Загальні положення
Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ,
ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
- родинних відносин між фізичними особами;
- перебування фізичної особи на утриманні;
- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;
- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
- проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;
- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
1. Глава 6 ЦПК, а також постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.1998р. № 15) “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” (далі – Постанова) розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.
Факти, що мають юридичний характер – це факти, з якими закон пов‘язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
В ст. 256 ЦПК наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право (п 1 Постанови).
Коментована норма передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб‘єктів. Тому заяви про встановлення фктів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі і можуть розглядатися в порядку позовного провадження.
2. Факт родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК) встановлюється в судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчинюють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.
Разом з тим для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови у задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом (п. 7 Постанови).
3. На основі п. 2 ч. 1 коментованої статті встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення в судовому порядку факту перебування на утриманні (п. 8 Постанови).
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що:
- за загальним правилом право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб в період проходження строкової військової служби — незалежно від тривалості страхового стажу (ст. 36 Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9.07.2003 р.).
- для встановлення фкту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину неохідно, щоб утриманець був неповнолітньою або непрацездатною особою, яка не була членом сім’ї спадкодавця, і перебувала на його утриманні не менше як п’ть років (ч. 2 ст. 1265 ЦК).
- для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних чи шлюбних відносинах із годувальником (ст.1200, 1205, 1207 ЦК).
4. Віднісши до фактів, що мають юридичне значення і встановлюються в порядку окремого провадження, факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, законодавець не врахував з цього приводу позицію Пленуму Верховного Суду, який у своїй Постанові зазначає, що при застосуванні п. 3 ст. 256 ЦПК України, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону „Про охорону праці” (з 24 листопада 1992р.) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов’язані із встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також якщо при каліцтві у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків призначається пенсія особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Відповідно до Положення “Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.1993 р. № 623 факт каліцтва та іншого ушкодження здоров’я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти останній акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 22 Закону “Про охорону праці” від 21.11.2002 р. у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, дана категорія справ підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
5. Відповідно до п.4 ст.256 ЦПК суди можуть встановлювати факти реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення. Такі факти підлягають встановленню в порядку окремого провадження, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту цивільного стану.
Відповідно до Сімейного кодексу державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто і засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Факт розірвання шлюбу реєструється в державному органі реєстрації актів цивільного стану та засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.
Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду відповідно до Глави 5 цього Кодексу. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.
Питання про встановлення цих фактів виникає за умови втрати відповідного свідоцтва або запису в Книзі реєстрації актів цивільного стану.
Крім того Верховний Суд з цього приводу зазначає, що:
- з заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен з них. Якщо заяву подано лише одним з подружжя, другий з них притягається до участі у справі як заінтересована особа;
- відповідно до ч. 3 ст. 21 Сімейного кодексу релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
- суддя не вправі відмовити у прийнятті заяви, а суд — закрити провадження у справі з тих підстав, що органами реєстрації актів цивільного стану відмовлено у відновленні запису про реєстрацію акту у зв’язку з відсутністю даного запису у книгах реєстрації відповідних записів, що збереглись. (п. 10 Постанови).
6. Відповідно до коментованої статті в порядку окремого провадження підлягають встановленню факти проживанню чоловіка та жінки без шлюбу однією сім’єю.
В ст. 3 Сімейного кодексу зазначається, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 відповідного Кодексу передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
7. При розгляді справ про встановлення відповідно до п. 6 ст. 256 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті (у тому числі факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться в документі, відповідно до чинного законодавства. (п. 12 Постанови).
Так, згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, його підтвердження здійснюється районними (міськими) відділеннями (управління) соціального захисту населення, а в судовому порядку встановлюється лише факт належності особі документа про трудовий стаж, якщо ім’я, по батькові та прізвище в ньому не збігаються з тими, що зазначені в її паспорті або в свідоцтві про народження.
