Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування України

Вид материала

Документы

Содержание Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» 1.2.1 Основні визначення термінів в характеристиці безпечності харчових продуктів 1.2.2 Державне забезпечення безпечності та якості харчових продуктів 1.2.3 Державне нормування показників безпечності та якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів 1.3 Моніторинг ринку продовольчих товарів 1.4 Забезпечення безпеки виробництва харчової продукції Результати проведених досліджень 2.1.2 Методика проведення досліджень 2.1.3 Характеристика бази проведення досліджень

Подобный материал:

• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 2555.93kb.
• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористування, 1061kb.
• Акмеологія як складова підвищення якості освіти та забезпечення професійного успіху, 52.99kb.
• Кабінет міністрів україни, 213.84kb.
• Робоча учбова програма по дисципліні: Фінансовий облік 1 для студентів 3 курс, 212.42kb.
• Національний університет біоресурсів І природокористування України, 1529.64kb.
• Кабінет міністрів україни постанова від 5 березня 2008, 192.93kb.
• Кабінет міністрів україни національний університет біоресурсів І природокористтування, 1223.94kb.
• Кабінет міністрів україни національний аграрний університет, 1071.48kb.
• Черногод Іван Олегович удк 635. 25: 631. 5 Формування господарсько-цінних показників, 605.35kb.

1.1.4 Право споживача на належну якість продукції

Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про продукцію, яку надає продавець (виробник, виконавець).

Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативними документами.

Щодо окремих груп продукції вказані вимоги встановлюються законодавчими та нормативно-правовими актами [21].

Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до якості продукції забезпечується правом участі споживачів та їх об'єднань у розробці нормативних документів згідно з чинним законодавством [21].

Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість [5].

Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а у разі відсутності такого строку – протягом 10 років.

Виробник (виконавець) зобов’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва – протягом строку служби, у разі відсутності такого строку – протягом 10 років.

2. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів»
   

Цей Закон [21] регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів і визначає правовий порядок забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються [21].


1.2.1 Основні визначення термінів в характеристиці безпечності харчових продуктів

Згідно закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» під безпечністю харчового продукту – розуміють стан харчового продукту, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини (споживача), якщо він спожитий за призначенням.

Безпечним харчовим продуктом вважається – харчовий продукт, який не створює шкідливого впливу на здоров'я людини безпосередньо чи опосередковано за умов його виробництва та обігу з дотриманням вимог санітарних заходів та споживання (використання) за призначенням.

Харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам [21].

Для оцінки можливого негативного впливу на здоров'я населення небезпечних факторів шляхом досліджень харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, у ході яких встановлюються критерії безпеки (показники та їх гранично допустимі рівні, вміст, концентрація тощо) здійснюється державна санітарно-гігієнічна експертиза.

Визначення відповідності показників якості харчових продуктів і продовольчої сировини показникам, встановленим у нормативній та технічній документації виробника харчових продуктів чи наведеним в інформації про ці продукти, а також визначення відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини у звичайній назві з метою сертифікації називають ідентифікацією.

Якість харчового продукту – ступінь досконалості властивостей та характерних рис харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт [21].

Біологічна цінність харчового продукту – провідний показник якості харчового продукту, який визначає ступінь його відповідності оптимальним потребам людини і гарантованої безпеки використання за фізіологічними нормами.

Державний контроль – діяльність державних органів виконавчої влади, що здійснюється протягом усього процесу виробництва та обігу об'єктів санітарних заходів з метою забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів і технічних регламентів особами, які здійснюють виробництво та/або обіг таких об'єктів;

Державний моніторинг залишків ветеринарних препаратів, забруднювачів у необроблених харчових продуктах тваринного походження та кормах – виконання програм, передбачених Санітарним кодексом наземних тварин МЕБ.

Державний нагляд – діяльність органів виконавчої влади, що здійснюється періодично з метою забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів і технічних регламентів особами, які здійснюють виробництво або обіг об'єктів санітарних заходів і технічних регламентів [21].


