Geum.ru

Donetsk compartment of shevchenko scientific society

Вид материалаДокументы

Содержание


Документи надзвичайних комісій і органів державного політичного управління у фондах місцевих органів самоврядування державного а
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ДОКУМЕНТИ НАДЗВИЧАЙНИХ КОМІСІЙ І ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО ПОЛІТИЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ФОНДАХ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ



Надзвичайні комісії (НК) та органи Державного Політичного Управління (ДПУ) залишили дуже великий і трагічний слід в історії нашої країни. Об’єктивне вивчення їх діяльності стало можливим лише в останні десятиріччя. Окрім праць Л.М.Маймескулова, А.І.Рогожина, В.В.Сташиса, концепція яких базується переважно на засадах радянської історіографії [1], з’явилися праці І.Біласа, В.В.Ченцова, З.Г. Лихолобової, В.М.Нікольського, в яких ґрунтовно досліджено процес формування, нормативного забезпечення діяльності органів НК-ДПУ, її напрямки та зміст. У них оцінка НК-ДПУ дається з нових позицій. Діяльність цих органів на території Донбасу досліджують В.М.Нікольський, частково – О.К.Міхеєва [2]. Більшість авторів зосереджують увагу переважно на діяльності ДПУ-НКВС-КДБ починаючи з другої половини 20-х років, базуючись при цьому на матеріалах архівів СБУ.

У процесі роботи з фондами місцевих органів самоврядування Донбасу першої половини 20-х років та їх підрозділів, що зберігаються в Державному архіві Донецької області, автором також виявлено низку документів НК-ДПУ. У 20-ті роки надзвичайні комісії, а потім відділи ДПУ, за нормативними документами, були підрозділами місцевих виконавчих комітетів, їх документи складали частину діловодства виконкомів, разом з яким відкладалися в архівах. Частина документів НК-ДПУ, правда дуже незначна, залишилася в фондах місцевих рад. Отже, метою нашої статті є аналіз цього комплексу документів.

Найзначніша за обсягом група документів НК-ДПУ відклалася в фонді Донецького губернського виконавчого комітету, окремі документи також знаходимо в фондах повітових виконавчих комітетів, повітових та окружних управлінь робітничо-селянської міліції, відділу юстиції Донецького губернського виконкому, Донецької губернської робітничо-селянської інспекції. За видовими ознаками ці матеріали можна віднести до діловодної документації. Переважну частину її становлять звітні (звіти, доповіді) та інформаційні (зведення, інформаційні бюлетені) документи надзвичайних комісій та відділів ДПУ різного рівня, помічені грифом “таємно”, є також інструкції, штатні розклади. Хронологічні рамки документів – 1920-1923 рр. (переважна частина відноситься до 1921-1922 рр.).

За постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) від 30 травня 1919 р., окремі положення якої діяли в 1920-1921 рр., місцеві надзвичайні комісії й політбюро створювалися на правах відділів виконавчих комітетів і діяли на принципах подвійного підпорядкування – місцевим радам і НК. Губернський і повітові виконкоми мали право обирати та відкликати їх членів (голови НК після цього затверджувалися Центральним правлінням НК з боротьби з посадовими злочинами при Раді Народних Комісарів (РНК) УРСР), затверджували їх кошториси. Місцеві надзвичайні комісії звітували про свою роботу перед ними та з’їздами рад. Виконкоми, окрім того, мали право зупиняти вироки місцевих НК до затвердження вищою інстанцією. Вони також контролювали діяльність надзвичайних комісій через відділи юстиції і ревтрибунали, які перевіряли становище місць позбавлення волі при НК, їх слідчу діяльність, законність арештів та умови утримання арештантів, і через Робітничо-Селянські Інспекції (РСІ) – при них існували спеціальні бюро скарг, ними проводилися ревізії та перевірки [3].

