Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Право природокористування —

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

§ 2.3. Всебічне сприяння екологізації суспільства

Одним із пріоритетів екологічного права є всебічне спри­яння екологізації суспільства. Це надзвичайно важливе зав­дання. В умовах, коли з кожним роком посилюється негатив­ний вплив на навколишнє природне середовище, надзвичайно актуальною є проблема охорони здоров'я і життя людини. Гостро стоїть питання і про раціональне використання та охо­рону рослинного і тваринного світу, родючості землі, чистоти водойм і атмосферного повітря.

Щоб вийти з екологічної кризи, в якій опинилась Україна, необхідна екологічна революція у свідомості людей, яка б ко­рінним чином змінила їхнє відношення до природи.

Під екологізацією суспільства розуміється запровадження вимог щодо раціонального використовування, відтворення і охорони природних ресурсів в усі сфери суспільного життя і

виробничої діяльності.

Активізація екологічної діяльності держави значно підви­щує роль права у вирішенні екологічних проблем і перш за

все екологічного права.

Екологічне право сприяє екологізації суспільства перед­усім тим, що воно регулює відносини в сфері використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Екологічне право за допомогою правових норм установлює права й обов'язки учасників екологічних відносин, визначає, яким повинне бути ставлення людей до природи. У цьому полягає специфіка впливу на вирішення назрілих екологічних проблем.

Екологічне право діє як стабілізуючий фактор у галузі природокористування. Воно покликане зробити непорушними певні порядки, принципи і правила. Саме за допомогою пра­ва відбувається вплив на екологічні відносини та їхні суб'єкти.

На сучасному етапі не тільки екологія, але і наше суспіль­ство в цілому потребують законодавчого забезпечення тих великих змін і перебудов, які в ньому розгорнулися. Тому зростає значення правового регулювання, збільшується соці­альна цінність права.

Норми екологічного права позитивно впливають і тоді, ко­ли немає підстав для їх застосування. Дуже важливо всебіч­но розвивати екологічне законодавство, посилюючи його вплив на екологізацію свідомості населення. Бережливе став­лення до природи має стати нормою поведінки кожного гро­мадянина України.

Екологічне право визначає заходи щодо екологізації про­мисловості, енергетики, будівництва, транспорту, сільського господарства, чим також сприяє екологізації суспільства. За­

гальні вимоги щодо цього закріплені в Законах України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про за­безпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­лення», «Про охорону атмосферного повітря» та в Земель­ному, Лісовому, Водному кодексах та Кодексі України про надра.

Одна з головних вимог полягає в тому, щоб під час про­ектування, розміщення, будівництва, введення в дію і ре­конструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об'єктів забезпечувалися екологічна безпека людей, раціо­нальне використання природних ресурсів, додержання норма­тивів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ло­калізація, виконання інших вимог щодо охорони навколишньо­го природного середовища і здоров'я людей.

Вимоги екологічної безпеки щодо обмеження впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біоло­гічних факторів, а також інші екологічні вимоги, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, об'єкти орга­нів внутрішніх справ та державної безпеки.

Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись також при дислокації військових частин, проведенні військових нав­чань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки.

Зазначені вимоги конкретизуються в нормативних актах господарського і відомчого законодавства і стають обов'яз­ком міністерств і відомств, підприємств і організацій, їхніх по­садових осіб, окремих працівників.

У законодавстві передбачено також норму, за якою ке­рівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речо­вин і гранично допустимих фізичних впливів на навколишнє природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту.

Як відомо, екологічне право сприяє охороні й екологізації сільського господарства. Це завдання є надзвичайно важли­вим, адже у сільськогосподарському виробництві широко за­стосовуються отрутохімікати і мінеральні добрива, які за пев­них обставин приносять не користь, а шкоду людям і природі, загострюють екологічну ситуацію в Україні.

Згідно з діючим екологічним законодавством підприєм­ства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержу-

,ватися правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів з •тим, щоб запобігти забрудненню ними або їх складовими нав­колишнього природного середовища і продуктів харчування.

Екологічне право «працює" на екологізацію суспільства ще і тим, що створює умови для поширення і підвищення рів­ня екологічної освіти та формування екологічної свідомості громадян. Екологічно грамотна і вихована людина краще здатна раціонально, на наукових засадах використовувати природні ресурси, не дозволить собі та іншим глумитися над природою.

Екологічні знання потрібні кожній людині, оскільки вона сама є частиною природи, але особливо — працівникам сільського господарства, все життя і трудова діяльність яких тісно пов'язані з природою, використанням її багатств. Про­фесійні знання працівників сільського господарства мають складати одне ціле зі знаннями в галузі екології.

Ніколи не втратить своєї актуальності виховання дбайли­вого ставлення до природи. В цій роботі необхідно наполег­ливо проводити лінію на викорінювання психології невичерп­ності природних ресурсів. Життя вимагає значного покращан­ня пропаганди екологічного законодавства в пресі, кіно, на радіо і телебаченні тощо.