1.2.2 Державне забезпечення безпечності та якості харчових продуктів

В законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» визначено, що держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення від шкідливих факторів, які можуть бути присутніми у харчових продуктах, шляхом:

• встановлення обов'язкових параметрів безпечності для харчових продуктів;
  
• встановлення мінімальних специфікацій якості харчових продуктів у технічних регламентах;
  
• встановлення санітарних заходів і ветеринарно-санітарних вимог для потужностей (об'єктів) та осіб, які зайняті у процесі виробництва, продажу (постачання), зберігання (експонування) харчових продуктів;
  
• забезпечення безпечності нових харчових продуктів для споживання людьми до початку їх обігу в Україні;
  
• встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації;
  
• забезпечення наявності у харчових продуктах для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктах і дієтичних добавках, заявлених особливих характеристик та їх безпечності для споживання людьми, зокрема особами, які мають особливі дієтичні потреби;
  
• інформування та підвищення обізнаності виробників, продавців (постачальників) і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та належної виробничої практики;
  
• встановлення вимог щодо знань та умінь відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);
  
• встановлення вимог щодо стану здоров'я відповідального персоналу виробників, продавців (постачальників);
  
• участі у роботі відповідних міжнародних організацій, які встановлюють санітарні заходи та стандарти харчових продуктів на регіональному і світовому рівнях;
  
• здійснення державного контролю на потужностях (об'єктах), де виробляються та переробляються продукти, що становлять значний ризик для здоров'я і життя людей;
  
• здійснення державного нагляду з метою перевірки виконання виробниками та продавцями (постачальниками) об'єктів санітарних заходів вимог цього Закону;
  

виявлення порушень цього Закону та здійснення необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, які не виконують положення Закону [21].


1.2.3 Державне нормування показників безпечності та якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів

Державне нормування показників якості харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів проводиться шляхом встановлення норм цих показників у стандартах та інших нормативно-правових актах на продукцію під час їх розробки.

Державне нормування показників безпечності харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я шляхом встановлення гранично допустимих рівнів вмісту у них забруднювачів та інших речовин хімічного, біологічного чи іншого походження [22], а також систематичного публікування в засобах масової інформації переліку матеріалів, дозволених для використання у виробництві харчових продуктів або виготовленні технологічного устаткування.

Методики вимірювання вмісту (рівнів) забруднювачів та інших зазначених речовин повинні бути атестовані у порядку, встановленому Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, і погоджені з головним державним санітарним лікарем України, а засоби випробувань та вимірювальної техніки провіряються або атестуються в порядку, встановленому Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації [23].


1.3 Моніторинг ринку продовольчих товарів


Стосовно моніторингу ринку продовольчих товарі з боку держави, то слід сказати, що такий є цілком необхідний. Пов’язано це з тим, що продовольчі товари споживаються кожною родиною. Отже, якість продовольчих є найважливішим чинником забезпечення здоров’я громадян країни.

Питання вдосконалення системи продовольчої безпеки в цілому, контролю якості сировини та готової продукції, запобігання фальсифікацій при імпорті та експорті продовольства та харчової сировини зокрема, питання моніторингу стану продовольчої безпеки досліджувалися багатьма українськими, російськими та закордонними вченими і практиками.

Однією з найважливіших складових економічної безпеки будь-якої держави є продовольча безпека. Завданню забезпечення продовольчої безпеки приділяється значна увага в концепції національної безпеки нашої держави, вона є складовою державної стратегії розвитку в цілому [24].

Основним критерієм досягнення продовольчої безпеки є рівень власного забезпечення міста продуктами харчування та сировиною для переробної промисловості. Держава має бути здатною власноруч задовольнити 70 - 80 % від потреби населення та промисловості в харчових продуктах та сировині. За таких умов рівень продовольчої безпеки є достатнім і держава не залежить від зовнішніх і внутрішніх загроз [25].

Моніторинг стану продовольчої безпеки є необхідним інструментом впливу як на формування умов продовольчої безпеки, так і на прийняття рішень вищим керівництвом міста.

Проблема якості і безпеки продукції – одне з важливих і актуальних питань світової торгівлі, що має велике значення для стабільного розвитку економіки країни. Досягнення високого рівня захисту споживачів і підвищення конкурентоспроможності українських товарів на зовнішніх ринках є тими цілями, якими по­винні керуватися підприємства при розробці якісно нової концепції досягнення якості і безпеки продукції [26, 27].

