Geum.ru

Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст

Вид материалаДокументы

Содержание


Економічні методи обгрунтування РПС
Соціальна інфраструктура
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Економічні методи обгрунтування РПС

Системний аналіз
З допомогою системного аналізу можна порівнювати альтернативні варіанти розв’язання проблем удосконалення розміщення продуктивних сил та вибирати для практичного використання кращі з боку інтересів регіону. Застосування принципів системного аналізу дає змогу розглядати кожну економічну проблему як особливу систему у взаємодії з іншими. Сисемний аналіз робить можливим раціональне використання різноманітної інформації, дає змогу чітко визначити кожну проблему, виявити мету та вибрати ефективні методи розв’язання. Наукова розробка економіко-математичних методів роширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, придала цілеспрямованого характеру економічним розрахункам.
Балансовий метод
Балансовий метод є найпоширенішим у плануванні, зокрема у передпланових дослідженнях. Використовується система матеріальних, фінансових балансів, балансів трудових ресурсів, грошових доходів, видатків населення, територіальних балансів потужностей будівельних організацій , баланси місцевих будівельних організацій, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання. Баланси є звітні та планові. Науково-дослідні інститути проводять спеціальні дослідження з удосконалення регіональної системи балансів (розробка звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу та споживання продукції в областях та економічних районах.).
Техніко-економічні розрахунки
Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обгрунтування розміщення продуктивних сил (підприємств та територального розвитку виробництва). Порівняльну ефективність альтернативних варіантів розміщення виробництв визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) та порівняння одноразових (капітальних) витрат. Обов’язково враховують показники матеріало-, енерго-, фондо-, трудо-, водомісткості та транспортабельності продукції .
Економіко-статистичні та економіко-математичні методи
З економіко-статистичних методів найбільш поширеними є обчислення індексів та середніх величин, кореляційний - регресійний аналіз, групування, графоаналітичний метод. Сутність економіко-математичних методів полягає у формалізованому описі економічних явищ та процесів у вигляді системи математичних рівнянь.Найбільш поширені з економіко-математичних моделей балансова та оптимізаційна.
Картографічний метод
До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відносяться порівняльний спосіб вивчення економічних та економіко-географічних явищ та процесів. Особливо широко застосовується у прикладних розробках картографічний метод, запозичений з економічної географії. При моделюванні перспективного розміщення виробництва застосовують нормативний метод.
Балансові та оптимізаційні моделі
Балансова модель має вигляд системи шахових таблиць (баланси витрат та випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат, природних ресурсів). Баланси на практиці є міжгалузеві, міжрайонні з виробництва та розподілу продукції.
Оптимізаційна модель - це вища форма техніко-економічних розрахунків з призначення вибору оптимального варіанта розміщення підприємств, галузей, територіально-виробничих комплексів. Умови задачі та розв’язок подаються у табличній (матричній) або графічній (мережній) формі.

Аналіз ефективності розміщення виробництва

Існують наступні методи обгрунтування розміщення виробництва: аналіз статистичних матеріалів, картографічний метод, методи техніко-економічних розрахунків ефективності, методи районного планування, балансовий метод, метод економіко-математичного моделювання та ін. при розрахунку економічної ефективності сполучаються кілька методів. Ефективність виробництва є загальна та порівняльна. Виділяють наступні показники ефективності: питомі капіталовкладення, працемісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, рентабельність, терміни окупності витрат, собівартість продукції, продуктивність праці, виробничі витрати.
Районне планування – це комплексний метод, що застосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону. При цьому використовуються методи математичного моделювання, картографічний та інші.
Теорія просторової економіки започаткувала моделювання простору. Питання оптимального розміщення виробництва є провідними для РПС. Перші твори з просторової економіки започаткував у ХІХ ст. І.Тюнен, а на початку ХХ ст. цією проблемою займався А.Вебер, А.Леш.
Теорія “концентричних кілець” Тюнена розроблена німецьким поміщиком Тюненом, який виявив вплив міста – ринку на сільськогосподарську спеціалізацію прилеглої території. Місто розташоване в центрі території, а простір являє собою круг. Чим далі від центру, тим більше транспортні витрати, що впливає на загальні витрати фермерів. Він виділив шість зон:
овочеві культури і молочне тваринництво;
лісове господарство;
зернові культури;
кормові культури;
трипільна сівозміна;
екстенсивне тваринництво.
Теорія “штандартів” А.Вебера.
Якщо розглядати розташування джерел сировини та споживачів у певних місцях виробництва, то можна знайти точку в просторі, де витрати на перевезення будуть мінімальними.
“Система шестикутників” Кристаллера-Леша. Круги за Тюненом, прилягаючи один до другого не є ідеальною формою заповнення економічного простору. Такими є шестикутники (видозмінені круги).
Земельна форма ефективності має наступний вигляд Е = Еф/B, Е®мах, де Е – ефективність, Еф – ефект, В – витрати.
Економічна оцінка теорії. Попередньо роблять аналіз теорії. РВПС України складає схеми розміщення продуктивних сил, вони є загальні, галузеві і регіональні. Загальні схеми показують стратегічні напрями у розміщенні продуктивних сил у державі, дають можливість розрахувати ефект від розміщення виробництва. Регіональні схеми охоплюють території великих економічних районів. Схема районного планування – це оцінка території за низкою ознак для поділу на зони за природними, та економічними параметрами.
Аналіз ПРП території включає вивчення:
геологічної будови корисних копалин;
 гідрологічних і гідрогеологічних умов;
геоморфологічних умов;
 кліматичних умов;
грунтово-рослинний покрив;
тваринний світ;
 екологічні особливості.

