М. П. Драгоманова Кафедра мови та методики викладання в початковій школі Творче розмаїття Нестандартні урок

Вид материала

Урок

Содержание Два стовпці в траві лежать КАЗКИ Скарби світу Чарівні лілеї Всьому свій час

Подобный материал:

• М. П. Драгоманова позашкільний навчальний заклад мала академія наук учнівської молоді, 226.11kb.
• Кіцманська районна державна адміністрація чернівецької області, 40.92kb.
• Тиждень української писемності та мови в Загальноосвітній школі І-ІІ ст., 24.9kb.
• Методичні рекомендації щодо викладання іноземних мов у початковій школі з переходом, 95.38kb.
• План. Вивчення української мови на сучасному етапі. Ознайомлення з частинами мови, 401.97kb.
• Інтеграційні форми організації навчально-виховного процесу в початковій школі, 96.03kb.
• Оксана стефюк метод проектів у початковій школі, 202.17kb.
• Рс методики викладання хімії є базою для напрацювання у процесі виконання основних, 237.54kb.
• Додаток 1, 1167.76kb.
• Б. М. Жебровський Українська та рідні мови, інтегровані курси «Література» у загальноосвітніх, 284.81kb.

Буква Ц

Тема: Звуки [ц], [ц’], позначення їх буквою Ц (це).

Мета: Ознайомити учнів зі звуками [ц], [ц’] та буквою Ц (це) на їх позначення. Навчити

дітей правильно вимовляти ці звуки, впізнавати та визначати їх позицію у слові.

Розвивати мовлення і мислення дітей. Вихивувати любов до живої і неживої приро-

ди.

Обладнання: Карта з маршрутом подорожі до чудового саду, м’які іграшки, фішки для

звукового аналізу, демонстраційні таблиці слів, малюнки, полунички для читання слів таблиця для читання складів.

Тип уроку: Засвоєння нових знань.


Хід уроку

1. Організаційна частина.

Пролунав дзвінок,

Починається урок.

Працюватимо старанно,

Щоб почути у кінці,

Що у нашім першім класі

Діти – просто молодці!

2. Оголощення теми уроку.

-Діти, сьогодні зранку, коли я поспішала до вас на урок, я зустріла дуже привітну курочку. Я їй розповіла, що ми сьогодні будемо вивчати звуки [ц], [ц’] та букву Ц (це) на їх позначення і вона попросила мене, щоб я запросила до нас на урок її дитинку, маленьке жовтеньке курча. Я, звісно, погодилась, адже ми з вами – дружній і привітний клас. І зараз я вас з ним познайомлю (вчитель дістає м’яку іграшку і знайомить з дітьми).

Але, як вам відомо, курчата люблять гуляти на свіжому повітрі, на зеленій травичці. Тому зараз ми спробуємо уявити, як ми подорожуємо до квітучого і пахкого саду, де росте багато смачних фруктів і корисних овочів (вчитель розкриває дошку, де розміщена карта з марщрутом подорожі).

-Всі готові? Отже, вирушаймо!

3. Зупинка на галявині скоромовок.

-Діти, як ми бачимо, на карті нашого маршруту є кілька зупинок-цікавинок через які ми повинні пройти перш ніж дібратися до місця призначення. А ось і перша наша зупинка – галявина скоромовок. Хто бажає розповісти ьені скоромовки, які ми вже вивчили? (діти розповідають скоромовки)

-Дуже добре! Але я хочу запропонувати вивчити ще одну скоромовку, пов’язану з літерою, яку ми сьогодні будемо вивчати (вчитель читае скоромовку, а діти повторюють за вчителем спочатку повільно, а потім швидше і швидше).

Цілий день на ланцюжку

Цап кружляє на лужку

Це б він випас весь лужок,

Та якби не ланцюжок.


-Молодці! А тепер рушаймо далі!

4.Читання та засвоєння нових знань.

