Кримінальний процесуальний кодекс України
| Вид материала | Кодекс |
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 7739.63kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 3774.84kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- Кримінальний кодекс україни, 3344.77kb.
- Розділ I загальні положення, 3079.52kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 386.04kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2652.19kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2884.74kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2824.59kb.
- Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
Глава 4. Докази і доказування
§ 1. Поняття доказів, їх належність та допустимість
Стаття 77. Докази
1. Доказами в кримінальному провадженні є будь-які фактичні дані, які самі по собі або в сукупності з іншими фактичними даними дають можливість суду зробити висновок про наявність або відсутність обставини, що має значення для вирішення поставлених перед судом питань.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень, показань, предметів, документів, висновків експертів.
Стаття 78. Належність доказів
1. Належними є докази, що мають значення для кримінального провадження.
2. Належними є докази, якщо відомості про факти прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
3. Належний доказ є допустимим, крім випадків, коли він має бути визнаний недопустимим згідно з вимогами цієї Глави.
Стаття 79. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод
1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки доказу, отриманому внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод.
2. Суд зобов’язаний визнавати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння:
1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання пояснень, показань внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання пояснень, показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати пояснення, показання;
5) отримання пояснень, показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинувачуваним в цьому кримінальному провадженні.
Стаття 80. Недопустимість доказів, які стосуються особи обвинувачуваного
1. Докази, які стосуються судимостей обвинувачуваного або його причетності до інших правопорушень, які не є предметом цього судового розгляду, а також докази щодо характеру або окремих рис характеру обвинувачуваного є недопустимими на підтвердження винуватості обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення.
2. Докази, зазначені у частині першій цієї статті, можуть бути визнані судом допустимими, якщо:
1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;
2) вони надаються для доказування того, що обвинувачуваний:
діяв з певним умислом та мотивом, або
мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного діяння, або
не міг помилитися щодо обставин, у яких він вчинив відповідне діяння;
3) їх надає сам обвинувачуваний;
4) обвинувачуваний використав подібні докази для дискредитації свідка.
3. Докази певної звички або звичайної ділової практики обвинувачуваного є допустимими на доведення того, що певне діяння обвинувачуваного узгоджувалося із цією звичкою.
Стаття 81. Застосування правил про допустимість доказів
1. Доказ, зазначений у статті 79 цього Кодексу, повинен визнаватися судом недопустимим під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, внаслідок якого такий доказ було отримано.
2. Інші правила про допустимість доказів застосовуються без будь-яких винятків під час судового розгляду в кримінальному провадженні.
3. Вирішуючи питання про допустимість доказів під час досудового провадження, cлідчий суддя, суд має право дозволити стороні надати пояснення, показання, предмети, документи як належні докази без врахування положень цієї Глави, зваживши на:
1) суттєвість для особи наслідків вирішення спірного питання;
2) істотність доказу самого по собі або у сукупності із іншими доказами для вирішення спірного питання;
3) можливість та виправданість на цій стадії виконати усі умови допустимості доказів;
4) перешкоди з боку іншої сторони у виконанні умов допустимості доказу.
Стаття 82. Повноваження суду при дослідженні допустимості доказів
1. Суд, який вирішує питання про допустимість певного доказу, має право дослідити усі докази, в тому числі допитати свідків з приводу обставин, які можуть поставити під сумнів допустимість доказів, не обмежуючись доказами, які стосуються обвинувачення.
Стаття 83. Значення рішень інших судів для питання допустимості доказу
1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
Стаття 84. Порушення порядку оскарження допустимості доказів
1. При оскарженні будь-якого судового рішення сторона не може посилатися на порушення правил допустимості доказів, якщо під час вирішення питання про допустимість певного доказу сторона, маючи відповідні процесуальні можливості:
1) не заявила заперечення проти допустимості доказу, який був визнаний допустимим, або
2) не заявила клопотання про допустимість доказу, який не був визнаний допустимим;
3) не виконала вчасно дію, яка передбачена цим Кодексом і була визначена судом як умова визнання допустимості доказу.
