Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Стаття 303. Межі розгляду справи апеляційним судом
1. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
2. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
3. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
4. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
1. Підставами апеляційного сокарження може бути незаконність та (або) необґрунтованість рішення чи ухвали суду першої інстанції. Але відповідно до положень коментованої статті під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, який перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повинен здійснювати таку перевірку в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Таким чином, змінювати підставу та предмет позову в межах апеляційного провадження не можна.
2. Апеляційний суд вправі досліджувати лише ті докази, які:
- судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку;
- докази, в дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено (цей факт може бути підтверджений журналом судового засідання та технічним записом судового засідання);
- нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (поважність причин повине довести скаржник). Так, неподання доказів в суд першої інстанції представником через його відсутність під час розгляду справи, не є причиною подання цих доказів в суд апеляційної інстанції.
Таке положення було закріплене в ЦПК з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні у них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами шляхом “притримання” доказів, що веде до порушення прав іншої сторони. Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в ухвалі (рішенні) суду.
3. Дослідження судом першої інстанції доказів із порушенням встановленого порядку має місце, коли докази були надані суду, проте він незаконно відмовив у їх прийнятті (вважав, що докази є недопустимими, і, наприклад, відмовив у дослідженні договору, укладеного в простій письмовій формі, помилково дійшовши висновку, що обставини на підтвердження яких сторона просила її дослідити, можуть бути підтверджені лише нотаріально посвідченим договором; вважав, що докази є неналежними, наприклад, відмовив у їх дослідженні, помилково дійшовши висновку, що обставини, для підтвердження яких сторона просила їх дослідити, не мають значення для справи, тощо).
Вирішення питання про право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази зумовлено об’єктивними факторами – тлумаченням і застосуванням норм матеріального та процесуального права, на основі яких робиться висновок про наявність чи відсутність порушень закону при дослідженні доказів судом першої інстанції.
Прийняття апеляційною інстанцією нового доказу може бути зумовлено поважністю причин, з яких доказ не міг бути поданий суду першої інстанції (наприклад, якщо сторона своєчасно вжила заходів до розшуку в архівних установах документів, які мають значення для справи, з метою надання їх суду першої інстанції, проте їх було знайдено і передано стороні вже після ухвалення рішення).
Можливою є ситуація, коли сторона надає апеляційному суду нові докази, які мають істотне значення для справи й ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Очевидно, що в такому випадку апеляційна інстанція не може не зважати на нові докази з посиланням на недобросовісну поведінку сторони в суді першої інстанції (неподання доказів з причин, які не є поважними). Так у випадку доведення стороною, яка подає суду апеляційної інстанції ці нові докази, поважності причин неподання їх в суд першої інстанції, апеляційний суд зобов’язаний прийняти і дослідити ці докази.
4. Аналізуючи положення даної статті можна зробити висновок, що завданням суду апеляційної інстанції є перевірка рішення, ухвали суду першої інстанції лише в межах оскарженої їх частини і по відношенню до осіб, які подали апеляційну скаргу і тих, які приєдналися до неї. Винятком з цього правила є встановлення судом обов‘язкових підстав для скасування рішення. Такою підставою є встановлене апеляційним судом неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. В такому випадку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги. Так, розглядаючи доводи апеляційної скарги про необґрунтованість відмови позивачу в позові про відновлення на роботі, суд апеляційної інстанції вправі перевірити законність і обґрунтованість відмови йому в позові про виплату заробітної плати, якщо буде встановлено, що мало місце неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права судом першої істанції при розгляді справи з такими позовними вимогами.
5. В повному обсязі справа може бути перевірена апеляційним судом, якщо буде виявлено очевидну незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, але лише у справах окремого провадження, незважаючи на те, що цей факт міг залишитися поза увагою доводів апеляційної скарги.
Стаття 304. Порядок розгляду справи апеляційним судом
1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
2. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
3. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, - першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.
4. Закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, апеляційний суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.
5. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.
6. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.
7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.
1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з такими винятками і доповненнями:
- розгляд здійснюється колегією у складі трьох суддів;
- зміст рішення (ували), яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази, доповідає суддя-доповідач;
- першою пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач;
- суд може обмежити тривалість виступів в дебатах. При цьому кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий період часу для виступу;
- підстави для відкладення розгляду справи (огоошення перерви) визначаються на розсуд апеляційного суду.
Стаття 305. Наслідки неявки в судове засідання осіб,
які беруть участь у справі
1. Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.
2. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
1. Даною статтею відтворено загальні наслідки неявки в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, встановлені для розгляду справи судом першої інстанції, тому для тлумачення цієї статті див. коментар до ст.169 ЦПК з врахуванням особливостей, передбачених даною статтею.
2. Так при розгляді справи в апеляційному порядку можливі лише дві підстави для безумовного відкладення розгляду справи, ними є:
- неявка в судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про її належне інформування про день, час і місце судового засідання по розгляду даної апеляційної скарги;
- наявність клопотання про відкладення розгляду справи особи, яка бере участь у справі, із зазначенням причин своєї неявки, які апеляційним судом повинні бути визнані поважними.
Відкладення розгляду справи з інших причин не допускається.
