Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст
| Вид материала | Документы |
- Робоча програма навчальної дисципліни розміщення продуктивних сил та регіональна економіка, 315.09kb.
- Ва, зокрема проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 186.31kb.
- А, зокрема, проблем вдосконалення спеціалізації І комплексного розміщення галузей,, 199.88kb.
- Закони та закономірності розміщення продуктивних сил, 40.74kb.
- Д. М. Стеченко, 105.21kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 682.8kb.
- Завдання для контрольної роботи з дисципліни “Регіональна економіка” студентів заочної, 31.81kb.
- 1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”, 11895.46kb.
- Екзаменаційні питання (завдання контрольної роботи) з курсу «Регіональна економіка», 184.59kb.
- Природно-ресурсний потенціал І розміщення продуктивних сил Донецького економічного, 347.17kb.
Використання газу у два рази дешевше порівняно з нафтою. Воно забезпечує виробництво азотних добрив та синтетичних матеріалів.
На Передкарпатську нафтогазоносну область припадає 3,1% видобутку газу в Україні. Розвідані заноси газу складають 94 млрд. м3.
У Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні прогнозовані запаси нафти і газу складають 600 млн. т. умовних одиниць палива. В Івано – Франківській області вони залягають на глибині 5 – 6 км.
У Прикарпатті Дамавське родовище використовується для підземного зберігання газу. Більче – Волинське газове родовище використовується з 1949 року. Космацьке газоконденсатне родовище з 1969 року використовується і є цінним для хімічної промисловості, а конденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі.
Запаси Опарського, Угорського, Рудківського родовища вичерпані, а Косівське та Кадобнянське родовища використовуються для місцевих потреб. Виявлено наступні газові родовища: Судово – Вишнянське, Немирівське, Саготвинське, Мукачівське, Уршавське.
Для добування газу у Прикарпатті потрібно бурити свердловини на глибину 5 – 7 тис. м.
Виявлено Дніпровсько – Донецьку газоносну область поряд з покладами нафти у Дніпровсько – Донецькій западині, на яку припадає 93,8% видобутку газу в Україні. Основні родовища газу є наступні: Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське, Західнохрестищенське, Рибальське, Качанівське, Солохо – Диканське, Перещепинське, Гнідинцівське. Запаси газу 111 газових родовищ Дніпровсько – Донецької западини складають 785,4 млрд. м3.
У Причорноморсько – Кримській нафтогазоносній області з наступними родовищами: Блицинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорнецьке, Стрілківське складають 14,3 млрд. м3.
Електроенергетика
Електроенергетика є складовою частиною енергетичного комплексу України, яка впливає на розвиток народного господарства, територіальну організацію продуктивних сил. Електронний транспорт розширює територіальні межі промисловості. Забезпеченість у достатній кількістю електроенергією притягує підприємства та виробництва, у яких частка паливо – енергетичних витрат у собівартості продукції вища проти традиційних галузей промисловості. У ряді районів України електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, є основою формування ТВК.
Виділяються наступні принципи розвитку та розміщення електроенергетики:
концентрація електроенергії;
комбінування виробництва електроенергії та тепла;
широке освоєння гідроенергоресурсів;
прогресивний розвиток атомної енергетики.
Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.
Класифікація електростанцій України є наступна: теплові, гідравлічні, атомні, електростанції, які використовують нетрадиційні джерела енергії (вітрові, сонячні і т. д.).
Електростанції об’єднуються у енергосистеми, які здійснюють виробництво, транспортування та розподіл електроенергії між споживачами.
Місце та значення металургійного комплексу в економіці країни
Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення і агломерування залізних, марганцевих та хромітових руд, виробництво чавуну, сталі, прокату, феросплавів, повторне використання неметалевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривких та допоміжних металів. Металургійна переробка чавун-сталь-прокат є провідною в металургійному комплексі. На територіальну організацію чорної металургії істотно впливають природні то економічні фактори. Для галузі характерні велика матеріаломісткість, висока концентрація виробництва.
За умовами забезпечення чорної металургії рудою і паливами виділяють наступні групи країн:
Зі значним розвитком чорної металургії, які мають власну потужну базу та імпортують деяку кількість багатих залізних руд;
Зі значним розвитком чорної металургії, забезпеченістю коксовим вугіллям, але які мають невеликі поклади залізної руди;
Зі значним розвитком чорної металургії, забезпечені залізною рудою, але у яких бракує коксового вугілля;
Зі значним розвитком чорної металургії, але з слабою рудною і паливною базою;
У яких починає розвиватись чорна металургія, але які мають значні погляди залізної руди, яка експортується, а власна паливна база обмежена;
Які не мають чорної металургії, але мають сировинну базу.
В НТП кольорові метали посідають особливе місце. Їх руди характеризуються різноманітним комплексним складом, вони містять порівняно низький відсоток корисної речовини в руді (часто не більше 5-10%), їм властива складна форма залягання, що покладає відбиток на розміщення галузей кольорової металургії. Під час розміщення підприємств враховують сировинний та енергетичний фактори, які збігаються територіально. Таке поєднання трапляється дуже рідко.
Кольорова металургія включає виробництво основних кольорових металів (алюмінію, міді, свинцю, олова, ртуті, сурми), легуючих (хрому, титану, нікелю, кобальту, вольфраму та ін.), рідких та розпорошених (кадмію, індію, цирконію та ін.).
Чорна металургія
Чорна металургія є головний споживач палива, електроенергії, води. До її складу входять видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих, хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, електроферосплавів, вогнетривів, металів промислового значення, вторинна переробка чорних металів та коксування вугілля, видобуток допоміжних матеріалів. Розвиток чорної металургії перед визначає розвиток залізорудної та кам’яновугільної промисловості, видобуток мінеральної сировини. 98% чавуну та 97% сталі виробляється на підприємствах з річним виплавленням понад 1 млн. тон, що свідчить про високу концентрацію чорної металургії.
На металургійних комбінатах комбінують коксування вугілля та металургійну переробку. Металургія повного циклу, переробна металургія та “мала металургія” у розміщенні досить подібні. При розміщенні металургії повного циклу пріоритетом є сировина і паливо. У переробній промисловості використовують ресурси металевого брухту, орієнтир іде на місця споживання готової продукції (джерело металобрухту). “Мала металургія” орієнтується на великі машинобудівні центри, які спеціалізуються на металургійній продукції.
Запаси залізних руд України становлять 27,4 млрд. т. (кварцити – 1,9 млрд. т., бідних – 24,1 млрд. т., бурих залізняків – 1,4 млрд. тон).
У 1995 році в Україні добуто 50,7 млн. тон залізної, 3,2 млн. тони марганцевої руди. У Криворізькому басейні 75% залізної руди добувається відкритим способом.
