Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Ва, зокрема проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 186.31kb.
- А, зокрема, проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 199.88kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Д. М. Стеченко, 105.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 682.8kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- 1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”, 11895.46kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Природно-ресурсний потенціал І розміщення продуктивних сил Донецького економічного, 347.17kb.
Подільський економічний район
До Подільського економічного району належать Вінницька, Тернопільська та Хмельницька області. Це четвертий за розмірами економічний район із значними сільськогосподарськими, лісовими, мінеральними, водними та рекреаційними ресурсами. Сільськогосподарські угіддя становлять 71% земельної площі, яка становить 60,9 тис. км2. Населення - 4560,2 тис. чол. Лісові ресурси становлять 11,5% (800,5 тис. га) території. У районі залягають значні поклади природних будівельних матеріалів. У Віннецькій області відкрито родовище залізних руд (0,8 млрд. тон).
Запаси пеліканіту становлять 170 млн. тон, це єдина у Європі сировина для виготовлення склолитого цементу, порцелянових виробів.
Провідною є харчова промисловість. Машинобудування обслуговує потреби сільського господарства, харчової промисловості. Підприємства природо - та верстатобудування є наступні:
Вінницький завод тракторних агрегатів;
Калинівський завод устаткування для цукрових заводів;
Тернопільський завод бурякоцукрових комбайнів;
Хмельницьк (трансформаторні підстанції, тракторні деталі, ковально - пресове устаткування);
Камянець - Подільський (сільськогосподарські машини, деревообробний інструмент);
Тернопільське виробниче обєднання "Ватра" (електроапаратура);
Шепетівка (тракторні деталі).
Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на зерново - буряковій та мясо - молочній продукції.
Довжина залізниць - 2536 км., автодоріг - 17,4 тис. км. Проходять газопроводи "Союз", Уренгой - Помари - Ужгород. Головні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Вінниця, Шепетівка. Головні автошляхи: Луцьк - Чернівці, Львів - Київ.
Карпатський економічний район
До складу Карпатського економічного району входять Закарпатська, Івано - Франківська, Львівська, Чернівецька області. Площа - 56,6 тис. км2., населення - 6,5млн. чол. Територія цього району включає Прикарпаття, Карпати, Закарпаття. Це погранічний район, який знаходиться на перехресті залізниць: Київ - Прага, Київ - Краків, Варшава - Бухарест, газопроводів: Уренгой - Помари - Ужгород, Оренбург - Західний кардон.
У Прикарпатті розташована полікопанентна зона (нафта, природний газ, калійні солі, магнієві солі, кухонна сіль, сірка, вапняк, фосфорити).Надзвичайно цінними є лісові та водні ресурси, зокрема мінеральні води Трускавця, Східниці, Сваляви, Кваси, Моришка та лікувальні грязі села Черче Івано - Франківської області.
У районі розвинуті машинобудування, харчова, лісова, деревообробна, промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетика представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, рядом дрібних ГЕС і ТЕЦ. Машинобудування представлене приладобудуванням, телевізійною технікою, електролампами, металорізальними інструментами. Розвинуті хімічна індустрія, лісовий комплекс та сільське господарство.
Причорноморський економічний район
До складу Причорноморського економічного району входять Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим. Площа - 113,4 тис. км2., населення - 7,8 млн. чол. На Керченському півострові залягає 2,8 млрд. тон (14% запасів України) залізних руд. Виявлено родовища нафти і газу на Керченському півострові, АРК, півдні Одеської області.
Район є традиційно аграрним з розвиненою переробною промисловістю. Основними центрами морського суднобудування є Миколаїв (3 заводи), Херсон (2 заводи), Керч (1 завод), Севастополь (морський завод). У Одесі функціонують завод великого кранобудування, автоскладальний завод, Херсоні - комбайновий завод, Миколаєві - завод "Дормашина", Одеса - завод тракторних плугів, верстатобудування.
У районі виробляють електро - енергетичне устаткування (Херсон, Первомайськ, Сімферополь, Одеса). Розвинута хімічна, промисловість будівельних матеріалів, целюлозно - паперова та деревообробна промисловість.
Легка промисловість виробляє 20% тканин загальнодержавного виробництва (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська конопле - джутова фабрика, ряд вовняних та трикотажних фабрик). Харчова промисловість забезпечується власною сировиною.
На залізничний транспорт припадає 13% колій України.
Сутність міжнародного поділу праці. Основні потоки капіталу та робочої сили
Міжнародний територіальний поділ праці – це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам. Виділяють наступні типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Загальний – це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін. міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-кліматичними умовами. Країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні. Частковий ТПП – це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією. Для даного типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту. Одиничний міжнародний ТПП – це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг. НТР істотно змінила сутність та форми ТПП. Міжнародний поділ праці включає обмін готовими виробами, сировиною, продуктами харчування, робочою силою.
