Поняття та класифікація юридичних наук

Вид материала

Документы

Содержание Акти аутентичного тлумачення Значення інтерпретаційних актів. 66. Поняття та структура законодавства. Система права Система законодавства Конституційні закони Спільні риси Відмінні риси 68. Систематизація законодавства. 69. Ознаки та види кодифікації. Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права; Положення та статути 70. Поняття та види інкорпорації. Риси інкорпорації 71. Поняття, аспекти та вимоги законності. 72. Гарантії законності. Гарантії законності Загальносоціальні гарантії 73. Поняття, необхідність та значення тлумачення. 74. Способи тлумачення. 75. Види тлумачення. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Парламентське видавництво, 5723.42kb.
• Бази даних I. Вступ. Основні поняття, 142.32kb.
• В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
• Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук, 1990.39kb.
• Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
• Програма та методичні рекомендації з організації та проведення стажування курсантів, 1158.84kb.
• Тимчасова програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки, 352.24kb.
• Лядаються проблеми правового регулювання валютних відносин, визначення поняття й змісту, 160.75kb.
• Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.

ІІІ. За сферами тлумачення:

1. Акти аутентичного тлумачення, що приймаються органом, який видав нормативний акт;
   
2. Акти делегованого тлумачення, що приймаються органом держави у випадку офіційного уповноваження;
   

IV. За поширеністю на суб’єктів:

1. Нормативні інтерпретаційні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;
   
2. Казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на окрему ситуацію чи окремих суб’єктів.
   

5. В залежності від обсягу тлумачення:
   

1. Акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом припису, що тлумачиться:
   
2. Акти розширеного тлумачення, текст яких ширший словесного виразу норми, що тлумачиться;
   
3. Акти обмеженого тлумачення є вужчими змісту норми, що тлумачиться.
   

ЗНАЧЕННЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ.

1. Розкривають дійсний зміст актів;
   
2. Сприяють реалізації правових приписів всіма суб’єктами;
   
3. Сприяють ліквідації неточностей правових норм;
   
4. Заповнюють прогалини в праві.
   

66. Поняття та структура законодавства.


В юридичній літературі розрізняють поняття “система права” та “система законодавства” які не є тотожними і характеризують правову норму та способи її зовнішнього виразу.

Система права – це внутрішня структура права, що характеризується певним співвідношенням таких елементів як норма права, інститут права та галузь права.

Система законодавства – є зовнішнім виразом права і характеризується як система нормативних актів.


Норма права


Інститут права


Галузь права


Інститут – інститут власності

Галузь – цивільне право


В юридичній літературі існують три аспекти поняття “законодавство”:

1. Це система нормативних актів, що приймаються вищим представницьким органом держави;
   
2. Це система нормативних актів, що приймаються вищими органами влади та управління;
   
3. Це система всіх нормативно-правових актів, що приймаються державними структурами.
   

Система законодавства має складну структуру і характеризується наявністю трьох рівнів:

1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства – характеризується розміщенням нормативних актів в залежності від їх юридичної сили.
   

Конституція




Конституційні закони


Підзаконні нормативні акти

2. Горизонтальна (галузева) структура законодавства – характеризує співвідношення нормативних актів за юридичною силою в рамках чітко визначеної сфери суспільних відносин (джерела будь-якої галузі права);
   
3. Державна структура – характеризує співвідношення нормативних актів в залежності від особливостей форми державного устрою.
   

• федеральна структура законодавства характеризується наявністю загальнофедеральних актів і актів суб’єктів федерації, та співвідношенням, заснованим на верховенстві загальнофедеральної конституції;
  
• Унітарна система законодавства характеризується єдністю, а отже наявністю лише ієрархічної та галузевої структур;
  

Отже, система законодавства – це система нормативних актів, особливості співвідношення яких визначається такою категорією як “структура законодавства.”


67. Система права та законодавства: співвідношення.


Системи права і законодавства є взаємодіючими, але різними явищами.

СПІЛЬНІ РИСИ:

1. Системи права і законодавства будуються на єдиних принципах;
   
2. Залежать від особливостей устрою держави;
   
3. Відображають національні особливості держави;
   
4. Охороняються державою в рівній мірі.
   

ВІДМІННІ РИСИ:

Система права	Система законодавства
1. Є внутрішньою структурою права;	1. Є зовнішньою формою права;
2. Визначає зміст права, характеризуючи права та обов’язки суб’єктів;	2. визначає систему форм права та належність держави до певної правової системи;
3. На формування та розвиток впливають суспільні відносини, що мають об’єктивний характер та залежать від рівня розвитку суспільства;	3. На формування та розвиток впливають фактори суб’єктивного значення, що визначають рівень свідомості та культури окремих суб’єктів;
4. Визначає ефективність системи законодавства, оскільки його змістом правовий припис, що вміщає правову норми як елемент системи права;	4. Є способом виразу правової норми та надання їй рис системності, обов’язковості та формальної визначеності;
5. Основним елементом є норма права.	5. Основним елементом є нормативно-правовий акт.

68. Систематизація законодавства.


Система законодавства характеризується певним рівнем узгодженості нормативних актів, що постійно потребує свого вдосконалення. Це вдосконалення здійснюється шляхом систематизації.

Систематизація – це діяльність та недержавних структур по забезпеченню системності законодавства шляхом приведення діючих нормативних актів в єдину узгоджену систему.

Систематизація законодавства досягається двома основними і якісно різноманітними по юридичній природі способами:

1. Кодифікацією;
   
2. Інкорпорацією діючих нормативних актів.
   

Особливою формою систематизації є консолідація, що визначається як діяльність суб’єктів по зведенню близьких за змістом нормативних актів в єдиний акт (підготовка систематичного зібрання діючих нормативних актів Уряду України).


69. Ознаки та види кодифікації.


Кодифікація – різновид систематизації законодавства, що вміщає елементи правотворчості, який забезпечує системне нормативне регламентування певного виду суспільних відносин шляхом видання єдиного юридично узгодженого нормативного акту.

В результаті кодифікації створюються наступні акти:

1. Кодекси, що є результатом кодифікації галузей права;
   
2. Положення та статути, що регламентують певні питання в рамках сфери суспільних відносин.
   

Кодифікація характеризується наступними рисами:

1. Це діяльність виключно органів держави;
   
2. Це діяльність, яка не може бути делегованою чи санкціонованою;
   
3. Це діяльність, що вміщує елементи правотворчості;
   
4. Це нормативно рнгламентована діяльність, що здійснюється в особливих процесуальних формах;
   
5. Це діяльність, що завершується прийняттям єдиного нормативного акту;
   
6. Ці акти мають вищу юридичну силу в рамках галузі.
   

Розрізняють наступні різновиди кодифікації:

1. Галузева, що характеризується упорядкуванням норм виключно однієї галузі (КЗПП);
   
2. Міжгалузева, що систематизує норми двох і більше галузей (повітряний кодекс);
   
3. Загальна, що надає можливість впорядкувати норми, що регламентують однотипні відносини (основи про охорону здоров’я, звід законів).
   

Кодифікація завжди має офіційний характер.


70. Поняття та види інкорпорації.


Інкорпорація – різновид систематизації, що характеризується об’єднанням нормативних актів відповідно до чітко визначеної системи в єдиних збірниках.

Акти, що об’єднуються, розміщуються по такій системі, яка забезпечує зручності в процесі їх знаходження та використання.


РИСИ ІНКОРПОРАЦІЇ:

1. Здійснюється державними чи недержавними структурами;
   
2. Може мати як офіційний так і не офіційний характер;
   
3. Не має ознак правотворчості, тобто зміст актів не змінюється;
   
4. Має різноманітну юридичну силу;
   
5. Проводиться з метою полегшення користування нормативним масивом;
   

Інкорпорація існує у двох різновидах:

І. Офіційна – упорядкування системи нормативних актів шляхом видання компетентними органами держави збірників діючих актів. Її результатом є не лише видання збірника, а і переліку нормативних актів, які втратили юридичну силу.

