М. П. Драгоманова Кафедра мови та методики викладання в початковій школі Творче розмаїття Нестандартні урок
Вид материала | Урок |
СодержаниеДві хмаринки Казка про Гусеницю-потвору та Махаона-красеня Лиса та ягоди Притча про Тарасову вербу Усім матерям Пісенька про літо |
- М. П. Драгоманова позашкільний навчальний заклад мала академія наук учнівської молоді, 226.11kb.
- Кіцманська районна державна адміністрація чернівецької області, 40.92kb.
- Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
- Методичні рекомендації щодо викладання іноземних мов у початковій школі з переходом, 95.38kb.
- План. Вивчення української мови на сучасному етапі. Ознайомлення з частинами мови, 401.97kb.
- Інтеграційні форми організації навчально-виховного процесу в початковій школі, 96.03kb.
- Оксана стефюк метод проектів у початковій школі, 202.17kb.
- Рс методики викладання хімії є базою для напрацювання у процесі виконання основних, 237.54kb.
- Додаток 1, 1167.76kb.
- Б. М. Жебровський Українська та рідні мови, інтегровані курси «Література» у загальноосвітніх, 284.81kb.
Дві хмаринки
(Римар-Кученко Г.)
Летіли дві хмаринки, привіталися, розговорилися.
- Бачиш, он унизу Даринчині квіти?
- Бачу. Не политі сьогодні – геть пропадуть. Та мені шкода своїх дощинок-краплинок. Я ще мало їх назбирала. Виллю – розтану сама.
А перша нічого не сказала. Хлюпнула дощинками-веселинками на чарівні гладіолуси, ніжні троянди, різнобарвні айстри – і ожив квітничок.
Так добра хмаринка врятувала Даринчині квіти, хоч сама...зникла...
Казка про Гусеницю-потвору та Махаона-красеня
(Бондарева А.)
Колись дуже давно, коли усі тварини та комахи вміли розмовляти так само, як і люди, жила собі на одному дереві Гусениця. Це було потворне, сіре створіння з кількома парами ніг та великим ненажерливим ротом. Вона ніколи не залишала своє дерево і не знала, що знаходиться поза межами її домівки. Але інколи її цікавив світ, тоді вона вилізала на самий верхній листочок дерева і дивилася на синє безкрає небо, яскраво-жовте сонечко, білі хмаринки: «І який же світ великий, а його ніколи не пізнаю, бо тільки й можу перелазити з листочка на листочок».
Якось так сталось, що одного разу на це дерево сів Горобчик. Він побачив Гусеницю, яка досить уважно придивлялася до хмаринок. Не сподобалася вона Горобчику.
- Гей, потворо! Як ти можеш жити на цьому світі? Ти така огидна! Краще я тебе з’їм, щоб ти не паскудила собою цей чудовий світ!
Та тільки Горобчик хотів схопити Гусеницю, як вона згорнулася в клубочок і впала на землю, далеко-далеко від своєї домівки. Довго лежала потвора на землі. Вона вже думала, що померла так і не побачивши весь цей світ у повній його красі.
Пройшов час і відбулося диво. Гусениця перетворилася на Лялечку, а потім на дуже красивого метелика Махаона з великими крилами жовто-чорного кольору, маленькою голівкою з чорними вусиками. Він летів над полями, лугами, лесами. Він був таким красивим своєму польоті, що весь світ задивлявся на нього. Ним милувалося і небо і земля.
Махаон став царем метеликів. Якось він зустрів того самого Горобчика і звернувся до нього:
- Чому ти не вітаєшся зі мною, Горобчику? Адже ми з тобою знайомі!
- Не може такого бути. Такого красеня я бачу вперше. Я сіренький, непомітний, а ти ж красень, твою крила виграють всіма барвами веселки на сонці, ти – покраса землі нашої.
- Я тобі, Горобчику, дуже вдячний.
- Ти? Мені?
- Так. Як би не ти, не побачив би я цей чудовий світ, не зустрів би найкрасивішу з метеликів Білявку-капусницю. Незабаром у нас весілля. Я тебе запрошую на келих нектару. Приходь, будеш найшановнішим гостем на ньому.
- Коли так, то гаразд.
На цьому вони й порішили.
А на весіллі Горобчик познайомився з Сіроглазкою, в яку закохався без тями. Він був дуже вдячний Махаонові, бо як би не він, не зустрів би і Горобчик свою кохану.
Правду, мабуть, кажуть, що краса та любов – то велика сила, яка може врятувати світ від руйнування.
Лиса та ягоди
(Верховець І.)
Ішла Лисичка лісом і їла ягідки, а на зустріч їй Олениха зі своїм оленятком.
- Що це ти їси? – запитала Олениха у Лисички.
- Ягідки. Я б і тобі дала, але вони такі гіркі, такі кислі!
- Нічого! Дай хоч одну ягідку моєму синочку.
- Кажу ж тобі, що вони погані, - невдоволено промовила Лисичка. - Ти їх не їстимеш!
У цю мить пролітала біля Лисички бджілка. Лісова красуня злякалася, замахала передніми лапками і ненароком перекинула кошик. Ягідки розсипалися і позакачувалися в травичку. Лисичка зойкнула і гірко-гірко заплакала.
- Чого ж ти плачеш? – здивувалася Олениця. – Ягідки ж такі «гіркі» та «кислі».
- А ви, дітки, як думаєте, чому плакала Лисичка?
Вовк та Лисичка
( Дьогтяр І.)
Якось, довго блукаючи лісом, голодний Вовк набрів на Лисицю.
- Привіт, кумасенько! Як давно ми не бачились! Як ти там поживаєш?
- Привіт! Я зголодніла трохи, шукаю собі поживу.
- Ну-у, тоді ходімо шукати разом. Я також ще не снідав.
Бредуть Вовк з Лисицею, шукають, чим би поснідати. Та ось здалеку Лисиця вгледіла сірого зайчика, та й каже Вовку:
- Вовчику-братику, бачиш он заєць сидить?
- Так бачу. Я його й не помітив спочатку.
- То біжи хутчіш, ми ним поснідаємо.
Невдовзі Вовк повернувся з зайцем в зубах.
- Ну, Вовчику, так як я побачила цього зайчика, то я й буду ділити навпіл.
- Лапки, хвостик, голова і шкіра тобі буде, а одна частина – тулуб мені. Я віддаю тобі більше та смачніше, а собі беру те, що залишилося. Я добра і справедлива, друже. Вовк насупився але з’їв мовчки, що дала йому Лисичка.
Попрямували вони далі, трішечки відпочивши. Вовк знайшов гніздечко з пташенятками, в якому ще й шкарлупи лежали від недавно вилуплених пташок. Лисичка каже:
- Ти знайом поживу, а я її справедливо поділю. Гаразд?
- Гаразд, відповів Вовк. Діли.
- Гніздечко тобі, пташеня мені, шкарлупи тобі, а друге пташеня мені.
- Лисичко-сестричко, будь добрішою, - попросив Вовк.
- Ти мовчки їж, брате, а то й те, що дала, заберу.
- Вовк замовк. З’їли вони свою здобич і помандрували далі. Ідуть-ідуть і бачать – вдалині пасеться отара овець. Лисичка так хитро й говорить Вовкові:
- Іди, Вовче та вкради одну овечку, щоб ми могли наїстися. А я залишуся насторожі стояти. Знак подам, як чабани з’являться. А сама думає:
- Якщо Вовка Чабан спіймає, - то невелика втрата. Я поки що не голодна.
Схопив Вовк овечку та й до лісу. А чабан побачив Лисицю, а не Вовка, та й нацькував на неї собак. Собаки її спіймали, а Вовк з овечкою таки втік. Сів у лісі та й чекає, поки прийде вона та справедливо овечку поділить. Чекав-чекав, так і не дочекався. Правду ж люди кажуть: «Не капай ями на другого, бо сам у неї впадеш».
Курочка
(Вальковська О.)
Хотіла курочка з річки водички напитися. Напилася - та й упала в воду.
- Тону! Тону! Рятуйте!
- Чекай, Курочко, я зараз тобі допоможу, - кричить Іванко.
Витягнув Курочку Іванко, відніс далі від річки, а сам додому пішов.Пора було вже обідати.
Їсть смачну яєшню, приготовлену маминими золотими руками, а мама йому:
- Це тобі Курочка передала за те, що ти врятував її.
- Ого! – каже Іванко. – З одного яйця така велика яєшня.
- Та ні! Ця яєшня з трьох яєць. Курочка розповіла своїм подругам про твій добрий вчинок, той вони в подарунок тобі по яєчку презентували .
- А як вони так швидко про все дізналися, мамо?
- Погана звістка, як брехня по селу, швидко, синку, розходиться, а добра – вітром летить.
ВІРШІ
* * *
Така поезія навколо,
Ти тільки краще придивись:
Стрункі березки стали в коло
І в небо дивляться, увись.
Он журавлі летять ключем
Зробив листок останній рух,
І зорі падали ночами –
Така поезія навкруг.
(Бажан С.)
Притча про Тарасову вербу
Дивлюсь на знімок і замітку в дві колонки,
Мов крізь рядки газетні проступає час...
Шевченко – місто, і глухий півострів
Й верба, що насадив на чужині Тарас.
Подалі від людей, життя і світла
Заслали царськії сатрапи Кобзаря,
Зав’яли думи, щоб і не розквітли,
Щоб голосу його не чути іздаля.
Та з Каспію, із вогкої землянки,
Із богом і людьми забутої землі
Сильніш звучали гнівні й викривальні
Тарасові гучні вірші й пісні.
Та сум по Україні, серцю милій
Шевченко ніжну душу полонив
І марились ночами пишні ниви
Й квітучії вишневії сади.
Далеко зараз Україно-ненько,
Як рветься в грудях серце від журби –
Враз ожила від щірих слів тоненька
Зелена гілка української верби.
Росла верба, мов слава Кобзарева,
Гілля зелене вітер ворушив
Були розкішніші в чужих краях дерева –
Миліших за вербу Тарас ніде не стрів.
І не під силу ні вітрам, ні буреломам
Верба свята. Уклін їй до землі –
Шумить у вітах Кобзареве слово,
Пісні Тарасові співають солов’ї.
(Бажан С.)
Усім матерям
Ласкава, ніжна, завжди справедлива,
Прекрасна пані, пташечка дбайлива,
Вода в криниці, яблунька в садочку –
Це моя ненька – я ж її є дочка.
Ще здавна так у світі повелося,
Що Мати, Вихователька, Дружина
Була взірцем, святою у родині, яскравим світочем...
Тож хай на Україні, зростуться в гроно
Вічної калини гнучкі красуні у танку палкому,
І заспівають пісню Україні,
Як матері, як символу святому.
Шануйте люди материні руки,
Шануйте! Бо одна вона у світі.
І хай Господь дарує кожній неньці
Дар вічного життя у вашім серці,
Любов і спокій у вишневім цвіті.
(Ковальчук І.)
* * *
Про себе кажу коротко і скромно:
Я – жінка, мати. В мене син і дочка.
Як кожен педагог не їм скоромне,
А в чоловіка вишита сорочка,
Бо я люблю займатись рукоділлям,
Люблю читання, інтелектуальні шоу.
На кухню вийду - наче у підпілля,
До речі, там писала цю промову.
Я – педагог, і це для мене свято,
Бо що краще, ніж дітей учить,
Коли ми можем радість відчувати
За кожну вдалу і натхненну мить.
Я хочу своїм учням прищепити
Любов до нашої природи й всього світу,
Щоб їм хотілось легше дихати і жити.
Щоб всі могли це вчасно зрозуміти.
Я – просто вчитель, що живе і мріє,
Щоб кожен досягнув мети своєї.
Щоб люди мали певність і надію,
Й від лиха не шукали панацеї.
Я просто вчитель...
(Кирилко Н.)
Пісенька про літо
Здрастуй, сонечко ясне,
Здрастуй річечко!
Здрастуй, поле золоте,
Здрастуй, літечко!
Колоситься на полях
Ой пшениченька,
Достигає в полі льон,
Спіє житечко.
Літо щедре, золоте,
Зеленіє все й цвіте.
Ми купаємось в ставку,
Ловим рибку – от таку!
У лісочок ми підем
За суничками,
Спілих ягідок нарвем
Між смерічками,
Ми кісоньки вплетем
Рути ясен-цвіт,
Радо пісню заведем,
Щоб почув весь світ.
(Римар Г.)
Дощик
Дощик з неба крапотить, крапотить.
Ой,як гарно в світі жить, в світі жить!
Ми, як квіти, дощиком умиті.
Кап, кап, кап. Кап, кап, кап.
Під дощиком розцвіла вся земля, вся земля.
Всіх сонечко звеселя, звеселя.
Під сонечком ми ростем, ми ростем.
І таночок всім ведем, всім ведем.
(Кученко-Римар Г.)
Рушничок
Рушничок бабуся вишивала
Вечорами довгими мені
Ниточку до нитки рівно клала
Ще й вплітала у канву пісні.
Вийшов рушничок на диво гарний
Квіточки сплелися у вінку
Розлилися візерунком барви,
Наче закружляли у танку.
Інколи рушник той розгортаю,
Мов цілющу воду з нього п’ю,
До квіток вустами припадаю,
Згадую бабусеньку свою.
Довго я на рушничок дивлюся,
Стежечки-мережечки на нім,
Навіть в руки брать його боюся.
Хай він довго прикраша мій дім!
(Бажан С.)
Моя мрія
Дуже я люблю дивитись
Як метелики літають,
Їхні різнобарвні крильця
Так на сонечку і сяють.
Мрія в мене є з дитинства,
Щоб метеликом теж стати,
Щоб у небі голубому
Ніжно пурхати, літати...
Я б з пташками подружилась
І пізнала б мову квітів.
Цілий день би веселилась
І була б найкраща в світі.
Ще навчилася б у бджілок
Як нектар з квіток збирати,
А в мурашок – трудолюбів
Вчилась плідно працювати.
І до озера літала б
Туди, де лілії прекрасні,
В них хатинку збудувала б
І було б, неначе в казці:
Місяць співав колискову,
Зорі тихо мерехтіли.
Слухати цю пісню нову
Звідусіль пташки летіли.
Але це є тільки мрія
Лише мені одній відомо.
Я дитина. Знаю: краще
Нам буває тільки вдома.
(Вавілова Л.)
* * *
Ой, у полі зеленім
Тай стояла калина.
Заквітчалась віночком рясним.
Спи, мій милий синочку,
Моя рідна дитина,
Засинай і великим рости.
У садочку вишневім
Спиш, моє ти дитятко;
І біліють навколо хати.
Може, вчителем будеш,
Як і я – твоя мати –
Діточок в перші класи вести...
Може буде у тебе
Штат людей, як у тата,
Виробництво своє, магазин.
Ким би ти в нас не був –
Слід завжди пам’ятати:
Ти наш син!
України ти син!
(Тимощук-Фіалковська)