Екологічні відносини одна з найважливіших складових суспільних відносин. Вони виникають між окремими суб'єкта­ми І з приводу надзвичайно важливих об'єктів

Вид материала

Документы

Содержание Умисно вчиненим Цивільно-правова відповідальність

Подобный материал:

• 12. правові відносини, 78.94kb.
• Реферат на тему: Суб`єкти І об`єкти сімейних правовідносин, 39.2kb.
• В. о начальника Перемишлянського районного управління юстиції Л. Й. Шевців „ 1 4 вересня, 213.11kb.
• Реферат з основ теорії міжнародних відносин на тему: “деякі аспекти розвитку міжнародних, 166.53kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 208.6kb.
• Програма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 10 клас, 231.14kb.
• Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування, 129.25kb.
• Національний банк україни – центр методичного забезпечення організації кредитування, 232.54kb.
• «Міжнародні мас-медіа інформаційні системи», 225.64kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на винну особу дисциплінарного стягнення. Підставою її виник­нення може бути невиконання або неналежне виконання по­рушником своїх трудових (службових) обов'язків. Суб'єктами дисциплінарної відповідальності виступають посадові особи і громадяни. Дисциплінарні стягнення накладаються адміністра­цією підприємств, установ і організацій за місцем роботи осо­би, яка вчинила дисциплінарний проступок, або вищестоящим органом у порядку підлеглості.

Адміністративна в дпов дальність настає за адміністративні правопорушення. Адміністративним правопорушенням (про­ступком) визнається протиправна, винна умисна або необе­режна дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає, якщо порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відпо­відальності.

Адміністративне правопорушення може бути вчинене умисно або з необережності. Умисно вчиненим визнається правопорушення, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлю­вала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, перед­бачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання наслідків своєї дії чи бездіяльності, але Легковажно розраховувала на їх відвернення або не перед­бачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна бу­ла і могла їх передбачити.

За лісопорушення передбачений такий вид адміністратив­ного стягнення, як штраф. Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає його стягнення за:

— незаконне використання земель Державного лісового фонду (ст. 63);

— порушення встановленого порядку використання лісо­січного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живи­ці (ст. 64);

— незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65);

— знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65¹);

— знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66);

— здійснення лісових користувань не у відповідності з ме­тою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ор­дері) або лісовому квитку (ст. 67);

— порушення правил відновлення і поліпшення лісів, ви­користання ресурсів спілої деревини (ст. 68);

— пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69);

— самовільне сінокосіння і пасіння худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід на ділянках, де це заборонено або допускається тільки за лісовими квит­ками (ст. 70);

— введення в експлуатацію виробничих об'єктів без об­ладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71);

'— пошкодження лісу стічними водами, хімічними речови­нами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72);

— засмічення лісів побутовими відходами і покидьками (ст. 73);

— знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74);

— знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75);

— знищення корисної для лісу фауни (ст. 76);

— порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77);

— самовільне випалювання сухої рослинності або її за­лишків (ст. 77¹). Суми штрафів за вказані лісопорушення різні.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 63—77, розглядають адміністративні комісії при ви­конавчих органах районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів.

Згідно зі ст. 219 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення деякі справи про такі правопорушення розгля­дають виконавчі комітети селищних і сільських Рад народних депутатів. До таких лісопорушень відносяться: знищення або пошкодження підросту в лісах; здійснення лісових користувань

не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку; пошкоджен­ня сінокосів і пасовищ на землях державного лісового фонду;

збирання дикорослих плодів, горіхів, ягід і т. ін. з порушенням установлених строків їх збирання; засмічення лісів побутови­ми відходами і покидьками та деякі інші лісопорушення.

За вчинення лісопорушень, пов'язаних з порушенням пра­вил пожежної безпеки в лісах, адміністративна відповідаль­ність настає за рішенням органів лісового господарства.

Підставою для розгляду справ про адміністративні лісопо­рушення є протокол, складений в установленому порядку уповноваженою посадовою особою виконкому місцевої Ради народних депутатів, державної лісової охорони, працівником органів внутрішніх справ, громадським інспектором охорони природи, чи громадським лісовим інспектором.

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення лісового законо­давства. У ст. 100 Лісового кодексу України зазначено: «Під­приємства, установи, організації і громадяни зобов'язані від­шкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок порушення лісово­го законодавства, у розмірах і порядку, які визначені законо­давством України».

Характеризуючи законодавство з цього питання, перш за все треба зазначити, що є спеціальні правові акти, які перед­бачають майнову відповідальність за конкретні лісопорушен­ня. Якщо ж збиток був завданий іншими лісопорушеннями, тобто такими, що не охоплюються спеціальними правовими актами, він відшкодовується за нормами цивільного права, що передбачають відповідальність за нанесення збитку (стат­ті 440 і 441 Цивільного кодексу України).

До спеціальних правових актів слід віднести, зокрема, по­станову Кабінету Міністрів України «Про розміри майнових стягнень за порушення правил відпуску деревини на пні" від 16 березня 1993 р., якою затверджені розміри майнових стягнень за порушення підприємствами, організаціями та установами правил відпуску деревини на пні.

До спеціальних правових актів відноситься і постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс на дере­вину лісових порід, що відпускається на пні і на живицю» від 20 січня 1997 р., а також постанова Кабінету Міністрів Украї­ни «Про затвердження Порядку справляння збору за спеці­альне використання лісових ресурсів та користування земель­ними ділянками лісового фонду» від 6 липня 1998 р.

Стаття 101 Лісового кодексу України передбачає такий захід охорони, як вилучення незаконно добутої деревини та

інших лісових ресурсів. Згідно з цією статтею незаконно до­бута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню, якщо ж це зробити неможливо, стягується їх вартість. Отже, якщо об'єктом цивільно-правового захисту є майнові права, захист носить майновий характер.

Цивільне право використовує і немайнові заходи, якщо вони здатні служити захисту прав, наприклад, такі, як визнан­ня угоди недійсною, винесення окремої ухвали. Ці заходи за­стосовують суди, якщо вони при розгляді справ зустрічаються з порушенням лісового законодавства.

Лісове законодавство передбачає такий правоохоронний захід, як повернення самовільно зайнятих земельних ділянок лісового фонду. Такі ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, понесених за час незаконного ко­ристування ними. Приведення земельних ділянок лісового фонду в придатний для ведення лісового господарства стан, включаючи знесення будівель і споруд, проводиться підпри­ємствами, установами, організаціями і громадянами, які са­мовільно зайняли ці ділянки, або за їх рахунок.

Кримінальна в дпов дальність встановлена за такі злочини проти лісового господарства:

знищення або пошкодження лісових масивів, зелених на­саджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або ін­ших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом — караються обмеженням волі від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років (ст. 245 КК);

порушення правил, установлених для боротьби з шкідни­ками і хворобами рослин, та інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки карається штра­фом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років (ст. 247 КК).

Найбільш поширеним злочином проти лісового господар­ства є незаконна порубка лісу (ст. 246 КК).

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідних або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах, — карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ареш­том на строк до шести місяців, або обмеженням волі на

строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

Злочинне порушення правил пожежної безпеки в лісах карається за ст. 270 Кримінального кодексу України.

За певних обставин кримінальна відповідальність може настати за сукупністю злочинів щодо лісу, наприклад, за зло­вживання службовим становищем і хабарництво (статті 364 і 368 Кримінального кодексу).

§ 9.4. Забезпечення органами внутрішніх справ додержання правил охорони лісів

Органам внутрішніх справ належить значна роль у забез­печенні охорони лісів, їхні працівники ведуть боротьбу з не­законною порубкою лісу і порушенням правил пожежної без­пеки в лісах. Вони виконують це завдання як своїми силами, так і в складі інших органів.

Органи міліції ведуть дізнання щодо незаконного вирубу­вання лісу в повному обсязі. У процесі дізнання належить з'ясувати: чи дійсно було вчинено незаконне вирубування лі­су, де саме воно зроблено: у лісах першої групи, що викону­ють захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції; у лісах заповідників, національних і природних парків; у лісах, що мають наукове та історичне значення. Важливо з'ясувати та­кож розмір матеріальної шкоди, з якою метою вчинена по­рубка (для особистих потреб чи з метою промислу), злочин скоєний вперше чи це відбувається систематично, хто є спів­учасником лісопорушення тощо.

Виконуються й інші слідчі дії — обшук, огляд місця події, допит свідків тощо.

Акти про незаконну порубку лісу надходять до міліції від лісгоспу, а складається працівниками лісової охорони. Якщо незаконне вирубування лісу тягне за собою адміністративну відповідальність, акт про лісопорушення направляється лісгос­пу до адміністративної комісії при виконавчому органі місце­вої Ради народних депутатів.

Притягнення лісопорушника до адміністративної чи кримі­нальної відповідальності не звільняє його від обов'язку від­шкодувати заподіяні збитки. Тому працівник міліції, до якого надійшли матеріали про незаконну порубку лісу, ретельно пе­ревіряє їх, у тому числі наявність позову про відшкодування.

Переконавшись у тому, що документи про лісопорушення відповідають існуючим вимогам, працівник міліції виносить

постанову про порушення кримінальної справи, чи, навпаки,— в її відмові.

Для посилення охорони лісів від незаконного вирубування працівникам органів внутрішніх справ належить виявляти при­чини порубок та умови, що призвели до лісопорушення, ви­вчати і узагальнювати їх і на підставі цього вносити пропози­ції щодо усунення таких причин і умов.

До лісоохоронних дій органів внутрішніх справ слід віднес­ти також запобігання і припинення лісопорушень, встановлен­ня особистостей лісопорушників, їх розшук тощо.

Чільне місце в лісоохоронній діяльності органів внутрішніх справ займає протипожежна охорона лісів. Вона має різні форми. Це допомога державній лісовій охороні здійснювати контроль за додержанням правил пожежної безпеки; в бо­ротьбі з пожежами при забезпеченні громадського порядку в місцях масового відпочинку громадян у лісах. Зокрема, орга­нізуються спільні рейди і патрулювання.

Органи внутрішніх справ розслідують кримінальні справи, пов'язані зі злочинним порушенням правил пожежної безпеки в лісах, виявляють причини і умови, що сприяють виникненню лісних пожеж.

Діяльність органів внутрішніх справ щодо охорони лісів від пожеж стає більш предметною, якщо в складі райміськвідділів створюються окремі групи інспекторів, які спеціалізуються на ведення боротьби з лісовими пожежами, їх утримання може здійснюватись на договірних засадах з органами лісового гос­подарства.

У деяких районах і областях практикується створення ко­місій по боротьбі з лісовими пожежами. До їх складу в обов'язковому порядку входять керівники органів внутрішніх справ. Такі комісії виконують керівні і контролюючі функції в галузі забезпечення попередження та ліквідації лісових по­жеж.

Суттєві обов'язки по веденню боротьби з лісовими поже­жами покладаються на протипожежні служби органів внутріш­ніх справ, разом з органами управління лісовим господар­ством вони відповідають за визначення норм протипожежно­го обладнання і засобів для тушіння лісових пожеж, контро­люють технічний стан цього обладнання, при виникненні лісової пожежі всіма силами і засобами ведуть рішучу бо­ротьбу, щоб її погасити.

Органи внутрішніх справ активізують протипожежну діяль­ність шляхом обмеження перебування громадян у лісі. Місце­ві Ради народних депутатів мають право забороняти відвіду­вати ліс населенню і в'їжджати до нього транспортом під час

високої пожежної небезпеки, наприклад, у довготривалу спе­ку. Реалізація такої заборони практично забезпечується си­лами і засобами органів внутрішніх справ.

Протипожежній охороні лісів певною мірою сприяє також відповідна пропаганда, яку ведуть працівники органів внутріш­ніх справ. З цією метою читають лекції, проводять бесіди, ви­користовують пресу, радіо, телебачення.

Активізація діяльності органів внутрішніх справ щодо охо­рони лісів може здійснюватись у різних формах. Однією з них є надання більш дієвої допомоги місцевим Радам народних депутатів, їх виконавчим комітетам, державним органом лісо­вого господарства і державній лісовій охороні у здійсненні за­ходів щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Важливим кроком на шляху посилення охорони лісів має стати зміцнення захисту прав лісокористувачів. Порушення їхніх прав негативно впливає на охорону лісів, проте належ­ної боротьби з ними органи внутрішніх справ не ведуть. Час­то поза увагою органів внутрішніх справ залишаються пору­шення права власності лісокористувачів на заготовлену про­дукцію і доходи від реалізації, втручання в діяльність лісоко­ристувачів з боку державних, господарських та інших органів і організацій.

Захист прав лісокористувачів має грунтуватися на ст. 20 Лісового кодексу України, де зазначено: «Права лісокористу­вачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими актами».

Органи внутрішніх справ мають посилити охорону лісів населених пунктів. Відповідно до лісового законодавства вони використовуються переважно у культурно-оздоровчих, рек­реаційних, спортивних і туристичних цілях. Заготівля дереви­ни, живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випа­сання худоби у лісах населених пунктів забороняється.

Варто звернути увагу працівників органів внутрішніх справ на те, що, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про практику розгляду судами справ про відповідаль­ність за порушення законодавства про охорону природи» від 26 січня 1990 р., заволодіння заготовленим чи складованим лісом, а також незаконне вирубування в містах і селищах де­коративних дерев з корисливою метою належить кваліфікува­ти як розкрадання державного або колективного майна.

Щоб зазначені вище вимоги лісового та іншого природо­охоронного законодавства стали реальністю, потрібні зусилля всіх, але перш за все працівників органів внутрішніх справ.

Розділ 10. Правова охорона тваринного світу в Україні

% 10.1. Тваринний світ як об'єкт правової охорони

Тваринний світ є важливою складовою природних ба­гатств України. Він охоплює все різноманіття дикої фауни. Це один з основних компонентів навколишнього природного се­редовища, джерело духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єкт наукових досліджень. Тваринний світ є також важливою базою для одержання промислової і лікар­ської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

До тваринного світу належать дикі тварини — ссавці, пта­хи, плазуни, земноводні, риби, а також молюски, комахи та інші, що перебувають у стані природної волі. Тваринний світ надзвичайно багатий. Тільки в Україні нараховується понад 100 видів наземних та багато водних диких тварин, близько 400 видів птахів.

Не належать до тваринного світу сільськогосподарські та інші домашні тварини, а також ті, що утримуються в неволі або напіввільних умовах для господарських, культурних, нау­кових, естетичних цілей.

Отже, природоохоронне законодавство розповсюджується лише на диких тварин, що перебувають у стані природної во­лі. Тварини, які втратили цей стан по волі людини і знахо­дяться, наприклад, у зоопарках чи тваринницьких господар­ствах, охороняються правом не як об'єкти природи, а як майно, що належить певним власникам.

Охороні підлягають не тільки тварини, а й середовище їх перебування: нори, хатки, лігва, мурашники, гнізда птахів, боброві загатки та інше житло і споруди.

Тваринний світ суттєво впливає на весь кругообіг речо­вин у природному середовищі. З ним тісно пов'язане життя рослин. Так, комахи-опилювачі сприяють формуванню рос­линного світу. Завдяки птахам, які розносять насіння на дуже велику відстань, відбувається розповсюдження багатьох рос­лин на великих площах.

Існує взаємна залежність і пристосування в самому тва­ринному світі, між його багатьма видами. Хижаки «регу­люють» його кількість і якість. Вони поїдають загиблих, хво­рих і слабших тварин. Хижі птахи знищують дрібних гризунів. Різні види птахів знищують шкідливих комах, їхні яйця і ли­чинки.

Тваринний світ має величезне значення для сільського і лісового господарства. Він відіграє важливу роль в утворенні і підвищенні родючості грунтів. Черв'яки, мурашки, комахи розкладають рослинний спад, розпушують землю на велику глибину і цим самим сприяють надходженню повітря і вологи у грунт, поліпшують його якість. Все це позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур.

