Поняття та класифікація юридичних наук
| Вид материала | Документы |
- Національна юридична академія України, 6335.29kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
- Бази даних I. Вступ. Основні поняття, 142.32kb.
- В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
- Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук, 1990.39kb.
- Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
- Програма та методичні рекомендації з організації та проведення стажування курсантів, 1158.84kb.
- Тимчасова програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки, 352.24kb.
- Лядаються проблеми правового регулювання валютних відносин, визначення поняття й змісту, 160.75kb.
- Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
44. Відмінності права та інших соціальних норм.
| | Правові норми | Інші соціальні норми |
| 1 | Встановлюються чи санкціонуються державою. | Існують в додержавному суспільстві і не залежать від держави. |
| 2 | Мають формально визначений характер. | Існують в усній формі, а письмове закріплення не має документального характеру |
| 3 | Розробляються в чітко визначеному порядку в процесі правотворчості чи законотворчості. | Розробляються у довільному порядку. |
| 4 | Є загальнообов’язковими і виконуються незалежно від відношення до них з боку суб’єктів. | Виконуються лише у випадку авторитетності норми для конкретного суб’єкта. |
| 5 | Мають системний характер. | Є просто сукупністю норм. |
| 6 | Чітко визначають права та обов’язки суб’єктів. | Права та обов’язки не визначені. |
| 7 | Права та обов’язки мають взаємний характер, тобто виконання обов’язку є гарантією реалізації права. | Виконання обов’язку не пов’язується з реалізацією прав. |
| 8 | Мають чітко визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція). | Не мають структурних елементів. |
| 9 | Реалізуються в чітко визначеному порядку (дотримання, виконання, використання та застосування). | Реалізуються в довільному порядку. |
| 10 | Гарантуються державою шляхом діяльності спеціально створених органів. | Гарантуються суспільством в процесі його життєдіяльності. |
| 11 | Охороняються державою шляхом застосування, у випадку їх порушення, одного з видів юридичної відповідальності. | Охороняються суспільством шляхом застосування засобів громадського впливу. |
45. Право як різновид соціальних норм.
Право є різновидом соціальних норм. Воно характеризується певними особливостями, що надають можливість визначити право як найважливіший засіб забезпечення життєдіяльності суспільства.
САМЕ ПРАВО:
- Встановлюється чи санкціонується державою в процесі функціонування утворених нею органів;
- Існує як письмовий документ, тобто має формально визначений характер;
- Основу права складають норми, тобто правила поведінки, що мають чітко визначений зміст;
- Право має системний характер, тобто не є простою сукупністю норм, а характеризується їх ієрархічною підпорядкованістю;
- Право має загальнообов’язковий характер – є обов’язковим для всіх суб’єктів і не надає можливості щодо невиконання правових приписів будь-ким з цих суб’єктів;
- Право має імперативний характер – встановлює чіткі межі можливої (право) та необхідної (обов’язки) поведінки суб’єктів;
- Право має загальний характер – поширюється на невизначене коло суб’єктів та кількість життєвих випадків;
- Право охороняється державою за допомогою організаційних засобів – створення умов щодо реалізації правових приписів та примусового характеру застосування чітко визначених засобів впливу, у випадку невиконання суб’єктами покладених обов’язків чи порушення, наданих інщим суб’єктам, прав.
Отже, право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою норм, що регламентують суспільні відносини шляхом надання суб’єктивних прав та покладення юридичних обов’язків учасникам цих відносин, і які гарантуються та охороняються державою.
46. Поняття та особлівості правового регулювання.
Правове регулювання – це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності із соціальними потребами.
Правове регулювання характеризується наступними особливостями:
- Це різновид соціального регулювання, який має організований та результативний характер. Організованість правового регулювання досягається в процесі впливу формально визначених правил поведінки на діяльність суб’єктів. Результативність характеризується ступінню досягнення мети, тобто певного рівня упорядкованості суспільних відносин.
- Це регулювання, що здійснюється за допомогою спеціально створених державою засобів, які мають системний характер.
- Це регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.
47. Предмет, метод та способи правового регулювання.
Правове регулювання характеризується наявністю чітко визначеного предмету, методу та способів.
Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що регламентуються за допомогою права чи об’єктивно потребують такого регулювання. Ці відносини характеризуються певними особливостями:
- Вони мають суспільний характер;
- Вони торкаються найважливіших сфер життя суспільства;
- Вони об’єктивно потребують впливу права;
- Можуть бути усвідомлені суб’єктами.
Метод правового регулювання визначають як способи впливу права на певну сферу життєдіяльності суспільства.