Виявлені документи засвідчують, що після встановлення радянської влади в Донбасі надзвичайні комісії почали діяти одними з перших. Донецька губернська НК була створена вже в січні 1920 р. Їй підпорядковувалися особливі відділи при районних ревкомах. У березні 1920 р., відповідно до постанови ВУЦВК, особливі відділи були ліквідовані. Замість них створювалися політбюро, які діяли при повітових управліннях міліції, залишаючись органами губернської НК. Така структура надзвичайних органів була в усіх повітах окрім Таганрозького й Маріупольського, де від самого початку діяли повітові надзвичайні комісії. Восени 1921 р. НК діяли в усіх повітах Донбасу, окрім Дебальцевського, Юзівського та Слов’янського, де залишалися політбюро. Повіти складалися з дільниць, в які посилалися уповноважені повітових комісій. Уже в червні 1920 р., як свідчить звіт Бахмутського політбюро, в повіті й місці працювала мережа інформаторів [4]. Документи дозволяють встановити також внутрішній устрій надзвичайних комісій та їх підрозділів. Губернська НК, що її очолював К.М.Карлсон, у 1921 р. складалася з адміністративного, секретно-оперативного, воєнно-цензурного відділів, відділу з боротьби з бандитизмом, реєстраційно-статистичної частини, а також груп – воєнної, об’єднаної, з боротьби з розкраданням вугілля. Штатним розкладом передбачено було також посади особливо уповноважених губНК. Подібну структуру мали повітові НК. Політбюро складалися зі структурно-слідчої, інформаційної, оперативної частин і секретаріату [5].

За матеріалами, які є в нашому розпорядженні можна зробити висновок про те, що надзвичайні комісії, наділені дуже широкими повноваженнями, не брали до уваги перераховані вище права місцевих органів влади щодо контролю за їх діяльністю. Вони конфліктували з юридичними відділами і виконкомами за “сфери впливу”, не рахувалися з їх вимогами щодо законності утримання арештованих і, навіть, їм самим загрожували арештами [6]. Ситуація загострилася настільки, що в червні 1921 р. РНК УСРР звернувся до повітових виконкомів Донецької губернії з вказівкою на надто сильні розбіжності, що спостерігалися між виконкомами, парткомами, органами НК і міліції, які намагалися вийти з під контролю місцевих органів влади. Усім вищеназваним органам наказувалося беззастережно і негайно виконувати всі розпорядження виконкомів і про всі випадки конфліктів подавати інформацію в центральні республіканські установи [7].

Розглядаючи процес складення апарату НК у Донбасі, треба відзначити, що ці органи в Україні створювалися за взірцем Всеросійської надзвичайної комісії. Усі нормативні документи, що регулювали їх діяльність, були російськими або скопійованими з них. До того ж, розуміючи складне політичне становище в Україні, російське партійне та державне керівництво намагалося зміцнити апарат НК республіки перевіреними кадрами. Для цього в 1919-1920 рр. у найбільш важливі регіони республіки, зокрема Донбас, посилалися групи російських чекістів. К.М.Карлсон, наприклад, що очолював Донецьку губернську НК з грудня 1920 р., латиш за національністю, член партії з 1905 р., протягом 1918-1919 рр. працював головою Казанської надзвичайної комісії [8].

Самі більшовики, до того ж, не приховували, що “надзвичайні комісії створені, існують і працюють лише як прямі органи партії, за її директивами та під її контролем” [9]. За наказом ВНК від 6 травня 1920 р. працівники надзвичайних комісій повинні були підтримувати тісний зв’язок з партійними органами. За директивним листом ЦК РКП(б), прийнятим до керівництва Всеукраїнської Надзвичайної Комісії (ВУНК), на всі відповідальні посади призначалися тільки комуністи. НК систематично звітували перед парткомами, керівні партійні працівники запрошувалися на засідання їх колегій з ухвальним, а потім – з вирішальним голосом. Дії органів НК, що мали важливе значення, розглядалися й у разі потреби затверджувалися парткомами [10]. Донецький губком, наприклад, протягом 1921-1923 рр. видав майже ідентичні за змістом таємні обіжники про сприяння роботі надзвичайних комісій з боку кожного комуніста та про обов’язок відповідальних співробітників регулярно через секретарів парткомів надавати органам ДПУ інформацію з питань, які їх інтересували [11].

Парткоми також мали право брати на поруки заарештованих НК комуністів і через своїх представників брати участь у слідстві. Підтвердженням цього є розпорядження бюро Маріупольського парткому повітовій НК: справи на відповідальних працівників без попереднього розгляду й погодження з комітетом партії не порушувати (1922 р.) [12].