Світовий ринок споживчих товарів є провідним у міжнародному поділі праці, тому що цим товарам притаманна висока експортність. У машинобудування як провідні галузі світового промислового виробництва найбільш виразно проявляється НТП. Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, як в інших сферах матеріального виробництва, що пов’язано з призначенням аграрної продукції, як продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості. У формуванні економіки особливу роль відіграють міжнародні монополії. Транснаціональні компанії – це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності. Багатонаціональні корпорації – це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об’єднання міжнародних коштів. Причини переміщення робочої сили пов’язані з різною оплатою праці, рухом капіталу, створенням нових робочих місць. При розробці соціально-економічної типології країн врахували наступні показники: площу, чисельність населення, економіко-географічне положення, політичний, державний лад, рівень соціально-економічний, валовий національний продукт, в т. ч. на душу населення, показники якості життя, купівельна спроможність в перерахунку на душу населення.
В.Вальський при допомозі системи з 200 показників рівня соціально-економічного розвитку запропонував наступну класифікацію країн у світовій економіці та міжнародному поділі праці:
І. Економічно розвинені країни:
Велика сімка: США, Японія, Великобританія, Італія, Франція, Канада, ФРН).
Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15тис. дол.): Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія.
Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від 10 до 15 тис. дол.): Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія.
ІІ. Країни, що розвиваються: ВНП на душу населення в розвинених країнах становить 11,8 тис дол., країни що розвиваються – 884 дол., слаборозвинуті раїни – 221 дол.
Вони поділяються на:
Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом: Індія, Бразилія, Туреччина, Саудівська Аравія, Мексика;
Нові індустріальні країни: Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Республіка Корея – “чотири маленькі тигри”, Південна – Східна Азії.
ІІІ. Слаборозвинуті країни. Прибуток на душу населення не перевищує 900 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану.
ІV. Країни з перехідною економікою: Україна, Росія. Країни з середнім розвитком є наступні: Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія.
V. Нафтоекспортні країни: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак. Для них характерний високий душовий показник ВНП (понад 15 тис. дол.), перехід від монофункціональної економіки (нафто- і газовидобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування і т. д.).
VI. Малі країни “квартироздавальники”: Ліберія, Панама, Мальта, Монако, Канарські острови, Кіпр, Сан-Марино, Бермудські і Багамські острови.
Економічна інтеграція
Економічна інтеграція – це об’єктивний процес розвитку глибоких, етичних взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави. Економічна інтеграція характеризується планомірною трансформацією структури окремих країн, спільним використанням науково-дослідного потенціалу, створенням і удосконаленням міжнародної співпраці, активізацією ролі внутрішньої економічної політики для поглиблення ефективності господарських зв’язків з іншими країнами:
регіональні економічні спілки (Європейський Союз);
загальносвітові об’єднання. Їх метою є надання кредитів урядам країн, що розвиваються на особливо пільгових умовах. Мінімальний пороговий доход < 480 дол. На душу населення в рік;
торгово-виробничі об’єднання (країни експортери нафти), всесвітня продовольча рада;
світові фондові об’єднання.
Мета – координація господарської та зовнішньополітичної діяльності, створення сприятливих умов для процесів інтеграції, як традиції, яка визначається світовим поділом праці.
Зовнішньо-економічна діяльність
Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:.
3.1. Міжнародна торгівля – це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.
3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування – це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.
Інвестиції – це капіталовкладення. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.
3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів:
експорт продукції, яка є науковомісткою;
кооперація країн у створенні нової техніки, технології;
спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів;
використання лізингу, обмін передовим досвідом;
технічна допомога та науково-технічна співпраця;
3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.
3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д.
Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий.
За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.
Україна не в змозі себе забезпечити мінеральними ресурсами, хоча і має значний природно-ресурсний потенціал. Україна використовує трудові ресурси і має потенційно великий ринок збуту споживчих товарів. Україна протягом століть захоплювалася тими чи іншими державами. Економіко-географічне положення України є досить вигідним для участі в міжнародному територіальному поділі праці. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.
Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.
Зони спільного підприємництва
Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонували за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти. Їм передувало створення “вільних портів”, де могли б безмитно зберігатись товари, які привезені в зону для надання продажу. Зони спільного підприємництва створюються з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції.
Всього у світі є 23 види ЗСП, основні з них наступні:
безмитні багатопрофільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;
експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;
зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;
зони страхових та банківських послух, які характерні для певних країн;
імпорто-промислові зони і зони по заміщенні імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією;
складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспортів;
зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.
Об'єктивні передумови економічного співробітництва з країнами СНД
Спільний економічний простір та еквівалентність обміну. Проблеми та перспективи розвитку партнерських відносин з країнами СНД.
Об’єктивні передумови необхідності економічного співробітництва з країнами СНД. Форми та напрями економічних звязків та співробітництва.
Україна в нинішніх умовах переживає глибоку економічну кризу, аналогічну якій, проте різної величини, переживають країни СНД.
Україна з країнами дальнього зарубіжжя входить в партнерські взаємовідносини, в основному як скровинний придаток з маси субєктивних та обєктивних причин. Експорт машино – технічних товарів у загальному балансі становить 10 – 20%, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50%.