Аналіз демографічного потенціалу полягає у вивченні чисельності населення та трудових ресурсів, прогнозу їх чисельності на перспективу.
Для характеристики рівня розвитку економіки регіону застосовуються узагальнюючі показники РПС, які визначають ступінь використання економічного потенціалу господарського комплексу, відображають якісну характеристику економічної діяльності регіону, включаючи невиробничу сфера:
виробництво національного доходу на душу населення;
продуктивність суспільної праці (валовий національний доход поділений на кількість працюючих у сфері матеріального виробництва);
сукупний фонд споживання населенням регіону матеріальних благ та послуг на душу населення;
виробництво національного прибутку на 1 грн. поточних витрат.
Збалансованість – це такий стан регіональної економіки, за якого регіональні пропорції перебувають у рівновазі. Інструментом вивчення збалансованості є система територіальних балансів, основна функція яких полягає у зв’язку потреб і ресурсів. У балансі розглядається співвідношення виробничого потенціального доходу на одного зайнятого та спожитого потенціального доходу на душу населення по кожному регіону та держави в цілому.
Перерозподіл національного доходу – це об’єктивний економічний процес, який відбиває всебічні зв’язки всередині та між різними сферами народного господарства, галузями та регіонами держави. Фінансові ресурси регіону складаються із засобів місцевих бюджетів та засобів підприємств, які виділені на регіональний розвиток. Баланси – це система взаємопов’язаних показників, які характеризують наявність і використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Збалансованість розглядається як взаємовідповідність ресурсів і потреб суспільного виробництва, відображає умови нормального функціонування економіки.
Звітні та планові баланси національної економіки потрібні для розробки комплексної системи показників оцінки економічного потенціалу України: міжгалузевий, основних фондів, фінансових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, платіжний, торговий, розрахунковий, для надходжень і платежів у вільноконвертованій валюті, розрахунку чисельності зайнятого населення, виробничих потужностей, виробництва та споживання основних видів продукції. Територіальні пропорції поділяються на загальноекономічні, міжрегіональні та регіональні. Комплексний розвиток регіонів забезпечується укладенням матеріальних, територіальних балансів. Провідним у збалансованості економіки регіонів є метод міжгалузевих балансів, результати яких дозволяють визначити співвідношення виготовленої, розподіленої та використаної чистої продукції, пропорції поділу чистої продукції кожної галузі на засоби виробництва та предмети споживання.
Схема районного балансу складається з розділів, які мають наступний зміст:
І розділ – система показників міжгалузевих потоків продукції, яка виробляється в даному регіоні;
ІІ розділ – вивезення продукції за межі району з метою задоволення виробничих і невиробничих потреб;
ІІІ розділ – задоволення кінцевих потреб;
ІV розділ – це матриця розміром м х n, кожний елемент якої характеризує потоки предметів праці його виду, що використовуються в j-ту виробництві та завозяться з району q (виробниче споживання завізної продукції);
V розділ – матриця з елементами, кожний із яких характеризує обсяг кінцевої продукції його виду, виробленої в q-му районі, яка використовується для задоволення k-ої потреби r-ого району;
VI розділ – галузева структура та первісний поділ виробленого у даному районі національного доходу;
VII розділ – кінцевий перерозподіл національного доходу для фінансування фондів кінцевого використання продукції даного району.
В балансі спочатку подаються галузі спеціалізації, далі – високотоварні обслуговуючі галузі, потім – високотоварні галузі, які недостатньо розвинені у даному регіоні, але важливі для народного господарства і, накінець, районні галузі.
Дані міжгалузевих регіональних балансів характеризують спеціалізацію регіону, виявляють потенційні зв’язки між різними регіонами, виражають їх кількісно через показники завезення сировини та вивезення готової продукції.

Трудові ресурси, національний склад та рівень життя населення

Роль народонаселення як основи суспільного виробництва полягає у тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ. Крім того, це природна основа формування трудових ресурсів.
Основними показниками демографічного потенціалу є наступні:
чисельність населення;
динаміка чисельності населення;
віково-статева структура;
природний приріст населення.
Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна численності населення. Вона визначається віковою структурою населення.
Резервами звільнення трудових ресурсів є:
поліпшення умов праці;
дотримання техніки безпеки;
всебічна охорона здоровя;
ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію.
Збільшення питомоі волі чоловіків сприяє зростання потенціалу, адже межа іх виходу на пенсію на 5 років більша.
Поліпшення якісного складу формує прогресивну структуру трудових ресурсів ( особи віком до 40 років ). Це найважливіший фактор трудозабезпечення галузей економіки.
Трудовий потенціал – це система просторовоі та часовоі орієнтаціі з елементами трудових ресурсів з сукупністю кількісних та якісних показників, зайнятості та робочих місць.
Якість трудового потенціалу визначається за наступними показниками:
якість працездатного населення;
якість трудових ресурсів;
якість сукупного робітника ( робочоі сили ).
У кількісному відношенні трудовий потенціал визначається природним приростом, станом здоровя, міграційною рухливістю, потребами суспільного виробництва у робочій силі, можливостями задоволення потреби працездатного населення у робочих місцях.
В умовах переходу до ринку стають різноманітнішими форми зайнятості населення, зростає кількість малих підприємств.
Безробітні – це громадяни працездатного віку , які не мають заробітку через відсутність роботи, яка ім підходить та зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці.
Державна служба зайнятості займається наступними питаннями:
аналіз ринку праці;
прогнозуваня попиту – пропозиціі на робочу силу;
облік та допомога громадянам з питань працевлаштування;
забезпечення населення відповідною інформацією та консультаційне забезпечення;
професійна підготовка та перепідготовка незайнятого населення;
допомога підприємствам у доборі кадрів;
соціальний захист населення у межах компетенціі.
У 1989 р. чисельність украінців в Украіні становила 37, 4 млн. чол. ( 72, 7 % усього населення, росіян – 11, 4млн. чол. (22,1 % ), євреів – 486 тис. чол. ( 0, 9% ), білорусів – 440 тис. чол. (0,69%), молдаван – 324 тис. чол. ( 0, 6 % ), поляків – 219 тис. чол. ( 0, 4 % ), болгар – 223 тис. чол. ( 0,5 % ). В Украіні проживає понад 100 національностей. Понад 7, 5 млн. украінців проживає у близькому зарубіжжі, 4 млн. – далекому.
Рівень життя характеризується наступними показниками:
фонд споживання у використовуваному національному доході;
реальні доходи населення;
номінальна заробітна плата;
доход селян від громадського господарства;
суспільні фонди споживання;
обсяг роздрібного товарообороту;
розмірами та динамікою споживання продуктів харчування та непродовольчий характер;
розміри та динаміка житлових та комунальних послуг;
розміри та динаміка послуг транспорту, звязку;
умови праці та відпочинку.

Населення міст та сіл

Розселення формують соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктпвних сил), природні та демографічні чинники.
Територіальні особливості розселення залежать від інтенсивності постійних та маятникових переміщень населення.
Спостерігається тенденція росту міського та зменшення сільського населення.


Міста і селища міського типу
Всього
В них населення

Кількість
%
Кількість
%

Малі (до  50 тис. чол.)
1247
92,0
11119,1
31,3

Середні ( 50-100 тис. чол.)
55
4,1
3884,1
11,0

Великі (100-500 тис. чол.)
40
3,0
8820,0
24,9

Дуже великі (500-1000 тис. чол.)
6
0,5
3993,3
11,2

Міста-мільонери (понад 1млн. чол.)
5
0,4
7654,5
21,6

Всього
1356
100
35471,0
100
Населення міст та сіл

Таблиця 1. Структура та динаміка міст і міського населення в Украіні (01. 01.1993) Розселення формують соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктпвних сил), природні та демографічні чинники.
Територіальні особливості розселення залежать від інтенсивності постійних та маятникових переміщень населення.
Спостерігається тенденція росту міського та зменшення сільського населення.
Чисельність сільського населення постійно зменшується, спостерігається демонуляція. Сільські населення виконують сільськогосподарські та несільськогосподарські функціі (біля промислових підприємств, транспортних вузлів, лісопромислових закладів).
26 класів сільського розселення обєднують групуванням у наступні групи:
- Типовоукраінська ( <48 чол. /км2 ).
- Прикарпатська ( 60-90 чол. /км2 ).
- Середньосільська ( у поселенні 1100 – 1240 чол. ).
- Буковинсько-закарпатська ( 70 –112 чол. /км2. )

Соціальна інфраструктура

Розвиток продуктивних сил характеризується відповідними соціальними- економічними показниками:
величина валового суспільного продукту;
національний доход;
частка національного доходу для споживання та нагромадження;
Рівень розвитку продуктивних сил визначається виробничим потенціалом, розвитком соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура охоплює галузі забезпечення нормальних умов життєдіяльності людей. Соціальна інфраструктура є похідною величиною від розвитку виробництва, розміщення галузей народного господарства. Темпи урбанізації залежить від соціальної інфраструктури.
Роздрібна торгівля, як елемент соціальної інфраструктури забезпечує людей товарами народного споживання.
Громадське харчування забезпечує людей товарами народного споживання.
Громадське харчування забезпечує населення продукцією харчування. Важливим показником соціальної інфраструктури є забезпеченість населення житлом.
Рівень забезпечення дитсадками та іншими дошкільними закладами.
Охорона здоров’я відіграє важливу соціальну роль з забезпеченням лікування та профілактиками захворювань. Закладами культури Україна забезпечена відносно добре.
Інтелектуальний потенціал – це кількість підготовлених кадрів з вищою освітою, які працюють у народному господарстві. Інтелектуальний потенціал визначається навчальними закладами, які готують кадрів вищої кваліфікації. Велике значення має санаторно-курортний комплекс.

природо-ресурсний потенціал як економічна категорія

Наростаючі темпи використання природних ресурсів зумовлюютть проблему раціонального використання, розширеного відтворення та охорони природних ресурсів. Негативні екологічні наслідки безгосподарського використання ресурсного потенціалу природи стають все більш відчутними. В ринкових умовах необхідно здійснити економічну оцінку природних угідь, що сформує основу для платного природокористування підприємствами різних форм власності і форм господарювання.
Виробництво аграрним сектором сировини для харчової та переробної промисловості є неможливим без природного середовища як матеріальної основи всякого процесу виробництва. Проте не всі елементи навколишнього природного середовища не в однаковій мірі впливають на виробництво продовольчої сировини. Частина виступають як засоби виробництва, інші як - виробничі ресурси, що становить продуктивні сили та ресурсний потенціал території. Природні фактори можуть безпосередньо приймати участь в матеріальному виробництві і невиробничій діяльності або ті, що на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть впливати на виробництво, але не приймаючи безпосередньої участі в ньому.
Основними показниками економічної ефективності використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону є їх частка у земельній території держави, обсязі валової і товарної продукції, вартості людського потенціалу, прибутку. Досягнення науково-технічного прогресу відкривають нові можливості залучення у виробництво нових видів та більш повного використання залучених у процес суспільного вирробництва природних ресурсів.
Природокористування в агропромисловому комплексі являє сукупність різноманітних форм використання відтворення таохорони природно-ресурсного, сукупністю продуктивних сил виробничих відносин та організаційно-виробничих форм експлуатації людиною об’єктів навколишнього природного середовища для задоволення суспільних потреб. Природні ресурси, враховуючи значну роль трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів, все-таки відіграють провідну роль у розвитку агропромислового комплексу, особливо його другої (сільськогосподарських товаровиробників) та третьої (підприємства харчової та переробної переробної промисловості, тощо) сфери. Природні ресурси виступають як економізована природа.
Особливе місце належить земельним ресурсам, родючість яких можна відновити шляхом значних капіталовкладень на одиницю продуктивних угідь, проте цей процес є надто повільним (за 100 років можна відновити лише 1 см гумусового горизонту).
Розробка і впровадження комплексних державних програм перетворення навколишнього природного середовища дозволить поліпшитии властивості ресурсів природного середовища та їх продуктивний потенціал. Під поняттям перетворення розуміється направлена діяльність по захисту від стихійних явищ, ліквідація наслідків антропогенного навантаження та інші природохоронні заходи.
Неоднорідні погодно-кліматичні та грунтові обумовили створення різних типів систем використання, відтворення та охорони природних ресурсів (природно-ресурсний потенціал території) в сільськогосподарському виробництві  

Методологічні основи та методичні прийоми визначення ефективності природо-ресурсного потенціалу

Розвиток ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зокрема його другій сфері (сільськогосподарському виробництві), потребує економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, особливо земельних угідь продовольчого призначення. Використання, відтворення та охорона природно-ресурсного потенціалу земельної території здійснюється за допомогою складного організаційно-економічного механізму з врахуванням взаємодіії природних, суспільних та правових факторів.
Ринок як економічний простір існування товарно-грошових відносин диктує вимоги до виробництва продовольчої сировини. В перехідних умовах до ринку виникає потреба розробки теоретичних та методологічних засад механізму визначення економічної оцінки та ціни ріізних видів природних ресурсів: землі, лісу, води, повітря та ін.. На основі комплексної економічної оцінки природних ресурсів, визначення продуктивного продовольчого потенціалу природни стане можливим визначення орендної платии за використання конкретної величини одиниці, наприклад розміру земельної ділянки. При економічній оцінці необхідно врахувати диференціальну ренту 1 і 2 та абсолютну ренту. Проте теоретико-методологічні та методичні основи грошової оцінки природних ресурсів, зокрема, земельних угідь без корегування неможливо використати в ринкових умовах для визначення орендної плати за природні ресурси, зокрема землю або їх економічної оцінки.
В перехідних умовах до ринку необхідно відновити дійсну суть ренти. Орендна плата за природні ресурси, зокрема землю є не чим іншим як виразником фактичних економічних відносин між землевласниками та землекористувачами, як між орендодавцями та орендаторами. Принцип платності є основним принципом природокористування, що стосується всіх форм господарювання. Відтворення та охорону стану природних ресурсів можливо здійснювати шляхом збільшення капіталовкладень на природоохоронні цілі на одиницю їх виміру, на що потрібні фінансові ресурси, які формуватимуться з фону плати за використання природних ресурсів. Проблема відновлення істинного співвідношення між різними видами ренти та ціною землі, земельним податкомм, орендною платою є особливо актуальною та недостатньо вирішеною. Економічна оцінка природних ресурсів повинна включати в себе кількісь і перелік засобів, їх суспільну вартість і економічну, соціальну, екологічну ефективність.
Економічна оцінка відтворення має фіксувати напрями зміни або збереження ресурсів в натуральному та вартісному виразах. Сам факт оцінки відтворення природно-ресурсного потенціалу за своєю сутністю являється природоохоронним заходом, тобто оцінкою збереження природних ресурсів продовольчого призначення. При економічній оцінці природно-ресурсного потенціалу необхідним є визначення критерію і системи показників характеристики рівня віддачі та використання. Методологічні підходи щодо економічної оцінки ефективності використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів природокористування в комплексі з відтворенням і збереженням ресурсного потенціалу із витратами на їх здійснення в натуральній або вартісній оцінці.
Критеріальним виміром економічної оцінки ефективності використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу є вартісна форма її виразу, яка визначається шляхом відношення валового внутрішнього продукту за певний період до обсягу сукупних витрат природних ресурсів.. Натуральна форма виразу доцільно використовувати при визначенні ефективності використання земельних, водних, повітряних та інших видів природних ресурсів. Отже економічну оцінку використання, відтворення та охорони природно-ресурсного потенціалу доцільно проводити за наступною системою показників:
площа та частка у загальній площі земель сільськогосподарських угідь, в тому числі орних еродованих, рескультивованих, техногеннозабруднених та інших видів земель;
урожайність та продуктивність одиниці земельних угідь в рослинництві;
продуктивність худоби та птиці;
виробництво продукції тваринницької галузі на одиницю сільськогосподарських угідь;
прибуток та рівень рентабельності сільськогосподарського вирробництва в галузевому розрізі;
прибуток та рівень рентабельності виробництва сировини для харчової промисловості та виробництва продуктів харчування;
обсяг спожитої води;
частка споживання води;
виробничі та інші втрати води;
обсяг скинутої води у природні водоймища, її вартість та збитки від цього;
капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та охорону водних ресурсів;
капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та охорону надр;
капіталовкладення та поточні виртати на розширене відтворення та охорону лісових ресурсів;
капіталовкладення та поточні виртати на охорону атмосферного повітря;
капіталовкладення та поточні виртати на охорону інших видів природних ресурсів