Щоб екологічне право активніше сприяло вирішенню еко­логічних проблем, еколого-правові питання мають ширше і глибше досліджуватися, сумлінніше вивчатися в освітніх за­кладах, творчо і плідно розглядатися законодавчими органа­ми. Настав час екологічне право визнати однією з провідних галузей права.

Екологічне право сприяє екологізації суспільства також тим, що передбачає вюповідальність за правопорушення в га­лузі екології. Її несуть особи, винні у:

порушенні прав громадян на екологічно безпечне навко­лишнє природне середовище, норми екологічної безпеки;

порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні свідомо неправ­дивого експертного висновку;

невиконанні вимог державної експертизи;

фінансуванні, будівництві та впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

порушенні екологічних вимог під час проектування, розмі­щення, будівництва, реконструкції, введення в дію, експлуата­

ції та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та ін­ших об'єктів;

допущенні понаднормативних, аварійних і залпових вики­дів та скидів забруднюючих речовин та інших впливів на нав­колишнє природне середовище;

Перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використо­вування природних ресурсів;

самовільному спеціальному використанні природних ре­сурсів; і

порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природно-* го середовища;

невжитті заходів щодо попередження та ліквідацію еколо­гічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навко­лишнє природне середовище;

невиконанні розпоряджень, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, та вчиненні опору їх представникам;

порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транс­портуванні, використанні, знешкодженні та захованні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та ра­діоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

невиконанні вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підляга­ють особливій охороні видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

відмові від надання своєчасної, повної та достовірної ін­формації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальси­фікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захво­рюваності населення, приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього при­родного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Законодавством України може встановлюватися відпові­дальність і за інші порушення законодавства про охорону нав­колишнього природного середовища.

Зазначені порушення екологічного законодавства несуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримі­нальну відповідальність.

Відповідальність за різні види правопорушень у галузі еко­логії передбачена в земельному, водному, лісовому і гірничо­му законодавстві, а також законодавстві, спрямованому на охорону атмосферного повітря, тваринного світу і природно-заповідного фонду України.

Певну роль в екопогізації суспільства видіграють також норми адміністративного, цивільного і кримінального права щодо охорони навколишнього природного середовища. Це свідчить про те, що у сфері правової охорони останнього діє комплекс юридичних норм.

Зокрема, адміністративне законодавство передбачає від­повідальність за порушення земельного, водного, лісового за-

•конодавства, законодавства про надра, охорону атмосферно­го повітря і тваринного світу. Кодекс України про адміністра' тивні правопорушення містить більше 60 екологічних складів

•правопорушень і відповідальність за них.

У Кримінальному кодексі України визначений склад зло­чинів, які передбачають відповідальність за зіпсування, зни­ження та пошкодження об'єктів природи.

Цивільне законодавство передбачає відшкодування під­приємствами, установами, організаціями збитків, заподіяних

•внаслідок порушення законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища.

Шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення і неза­лежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на від­шкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного сере­довища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної від­повідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, за­подіяної забрудненням навколишнього природного середови­ща та погіршенням якості природних ресурсів.

Незаконно добуті природні ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення — конфіскації. Одержані від їх реалізації. прибутки спрямовують в місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища.

Службові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та ви­користання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколиш­нього природного середовища згідно з рішенням їх управлін­ських органів позбавляються премій за основними результа­тами господарської діяльності, повністю або частково.

В основі відповідальності за правопорушення в галузі еко­логії лежить вина, тобто протиправна поведінка особи, яка

порушує вимоги чинного законодавства. У сучасних умовах відповідальність як елемент охорони оточуючого середовища виконує дуже важливу роль.

Вирішення проблеми екологізації суспільства тісно пов'я­зане з екологізацією законодавства. Чим швидше і ширше бу­де відбуватись екологізація останнього, тим більше буде ство­рено можливостей для екологізації суспільства. Тому поряд із земельним, водним, лісовим законодавством екологізація все більше повинна охоплювати і такі галузі, як цивільне, адмі­ністративне, трудове, кримінальне право.

Екопогізація законодавства являє собою впровадження екологічних вимог у нормативні акти, які діють у різних галу­зях господарства і суспільного життя. Дуже важливо, щоб ідеї екопогізації впроваджувались у життя якомога ширшим колом нормативних актів: законами, указами, постановами, рішен­нями місцевих органів влади, актами міністерств і відомств. Це також буде сприяти екологізації суспільства.

Сьогодні екологізація повинна перебувати в центрі зако­нотворчої, господарської і виховної роботи. Якщо цього не відбудеться, суспільство приречене до самознищення.