8. В порядку окремого провадження встановлюються також факти народження особи у певний час та смерті, у разі неможливості їх реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану. Проте необхідно мати на увазі, що встановлення факту смерті потрібно відрізняти від оголошення громадянина померлим.
9. За наявності відповідних умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Судова практика до таких фактів відносить:
- визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.;
- батьківства;
- реєстрації батьківства;
- факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини;
- факти володіння будівлею на праві приватної власності.
Суд може встановлювати факти, якщо вони й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом) (п. 1 Постанови).
10. Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст.125, 130 Сімейного кодексу України.
Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.1 ст. 135 запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі) і можуть бути подані матір’ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
11. Заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.
12. Суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і не має можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою (п. 17 Постанови).
13. За відсутності документів про націонал-соціалістичні переслідування факт перебування в місцях примусового тримання встановлюється органами соціального захисту населення на підставі свідчень одного чи більше свідків, які мають відповідні документи. Якщо зазначеними органами, що виконують доручення Українського Національного Фонду “Взаєморозуміння і примирення”, відмовлено в установленні цього факту, заява громадянина може бути розглянута судом за правилами цієї глави.104
Крім того, відповідно до п. 4 ст. 7 Закону від 22.10.1993 р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у порядку, передбаченому цією главою, суд може розглядати заяви про встановлення фактів одержання громадянином ушкоджень здоров’я у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних із розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання. У тих випадках, коли йдеться не про ушкодження здоров’я, а про саму участь у роботах при розмінуванні, що необхідно для вирішення питання про належність заявника до учасників Великої Вітчизняної війни, заяви про встановлення таких фактів розглядають не суди, а відповідні комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни згідно із цим Законом, створені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 р. № 458.
14. Не підлягають розгляду судами в порядку, передбаченому цією главою, справи про встановлення фактів щодо яких передбачено спеціальний порядок.
Так, згідно із Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” факти розкуркулювання, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями місцевих рад з питань поновлення прав реабілітованих.
Після виключення постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1995 р. № 404 з п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 р. № 501 ), підпункту „г”, згідно з яким рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі в певний період у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки було підставою для видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС (цю норму не включено й до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 51), такі рішення вже не мають правового значення для вирішення питання про видачу зазначеного посвідчення. Тому відповідно до статей цієї глави ЦПК заяви про встановлення таких фактів не підлягають судовому розгляду.105
15. Відповідно до ч.4 ст. 277 ЦК якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.
16. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. З цього приводу законодавцем враховано позицію Верховного Суду, який зазначив, що ці питання вирішуються органом, який видав документ.
Стаття 257. Підсудність
1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
1. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, порушуються в суді поданням письмової заяви. Така заява подається за місцем проживання фізичної особи – заявника.
2. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Стаття 258. Зміст заяви
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
1. Заява, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, крім вимог передбачених коментованою статтею, повинна відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт заявник просить встановити, з яких причин неможливо одержати або відновити документи, що посвідчують цей факт, якими доказами цей факт підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, зазначаючи підстави, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. У разі невиконання цих вимог заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суд постановляє ухвалу.
У кожному разі суддя зобов’язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п. 6 ст. 235 ЦПК).
2. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб, а також за заявою прокурора.
При подачі однією особою заяв про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви відповідно до правил ст. 126 ЦПК можуть бути об’єднані і розглянуті судом в одному провадженні. Інші вимоги не можуть розглядатися в провадженні про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами у цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту – у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці – у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ – у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування – у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва.
3. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. У випадках, коли щодо отримання доказів є складнощі, суд за клопотанням заявника зобов’язаний витребувати такі докази.
Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення
1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
1. Рішення, постановлене у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно відповідати, перш за все, загальним вимогам, які встановлені статтею 215 ЦПК України.
Крім того, коментована стаття встановлює особливі вимоги до судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд повинен також навести в рішенні відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. З приводу постановлення рішень по цій категорії справ Пленум Верховного Суду у своїй Постанові зазначає, що рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв’язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган реєстрації актів цивільного стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду. При постановленні рішення в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суди повинні мати на увазі, що відповідно до особливостей окремого провадження правила статей 84, 88 ЦПК України про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на правову допомогу у цих справах не застосовуються (п. 18 Постанови).
3. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
- Рішення суду набирає законної сили в загальному порядку, а тому може бути оскаржене в апеляційному порядку.
ГЛАВА 7
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД’ЯВНИКА ТА ВЕКСЕЛІ
Стаття 260. Підсудність
1. Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав нв втрачений цінний папір.
2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред’явника або за місцем платежу за векселем.
1. В ч. 1 коментованої статті визначено, які саме документи можуть бути відновлені в порядку окремого провадження.
Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 2 ст. 194 ЦК).
Визначення цінного паперу міститься і в Законі “Про цінні папери і фондові біржу”, за яким цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
2. Відповідно до вищезазначених законодавчих актів цінні папери класифікуються на групи та види. Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника (ч. 2 ст. 1 Закону )
Цінні папери на пред’явника обертаються вільно, тобто передаються від однієї особи іншій простим врученням. Іменний цінний папір – це такий вид цінного папера, що надає можливість здійснення виражених в ньому прав в тому випадку, якщо держатель зазначений як уповноважений суб’єкт в тексті цінного папера. Іменний цінний папір може бути переданий тільки в порядку переуступки вимоги.
Отже, навіть якщо особа незаконно заволодіє іменним цінним папером, вона не зможе скористатися правами, які ним посвідчуються. В такому випадку законному держателю іменного цінного паперу, у разі його втрати, немає необхідності звертатися до суду з метою відновлення прав, посвідчених останнім або визнання його недійсним. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери.
3. Відновлення прав, посвідчених цінним папером на пред’явника, або визнання його недійсним здійснюється в порядку окремого провадження відповідно до положень цієї глави. Це єдиний спосіб захисту прав законного держателя цінного паперу на пред’явника, оскільки виконнання боржником зобов’язання, що випливає з цінного папера на пред’явника, вважається належним виконанням незалежно від того чи пред’явник законно володів цінним папером чи ні.
4. Крім відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника відповідно до положень цієї глави здійснюється відновлення прав на втрачені векселі.
Статтею 21 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вексель визначається як цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
5. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред’явника або за місцем платежу за векселем.
Емітентом цінних паперів може бути держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа.
Місце платежу за векселем визначається за згодою сторін і є обов’язковим реквізитом векселя. Проте, якщо такий реквізит відсутній у векселі, то місцем платежу вважається місце, позначене поруч з найменуванням платника (у переказному векселі) або місце складання документа (для простого векселя).
Стаття 261. Зміст заяви
1. У заяві до суду про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них повинно бути зазначено:
1) ім’я і місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника;
2) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель;
3) повну і точну назву емітента втраченого цінного паперу на пред’явника і його реквізити, а для векселя – вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
1. Для порушення справи в суді особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, подає заяву. Заява повинна відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, які встановлені ст. 119 ЦПК. Крім того, коментованою статтею встановлюються особливості змісту заяви в справах про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них, які безумовно повинні бути враховані заявником.
Відповідно до ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Місце знаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 93 ЦК). Відповідно до ст. 1 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” місцезнаходження юридичної особи — місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності (далі — виконавчий орган), за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з юридичною особою.
2. У заяві також потрібно вказати обставини, за яких втрачено цінний папір та ознаки втраченого документа. Однією з таких ознак є повна і точна назва емітента втраченого цінного паперу на пред’явника і його реквізити. Емітенти цінних паперів визначаються в залежності від виду цінних паперів. Відповідно до ст.3 Закону “Про цінні папери та фондову біржу” в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республік, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, заставні, іпотечні цінні папери. Так, наприклад, емітентом акцій виступають акціонерні товариства, емітентом облігацій внутрішніх і місцевих позик виступає Кабінет Міністрів України і місцеві ради, емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України, облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами.
3. Реквізити для кожного виду цінного паперу визначаються окремими нормативними актами. Так Законом України “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997 р. встановлені вимоги щодо форми цінних паперів. Відповідно п. 1 ст. 4 цього закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі. Щодо інших реквізитів цінних паперів, а саме емісії, реєстрації їх випуску тощо, то вони регулюються на рівні підзаконних нормативних актів. Наприклад, порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств регулюється, Положенням “Про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств”, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 09.02.2001 р.
4. Даною статтею встановлюються особливі вимоги щодо реквізитів векселя. Для векселя необхідно вказати вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.
Обов’язкові реквізити, яким повинен відповідати простий та переказний вексель встановлені ст. 21 Закону “Про цінні папери та фондову біржу” та Законом від 6.07.1999 р. “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі”.
5. У разі невідповідності заяви вимогам цієї статті, суддя залишає заяву без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо заявник у відповідний строк не усуне недоліки, то заява йому повертається, що не позбавляє його права повторно звернутися із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для повернення заяви.
Стаття 262. Ухвала суду до судового розгляду
1. Суд, одержавши заяву, своєю ухвалою постановляє:
1) зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя до суду;
2) заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем.
2. Ухвала надсилається емітенту втраченого цінного паперу на пред’явника. У справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього ухвала суду надсилається негайно зобов’язаним за векселем особам, якщо їх адреси відомі суду, а також, якщо строк платежу за векселем не настав, на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. При пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.
3. З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.
1. Після відкриття провадження у справі суд, в порядку підготовки справу до розгляду, з метою захисту прав законного держателя цінного паперу на пред’явника або векселя суд своєю ухвалою постановляє зробити публікацію про виклик держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя до суду та заборонити здійснювати будь-які операції за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем. Ухвала оскарженню не підлягає.
Ці дії суду є обов‘язковими і вживаються незалежно від того, чи було заявлене таке клопотання заінтересованою особою.
2. Коментованою статтею визначається коло осіб, яким надсилається ухвала.
Емітент втраченого цінного паперу на пред’явника - особа, яка випустила цінний папір на пред’явника. Емітентом цінних паперів може бути держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа.
Зобов’язані за векселем особи – особи, які зобов’язані платити за векселем при настанні певних обставин. До них належить:
- векселедавець - юридична або фізична особа, яка видала простий або переказний вексель;
- акцептант векселя - юридична або фізична особа, яка акцептує (підписує) вексель (тратту), беручи на себе зобов’язання здійснити платіж за переказним векселем під час настання строку платежу;
- індосант — юридична або фізична особа, яка володіє векселем і здійснює передатний напис (індосамент).
Ухвала суду надсилаєтсья також всім нотаріусам відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем. У разі неакцепту векселя платником, відмові у здійснення платежу за векселем векселедавцем векселедержатель має право опротестувати вексель.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508, протест — це офіційно засвідчена вимога щодо здійснення встановлених законодавством про вексельний обіг дій за векселем і свідчення про їх невиконання. Протест є фактом, що свідчить про ухиляння від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і про настання певних правових наслідків.
Процедура опротестування векселя регламентована розділом 33 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5.
Відповідно до ст. 8 Закону “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 р., вексель, опротестований нотаріусом є виконавчим документом. В такому випадку векселедержатель може задовольнити свої права, які передбачені векселем, безпосередньо, тобто не звертаючись до суду. Саме тому, при пред’явленні векселя нотаріусу для вчинення протесту, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, нотаріус зобов’язаний повідомити відповідний суд про пред’явлення такого векселя для вчинення протесту.
3. З дати постановлення ухвали суду зупиняється перебіг усіх строків щодо обігу втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя, встановлених законодавством про обіг векселів.
Стаття 263. Зміст публікації
1. Публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя, з приводу яких подано заяву до суду, повинна містити інформацію, визначену пунктами 1 і 3 статті 261 цього Кодексу, а також пропозицію держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель. ( Частина перша статті 263 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2875-IV від 08.09.2005)
2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного паперу або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.