2. Суд має право прийняти рішення про недопустимість певного доказу незалежно від клопотань та позицій сторін.
§ 2. Доказування
Стаття 85. Тягар доказування
1. Тягар доказування винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення лежить на державному обвинувачеві.
2. Тягар доказування необхідності обмеження прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, лежить на державному обвинувачеві.
3. Тягар доказування допустимості доказу лежить на стороні, яка його надає.
4. Якщо сторона, на якій лежить тягар доказування, не надала суду достатніх доказів для створення відповідного стандарту переконання, питання повинно бути вирішене судом не на користь сторони, на якій лежить тягар доказування.
Стаття 86. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні
1. В кримінальному проваджені підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, яку було завдано кримінальним правопорушенням;
4) обставини, які обтяжують, пом’якшують покарання чи виключають кримінальну відповідальність.
Стаття 87. Стандарти переконання
1. Прийняття рішення судом у випадках передбачених цим Кодексом повинно ґрунтуватися на таких стандартах переконання:
1) розумної підозри;
2) переконання за більшою вірогідністю;
3) вагомого переконання;
4) переконання поза розумним сумнівом.
2. Розумна підозра у вчиненні кримінального правопорушення означає добросовісне припущення його вчинення певною особою, яке ґрунтується на фактах та відомостях, які можна перевірити у судовому розгляді і які спонукали б неупереджену та розважливу людину вдатися до практичних дій для з’ясування того, чи є така підозра обґрунтованою.
3. Переконання за більшою вірогідністю означає переконання, яке випливає із неупередженого та добросовісного розгляду всіх наданих сторонами доказів і свідчить, що висновок про існування або відсутність тієї обставини чи сукупності обставин, які доводить сторона, є більш вірогідним, ніж протилежний висновок.
4. Вагоме переконання означає, що неупереджений та добросовісний розгляд всіх наданих сторонами доказів свідчить про таку вірогідність стверджуваної обставини, яка є вищою, ніж переконання за більшою вірогідністю, але може бути недостатньою для переконання поза розумним сумнівом.
5. Переконання поза розумним сумнівом є таким, що виключає будь-який розумний сумнів у достовірності тих обставин, які доводить сторона. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних фактах та здоровому глузді, випливає з справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих доказів або з відсутності таких доказів і є таким, який змусив би розумну людину втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
§ 3. Пояснення і показання
Стаття 88. Поняття пояснень і показань
1. Пояснення і показання - це усні або письмові відомості, що надаються особами про відомі їм обставини у кримінальному провадженні і мають значення для правильного вирішення справи.
2. Підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий мають право надавати пояснення слідчому, державному обвинувачу під час досудового розслідування.
Під час досудового розслідування сторонам кримінального провадження мають право також надавати пояснення свідок, спеціаліст, експерт.
Сторони кримінального провадження мають право давати пояснення і під час судового розгляду, але можуть надати показання і бути за їхньою згодою допитані за правилами допиту свідків.
3. Підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий, свідок, експерт дає показання під час судового розгляду або спеціальних судових процедур під час досудового провадження.
4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.
5. Допустимими доказами є лише показання щодо фактів, які особа сприймала особисто. Докази особистого сприйняття можуть міститися у показаннях цієї особи.
6. Показання свідка (їх частина), які містять висновок або думку, можуть визнаватися судом допустимим доказом лише якщо такі висновок або думка ґрунтуються на сприйнятті особи, корисні для ясного розуміння її показань (їх частини) і не ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу.
7. Якщо суд визнав допустимим доказом показання особи, яке містить висновок або думку, що ґрунтується на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу у відповідності з правилами допиту експерта.
Стаття 89. З’ясування достовірності показань свідка
1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.
2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати пояснення, показання, документи як докази репутації, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка..