Їх збагачують на Південному, Криворізькому, Центральному, Північному та Інгулецькому гірничо-збагачувальних комбінатах. Після збагачення утворюється когламерат з вмістом заліза 62%, який надходить на агломераційні фабрики, далі – у домни. 30 млн. тон збагаченої залізної руди поставляється на металургійні заводи Росії, Словаччини, Урогщини, Польщі.
Керченський залізорудний басейн містить 1,4 млрд. тон руд з вмістом заліза 30 – 40%, що складає 4,2% загального видобутку України.
Кременчуцький залізорудний басейн освоюється, його запаси складають 4,5 млрд. тон.
Марганцеворудною базою чорної металургії є Нікопольський район Придніпровського марганцеворудного басейну (0,23 – відкритим способом).
У Донбасі і Придніпров’ї розміщені і коксохімічні комбінати. Вогнетривкі глини добувають у Часівярському, Новорайському та Веселинівському родовищах Донецької області. Високоякісні флюсові вапняки та доломіти добувають у Донецькій, Дніпропетровській областях та Автономній республіці Крим. Вогнетривкі матеріали є основою виробництва вогнетривкої цегли, будівництва домн.
Виділяють у структурі чорної металургії наступні центри:
Дніпропетровський металургійний вузол;
Запорізький металургійний вузол;
Криворізький металургійний вузол;
Кременчуцький вузол чорної металургії;
Донецький металургійний район, куди входять Донецький Маніївський, Єнакіївський, Апчевсько – Алмазнянський металургійні вузли;
Приазовський район чорної металургії.
Кольорова металургія
Кольорова металургія включає:
видобуток;
збагачення;
металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних та рідкісних металів;
переробку вторинної сировини;
видобуток кольорового каміння.
Вона розвинена слабше і представлена наступними галузями:
алюмінієва;
цинкова;
магнієва;
титанова;
ртутна;
феронікелева.
У кольоровій металургії сировина використовується комплексно. Для зниження собівартості підприємства кольорової металургії комбінуються з іншими галузями (наприклад, виробництво соди, цементу, титанових білил і т. д.). Провідне місце займає алюмінієва промисловість (глинозем та алюміній), яка як побічні продукти випускає кристалічний кремній, алюмінієво – кремнієві сплави, содові продукти, мінеральні добрива, цемент, пятиоксид ванадію, металевий галій. Запаси бокситів (алюмінієві руди) в Україні невеликі і сконцентровані у Високопільському (Дніпропетровська область) та Смілянському (Черкаська область) родовищах. Сировиною для виробництва алюмінію є нефеліни, алуніти, каоліни та глини. Деякі запаси нефелінових руд є в Приазов’ї (Жовтневе та Єпанчицьке).
Підприємства титаново – магнієвої металургії, добуваючи і збагачуючи титаново – магнієву сировину, виробляють титан і магній.
В Україні виробляється титан, напівпровідниковий германій, магній. На місцевих покладах кіновару працює у Донецькій області Микитівський ртутний комбінат.
У Донбасі та Прикарпатті є значні поклади поліметалевих руд, свинцю, цинку, які на даному рівні розвитку продуктивних сил не мають промислового значення.
Побузький нікелевий завод у Кіровоградській області переробляє місцеві окислені залізо – нікелеві руди, виробляючи нікель та феронікель.
Артемівський завод у Донецькій області випускає мідний, латунний круглий та плоский прокат.
Світловодський завод випускає напівпровідники, Донецький – кольорові сплави.
Виробляється кобальт, необій, гафній, рідкісні метали. 25% товарної продукції припадає на виробництво вторинних кольорових металів.
Відкрито ще родовища золота промислового значення біля Кривого Рогу, у Донецькій області та у Закарпатті. Потенціал України становить близько 95 тон золота щорічно.
Народно-господарське значення машинобудування
Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості, матеріальною основою технічного переозброєння економіки. Важливою умовою розміщення машинобудівних галузей є наявність в регіоні кваліфікованої робочої сили, потреба регіону в продукції галузі, паливо- та енергозабеспеченість, забезпеченість транспортом.
Виділяють наступні групи в машинобудуванні:
Галузі з високою металомісткістю, низькою працемісткістю продукції, які доцільно розміщувати біля металургійних баз;
Галузі з середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску;
Галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю і фондомісткістю, які розміщуються в центрі машинобудування;
Галузі точного машинобудування.
Виділяють наступні галузі:
металообробне устаткування;
транспортне машинобудування;
автомобілебудування;
вантажне автомобілебудування;
виробництво автобусів;
морське машинобудування;
с/г машинобудування;
авіа- та ракетобудування.
Галузева структура машинобудування
Галузева структура та асортимент продукції машинобудування визначають особливості розміщення машинобудування.
Спеціалізація у машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств та характером продукції: масовим, велико - , дрібносерійним, індивідуальним. Спеціалізація є предметна (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів), по детальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування).
Важке машинобудування об’єднує виробництво металургійного, гірничо – шахтового, підйомно – транспортного та енергетичного устаткування. Характерними особливостями є низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. У важкому машинобудуванні переважна більшість підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання). Виробництво металургійного устаткування (95,5%) сконцентрована у Донецькому та Придніпровському економічних районах (наприклад, Ново краматорський машинобудівний завод).
Виробниками металургійного устаткування є Дебальцівський машинобудівний завод, завод прокатних валків у м. Пугатіно, Кадіївський ливарно – механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування.
Торезький завод виробляє рудникові електровози, машини та вагонетки, Горлівський – вугільні комбайни та устаткування, Ясинуватський машинобудівний завод – гірничо прохідне устаткування, завод у Славянську – коксохімічне устаткування.
У Кривім Розі виробляють гірничо – шахтове устаткування для залізорудної промисловості, Харкові – енергетичне машинобудування, Запоріжжі – силові трансформатори і т. д.
Загальне машинобудування об’єднує транспортне (за виключенням автомобільного), сільськогосподарське (за виключенням тракторного), будівельного обладнання ( за винятком легкої, харчової та переробної промисловості).
Локомотиво будування є дуже капіталомістким та прив’язаним до джерел сировини. Тепловози виробляють у Луганську, електровози – у Дніпропетровську, залізничні вагони – у Кременчуці та Дніпродзержинську.
Суднобудування – це будівництво і ремонт суден, суднове машинобудування. Суднобудування є морське та річкове. Найважливіші типи суден є наступні: транспортні (вантажні, пасажирські), промислові, промислово – видобувні, спортивно – туристичні.
Центрами сільськогосподарського машинобудування є наступні:
Харків – двигуни для самохідних комбайнів;
Кіровоград – сівалки;
Дніпропетровськ, Тернопіль – бурякозбиральні комбайни;
Одеса – тракторні плуги;
Київ, Миколаїв, Первомайськ Миколаївської області, Бердянськ, Мелітополь, Біла Церква, Чернівці, Донецьк, Луганськ, Житомир, Коломия, Кременчук, Умань, Конотоп.