У компетенцію надзвичайних комісій України в 1920-1921 рр. входила боротьба з контрреволюцією, спекуляцією, посадовими злочинами й бандитизмом. Вони мали право на ведення розшукових, слідчих і бойових дій, були наділені адміністративним, а головне, судовими повноваженнями, зокрема, засуджувати аж до розстрілу після прискореного слідства й за відсутності судового процесу. Отже, комуністична партія у вигляді НК мала в своєму розпорядженні силовий орган із функціями політичної поліції, за допомогою якого придушувалися будь-які спроби опору її політичному пануванню [13].

Сказане вище підтверджують документи, що збереглися в фондах місцевих рад Донбасу. Використовуючи їх інформаційні можливості, спробуємо висвітлити напрямки діяльності надзвичайних комісій Донецької губернії.

У березні 1922 р., перед реорганізацією, у складі губернської НК були секретно-оперативний, особливий, адміністративно-розпорядчий і загальний відділи. Секретно-оперативний відділ включав воєнно-цензурне, інформаційно-довідкове, політичне відділення, економічну секцію, агентурний, оперативний, реєстраційно-статистичний підвідділи, а також підвідділ боротьби з бандитизмом [14]. Воєнно-цензурне відділення здійснювало перлюстрацію листів усіх груп населення і організацій, занесених до списку губНК і мало філії в Маріуполі й Таганрозі. У червні 1921 р. в його складі працювало 36 співробітників, які мали проглядати 3-4 тис. листів щоденно. У березні 1922 р. ними було переглянуто 42314 листів і 31525 телеграм, з яких затримано 11 листів, переданих до інформаційної частини [15].

Економічну секцію було організовано в серпні 1921 р. для боротьби зі спекуляцією, посадовими злочинами, “шкідниками” на виробництві. Враховуючи особливості Донбасу, як великого промислового регіону, у складі секції було створено 11 груп – за галузями промисловості й відділами губернського виконкому, зокрема, групи, що наглядали за роботою раднаргоспу, санітарного та земельного відділів. Звіти губернської НК про діяльність цієї секції містять цікавий матеріал, який стосується роботи місцевих виконкомів, їх підрозділів й часто відрізняється від їх власної інформації. Так, у вересні 1921 р. було порушено справу проти адміністрації та спеціалістів губернського земельного відділу на чолі з завідувачем, що їх звинувачували в розкраданні трьох вагонів посівного матеріалу, який вони обміняли на обмундирування, а також продукти для співробітників; у розкраданні продовольства обвинувачувалися також співробітники продовольчих органів, РСІ, відділів соціального забезпечення, дитячих будинків, які були в жахливому стані [16].

У боротьбі з розкраданням державної власності головна увага НК Донбасу була зосереджена на початку 20-х років на охороні палива. Голова Донецької губернської надзвичайної комісії з грудня 1921 р. особисто відповідав перед губвиконком та Центральним правлінням кам’яновугільної промисловості за боротьбу з розкрадання вугілля та його охорону. За три місяці 1921 р. органи НК Донбасу конфіскували у розкрадачів 4,5 млн. п. вугілля [17].

У той же час, надмірно активна боротьба НК зі “шкідниками” на виробництві (спеціалістами) стала заважати налагодженню нормального функціонування промисловості Донбасу. О.К.Михеєва в своєму дослідженні наводить два майже ідентичних за змістом документа, виданих губернською надзвичайною комісією на підставі наказів ВНК у 1920 і 1921 рр., які відклалися в фонді Донецького губвиконкому. Вони стосуються дій повітових надзвичайних комісій проти спеціалістів, які обвинувачувалися в контрреволюційній діяльності в період перебування білої армії й арештовувалися. НК пропонувалося скоротити арешти і негайно звільнити арештованих за вказаними мотивами під поручительство відповідальних комуністів [18].

Зведення й звіти Донецької губернської НК за 1921-1922 рр., зокрема політичного та інформаційно-довідкового відділень секретно-оперативного відділу, засвідчують також, що надзвичайні комісії ретельно втілювали в життя вказівки комуністичної партії щодо витіснення з політичної арени держави усіх інших політичних партій [19]. У ці роки систематичний контроль було встановлено не тільки за іншими, окрім комуністів, партійними групами, що діяли в Донбасі, а за кожним, хто навіть колись належав до іншої партії. У березні 1922 р. в складі політичного відділення було 5 груп. Група, що стежила за меншовиками, розробляла старі матеріали РСДРП(м), розшукувала адреси її членів у Донбасі, брала їх на облік. І, хоча за її даними, спільних дій меншовиків не спостерігалося, серед них, за директивою ВУНК, у березні 1922 р. було проведено масові обшуки й арешти. Як написано у звіті: “произведено изъятие меньшевиков, по Бахмутскому уезду – 21 человек»[20]. Інші групи таким же чином наглядали за представниками партій есерів, УКП, брали на облік представників духовенства, релігійних громад, колишніх офіцерів, титулованих осіб тощо. Ними були заслані “сексоти” в Українську комуністичну юнацьку спілку, що діяла в Бахмуті. Окрім того, на облік бралися всі культурні організації, що діяли не під керівництвом комуністів: товариство толстовців, “Есперанто” та ін. [21]

