Поняття та класифікація юридичних наук
| Вид материала | Документы |
- Національна юридична академія України, 6335.29kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
- Бази даних I. Вступ. Основні поняття, 142.32kb.
- В. Д. Гавловський кандидат юридичних наук (розд. 4, 6, 8, висновки), 3601.83kb.
- Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук, 1990.39kb.
- Задорожній Олександр Вікторович, Буткевич Володимир Григорович, Мицик Всеволод Всеволодович, 3357.97kb.
- Програма та методичні рекомендації з організації та проведення стажування курсантів, 1158.84kb.
- Тимчасова програма навчальної дисципліни для підготовки бакалаврів напряму підготовки, 352.24kb.
- Лядаються проблеми правового регулювання валютних відносин, визначення поняття й змісту, 160.75kb.
- Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка, 15341.53kb.
І. Відповідно до ролі в регулюванні суспільних відносин
- Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.
Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:
- Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
- Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
- Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
- Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
- Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.
Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:
а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:
- загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
- дефінітивні норми – ті, що націлені на закріплення юридичних понять (напр. – визначення злочину);
- декларативні норми – ті, що закріплюють правові принципи;
- оперативні норми – ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);
б) за обсягом регулювання розрізняють:
- загальнорегулятивні – ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);
- спеціальні – ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання заг. Частини КК);
- виключні – ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).
ІІ. Відповідно до методу правового регулювання правові норми класифікують на:
- Імперативні – ті, що вміщують категоричні приписи (норма, що визначає цивільну дієздатність фізичної особи);
- Диспозитивні – ті, що визначають варіанти поведінки або закінчуються словами: “якщо інше не встановлено законом”;
- Рекомендаційні – ті, що встановлюють варіанти поведінки – найбільш доцільні в даній ситуації (КПК).
ІІІ. Відповідно до галузей права розрізняють норми:
- Конституційного права;
- Цивільного права;
- Адміністративного права;
- І т. д. 23 галузі.
IV. За сферою дії:
- Загальні норми – ті, що поширюються на всю територію та на всіх суб’єктів;
- Місцеві (відомчі) норми – ті, що поширюють дію на осіб, які знаходяться на певній території, чи на певну сферу суспільних відносин;
- Локальні норми – ті, які діють в рамках конкретної державно-владної структури чи підприємства або установи (норми Статуту, правила внутрішнього розпорядку).
V. За характером:
Матеріальні норми – ті, що визначають зміст поведінки суб’єктів;
Процесуальні норми – ті, що визначають порядок реалізації матеріальних норм.
VI. За суб’єктами:
Законодавчі – ті, що вміщуються в текстах законів;
Підзаконні – ті, що вміщуються в текстах підзаконних нормативних актів.
58. Класифікація норм права за їх роллю в регулюванні суспільних відносин.
- Регулятивні норми – націлені на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту прав та обов’язків суб’єктів. На підставі цих норм визначаються визначаються межі можливої та необхідної поведінки, а також виникають регулятивні правовідносини, змістом яких є реалізація прав та обов’язків суб’єктів.
Відповідно до характеру прав та обов’язків регулятивні норми поділяють на:
1. Зобов’язуючі – ті, що передбачають обов’язок вчиняти певні дії в інтересах суб’єкта, що має право;
- Забороняючі – ті, що вміщують обов’язок суб’єкта утриматись від вчинення дій, що перешкоджають реалізації права уповноваженої сторони;
- Уповноважуючі норми – ті, що надають право учасникам відносин на вчинення певних позитивних дій.
- Охоронні норми – ті, що регламентують міру юридичної відповідальності, а також визначають спеціальні засоби державного захисту суб’єктивних прав. Їх значення визначається чіткою характеристикою засобів державного впливу та можливістю виникнення правовідносин щодо їх реалізації.
- Спеціалізовані норми – ті, що забезпечують дію регулятивних та охоронних норм. Вони не мають самостійного значення і на їх основі не виникають правовідносини.
Спеціалізовані норми класифікують за двома критеріями:
а) в залежності від призначення в процесі правового регулювання розрізняють:
- загальні норми – ті, що визначають принципи функціонування суспільства;
- дефінітивні норми – ті, що націлені на закріплення юридичних понять (наприклад– визначення злочину);
- декларативні норми – ті, що закріплюють правові принципи;
- оперативні норми – ті, що націлені на відміну, зміну чи прийняття норм (норми постанов ВР що стосуються прийняття чи відміни Законів);
б) за обсягом регулювання розрізняють:
- загальнорегулятивні – ті, що регламентують сферу суспільних відносин (норми загальної частини КК);
- спеціальні – ті, що регламентують різновид суспільних відносин (інститути злочину, покарання загальної частини КК);
- виключні – ті, що поширюються на конкретну життєву ситуацію (норма, що встановлює випадки неосудності).