-Діти, дивіться, якого гарненького зайчика ми зустріли (вчитель дістає іграшку). А що то він тримає у своїх лапках?! Мені здається, що це кошик з полуницею. Давайте попросимо зайчика, щоб він нас пригостив!

-Зайчику-пострибайчику, чи можна нам покуштувати твоєї полуниці?

-Так, звісно, але спочатку треба виконати кілька завдань, які є дуже корисними для цих чудових діток.

-Діти, ви згодні? (Так)

(вчитель дістає картонні полуниці, на яких написані слова з новою літерою. Діти по черзі читають).


5. Галявина мудрості.

-Я зовсім забула про те, що за ваше чудове читання нових слів, зайчик попросив мене розповісти вам багато цікавого про звуки [ц], [ц’] та про букву Ц (це) на їх позначення. Давайте трішки відпочинемо на галявині і я вам розповім.

-Для початкуя хочу, щоб ви відгадали загадку:

Як не віриш – перевір:

На мені дванадцять шкір!

А гризнеш – в сльозах покинеш

Бо я звуся...

(Цибулина)

-Скажіть, твердо чи м’яко звучить звук [ц] у слові «цибулина»? (У слові «цибулина» звук [ц] звучить твердо).

-А скільки складів у цьому слові? (У слові «цибулина» чотири склади).

-А в якому складі ми чуєио звук [ц] ? (У першому складі).

-Скажіть, твердо чи м’яко звучить звук [ц] у слові «місяць»? (У слові «місяць» звук [ц] звучить м’яко).

-Дуже добре! Отже ви бачите, що звук [ц] може бути м’яким і твердим. А тепер ми пограємо у гру на розрізнення твердого і м’якого звука [ц]. (вчитель читає слова «ціпок, цап, чебрець, киця, лице», а діти розрізняють і пояснюють).

Два стовпці в траві лежать, Знизу перекладина. Братик мовить, - Буква «це» У траву покладена. В. Гринько

-Молодці! Але це ще не все! Ви знаєте, що звуки [ц] і [ц’] на письмі позначаються буквою Ц(це). Вам необхідно запам’ятати, що є буква Ц(це) мама і буква ц(донечка, вони мають однакову будову, але різний розмір. Велику літеру-маму ми пишемо на початку речення або при написанні назв міст, імен, назв вулиць, річок, морів, а маленьку літеру-донечку ми пишемо в усіх інших випадках: назви предметів, одягу, рослин та ін. (вчитель показує графічне зображення букви «це»).


-Що вам нагадує буква «це» ?

-Спробуємо розібратися, з яких елементів складається буква «це» ? (вчитель пропонує малюнок і вірш для графічного зображення букви «це»).

- А тепер спробуємо надрукувати цю літеру, але спочатку зробимо це у повітрі. (спочатку вчитель демонструє написання літери на дошці, а потім діти друкують літеру у повітрі, а вчитель контролює правильність рухів).

-Добре! Зараз відкрийте зошити і пропишіть літеру «це». Виділіть серед написанного рядочка літеру-королеву.


6. Фізкультхвилинка.

-Ви, мабуть, вже втомилися ?! Давайте зробимо невеличку зарядку, а потім з новими силами рушимо далі.

Ми берізки та кленці

В нас тоненькі стовбурці (встати)

Ми в стрункі стаєм рядки

Розправляєм гілочки (руки перед собою)

Ледь зіп’ялись з корінців,

Дістаємо промінці (руки вгору)

Ми стискаєм їх вогонь

В зелені своїх долонь (стиснути кулачки)

Хилять свіжі вітерці

Вліво-вправо стовбурці (нахили тулуба)

Ще й верхівки кожен ряд

Нахиля вперед-назад (нахили шиї).


7. Чудовий сад.

-Відпочили?! А тепер ідем далі. Бачите, вже видніються дерева, на яких ростуть смачні і корисні фрукти та овочі. Зараз ми підійдемо ближче і побачимо, що росте у цьому чудовому саду... І ось ми вже підійшли. Що ж там росте? (вчитель показує малюнки овоча, фрукта, ягід, а діти відгадують їх назви).