Окремо слід звернути увагу на участь НК у “боротьбі з бандитизмом”, фактично – в придушенні селянського опору більшовицькому режиму, пик якого прийшовся на 1921 р. Оскільки Донбас був одним із важливіших для російського керівництва регіонів, до того ж, одним із найбільш “бандитських”, сюди два рази приїздив Ф.Е.Дзержинський, особисто знайомий із К.М.Карлсоном. Донецька губНК у березні 1921 р. була поповнена групою чекістів, направлених особисто головою ВНК. У лютому 1921 р. була сформована Донецька дивізія ВУНК, яка мала в своєму розпорядженні бронепоїзд [22]. Крім того, за постановою Постійної наради по боротьбі з бандитизмом при РНК УСРР, у квітні 1921 р. Донецькій губНК було повністю передано керівництво цією справою в губернії. У зв’язку з цим посилювалося постачання військ ВУНК у Донбасі, сюди посилалися спецінструктори для організації сільської розвідки, командирувалися нові працівники-чекісти [23].

Таємні зведення губернської надзвичайної комісії містять не тільки перелік операцій щодо знищення “селянського бандитизму”, вони також відобразили досить реалістичну оцінку цього явища її працівниками як “селянського повстанського руху”, обумовленого незадоволенням селян політикою радянської влади [24]. Найбільш загрозливими при цьому вважалися не великі з’єднання, а дрібні місцеві банди. Вони складалися з місцевих селян, які “сьогодні працюють в полі, а завтра беруть прихованого коня та йдуть у бандити” [25].

На боротьбі саме з такими “бандитами” зосередила увагу Донецька надзвичайна комісія. Губернію було розподілено на райони та дільниці з уповноваженими й мережею інформаторів і “сексотів”. Найбільш бандитськими вважалися Слов’янський, Старобільський, Гришинський і Бахмутський повіти [26]. Про методи боротьби з “селянським бандитизмом” (у зведеннях він називався політичним бандитизмом) працівники надзвичайних комісій доповідали в зведеннях і звітах. У червні 1921 р. селах Боровеньки і Варварівка Старобільського повіту за відмову їх мешканців видати дезертирів і “бандитів” були оточені й обстріляні з гармат. У цих селах були розстріляні “злісні бандити”, їх майно було конфісковане. У с.Волкодавово було спалено п’ять хат, що належали “бандитам”. Через застосування подібних заходів, за доповіддю К.М.Карлсона на IV губернському з’їзді рад, у Старобільському повіті протягом трьох тижнів було спіймано 420 дезертирів, “викачано” 230 п. зерна і 400 п. дров. Така політика, за його словами, дала найкращі результати також у Маріупольському та Слов’янському повітах. Для вдосконалення цієї методи голова губНК запропонував організувати кругову поруку селян, які приховували “бандитів” [27].

Треба відзначити, що дії чекістів мали нормативну базу – “Коротку інструкцію щодо боротьби з бандитизмом”, затверджену РНК УСРР і ЦК КП(б)У 8 грудня 1920 р. Окрім того, у квітні 1921 р. наказом губернської НК, відповідно до телеграми ВУНК, її підрозділам надавалося право брати заручників, здебільшого з “куркулів”, що мали авторитет серед населення, родичів “бандитів” і підозрілих осіб. Такі випадки, однак, мали місце і до цього наказу: в грудні 1920 р., в ході придушення повстання селян сл.Ново-Велянської Старобільського повіту, переважно бідняків і середняків, було взято 21 заручник [28].