Моніторинг стану продовольчої безпеки міста – це універсальна система пізнання, утворена на основі синтезу різних методологічних концепцій і застосовна для дослідження стану продовольчої безпеки, як об'єкту діяльності. Система моніторингу включає наступні елементи: збір фактичного матеріалу, результатом якого є отримання певної інформації про даний об'єкт; оцінювання [28]. Результат – інформація, що характеризує стани об'єкту моніторингу по певних індикаторах; контроль. Результат – інформація, що містить відповідь на питання: наскільки стан об'єкту моніторингу відповідає його оптимальному стану; прогнозування. Результат – інформація про перспективи розвитку об'єкту; розробка алгоритму приведення об'єкту моніторингу в оптимальний стан. Результат – інформація, що містить даний алгоритм.

Моніторинг дозволяє не тільки діагностувати стан процесу забезпечення продовольчої безпеки в місті, але і надає уповноваженим організаціям і керівництву міста інформацію для ухвалення стратегічних і тактичних рішень. Моніторинг рівня продовольчої безпеки має наступний алгоритм: оцінка ефективності управління структурами продовольчої безпеки (план, загальна документація, протоколи зборів); рівень кваліфікації персоналу (особисті справи співробітників, плани підвищення кваліфікації; оцінка якості роботи); якість контролю кожної зі складових продовольчої безпеки; якість життя населення (опитування і анкетування населення); визначення матеріального і технічного забезпечення структур, що здійснюють контроль забезпечення продовольчої безпеки [29, 30].

Формулюючи елементи системи моніторингу стану продовольчої безпеки держави, окремі автори вважають за доцільне запропонувати наступний склад елементів: збір фактичного матеріалу з метою отримання необхідної інформації про об'єкт моніторингу, яка необхідна для реалізації подальших його елементів; визначення системи критеріїв – показників на основі отриманого фактичного матеріалу; спо­стереження за динамікою критеріїв – показників і порівняння їх з пороговими значеннями; інформування уповноважених державних структур про динаміку показників і їх відхилення від порогових величин; розробку комплексу рекомендацій і заходів щодо повернення до порогових величин; доведення даної інформації до уповноважених органів державного управління і ініціація змін в законодавчому оточенні в області забезпечення продовольчої безпеки; контроль виконання змін чинного законодавства; спостереження впливу змін на рівень продовольчої безпеки за допомогою збору фактичного матеріалу.

Моніторинг стану рівня продовольчої безпеки належить до однієї групи з системами моніторингу вельми складних соціальних об'єктів [28, 29, 30].

Від того наскільки якісною є продукція, настільки держава зуміє забезпечити безпеку величезної кількості процесів, починаючи від здоров'я нації та закінчуючи рівнем споживчої довіри і споживчого попиту. Тільки за допомогою підвищення якості продукції вітчизняного виробника можна досягти високого рівня довіри до неї та стимулювати виробництво в різних галузях економіки [26, 27].

Як підкреслює Сколоздра Ю.В., «Моніторинг і оцінка будуть настільки ефективні, наскільки коректно задані стандарти і норми, тобто якою мірою вони відповідають ряду принципових вимог» [25].

Слід врахувати, що зміни в зовнішніх умовах повинні супроводжуватися зміною нормативної бази, тобто моніторинг є підставою для перегляду і переробки норм і стандартів. Вимогу дотримання стандартів і норм припускає наявність служби моніторингу, тобто уповноваженого органу, що відповідає за збір інформації, її зберігання, виявлення відхилень і проведення аналізу. У сьогоднішніх умовах в Україні подібна служба моніторингу стану продовольчої безпеки відсутня, хоча розрізнені масиви інформації концентруються в різних структурах (СБУ, митниця , СЕС, Держстандарт тощо) [30].

Проведений аналіз дозволяє відзначити, що в даний час система моніторингу стану продовольчої безпеки в місті не існує як система взагалі, має місце безсистемна організація контролю деяких показників, що можуть вживатись як індикатори рівня продовольчої безпеки [28].

Означена організація контролю має наступні проблеми: нераціональні співвідносили між різними інституціями, що контролюють кількісні та якісні показники щодо харчової сировини та готових продуктів харчування; відсутність обміну даними та спільного користування базами даних з метою проведення аналізу та обґрунтування висновків щодо характеристики стану рівня продовольчої безпеки в місті; відсутність центру відповідальності за результати адміністрування, що має місце у поточний час; недоліки у адмініструванні в умовах відсутності єдиної системи індикаторів рівня продовольчої безпеки країни; відсутність механізму зворотного зв'язку та ініціації змін у законодавчому оточенні щодо стану продовольчої безпеки міста; слабкий механізм управління сільськогосподарськими підприємствами; невідповідність деяких виробників рівню вимог, пропонованих для підприємств, що здійснюють переробку харчової сировини; відсутність розраху­нків впливу виробничої діяльності на рівень екологічної безпеки [28].

При моніторингу стану продовольчої безпеки можлива концентрація даних, необхідних не тільки для розробки відповідних спеціалізованих прогнозів, але і передачі отриманої інформації з метою використання в системі прогнозування.

Сукупність форм статистичної звітності, інформаційних стандартів, опитувальних листів, анкет виступає як інструментарій моніторингової діяльності.

Концептуальна схема системи моніторингу рівня продовольчої безпеки повинна включати наступні етапи: визначення суб'єктів моніторингу; обґрунтування комплексу індикаторів (показників) моніторингу; розробка інструментів моніторингової діяльності; безпосередньо моніторингова діяльність з визначенням об'єктів моніторингу (явищ, процесів і видів діяльності) [31].

Створення системи моніторингу стану продовольчої безпеки складається з наступних етапів:

1. Аналіз чинників дії на формування системи моніторингу стану продовольчої безпеки в умовах міста і в розрізі районів міста.

2. Визначення складу персоналу для служб моніторингу.

3. Розробка організаційної структури служби моніторингу стану продовольчої безпеки.

4. Розробка алгоритму функціонування служби. На даному етапі повинні бути розроблені і затверджені: завдання на моніторинг; інструментарій моніторингу; алгоритм моніторингу; обробка результатів моніторингу; аналіз результатів; підготовка документа про результати моніторингу; розповсюдження документа по відповідних каналах інформації; використання результатів в діяльності по забезпеченню продовольчої безпеки міста.

5. Розробка законодавчого і адміністративного регламенту організації системи моніторингу.

6. Ухвалення рішення по створенню служби моніторингу на державному рівні.

7. Запуск служби моніторингу.

8. Отримання і аналіз результатів моніторингу [32].

Можна припустити, що під час експлуатації системи моніторингу стану продовольчої безпеки, може сформуватися ієрархічна сукупність показників, що комплексно описують стан продовольчої безпеки як в місті в цілому, так і в розрізі районів, при цьому, склад показників буде різний, виходячи з принципу – чим вище рівень, тим менше склад системи показників.


1.4 Забезпечення безпеки виробництва харчової продукції


Держава повинна здійснювати на споживчому ринку контроль європейського рівня. Тому необхідно продовжити системну розробку та впровадження нових технічних регламентів, які базуються на відповідних європейських директивах.

При виробництві харчової продукції першорядне значення мають вимоги її безпеки для споживача.

Законодавчі акти, нормативні документи, санітарно-гігієнічні норми визначають тільки вимоги до безпеки харчових продуктів, але не регламентують метод їх забезпечення.

Багаторічна практика харчових підприємств СРСР припускала і припускає в даний час тільки один метод забезпечення безпеки харчової продукції – систему контролю. Ця система заснована на:

• контролі стану технологічної дисципліни;
  
• контролі характеристик, в т.ч. і вимог безпеки продукції харчовими лабораторіями;
  
• контролі за дотриманням санітарно-гігієнічних режимів на підприємстві;
  
• контролі стану виробничого середовища.
  

Практика зарубіжних підприємств пропонує інший ефективніший метод забезпечення безпеки. Цей метод заснований на управлінні ризиками на основі системи «Аналіз небезпечних чинників і критичні контрольні точки» (Hazard Analysis and Critical Control Points – HACCP) [33].

Суть цього методу полягає в наступному. На всіх стадіях виробництва, починаючи від приймання сировини і закінчуючи реалізацією продукції, на кожній технологічній лінії і на кожній операції необхідно виявити і управляти небезпечними чинниками (мікробіологічними, токсикологічними, хімічними, фізичними і ін.), які можуть загрожувати безпеці продукції [34].