59. Поняття та ознаки нормативного акту
Нормативний акт – це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави, який встановлює, змінює чи відміняє правові норми.
Нормативний акт характеризується наступними ознаками:
- Має письмову форму;
- Характеризується юридичною силою;
- Приймається компетентними органами держави;
- Встановлює, змінює чи конкретизує правові норми;
- Має певну юридичну силу;
- Породжує юридичні наслідки;
- Має обов’язковий характер для суб’єктів;
- Націлений на регулювання суспільних відносин;
- Охороняється державою.
| Нормативні акти | ||||||||
| Нормативно-правові акти | Індивідуальні акти | |||||||
| Закони | Підзаконні акти | Акти-дирек-тиви | Акти право-застосуваня | Інтерпрета-ційні акти (тлумачення) | ||||
| Консти-туційні | Звичайні | ЗАГАЛЬНІ | В І Д О М Ч І | М І С Ц Е В І | Л О К А Л Ь Н І | | ||
ЗАКОНИ ТА ПІДЗАКОННІ АКТИ.
Найважливішим різновидом нормативного акту є нормативно-правовий акт. Він являє собою документ, що є результатом правотворчості колективного органу держави, який вміщує правові норми.
ОЗНАКИ нормативно-правового акту:
- Відображає та захищає інтереси держави;
- Має загальний характер;
- Вміщує правові норми;
- Охороняється державою;
- Має певну юридичну силу та займає відповідне місце в системі законодавства;
- Документально оформлений;
- Приймається в порядку чітко регламентованої процедури.
ЗНАЧЕННЯ нормативно-правових актів:
- Забезпечують інформованість населення щодо змісту правових приписів;
- Визначають правомірність чи протиправність поведінки суб’єктів;
- Є умовою єдиного розуміння та застосування права;
- Є основною формою права України.
В залежності від юридичної сили нормативно-правові акти поділяють на:
- Закони;
- Підзаконні акти.
60. Закон: ознаки та різновиди.
Закон – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.
ОЗНАКИ:
- Це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону.
- Приймається в рамках законодавчого процесу;
- Приймається особливими суб’єктами;
- Охороняється державою в особливому порядку;
- Регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства;
- Конкретизується підзаконними актами.
Закони класифікують за двома критеріями.
І. За юридичною силою:
- Конституційні – це Конституція, закони, які вносять зміни та доповнення до неї, а також закони, безпосередньо передбачені текстом Конституції. Ці закони приймаються парламентом, кваліфікованою більшістю (2/3) голосів від конституційної кількості депутатів;
- Звичайні закони – це нормативні акти, що приймаються парламентом простою більшістю голосів від присутніх депутатів.
ІІ. За способом прийняття:
- Поточні закони – приймаються відповідно до плану законотворчих робіт;
- Надзвичайні – приймаються в екстремальних ситуаціях.
61. Підзаконний акт: поняття, риси, види.
Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.
ОЗНАКИ:
- Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів;
- Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення;
- Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити;
- Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення;
- Має спрощений порядок відміни.
В залежності від юридичної сили підзаконні акти поділяють на:
- Загальні – ті, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на територію всієї держави (Постанови ВР, Постанови ВР Республіки Крим, Укази Президента, Постанови, Рішення та Накази Уряду).
- Відомчі акти – документи, які приймаються центральної виконавчої влади та регламентують відносини в певній сфері життєдіяльності суспільства (акти міністерств, відомств та державних комітетів).
- Місцеві акти – документи, які приймаються місцевими органами управління та поширюються на територію адміністративної одиниці (акти державних адміністрацій).
- Локальні акти – документи, які приймаються адміністрацією підприємств, установ та організацій і регламентують порядок діяльності цих структур (правила внутрішнього розпорядку, статути).
62. Співвідношення законів та підзаконних нормативно-правових актів.
Закон – нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом влади чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життєдіяльності суспільства.
Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу держави, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону.
| Закон | Підзаконний нормативний акт |
| Це нормативно-правовий акт, що регламентує найважливіші сфери життєдіяльності суспільства і має вищу юридичну силу, тобто інші нормативні акти приймаються на основі, у відповідності та на виконання закону. | - Це документ, що приймається на основі закону, тобто не може регулювати відносини, які не отримали законодавчого закріплення; - Це акт, що приймається у відповідності до закону, тобто не може йому протирічити; - Це акт, що приймається на виконання закону, тобто конкретизує його положення; |
| Приймається в рамках законодавчого процесу особливими суб’єктами; | Це документ, що приймається державою в рамках повноважень її органів; |
63. Поняття та види індивідуальних нормативних актів.