Одночасно з селянським повстанським рухом на території України, зокрема в Донбасі, діяла велика кількість кримінальних банд, які нещадно грабували населення, користуючись відсутністю міцної влади на місцях. Підрозділи НК боролися і з цим різновидом бандитизму. Справи, пов’язані з кримінальними злочинами, вони після проведення слідчих дій, передавали до ревтрибуналів. Документи Донецької НК, в той же час, засвідчують, що кримінальним бандитизмом промишляли й самі чекісти. У звіті губернської надзвичайної комісії за березень 1922 р. міститься інформація про те, що в Луганському повіті було затримано бандитів, які пограбували касира (вкрали 30 млн. крб.). Виявилося, що цими бандитами були військовослужбовці 16-ї Богучарської бригади Донецької дивізії НК на чолі з командиром роти [29].

У документах надзвичайних комісій Донбасу є також відомості про створення за їх участю інших органів для боротьби з бандитизмом, які мали надзвичайні повноваження – військових нарад, надзвичайних трійок. Маріупольська надзвичайна трійка, наприклад, була створена в червні 1921 р. за постановою президії повітового виконкому, складалася з голови НК, завідувача юридичного відділу й голови парткому. Вона мала право засуджувати арештованих аж до розстрілу. Це право надавалося постановою РНК України від 19 травня 1921 р. Голова Маріупольської НК Д.Я.Патрушев за “велику та успішну чекістську діяльність” у 1921 р. колегією ВУНК був нагороджений іменним годинником [30].

Окрім інформації про власну діяльність, у звітах і зведеннях надзвичайних комісій Донецької губернії знаходимо відомості й досить відверту оцінку ситуації щодо найважливіших проблем життя регіону: бандитизм, продрозкладка й продподаток, голодомор, ставлення різних верств населення до радянської влади. Їх збирали інформаційно-довідкові відділення через інформаторів і “сексотів”, що діяли майже на всіх підприємствах, в установах і організаціях. Так, голова губНК К.М.Карлсон ще в серпні 1921 р., мав достатньо реалістичну інформацію про причини, що гальмували реалізацію продподатку в губернії, в даному випадку – в Старобільському повіті: 1) надмірно висока ставка продподатку, яка рахувалася виходячи з урожайності 30-35 п. зернових з десятини (в дійсності не перевищувала 15-20 п.); 2) помилки при розрахунках розміру податків на одне господарство; 3) відсутність точної вказівки центру про розміри допустимої заміни зернових іншими культурами. В іншому зведенні по цьому повіту відзначалося, що продзагони, грабують селян, не рахуючись з їхніми прибутками, забирають все, що впаде в око – продукти, одяг (наводився приклад дій продгрупи Берзіна). Подібна ситуація констатувалася і в інших повітах. Водночас, у цих же документах перелічуються військові підрозділи, що “допомагали” збирати податок, застосовуючи при цьому зброю, арешти, заручників, і наводиться кількість “викачаних” продуктів [31].

Поряд із відомостями про ситуацію з продподатком і методи його викачування міститься докладна інформація про поширення голоду в губернії. На відміну від документів місцевих виконкомів, які влітку 1921 р. повідомляли лише про посуху та неврожай, губНК вже в червні цього року доповідала про масове захворювання на цингу, пов’язане з недоїданням і збільшення хворих на холеру. У зведеннях за лютий, березень 1922 р. знаходимо докладну характеристику ситуації по кожному повіту Донецької губернії, інформацію про заходи з боротьби з голодом, що запроваджувалися місцевою владою. При цьому відверто констатується, що тільки внутрішніми ресурсами губернія з голодом не впорається, потрібна реальна допомога від центру (надруковано великими літерами), яка до цього була незначною порівняно з масштаби лиха [32].

Документи надзвичайних комісій містять також аналіз ставлення різних верств населення до радянської влади. Так, у звітах губНК за січень-лютий 1921 р. констатується негативне ставлення до комуністичної партії та влади не тільки селян, а і робітників, які вважали, що радянська влада побудована на гноблені робітників і селян, обкраданні останніх, а працівники рад “займаються лише шкурними питаннями”. Радянська влада потрібна, вважали вони, але інша. Поряд з цим міститься інформація про страйки на підприємствах губернії [33].