1 2 3 4 5	Кульбаба Туфлі Сом Помідор Заєць	Цвіт Пшенця Плащ Гриб Сонце	Ласощі Сукня Річка Сніг Клен	Білий
1 2 3 4 5	Квасоля Вітерець Маска Дощ Світло	Цибуля Ліхтарик Вогонь Мама Рукавиця	Яблуня Огірок Дзвоник Вода Небо	Жовтий
1 2 3 4 5	Слон Цукерка Собака Море Зорі	Риба Цвіркун Полуниця Птах Кіт	Цвях Суниця Місяць Цирк Цеглина	Синій

8. Звуковий аналіз слів.

-А для того, щоб закріпити вивчені слова, ми зробимо звуковий аналіз слів (вчитель викликає кількох дітей до дошки і пропонує слова для аналізу, подані у букварі або придумані вчителем. Діти за допомогою фішок роблять звуковий аналіз слів).


9. Галявина пошуку.


- Молодці! А в мене для вас є ще кілька завдань. Сядьте рівненько і слухайте мене дуже уважно! Зараз ми попрацюємо з пошуковою таблицею слів. (вчитель називає орієнтири слова, а учень відшукує і називає слово. Наприклад: четвертий білий ряд під трикутником – «гриб»).

- Дуже добре! А тепер знайдіть слова, які складаються з одного складу. ( Слова, що складаються з одного складу – це сом, дощ, слон, цвіт, плащ, гриб, птах, кіт, сніг, клен, цвях, цирк).

- Назвіть фігуру, під якою знаходиться слово «цукерка»? (Слово «цукерка» знаходиться під квадратиком).

- Назвіть фігуру і колір поля, де всі п’ять слів мають букву «це»? (Поле має синій колір і знаходиться під кружечком).

- Скажіть, а у цьому полі яких слів більше: з твердим звуком [ц] чи з м’яким [ц’]? Назвіть ці слова. (У цьому полі більше слів з м’яким звуком [ц’]: цвях, суниця, місяць).

У	Б К Т Р В М Н Ф Т Д Б С Л З Ц П Ч Ш Р Г
І	Б Л Ш В Д С Т Ф Н З Д Ц К Б Ц Р М В П Б
О	П В Л Б С Л М Д Ф Ш С Т К Ц Б Н Г Л Ч Б
И	Ф Т Р Л Ф В Д Б Н Ж Щ Р П Л Ч К В Н Ф П
Е	Б Ф С К З В Л Т Ц Ч Р М П Ф В П К Ц С Н
А	Ш С Д В Б Р Т В Г Х Ф Т Ч Л Д З М В Б Р

10. Читання складів.

- А тепер, коли урок-прогулянка вже закінчується, ми трішки почитаємо буквар, а точніше текст, поданий у букварі – «Циркова залізниця». Але перед цим швиденько почитаємо склади. (Вчитель демонструє дітям таблицю по якій діти складатимуть і читатимуть склади).

11. Підсумок уроку.
    

- Діти, я сьогодні була дуже задоволена вашою працею. І якщо чесно, то не тільки я, а й наш гість – маленьке курча також. Чи запросимо ми його ще раз до нас на урок, але вже на вивчення інших звуків? (Запросимо!)

- Дуже добре! А тепер скажіть, який звук ми сьогодні вивчили? (Ми сьогодні вивчили звук [ц]).

- А яким він може бути? (Звук [ц] може бути твердим і м’яким).

- А яку букву на позначення звука [ц] і [ц’] ми сьогодні вивчили? (Ми вивчили букву «це»).

- Ви сьогодні молодці! Готуйтеся до наступного уроку! (якщо вчитель вважає за потрібне, то можна похвалити діток, які були активні на уроці, записати подяку у щоденник).


КАЗКИ

Скарби світу

(Перекрест В.)

Було чи не було, а старі люди розповідають, що таки було те, що сталося багато років тому назад у їхньому селі.

