М. П. Драгоманова Кафедра мови та методики викладання в початковій школі Творче розмаїття Нестандартні урок

Вид материала

Содержание

Дві хмаринки
Казка про Гусеницю-потвору та Махаона-красеня
Лиса та ягоди
Притча про Тарасову вербу
Усім матерям
Пісенька про літо

Подобный материал:

1 2 3 4 5

Дві хмаринки

(Римар-Кученко Г.)

Летіли дві хмаринки, привіталися, розговорилися.

- Бачиш, он унизу Даринчині квіти?

- Бачу. Не политі сьогодні – геть пропадуть. Та мені шкода своїх дощинок-краплинок. Я ще мало їх назбирала. Виллю – розтану сама.

А перша нічого не сказала. Хлюпнула дощинками-веселинками на чарівні гладіолуси, ніжні троянди, різнобарвні айстри – і ожив квітничок.

Так добра хмаринка врятувала Даринчині квіти, хоч сама...зникла...

Казка про Гусеницю-потвору та Махаона-красеня

(Бондарева А.)

Колись дуже давно, коли усі тварини та комахи вміли розмовляти так само, як і люди, жила собі на одному дереві Гусениця. Це було потворне, сіре створіння з кількома парами ніг та великим ненажерливим ротом. Вона ніколи не залишала своє дерево і не знала, що знаходиться поза межами її домівки. Але інколи її цікавив світ, тоді вона вилізала на самий верхній листочок дерева і дивилася на синє безкрає небо, яскраво-жовте сонечко, білі хмаринки: «І який же світ великий, а його ніколи не пізнаю, бо тільки й можу перелазити з листочка на листочок».

Якось так сталось, що одного разу на це дерево сів Горобчик. Він побачив Гусеницю, яка досить уважно придивлялася до хмаринок. Не сподобалася вона Горобчику.

- Гей, потворо! Як ти можеш жити на цьому світі? Ти така огидна! Краще я тебе з’їм, щоб ти не паскудила собою цей чудовий світ!

Та тільки Горобчик хотів схопити Гусеницю, як вона згорнулася в клубочок і впала на землю, далеко-далеко від своєї домівки. Довго лежала потвора на землі. Вона вже думала, що померла так і не побачивши весь цей світ у повній його красі.

Пройшов час і відбулося диво. Гусениця перетворилася на Лялечку, а потім на дуже красивого метелика Махаона з великими крилами жовто-чорного кольору, маленькою голівкою з чорними вусиками. Він летів над полями, лугами, лесами. Він був таким красивим своєму польоті, що весь світ задивлявся на нього. Ним милувалося і небо і земля.

Махаон став царем метеликів. Якось він зустрів того самого Горобчика і звернувся до нього:

- Чому ти не вітаєшся зі мною, Горобчику? Адже ми з тобою знайомі!

- Не може такого бути. Такого красеня я бачу вперше. Я сіренький, непомітний, а ти ж красень, твою крила виграють всіма барвами веселки на сонці, ти – покраса землі нашої.

- Я тобі, Горобчику, дуже вдячний.

- Ти? Мені?

- Так. Як би не ти, не побачив би я цей чудовий світ, не зустрів би найкрасивішу з метеликів Білявку-капусницю. Незабаром у нас весілля. Я тебе запрошую на келих нектару. Приходь, будеш найшановнішим гостем на ньому.

- Коли так, то гаразд.

На цьому вони й порішили.

А на весіллі Горобчик познайомився з Сіроглазкою, в яку закохався без тями. Він був дуже вдячний Махаонові, бо як би не він, не зустрів би і Горобчик свою кохану.

Правду, мабуть, кажуть, що краса та любов – то велика сила, яка може врятувати світ від руйнування.

Лиса та ягоди

(Верховець І.)

Ішла Лисичка лісом і їла ягідки, а на зустріч їй Олениха зі своїм оленятком.

- Що це ти їси? – запитала Олениха у Лисички.

- Ягідки. Я б і тобі дала, але вони такі гіркі, такі кислі!

- Нічого! Дай хоч одну ягідку моєму синочку.

- Кажу ж тобі, що вони погані, - невдоволено промовила Лисичка. - Ти їх не їстимеш!

У цю мить пролітала біля Лисички бджілка. Лісова красуня злякалася, замахала передніми лапками і ненароком перекинула кошик. Ягідки розсипалися і позакачувалися в травичку. Лисичка зойкнула і гірко-гірко заплакала.

- Чого ж ти плачеш? – здивувалася Олениця. – Ягідки ж такі «гіркі» та «кислі».

- А ви, дітки, як думаєте, чому плакала Лисичка?

Вовк та Лисичка

( Дьогтяр І.)

Якось, довго блукаючи лісом, голодний Вовк набрів на Лисицю.

- Привіт, кумасенько! Як давно ми не бачились! Як ти там поживаєш?