У зв’язку з переходом до НЕПу в діяльність надзвичайних комісій було внесено деякі зміни. Місцевих органів НК стосувалася постанова ЦВК та РНК УСРР від 19 листопада 1921 р., за якою повітові політбюро мали право тільки на слідчі дії, не користуючись правом винесення вироків [34]. Постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 р. ВУНК та її місцеві органи ліквідувалися. Замість них створювалися Державне політичне управління, яке мало відділи при губвиконкомах та уповноважених при повітових виконкомах. За наступним положенням про ДПУ УСРР від 13 серпня 1924 р., воно переходило в ведення РНК УСРР, його місцевими органами залишалися відділи при губвиконкомах [35].

Головним результатом цієї реформи було звільнення органів ДПУ від розглядання кримінальних справ, а в справах стосовно злочинів проти радянської влади вони мали право лише на слідчі дії з обов’язковим подальшим розгляданням їх у судовому порядку. І.Білас, який дослідив діяльність органів НК-ДПУ в 1917-1953 рр., вважає, що ця реформа була тактичним кроком більшовиків, пов’язаним із міжнародною обстановкою. Він наводить низку постанов, ухвалених у 1922-1923 рр. і пізніше, які свідчать про поступове поширення репресивних прав ДПУ: надання їм права позасудової розправи, включаючи розстріл, стосовно осіб, звинувачених у збройних пограбуваннях, виробництві фальшивих грошей; права виселення за кордон в адміністративному порядку осіб, причетних до контрреволюційних виступів (їх коло в наступних постановах постійно поширювалося); права забороняти “соціально небезпечним особам” проживання в великих населених пунктах [36].

Нечисленні матеріали про діяльність ДПУ в Донбасі в 1922-1923 рр. засвідчують, що характер їх роботи не змінився. Донецький губвідділ ДПУ звітував VI губернському з’їзду рад (січень 1923 р.) про усунення з ряду підприємств (заводи Химвугілля, Луганський паровозобудівний, шахти тощо) меншовиків та есерів, які підозрювалися в керівництві страйками; притягнення до суду керівництва Святогірського й Старобільського монастирів; знищення “підпільних контрреволюційних монархічних і петлюрівських організацій” у Шахтинському, Лисичанському й Таганрозькому округах; боротьбу з крадіжками вантажів на залізниці [37]. Окрім того, органи ДПУ боролися з фальшивомонетниками, конфіскували в торговців книги, заборонені цензурою, стежили за діяльністю місцевих рад, особливо на селі [38].

Про атмосферу, яка поступово складалася в радянських установах, на підприємствах завдяки діяльності органів ДПУ вже в першій половині 20-х років, свідчить донос, ймовірно, інформатора, про святкування співробітниками відділу праці Маріупольського окрвиконкому річниці Жовтневої революції в 1923 р., в якому брали участь голова виконкому С.Мишкін і секретар парткому О.Поляков: “...з танцями, без дозволу політконтролю. При цьому там була й випивка; можна впевнено стверджувати, що більшість була п’яною та говорила все, що приходило в голову” [39].