Середнє машинобудування включає широкий спектр галузей, має високий рівень кооперації виробництва. На розміщення середнього машинобудування вагомий вплив здійснюють населення, трудові ресурси, кваліфіковані кадри.
Автомобільні заводи випускають:
Львів – автобуси;
Кременчук – великовантажні автомашини4
Запоріжжя – малолітражні легкові автомобілі;
Луцьк – легкові автомобілі для села;
Мелітополь – автомобільні двигуни.
Авіаційна промисловість розвинута у Києві, Харкові (зокрема АН – 225).
Центром тракторобудування є Харків (тракторний, самохідних шасі, моторобудівний заводи). У Дніпропетровську випускають трактори.
Верстатобудування розташоване у районах розвинутого машинобудування (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Запоріжжя, Львів).
Виробництво приладів, точних машин, інструментів та механізмів зосереджено у районах високої технічної культури, для нього характерною є мінімальна металомісткість.
Центрами виробництва є:
Телевізорів – Львів. Київ, Харків, Сімферополь;
Електронно – обчислювальних машин – Київ;
Приладжування та інструментів – Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів.
проблеми, перспективи мтруктурної перебудови машинобудування
У перспективі необхідно розширити асортимент машинобудівної продукції, інтенсифікувати машинобудівну продукцію, провести технічне переоснащення даної галузі.
Потрібно створити високоефективні машини різногалузевого та різносферного використання. Перспективними є інвестиції у приладобудування, тому що даний сегмент ринку в Україні недостатньо забезпечений.
Доцільно розвивати прогресивні машинобудівні галузі та виробництва, нові види машин, устаткування, виробництво електронно – обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних та електротехнічних засобів обробки металу, нових засобів управління і т. д.
Народно-господарське значення хіміко-лісового комплексу
Він охоплює галузі промисловості, які виробляють сировину та конструкційні матеріали. Хімічна промисловість комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорної та кольорової металургією, лісовою промисловістю. Хімічна промисловість поділяється на неорганічну (основну) хімію, хімію органічного синтезу, гірничо-хімічну промисловість.
Неорганічна хімію виробляє напівфабрикати, виняток становлять лише мінеральні добрива. Органічна хімія складається з виробництва вуглеводної сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Сировинною базою для неорганічної хімії є гірничо-хімічна промисловість.
Важливим фактором розміщення фармацевтичної промисловості являється наукова база та сировина. Виділяють також лісову, деревообробну та целюлозно-паперову промисловість. Хімічна промисловість – основа виробничого потенціалу України.
Хімічна промисловість. Розміщення хімічної промисловості
У хіміко – лісовий комплекс входять галузі народного господарства, які продукують сировину та конструкційні матеріали (хімічна та лісова промисловість).
Хіміко – лісовий комплекс забезпечує народне господарство матеріалами з потрібними наперед визначеними властивостями у кількості, яка потрібна.
Хімізація проявляється у використанні мінеральних добрив в АПК, впроваджені хімічних технологій у промисловості.
У структурі хімічної та нафтохімічної галузі виділяють наступні падгалузі:
Гірничо – хімічна;
Основна хімія;
Хімія огранічного синтезу;
Мікробіологічна;
Фармацевтична.
Територіальную організацію хімічної промисловості обумовлюють наступні фактори:
міжгалузеві, внутрішньогалузеві звязки;
широкий асортимент продукції;
використання великої кількості палива, енергії, води.
Сировинні ресурси є визначальними у розміщенні підприємств гірничо – хімічної промисловості. Впливає також фактор науково – технічного прогресу та утворення різноманітних відходів. Як матеріаломістка галузь хімічна промисловість використовує допоміжні матеріали.
Сировинна база хімічної промисловості включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря, воду, що обумовлює спеціальний, економічний аналіз при обгрунтуванні виробу джерел сировини.
Склад сировинної бази України для хімічної промисловості є наступний:
родовища самородної сірки (Прикарпаття);
родовища калійних солей (Донбас, Закарпаття, Прикарпаття, Причорноморя, Крим);
запаси каоліну, вогнетривких глін, вапняків, доломітів, графіту, інших нерудних копалин;
вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази, нафта.
Спеціалізацію у хімічній промисловості доцільно здійснювати разом з кооперуванням.
Нафтопереробна промисловість зосереджена у місцях добування нафти та нафтопереробних заводах. Гумова промисловість представлена Дніпропетровським та Білоцерківським шинним заводами, Київським АТ “Київ – Рума” та ін. Фосфорні добрива виробляють на Вінницькому та Костантинівському заводах, Сумському ВО “Хімпром”, азотні – “Азот” у Черкасах і т. д., калійні – у ВО “Оріана” (Калуша) та Стебниківський завод.
Лісова та деревообробна промисловість
Для України характерна невисока залісненість. Структура сільськогосподарського комплексу є наступною:
лісогосподарський підкомплекс;
целюлозно – паперовий підкомплекс;
деревообробний підкомплекс;
лісохімічний підкомплекс.
Лісове господарство займається лісовідтворенням. Лісогосподарський комплекс складається з підгалузі лісового господарства та підгалузі лісозаготівельної промисловості.
Ліси України поділяються на наступні групи:
водоохоронні, захисні, санітарно – гігієнічні, оздоровчі ліси, заповідники, національні нарки, спеціальні ліси;
ліси, які мають захисне та обмежене експлуатаційне знічення.
Лісогосподарський комплекс включає заготівлю грибів, дикорослих плодів та ягід, лікарських рослин, березового соку, меду.
Центрами лісопиляння є Бранків, Рожкотів, Вигода, Надвірна у Івано – франківській області, Чернівці і Берегомет у Чернівецькій області, Рахів і Свалява у Закарпатській, Костопіль і Сарки у Рівненській, Ковель та Камінь – Каширський у Волинській, Малин, Овруч та Коростень у Житомирській областях.
Фанерна промисловість сконцентрована у Львові, Києві, Чернівцях, Оржеві, Костополі. Найбільші меблеві фабрики розташовані у Києві, Харкові, Львові, Ужгороді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Івано – Франківську, Чернівцях.
Целюлозно – паперова промисловість розвинена недостатньо, що є чинником дифіциту паперо – картонних виробів (Львівська, Закарпатська області).
Лісохімічний комплекс обєднує підприємства, які виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, каніфаль, скипидар, ефірну олію, формалін, карбамід, метиловий спирт, кормові дріжджі (Закарпатська та Житомирська області).
На перспективу доцільно:
зменшити використання ділової деревини;
поглибити комплексну переробку деревини;
розширити використання деревозамінників;
збільшити виробництво картону, паперу, дерево – стружкових плит, меблів.
народногосподарське значення лісової промисловості
Промисловість будівельних матеріалів – це комплекс галузей у складі важкої промисловості, які виготовляють матеріали, деталі та конструкції для усіх видів виробництва.
Структура за галузями будівельного комплексу є наступною:
Цементна;
Азбестоцементних виробів;
Збірних залізобетонних, бетонних конструкцій та виробів;
Стінових матеріалів;
Будівельної кераміки;
Будівельних матеріалів та виробів з полімерної сировини;
Нерудних будівельних матеріалів;
Пористих заповнювачів.
Україна добре забезпечена будівельною сировиною, зокрема вогнетривкими глинами, каолінами, кварцитами, будівельним камінням. На промисловість будівельних матеріалів найбільше впливають сировинний та споживчий фактори.
Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів знаходяться у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі, Запоріжжі, Донецьку, Маріуполі.
Промисловість будівельних метеріалів
Цементна промисловість є матеріаломісткою галуззю, у зв’язку з чим цементні заводи розташовують у районах видобування сировини. Для виробництва 1 т. клінкелю (напівфабрикату цементу) затрачається 1,5 т. карбонатних порід та 0,5 т. глини.
В Україні сформувалось 4 зони виробництва цементу:
Південно – східна (Донецька область);
Північно – східна (Харківська область);
Центральна (Дніпропетровська обл.);
Західна (Рівненська, Івано – Франківська, Львівська, Хмельницька обл..).
Основною продукцією виробництва збірного залізобетону та залізобетонних конструкцій є залізобетонні конструкції для промислового, цивільного, гідротехнічного, шляхового видів виробництва (стінові матеріали, блоки для фундаментів будинків, перекрить, т. д.).
Факторами розміщення підприємств є територіальна концентрація виробництва, будівельна мінеральна сировина, трудові ресурси, транспортні комунікації. Діють 25 виробничих об’єднань з виготовлення збірних залізобетонних конструкцій та деталей. Підприємства для виготовлення збірного залізобетону для гідротехнічного будівництва розміщені у Каховці, Ново московську, Арцизі, для мостів та шляхового виробництва - у Києві, Вінниці, Житомирі, Львові, домобудівні комбінати - у всіх областях, алюмінієві будівельні конструкції - у Броварах.
Виробництво будівельної цегли складається з наступних підгалузей:
Виробництво глиняної цегли;
Виробництво силікатної цегли.
У процесі виробництва цегли використовують високопродуктивні кільцеві тупельні печі, у яких цеглу випалюють 18 – 36 годин. На вироблення 1000 штук цегли витрачається 2,5 м. куб. глини, що свідчить про значну матеріаломісткість виробництва.
Силікатну цеглу виготовляють з кварцового піску. На 1000 штук цегли витрачається 2,5 м. куб. піску та 0,1 – 0,2 м. куб. вапна. Нижча матеріаломість та вартість на 30% позитивно впливає на конкурентноздатність продукції.
Великі центри виробництва будівельної цегли знаходяться у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Бахматі, Слов’янську, Чернігові, Львові, Івано – Франківську.
Промисловість нерудних матеріалів у державі не є новою. У будівництві використовують природний стіновий камінь (туф, вапняки, пиляльний) та будівельний камінь (міцні осадові, магматичні та метаморфічні породи). Інші породи являються сировинним матеріалом для виробництва цементу, цегли, черепиці, скла, легких наповнювачів бетонів.
Україна експортує граніти, габро, лабрадорити, цементну та скляну мінеральну речовину.
Для виробництва пористих бетонів використовують легкі наповнювачі. Такі наповнювачі створюють штучно (керамзит, термозит, сипкий перліт).
На півдні України виготовляють черепашник. Виробництво будівельної кераміки поєднує виробництва фасадної керамічної плитки, плитки для підлоги, облицювальної глазурованої плитки, санітарно – будівельної кислототривкої кераміки, каналізаційних та дренажних труб.
Виробництво будівельного фаянсу розміщене у Славуті – комбінат “Будфаянс”, Первомайську Житомирської області – електроізоляції вироби для електронної промисловості, у Донецькій області – будівельний фаянс, у Запоріжжі – високовольтні ізолятори для ЛЄП, у Слов’янську – електроізоляційні вироби для електро – та радіотехнічної промисловості. Україна частково імпортує будівельний фарфор та фаянс з Росії. Білорусії, Чехії.
Виробництво будівельного вапна та гіпсу за сировину використовує крейду, вапняки, мармур. Заводи розміщуються поряд з покладами сировини.
Основними виробниками будівельного вапна в Україні є Донецька, Запорізька, Сумська, Харківська, Вінницька, Львівська, Хмельницька, Херсонська, Чернівецька обл..
Виробництво крейди перевищує 2,0 млн. тон, а як сировини для цементної промисловості – 7,5 млн. тон. Значні запаси крейди є у Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській та Чернівецькій обл.
Виробництво м’якої покрівлі (руберойду, толю, пергаміну зосереджено у великих містах, зокрема Києві.
Виробництво віконного скла зосереджено на наступних заводах:
Лисичанський “Пролетар”;
Костянтинівський склоробний завод, завод “Автоскло”;
Запорізький склоробний;
Склозаводи Луганської області;
Склозаводи Донецької обл.;
Львівський завод;
Київський завод художнього скла.
Фарфорова промисловість зосереджена у Житомирській та Донецькій областях, Полтаві, Кіровограді, Сумах, Бориславі, Синельникові та Тернополі.
Перспективи будівельної галузі.
Розвиток будівельної галузі на перспективу пов’язаний з реконструкцією технічної бази, комплексною механізацією та автоматизацією виробництва, збільшенням випуску нових будівельних матеріалів, високоефективних збірних конструкцій підвищеної сейсмічної міцності.
Альтернативною є комплексне використання сировини, впровадження матеріалів попутного видобутку, вторинної сировини, зростання якості будівельних матеріалів.
Значення АПК у народному господарстві
АПК складається з 3 сфер: I, II, III. Перша сфера включає підприємства, які виробляють засоби виробництва. Друга сфера це безпосередньо сільськогосподарські підприємства різних форм власності. Третя сфера – підприємства, які переробляють сільськогосподарську продукцію.
Для успішного розвитку галузей АПК формуються нові форми організації сільськогосподарського виробництва: агропромислові обєднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі та науково – виробничі системи.
Сільсько-господарське виробництво
Найважливішою ланкою АПК є аграрний сектор. Вартість основних виробничих фондів у сільському господарстві на кінець 1995 року становили 1691,0 млрд. крб., вироблялося понад 53% вартості продукції.
Провідними галузями є рослинництво та тваринництво. Критерієм економічної родючості земельних угідь та збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація.
Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва супроводжується зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.
Частка рослинництва у вартості продукції сільського господарства складає 51,7%. Земля є основою розвитку рослинницьких галузей.
Посівні праці у 1995 році становили 30,1 млн.га. Зернові культури в основому вирощуються у лісостеповій та степовій зонах. Основними зерновими культурами є озимі пшениця та жито, крупяними – просо, гречка, рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза та овес, зернобобовими – горох.