Зростанню врожайності сприяють комахи, які запилюють більше 80 відсотків рослин. Птахи допомагають людині боро­тися зі шкідниками сільського і лісового господарства. Сіра сова з'їдає за літо близько тисячі мишей і зберігає таким чи­ном не менше 0,5 т зерна.

Тваринний світ має велике екологічне значення. Він іс­тотно впливає на різні об'єкти природи: грунт, рослинність, біологічну властивість води, адже переважна більшість тварин е природними санітарами. Треба, щоб і екологія, яка регу­люється людиною, була більш сприятливою для тваринного світу.

Різке зменшення тваринного світу негативно впливає на сільськогосподарське виробництво. Головна причина в тому, що від отрутохімікатів у масовій кількості гинуть комахи-опи­лювачі сільськогосподарських культур. Кількість тварин змен­шується в Україні не тільки внаслідок прямого знищення, а й через погіршення екологічних умов.

Законодавець відгукнувся на потребу збереження тварин­ного світу від екологічних негараздів і у відповідному законі передбачив норму про врахування вимог охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів. Завдання по­лягає в тому, щоб ця норма права була втілена в життя.

Тваринний світ широко використовується в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях. Таке вико­ристання здійснюється підприємствами, установами, організа­ціями та громадянами безкоштовно і без відповідних дозво­лів, якщо при цьому об'єкти тваринного світу не вилучаються (в тому числі тимчасово) з природного середовища, тваринам та середовищу їх перебування не завдається шкоди, не по­рушуються права власників та інших користувачів природних ресурсів.

Використання об'єктів тваринного світу, які перебувають у стані неволі чи напіввільних умовах, може здійснюватися за плату без вилучення тварин із середовища їх перебування.

Вилучення об'єктів тваринного світу з природного середо­вища із зазначеною метою допускається тільки за спеціаль­ними дозволами, які видаються згідно з правилами, що вста-

новлюються Міністерством екології та природних ресурсів України.

У разі необхідності це Міністерство та його органи на міс­цях можуть встановлювати обмеження, а також постійну чи тимчасову заборону використання об'єктів тваринного світу або їх вилучення в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях.

З метою охорони, раціонального використання та відтво­рення тваринного світу можуть обмежуватися права власни­ків і користувачів землі, лісів та інших природних ресурсів, на них можуть покладатися відповідні обов'язки.

Тваринний світ є також об'єктом мисливства і рибальства. Мисливством вважається добування диких звірів і птахів, що перебувають у стані природної волі в межах мисливських угідь, з метою задоволення матеріальних, рекреаційних та ін­ших потреб громадян і народного господарства. Закон Украї­ни «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лю­того 2000 р. визначає правові, економічні та організаційні за­сади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мислив­ського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського гос­подарства, організації охорони, використання та відтворення тваринного світу.

Державне регулювання у галузі мисливського господар­ства та полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Ра­да міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та по­лювання, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, а також їх місцеві органи.

Мисливство здійснюється шляхом промислового добуван­ня та аматорського і спортивного полювання на диких звірів і птахів. З метою організації та ведення мисливського госпо­дарства юридичним і фізичним особам надаються у користу­вання (на строк не менше 15 років) спеціально визначені для цього мисливські угіддя.

Користування мисливськими угіддями є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мислив­ських угідь та власником або постійним користувачем зе­мельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

Розмір плати за користування мисливськими угіддями встановлюється залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів.

Право на полювання в межах визначених для цього мис­ливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річ-ного віку, одержали в установленому порядку дозвіл на добу­вання мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

, Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому поряд­ку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право корис­тування цією зброєю.

Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію, визнача­ються відповідними договорами, що укладаються між інозем­цями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь.

З метою охорони мисливських угідь їх користувачі ство­рюють єгерську службу з розрахунку не менш як один єгер на 7 тисяч гектарів лісових і 10 тисяч гектарів польових чи водно-болотних мисливських угідь.