природного середовища, раціонального використовування природних ресурсів то екологічної безпеки.

У разі використовування природних ресурсів необхідно додержуватися таких екологічних вимог:

а) раціонально і економно використовувати природні ре­сурси на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) вживати заходів щодо запобігання псуванню, забруд­ненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) вживати заходів щодо відтворення відновлюваних при­родних ресурсів;

г) застосовувати біологічні, хімічні та інші методи поліп­шення природних ресурсів, які забезпечують охорону навко­лишнього природного середовище і безпеку здоров'я населення;

д) зберігати території та об'єкти природно-заповідного фон­ду, а також інші території, що підлягають особливій охороні;

е) здійснювати господарську та іншу діяльність без пору­шення екологічних прав інших осіб.

Проблема гарантій екологічної безпеки набула особливого значення у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, яка ство­рила надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навко­лишнього природного середовища радіаційну обстановку на значній території України.

Усунення наслідків цієї катастрофи багато в чому зале­жить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення. Закон України «Про правовий ре­жим території, що зазнала радіоактивного забруднення вна­слідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. ре­гулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використовування та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність на них. Він закріплює і гарантує забезпечення режиму вико­ристання та охорони вказаних територій для зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та екологічні системи. Зокрема, цим Законом установлено чотири зони:

1) зона відчуження;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення;

3) зона гарантованого відселення;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю. Землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) від-сепення виводяться з господарського обороту, відмежовують­ся від суміжних територій і переводяться до категорії радіа­ційне небезпечних земель. На них неможливе подальше про­живання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають республікан­ським та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактив­них речовин, або які недоцільно використовувати за екологіч­ними умовами.

У цих зонах забороняється:

а) постійне проживання населення;

б) здійснення діяльності з метою одержання товарної про­дукції;

в) перебування осіб, які не мають на це спеціального доз­волу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди;

г) вивезення без спеціального дозволу Державного комі­тету України по захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС землі, глини, піску, торфу, деревини, а також рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та ін­ших продуктів побічного лісокористування, за винятком зраз­ків для наукових цілей;

д) винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу;

е) ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, ви­робничої та іншої діяльності, а також будівництва без спеці­ального дозволу;

є) випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання і риболовля;

ж) перегін тварин, сплав лісу, транзитний проїзд усіх видів транспорту;

з) будь-яка інша діяльність, що не забезпечує режиму ра­діаційної безпеки.

В'їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється лише за спеціальними перепустками з обов'язковим дозиметрич­ним контролем людей та транспортних засобів.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) виселення, контрольно-пропускний режим при в'їзді та виїзді з таких зон забезпечують спеціалізовані органи Міністерства внутрішніх справ України.

Земельні ділянки, розташовані в зоні гарантованого доб­ровільного відселення, належать до радіоактивне забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Радіоактивне забруднені землі — це такі, що потребують вжиття заходів щодо радіаційного захисту та інших спеціаль­них втручань, спрямованих на обмеження додаткового опро­мінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою та за­безпечення нормальної господарської діяльності.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороня­ються:

а) будівництво нових, розширення діючих підприємств,

безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологіч­ного, соціального захисту населення, а також умов його жит­тя та праці;

б) будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

в) природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;.

г) внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу;

д) залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які мо­жуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

Встановлений і ведеться контроль за додержанням право­вого режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднен­ня, а також передбачено відповідальність за порушення цього режиму.

Еколого-правові заходи, що вживаються, вселяють надію, але їх не можна вважати вичерпаними. Вирішення екологіч­них проблем потребує інтенсивнішого застосування економіч­них важелів. Наприклад, доцільно ввести науково обгрунтова­ні нормативи відшкодування завданих природі збитків. Крім того, необхідно збільшити державні витрати на охорону нав­колишнього природного середовища. Треба також підвищувати ефективність організаційних, технічних та інших природоохо­ронних заходів.

Зрозуміло, що всі ці заходи мають знаходити законодавче закріплення, що зробить їх обов'язковими для виконання.

Коло правових гарантій зміцнення екологічних відносин дещо розширилося. За останні роки було прийнято низку еко-лого-правових актів, пов'язаних з гарантуванням екологічної безпеки в Україні: Закони України «Про внесення змін і до­повнень до деяких законодавчих актів України з питань охо­рони навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27 липня 1995 р. та інші.

На підставі Закону України «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації» окрема місцевість України, на якій виникла екологічна ситуація, оголошується зоною надзвичайної еколо­гічної ситуації.

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологіч­ної ситуації є:

значне підвищення граничне допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, зазначених за­конодавством;

виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіянням значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил при­роди чи інших факторів;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можли­вість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

значне збільшення рівня захворюваності населення внаспі-ізрк негативних змін у навколишньому природному середовищі. ' Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово запро­ваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення над­звичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попере­дження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних на­слідків надзвичайної екологічної ситуації.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзви­чайної екологічної ситуації Президентом України за пропози­цією Ради національної безпеки і оборони України або за по­данням Кабінету Міністрів України. Указ Президента про ого­лошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами підроз­ділів Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпе­ки України відповідно до закону.

Для більш плідного законодавчого забезпечення вирішен­ня екологічних проблем треба здійснити, на наш погляд, сис­тематизацію і кодифікацію екологічного законодавства. Для цього потрібно розробити і прийняти, по-перше, Основи еко­логічного законодавства України, по-друге, Екологічний ко­декс України. Пропозиції щодо проведення кодифікації еколо­гічного законодавства вже висловлювалися в юридичній літе­ратурі, їх необхідно підтримати.

Кодифікація екологічного законодавства — одна з голов­них передумов реалізації нової екологічної політики України, спрямованої на екологічне відродження держави, створення безпечних умов життя людини, збереження природних ресур­сів для майбутніх поколінь.


§ 2.2. Охорона екологічних прав та інтересів громадян України

Екологічна безпека населення є найбільш гуманним, бла­городним і відповідальним завданням екологічного законодав­ства, яке, по-перше, закріплює екологічні права громадян Ук­раїни, по-друге, гарантує їх реалізацію, по-третє, визначає правові, економічні та соціальні основи охорони навколишньо­го природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє при­родне середовище;

б) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, ма­теріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єк­тів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до держав­них та господарських органів, установ та організацій з цих питань;

в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і ком­плексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання при­родних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) одержання у встановленому порядку повної та досто­вірної інформації про стан навколишньою природного середо­вища та його вплив на здоров'я населення;

є) участь у проведенні екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з) подання до суду позовів до державних органів, підпри­ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок нега­тивного впливу на навколишнє природне середовище.

У правових актах закріплено також обов'язки громадян України в галузі охорони навколишнього природного середо­вища. Громадяни зобов'язані: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища; здійснювати діяльність з додержанням вимог законо­давства про охорону навколишнього природного середовища, вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати еко­логічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'яз­ки в галузі охорони навколишнього природного середовища. Сумлінне виконання обов'язків одними громадянами сприяє охороні екологічних прав усіма іншими.

Разом з тим екологічні права громадян забезпечуються системою гарантій:

проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

здійсненням міністерствами, відомствами, підприєм­ствами, установами, організаціями технічних та інших заходів щодо запобігання шкідливому впливу господарської та іншої •діяльності на навколишнє природне середовище, виконанням екологічних вимог у разі планування, розміщення продуктив­них сил, будівництва та експлуатації народногосподарських об'єктів;

участю громадських об'єднань та окремих громадян у ді­яльності щодо охорони навколишнього природного середови­ща;,

здійсненням державного та громадського контролю за до­держанням законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища;

компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища;

невідворотністю відповідальності за порушення законодав­ства про охорону навколишнього природного середовища.

Недопіком є те, що зазначені гарантії часто залишаються на папері. Вони ще не стали тим загальним обов'язком, який би виконувався завжди, скрізь і кожним, кого це стосується.

У системі правових заходів, спрямованих на охорону еко­логічних прав громадян, важливе місце посідають:

1) екологічні програми;

2) екологічна експертиза;

3) контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього при­родного середовища;

4) освіта і виховання в зазначеній галузі.

Екологічні програми розробляються з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації і коор­динації заходів щодо охорони навколишнього природного се­редовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використовування і відтворення природних ресурсів. Вони бу­

вають декількох видів: державні, міждержавні, регіональні, місцеві, галузеві.

Порядок розробки екологічних програм визначається Ка­бінетом Міністрів України, який 31 грудня 1993 р. прийняв постанову, що затвердила відповідне Положення.

Екологічна експертиза сприяє охороні екологічних прав та інтересів громадян, оскільки дає можливість запобігти нега­тивним явищам у галузі екології.

Як зазначено у ст. 4 Закону України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р., «метою екологічної експер­тизи є запобігання негативного пливу антропогенної діяльнос­ті на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господар­ської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах».

Екологічній експертизі підлягають:

а) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку І розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей на­родного господарства;

б) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша пе-редпланова і передпроектна документація;

в) проекти на будівництво нових та .розширення, реконст­рукцію, технічне переозброєння діючих підприємств; докумен­тація з перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промисло­вих і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та нормативного призначення;

г) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення еколо­гічної (у тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколиш­нього природного середовища і використання природних ре­сурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан нав­колишнього природного середовища та здоров'я людей;

д) документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколиш­ньому природному середовищу та здоров'ю людей. Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки за­планованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров'я лю­дей і якість природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та до­статності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих виснов­ків екологічної експертизи.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші ви­ди екологічної експертизи. Найбільш поширеними є державна і громадська екологічні експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і прово­диться екологічними підрозділами, спеціалізованими устано­вами, організаціями або спеціально створеними комісіями Мі­ністерства екології та природних ресурсів України, Міністер­ства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залу­ченням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних ор­ганізацій.

Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрун­тування, за ініціативою громадських організацій або інших громадських формувань. Вона може здійснюватися водночас з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-екс-пертних колективів громадських організацій чи інших громад­ських формувань.

Охороні екологічних прав громадян значною мірою сприяють контроль і нагляд за охороною навколишнього при­родного середовища. Існує державний і громадський конт­роль.

Державний контроль здійснюється Радами народних депу­татів та їх виконавчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його органами на місцях та ін­шими спеціально уповноваженими державними органами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного по­вітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони країни, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середо­вища.

Ради народних депутатів, спеціально вповноважені дер­жавні органи управління в галузі охорони навколишнього при­родного середовища і використання природних ресурсів зо­бов'язані надавати всебічну допомогу громадянам у здійснен­ні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції з цих питань, залучати громадян до участі у вирішенні завдань охорони навколишнього природного середовища та викорис­тання природних ресурсів.

Порушені права громадян у цій галузі мають бути понов­лені, а їх захист здійснюється в судовому порядку.

Важливі контрольні функції покладені на Державну еколо­гічну інспекцію Міністерства екології та природних ресурсів. Вона діє на підставі Положення, затвердженого Кабінетом Мі­ністрів України від 2 березня 1996 р.

Державна екологічна інспекція забезпечує контроль за додержанням юридичними та фізичними особами законів Ук­раїни, постанов Верховної Ради, актів Президента і Кабінету Міністрів України та інших актів законодавства у галузі охо­рони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспек­ціями згідно з Положенням, яке затверджено Міністерством екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори:

а) беруть участь у проведенні спільно з працівниками ор­ганів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону навколишнього природного сере­довища, додержання ними норм екологічної безпеки та вико­ристання природних ресурсів;

б) проводять перевірки і складають протоколи про пору­шення відповідного законодавства і подають їх органам дер­жавного контролю в галузі охорони навколишнього природно­го середовища та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності;

в) надають допомогу органам державного контролю в їх діяльності щодо запобігання екологічним правопорушенням;

г) здійснюють інші функції відповідно до законодавства України.

Нагляд за додержанням законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища здійснюють також органи прокуратури. Вони застосовують надані їм законодавством права, включаючи звернення до судів або арбітражних судів з позовами про відшкодування збитків, заподіяних у резуль­таті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небез­печної діяльності.

У разі необхідності в органах прокуратури можуть ство­рюватися спеціалізовані екологічні підрозділи,

Вирішення проблем охорони екологічних прав громадян значною мірою залежить від їхньої освіти і виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища. Підвищення екологічної культури суспільства і професійна підготовка спе­ціалістів забезпечуються загальною обов'язковою комплекс­ною освітою та вихованням у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі в дошкільних дитячих закладах, у системі загальної середньої, професійної та вищої освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

Екологічні знання є обов'язковою кваліфікаційною вимо­гою для всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з ви­користанням природних ресурсів та може вплинути на стан навколишнього природного середовища.

Підготовку фахівців у сфері охорони навколишнього при­родного середовища та використання природних ресурсів здійснюють спеціальні, вищі та професійні освітні заклади.

Треба зробити все для того, щоб право людини на еколо­гічну безпеку посіло чільне місце серед інших фундаменталь­них прав громадян України.

Найперше, що держава повинна зробити в цьому напрям­ку, — це забезпечити право людини на екологічно чисті про­дукти харчування, воду, повітря. Саме таке завдання випли­ває із Закону України «Про забезпечення санітарного та епі­демічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. та Інших правових актів.

Згідно зі ст. 17 названого Закону підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транс­портують чи реалізують продукти харчування і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх відповідність вимогам санітарних норм.

Розробка і виробництво нових видів продуктів харчуван­ня, впровадження нових технологічних процесів їх виробни­цтва та обробки, а також матеріалів, що контактують з про­довольчою сировиною чи продуктами харчування під час ви­готовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозво­ляється головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної саніторно-гігієнічної екс­пертизи.

У ст. 18 зазначеного Закону передбачено вимоги щодо господарсько-питного водопостачання і місць водокористуван­ня. Зокрема, органи державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування зобов'язані забезпечити меш­канців міст та інших населених пунктів питною водою, кіль­кість та якість якої повинні відповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту. Виробничий контроль за якістю питної води в процесі її добування, обробки та в розподільних мережах здійснюють підприємства водопостачання.

Вода відкритих водоймищ, що використовується для гос­подарсько-питного водопостачання, купання, спортивних за­нять, організованого відпочинку, з лікувальною метою, а та­кож вода водоймищ у межах населених пунктів має відпові­дати санітарним нормам.

Для водопроводів господарсько-питного водопостачання та їх джерел установлюються зони санітарної охорони зі спе­ціальним режимом. Порядок установлення і режим цих зон визначаються законодавством України.

Гігієнічні вимоги щодо атмосферного повітря закріплені у ст. 19 зазначеного Закону, згідно з якою атмосферне повітря в населених пунктах, на територіях підприємств, установ, ор­ганізацій та інших об'єктів, повітря у виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей має відповідати санітарним нормам.

Підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних за­ходів щодо запобігання та усунення причин забруднення атмосферного повітря, фізичного впливу на атмосферу в на­селених пунктах, рекреаційних зонах, а також повітря в жит­лових та виробничих приміщеннях, в освітніх, лікувально-про­філактичних та інших закладах, місцях тривалого та тимчасо­вого перебування людей.

На вирішення важливих питань екологічного характеру спрямований Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 23 грудня 1997 р., який встановлює правові засади забезпечення якості та без­пеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здо­ров'я населення.