В текст збірника вносяться офіційні зміни та виключаються з нього статті, що втратили чинність. Ці акти є джерелом посилання в процесі правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Офіційна інкорпорація існує у двох різновидах:

1. Хронологічна – упорядкування актів за часом їх видання (Відомості Верховної Ради України, Зібрання Постанов Уряду, Бюлетень нормативних актів міністерств та відомств);
   
2. Тематична – поєднання нормативних актів за сферою державної діяльності чи певною тематикою (Збірник нормативних актів Мінфіну щодо оподаткування).
   

ІІ. Неофіційна інкорпорація здійснюється різноманітними організаціями, органами та способами і має довідково-інформаційний характер. Вона проводиться за ініціативою вказаних суб’єктів без спеціального доручення правотворчого органу.

Збірники, що є результатом неофіційної інкорпорації, не можуть використовуватися в офіційному порядку в процесі вирішення юридичних справ.


71. Поняття, аспекти та вимоги законності.


В юридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття “законність”.

1. Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають:
   

1. Законодавче закріплення державно-владних повноважень;
   
2. Прийняття владних рішень в рамках компетенції органів;
   
3. Прийняття владних рішень на основі закону;
   
4. Дотримання в процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини.
   

2. Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають:
   

1. Реальна можливість реалізації конституційно закріплених прав;
   
2. Покладання конституційно закріплених обов’язків;
   
3. Можливість звернення за державним захистом своїх інтересів;
   
4. Реальність та ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності.
   

3. Законність, як принцип побудови системи нормативних актів. Характеризується як:
   

1. Відповідність законів та підзаконних актів Конституції;
   
2. Можливість прийняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконання закону;
   
3. Наявність ієрархічного підпорядкування існуючих нормативних актів.
   

4. Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконання законів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права. Змістом є:
   

1. Законодавче закріплення меж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;
   
2. Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;
   
3. Єдине розуміння та застосування правових приписів;
   
4. Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів.
   

Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення.

1. Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів;
   
2. Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;
   
3. Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;
   
4. Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання.
   

72. Гарантії законності.


Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.

Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.

Гарантії законності поділяють на дві групи:

1. Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;
   
2. Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.
   

Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.


І. За суб’єктами застосування:

• Парламентські;
  
• Президентські;
  
• Судові;
  
• Адміністративні;
  
• Контрольні.
  

ІІ. За характером юридичної діяльності:

• Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;
  
• Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;
  
• Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;
  
• Діяльність суду як гаранта захисту законів;
  
• Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;
  
• Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.
  

ІІІ. За напрямками:

• Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;
  
• Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.
  

IV. За змістом:

• Розвинутість системи права;
  
• Непротирічність законодавства;
  
• Ефективна система нагляду за законністю;
  
• Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.
  

5. За статусом:
   

• Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;
  
• Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;
  
• Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.
  

73. Поняття, необхідність та значення тлумачення.


Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.

Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми.

Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.


Необхідність тлумачення викликана:

1. Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;
   
2. Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;
   
3. Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом);
   
4. Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.
   

Значення тлумачення.

1. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права;
   
2. Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;
   
3. Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;
   
4. Дає можливість заповнити прогалин в праві.
   

74. Способи тлумачення.

Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.


Основними способами тлумачення є:

1. Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;
   
2. Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;
   
3. Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;
   
4. Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;
   
5. Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;
   
6. Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.
   

75. Види тлумачення.


Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.


І. За обсягом:

1. Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті;
   
2. Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу;
   
3. Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.
   

ІІ. За суб’єктами:

1. Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.
   

В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:

• Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;
  
• Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;
  
• Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…);
  
• Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи.
  

2. Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:
   

• Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);
  
• Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.
  

76. Принципи права.

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

• Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;
  
• Координують функціонування механізму правового регулювання;
  
• Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;
  
• Формують правове мислення і правову культуру;
  
• Цементують систему права.
  

Форми існування принципів права різноманітні:

• У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;
  
• Я к правові орієнтації суб’єктів права;
  
• У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;
  
• У вигляді вимог правового регулювання;
  
• У вигляді правових цінностей та ін.
  

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.


Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

1. Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;
   
2. Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).
   

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

• Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).
  
• Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на: