Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Ва, зокрема проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 186.31kb.
- А, зокрема, проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 199.88kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Д. М. Стеченко, 105.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 682.8kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- 1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”, 11895.46kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Природно-ресурсний потенціал І розміщення продуктивних сил Донецького економічного, 347.17kb.
Територіальний поділ праці : сутність, зміст та види. Концепція енерговиробничих циклів.
Територіальний поділ праці – це процес виробничої спеціалізації території, який зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.
ТПП передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва, між виробництвом та споживанням. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, відмінності між народами.
Виділяються наступні різновиди ТПП:
а) генеральний – між країнами та окремими районами;
б) внутрішньорайонний – між промисловими вузлами і містами;
в) біля економічного центру (міста і т.д.);
г) постадійний, коли стадії виробничого процесу територіально роз’єднані;
д) фазовий – один і той же вид продукції надходить з різних місць;
е) епізодичний – непостійний обмін товарами між країнами та регіонами.
Одержання дешевого продукту в район з більш сприятливими природними і економічними районами сприяє їх спеціалізації. (Для визначення спеціалізації використовують ряд коефіцієнтів. Такі як, коефіцієнт локалізації – це відношення питомої ваги галузі району у виробництві району до питомої ваги відповідної галузі району в країні; коефіцієнт виробництва продукції району на душу населення, то що)
Енерговиробничі цикли – це сукупність виробничих процесів, які виникають співпорядковано, взаємообумовлено довкола основного процесу для даного різновиду енергії і сировини.
ЕВЦ мають наступні властивості: - територіальна стійкість сукупності; - типовість для схожих за природними і економічними передумовами розвитку районів;
Існуюча сучасна система ЕВЦ включає:
пірометалургійний цикл чорних металів;
пірометалургійний цикл кольорових металів;
хіміко-металургійний цикл рідкісних металів;
нафтоенергохімічний цикл;
газоенергохімічний цикл;
вуглеенергохімічний цикл;
сланцеенергохімічний цикл;
гірничо-хімічний цикл;
лісоенергохімічний цикл;
теплоенергопромисловий цикл;
атомоенергопромичловий цикл;
гідроенергопромисловий цикл;
машинобудівний цикл;
текстильно-промисловий цикл;
рибопромисловий цикл;
індустріально-аграрний цикл;
гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл;
індустріально-будівельний цикл.
Територіально-виробничі, портово-промислові комплекси, науково-технологічні зони .
Створення ТВК пов’язане з реалізацією довготермінових цільових регіональних проблем. Економічний район розглядається не лише як ланка народногосподарського комплексу, але і як велика територіально-виробнича система з потужним ресурсним потенціалом.
ТВК – це сполучення підприємств, для яких територіальна спільність є додатковим фактором ефективності за рахунок тривалості взаємозв’язків виробництва, скорочення транспортних витрат, раціонального використання ресурсів.
Існують три типи ТВК: монопродуктові, субпродуктові та поліпродуктові.
Для реалізації міжгалузевих народногосподарських програм створюють програмно-цільові ТВК.
Технополіси – це центри науково-технічної думки разом з передовими технологічно гнучкими промисловими підприємствами і комплексами. Зосередження технополісу для випуску науково місткої продукції на обмеженій території називається технопарком.
Основними напрямами технополісу є: машинобудування, медицина, морегосподарський комплекс, сільськогосподарське виробництво, екотехніка та охорона навколишнього середовища.
Економічний район – це територіально цілісна частина народного господарства країни, що має наступні ознаки:
спеціалізацію;
комплексність;
керованість.
Об’єктивною основою економічного району є ТВК.
Спочатку в Україні було фізико-географічне районування, а потім воно об’єктивно переросло у економічне районування.
Економічне районування України
Якщо “економіку ”розглядати як науку про вміння раціонально вести домашні справи, але у нашому випадку таким домом є регіон. Регіон – це територія, яка за сукупністю елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Регіон є територіально цілісним та неподільним.
Регіональна економіка – це науковий напрямок, який вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. РПС займається регіональними та міжрегіональними проблемами, а регіональна економіка за об’єкт дослідження має регіон.
Функції регіональної економіки:
- створення різних сервісних виробництв та організацій та виробництв, які випускають продукцію міжгалузевого призначення;
- забезпечення адаптації досягнень НТП до місцевих умов;
- врахування зовнішньоекономічної діяльності.
Господарство регіону є відкритою економічною системою, яка функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні зв’язки.
Для регіональної економіки характерні:
- комплексність економіко-екологічного та соціального розвитку;
- територіальна єдність процесів виробництва, природокористування та охорони навколишнього середовища;
- відповідальність демографічної ситуації, розміщення виробництва та соціальної інфраструктури;
- поєднання територіального та галузевого управління господарськими об’єктами.
Соціально-економічний потенціал визначає інтегральну характеристику регіону. Економічний потенціал характеризується величиною національного багатства, кінцевого продукту, національного продукту, вартості основних фондів та ін. До складу соціально-економічного потенціалу входять природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний, культурний потенціали.
Для здійснення регіональної політики потрібно провести соціально-економічний аналіз дійсного соц.екон. потенціалу регіону, визначення джерел і масштабів розвитку, оцінки варіантів перспективного соц.екон. розвитку регіону.
Однією з задач регіональної політики є визначення перспектив розвитку регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій з урахуванням цілісності народногосподарського комплексу України.
Складовою частиною регіональної політики є державні регіональні програми, виконання яких забезпечується спеціальними фондами регіонального розвитку та наданням пільг, розподіл фінансових коштів. Основу регіонального господарського механізму становить система регуляторів та стимулів територіальних відношень. Механізм централізованого економічного управління має забезпечити економічними засобами проведення загальнодержавної регіональної політики, зокрема раціональне розміщення підприємств та поліпшення використання територіальних ресурсів.
Без ініціативи регіонів неможливий ефективний розвиток господарства. Регіональна спеціалізація є внутрішньо регіональною, міжрегіональною та міжнародною. Галузі спеціалізації є профільні, які мають значну питому вагу в господарстві регіону та непрофільні, які мають незначну питому вагу.
Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону у територіальному поділ праці. Територіальний поділ праці є однією з форм суспільного поділу праці, яка нерозривно пов’язана з галузевою її формою. Поділ праці диференціює процес виробництва, визначає спеціалізацію, галузеву структуру.
Для визначення спеціалізації регіонів держави використовують наступну систему показників:
- частка виробництва продукції галузей спеціалізації регіону у виробництві держави;
- коефіцієнт локалізації галузі на території регіону;
- коефіцієнт виробництва продукції на душу населення;
- коефіцієнт товарності.
Ефективність регіональної політики залежить від визначення території регіону, меж, природно-ресурсного та соціально-економічного стану. Регіон є об’єктом регіональної політики.
Економічне районування країни – це відокремлення, відмежування на її території самостійних регіонів, які представляють економічні райони.
Економічний район – це географічно суцільна територіальна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію і міцні внутрішні економічні зв’язки (П.Алампієв).
Економічний район – це територіально суспільна частина народного господарства країни, яка має спеціалізацію, комплексність, керованість (Е.Алаєв).
Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно характерні географічна цілісність та економічна спільність (В.Поповкін).
Об’єктивною основою економічного району є ТВК. Економічні райони поділяються на галузеві та інтегральні.
Галузеві райони – це райони, які зосереджені на території підприємств окремих галузей.
Інтегральні райони – це економічні райони, для яких характерні внутрішні економічні зв’язки, територіальна та адміністративна цілісність.
В території виділяють:
Мікрорайони (група адміністративних районів);
Мезорайони (2-3 області);
Макрорайони (велика частина території, яка може налічувати 10 і більше областей).
РВПС України НАН України запропонувала наступне районування:
Карпатський
Закарпатська
Івано-Франківська
Львівська
Чернівецька
Подільський
Вінницька
Тернопільська
Хмельницька
Поліський
Волинська
Житомирська
Рівненська
Чернігівська
Східний
Полтавська
Сумська
Харківська
Донецький
Донецька
Луганська
Придніпровський
Дніпропетровська
Запорізька
Центральний
Київська
Кіровоградська
Черкаська
Причорноморський
Миколаївська
Одеська
Херсонська
Автономна Республіка Крим
Концепція регіональної політики
Українська держава розбудовуючись та інтегруючись у європейські та світові структури має вести науково – обгрунтовану регіональну політику. Держава має сприяти демократичному самоврядуванню та регіональному управлінню, розширенню взаємозв’язків по горизонталі та вертикалі. Правові та економічні відносини, інші регулятори відносин “держава – регіон” будуються на конституційних засадах за верховенством загальнодержавного права та законів.
Доцільно далі поглиблювати територіальний поділ праці, спеціалізацію та створювати структури, які відповідають природно – кліматичним умовам регіону, якісному екологобезпечному виробництві, інфраструктурі економіки, кон’юктурі ринку.
Економічна віддача природних та виробничих ресурсів регіону, забезпеченість ринку товарами та послугами залежить від ефективності використання наукового та технічного потенціалу регіону, розвитку підприємництва у регіоні. Одним з напрямків регіональної політики є економне раціональне використання місцевих ресурсів ( в основному природних ), застосування мало- та безвідходних, енерго – та ресурсозберігаючих технологій, високорезультативних форм організації праці. Важливе значення має дотримання вимог екологічної безпеки регіону, охорони та розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу регіону.
Наряду з полагодженням міжрегіональних зв’язків потрібно забезпечіти відкритість української економіки (відкритість ринку товарів, інвестицій, технологій, цінних паперів та інших елементів ринкової кон’юктури). Для розробки та здійснення ефективної регіональної політики досліджено на фундаментальному рівні природно – ресурсний потенціал, національну та соціальну структуру населення, розміщення продуктивних сил.
На жаль, фундаментальна база розвитку ефективної регіональної політики використовується недостатньо.
Існуючий адміністративний поділ України не можна визначити досить обгрунтованим з точки зору економічного районування.
Теоретичні основи регіонального розвитку
Регіональна політика неві’дємна від загальної політики держави, яка в перехідний період опирається на економічну міцність регіонів, на результати дослідження та розробки у соціально – економічній сфері. Вирішальними проблемами регіонального розвитку є пошук вигідних змін у поділі праці (внутрірегіональний, міжрегіональний та міжнародний), спеціалізація, кооперування, інтеграція та збут.
Чим краще діє система управління та господарювання регіону, тим повніше використовується його потенціал та природно – кліматичні умови, тим поглиблюються інтеграційні процеси у світове господарство.
Вирішення проблем регіонального розвитку зводиться до формування взаємовигідних відносин “регіон – центр”.
Науково обгрунтована регіональна політика виключає можливість керувати регіонами тоталітарними методами та управління за принципами “повної автономії регіону”.
Регіональні структури: вертикальні та горизонтальні зв'язки
Формування ринкової економічної системи вимагає створення нових конкурентноздатних комплексів, галузей, сфер народного господарства, структурної перебудови економіки. Без пошуку ефективних високоприбуткових ринкових структур, збільшення грошово – кредитних ресурсів для інвестиційної та інноваційної активності структурна перебудова не відбудеться.
Кризою охоплені всі регіони, загострені міжрегіональні та регіональні взаємозв’язки з центром, соціальна напруга, криміналізація. В таких умовах необхідно активізувати зусилля держави, регіонів, місцевої влади. У виробничій сфері потрібно сприяти розвитку підприємництва. Перепрофілювання виробництва вимагає значних інвестицій, що усугубляє кризовий економічний стан.
За допомогою чинного законодавства та виконавчої влади можливо переорієнтувати інвестиційну та інноваційну діяльність на прогресивне економічне зростання у вигляді Макропоказників (ВИП, ВВП, Національне багатство). Це неможливо без змін податкової, бюджетної політики.
Господарський механізм регіону включає конкретні форми господарювання, систему виробничих відносин. У структурі організаційно – господарського механізму виділяють:
- блок управління (побудова організаційних структур управління виробництвом, менеджмент);
- блок планування, прогнозування, розробку цільових програм;
- блок регулювання (ціноутворення, фінансування, страхування, кредитування, оподаткування, матеріальне та моральне стимулювання);
- блок обліку та контролю, економічного аналізу.
Аграрний сектор та регіональна економіка
Інтеграція аграрного сектора в ринок супроводжується формуванням кількісно та якісно нових продуктивних сил, трансформації структури виробництва, складу та зайнятості сільського населення. Вирішення проблеми ефективної регіональної політики щодо аграрного сектора вимагає нового методологічного підходу, де мають бути закладені наступні критерії:
- конкурентноздатне раціональне використання аграрного природно – ресурсного та виробничого потенціалу;
- максимально ефективне використання трудового потенціалу;
- ефективна фондовіддача;
- достатній соціально – психологічний ефект від ведення господарства;
- збалансованість попиту – пропозиціі на ринку;
- збільшення експортних можливостей регіону.
Під державний погляд доцільно віддати регіони з порушеною екологічною стабільністю земельної території.
Регіональні аспекти державної тауково-технічної політики
Україна має високий науково – технічний потенціал. Нині відбувається організаційно – структурна перебудова науки з метою наукового забезпечення:
- ефективного соціально – економічного розвитку регіонів;
- комплексного розв’язання наукових, технічних, організаційних, управлінських проблем;
- зростання технологічно – інформаційного рівнів виробничої сфери;
- розробки, послідовного здійснення стратегічного розвитку регіону;
-сприяння формуванню високоефективної структури економіки.
За останні роки економічні установи НАНУ відновлюють співробітництво з науковими установами РАИ (1993, 1995, 1996 рр.).
Кожній країні потрібно мати власний науково – технологічний потенціал для утримання на конкурентоздатному рівні, тим паче кожному регіону.
Сутність та зміст економіки перехідного розвитку
Економіка перехідного періоду досліджує економічні відносини та закономірності становлення, відтворення виробничого потенціалу, ефективність розміщення продуктивних сил.
Основними завданнями економіки перехідного періоду є наступні:
визначення взаємозв’язків між виробництвом та потребами соціально – економічного розвитку держави;
рекомендації для поточного та перспективних напрямків структурної перебудови економіки регіону;
прогнозування темпів росту виробництва;
прогнозування відтворювальних процесів;
моделювання єдиної територіально – галузевої системи виробничих, фінансових, цінових, природних чинників стабілізації економіки регіону;
розробка фінансово – кредитних, податкових та бюджетних важелів стимулювання виробничих процесів.
Економічне зростання вимагає політичного поліпшення інноваційної діяльності. Інновації – це явище, у якому переплітаються досягнення науки і техніки з розвитком економіки, організаційно поєднуючись. Для інноваційних процесів характерним є циклічність, постійна реалізація нововведень, ризик.
Виділяють наступні етапи інноваційної діяльності: 1) дослідження; 2) розробка; 3) підготовка до виробництва; 4) виробництво; 5) збут.
Проходження кожного з етапів базується на відповідних організаційних, інвестиційних та інституціальних умовах та характеризується трансформаційним спадом. Ефективна державна економічна політика покликана сформувати макроекономічні передумови для активізації суб’єктів господарської діяльності.
Регіональна економіка: сутність та зміст
Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов’язаних папок і зв’язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.
Регіональна політика у вузькому значенні – це комплекс галузей з виробництва товарів та надання послуг. У широкому значенні – це система виробничих відносин, форм та методів організації виробництва, комплексного управління регіоном. Конкурентоздатність товарів та послуг залежить від впровадження новітніх методів управління, розробки принципово техніки та технології, створення нових сфер економічної діяльності та управлінської системи.
Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.
Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу – хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.
Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування.
Не завжди використовується системний підхід, а робляться спроби хаотичного та безладного застосування управлінських дій.
Централізована модель територіального устрою, як показує світовий досвід, гальмує розвиток регіонального господарства. Отже стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу.
Держава має забезпечити міжрегіональну єдність відтворювальних процесів у макроекономіці, створити економічні інтереси у активній соціально – економічній діяльності регіонів, забезпечити стратегічну мету економічного розвитку регіонів.
Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно – ресурсним та демографічним потенціалами, соціально – економічними особливостями.
Сутність науково – обгрунтованої ефективної регіональної соціально – економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.
Управління інфляцією
Гроші виступають як посередник при обміні товарів, а не як самостійне втілення товарної вартості. Якщо держава додатково випускає гроші у обіг без урахування їх достатності для товарно – платіжного обороту, то вони знецінюються. Тобто інфляція – це переповнення каналів обігу надмірними паперовими грошима та їх знецінення. Різко зростає грошова маса та різко знижується виробництво товарів та послуг, що викликає ріст цін.
Інфляція виникає поступово, адже інфляційний процес маскується тим, що спочатку не відчувається надмірності грошей в обігу, а населення їх нагромаджує як заощадження.
Науково-технічний прогрес та науково-технічний потенціал
Основою НТП є оновлення економічного і соціального життя. НТП змінює підходи до РПС, створює можливості для розв’язання галузевих господарських проблем, для комплексного розвитку господарства.
Під впливом НТП з’являються нові фактори РПС, які залежать від територіально-економічної структури. При збільшенні факторів відбувається зміна їх значимості. Значно зросло значення сировинного фактора. Істотних змін зазнали транспортний та сировинний фактори. Велике значення має екологічний фактор. Сільськогосподарське виробництво значно відстає від промисловості за рівнем матеріально-технічної оснащеності. У розміщенні продуктивних сил перспективною є ідея створення науково-технічних парків і технополісів.
Енергетика займає визначальну роль у розвитку народного господарства. В природному середовищі немає універсального необмеженого джерела енергії, а відповідні джерела мають низку вад, зокрема низьку концентрацію на одиницю поверхні та непостійність у часі. Сонячна енергетика відноситься до легко відновлюваних джерел енергії. Основною ланкою СЕС є сонячні бактерії. Такі електростанції екологічно чисті, проте займають велику територію і матеріаломісткі. Геотермальна енергетика розвивається в країнах з достатніми запасами геотермальних ресурсів. Джерела геотермальної енергії є наступні:
родовища геотермальної сухої пари;
джерела вологої пари;
родовища геотермальної води;
сухі гарячі скельні породи, які знаходяться на глибині 2 км., їх запаси найбільші;
магма – це нагріті до 1300 С гірські породи.
Енергія, отримана при охолодженні 1 км природного масиву на 10 відповідає тепло відтвореній здатності 1 млн.т. нафти. Загальний зміст перших 10 км. земної кори становить трлн.т.у.п. питомі витрати на спорудження Неотес в США нижчі на 38%, як АЕС і на 50% нижчі, як традиційних вугільних ТЕС, а вартість електроенергії на 25-35% нижча проти інших видів електростанцій. Морські приливи і відливи відбуваються двічі на добу. Гольфстрім несе води у 50 разів більше як усі річки світу. Одержання палива з біомаси. Біогаз – це кінцевий продукт розкладу мікроорганізмами в анаеробних умовах. Вітер – це енергія сонця, яка перетворена в кінетичну енергію рухаючи повітряних мас.
Потужність сонячного випромінювання, яке перетворюється в енергію вітрових потоків, орієнтирно рівна ГВт. Нині будуються одиничні вітроагрегати потужністю 1000-10000кВт. Для будівництва ВЕС великих розмірів необхідна середньорічна швидкість вітру на стандартній висоті флюгера(10м.) має становити 6м/с. НТП, а на перспективу і всі галузі народного господарства, підпорядковані наступним принципам:
Все переробляється, використовується, нейтралізується, повертається у виробничий процес;
За його межі виходить лише товарна продукція, що користується попитом, а до природного середовища виводиться мінімальна кількість нейтральної до нього матеріальної маси.
В розвинутих країнах повторно ресурси використовуються в 60-95% випадках. Ресурсозбереження визначається економічними принципами. При повторному використанні сировинних ресурсів заощаджуються капітальні вкладення, знижуються витрати в галузях, які повторно переробляють сировину у порівнянні з галузями, які використовують природну сировину, використання відходів підвищує рентабельність та поліпшує показники ефективності галузей народного господарства, переробка відходів промисловості, комплексне використання природної сировини.
Основні напрями використання природних ресурсів:
нетрадиційний спосіб окислення сірного ангідриду;
видобування рідких і кольорових металів з відходів гальванічних виробництв;
використання паливної зали і сплавів у будіндустрії;
одержання сталі, чавуну, алюмінієвих сплавів, міді з металобрухту при зниженні енерговитрат у 3-20 разів і зниження собівартості;
переробка використаного поліетилену.
Відходи хімічної промисловості доцільно використовувати як сировину в інших галузях. Значний економіко-екологічний ефект отримується з використання твердих побутових відходів.