Таким чином, незважаючи на те, що комплекс документів НК-ДПУ в складі фондів місцевих рад Донецької губернії зовсім невеликий, він має достатньо широкі інформаційні можливості. Проаналізовані документи переважно відображають діяльність надзвичайних комісій у 1921-1922 рр. Вони дають можливість дослідити процес створення та реорганізації органів НК, їх внутрішню структуру, взаємини з органами самоврядування й партійними комітетами, а також основні напрямки діяльності. Декілька документів стосуються діяльності відділів ДПУ в 1923-1924 рр. Документи НК-ДПУ містять також інформацію з таких проблем історії нашого регіону початку 20-х років ХХ ст., як діяльність інших партій, селянський опір владі, голодомор 1921-1923 рр., діяльність місцевих органів самоврядування, страйки, ставлення різних верств населення до влади.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Всеукраинская Чрезвычайная комиссия (1918-1922). – Харьков, 1990. – 346 с.
  2. Білас І. Репресивно-каральна система України (1917-1953 рр.). В 2-х т. – К., 1994. – Т.1. – 256 с.; Ченцов В.В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. – Тернопіль, 1999. – 481 с.; Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичнірепресії кінця 30-х років в Україні. – Донецьк, 2001. – 145 с.; Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 20-х – 1950-ті рр..). – Донецьк, 2003. – 624 с.;Міхеєва О.К. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1919-1929). – Донецьк,2004. – 248 с.
  3. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). – Ф.Р-1146. – Оп.1. – Спр.25. – Арк.1; спр.50. – Арк.160; спр.52. – Арк.72; оп.2. – Спр.4. – Арк.18; спр.11а. – Арк.93-104; спр.19. – Арк.22-27; спр.89. – Арк.8-96; Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.107-110, 143-155.
  4. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.27. –Арк.7; Спр.95. – Арк.216,264,346; Ф.Р-1527. – Оп.2. – Спр.7. – Арк.147; Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.58,60,62.
  5. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.58. – Арк.268; Ф.Р-1527. – Оп.2. – Спр.7. – Арк.147; Ченцов В.В. Згадана праця. – С.36-37.
  6. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.26. – Арк.48; ф.Р-1527. – Оп.2. – Спр.7. – Арк.122; ф.Р-1167. – Оп.1. – Спр.96. – Арк.44.
  7. Михеєва О.К. Згадана праця. – С.106.
  8. Білас І. Згадана праця. – Т.1. – С.67; Золотарьов В.А., Шаповал Ю.І. К.М.Карлсон// Український історичний журнал (далі УІЖ). – 1996. – №1. – С.
  9. На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК. – К., 1971. – С.43.
  10. Ченцов В.В. Згадана праця. – С.29; Білас І. Згадана праця. – С.63; ДАДО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.431. – Арк..228.
  11. Державний архів Луганської області (далі ДАЛО). – Ф.П-34. – Оп.1. – Спр.2. – Арк.11; ДАДО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.375. – Арк.14.
  12. Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.97; ДАДО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.1016. – Арк.11.
  13. На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК. – С.178-179; Кульчицький С.В. УРСР в добу “воєнного комунізму” (1917-1920). – К., 1994. – С.38.
  14. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.1. – Спр.52. – Арк.86-93.
  15. Там само. – Оп.2. – Спр.11а. – Арк.11; спр.52. – Арк.87.
  16. Там само. – Спр.2. – Арк.26-27; Спр.11а. – Арк.7, 97-99.
  17. ДАДО. – Ф.Р-1147. – Оп.1. – Спр.35. – Арк.51; На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК. – С.222-224; Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.308.
  18. Михеєва О.К. Згадана праця. – С.104-105.
  19. Ченцов В.В. Згадана праця. – С.292.
  20. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.1. – Спр.52. – Арк.87-89; оп.2. – Спр.11а. – Арк.102-103; спр.19. – Арк.24-25,47; Спр.89. – Арк.8,11,38.
  21. Там само. – Оп.1. – Спр.52. – Арк.72, 87-89; оп.2. – Спр.11а. – Арк.103-104.
  22. Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.278;
  23. На защите революции. Из истории Всеукраинской ЧК. – С.285-286.
  24. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.11а. – Арк.38-40, 93.
  25. Там само. – Спр.86. – Арк. – 39; спр.85. – Арк.107.
  26. Там само. – Спр.11а. – Арк.9-10; Спр.86. – Арк.40.
  27. Там само. – Спр.86. – Арк.42-43; Спр.11а. – Арк.9-11
  28. Там само. – Спр.11а. – Арк.33; Спр.19. – Арк.25; Ченцов В.В. Згадана праця. – С.180,185.
  29. Там само. – Оп.1. – Спр.52. – Арк.90; оп.2. – Спр.140. – Арк.2зв.; Ченцов В.В. Згадана праця. – С.180.
  30. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.1. – Спр.30. – Арк..434; оп.2. – Спр.91. –Арк..82; Ченцов В.В. Згадана праця. – С.190; Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.307.
  31. ДАДО. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.95. – Арк.28,130-131,167зв,171,180,198,272,273.
  32. Там само. – Спр.11а. – Арк.38; спр.89. – Арк.27-40.
  33. Там само. – Спр.11а. – Арк.38,38зв; спр.19. – Арк.22.
  34. Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Згадана праця. – С.116.
  35. Білас І. Згадана праця. – Т.2. – С.112-114.
  36. Там само. – Т.1. – С.79,87-89; Т.2 – С.112-114.
  37. Отчет Донецкого губернского исполкома Советов Робочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов за 1922 г. VI губернскому съезду Советов Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов. – Бахмут, 1923. –С.24-28.
  38. ДАДО. – Ф.Р-327. – Оп.2. – Спр.3. – Арк.24; ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.234. – Арк.411,518; ф.Р-1454. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.112,134.

Там само. – Ф.Р-1146. – Оп.2. – Спр.234. – Арк.165.


ББК 79.3