1. У публікації зазначається: 1) найменування суду, в який поступила заява про визнання втраченого цінного папера на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на них, 2) ім’я і місце проживання заявника, 3) найменування та місцезнаходження юридичної особи-заявника, 4) обставини, за яких втрачено цінний папір на пред’явника або вексель, 5) повну і точну назву емітента втраченого цінного паперу на пред’явника і його реквізити, а для векселя – вид, номер бланку, суму векселя, дату і місце складання, строк та місце платежу, найменування векселедавця та інших, відомих заявнику, зобов’язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя, 6) пропозиція, адресована держателю втраченого цінного папера на пред’явника або векселя, повідомити суд у тримісячний строк про свої права на цінний папір або вексель.
2. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного паперу або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань. Відповідно до Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 р. № 503/97, офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України", газета “Президентський вісник", газета “Урядовий кур’єр”. Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета “Голос України”, “Відомості Верховної Ради України”.
3. З моменту виходу публікації, вважається, що усі зацікавлені особи повідомлені про наявність спору, а держателі цінного паперу (векселя) можуть заявити про свої права.
Стаття 264. Обов’язки держателя втраченого цінного паперу
на пред’явника або векселя
1. Держатель втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя повинен у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він є його держателем.
1. Даною статтею закріплено обов’язок держателя цінного паперу на пред’явника або векселя у встановлений строк подати до суду, який постановив ухвалу, разом з цінним папером на пред’явника або векселем заяву про те, що він є його держателем. Така заява повинна бути подана у тримісячний строк.
2. Заява подається до суду особисто держателем цінного паперу на пред’явника або надсилається до суду поштою. Подання заяви без цінного паперу (векселя) є підставою для витребування у держателя додаткових відомостей. Якщо незважаючи на вимогу суду, цінний папір (вексель) суду не надано, заява держателя жодних правових наслідків не породжує.
Заява подається в одному примірнику і судовим збором не оплачується.
3. Пропущення зазначеного строку не позбавляє держателя втраченого документу звернутися до суду із відповідною заявою і пізніше. Проте результат такого звернення залежатиме від того, чи не було прийнято рішення суду у справі до моменту звернення держателя.
Стаття 265. Строк пред’явлення позову заявником до держателя
втраченого цінного паперу або векселя
1. Якщо держатель втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя подасть заяву до суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду та встановлює строк для пред’явлення заявником позову в загальному порядку до держателя цього цінного паперу на пред’явника або векселя про їх витребування.
2. Строк пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя не може бути більшим двох місяців.
3. Якщо заявник у встановлений судом строк не пред’явить позову до держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя, суд постановляє ухвалу про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.
4. Копія ухвали надсилається особам, зазначеним у частині другій статті 262 цього Кодексу.
1. Цією статтею передбачені наслідки подання заяви держателя цінного паперу (векселя). В такому випадку виникає спір про право на цінні папери між держателем та заявником – особою, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель.
Суд в порядку окремого провадження не може вирішити цей спір, тому постановляє ухвалу про залишення заяви про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним та відновлення прав на нього без розгляду.
Постановлення такої ухвали надає право заявнику у строк, встановлений судом, пред’явити позов в загальному порядку до держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя про їх витребування. Конкретний строк встановлюється судом, але не може перевищувати двох місяців.
У разі пропущення строку, встановленого судом, для пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя, суд своєю ухвалою знімає (скасовує) заборону здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем. Інших правових наслідків пропуску цього строку законом не передбачено.
2. Копія ухвали про зняття заборони здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем надсилається особам, зазначеним у ч.2 ст. 262 ЦПК, тобто емітенту втраченого цінного паперу на пред’явника, зобов’язаним за векселем особам (у справі про визнання недійсним втраченого векселя та відновлення прав на нього), якщо їх адреси відомі суду, а також на адресу всіх нотаріусів відповідного нотаріального округу, на території якого знаходиться місце платежу за векселем.
Стаття 266. