Кримінальний процесуальний кодекс України
| Вид материала | Кодекс |
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 7739.63kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 3774.84kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. N 10-рп закон, 1277.11kb.
- Кримінальний кодекс україни, 3344.77kb.
- Розділ I загальні положення, 3079.52kb.
- Кримінальний процесуальний кодекс україни, 386.04kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2652.19kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2884.74kb.
- Кримінальний кодекс україни, 2824.59kb.
- Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження
§ 1. Суд і підсудність
Стаття 27. Здійснення правосуддя судом
1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, встановленими цим Кодексом.
2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.
Стаття 28. Склад суду
1. Кримінальне провадження у суді першої інстанції здійснюється:
1) одноособово професійним суддею;
2) колегією у складі професійного судді і двох народних засідателів;
3) судом присяжних у складі головуючого професійного судді і колегії із семи присяжних.
2. Слідчим суддею є суддя, до повноважень якого належить здійснення у порядку, визначеному цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчий суддя у суді першої інстанції визначається із суддів цього суду в порядку черговості.
3. Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті.
4. Кримінальне провадження в суді першої інстанції, в якому обвинувачуваним є неповнолітній, здійснюється колегіально судом у складі професійного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя мають усі права судді.
5. Кримінальне провадження у суді присяжних здійснюється в складі, визначеному в Главі 4 Розділу IV цього Кодексу.
6. У випадках, коли цей Кодекс допускає здійснення кримінального провадження як колегіально судом у складі професійного судді і народних засідателів, так і судом присяжних, кримінальне провадження здійснюється судом присяжних.
7. Кримінальне провадження в апеляційному та касаційному порядку здійснюється судом у складі не менше трьох професійних суддів.
8. Перегляд судових рішень за винятковими обставинами здійснюється колегія суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України у складі двох третин її чисельності, але не менше п’яти суддів.
9. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд у такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).
Стаття 29. Предметна підсудність
1. Дільничному (районному, міському, районному у місті, міськрайонному) суду підсудні всі провадження щодо кримінальних правопорушень, крім тих, що підсудні окружним кримінальним судам.
2. Окружному кримінальному суду підсудні провадження щодо кримінальних правопорушень, у яких:
1) обвинувачуваний на момент звернення до суду державного обвинувача з обвинувальним актом перебуває під вартою;
2) містяться відомості, що можуть становити державну таємницю;
3) обвинувачуваному згідно із законом України про кримінальну відповідальність може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Стаття 30. Територіальна підсудність
1. Кримінальне провадження здійснює суд, в межах територіальної юрисдикції якого було закінчено досудове розслідування.
Стаття 31. Інстанційна підсудність
1. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють дільничні (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди, а також окружні кримінальні суди.
2. Кримінальні провадження у апеляційній та касаційній інстанціях здійснюють суди, визначені Законом України «Про судоустрій України».
3. Судові рішення за винятковими обставинами переглядаються Верховним Судом України.
4. Кримінальне провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається.
Стаття 32. Направлення кримінального провадження з одного суду до іншого
1. Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;
3) обвинувачуваний працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження;
4) ліквідовано суд, який здійснював судовий розгляд.
2. Питання про передання кримінального провадження розглядається судом невідкладно, але не пізніше п’яти днів від моменту виникнення обставин, передбачених частиною першої цієї статті. Розгляд зазначеного питання здійснюється у судовому засіданні з повідомленням сторін за правилами судового розгляду, встановленими цим Кодексом. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання.
3. Питання про передання кримінального провадження суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено.
4. Передання кримінального провадження з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали суду, а в разі подання апеляційної скарги – після залишення її без задоволення.
5. Спори між судами щодо підсудності не допускаються. Кримінальне провадження, передане з одного суду до іншого, повинно бути прийняте цим судом до розгляду, якщо при цьому не порушені положення цього Кодексу щодо підсудності.
6. Суд, який отримав кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судовий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання, незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першої цієї статті.
§ 2. Сторона обвинувачення
Стаття 33. Державний обвинувач
1. Державним обвинувачем є службова особа органу прокуратури, до повноважень якої належить нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування, прийняття процесуальних рішень під час досудового розслідування у випадках, визначених цим Кодексом, здійснення кримінального переслідування особи, у тому числі висунення обвинувачення та складання обвинувального акту, підтримання державного обвинувачення у суді.
2. Державний обвинувач здійснює свої повноваження протягом всього кримінального провадження. Звернення до суду з обвинувальним актом або інші звернення до суду під час досудового провадження не є перешкодою для здійснення повноважень щодо розслідування кримінального правопорушення.
3. Виключно державний обвинувач має право:
1) відмовити у проведенні досудового розслідування;
2) подавати клопотання слідчому судді про проведення слідчих дій, негласних слідчих дій у випадках, передбачених цим Кодексом;
3) подавати клопотання слідчому судді про застосування до особи заходів забезпечення кримінального провадження;
4) приймати процесуальні рішення щодо закриття кримінального провадження;
5) пред’являти обвинувачення та звертатися до суду з обвинувальним актом;
6) підтримувати державне обвинувачення у суді.
4. Державний обвинувач, здійснюючи нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, має право:
1) починати досудове розслідування за наявності підстав, визначених цим Кодексом;
2) мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей про розпочате досудове розслідування;
3) визначати слідчого (слідчих), які будуть здійснювати досудове розслідування;
4) доручати слідчому проведення слідчих дій або негласних слідчих дій у випадках, визначених цим Кодексом;
5) давати обов’язкові для виконання письмові вказівки щодо проведення досудового розслідування;
6) брати участь у проведенні слідчим слідчих дій та самостійно проводити будь-яку слідчу дію;
7) відстороняти слідчого від проведення досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, і доручати розслідування іншому слідчому.
5. У випадку незгоди державного обвинувача із рішенням керівника органу досудового розслідування про призначення слідчого для проведення досудового розслідування, він має право призначити іншого слідчого. Рішення державного обвинувача про призначення іншого слідчого оскарженню не підлягає.
6. Державний обвинувач на будь-якій стадії досудового розслідування має право відмовитися від обвинувачення або продовження досудового розслідування у разі, якщо він вважає, що вичерпані можливості для отримання інформації про причетність особи до вчинення кримінального правопорушення і наявної інформації недостатньо для висунення обвинувачення і доведення винуватості цієї особи під час судового розгляду.
Стаття 34. Участь державного обвинувача у судовому розгляді
1. Державний обвинувач підтримує державне обвинувачення у суді в порядку, визначеному цим Кодексом.
2. Державний обвинувач має право повністю чи частково відмовитися від підтримання обвинувачення.
3. Участь державного обвинувача в суді є обов’язковою.
Стаття 35. Заміна державного обвинувача
1. Якщо службова особа, яка виконує обов’язки державного обвинувача, не може здійснювати свої функції, то повноваження державного обвинувача покладаються на іншу службову особу органу прокуратури.
Право на подання апеляційних, касаційних скарг, скарг про перегляд рішення суду за винятковими обставинами мають також службові особи органів прокуратури вищого рівня.
Стаття 36. Орган досудового розслідування
1. Органами досудового розслідування (органи дізнання і органи досудового слідства) є:
1) Національна поліція;
2) Фінансова поліція;
3) Військова поліція;
4) Служба безпеки України;
5) Національне бюро розслідувань.
2. Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування.
3. На орган досудового розслідування покладається обов’язок проведення слідчих дій, що визначені цим Кодексом, для встановлення обставин кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили.
4. Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для попередження чи припинення кримінального правопорушення.
5. Орган досудового розслідування виконує доручення та вказівки державного обвинувача щодо досудового розслідування.
Стаття 37. Керівник органу досудового розслідування
1. Керівник органу досудового розслідування визначає слідчого (слідчих), якому доручає досудове розслідування.
2. Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування і несе персональну відповідальність за його ефективність.