3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. Якщо свідок відмовився відповідати на такі запитання, посилаючись на законні імунітети, його показання мають бути визнані судом недопустимими доказами.
4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх пояснень, які не узгоджуються із його показаннями.
Стаття 90. Пояснення, показання з чужих слів
1. Поясненням, показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.
2. Не вважаються поясненнями, показаннями з чужих слів:
1) пояснення, показання, які стосуються впізнання;
2) пояснення, показання підозрюваного (обвинувачуваного) чи його захисника;
3) пояснення, показання державного обвинувача щодо підозрюваного (обвинувачуваного).
3. Суд зобов’язаний визнати недопустимими доказами пояснення, показання з чужих слів, крім випадків, коли сторони погоджуються визнати ці пояснення, показання допустимим доказами або вони визнаються допустимим згідно зі статтями 91, 92 цього Кодексу.
Стаття 91. Допустимість доказів у вигляді пояснень, показань з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу
1. Суд має право визнати допустимими доказами пояснення, показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала ці пояснення, показання, якщо вони є допустимим доказами згідно з іншими правилами допустимості доказів та:
1) надані під час або одразу після подій або обставин, яких стосується пояснення, показання;
2) надані під впливом виключних подій або обставин і стосується цих подій або обставин;
3) стосуються психологічного стану, емоцій, відчуттів або намірів, мотивів, планів, які були в особи на час надання пояснень, показань;
4) надані з приводу встановлення медичного діагнозу;
5) містяться у здійснених особистих записах, коли особа мала свіжі спогади про певну подію або обставини;
6) містяться у записах, доповідях або узагальненнях, які є частиною офіційних документів, підготовлених органами державної влади на виконання покладеного на них законом обов’язку;
7) містяться або відсутні у записах або документах юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців;
8) містяться або відсутні у записах або свідоцтвах чи інших документах про реєстрацію цивільного стану особи, або інших записах, здійснених під час такої реєстрації;
9) стосуються відомостей про народження чи смерть особи, її сімейних відносин, відносин спадкування чи інші подібних фактів;
10) стосуються репутації особи серед осіб, з якими вона спілкується, або громади;
11) надані під час іншого судового розгляду протягом цього або іншого кримінального провадження, під час якого сторона, проти якої спрямовані ці пояснення, показання мала можливість і мотиви допитати свідка з приводу цих пояснень, показань;
12) надані особою, яка помирала, щодо обставин або причин її смерті.
Стаття 92. Допустимість доказів у вигляді пояснень, показань з чужих слів на підставі рішення суду
1. Суд має право визнати допустимими доказами пояснення, показання з чужих слів у виняткових випадках. При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний врахувати:
1) значення пояснень, показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших доказів;
2) інші докази щодо питань, зазначених у пункті 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;
3) обставини надання пояснень, показань з чужих слів, які викликають довіру щодо їх достовірності і є аналогічними до випадків, передбачених у статті 91 цього Кодексу;
4) переконливість доказів факту надання пояснень, показань;
5) можливість надання усних пояснень, показань з цього питання, причини неможливості їх надання;
6) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;
7) співвідношення пояснень, показань з чужих слів із інтересами особи, яка надалі ці пояснення, показання;
8) можливість допиту особи.
Суд має право визнати неможливим допит особи, лише якщо вона:
1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;
2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване статтею 63 Конституції України право, або не підкоряючись вимозі суду дати показання;
3) відсутня під час судового засідання внаслідок застосування заходів безпеки, а суд дійде висновку, що присутність загрожуватиме її безпеці, безпеці членів її сім’ї, близьких родичів, майна та житла;
4) не з’являється до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;
5) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
3. Суд зобов’язаний визнати допустимими доказами пояснення, показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачуваний створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.
4. Пояснення, показання з чужих слів не може бути доказом факту, на доведення якого вони надані, якщо не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими за правилами, відмінними від положень частини першої цієї статті.
5. Пояснення, показання з чужих слів, визнані судом допустимими доказами, мають меншу силу, ніж інші докази.