Жив один чоловік. Понад усе любив він гроші. І скільки б він їх не мав, а йому все було мало. Дружина не раз питала:

- Ну, для чого вони тобі, чоловіче? Ну чого ти переймаєшся тим, де їх ще взяти?

- Я мрію мати не лише гроші, а всі скарби світу. Ось візьму та й піду до того чаклуна, що живе на високій горі у сусідньому селищі. Може, він мені щось порадить.

- Не ходи, чоловіче, бо він тебе відішле за тими скарбами за тридев’ять земель. А що ж я буду робити з дитиною, яка от-от народиться?

- Житимеш так, як і раніше жила. Зароблятимеш своєю працею на хліб-сіль!

Сказав так, та й пішов. Через декілька днів дістався до чаклуна. Довго думав дідусь із сивою головою, щоб його порадити ненаситній людині, та й каже:

- Щоб мати скарби світу, потрібно їх заробити, чоловіче, працею. І не за один рід, і не за два, а за кілька десятків років. Спочатку у мене, потім у мого середнього брата, а потім у найменшого.

- А що потрібно робити? – запитав чоловік.

- Побудувати власними руками церкви, до яких люди ходитимуть, щоб дізнатися про скарби світу. Бо це таємниця, сину божий, і ти її пізнаєш, коли заробиш те, що я тобі раджу.

Погодився чоловік, зовсім не замислюючись. Роки летіли для нього не помітно. Працював вдень і вночі, не покладаючи рук. Десять років перших – і церква готова, десять років других – друга церква готова, десять років третіх – третя церква готова.

- Яка велич, яка краса! Скільки людей іде до церкви. Як чудово, як таємниче, та загадково дзвонять дзвоником – думає чоловік.

- Та де ж знаходяться скарби світу? – питає він у старшого чаклуна.

- Вони в тебе вдома, чоловіче. Іди – довідаєшся.

Перед дорогою чоловік відпочив, а на вранішній зорі в путь-дорогу подався. Сили покидали, ледь ішов, але бажання побачити скарби у власній хаті змушували йти, падати, підніматися і знову йти.

Приходить на своє дворище і не впізнає його. Замість старої хатини стоїть чудовий будинок, а біля нього море квітів! Порається біля худоби чорнявий молодий парубок, допомагає йому вродлива літня жінка, а молода – дитя годує. Такий спокій, така благодать!

- А що ви робите на цьому подвір’ї? - запитав чоловік.

- Живемо потихеньку й хазяйнуємо, - відповідає літня жінка.

- А ви хто? – запитує вона.

- Я чоловік Марії, - відповів чоловік. Але де вона?

- Це ж я, сказала Марія. А це – твій син, невістка, онук.

Перелякався чоловік, і мовчки повернув назад до чаклуна:

- Де ж мої скарби, які я заробляв своїми мозолями? Я їх не побачив вдома! Замість скарбів – літня жінка, дорослий син, невістка, онук.

- А ти сам поміркуй чоловіче. Тридцять років вони тебе чекали і не померли з голоду, хоча ти їм не залишив ані копійки. Коли ти церкви будував, то Бог дбав про твою родину, як про неоціненний скарб для тебе. Довго думав чоловік, взявшись руками за голову, а потім мовив: «Зрозумів». Хотів подякувати чаклуну, підняв голову, а його як не було. Пішов до середнього, а його також немає, до найменшого – і його не побачив. Та де ж вони поділися? – думає чоловік. Мабуть, ще пішли комусь розповідати про скарби світу.

Легко стало на душі. Птахом полетів до дому, зрозумівши накінць, що самий великий скарб у людини – це його родина, дружня, міцна, і здорова.


Щастя

(Чебоненко Ю.)