3. У разі належного повідомлення сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи їхня неявка не перешкоджає розглядові справи. Додатково див. коментар до ст.ст. 74, 76 ЦПК.
Стаття 306. Відмова позивача від позову та мирова угод сторін
1. В апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.
1. Надаючи позивачеві право відмовитись від поданого ним позову, а сторонам у суді апеляційної інстанції – укласти мирову угоду, законодавець не визначив процедуру вчинення зазначених процесуальних дій, а обмежився вказівкою на необхідність додержання загальних правил щодо них, передбачених ЦПК.
2. Коментованою статтею перш за все передбачено право позивача відмовитись від позову, поданого в суд першої інстанції. У випадку реалізації такого волевиявлення на стадії апеляційного перегляду справи, повинно бути закрито не апеляційне провадження, а провадження у даній справі взагалі.
Виходячи з вимог ст.27 та 174, 175ЦПК, відмова від позову або мирова угода мають бути викладені в письмовій формі. Заява про відмову від позову, а також умови мирової угоди сторін, якщо вони надійшли до апеляційного суду разом із справою, підлягають розгляду цим судом в порядку, визначеному ст.27 та ст.174, 175 ЦПК. Прийняття апеляційним судом відмови від позову та затвердження мирової угоди сторін позбавляє позивача, сторін права на повторне звернення до апеляційного суду. Якщо у затвердженні мирової угоди сторін відмовлено, то апеляційна інстанція перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в загальному порядку.
3. Дії апеляційного суду з розгляду питань, пов’язаних із відмовою позивача від позовної заяви, повинні вчинятись із додержанням вимог, передбачених статтями 27, 174, 175, 205 ЦПК. Додатково див. коментар до ст.300 ЦПК. Відмова позивача від позову, як і затвердження мирової угоди сторін, оформляється ухвалою апеляційного суду. Лише затверджена апеляційним судом мирова угода є виконавчим документом. При затвердженні мирової угоди рішення суду першої інстанції визнається таким, що втратило силу. В тому випадку, якщо апеляційний суд відмовився затверджувати мирову угоду, він зобов’язаний мотивувати своє рішення. Після відмови в затвердженні мирової угоди апеляційний суд продовжує слухати справу по суті.
4. У випадку відмови позивача від позову або укладення мирової угоди сторонами, суд апеляційної інстанції зобов’язаний закрити все провадження, а не лише апеляційне (варто погодитися з думкою В.І.Тертишнікова про те, що апеляційне провадження є одним із видів провадження в цивільному процесі, а не просто стадією процесу). Відповідно, повторне звернення такої особи до апеляційного суду для оскарження цього рішення не допускається.
У випадку визнання позову відповідачем апеляційний суд повинен ухвалити рішення на користь позивача.
Стаття 307. Повноваження апеляційного суду
1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;
3) змінити ухвалу;
4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
1. Повноваження суду апеляційної інстанції – це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і є предметом перевірки за заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою. Перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги є вичерпним.
2. Повноваження апеляційного суду дозволяють йому відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення в силі; змінити рішення; скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог; скасувати рішення суду першої інстанції і залишити заяву без розгляду або закрити справу; постановити ухвалу про часткове або повне скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд. Оскільки апеляційний суд має право встановлювати нові факти, а також приймати до розгляду нові докази, то оцінку дій суду першої інстанції апеляційний суд дає з врахуванням цих повноважень.
3. Процесуальними документами, якими оформляються повноваження суду апеляційної інстанції по розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є рішення – у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення суду першої інстанції, а у всіх інших випадках постановляється ухвала апеляційного суду.
4. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження апеляційного суду щодо ухвал. Апеляційний суд може відхилити скаргу на ухвалу суду першої інстанції, скасувати її і постановити нову ухвалу або змінити ухвалу. Крім того, як і у випадку з рішенням, новеллою чинного ЦПК є право апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд може скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
Стаття 308. Підстави для відхилення апеляційної скарги і
залишення рішення без змін
1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
1. Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення у випадку, коли дійде висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, виходячи із ст.213 ЦПК та даної коментованої статті можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, коли дійде висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.
Так, ст. 213 ЦПК передбачено такі вимоги до рішення суду як законність і обгрунтованість. Під терміном законність необхідно розуміти чітке дотримання норм матеріального права, які регулюють правовідносини по конкретній справі, і норм процесуального права, які відносяться до процесуальної діяльності самого суду. Незаконним, наприклад, є рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду справи за відсутності сторони, якщо у суду не було відомостей про вручення такій особі повістки про виклик до суду.
Обгрунтованість – це вимога до фактичної сторони рішення. Рішення суду повинно грунтуватися лише на підтверджених обставинах, що мають значення для справи. Висновок суду повинен відповідати встановленим обставинам і дослідженим доказам, недотримання цієї вимоги повинно мати своїм наслідком скасування рішення апеляційною інстанцією. Необгрунтованим є рішення суду, ухвалене з врахуванням обставин, які суд вважав доведеними, незважаючи на те, що вони не підтверджуються зібраними по справі доказами.
Наприклад, у справі про розподіл будинку в натурі суд прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідачки грошовий еквівалент вартості частини будинку, яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Суд обгрунтував своє рішення тим, що будинок не можна розділити в натурі через маломірність частки позивача і самого будинку. Та, незважаючи на це, докази на підставі яких суд дійшов такого висновку, беззаперечно не підтверджували неможливість розподілу будинку в натурі (не було належним чином проведено судово-будівельну експертизу, не встановлена вартість частини будинку та ін.). Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.
2. Перевіряючи справу в апеляційному порядку, суд може виявити окремі процесуальні порушення, котрі не впливають на правильність ухваленого рішення. У цьому випадку, не скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов’язаний зазначити в своїй ухвалі про характер допущених помилок і обгрунтувати висновок про неістотність допущених порушень. Так, наприклад, якщо апеляційний суд з’ясує, що справа судом першої інстанції була розглянута не в тому провадженні, то таке порушення не повинно визнаватися істотною помилкою, якщо судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права і не було порушено норм процесуального права. Адже не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних підстав. Проте не слід надто широко тлумачити цю норму.
3. Рішення суду залишається без змін при наявності незначних порушень закону, які були усунуті в процесі розгляду справи, або таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесу, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та інших осіб. Такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після порушення цивільного процесу, відсутність на позовній заяві підпису позивача, відсутність підпису секретаря в журналі судового засідання, невідповідність дати ухвалення рішення в журналі судового засідання і самого рішення, перекрученість даних про сторони, необговорення питання про відвід, якщо причини несуттєві, або взагалі відсутні, неознайомлення осіб, які брали участь у справі з іх правами та обов‘язками.
4. Формальні міркування – це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути покликання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.
В коментованій статті вживається термін “справедливе рішення”. Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в цивільному процесі не завжди тотожна законності і обгрунтованості.
5. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень у випадку неоплати апеляційної чи касаційної скарги державним митом (судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення), на що не звернув увагу суд першої інстанції (а за чинним ЦПК і суд апеляційної інстанції) при прийнятті апеляційної скарги, не є перешкодою для розгляду останньої, якщо цей недолік усунено під час апеляційного чи касаційного провадження.
Крім того, Верховний Суд України в своїх роз’ясненнях зазначає, якщо судом постановлено рішення з питань, щодо яких вимоги не заявлялися, суд апеляційної інстанції скасовує рішення в цій частині без направлення справи на новий розгляд через відсутність предмета останнього.
Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої
інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення
1. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
2. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
3. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
1. Наведений у коментованій статті перелік свідчить про те, що всі підстави скасування судового рішення можна звести до двох: незаконності і необгрунтованості рішення. Необгрунтованим, як вже зазначалося, є рішення, в якому неправильно встановлено фактичні обставини справи. Подібні недоліки недоліки можуть виявлятися в різних формах, наприклад:
- неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою.Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування;
Обставини, які мають значення для справи – це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють прав і обов’язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким зачення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.
- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;
- невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі визначає обстановку, за якої настають ті чи інші насліки ( справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв’язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.
2. Незаконним є рішення суду, ухвалене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:
а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;
б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;
в) неправильно витлумачив закон.
Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в рішенні норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Якщо суд не зазначив в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню проте вирішив спір на підставі чинного законодавства, суд апеляційної інстанції може внести у нього відповідні зміни, не скасовуючи рішення. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акту, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.
Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).
Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок щодо прав та обов’язків сторін. Подібне порушення може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.
3. Залежно від конкретних обставин справи, неправильне тлумачення норм матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішенні суду першої інстанції. Лише чітко з’ясувавши, яке конкретно з наведених в законі порушень допустив суд,апеляційна інстанція може правильно викласти в ухвалі мотиви скасування рішення.
Передбачене ст.303 ЦПК право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази, породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів. Таким чином, нові факти суд апеляційної інстанції вправі встановлювати як на підставі наявних у справі доказів, так і на підставі нових доказів, прийнятих для дослідження у визначеному законом порядку. Встановлення нових фактів і зміна або постановлення на їх основі нового рішення пов’язані із самостійним дослідженням та оцінкою доказів судом апеляційної інстанції. При цьому слід враховувати те, що в суді апеляційної інстанції можуть досліджуватися не лише письмові, речові докази, призначуватись експертиза, але й допитуватись свідки, допит яких не був здійснений судом першої інстанції.
4. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій літературі не вироблено. Суди апеляційної інстанції та Верховний Суд України залишають в силі і ті рішення, в яких містяться неточності процесуального порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми матеріального права. Таку позицію суду важко коментувати, бо суди дають оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. Крім того така оцінка в значній мірі зумовлюється новим для процесуального права України явищем – суддівським розсудом (дискрецією).
Окрім того вживання виразу “порушення, що привело до неправильного вирішення справи” є надто розмитим, і не може служити чітким критерієм для оцінки рішення. Але в будь-якому випадку істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах грунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.
Стаття 310. Підстави для скасування рішення із закриттям
провадження у справі або залишенням заяви без розгляду
1. Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
2. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
1. Коментована стаття встановлює порядок закриття провадження по справі або залишення заяви без розгляду у випадках, коли суд виявить обставини, передбачені ст. 205,207 ЦПК (додатково див. коментар до 205, 207 ЦПК).
У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі або залишення апеляційної скарги без розгляду цей суд зобов’язаний скасувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі чи залишенням апеляційної скарги без розгляду. Положення частини першої цієї статті не застосовується у випадку, коли після ухвалення рішення судом першої інстанції сторона в спірних правовідносинах (фізична особа) померла, а дані правовідносини не допускають правонаступництва. Крім того, слід мати на увазі, що смерть сторони по справі після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не може бути, у відповідності ч.2 коментованої статті, підставою для скасування рішення суду і припинення провадження по справі, якщо для цього немає інших підстав. В тому випадку, якщо правонаступництво можливе, суд повинен відповідно до п.1 ст.201 ЦПК зупинити провадження по справі до вступу правонаступників в спірні правовідносини. В такому випадку до правонаступника переходять спірні суб’єктивні права та обов’язки.
Правонаступництво може бути універсальним (загальним) або сингулярним (частковим). Виходячи із змісту даної статті, в даному випадку можливе лише універсальне правонаступництво, тому що в статті йдеться про смерть фізичної особи. Тому правонаступник, який вступає в розпочатий процес, продовжує здійснювати процесуальні права та обов’язки свого попередника в повному обсязі. Всі дії, які вчинив попередник до моменту вступу в справу правонаступника, є обов’язковими для останнього. Якщо, наприклад, попередник при розгляді справи в першій інстанції відмовився від частини своїх позовних вимог, то правонаступник, допущений до справи апеляційним судом, не може змінювати ці вимоги або з цього приводу доповнювати апеляційну скаргу.
Правонаступник повинен надати суду докази свого правонаступництва. При цьому слід мати на увазі, що зупинення розгляду справи у випадку смерті фізичної особи для вступу у справу правонаступника допускається не завжди. Так, наприклад, не можна зупиняти розгляд справи у випадку смерті позивача по справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів, про захист честі, гідності, ділової репутації, про стягнення моральної шкоди (через те, що ці правовідносини носять собистий характер, нерозривно зв’язані з особою померлого, правонаступництво за цими правовідносинами не допускається). В такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення і мала місце смерть сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, вже в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, така смерть не може бути підставою для закриття провадження по справі (закрити провадження може суд першої інстанції, якому повертається справа).
Таке правило діє і у випадку припинення юридичної особи, якщо заявник, який подав апеляційну скаргу, є юридичною особою, яка ліквідована в період між рішенням суду першої інстанції та засіданням суду апеляційної інстанції, але після подачі нею апеляційної скарги. У випадку реорганізації юридичної особи, іі права та обов’язки переходять до її правонаступників, тому в такій ситуації є можливість залучення до справи такого правонаступника.
2. Підстави і порядок закриття провадженняп о справі як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції однакові. Стаття 205 ЦПК містить вичерпний перелік підстав закриття провадження по справі. У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі, передбачених ст. 205 ЦПК він зобов’язаний відмінити рішення суду першої інстанції і закрити провадження по справі. Таке закриття провадження по справі можливе, наприклад, в випадку виявлення під час апеляційного розгляду справи її непідвідомчості загальному суду. Підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду, як зазначено в ч.1 коментованої статті, передбачені в статті 207 ЦПК.
3. Вирішення питання про закриття провадження у справі і залишення апеляційної скарги без розгляду здійснюється судом в нарадчій кімнаті з постановленням відповідної ухвали. В таких ухвалах, крім інших обов’язкових реквізитів, обов’язково повинні бути вказані мотиви і підстави для закриття провадження у справі чи залишення апеляційної скарги без розгляду.
Стаття 311. Підстави для скасування рішення суду і передачі
справи на новий розгляд
1. Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;
2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;
3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;
4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;
5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
2. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.
1.Частина перша коментованої статті містить підстави грубого порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Під нормами процесуального права слід розуміти норми, які визначають порядок цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції.
Незважаючи на те, що у коментованій сатті немає прямої вказівки на це, але практика підтверджує об’єктивну вимогу про те, що навіть у випадку відсутності в самій апеляційній скарзі посилання на обставини, наведені у коментованій статті, рішення ухвалене з такими порушеннями, повинно бути скасовано. Це пояснюється тим, що наявність цих обставин зумовлює ухвалення неправильного рішення, і як наслідок, недотримання основних процесуальних гарантій судового захисту прав та інтересів учасників судового розгляду.
2. Безумовними підставами скасування рішення і направлення справи на новий розгляд є наступні:
а) розгляд справи неповноважним суддею або складом суду.
Склад суду є повноважним лише за умови точного дотримання вимог щодо його формування. Закон, наприклад, вимагає, щоб цивільні справи про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства у випадку відміни рішення, постановленого суддею одноособово, повинні розглядатися колегією суддів у складі трьох професійних суддів, причому ні один із них не вправі входити в склад суду, який розглядатиме справу, якщо він раніше брав участь у розгляді цієї справи по першій інстанції, і його рішення було скасовано.
Суддя не вправі приймати участь в розгляді справи також за наявності підстав, передбачених ст.20, 21 ЦПК (неповноважним суддею може бути і особа, яка підлягала відводу, самовідводу). В п.6 правових позицій Верховного Суду України про перегляд судових рішень зазначено, що підставою для скасування рішення у зв’язку неправомочним складом суду є ситуація, коли було порушено вимоги ст.21 ЦПК при розгляді заяви про відвід судді й залишення її без задоволення самим суддею. Не може розглядати справу також суддя, ухвалу якого про відмову в прийнятті позовної заяви, про затвердження мирової угоди та ін. було скасовано апеляційним або касаційним судом. Недотримання таких вимог закону зумовлює неправомочність складу суду і безумовне скасування рішення, ухваленого таким суддею, колегією суддів.
Крім того на практиці можливі ситуації, коли повноваження судді закінчились, а стосовно нього не прийнято відповідного рішення, наприклад Верховною Радою України. Або суддя, переведений до іншого суду, але відповідного рішення ще не прийнято. Тому розгляд такими суддями, щодо яких немає відповідних рішень чи наказів про оформлення на новому місці роботи, чи припинення їх повноважень, цивільних справ суперечить вимозі про належність складу суду.
б) рішення підписано чи ухвалено не тим суддею, який розглядав справу.
Відповідно до вимог ст. 209 ЦПК рішення суду повинно бути підписано суддею або колегією суддів, які розглядали справу в нарадчій кімнаті.(з метою недопущення впливу на суддів). Відсутність підпису одного із суддів при розгляді справи колегією суддів або відсутність підпису при одноособовому розгляді справи, підпис судді, який не брав участь у розгляді справи, виключає можливість визнання такого рішення таким, що відповідає вимогам закону, і тягне його скасування. У випадку виявлення апеляційним судом факту постановлення рішення не тим складом суду, що здійснював його розгляд, або того, що в рішенні вказаний інший , ніж той, що здійснював розгляд, склад суду, зобов’язаний скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з суттєвими порушеннями процесуального права.
в) розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, якщо ці особи не були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання.
Важливою процесуальною гарантією захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, є обов’язок суду своєчасно повідомляти таким особам про час і місце розгляду справи, а також обов’язок суду відкласти розгляд справи у випадку неявки кого-небудь із учаснииків процесу, коли немає відомостей про вручення їм повісток. Тому порушення цих правил зумовлює скасування рішення суду першої інстанції в будь-якому випадку. Судова статистика свідчить, що ця підстава є найбільш поширеною для скасування рішень.
Аналіз судової практики свідчить, що зазначена підстава для скасування рішення застосовується формально навіть у тих випадках, коли фактичні данні свідчать, що особа знала про час і місце розгляду справи. Так, Верховний Суд України скасував рішення і направив справу на новий розгляд, оскільки апеляційний суд розглянув справу у відсутність відповідача, щодо якого в матеріалах справи відсутні дані про вручення йому повістки на цю дату та при наявності його клопотання про перенесення справи у зв'язку з хворобою його адвоката.110 Зрозуміло, що якщо відповідач клопоче про перенесення справи на інший час, то йому відомо, на коли призначене слухвання.
На нашу думку, таку позицію слід міняти. Не доцільно скасовувати рішення лише тому, що у справі немає розписки про вручення повістки, якщо є достатні докази, котрі свідчать про те, що сторона знала про час і місце судового розгляду, але не бажала взяти в ньому участь. Це сприятиме вихованню поваги до суду та завадить зловживанню процесуальними правами, коли особа навмисно не одержує судових повісток або розписується не своїм підписом.
г) вирішення питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у розгляді справи.
Суд зобов’язаний залучити до розгляду справи всіх осіб, прав та обов’язків яких стосується даний спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних гарантій, основу яких складають ст.55, 59 Конституції України. Незалучення кого-небудь з цих осіб до розгляду справи позбавляє їх можливості скористатися для захисту своїх прав та свобод процесуальними правами та гарантіями. Наприклад, розглянувши справу за позовом громадянина до Автотранспортного підприжмства про відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, суд не залучив до розгляду справи в статусі третьої осби на стороні відповідача водія даної організації, який керував автомобілем. Таким чином суд позбавив можливості такого водія довести відсутність його вини в ДТП, спростувати розмір шкоди та ін., а згодом позов буде в порядку регресу організацією поданий до цього водія.
д) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Стаття 220 ЦПК передбачає можливість за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. Таку заяву може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Якщо недоліки рішення не можуть бути виправлені шляхом ухвалення додаткового рішення, то суд зобов’язаний його скасувати і передати на новий розгляд. Але у випадку наявності можливості усунення недоліків рішення шляхом ухваленяння додаткового рішення, апеляційний суд може вирішити справу в частині, яка не стосується недоліків, які можуть бути усунені шляхом ухвалення додаткового рішення(якщо строк для виконання рішення не пропущений) та роз’яснює право відповідної особи, на вирішення питання шляхом ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції (вказівка на таку можливість повинна міститись в ухвалі або рішенні суду першої інстанції).
3. Новий ЦПК не передбачає серед підстав для скасування рішення такі, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутність (втрата) носія звукозапису судового процесу. У цих випадках також має місце істотне порушення норм процесуального права, але ст. 311 ЦПК не передбачає можливості направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Перелік таких підстав на даний час є вичерпним. В таких випадках, варто погодитися з пропозицією Я.Зейкана про те, що у випадку виявлення таких порушень апеляційний суд повинен провести перевірку всієї справи у повному обсязі, допитати всіх свідків у справі і скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення111.
4. При новому розгляді справи суд першої інстанції обов’язково повинен враховувати висновки і мотиви скасування рішення, передбачені у відповідній ухвалі суду апеляційної інстанції. Суд першої інстанції зобов‘язаний врахувати мотиви апеляційного суду і тоді, коли він із мотивацією та висновками апеляційного суду не згідний. Тому зацікавленим особам слід уважно вивчати мотивацію ухвали апеляційного суду і у разі, якщо мотиви та висновки ухвали апеляційного суду викликають обгрунтований сумнів, оскаржувати ухвалу в касаційному порядку. В іншому випадку, суд першої інстанції буде “в полоні” висновків апеляційного суду.
На нашу думку, суд першої інстанції зв‘язаний висновками та мотивами апеляційного суду, якщо повторний розгляд справи відбувається з тих самих підстав та на підставі тих самих доказів, які досліджувалися апеляційним судом. Якщо під час повторного розгляду позивач змінив підстави або предмет позову, у справі з‘явилися нові докази, суд першої інстанції не може бути зв‘язаний висновками апеляційного суду, який розглядав справу, так би мовити, в іншому “форматі”. Тому одним із тактичних прийомів обходу несприятливих висновків та мотивів апеляційного суду є зміна підстав або премету позову, який розглядається повторно.
Стаття 312. Підстави для відхилення скарги на ухвалу суду
першої інстанції або зміни чи скасування ухвали
1. Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:
1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;
2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;
3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
1. Об’єктом апеляційного оскарження, як вже зазначалося, можуть бути ухвали суду першої інстанції. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду встановлений в ст.293 ЦПК. Оскарження ухвали не призупиняє розгляду справи.
При розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд повинен всесторонньо і повно перевірити законність і обгрунтованість ухвали на основі матеріалів справи, які досліджувались судом першої інстанції. Наприклад, відмовивши в прийнятті заяви в зв’язку з порушенням правил підсудності, суддя зобов’язаний направити апеляційному суду апеляційну скаргу разом з матеріалами справи, які підтверджують висновок суду про непідсудність. Такі матеріали повинен перевірити апеляційний суд.
2. В тому випадку, якщо постанова суду першої інстанції відповідає матеріалам справи і вимогам закону, суд апеляційної інстанції повинен відхилити апеляційну скаргу. При цьому необхідно вказати мотиви відхилення скарги. Так, наприклад, суд першої інстанції повернув позивачу як неподану позовну заяву, яка за формою і змістом не відповідає вимогам, передбаченим для позовної заяви, зокрема немає посилань на докази, не сплачено державне мито, відсутні копії позовної заяви та ін. На таку ухвалу позивач подав апеляційну скаргу, вважаючи, що він не зобов’язаний виконувати вимоги, викладені суддею в ухвалі, постановленій відповідно до вимог ст.121 ЦПК. Апеляційний суд в такому випадку вивчає матеріали справи, зміст позовної заяви, а також документи, подані позивачем як додатки до позовної заяви. Встановивши, що позовна заява не відповідає вимогам закону, немає необхідної кількості її копій, немає вказівок на докази, які підтверджують вимоги, не оплачено судовий збір і виплати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи апеляційний суд повинен таку апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
3. Апеляційний суд може змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
Прикладом може служити ситуація, в якій суд залишив без розгляду позовну заяву у зв’язку з пропуском строку на її подання через неповажні причини, при цьому суд посилався на ст. 73 ЦПК як таку, що регулює відмову в прийнятті позовної заяви через пропущення процесуальних строків, в той час як це питання вирішується відповідно до ст. 72 ЦПК. При перевірці апеляційної скарги було встановлено, що судом першої інстанції у відповідності з ст. 73 ЦПК справа розглядалась в судовому засіданні з викликом сторін і з звукозаписом процесу, тобто суд перевіряв причину пропуску подання апеляційної скарги і дійшов обгрунтованого висновку про пропуск строку без поважних причин, однак зробив помилковий висновок про залишення скарги без розгляду. В такому випадку апеляційна інстанція може змінити ухвалу суду першої інстанції, вказавши, що в прийнятті апеляційної скарги необхідно відмовити через пропуск строку, наводячи при цьому мотиви зазначіні в ухвалі суду першої інстанції.
4. При порушенні порядку постановленя ухвали судом першої інстанції апеляційний суд повинен скасувати таку ухвалу, а справу повернути на новий розгляд. Така ситуація можлива в таких випадках, коли:
а) ухвала постановлена суддею без розгляду питання в судовому засіданні,
б) було прийняту відмову від позову або укладено мирову угоду, а сторони не були попередженні про наслідки таких процесуальних дій,
в) позовна заява повернута, як неподана, а проміжна ухвала про залишення позовної заяви без руху не була вручена позивачу,
г) постановлено ухвалу про виправлення описок і явних арифметичних помилок без виклику сторін,
д) ухвалу підписано не тим складом суду.
Даний перелік порушень не є вичерпним, а в судовій практиці вони зустрічаються дуже часто.
Стаття 313. Порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал
апеляційним судом
1. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами статті 19 і глави 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314-316 цього Кодексу.
2. Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.
1. Коментована стаття відтворює загальний порядок ухвалення рішень та постановлення ухвал судами при розгляді цивільних справ. Додатково див. коментар до ст. 209, 210, 215 ЦПК.
Зазначені процесуальні документи викладаються у письмовій формі й підписуються усім складом суду, який розглядав справу. При цьому в назві і змісті самої коментованої статті містяться неточністі. Так, у назві статті вказано, що стаття стосується ухвалення рішень та постановлення ухвал. Але в частині другій йде мова лише про рішення суду. Слід погодитися з думкою Я.Зейкана про те, що в даному випадку слід виходити з принципу розумності, і визнати, що суддя-доповідач оформляє не тільки рішення апеляційного суду, але і ухвалу.
2. І рішення, і ухвала повинні оформлятись і підписуватись в нарадчій кімнаті. Оформлення рішення – це написання його тексту.
Стаття 314. Ухвала та рішення апеляційного суду
1. Розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:
1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;
2) скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;
3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;
4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;
5) зміни ухвали суду першої інстанції;
6) скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.
2. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
1. За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції ухвалює рішення або постановляє ухвалу. Коментована стаття розмежовує випадки, за якими розгляд справи апеляційною інстанцією завершується постановленням ухвали, а за якими – ухваленням рішення. Так, ухвалення рішення апеляційним судом можливе лише у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення. У всіх інших випадках процесуальна діяльність апеляційного суду по розгляду апеляційної скарги повинна завершуватися постановленням відповідних ухвал.
Стаття 315. Зміст ухвали апеляційного суду
1. Ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
часу і місця її постановлення;
найменування суду;
прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;
прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції;
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;
встановлених судом першої інстанції обставин;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку апеляційного суду;
розподілу судових витрат;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
2. У разі відхилення апеляційної скарги в ухвалі зазначаються мотиви її відхилення.
3. У разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі повинно бути зазначено, які порушення закону були допущені судом першої інстанції.
1. Ухвала суду апеляційної інстанції за змістом повинна складатися з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної.
У вступній частині ухвали мають бути зазначені: час і місце її постановлення; назва суду, прізвище та ініціали головуючого і суддів; прізвище й ініціали секретаря судового засідання; особи, які беруть участь у справі.
В описовій частині ухвали спочатку необхідно коротко викласти зміст заявлених вимог (вимоги позивача, заперечення відповідача, позиція третіх осіб), після цього — зміст резолютивної частини рішення суду першої інстанції. Виклавши зміст рішення, слід навести: узагальнені доводи апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора; надані додаткові докази; пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. При викладенні змісту апеляційної скарги слід зазначити не лише прохання особи, яка її подала, а й доводи, відповідно до яких вона вважає рішення неправильним.
У мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції повинен вказати підстави, на грунті яких дійшов висновку про необхідність залишити рішення без зміни, скасувати або змінити його. Відповідним чином слід аргументувати і висновок суду про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Висновок про законність (незаконність), обгрунтованість (необґрунтованість) судового рішенння суд апеляційної інстанції робить на основі аналізу як тих матеріалів, що містяться у справі, так і додатково наданих, відповідно до чинного законодавства, особами, котрі беруть участь у справі. Свої висновки він повинен порівняти з висновками, яких дійшов суд першої інстанції, що дозволяє з'ясувати питання про їх правильність або неправильність.
2. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний викласти в мотивувальній частині ухвали свої міркування щодо правильності застосування судом першої інстанції матеріальних та процесуальних норм і послатись на закон, котрим керувався при постановленні ухвали. В ухвалі апеляційна інстанція вправі послатись і на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Відхиляючи апеляційну скаргу чи подання, суд апеляційної інстанції повинен навести в ухвалі конкретні обставини й факти, що спростовують її доводи. У разі скасування рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першоі інстанції, в ухвалі суду зазначається, в чому полягала неправильність рішення. В ухвалі, як правило, зазначається, які обставини справи необхідно з'ясувати, які докази слід витребувати, а також які інші дії належить виконати суду першої інстанції при новому розгляді.
У резолютивній частині ухвали слід зазначити наслідки розгляду апеляційної скарги. Висновки суду повинні узгоджуватись із мотивувальною частиною ухвали і відповідними повноваженнями, наданими суду апеляційної інстанції. Як при скасуванні рішення, так і при залишенні його без зміни, в резолютивній частині ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується або залишається без зміни.
3. У разі скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд необхідно зазначити, які порушення допустив суд першої інстанції.
4. Ухвала суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою набирає чинності негайно після її постановлення.
Стаття 316. Зміст рішення апеляційного суду
1. Рішення апеляційного суду складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
часу і місця його ухвалення;
найменування суду;
прізвищ та ініціалів головуючого і суддів;
прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;
2) описової частини із зазначенням:
короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
короткого змісту вимог апеляційної скарги;
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення;
встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин;
чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;
висновку апеляційного суду по суті позовних вимог;
розподілу судових витрат;
строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.
1. Структуру і зміст рішення суду апеляційної інстанції досить чітко регламентовано законом. У коментованій статті наводяться ті реквізити та відомості, котрі мають бути наявними в тексті рішення. Відповідно до загального правила, рішення суду апеляційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
2. У вступній частині рішення зазначається час і місце його постановлення, назва суду, прізвище та ініціали головуючого, суддів і секретаря судового засідання, осіб, які беруть участь у справі.
Описова частина рішення повинна містити: короткий зміст заявлених вимог; посилання на рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи апеляційної скарги. У мотивувальній частині рішення наводяться мотиви скасування рішення суду першої інстанції та необхідності постановлення нового рішення, встановлені факти й відповідні правовідносини, порушення прав і свобод, на захист яких спрямоване звернення до суду, невиконання зобов'язань або інші підстави для задоволення вимог. Крім того, у цій частині рішення має бути посилання на норми матеріального права, якими суд керувався при вирішенні спору (назва закону, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, за яким вирішено справу), а також норми процесуального законодавства).
Резолютивна частина рішення містить у собі висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, а також вказівку на розподіл судових витрат.
3. Передбачені ЦПК вимоги щодо форми і змісту рішення апеляційної інстанції дають можливість для підготування зазначеного процесуального документа у більш короткому викладі з обмеженням виготовлення мотивувальної частини в повному (розширеному) вигляді.
4. Ухвалене судом апеляційної інстанції рішення проголошується в такому ж порядку, що і рішення суду першої інстанції, але набирає чинності негайно після його ухвалення.
Стаття 317. Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом
1. Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються за правилами, встановленими статтею 218 цього Кодексу.
1.Рішення та ухвали проголошуються негайно після закінчення судового розгляду та виходу із нарадчої кімнати (Додатково див. коментар до ст.218 ЦПК). Проголошення рішення здійснюється публічно і урочисто(за винятками, передбаченими ЦПК). Рішення заслуховують стоячи. Після проголошення рішення , головуючий роз’яснює його зміст.
Стаття 318. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла
до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи
1. Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.
2. Залежно від обґрунтованості скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд ухвалює рішення або постановляє ухвалу відповідно до статті 307 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу апеляційного суду.
1.Коментованою статтею передбачений порядок розгляду апеляційної скарги, яка надійшла в суд після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами коментованої глави. Але для цього необхідною є наявність наступних обставин:
1) апеляційна скарга була подана в строк, передбачений ст.294 ЦПК і з дотриманням вимог до форми та змісту, передбачених ст.295;
2) в суд апеляційної інстанції така апеляційна скарга надійшла після закінчення апеляційного розгляду справи, яка надійшла раніше;
3) строк на подання апеляційної скарги був поновлений у відповідності з ст.73 ЦПК.
Розгляд таких апеляційних скарг здійснюється у відповідності з вимогами ст.295-317 ЦПК, тобто проводиться підготовка справи до розгляду, порушення апеляційного провадження, перевірка виконання вимог ст.296 (заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення), ст.298 (надіслання копій заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі), сам розгляд такої апеляційної скарги повинен проводитися згідно вимог ст.304 ЦПК та ін.
Наслідком розгляду таких справ також є постановлення ухвали або ухвалення відповідного рішення згідно вимог ст.307 ЦПК (в межах повноважень апеляційного суду).
2. Суд апеляційної інстанції в жодній мірі не зв’язаний раніше ухваленим апеляційним рішенням чи постановленою ухвалою і повинен здійснювати судовий розгляд справи в звичайному порядку, перевіряючи апеляційну скаргу в межах апеляційних доводів, тобто за правилами ст.303-304 ЦПК. В такому випадку може виникнути ситуація, коли два процесуальних документи не будуть співпадати або протирічити раніше постановленому. В цій ситуації суд застосовуватиме право, передбачене ч.2 коментованої статті. Так, при наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу суду апеляційного суду. Таким чином апеляційний суд наділений правом скасовувати власні, раніше ухвалені та постановлені рішення та ухвали. Але для цього, як зазначається в коментованій статті, повинні бути підстави, зумовлені пізніше поданою апеляційною скаргою по цій же справі. Безпідставне скасування процесуальних документів суд неприпустиме. Коментоване положення ст.318 ЦПК є винятком з принципу непорушності рішення і неможливості судом, який розглянув справу, скасувати власне рішення.
Стаття 319. Законна сила рішення і ухвали апеляційного суду
1. Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
1. Коментована стаття передбачає, що рішення та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту іх проголошення. Отже визначальним моментом є проголошення рішення. З моменту проголошення рішення чи ухвали апеляційного суду рішення чи ухвала суду першої інстанції втрачають свою силу. Однак це не означає, що особи, які зацікавлені в результаті справи, не можуть їх оскаржити. Адже існує право касаційного оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішень та ухвал апеляційного суду. Крім того ухвалені та постановлені апеляційним судом процесуальні документи можуть бути переглянуті й після набрання ними законної сили в провадженні у зв’язку з нововиявленими обставинами, за умови наявності останніх.