Основними напрямами зовнішньоекономічної діяльності України має стати подальше поглиблення торгово – економічного співробітництва з республіками колишнього Союзу, нині членами СНД.
Нині передбачено захист економічних інтересів України шляхом встановлення митного кордону з країнами СНД. Провідними формами економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя є наступні:
Взаємний обмін різними видами сировини;
Взаємоторговля готовою продукцією та послугами;
Науково - технічне співробітництво.
Підписано угоди з Росією та Білорусією про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають рекспорту товарів. Рекспорт може здійснюватись виключно при наявності письмової згоди на умовах, які визначаються уповноваженим органом держави - виробника.
Україна експортує до країн СНД наступну продукцію:
Камяне вугілля;
Чавун;
Сталь;
Прокат чорних металів;
Залізну руду;
Марганцеву руду;
Цемент;
Сіль;
Промислове устаткування;
Автобуси;
Тепловози;
Екскаватори;
Грузові та легкові автомобілі;
Трактори;
Кукурудзозбиральні комбайни;
Бурякозбиральні комбайни;
Продукція хімічної промисловості;
Цукор;
Масло;
Фрукти;
Консерви;
Ряд інших товарів та послуг.
Коксівне вугілля та чорні метали складають найбільшу частку у експорті України. 72% даних поставок отримує Росія, зокрема Центральний район Росії (75% продукції нашої держави отримує). Поволжя, Північний Кавказ споживають українські залізну руду та марганцеву руду, Санкт - Петербург - чорні метали. Усі республіки колишнього Союзу, крім Молдови, імпортують цукор. Інші види продовольства в основному імпортує Росія.
70% імпорту з країн СНД у України припадає на Росію:
Нафта;
Газ;
Ліс;
Папір;
Деякі марки чорних та кольорових металів;
Машини;
Устаткування;
Інша продукція.
Україні імпортує з Білорусії:
Трактори;
Вантажні автомобілі;
Мінеральні добрива;
Ліс;
Папір.
Казахстан експортує в Україну:
Кольорові метали;
Шкірсировину;
Концентрати кольорових металів.
Молдова поставляє в Україну:
Продукцію приладобудування;
Продукцію виноробної промисловості;
Продукцію консервної промисловості;
Килими;
Виноград.
Країни Середньої Азії поставляють на український ринок:
Газ;
Бавовну;
Концентрати кольорових металів;
Тканини;
Каракуль.
Із Закавказзя надходять:
Нафта;
Автомашини;
Алюмінієвий прокат;
Чай;
Фрукти;
Вино;
Тютюн.
Держави Балтії як особливі колишні республіки Союзу є поставщиками на український ринок наступних товарів:
Електротоварів;
Трамваїв;
Пральних машин;
Холодильників;
Радіоприймачів;
Мікроавтобусів;
Риби та рибопродуктів;
Трикотажних та галантерейних виробів;
Інших товарів широкого вжитку.
Спільний економічний простій та еквівалентність обміну
Експортно - імпортні операції здійснюються на валютній основі та у формі клірингу. Кліринг - це система безготівкових розрахунків, які основані на заліку взаємних вимог та забовязань. Клірингові оперіції проводяться через банківську систему, спеціальні розрахункові палати.
Товарообмінні (бартерні) операції на початку 90 - х років становили біля 50% загального товарообороту. Це сприяло розвитку нееквівалентного вартісного обміну продовольчих товарів (зерна та зернопродуктів, цукру, соняшникової олії) на паливно - мастильні матеріали.
Проблем у взаємовигідного економічного співробітництва з країнами СНД в Україні є немало:
Різна валютна;
Політичні перешкоди;
Відсутність достатньої кількості ВКВ;
Низькоякісні застарілі технології;
Конкуренція з продукцією країн далекого зарубіжжя;
Недостатня захищеність ринку.
СНД від низькоякісної продукції наступних країн:
Польщі, Турції, Китаю, Кореї та ін.;
Відсутність єдиного митного кордону;
Ряд інших економічних проблем.
Після розпаду Радянського Союзу, який супроводжується розривом економічних зв'язків, в останні роки спостерігається їх відновлення та створення нових.
Позитивним прикладом є машинобудування, зокрема авіабудування, харчова, легка, хімічна та ряд інших галузей промисловості.
Україна інтегруючись у Європейські структури має не втрачати економіко - господарські зв'язки з країнами СНД. Адже поки що 70% обсягів експорту - імпорту припадає на країни СНД, зокрема на Росію.
Економічно невигідним є розрив господарських зв'язків колишнього єдиного народногосподарського комплексу.
Крім того, країни СНД мають приблизно одного рівня ресурсномісткі застарілі технології, що істотно знижує конкурентноздатність їх продукції на світовому ринку.
Підвищуючи взаємообсяг торгівлі та економічного співробітництва, країни СНД зможуть:
Підвищити власну економічну, а отже і загальну безпеку;
Замінити старі на власні новітні технології;
Гідно інтегруватись у європейські та світові економічні структури.