§ 4. Предмети і документи
Стаття 93. Предмети
1. Предметом є матеріальний об’єкт, який може бути доказом обставини, що встановлюється під час кримінального провадження.
2. Сторона, яка пропонує предмет як доказ, зобов’язана довести його належність та допустимість, зв’язок із подією або обставиною, у зв’язку з якою він надається.
3. Сторона має право доводити допустимість предмету як доказу за допомогою показань або інших доказів, визнаних допустимими згідно з положеннями цього Кодексу.
4. Докази, які надаються з метою доведення допустимості предмету як доказу, можуть оспорюватися іншою стороною за допомогою доказів, визнаних допустимими згідно з положеннями цього Кодексу.
Стаття 94. Документи
1. Документом є матеріальний об’єкт, який містить відомості, що самостійно або у сукупності із іншими матеріалами можуть бути доказом обставини, що встановлюється під час кримінального провадження.
2. Сторона зобов’язана надати суду оригінал документа. Оригіналом документу є сам документ або його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
3. Дублікат документу (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом допустимим доказом як і оригінал документа.
4. Для підтвердження змісту документу суд має право визнати допустимими й інші докази, якщо:
1) оригінал документу втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини сторони, яка його надає;
2) оригінал документу не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;
3) оригінал документу знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.
5. Сторона має право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді.
6. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у визначеному цією статтею порядку.
Стаття 95. Вирішення питання про предмети і документи
1. Переданий або вилучений предмет стороною кримінального провадження повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, визначених статтями 146-152 цього Кодексу.
2. Предмет або документ, наданий добровільно або на підставі рішення суду, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий предмет або документ зобов’язана зберігати його у стані, потрібному для використання у кримінальному провадженні.
3. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй предмета, вона зобов’язана повернути володільцю такий самий предмет або відшкодувати його вартість. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою документа та виготовленням його дублікату.
4. Предмети, вилучені з цивільного обігу, передаються відповідним органам державної влади або знищуються.
5. Документ повинен зберігатися протягом всього часу кримінального провадження, а зацікавленим фізичним чи юридичним особам може бути видана копія цього документу.
6. Питання про долю предметів і документів, які були надані суду, вирішується судом після набрання законної сили вироком або іншим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження.
§ 5. Висновок експерта
Стаття 96. Поняття висновку експерта
1. Висновок експерта – докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані особою, яка залучила експерта.
2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
3. Висновок експерта визнається судом допустимим доказом, якщо він допоможе суду зрозуміти докази або встановити факти, що є предметом дослідження.
4. Висновок повинен ґрунтуватися на фактах або відомостях, які експерт сприймав або стали відомі йому під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження.
5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на фактах або відомостях, які визнані або можуть бути визнані судом недопустимими доказами.
6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану обвинувачуваного, не має права стверджувати у висновку, чи мав обвинувачуваний такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.
7. За згодою сторін висновок експерта може надаватися у письмовому вигляді, але кожна сторона має право у будь-який час під час судового розгляду викликати експерта для допиту.
Стаття 97. Змісту висновку експерта
1. За результатами проведення експертизи експерт надає свій висновок в письмовій формі.
2. У висновку експерта повинно бути зазначено:
1) коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;
2) місце і час проведення експертизи;
3) хто був присутній при проведенні експертизи;
4) перелік питань, що були поставлені експертові;
5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали бути використані експертом;
6) докладний опис проведених досліджень, в тому числі методи, застосовані у досліджені, отримані результати та їх експертна оцінка;
7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.
3. У висновку експерта обов’язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
4. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені факти, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право вказати на них у своєму висновку. Якщо при проведенні експертного дослідження були присутні інші особи, про це вказується у висновку. Висновок підписується експертом.
5. Якщо для проведення експертизи сторона залучає кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
6. Висновок передається експертом стороні, за запитом якої здійснювалася експертиза.