Основним критерієм ступеня небезпеки того або іншого чинника є рівень вірогідності ризику виникнення цього чинника. Кінцева мета – мінімізувати ризики або взагалі звести їх до нуля.

У різних країнах рівень впровадження системи різний. Наприклад, в Данії був прийнятий закон, за яким всі підприємства харчової промисловості повинні були запровадити цю систему до 31 грудня 1997 року. У Франції застосування системи носить добровільний характер.

Основним нормативним документом України, який визначив принципи системи НАССР або в англійській транскрипції НАССР. Вимоги до системи відповідають вимогам, викладеним в Ухвалі Європейського парламенту і ради ЄС № 852/2004 від 20.04.04 «Санітарно-гігієнічні правила для виробництва харчової продукції» [26, 27, 35].

2. РЕЗУЛЬТАТИ ПРОВЕДЕНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
   

2.1 Мета, об’єкт, предмет, матеріали та методи досліджень


2.1.1 Матеріали і методика досліджень

В роботі були використані першоджерела Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) що є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), відділу контролю якості продовольчих товарів ГУ за 2009-2010 роки а також інформація, що подається на офіційному сайті Київської міської влади. А саме інформація про результати здійснення дій, щодо запобігання виготовленню та реалізації на споживчому ринку України неякісної, фальсифікованої та небезпечної для життя, здоров’я, майна людей чи навколишнього середовища продукції (товарів) шляхом виявлення її у виробника, постачальника, у сфері торгівлі та вжиття дієвих заходів щодо призупинення або припинення продажу товарів (виконання робіт, надання послуг).


2.1.2 Методика проведення досліджень

Було зібрано та проаналізовано статистичні дані Головного управління щодо державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів суб’єктами господарської діяльності, підприємствами, об’єднаннями, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність на території міста.

Було розглянуто і проаналізовано стан продовольчого ринку у місті Києві (2009-2010р.р.) на відповідність вимогам чинного законодавства.

Здійснений збір та обробка звітів відділу контролю якості продовольчих товарів Головного управління по всім районам м Києва (2009-2010р.р.).

Проведено порівняльний аналіз щодо динаміки показників якості і безпеки харчових продуктів (2009-2010 p.p.).

2.1.3 Характеристика бази проведення досліджень

Робота виконувалась на базі Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) що є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Головне управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та підпорядкованим Київському міському голові. Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови, розпорядженнями виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Основними завданнями Головного Управління є:

- забезпечення реалізації завдань у сфері захисту прав споживачів з питань, що віднесені законодавством до компетенції виконавчих органів районних у місті Києві рад;

- здійснення у межах своєї компетенції контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів суб’єктами господарської діяльності, підприємствами (об’єднаннями) установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності та іноземними юридичними особами, що здійснюють господарську діяльність на території м. Києва;

- здійснення в межах своєї компетенції контролю за дотриманням законодавства у сфері регулювання обігу і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями у сфері роздрібної торгівлі;

- виконання міських програм щодо захисту прав споживачів у
м. Києві;

- розгляд звернень споживачів, консультування їх з питань захисту прав споживачів;

- аналіз договорів, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;

- виявлення товарів (робіт, послуг) неналежної якості, фальсифікованих, небезпечних для життя, здоров’я, майна та навколишнього природного середовища;

- виявлення фактів продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), які не супроводжуються доступною, достовірною, необхідною інформацією та відповідними супровідними документами або з простроченими термінами придатності, призупинення продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) до пред’явлення інформації, супровідних документів або припинення продажу товарів (виконання робіт, надання послуг);

- подання, в установленому законом порядку, до органу, який видав дозвіл на здійснення відповідного виду діяльності, для вирішення питання про призупинення дії цього дозволу чи про дострокове його анулювання у разі систематичного порушення прав споживачів та правил здійснення торговельної діяльності або правил надання послуг;

- подання до суду позови про захист прав споживачів.

До складу Головного управління з питань захисту прав споживачів входять:

• відділ контролю за якістю продовольчих товарів;
  
• відділ контролю за якістю непродовольчих товарів;
  
• відділ контролю і нагляду за якістю послуг;
  
• відділ контролю і нагляду за якістю робіт;
  
• громадська приймальня;
  
• Головний спеціаліст – юрисконсульт.
  

Основні функції та напрямки роботи відділу контролю за якістю продовольчих товарів є структурним підрозділом Головного управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації). Відділ діє в межах своїх повноважень, здійснює державний захист прав споживачів. Відділ співпрацює з підрозділами Головного управління, органами державного нагляду, іншими контролюючими органами з питань захисту прав споживачів. Основними завданнями є: Здійснення у межах своєї компетенції державного контролю за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів суб’єктами господарської діяльності, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності та іноземними юридичними особами, що здійснюють господарську діяльність на споживачів. Координація роботи та взаємодії з місцевими органами державного контролю та виконавчої влади з питань захисту прав споживачів у сфері торгівлі. Здійснення в межах своєї компетенції контролю за дотриманням законодавства у сфері торгівлі продовольчими товарами. Захист прав громадян як споживачів у разі придбання, замовлення або використання ними продовольчих товарів неналежної якості. Виконання міських програм щодо захисту прав споживачів м. Києва. Розгляд звернень споживачів, консультування їх з питань захисту прав споживачів. Виявлення продовольчих товарів неналежної якості, фальсифікованих, небезпечних для життя, здоров’я, майна споживачів та навколишнього природного середовища. Подання, в установленому законом порядку, до органу, який видав дозвіл на здійснення відповідного виду діяльності, для вирішення питання про зупинення дії цього дозволу чи про дострокове його анулювання у разі систематичного порушення прав споживачів та правил здійснення торговельної діяльності. Підготовка подання щодо обмеження або припинення діяльності, скасування в установленому порядку державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, що проводять діяльність з порушенням законодавства України про захист прав споживачів. Вжиття до суб’єктів господарської діяльності, які порушують права споживачів, передбачених чинним законодавством заходів впливу. Вивчення споживчого ринку на території міста Києва.

Відділ контролю за якістю непродовольчих товарів межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Відділ узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд керівництву Головного управління. Основними завданнями є:

• Участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів з питань віднесених до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування;
  
• Здійснення у межах своєї компетенції контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів на території міста Києва;
  
• Розгляд та вирішення у встановленому порядку звернень громадян з питань захисту їх прав, як споживачів;
  
• Виконання, у межах повноважень, міських програм щодо захисту прав споживачів;
  
• Аналіз договорів, що укладаються із споживачами з метою виявлення умов, які обмежують права споживачів;
  
• Виявлення та припинення реалізації товарів (надання послуг) неналежної якості, фальсифікованих, небезпечних для життя, здоров’я або майна споживачів.
  

Основними завданнями відділу контролю і нагляду за якістю послуг є:

1. Забезпечення реалізації завдань у сфері захисту прав споживачів з питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування.

2. Здійснення, у межах своєї компетенції, державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у сфері послуг суб’єктами господарської діяльності, підприємствами, об’єднаннями, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, що здійснюють підприємницьку діяльність на території міста.

3. Здійснення перевірок суб’єктів господарської діяльності із складанням відповідного акту.

4. Вжиття заходів щодо притягнення правопорушників до передбаченої законодавством відповідальності.

5. Розгляд скарг, заяв та пропозицій громадян у сфері надання послуг, вжиття заходів до їх розв’язання та узагальнення питань і проблем, поставлених у зверненнях громадян.

6. Проведення через засоби масової інформації роз'яснювальної роботи, спрямованої на поглиблення правових знань споживачів, інформування населення про результати здійснюваного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів.

7. Координація роботи та взаємодія з місцевими органами виконавчої влади, органами державного нагляду і контролю, правоохоронними органами та громадськими організаціями з питань контролю законодавства про захист прав споживачів.

Відділ контролю і нагляду за якістю робіт координує роботу оперативних відділів Головного управління та взаємодію з місцевими органами виконавчої влади, органами державного нагляду і контролю, правоохоронними органами та громадськими організаціями, а також з відповідними органами інших держав. Організовує співпрацю з районними у місті Києві державними адміністраціями, функціональними управліннями Київської міської державної адміністрації та громадськими організаціями. Контролює надходження звітів від господарських суб’єктів. Одержує від керівництва Головного управління нормативні документи щодо захисту прав споживачів із змінами та доповненнями. Узагальнює пропозиції оперативних відділів управлінь по поточному і перспективному плануванню їх роботи, готувати плани робіт Головного управління.