Індивідуальні нормативні акти – це документи, які розраховані на чітко визначені індивідуальні випадки та адресовані конкретно вказаним суб’єктам.
ОЗНАКИ:
- Наявність юридичної сили, що залежить від місця норми, на підставі якої прийнято акт, в системі права, а також від характеру повноважень того органу, який прийняв акт;
- Поширеність дії акту на конкретну життєву ситуацію, що здійснюється шляхом конкретизації загальної норми до цього випадку;
- Наявність чітко визначеного суб’єкту, якому адресується акт;
- Чітке визначення прав та обов’язків суб’єктів, які реалізуються завдяки цьому акту;
- Особливий порядок вступу в юридичну силу;
- Однократна дія, що вичерпується одним випадком;
- Можливість оскарження чи опротестування у встановленому порядку;
- Основним призначенням є зміна, припинення чи породження правовідносин.
Серед індивідуальних актів розрізняють:
- Акти-директиви – це індивідуальні владні приписи, що націлені на регулювання певного різновиду суспільних відносин шляхом зобов’язання суб’єктів до здійснення точно визначених дій.
Вони встановлюють масштаби поведінки і, як правило, стосуються приписів органів держави загальної компетенції (наприклад: прийняття основних напрямків державної політики у галузі охорони навколишнього природнього середовища…визначає конкретні повноваження міністерств та відомств у цій сфері).
- Акти правозастосування – це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.
- Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.
Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.
64. Ознаки та види актів правозастосування.
- Акти правозастосування – це документи, які приймаються в результаті розгляду конкретної справи. Їх призначенням є встановлення конкретних фактів, що спричиняють виникнення чи зміну правовідносин.
ОЗНАКИ
- Приймаються лише державними органами в результаті здійснення правозастосовчої діяльності;
- Цей акт націлений наюридичну фіксацію та визнання певних фактів з точки зору їх правомірності чи протиправності;
- Ці акти мають державно-владний характер і є обов’язковими для чітко визначених суб’єктів;
- Цей акт не може бути прийнятий в результаті делегування чи санкціонування;
- Має чітко визначену форму та атрибути;
- Розрахований на однократне застосування;
- Не має зворотньої сили;
- Може бути оскаржений в судовому порядку чи вищестоячому органу;
- Породжує певні юридичні наслідки для визначених суб’єктів;
Акти правозастосування класифікуються за п’ятьма критеріями.
- За призначенням:
- Регулятивні правозастосовчі акти, що конкретизують права та обов’язки суб’єктів;
- Охоронні –що встановлюють вид юридичної відповідальності;
- За характером приписів, що вміщуються в актах:
- Уповноважуючі - акти, що надають можливість реалізувати суб’єктивне право;
- Зобов’язуючі – акти, що конкретизують обов’язок та покладають необхідність його здійснення;
- Забороняючі – акти, що попереджують протиправність поведінки.
- За суб’єктами:
- Акти парламенту;
- Акти глави держави;
- Акти Уряду;
- Акти міністерств, відомств та державних комітетів;
- Акти судових органів;
- Акти прокуратури;
- Акти правоохоронних органів;
- Акти контрольно-наглядових органів.
- За формою виразу:
- Постанови;
- Укази;
- Розпорядження;
- Рішення;
- Накази;
- Ухвали;
- Протести;
- Подання;
- Вироки;
- Висновки.
- За галузевою належністю:
- У сфері цивільного права;
- Конституційного права;
- І т. д. 23 галузі, 12 головних.
65. Ознаки та види актів тлумачення.
Інтерпретаційні акти (акти тлумачення) – це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень з метою конкретизації правових норм шляхом роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.
Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту акту чи припису, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання в процесі правореалізаційної діяльності.
ОЗНАКИ:
- Це акти, що мають формально визначений характер, тобто мають чітку назву та атрибути;
- Їх юридична сила визначається компетенцією суб’єктів, що ці акти;
- Ці акти складають систему, що характеризується ієрархічним підпорядкуванням;
- Приймаються на основі акту що тлумачиться, - тому мають допоміжний характер і повинні відповідати цьому акту;
- Приймаються лише по тих актах, які мають суперечливий чи загальний зміст;
- Діють впрордовж дії акту, що що тлумачиться, та змінюється разом з ним.
Інтерпретаційні акти класифікуються за п’ятьма критеріями.
І. В залежності від юридичної природи:
- Інтерпретаційні акти правотворчості, що приймаються в процесі аутентичного чи легального тлумачення;
- Інтерпретаційні акти правозастосування, що вміщують правила застосування норм і є формою узагальнення юридичної практики (роз’яснення колегії ВСУ);
ІІ. За суб’єктами прийняття:
- Акти органів влади;
- Акти органів управління;
- Судових органів;
- Прокуратури;
- Правоохоронних органів.