Основними технічними культурами є цукрові буряки, соняшники, льон – довгунець. З ефіроолійних культур поширені троянда, мята, коріандр, лаванда. З лікарських рослин вирощують шавлію, валеріану, звіробій, беладонна, ромашка.
Досить поширеним є овочівництво та баштанництво. Помідори, перець, баклажани, кавуни, дині переважно вирощують у південних областях, огірки – у північній частині Лісостепу.
Виноградні насадження сконцентровані у Криму, Закарпатті, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях.
Тваринницька галузь посточає населенню продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, є цінним джерелом органічних добрів.
Окремі галузі тваринництва територіально та економічно привязані до галузей харчової та переробної промисловості.
Структура галузей тваринництва є наступною:
скотарство;
свинарство;
птахівництво;
вівчарство;
конярство;
хутрове звірівництво;
бджільництво;
ставкове рібництво;
шовківництво.
В Україні виділяють наступні зони спеціалізації сільського господарства:
Полісся (молочно – мясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплянство, зернове господарство);
Лісостеп (цукровобуряково – зернова зона, мясо – молочне скотарство, свинарство);
Степ (зернові, оліні культури, розвинене овочівництво, баштанництво, виноградарство, молочно – мясне скотарство, свинарство, вівчарство);
Передгірські та гірські райони Українських Карпат (велика рогата худоба, вівчарство, зернові, технічні культури);
Передгірські та гірські райони Криму (вівчарство, садівництво, виноградарство, овочівництво, тютюнництво, ефіроолійні культури, високоякісне виноградарство, субтропічні культури).
Харчова та переробна промисловість
Продовольчий комплекс складається з наступних підкомплексів:
зернопродуктовий;
картоплепродуктовий;
цукровобуряковий;
плодо – овочеконсервний;
виноградно – виноробний;
мясний;
молочний;
олійно – жировий.
Основними факторами розміщення галузей харчової промисловості є:
чисельність населення;
склад населення;
сировинна база;
форми організації виробництва;
транспорт;
природні умови;
науково – технічний прогрес.
У залежності від дії основних факторів виділяють наступні групи:
орієнтація на джерела сировини (цукрова, консервна, крохмале – патокова, олійна промисловість);
тяжіння до споживачів готової продукції (молочна, кондитерська);
косплексна орієнтація на сировину та споживача (мясна, борошкомельно – крупяна).
Молочна промисловість складається з маслоробної, сировинної, молочно – консервної галузі, виробництва продуктів з незбираного молока. Найбідьші підприємства розташовані у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові.
В Україні працює 190 цукрових заводів, хоча виробництво цукру спало з 7,0 до 1,5 млн. тонн. На розміщення борошно – мельних підприємств істотно впливають наявність споживачів та сировини (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів).
Консервна промисловість залежить від сировини (Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Камянець – Подільський).
Олійна промисловість привязана до сировини, адже для виробництва 1 тони олії затрачається 3 – 8 т. насіння олійних культур. З соняшнику добувають приблизно 90% загального виробництва олії. Центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Кіровоград, Вінниця.
Крохмале – потокова промисловість виробляє крохмал переважно для потреб харчової промисловості. Для отримання 1 т. крохмалу потрібно біля 6 тон картоплі. Крохмаль виробляють у Чернігівській та Житомирській областях.
Значення галузі харчової промисловості. Розміщення та розвиток виробництва
До галузей виробництва товарів масового споживання належить:
легка промисловість, яка включає 20 підгалузей;
важка промисловість, де зосереджено виробництво радіоприймачів, телевізорів, годинників, легкових автомобілів, холодильників, мотоциклів та ін.
Виробництво товарів масового споживання не задовольняє господарських потреб населення держави.
До непродовольчих товарів належать:
тканини усіх видів;
трикотажні вироби;
взуття;
радіоприймачі, телевізори, магнітофони;
холодильники, пилесоси, пральні машини та ін.
Доцільно збільшити випуск товарів та обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей.
легка промисловість
Легка промисловість включає 483 виробничих підприємства. Нині підприємства легкої промисловості працюють у складних умовах:
недопоставки сировини за міждержавними угодами з країнами СНД;
припинені практично імпортні поставки, які щорічно становили понад 500 млн. дол. США;
недопостача сировини;
праця на давальницькій сировині збіднює укр. ринок товарів.
Легка промисловість для успішного розвитку має вирішити ряд наступних завдань:
формування і розміщення державних замовлень та контрактів;
координація діяльності підприємств;
розробленя цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини;
збалансування розвитку підгалузей;
розширення сировинної бази;
ліквідація диспропорції у окремих підгалузях;
розвиток машинобудування для легкої промисловості.
Текстильна промисловість сконцентрована у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, Херсоні, Тернополі, Чернігові (камвольно – суконний комбінат), Києві (Дарницький шовковий комбінат), Житомир та Рівне (льонокомбінати), Києві та Львові (бавовнопрядильні фабрики), Чернівцях та ін.
Бавовняна промисловість виробляє 50,1% усіх тканин. До неї структурно входять прядильне, ткацьке, крутильно – ниткове та фарбувальнообробне виробництва. Розміщення підприємств є наступне:
Херсон, Тернопіль – бавовняні комбінати;
Донецьк – бавовнянопрядильний комбінат;
Нововолинськ – бавовняна фабрика;
Полтава – прядильна фабрика;
Київ – ватноткацька фабрика;
Чернівці, Івано – Франковськ, Коломия, Коростишев, Радомишль – ткацькі фабрики;
Вовняна промисловість виробляє 7% усіх тканин держави. У вовняному виробництві використовують хімічні та синтетичні волокна у вигляді домішок. Виробництво включає оброблювання вовни, виготовлення пряжі, тканин та виробів з неї (Харків, Київ, Одеса, Суми, Кременчук, Донецьк, Луганськ – тонкосуконна фабрика, Чернігів – камвольно-суконний комбінат, Кривий Ріг – вовнопрядильна фабрика). У Києві, Черкасах та містах Чернівецької області та Закарпаття виробляють килими, килимові вироби.
Шовкова промисловість виробляє хімічні волокна, які майже витіснили природний шовк сирець (20,5% усіх тканин держави). У Києві випускають крепдешин та креп-жоржет з натурального шовку, у Києві та Черкасах – тканини з штучних та синтетичних волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини, у Києві, Лисичанську – шовкові тканини технічного призначення.
Льняна промисловість випускає 7,3% усіх тканин (Рівненський та Житомирський льонокомбінат, Коростенська та Марчихіно – Будська фабрика у Житомирській області).
Конопляно – джутова помимо привізного джуту та волокон коноплі використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна (Одеська джутова фабрика та Харківський котатний завод).
Трикотажна промисловість має власну сировинну базу і представлена підприємствами Києва, Харкова, Львова, Одеси, Житомира, Миколаєва, Сімферополя, Чернівців, Донецька, Дніпропетровська, Луганська та ін. Панчішні фабрики знаходяться у Харкові. Житомирі, Чернівцях, Львові та ін.
Швейна промисловість розміщена у місцях споживання:
київське виробниче об’єднання швейної промисловості “Україна”;
львівська фірма “Маяк”;
харківська швейна фабрика ім. Ю. Р. Синякова;
інші.
Сировиною для шкіряно – взуттєвої промисловості є природна шкіра свійських, диких і морських тварин, синтетичні матеріали, парусина, вовна. Основні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Миколаєві та ін. Це велика механізована галузь.
Хутрова підгалузь займається переробкою хутрової, овечої сировини та штучного хутра (Харків, Балта Одеської області, Красноград Харківської області, Львів, Одеса, Жмеринка та ін.). Хутровими промисловими звірами є лисиця, куниця, видра, норка та ін.
Роль машинобудування у виробництві товарів тривалого користування
Виробництво галантерейних виробів зосереджено у Києві, Харкові, Львові практично у всіх обласних центрах.
Поліграфічна промисловість виробляє різні вироби друкованої продукції, куди належать:
універсальні та спеціалізовані поліграфічні об’єднання та комбінати;
друкарні;
допоміжні підприємства;
заводи для виготовлення друкарських фарб;
заводи для виготовлення паперових вироб.
Найбільші підприємства зосереджені у Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Одесі і т. д. Широко впроваджується офитний друк, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, система переробки текстової інформації, відеотермінали, фотонабірні автомати.
Фарфоро – фаянсова промисловість виготовляє для населення фарфорові, фаянсові вироби тонкої кераміки, господарський та художній фарфор, фаянс, канівфарфор (Буди біля Харкова, Житомирська область, Борислав Львівської області, Полтава, Кіровоград, Тернопіль та ін.).
У галузях важкої промисловості у 1995 році було виготовлено 41,2% усієї вартості товарів народного споживання.
В Україні спостерігається дефіцит вітчизняних товарів народного споживання.
Народно-господарське значення транспорту
Транспорт – це найважливіша ланка економічних стосунків, яка бере участь у створенні та доставці продукції споживачам, з’єднує виробництво і споживання, галузі, регіони, держави.
Транспорт – це комплекс, який складається з залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного видів, які взаємодіючи між собою, становлять транспортну систему.
Довжина залізниць світу становить 1,3 млн.км.
Автомобільний транспорт використовується для перевезень на близькі відстані. Із 30 млн.км. шляхової мережі 20 млн.км припадає на автомобільні шляхи.
Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв’язків. Це найбільш дешевий вид транспорту. Внутрішній водний транспорт за вантажо- та пасажиро оборотом поступається іншим видам транспорту. За чисельністю суден переважає морський, але за загальною тоннажністю значно йому поступається.
Трубопровідний транспорт призначається для транспортування нафти й газу, сипких вантажів. Зараз в світі побудовано 13 млн.км. трубопроводів.
Повітряний транспорт обслуговує внутрішні й міжнародні лінії. В основному він перевозить пасажирів. Серед вантажів він перевозить 1/5 обороту загального.
Транспортна системи та види транспорту
Транспорт як важлива інфраструктурна галузь матеріального виробництва забезпечує виробничі та невиробничі потреби народного господарства. Транспортний вузол є комплексом транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів та пасажирів.
Вузли є:
залізнично – автодорожні (Львів, Харків);
залізнично – водно – дорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон);
водно – автодорожні (Ялта, Алушта, Канів).
На 10 тис. км2 території України припадає 372 км. залізничних колій, 78 км. внутрішньоводних, 1933 км. автомобільних шляхів з твердим покриттям. Залізничний транспорт розвинений досить сильно. На його участь припадає переважна частина вантажообороту та перевезень пасажирів. У 1890 році важливі міста України були з’єднані залізницею з центральною Росією.
Найважливішими транспортними вузлами України є: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Важливими залізничними вузлами є: Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ.
Залізничний транспорт України має шість залізниць, підпорядковані “Укрзалізниці”. Експлуатаційна довжина залізничних магістралей 22,8 тис. км., з них електрифікованих 8,3 тис. км.
Україні потрібно придбати 543 секції електровозів, 925 секцій тепловозів, 2800 пасажирських та 33000 вантажних вагонів, 670 вагонів електропоїздів, 260 дизельних поїздів, замінити 6 тис. км. залізничних доріг, 7,7 млн. шт. шпал, 13 тис. комплектів стрілочних переводів.
Морський транспорт в Україні має сприятливі умови для розвитку. Загальна довжина морської берегової лінії становить понад 2000 км. Регулярні морські перевезення в Україні почались з кінця XVIII століття.
Між Іллічевським та болгарським портом Варна діє паромна переправа довжиною 435 км.
Найважливіші морські порти України є: Одеса, Ізмаїл, Іллічевськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Маріуполь, Бердянськ, їх всього 18, перевантажувальних комплектів – 175, судоремонтних заводів – 8.
Морський транспорт України складається з Чорноморського, Азовського, Українсько – Дунайського пароплавств, які володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн. тонн та пасажирським флотом на 9,9 тис. місць.
Потреба України крім танкерів та газовозів становить 117 вантажних транспортних суден вантажністю 1,1 млн. тонн та 11 пасажирських суден на 4,5 тис. місць.
Доцільно реконтструвати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполя, Миколаєва, збудувати спеціалізовані комплекси у портах Іллічевську, Південному, Дніпро - Бузькому.
Річковий транспорт починається з судноплавного Дніпра, Дунаю та інш. річок. Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км., у тому числі з освітлювальною та світловідбивною обстановкою 3,9 тис. км.
Річковому транспорту для забезпечення намічених обсягів перевезень потрібно 120 тис. тонн самохідного вантажного та 195 тис. тонн несамохідного вантажу.
З метою забезпечення нормальної роботи річкового транспорту є потреби у реконструюванні суднопіднімальних споруд Запорізького та Херсонського судноремонтно – суднобудівних заводів, деяких об’єктів Київського судноремонтно – суднобудівного заводу, Чернігівської та Дніпропетровської ремонтно – експлуатаційних баз флоту та ряд інших споруд.
Автомобільний транспорт зручний при перевезенні вантажів на короткі відстані, при доставці до залізничних станцій, портів, при обслуговуванні місцевого та аграрного товарообігу.
Найважливішими автомагістралями є: Київ – Брест, Москва – Харків, Дніпропетровськ – Сімферополь, Львів – Київ, Харків – Ростов на Дону. 70% вантажного парку зосереджено в Агропромі та корпорації Укравтотранс.