Базовими законодавчими актами для екологізації законо­давства е Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Закони України "Про охорону навколишньо­го природного середовища України», «Про атмосферне повіт­ря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ».

Розділ 3. Правове забезпечення раціонального природокористування в Україні

§ 3.1. Раціональне природокористування як різновид екологічних відносин

Об'єкти природи є матеріальною основою розвитку народ­ного господарства, підвищення матеріального і культурного рівня життя людей. Суспільство не може існувати, не вико­ристовуючи землю, воду, деревину, повітря, корисні копали­ни, тваринний світ тощо. Однак природокористування повинно бути раціональним, тобто науково обгрунтованим, економним і невиснажливим для природи. Під природокористуванням ро­зуміється використання корисних властивостей навколишньо­го природного середовища для задоволення потреб народного господарства і громадян.

Використовуючи природні багатства, людина забезпечує себе всім необхідним для життя і виробничої діяльності. Тому Використання природних ресурсів передбачається в річних і перспективних планах економічного та соціального розвитку держави. Це дозволяє використовувати їх раціонально, по-господарськи, не спричиняючи великих збитків природі й її багатствам. На жаль, є ще багато людей, психологія яких за­лишається на Споживацькому рівні — аби більше взяти від природи. Підхід до природи як до невичерпного джерела спричиняє багато різних екологічних правопорушень.

Раціональне природокористування вимагає комплексного підходу до використання природних багатств. Це обумовлю­ється тим, що вони залежать одне від одного і неправильне використання одних може нанести шкоду іншим. Наприклад, відомо чимало випадків, коли вирубування лісу проводилося без урахування його впливу на стан клімату, грунтів і водного балансу.

Така сама ситуація складається із використанням водних ресурсів, коли це робиться у вузьковідомчих цілях, без ураху­вання їх значення для інших галузей народного господарства.

Відсутній комплексний підхід при видобуванні корисних ко­палин, коли одні видобуваються, а інші при цьому «йдуть» у відвали разом з породою.

Проблема раціонального використовування природних ре­сурсів багатогранна і складна. Вона пов'язана з правильним, науково обфунтованим розміщенням виробничих сил, забез­печенням рівних можливостей для розвитку народного госпо­дарства, задоволенням матеріальних і природних потреб гро­мадян, покращанням екологічної обстановки.

Практика свідчить, що відсутність уваги до цієї проблеми призводить до грубих помилок у розміщенні виробничих сил, погіршення екологічної ситуації, зменшення обсягів вироб­ництва продуктів і товарів. Тому необхідним є чітке і деталь­не правове регулювання раціонального природокористування, яке займає провідне місце в екологічних відносинах. Раціо­нальне природокористування дає можливість задовольнити економічні, екологічні, культурно-оздоровчі, естетичні потреби людини і суспільства; будь-яку безгосподарність у використан­ні природних ресурсів, певною мірою забезпечує їх охорону;

сприяє відтворенню природних ресурсів.

Право природокористування — один з головних інститутів екологічного права, який містить правові норми, що регулю­ють раціональне використання природних об'єктів. Природо­користування має свої певні види, зокрема: землекористу­вання, водокористування, лісокористування, користування надрами, атмосферним повітрям, тваринним світом та при­родно-заповідним фондом.

У свою чергу кожний з цих видів має свою мету, яка ви­значена земельним, водним, лісним законодавством, законо­давством про надра, про охорону тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Землі використовуються для ведення сільського господар­ства, розміщення і розвитку населених пунктів, підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та інших цілей.

Водні об'єкти надаються в користування для задоволення питних та побутових потреб населення, для виробничих по­треб промисловості, сільського господарства, спортивно-оздо­ровчих цілей, риборозведення і рибальства.

Ліси за своїм призначенням та місцем розташування ви­конують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітар­но-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, задовольняють певні потреби в деревині тощо.

Надра використовуються для видобування корисних копа­лин, будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'я­заних з видобуванням корисних копалин, задоволення інших потреб.

Об'єкти тваринного світу використовуються для мислив­ства, рибальства, в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях.

Атмосферне повітря використовується для дихання і для виробничих цілей. Різними цілями характеризується викорис­тання об'єктів природо-заповідного фонду.

Раціональне використання природних ресурсів — катего­рія насамперед економічна. Воно спрямоване на досягнення

певних економічних інтересів і стосується всіх галузей народ­ного господарства. Якщо раціональне природокористування знаходить правове закріплення і регулювання, воно стає юридичною категорією.

Правовий аспект раціонального природокористування має велике значення. Його духовні й моральні переваги не завж­ди реалізуються автоматично, в силу своєї об'єктивної при­роди. Велику роль тут відіграють організуючі фактори права, як одного з найефективніших засобівуправління суспільством і регулювання екологічних відносин. Йдеться про правове за­безпечення раціонального використання природних ресурсів. Цю проблему в сфері екології наша держава ставить на одне з перших місць.

Зміст правового забезпечення раціонального використан­ня природних багатств складають законодавча діяльність у га­лузі природокористування й організація належного виконання відповідних правових актів та норм.

В еколого-правових актах закріплені права і обов'язки природокористувачів, підстави виникнення, зміни та припи­нення права природокористування, визначені суб'єкти й об'­єкти права природокористування, врегульовані інші важливі питання щодо використання природних ресурсів.

, Суб'єктами права природокористування є громадяни, під­приємства, установи й організації. У випадках, передбачених законом, природокористувачами можуть бути також іноземні організації й особи.

Об'єктами права природокористування виступають певні природні ресурси.

Природокористування буває постійним і тимчасовим, платним та безплатним. Постійним вважається природокорис­тування, що надається на невизначений строк. Тимчасове природокористування поділяється на короткострокове — до трьох років і довгострокове — здебільшого до 25 років. У разі необхідності строк природокористування може бути продов­жено на період, що не перевищує відповідно короткостроко­вого і довгострокового природокористування.

Право природокористування поділяється на право загаль­ного і право спеціального природокористування.

Загальне природокористування здійснюється громадянами без спеціальних дозволів і безплатно (користування водою для купання, любительська риболовля, водопій тварин, корис­тування атмосферним повітрям тощо).

Спеціальне природокористування здійснюється юридични­ми і фізичними особами на підставі дозволу компетентних державних органів. Цей вид природокористування є платним.

Раціональне використання природних багатств базується на таких засадах: а) проведення обліку природних ресурсів;

б) планування їх використання і відновлення; в) науково-об-грунтоване залучення природних ресурсів до господарського обороту; г) дотримання екологічних вимог під час використан­ня природних ресурсів; д) зростання рівня свідомості й еко-лого-правової культури громадян.

Раціональне природокористування забезпечує максималь­ний ефект за мінімальних витратах. Це досягається, по-пер­ше, шляхом науково обгрунтованого нормування використан­ня природних ресурсів і, по-друге, шляхом заощадження кош­тів на природоохоронні заходи. За раціонального використан­ня природних багатств значно зменшуються витрати на їх охорону. Чим раціональніше природокористування, тим мен­ше потерпає природа, що сприяє заощадженню коштів на її відновлення.

Раціональне природокористування сприяє поліпшенню екологічних відносин у державі. Вони стають більш гармоній­ними завдяки чуйному ставленню громадян до природи і роз­витку еколого-правового світогляду та мислення.

Значення раціонального природокористування постійно зростає, що вимагає визнання його завданням першочергової державної ваги та його правового регулювання, закріпленого окремим законом.

Забезпечення раціонального природокористування — проблема планетарного масштабу. Щоденно в результаті не­раціональної діяльності людини 44 га земель перетворюються на пустелю, за одну хвилину знищується більше 20 га лісів, щоденно зникає по одному виду тварин і рослин. Одні й ті самі природні багатства використовуються не однією держа­вою, а багатьма, як наприклад, атмосферне повітря, моря, тваринний світ. Навіть річки нерідко перетинають території декількох країн. Про чисту воду в цих річках повинні дбати всі держави. Отже, проблему раціонального природокористу­вання треба вирішувати не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. Правовою основою забезпечення раціо­нального використання природних ресурсів на такому рівні можуть бути міжнародні договори.

Раціональне природокористування — теоретична і прак­тична основа вирішення багатьох проблем в екологічних від­носинах. Тому глибоке вивчення цього провідного інституту екологічного права і його дослідження в наукових роботах має особливе значення.

§ 3.2. Законодавчі засади раціонального природокористування

Найважливіші принципи і форми раціонального викорис­тання природних ресурсів закріплені в Конституції України та відповідних законодавчих актах, зокрема, Законах України:

«Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ»; Земельному, Водному і Лісовому кодексах, Кодексі про надра та інших правових актах, спрямованих на регулювання екологічних відносин в Україні.

Згідно з земельним законодавством власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі відповідно до цільо­вого призначення та умов її надання;

б) ефективно використовувати землю відповідно до про­екту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її

родючість;

в) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме­режі зрошувальних і осушувальних систем;

г) вживати заходів щодо недопущення можливості попа­дання дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

Зрозуміло, що цим переліком не вичерпані заходи, які можуть застосовуватися власниками землі та землекористу­вачами з метою забезпечення найбільш раціонального її ви­користання.

Наука збагатила і продовжує збагачувати практику новіт­німи відомостями про шляхи й методи підвищення родючості земель і кращого господарського їх використання. Всебічно Скористатися відкриттями науки — обов'язок кожного земле­власника і землекористувача, звичайно, з урахуванням при­родно-кліматичних та екологічних властивостей господарства.

З прийняттям нового Водного кодексу України зміцню­ються законодавчі засади раціонального