3. Керівник органу досудового розслідування має право:
1) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування;
2) давати слідчим обов’язкові для виконання вказівки щодо досудового розслідування;
3) вживати заходів щодо усунення порушень з боку слідчих;
4) проводити слідчі дії, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Стаття 38. Слідчий органу досудового розслідування
1. Слідчий є службовою особою органу досудового розслідування здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень за дорученням керівника органу досудового розслідування і несе відповідальність за його законність та своєчасність.
2. Слідчий має право:
1) проводити слідчі дії;
2) вносити пропозиції державному обвинувачу про необхідність застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих дій;
3) звертатись до державного обвинувача з клопотанням про висунення особі обвинувачення.
3. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки державного обвинувача і керівника органу досудового розслідування. У випадку незгоди слідчого з дорученнями та вказівками керівника органу досудового розслідування він має право їх оскаржити державному обвинувачу, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.
Оскарження слідчим доручень та вказівок керівника органу досудового розслідування не зупиняє їх виконання.
§ 3. Сторона захисту
Стаття 39. Підозрюваний, обвинувачуваний
1. Підозрюваним є особа, якій у порядку, встановленому статтями 256-258 цього Кодексу, органом досудового розслідування повідомлено про підозру.
2. Обвинувачуваним (обвинуваченим, підсудним) є особа, якій у порядку, встановленому статтею 259 цього Кодексу висунено обвинувачення.
3. Підозрюваний, обвинувачуваний має право:
1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;
2) знати про свої права, передбачені цим Кодексом;
3) мати захисника і побачення з ним до першого та перед кожним наступним допитом за умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність захисника під час допитів;
4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, висунутого обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
5) давати пояснення, показання з приводу підозри, висунутого обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися давати пояснення, показання;
6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7) у разі затримання невідкладно провести одну повну телефонну розмову або іншим чином повідомити членів сім’ї, близьких родичів чи інших близьких осіб про місце свого перебування;
8) збирати і подавати пояснення, показання предмети, документи,;
9) брати участь у проведенні процесуальних дій;
10) під час проведення процесуальних дій ставити питання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, які заносяться до протоколу;
11) застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, державний обвинувач, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що приймається вмотивована постанова (ухвала);
12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна та житла тощо;
13) заявляти відводи;
14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування під час його проведення та після його закінчення;
15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, визначених цим Кодексом;
16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність органу досудового розслідування, державного обвинувача;
17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду та відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердились;
18) користуватись рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною мовою, або іншою мовою якою він володіє, та у разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
4. Обвинувачуваний також має право:
1) вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 266 цього Кодексу;
2) брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
3) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;
4) виступати в судових дебатах;
5) знайомитися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу і подавати на них зауваження;
6) знати про подані на судові рішення апеляційні та касаційні скарги, подавати на них заперечення.
5. Підозрюваний, обвинувачуваний який є іноземцем і утримується під вартою, має право на зустрічі з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави.
6. Підозрюваний, обвинувачуваний зобов’язаний:
1) з’являтися за викликом до суду, а у разі неможливості з’явитися за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд;
2) виконувати обов’язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
3) підкорятися законним вимогам та розпорядженням органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду.
Стаття 40. Виправданий, засуджений
1. Виправданим в кримінальному провадженні є обвинувачуваний, виправдальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Засудженим в кримінальному провадженні є обвинувачуваний, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
2. Виправданий, засуджений має всі права обвинувачуваного, передбачені в статті 39 цього Кодексу.
Стаття 41. Захисник
1. Захисником є фізична особа, яка здійснює захист підозрюваного, обвинувачуваного, а також особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
2. Захисником може бути:
1) адвокат, який має право на зайняття адвокатською практикою в Україні.
2) інший фахівець у галузі права, який має науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.
Стаття 42. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні
1. У підозрюваного, обвинувачуваного не може бути одночасно більше трьох захисників.
2. Захисник не має права прийняти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам підозрюваного, обвинувачуваного, договір з яким укладено раніше.
3. Неявка захисника а для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про їх проведення, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою.
4. Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії кримінального провадження і не тягне за собою повторного проведення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.
Стаття 43. Права захисника
1. Захисник має всі права підозрюваного, обвинувачуваного, захист якого він здійснює, і передбачені в статті 39 цього Кодексу.
2. Захисник має право до першого допиту підозрюваного, обвинувачуваного без дозволу органів досудового розслідування, державного обвинувача, суду мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватись під візуальним контролем уповноваженої посадової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.
3. Документи, пов’язані із виконанням захисником його обов’язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню органом досудового розслідування, державним обвинувачем, слідчим суддею, судом.
Стаття 44. Обов’язки захисника
1. Захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, визначені цим Кодексом та іншими законами України, з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинувачуваного.
2. Захисник зобов’язаний з’являтися для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинувачуваного. У разі неможливості з’явитися в призначений строк захисник зобов’язаний завчасно повідомити про це та про причини неможливості з’явлення орган досудового розслідування, державного обвинувача, суд.
3. Захисник без згоди підозрюваного обвинувачуваного не має права розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв’язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу, охоронювану законом таємницю.
4. Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:
1) коли є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;
2) незгоди з підозрюваним, обвинувачуваним щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника;
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинувачуваним умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержання законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо.
Стаття 45. Порядок залучення захисника
1. Захисник може бути залучений до участі в будь-який момент кримінального провадження підозрюваним, обвинувачуваним, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинувачуваного. Орган досудового розслідування, державний обвинувач, суд зобов'язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв'язку з захисником або з особами, які можуть запросити захисника, і надають можливість використати засоби зв’язку для запрошення захисника.
2. У випадках, коли згідно зі статтею 48 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачуваний не залучив захисника, орган досудового розслідування, державний обвинувач чи суд забезпечують участь захисника через систему безоплатної правової допомоги в порядку, визначеному законом.
3. У випадку, коли є потреба у проведенні невідкладних процесуальних дій за участю захисника, а підозрюваний, обвинувачуваний ще не встиг залучити захисника або з’явлення обраного захисника неможлива, орган досудового розслідування, державний обвинувач, суд мають право призначити захисника тимчасово до з’явлення обраного захисника. Порядок залучення захисника у такому випадку визначається статтею 49 цього Кодексу.
4. Якщо потреби у проведенні невідкладних процесуальних дій з участю захисника немає і коли неможливе з’явлення захисника, обраного підозрюваним, обвинувачуваним протягом двадцяти чотирьох годин, орган досудового розслідування, державний обвинувач, суд мають право запропонувати підозрюваному, обвинувачуваному залучити іншого захисника.
Стаття 46. Підтвердження повноважень захисника
1. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
1) адвоката – ордером встановленого зразка або договором з підозрюваним, обвинувачуваним чи іншою особою в інтересах підозрюваного, обвинувачуваного;
2) іншого фахівця у галузі права - договором з підозрюваним, обвинувачуваним чи іншою особою в інтересах підозрюваного, обвинувачуваного або дорученням юридичної особи, документами, що підтверджують наявність наукового ступеня кандидата або доктора юридичних наук.
Стаття 47. Договір із захисником
1. Договір із захисником укладає підозрюваний, обвинувачуваний, або інші особи в його інтересах на підставі відповідного клопотання.
Стаття 48. Обов’язкова участь захисника
1. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні:
1) щодо злочинів середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів;
2) щодо осіб, яка підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років;
3) щодо застосування примусових заходів виховного характеру;
4) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права;
5) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
6) у зв’язку із заявою про реабілітацію померлої особи;
7) щодо застосування примусових заходів медичного характеру;
8) в заочному кримінальному провадженні
2. Участь захисника у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, забезпечується з моменту повідомлення особі про підозру чи висунення їй обвинувачення.
Крім того, обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:
1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття;
2) щодо застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту встановлення факту неповноліття;
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права – з моменту встановлення цих вад;
4) у зв’язку із заявою про реабілітацію померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи;
5) щодо застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту неосудності чи обмеженої осудності підозрюваного, обвинувачуваного.
Стаття 49. Залучення захисника до проведення окремої процесуальної дії
1. У випадку, якщо захисника не залучено, або завчасно повідомлений захисник не може з’явитися для участі в проведенні процесуальної дії, в невідкладних випадках орган досудового розслідування, державний обвинувач чи суд самостійно залучають захисника для проведення таких процесуальних дій:
1) давання пояснень, показань у зв’язку із затриманням;
2) розгляд слідчим суддею питань, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження.
2. Запросити захисника до участі у окремій процесуальній дії має право і сам підозрюваний, обвинувачуваний.
3. Під час проведення окремої процесуальної дії захисник має ті ж самі права і обов’язки, що й захисник, який здійснює захист протягом кримінального провадження.
4. Захисник як до процесуальної дії, так і після неї має право зустрічатися з підозрюваним, обвинувачуваним для підготовки до проведення процесуальної дії або обговорення її результатів.
5. Здійснення захисту під час проведення окремої процесуальної дії не покладає на захисника обов’язку надалі здійснювати захист у всьому кримінальному провадженні або на окремій його стадії.
Стаття 50. Відмова від захисника
1. Підозрюваний, обвинувачуваний має право відмовитися від захисника.
2. Відмова від захисника фіксується у протоколі процесуальної дії. Якщо захисник був залучений підозрюваним чи обвинувачуваним або іншою особою в інтересах підозрюваного, обвинувачуваного, то відмова від нього повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування.
3. Відмова від захисника не приймається у випадку, коли участь захисника є обов’язковою. У разі, якщо підозрюваний або обвинувачуваний відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути призначений за системою безоплатної правової допомоги в порядку, визначеному законом.
§ 4. Потерпілий
Стаття 51. Поняття потерпілого
1. Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням, або іншим діянням, визначеним законом України про кримінальну відповідальність завдано моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано або іншим діянням, визначеним законом України про кримінальну відповідальність, шкоду діловій репутації або майнову шкоду.
2. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або іншого діяння, визначеного законом України про кримінальну відповідальність.
3. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням або іншим діянням, визначеним законом України про кримінальну відповідальність завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення до провадження як потерпілого. Якщо особа не подавала такої заяви, то орган досудового розслідування, державний обвинувач, суд мають право визнати особою потерпілим лише за її письмовою згодою.
4. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
5. Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, положення частин першої третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб). За взаємною домовленістю між близькими родичами чи членів сім’ї потерпілим може бути визнаний один із них.
Стаття 52. Права потерпілого
1. Протягом кримінального провадження потерпілий має право:
1) бути повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, про обрання, зміну чи скасування щодо обвинувачуваного заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;
2) знати сутність підозри та обвинувачення;
3) подавати предмети і документи органу досудового розслідування, державному обвинувачу, суду;
4) отримати належні йому майно й оригінали документів, вилучені у підозрюваного чи обвинувачуваного під час кримінального провадження або після його завершення;
5) заявляти відводи;
6) подавати клопотання про проведення слідчих дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна та житла
7) давати пояснення, показання;
8) відмовитися давати пояснення, показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
9) оскаржувати рішення, дії і бездіяльність органів досудового розслідування, державного обвинувача, суду;
10) мати представника;
11) давати пояснення, показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно користуватися послугами перекладача у разі, якщо він не володіє державною мовою.
12) на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, визначеному статтями 125-128 цього Кодексу.
2. Під час досудового провадження потерпілий має право:
1) на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
2) отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
3) подавати на підтвердження своєї заяви предмети і документи;
4) під час проведення слідчих дій ставити питання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, які заносяться до протоколу;
5) отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення після закінчення досудового розслідування.
3. Під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:
1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
2) брати участь в судовому розгляді у суді будь-якої інстанції;
3) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови державного обвинувача від підтримання державного обвинувачення;
4) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинувачуваному та відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, визначеним законом України про кримінальну відповідальність;
5) брати участь у безпосередній перевірці кожного доказу під час вирішення питання про призначення покарання обвинувачуваному та відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, визначеним законом України про кримінальну відповідальність;
6) знайомитися з рішенням суду, журналом судового засідання і технічним записом;
7) оскаржувати рішення суду в порядку, встановленому цим Кодексом.
4. На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинувачуваним і укласти угоду про примирення. В передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.
5. Потерпілий має право в будь-який момент відмовитися від участі в кримінальному провадженні.
Стаття 53. Обов’язки потерпілого
1. Потерпілий зобов’язаний:
1) з’явитися за викликом до суду, а у випадку неможливості своєчасного з’явлення – завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості з’явлення;
2) не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
3) не розголошувати без дозволу органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.
2. Відмова потерпілого від участі у кримінальному провадженні не звільняє його від обов’язку утримуватися від перешкоджання встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення.
Стаття 54. Уповноважений представник
1. Потерпілого у кримінальному провадженні може представляти уповноважений представник – особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
2. Уповноваженим представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник або інша особа, уповноважена законом або установчими документами за довіреністю – працівник юридичної особи чи особа, яка в кримінальному провадженні має право бути захисником.
Стаття 55. Законний представник
1. Якщо в процесуальній дії бере участь неповнолітня або недієздатна фізична особа, до участі у ній залучається законний представник. Законним представником такої особи є батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші близькі родичі.
2. Рішенням органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду може бути заборонено певній особі бути законним представником у кримінальному провадженні, якщо це суперечить інтересам неповнолітньої або недієздатної особи. У такому випадку орган досудового розслідування, державний обвинувач або суд зобов’язаний забезпечити участь іншого законного представника.
Стаття 56. Права та обов’язки представника
1. Уповноважений і законний представники мають користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
§ 5. Інші учасники кримінального провадження
Стаття 57. Заявник
1. Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася до органу досудового розслідування чи державного обвинувача із заявою про кримінальне правопорушення.
2. Заявник має право:
1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
2) подавати на підтвердження своєї заяви документи і предмети.
Стаття 58. Свідок
1. Свідком є фізична особа, про яку є дані, що їй відомі або можуть бути відомі обставини, які підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і викликана на для надання пояснень або показань.
2. Не можуть бути допитані як свідки:
1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) священнослужителі про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
3) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
4) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення.
3. Особи, зазначені у пунктах 1 і 2 частини другої цієї статті, з приводу вказаних довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, та у визначеному нею обсязі.
4. Свідок має право відмовитися від давання пояснень, показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).
Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.
Слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених у цій частині, зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання.
Стаття 59. Права та обов’язки свідка
1. Свідок має право:
1) давати пояснення, показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
4) користуватися нотатками і документами при наданні пояснень, показань у тих випадках, коли пояснення, показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
5) відмовитися давати пояснення, показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
6) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для надання пояснень, показань;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.
2. Свідок зобов’язаний:
1) з’явитися за викликом до суду;
2) давати показання під час судового розгляду або спеціальних судових процедур під час досудового розслідування;
3) не розголошувати без дозволу органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду відомості кримінального провадження, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків
3. Свідок, якого залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування, зобов’язаний на вимогу органу досудового розслідування, державного обвинувача не розголошувати даних щодо проведеної процесуальної дії.
Стаття 60. Відповідальність свідка
1. За завідомо неправдиві показання суду або за відмову від давання показань суду, крім випадків передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.
2. За завідомо неправдиві пояснення слідчому, державному обвинувачу, підозрюваному, обвинувачуваному, захиснику свідок несе відповідальність лише у випадках, коли він погодився давати такі пояснення.
3. У разі нез’явлення до суду без поважних причин або неповідомлення про причини нез’явлення свідок може бути доставлений примусово (приводом). В цьому разі на свідка судом покладаються всі витрати, пов’язані з перенесенням судового засідання.
Стаття 61. Перекладач
1. У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження чи суд залучають відповідного перекладача.
2. Перекладач має право:
1) ставити питання з метою уточнень для правильного перекладу;
2) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
3) одержати винагороду за виконаний переклад та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;
4) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.
3. Перекладач зобов’язаний:
1) з’явитися за викликом суду;
2) заявити самовідвід за наявності обставин, визначених цим Кодексом;
3) здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом;
4) не розголошувати відомості кримінального провадження, які стали йому відомі у зв’язку із його участю у кримінальну провадженні.
4. Перед початком процесуальної дії сторона кримінального провадження, яка залучила перекладача, чи суд пересвідчуються в особі і компетентності перекладача, з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинувачуваним, потерпілим, свідком і роз’яснюють його права і обов’язки,
5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків перекладач несе відповідальність, встановлену законом.
Стаття 62. Експерт
1. Експертом у кримінальному провадженні є особа, якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення, і дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її спеціальних знань.
2. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних з проведенням експертизи;
3) брати участь у проведенні слідчих дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;
5) задавати питання особам, які беруть участь у свідкам кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
8) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу».
3. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути мотивованою.
4. Експерт зобов’язаний:
1) провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання, а у разі необхідності – роз’яснити його;
2) з’явитися до суду і дати відповіді на питання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов‘язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу органу досудового розслідування, державного обвинувача, суду відомості кримінального провадження, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків або повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, про результати експертизи.
5. Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
6. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, що призначила експертизу, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення ним експертизи за поставленим запитанням.
7. Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.
Стаття 63. Відповідальність експерта
1. За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
Стаття 64. Спеціаліст
1. Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
2. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
3. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або про використання його пояснень і допомоги.
4. Спеціаліст має право:
1) з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду ставити питання учасникам процесуальної дії;
2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду на характерні обставини чи особливості предметів та документів;
4) знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
5) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із його залученням до кримінального провадження;
6) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.
5. Спеціаліст зобов’язаний:
1) з’явитися за викликом суду і мати при собі необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених питань;
3) не розголошувати відомості кримінального провадження, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків;
2) заявити самовідвід за наявності обставин, визначених цим Кодексом.
Стаття 65. Відповідальність спеціаліста
1. У разі нез’явлення до суду без поважних причин або неповідомлення про причини нез’явлення на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з перенесенням судового засідання.
2. За розголошення відомостей, що стали відомі спеціалісту під час кримінального провадження, спеціаліст несе відповідальність, встановлену законом.
Стаття 66. Секретар судового засідання
1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами;
4) веде журнал судового засідання;
5) оформляє матеріали кримінального провадження в суді;
6) виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні.
Стаття 67. Судовий розпорядник
1. До участі в кримінальному провадженні головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.
2. Судовий розпорядник:
1) забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників кримінального провадження;
2) оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;
3) стежить за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;
4) приймає від учасників кримінального провадження та передає документи і матеріали суду під час судового засідання;
5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги свідка, перекладача, експерта;
6) виконує інші розпорядження головуючого, пов’язані із забезпеченням умов, необхідних для здійснення судового розгляду.
3. Вимоги судового розпорядника, пов’язані із виконанням обов’язків, встановлених цією статтею, є обов’язковими для всіх осіб, присутніх у залі судового засідання.
4. У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.
§ 6. Відводи
Стаття 68. Обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні
1. Суддя, народний засідатель або присяжний не може брати участі в кримінальному провадженні:
1) якщо він є потерпілим, його близьким родичем, членом сім’ї чи близьким родичем слідчого, державного обвинувача або обвинувачуваного (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб);
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, державний обвинувач, захисник або представник, слідчий суддя;
4) якщо він особисто, члени його сім’ї чи близькі родичі заінтересовані в результатах провадження;
5) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в його об'єктивності.
2. У складі суду, що здійснює судовий розгляд, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
3. Державний обвинувач, обвинувачуваний, його захисник чи представник від імені обвинувачуваного мають право на немотивований відвід присяжного. Кожна сторона має право відвести двох осіб. Немотивований відвід є обов’язковим для виконання головуючим в суді присяжних.
4. Якщо у кримінальному провадженні беруть участь кілька обвинувачуваних, вони всі мають право без наведення мотивів відвести чотирьох присяжних. Запитання про те, кого з присяжних треба відвести, вирішується за їхньою взаємною згодою, а за відсутності такої згоди – шляхом поділу між ними числа присяжних, які відводяться, чи, якщо це неможливо, – шляхом жеребкування.
Стаття 69. Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні
1. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування ухвали про закриття кримінального провадження.
2. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.
3. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, у провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду касаційної інстанції.
5. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.
Стаття 70. Підстави для відводу державного обвинувача, слідчого
1. Державний обвинувач, слідчий не має права брати участі в кримінальному провадженні:
1) якщо він є потерпілим, його близьким родичем, а також членом сім’ї або близьким родичем сторони (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб);
2) якщо він брав участь у цьому ж провадженні як суддя, слідчий суддя, державний обвинувач, слідчий, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.
2. Попередня участь державного обвинувача у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні за винятковими обставинами як державного обвинувача не є підставою для його відводу.
Стаття 71. Підстави для відводу захисника, представника
1. Захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, народний засідатель, державний обвинувач, слідчий, потерпілий, експерт, спеціаліст, перекладач.
2. Особа не має права брати участі у цьому ж кримінальному провадженні як захисник також у випадках:
1) коли вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
2) зупинення дії чи анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або позбавлення права на надання правової допомоги в порядку, встановленому законом.
3. Особа не має права брати участі у цьому ж кримінальному провадженні як представник також у випадку, коли вона була або є представником особи, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про представництво.
4. Одна і та ж особа не має права бути представником двох і більше потерпілих, якщо інтереси одного з них суперечать інтересам іншого.
Стаття 72. Підстави для відводу спеціаліста, перекладача
1. Спеціаліст, перекладач не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, встановленими у частині першій статті 70 цього Кодексу.
2. Спеціаліст, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо:
1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;
2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
Стаття 73. Заява про відвід
1. За наявності підстав, зазначених у статтях 68-72 цього Кодексу, суддя, слідчий суддя, присяжний, народний засідатель, державний обвинувач, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.
2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і судового розгляду. Заяви про відвід подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
4. Відвід повинен бути вмотивований, за винятком випадків невмотивованих відводів присяжних.
Стаття 74. Порядок вирішення питання про відвід
1. У разі заявлення відводу під час досудового провадження слідчий суддя, а під час судового розгляду – суд повинні вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
2. Питання про відвід судді, народного засідателя вирішує суд у кількісному складі, визначеному цим Кодексом для судового розгляду чи розгляду відповідного питання, до якого не може бути залучений суддя, народний засідатель, якому заявлено відвід. Усі інші відводи вирішує суд, який здійснює судовий розгляд.
3. Питання про відвід (самовідвід) суд розглядає у судовому засіданні не пізніше наступного дня після його заявлення, а якщо його заявлено до початку судового розгляду, то протягом розумного строку за правилами судового розгляду, встановленими цим Кодексом.
4. Суд вирішує питання про відвід у нарадчій кімнаті ухвалою.
5. Якщо вдруге заявлений відвід судді (суддям) має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право відмовити у задоволенні відводу.
Стаття 75. Наслідки відводу судді, слідчого судді, народного засідателя
1. У разі відводу (самовідводу) судді (суддів) склад суду, який вирішив питання про відвід (самовідвід), передає кримінальне провадження на розгляд іншому складу суду в порядку черговості.
2. У разі відводу народного засідателя, він заміняється іншим народним засідателем.
3. Якщо після задоволення відводів, неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передання кримінального провадження до іншого суду в порядку, встановленому цим Кодексом.
Стаття 76. Наслідки відводу державного обвинувача, захисника, представника, експерта, спеціаліста, перекладача
1. У разі задоволення відводу державного обвинувача, експерта, спеціаліста або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений судом.
2. У разі задоволення відводу захисника, представника суд роз’яснює підозрюваному, обвинувачуваному, потерпілому його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового провадження не менше двадцяти чотирьох годин, а під час судового розгляду – не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цих строків не запросить іншого захисника, слідчий суддя, суд самостійно призначають захисника.