Вітчизняне автомобілебудування забезпечує потреби України лише на 10 – 15%. Річна потреба випуску автомобілів на перспективу повинна бути:
вантажних до 2 т. – 40 тис. шт.;
вантажних понад 8 т. – 40 тис. шт.;
автобусів – 10 тис. шт.;
легкових автомобілів – 6 тис. шт.;
малолітражних автомобілів – 200 тис. шт.
Потрібно удосконалювати систему технічного обслуговування та ремонту автомобілів, створювати сучасну діагностику технічного стану, створювати систему швидкісних магістралей.
Доцільно забезпечити участь зарубіжних фірм у реконструкції та будівництві автомагістралей, що забезпечить високі якість та обумовлені терміни будівельних робіт (автострада “Барселона – Київ”).
Трубопровідний транспорт дозволяє найекономніше транспортувати рідке паливо, пальне, технологічний газ, різні хімічні продукти. У 1924 році вперше в Україні було збудовано газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич.
В Україні діють наступні нафтопроводи:
Долина (Івано – Франковська область) – Дрогобич (Львівська область);
Битків – Надвірне (Івано – Франковська область);
Качанівська – Охтирка (Сумська область);
Гнідинці – Прилуки (Чернігівська область);
Кременчук – Херсон;
Кременчук – Черкаси;
Самара – Херсон;
Дружба (європейський нафтопровід);
Кременчук – Київ.
Нафтопровідним транспортом поставляється 93,6% нафти, яку споживає Україна. 12 основних нафтопроводів довжиною 2,6 тис. км. є основою нафтопровідного транспорту. Діаметр труб – 720 мм.
Розглядається кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальнішим є танкерним флотом з країн Близького Сходу та Південного Середземномор’я у порти Одеси, Південної Перевалки в Одесі на перекачування нафтопроводами на Херсонський, Кременчуцький, Лисичанський нафтопереробні заводи. Одеський нафтопереробний завод потребує реконструкції. Така схема сприятиме економічній незалежності України, адже закупівля нафти у декількох держав є гарантом економічного суверенітету.
Доцільним є будівництво другої нитки нафтопроводу, збільшення пропускної здатності нафтопроводів. З метою забезпечення загальної безпеки держава потрібна створити державні запаси нафти в обсязі 15 млн. тон, які доцільно зберігати у природних підземних сховищах: Дніпропетровсько – Донецька Западина, Український кристалічний щит.
Газопровідний транспорт представлений наступними газопроводами:
Шебелинка – Харків;
Шебелинка – Бердянськ;
Шебелинка – Дніпропетровськ;
Шебелинка – західні райони України;
Прикарпаття – Чехія, Словаччина, Польща;
Північний Кавказ – Москва, який проходить через східні райони України.
Продуктопроводи є наступні:
аміакопровід Тольятті – Одеса;
етиленопровід о. Чепіль (Угорщина – Калуш).
В Європі загальноприйнятим є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни 30 – 40% загальної потреби, що сприяє економічній безпеці держав. Як альтернативу російському та туркменському газу в Україні є закупівля іранського газу.
Довжина діючих газопроводів складає 33 тис. км. Доцільно спорудити наступні газопроводи, будівництво яких вже розпочато:
Тула – Київ;
Торжок – Долина;
Марянківка – Крим;
Джанкой – Керч;
Гнібовське підземне сховище газу – Севастополь.
В Україні достатньо потужностей для виробництва труб для газової і нафтової промисловості.
Повітряний транспорт перевозить вантажні, пошту, пасажирів, забезпечує санітарні перевезення, аерофотозйомку, хімічну обробку посівів та боротьбу з лісовими пожежами. Найбільші авіапорти – Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк. Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано – Франковськ.
Компанія “Авіалінії України” включає 27 авіазагонів, 105 аеродромів, підприємства для ремонту авіатехніки. Інші місцеві аеропорти як неперспективні закрито. В той же час зросла роль та обсяги міжнародних перевезень.
Доцільно технічно переновити повітряний флот літаками ТУ – 204, ТУ – 154М, В, ЯК – 42, ІЛ – 114, Боїнг – 737.
Міський пасажирський транспорт включає метрополітени, трамваї, тролейбуси, автобуси, таксі.
Метро є у Києві, Харкові, Дніпропетровську. У 24 місцях України загальна протяжність трамвайних копій складає 2,2 тис. км. Протяжність тролейбусних ліній складає 4,2 тис. км.
Понад 400 міст і сіл України мають автобуси загального користування для внутрішньоміських перевезень.
У 164 містах працюють легкові таксі.
Взаємодія з транспортними та інформаційними системами країн Європи
Транспорт сприяє швидкій інтеграції України у загальноєвропейську економічну систему. Для цього потрібно створити залізничні та автомобільні шляхи з центральної частини західної Європи у країни СНД, з півночі західної Європи – у країни Близького Сходу.
Для ефективного розвитку транспорту Україна має тісно взаємодіяти з транспортними системами країн СНД та Європи, країн Близького Сходу.
Велике значення має взаємодія з інформаційними системами цих країн.
Донецький економічний район
Донецький економічний район займає площу 53,2 тис. км2. або 8,8% території України з населенням 7887,0 тис. чол. Складається з Донецької та Луганської областей.
В межах району розміщений Український Донбас (високорозвинутий ТВК із специфікою добувних галузей промисловості та відновною обробною промисловістю). Характерними є значний ПРП та потужний виробничий потенціал.
Основним багатством надр Донецького економічного району є кам'яне вугілля (від довгополумяного до антрацитів). Пласти камяного вугілля малопотужні товщиною 40 - 70 см. Урайоні виявлено родовища природного газу у Червонокопівську, Славяносербську, Борівському, Співаківському, Кружилівському. Є 21 газоперспективна площа.
У басейні річок Кальміус і Торець (Донецька область) та Айдар і Деркул (Луганська облась) знайдено родовища бурих залізняків непромислового значення.
Донецький регіон має запаси наступних корисних копалин: кам'яної солі, вапняків, високоякісної крейди, вогнетривкі глини, цементного мергелю.
Кількість опадів - 500 - 600 мм., водні ресурси регіону не забезпечують потреб у водній промисловості, сільського господарства, населення.
На січень 1995 року розвідано 52 площі для будівництва нових шахт. Чисельність населення Донецького економічного району складає понад 8,2 млн. чол. (89,1% міського населення).
Працює 21 виробниче об'єднання з видобутку вугілля, які включають 214 шахт.
Електроенергію в основному виробляють ДРЕС (Вуглегірська, Словянська, Миронівська, Міусинська, Лисичанська та ряд інших).
У Маріуполі розміщені підприємства чорної металургії. Заводи кольорової металургії розміщені у Катянжинові - "Укрцинк", Микитові - ртутний комбінат, Артемівську - завод обробки кольорових металів, Торезьку - завод твердих сплавів та "Донецьквторкольормет".
Також у регіоні розміщені підприємства гірничохімічного комплексу та коксохімічне виробництво.
Машинобудівний комплекс регіону включає наступні підприємства:
ВО "Новокраматорський машинобудівний завод";
Горлівський машинобудівний завод;
Маріупольський завод важкого машинобудування;
ВО "Луганський тепловозобудівний завод";
Ряд інших.
Виділяють наступні промислові вузли:
Донецько - Макіївський (вугільна, металургійна, коксохімічна, машинобудівна, металообробна промисловість);
Горлівсько - Єнакієвський (вугільна, металургійна, машинобудівна, хімічна, енергетична галузі);
Краматорсько - Славянська (машинобудівна, металургійна, хімічна, енергетична, соляна, промисловість будівельних матеріалів);
Торезо - Снижнянський (вугільна, електротехнічна, легка, будівництво);
Красноармійсько - Маріупольський (чорна металургія, машинобудування, рибоконсервна промисловість);
Луганський (машинобудування, легка, харчова галузі);
Стаханово - Алчевський (вугільна, металургійна, машинобудівна);
Краснолуцько - Антрацитівський (вугільна, машинобудівна);
Свердловсько - Ровенківський та Краснодонський (вугільна).
Сільське господарство представлене зерновими культурами та тваринництвом (північна зона - розвинене зернове господарство, соняшник, молочно - мясне скотарство, свинарство, птахівництво; центрально - південна зона - приміська спеціалізація).
Регіон має 2487км. залізничних колій, довжина автошляхів - 13600 км., газо - нафтопроводи, продуктопроводи.
Екологічні проблеми: дефіцит чистої води, запиленість, загазованість, посухи, пилові бурі.
Придніпровський економічний район
Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської та Запорізької областей. Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції.
Клімат - помірно - континентальний. Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. тонн. Залізна руда є у Оріхові, Павлограді, Чортоницьку, Жовтих водах.
Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. тонн камяного вугілля. Придніпровський район має поклади бурого вугля, нафти, природного газу, бокситів.
Грунтово - кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства , а родовища корисних копалин - розвитку промисловості. У Придніпров'ї поєднується розвиток важкої індустрії та харчової промисловості. Провідними галузями є наступні:
Залізорудна;
Марганцеворудна;
Чорна металургія;
Машинобудівна;
Хімічна.
Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.
Сільське господарство Придніпров'я виробляє 20% виробництва пшениці, 25% - кукурудзи, 35% - соняшнику, 14% - овочів, 14% - м'яса, 15% - молока, 20% - вовни від загальнодержавного.
У Придніпров'ї розвинені всі види транспорту. Через регіон зєднується Криворізький басейн з Донбасом, СНД, портами Чорного і Азовського морів.
Експортується продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машинобудування, будівельних матеріалів, сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль у інші регіони, СНД, країни Європи, Азії, Африки.
Сформовані наступні промислові вузли:
Криворізький (залізорудна промисловість, гірничорудне машинобудування, легка і харчова промисловість);
Дніпродзержинський (металургія, хімічна, машинобудівна, харчова, легка промисловість);
Дніпропетровський (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка, меблева та будівельних матеріалів).
Іде процес формування ряду інших промислових вузлів. Екологічна ситуація у регіоні є однією з найгостріших у світовому порівнянні.
Східний економічний район
Східний економічний район включає Полтавську, Сумську та Харківську області з населенням понад 6,3 млн. чол. Та площею 83,9 тис. км2.
Це індустріально розвинений район з вигідним економіко - географічним положенням. На промисловість припадає 75% валового продукту регіону. Він займає третє місце за розвитком промисловості та вартістю основних виробничих фондів, де зосереджено 20% машинобудування України.
Даний район характеризується сприятливими природнокліматичними умовами, значними запасами корисних копалин. 65,9% населення проживає в містах, що пояснюється наявністю інтенсивного сільськогосподарського виробництва.
Основними галузями є машинобудування, металообробна, харчова, хімічна, легка промисловість. Машинобудування виробляє 35% валової продукції регіону. Зосереджено машинобудування у Харкові (енергетичне і електротехнічне), Полтаві (завод електротехнічних виробів, газорозрядних ламп), Глухів (електронні та агрегатні вузли), Кременчук (транспортне машинобудування), інші. За машинобудуванням за ступенем важливості ідуть харчова та легка промисловість. Розвинені будівництво, газова, деревообробна, меблева промисловості. Ведеться інтенсивне сільськогосподарське виробництво на 5959,9 тис. га земель. Довжина залізниць - 3198км., автомобільних доріг (з твердим покриттям) - 7,0 тис. км. У районі розвинута невиробнича сфера та рекреаційний комплекс.
Центральний економічний район
До Центрального економічного району належить Київська, Кіровоградська та Черкаська області.
У районі є потужний природно - ресурсний потенціал. Район в цілому бідний на рудні ресурси. Є сприятливі умови для розвитку аграрного сектора.
Індустріально - аграрний комплекс спеціалізується на обробній промисловості. Базою розвитку обробної галузі є паливно - енергетичний комплекс, зокрема електроенергетика.
Розвинена хімічна, нафтохімічна, мікробіологічна, промисловість будівельних матеріалів. Спеціалізованими галузями є легка та харчова промисловість.
Легка промисловість забезпечується місцевою сировиною, діють ряд льонокомбінатів. У Києві працює ватно - ткацька фабрика, Київський та Дарницький шовкові комбінати, трикотажне об'єднання "Киянка", швейне об'єднання "Україна" і "Каштан".
Частка промисловості становить понад 60% у валовій продукції регіону. Розвинуто сільськогосподарське машинобудування у Кіровограді ("Червона Зірка") та об'єднання "Азот" у Черкасах.
Хімічне устаткування виробляють у Києві, Фастові, екскаватори - Бородяша, Київ; верстати - Київ. У Києві виробляють літаки, річкові судна, мотоцикли та ін.
Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Миронівка, Шевченкове, Знамянка. Найбільші аеропорти розміщені у Борисполі та Жулянах.
Поліський економічний район
До Поліського економічного району входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Природно - кліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Проживає 93 - 94% етнічних українців.
У районі розвинуті харчова та легка промисловості, машинобудування, металообробна промисловість.
У Луцьку розміщений завод електроапаратури, приладобудування, автомобільний завод; у Рівному - завод приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування, завод з виготовлення запасних частин для тракторів, виробниче об'єднання "Азот". У Чернігівському промисловому вузлі зосереджені підприємства хімічної, харчової, легкої промисловості. У Бердичеві знаходиться єдиний в Україні солодовий завод, Чернігові - взуттєва, шкіряно - взуттєва фабрики.
У регіоні розвинута легка та харчова (м'ясна, молочна, крохмале - патокова та ін.) галузі промисловості.
Найголовнішими транспортними вузлами є Ковель, Здолбунів, Рівне, Житомир, Чернігів. На експорт в основному ідуть будівельні матеріали, цукор, консерви, а імпортуються паливо, чорні метали, прокат.