- Привіт! Я зголодніла трохи, шукаю собі поживу.

- Ну-у, тоді ходімо шукати разом. Я також ще не снідав.

Бредуть Вовк з Лисицею, шукають, чим би поснідати. Та ось здалеку Лисиця вгледіла сірого зайчика, та й каже Вовку:

- Вовчику-братику, бачиш он заєць сидить?

- Так бачу. Я його й не помітив спочатку.

- То біжи хутчіш, ми ним поснідаємо.

Невдовзі Вовк повернувся з зайцем в зубах.

- Ну, Вовчику, так як я побачила цього зайчика, то я й буду ділити навпіл.

- Лапки, хвостик, голова і шкіра тобі буде, а одна частина – тулуб мені. Я віддаю тобі більше та смачніше, а собі беру те, що залишилося. Я добра і справедлива, друже. Вовк насупився але з’їв мовчки, що дала йому Лисичка.

Попрямували вони далі, трішечки відпочивши. Вовк знайшов гніздечко з пташенятками, в якому ще й шкарлупи лежали від недавно вилуплених пташок. Лисичка каже:

- Ти знайом поживу, а я її справедливо поділю. Гаразд?

- Гаразд, відповів Вовк. Діли.

- Гніздечко тобі, пташеня мені, шкарлупи тобі, а друге пташеня мені.

- Лисичко-сестричко, будь добрішою, - попросив Вовк.

- Ти мовчки їж, брате, а то й те, що дала, заберу.

- Вовк замовк. З’їли вони свою здобич і помандрували далі. Ідуть-ідуть і бачать – вдалині пасеться отара овець. Лисичка так хитро й говорить Вовкові:

- Іди, Вовче та вкради одну овечку, щоб ми могли наїстися. А я залишуся насторожі стояти. Знак подам, як чабани з’являться. А сама думає:

- Якщо Вовка Чабан спіймає, - то невелика втрата. Я поки що не голодна.

Схопив Вовк овечку та й до лісу. А чабан побачив Лисицю, а не Вовка, та й нацькував на неї собак. Собаки її спіймали, а Вовк з овечкою таки втік. Сів у лісі та й чекає, поки прийде вона та справедливо овечку поділить. Чекав-чекав, так і не дочекався. Правду ж люди кажуть: «Не капай ями на другого, бо сам у неї впадеш».

Курочка

(Вальковська О.)

Хотіла курочка з річки водички напитися. Напилася - та й упала в воду.

- Тону! Тону! Рятуйте!

- Чекай, Курочко, я зараз тобі допоможу, - кричить Іванко.

Витягнув Курочку Іванко, відніс далі від річки, а сам додому пішов.Пора було вже обідати.

Їсть смачну яєшню, приготовлену маминими золотими руками, а мама йому:

- Це тобі Курочка передала за те, що ти врятував її.

- Ого! – каже Іванко. – З одного яйця така велика яєшня.

- Та ні! Ця яєшня з трьох яєць. Курочка розповіла своїм подругам про твій добрий вчинок, той вони в подарунок тобі по яєчку презентували .

- А як вони так швидко про все дізналися, мамо?

- Погана звістка, як брехня по селу, швидко, синку, розходиться, а добра – вітром летить.

ВІРШІ

* * *

Така поезія навколо,

Ти тільки краще придивись:

Стрункі березки стали в коло

І в небо дивляться, увись.

Он журавлі летять ключем

Зробив листок останній рух,

І зорі падали ночами –

Така поезія навкруг.

(Бажан С.)

Притча про Тарасову вербу

Дивлюсь на знімок і замітку в дві колонки,

Мов крізь рядки газетні проступає час...

Шевченко – місто, і глухий півострів

Й верба, що насадив на чужині Тарас.

Подалі від людей, життя і світла

Заслали царськії сатрапи Кобзаря,

Зав’яли думи, щоб і не розквітли,

Щоб голосу його не чути іздаля.

Та з Каспію, із вогкої землянки,

Із богом і людьми забутої землі

Сильніш звучали гнівні й викривальні

Тарасові гучні вірші й пісні.

Та сум по Україні, серцю милій

Шевченко ніжну душу полонив

І марились ночами пишні ниви

Й квітучії вишневії сади.

Далеко зараз Україно-ненько,

Як рветься в грудях серце від журби –

Враз ожила від щірих слів тоненька

Зелена гілка української верби.

Росла верба, мов слава Кобзарева,

Гілля зелене вітер ворушив

Були розкішніші в чужих краях дерева –

Миліших за вербу Тарас ніде не стрів.

І не під силу ні вітрам, ні буреломам

Верба свята. Уклін їй до землі –

Шумить у вітах Кобзареве слово,

Пісні Тарасові співають солов’ї.

(Бажан С.)

Усім матерям

Ласкава, ніжна, завжди справедлива,

Прекрасна пані, пташечка дбайлива,

Вода в криниці, яблунька в садочку –

Це моя ненька – я ж її є дочка.

Ще здавна так у світі повелося,

Що Мати, Вихователька, Дружина

Була взірцем, святою у родині, яскравим світочем...

Тож хай на Україні, зростуться в гроно

Вічної калини гнучкі красуні у танку палкому,

І заспівають пісню Україні,

Як матері, як символу святому.

Шануйте люди материні руки,

Шануйте! Бо одна вона у світі.

І хай Господь дарує кожній неньці

Дар вічного життя у вашім серці,

Любов і спокій у вишневім цвіті.

(Ковальчук І.)

* * *

Про себе кажу коротко і скромно:

Я – жінка, мати. В мене син і дочка.

Як кожен педагог не їм скоромне,

А в чоловіка вишита сорочка,

Бо я люблю займатись рукоділлям,

Люблю читання, інтелектуальні шоу.

На кухню вийду - наче у підпілля,

До речі, там писала цю промову.

Я – педагог, і це для мене свято,

Бо що краще, ніж дітей учить,

Коли ми можем радість відчувати

За кожну вдалу і натхненну мить.

Я хочу своїм учням прищепити

Любов до нашої природи й всього світу,

Щоб їм хотілось легше дихати і жити.

Щоб всі могли це вчасно зрозуміти.

Я – просто вчитель, що живе і мріє,

Щоб кожен досягнув мети своєї.

Щоб люди мали певність і надію,

Й від лиха не шукали панацеї.

Я просто вчитель...

(Кирилко Н.)

Пісенька про літо

Здрастуй, сонечко ясне,

Здрастуй річечко!

Здрастуй, поле золоте,

Здрастуй, літечко!

Колоситься на полях

Ой пшениченька,

Достигає в полі льон,

Спіє житечко.

Літо щедре, золоте,

Зеленіє все й цвіте.

Ми купаємось в ставку,

Ловим рибку – от таку!

У лісочок ми підем

За суничками,

Спілих ягідок нарвем

Між смерічками,

Ми кісоньки вплетем

Рути ясен-цвіт,

Радо пісню заведем,

Щоб почув весь світ.

(Римар Г.)

Дощик

Дощик з неба крапотить, крапотить.

Ой,як гарно в світі жить, в світі жить!

Ми, як квіти, дощиком умиті.

Кап, кап, кап. Кап, кап, кап.

Під дощиком розцвіла вся земля, вся земля.

Всіх сонечко звеселя, звеселя.

Під сонечком ми ростем, ми ростем.

І таночок всім ведем, всім ведем.

(Кученко-Римар Г.)

Рушничок

Рушничок бабуся вишивала

Вечорами довгими мені

Ниточку до нитки рівно клала

Ще й вплітала у канву пісні.

Вийшов рушничок на диво гарний

Квіточки сплелися у вінку

Розлилися візерунком барви,

Наче закружляли у танку.

Інколи рушник той розгортаю,

Мов цілющу воду з нього п’ю,

До квіток вустами припадаю,

Згадую бабусеньку свою.

Довго я на рушничок дивлюся,

Стежечки-мережечки на нім,

Навіть в руки брать його боюся.

Хай він довго прикраша мій дім!

(Бажан С.)

Моя мрія

Дуже я люблю дивитись

Як метелики літають,

Їхні різнобарвні крильця

Так на сонечку і сяють.

Мрія в мене є з дитинства,

Щоб метеликом теж стати,

Щоб у небі голубому

Ніжно пурхати, літати...

Я б з пташками подружилась

І пізнала б мову квітів.

Цілий день би веселилась

І була б найкраща в світі.

Ще навчилася б у бджілок

Як нектар з квіток збирати,

А в мурашок – трудолюбів

Вчилась плідно працювати.

І до озера літала б

Туди, де лілії прекрасні,

В них хатинку збудувала б

І було б, неначе в казці:

Місяць співав колискову,

Зорі тихо мерехтіли.

Слухати цю пісню нову

Звідусіль пташки летіли.

Але це є тільки мрія

Лише мені одній відомо.

Я дитина. Знаю: краще

Нам буває тільки вдома.

(Вавілова Л.)

* * *

Ой, у полі зеленім

Тай стояла калина.

Заквітчалась віночком рясним.

Спи, мій милий синочку,

Моя рідна дитина,

Засинай і великим рости.

У садочку вишневім

Спиш, моє ти дитятко;

І біліють навколо хати.

Може, вчителем будеш,

Як і я – твоя мати –

Діточок в перші класи вести...

Може буде у тебе

Штат людей, як у тата,

Виробництво своє, магазин.

Ким би ти в нас не був –

Слід завжди пам’ятати:

Ти наш син!

України ти син!

(Тимощук-Фіалковська)

Blog

М. П. Драгоманова Кафедра мови та методики викладання в початковій школі Творче розмаїття Нестандартні урок

Содержание