Серед методів правового регулювання розрізняють:
І. В залежності від співвідношення прав та обов’язків суб’єктів
- Імперативний метод, що чітко встановлює права та обов’язки суб’єктів, не надаючи можливості вибору варіанту поведінки (метод субординації).
- Диспозитивний метод, що визначає лише варіанти можливої поведінки, надаючи можливість суб’єктам вибрати той з них, який найбільш повно ваідповідає їх інтересам.
ІІ. В залежності від особливостей суб’єктів
- Загальнодозвільний метод, що регламентує поведінку фізичних осіб і надає можливість вчиняти будь-які дії, що не заборонені;
- Спеціальнодозвільний метод, що регламентує поведінку посадових та юридичних осіб і надає можливість вчиняти лише ті дії, які безпосередньо передбачені правом.
Способи правового регулювання – це шляхи юридичного впливу, які відображені в правових нормах, на суб’єктів і які використовуються в процесі регулятивної дії права.
Розрізняють три способи правового регулювання:
- Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;
- Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;
- Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;
Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.
48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи.
Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”
Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.
МПР надає можливість:
- Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;
- Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;
Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:
Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.
Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.
Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.
Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.
Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.
Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.
Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.
Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.
Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.
49. Поняття та види форми права.
В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”.
Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:
- Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.
- Це ждерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.
- Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.
Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.
В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.
- Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.
В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.
- Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.
Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.
- Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.
Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.
- Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.
Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.
50. Поняття та риси правотворчості.
Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.
Риси правотворчості:
- Це діяльність державних органів;
- Це діяльність, що є процедурно регламентованою;
- Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;
- Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;
- Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;
- Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;
- Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;
- Це діяльність, що охороняється державою.
51. Види правотворчості.
- Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;
- Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;
- Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);
- Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.
52. Поняття та ознаки норми права.
Основним структурним елементом права є норма права.
Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.
Норма права характеризується наступними ознаками:
- Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
- Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
- Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
- Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
- Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
- Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
- Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.
Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.
СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ,
Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.
Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.
На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.
Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:
“ Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е “
Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:
- Гіпотеза – “якщо”;
- Диспозиція – “то”;
- Санкція – “інакше”.
Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.
53. Характеристика гіпотез правової норми.
Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.
Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.
Розрізняють наступні види гіпотез:
- Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
- Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).
(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.
може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.
- Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.
- Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.
54. Характеристика диспозицій правової норми.
Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.
Розрізняють наступні види диспозицій:
- Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).
- Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).
- Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).
- Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.
55. Поняття та різновиди санкцій норми права.
Санкція – елемент правової норми, що визначає зміст тих негативних наслідків, які настануть за умови невиконання чи порушення правил норми.
Різновиди санкцій:
- Абсолютно визначені – ті, які мають фіксовану міру впливу;
- Відносно визначені – коли міра покарання обмежена нижнім та верхнім строком;
- Альтернативні – надають можливість вибору однієї з мір впливу, передбачаючи не лише основні, а й доповнюючі покарання;
- Правопоновлюючі - метою є поновлення порушених прав (статті ЦК);
- Правовідмовні – націлені на можливість позбавити суб’єктів користуватися певним правом (угода, яка укладена з порушенням відповідних правил, не має юридичних наслідків).
56. Способи викладу норми в статті нормативного акту.
Реалізація правової норми можлива лише за умови її закріплення в тексті юридичного документу, що визначає її формальну визначеність та гарантує загальну обов’язковість.
На практиці закріплення норми в тексті нормативного акту можливе у двох варіантах:
- Коли правова норма і стаття нормативного акту повністю співпадають. У даному випадку всі структурні елементи норми вміщуються в тексті однієї статті;
- Коли структурні частини правової норми не вміщуються повністю в одній статті. У цьому випадку існує чотири способи викладу правової норми:
- відсилочний спосіб – коли елементи норми не розкриваються повністю в одній статті, а дається посилання на іншу статтю цього ж нормативного акту (КЗПП);
- бланкетний спосіб – коли відомості, які прямо не встановлюються статтею, додаються самостійними нормами, що вміщені в статтях інших нормативних актів;
- казуальний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом перерахування тих обставин чи дій, що регламентуються відповідним актом;
- абстрактний спосіб – коли виклад норми здійснюється шляхом узагальнення певних обставин чи дій, що встановлюють родові ознаки певного явища.
57. Класифікація правових норм: поняття, значення, критерії.
Класифікація правових норм – це розподіл норм на окремі групи за такими суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль норми в регулюванні суспільних відносин.
Значення класифікації.
- Надає можливість визначити місце правової норми в системі права.
- Надає можливість визначити функції норми та їх значення для механізму правового регулювання.
- Надає можливість визначити межі регулятивної дії права на суспільство.
- Надає можливість визначити можливі напрямки вдосконалення правотворчого та правозастосовчого процесів.
Критерії класифікації.