Коли б це не було, а все ж таки було. Жили на світі дідусь із бабусею. Була в них онука Оленка. Гарна дівчинка виросла! Не мали старі від неї клопоту, а тільки одну радість. Любили її всією душею! Працьовитою росла дитина, розумною була, доброю. Досить часто з подружками граючись, розповідала їм казки про добрих людей та злих розбійників, про турботливу маму Козу та хижого Вовка, про Івасика Телесика та бабу Ягу. А залишаючись на одинці, думала: « І чому не можуть всі люди бути щасливими?! Десь же, мабуть, живе Щастя. Але як його побачити? Де його знайти? З такими роздумами досить часто і засипала дівчинка.

Треба було якось Оленці з озера бабусі принести води. Підходить вона до нього і бачить неповторну красу: промені сонця відсвічують у прозорій воді, різними кольорами виграють, переливаються, сонячними зайчиками скачуть. Насмілилась Оленка та й питає у Сонця:

- Сонечко- Сонечко, чи не знаєш ти, де живе Щастя, де можна його побачити?

- Знаю, але відповім, якщо ти мені скажеш, що на світі найтепліше?

- Звісно, що ти, Сонечко! Саме ти Землю-матінку ніжиш і пестиш, щоб вона родючою була, саме ти всіх зігріваєш теплом своїм.

- Молодець! Бачиш самий довгий мій промінь, от і йди за ним, він тобі дорогу до Щастя покаже.

Оленка мов на крилах полетіла, навіть забула, що воду мала бабусі принести.

Дорогою із нею промінь грався, сміявся, але невдовзі зупинився.

- Сонечко-Сонечко, куди ж мені далі йти? – питає дівчинка.

- Далі я не знаю дороги. Запитай у Вітра.

- Дякую тобі красно!

Мабуть, дійсно Вітер усе знає, адже він по всьому світу літає, зі всіма розмовляє.

Вітре-Вітре, чи не знаєш ти, де живе Щастя? Чи не підкажеш мені дорогу до нього.

Бачив і знаю! Але якщо ти мені скажеш, хто на світі найшвидший, то я покажу тобі дорогу до нього.

- Та про це усі малі й старі знають. Це ж ти, Вітре. В усіх куточках світу ти буваєш, скрізь ти встигаєш, людям допомагаєш.

- Добре, йдемо зі мною.

Дуже швидко Вітер дівчинку до того місця, де колись бачив Щастя, і зник так швидко, що Оленка навіть не встигла йому подякувати. Оглянулася і побачила перед собою синьооку тиху річечку. Підійшла до неї ближче та й питає:

- Річечко-Річечко, підкажи мені, будь ласка, де Щастя шукати? Як мені з ним побачитися?

- Підкажу, але перш ти мені скажи, що на світі найсмачніше?

- Вода, - відповіла Оленка. У спекотний день немає нічого смачнішого за неї.

- Доведеться показати тобі дорогу до Щастя. Сідай у мій човен, я тебе перевезу на той берег.

Залізла Оленка у човен, подивилася навколо себе. Яка краса перед її очима! Мабуть, дійсно тут Щастя живе. Перепливла вона і бачить маленьке озеречко, її відро лежить, а бабуся із дідусем їй назустріч біжать, питають, чого вона забарилася, чи не скоїлося якогось лиха? Ї так стало тепло на душі, так приємно!

Так ось де живе Щастя! – подумала Оленка. Не треба його й шукати, а треба душею і серцем відчувати.

Чарівні лілеї

(Дученко І.)

Було чи не було, але сталося давним-давно. Жили-були в одному селі під Карпатами дід та баба, і була в них онука Мирославка. Добре жилося старим із онучкою, горя не знали, пісні разом співали, на городі працювали.

І просить одного разу бабуся до річки сходити, водички принести.

Пішла Мирославка по воду. Води швидко набрала і тільки-но хотіла повертатися, як раптом побачила лілеї. Такі вони гарні, білосніжні! Так і кортить хоч одну зірвати, принести до хати і бабусі подарувати. Тягнеться вже дівчина за нею, ось-ось зірве, як раптом чує:

- Не зривай мене будь ласка!

- Ну хіба я тобі не подобаюсь?

- Мирославко? Невже тобі мене не шкода?

Злякалася дівчинка і хутчіш до хати, до бабусі з дідусем. А наступного дня бабуся з дідусем просять дівчинку:

- Сходи, Мирославко, до лісу, ягід назбирай, киселику треба зварити.

Доброю була онука, відмовити старим не могла.

Шлях її через річку лежав. Ось і ягід назбирала повну корзину, вже й додому час іти. Але так кортить до річки сходить, подивитись чи є ще там чарівні лілеї. Йде вона до річки. Прийшла, дивиться і очей відірвати не може від квітів. А час лине. І знову чує вона голос:

- Не рви мене Марічко!

- Не треба нас рвати, бо нас більше ніхто не побачить.

- Ну подивись, які ми гарні, невже ти не хочеш нами милуватись?

Сидить дівчинка на березі річки і вагається, як же їй вчинити: зірвати чи не зірвати? Озирнулась на всі боки і пішла, щоб завтра зранку повернутися до цих чудових квітів.

Тільки-но сонечко зійшло, як Мирославка хутчіш до річки. Прибігла, тягнеться до лілеї, а дістати ніяк не може. І знову голос:

- Не зривай нас, ми ж окраса землі!

Замислилася дівчинка. А й дійсно – квіти як і діти окраса землі. А ще люди говорять що краса всіх збереже. Ну тож, нехай ростуть, нехай ними всі милуються. А я бабусю сюди приведу. Щоб и вона побачила цю красу Землі. Та й побігла до дому, бо дуже хотілось все бабусі з дідусем розповісти.


Всьому свій час

(Жук І.)

Довго думала Зима і вирішила залишитися царювати на землі ще деякий час, не поступаючись місцем своїй сестрі Весні.

І почала щоденно мести снігами, вертіти віхолами. перегукуватись з вітрами студеними.

Аж ось і Весна на порозі:

• Доброго дня, сестронько. Чому це ти так запрацювала наполегливо? Час уже і відпочити.
  
• Знаєш, Веснонько, не хочу відпочивати, хочу все білосніжним покривалом застелити. Мене так всі полюбляють, так мені радіють! На ковзанах катаються. в сніжки граються, баби снігові ліплять. Ну чому я повинна лишати їх такого щастя?!
  
• Я згодна, Зимонько, що ти потрібна і людям, і мешканцям лісів, полів, але всьому свій час. Земля почала оживати, вся природа прокидається, а тепла немає. Поступися, Зимо, не затягуй холоди.
  
• Ні, Весно, піду до звірят та людей, запитаю, чи хочуть вони мене відпускати.
  

Завітала цариця білокоса до лісу:

• Привіт, довговухі, довгохвості, довгоногі, довгодзьобі. Можете радіти, я залишаюся, снігу вам підкину, морозцем приморожу, щоб вам легше по ньому було скакати, у піжмурки гратися, наввиперед бігати.
  
• Почекай – почекай, Зимонько! – мовила Лисичка. Досить нас снігом годувати, пора тобі відпочивати. Ми в гості Весну чекаємо, дарунки для неї маємо.
  

Похнюпилась Зима, повернула назад. А по дорозі людей зустрічає і так радісно у них питає:

• Чи раді ви тому, що я ще залишаюся на деякий час з вами, що я Весні не поступилася?
  
• Ні, шановна Зимонько, годі вже тобі хазяйнувати, пора йти в царство Року і до наступного приходу відпочивати. Ми до польових робіт готуємося, ми чекаємо в гості твою сестроньку Весноньку. Вона нам зараз потрібна зі своїм теплом, добром,посмішкою милою. співом пташиним, квітами, ягодами, грибами, вишневими садами.
  

Зітхнула Зима. І дійсно, що мабуть всьому свій час, та й піднялася до батька Року та молодших сестер, щоб можна було з високості споглядати за працею своєї сестри Весни і допомагати їй думками, теплими дощами, теплом душі своєї, яке посилається на Щастя, на Добро землі-матінці.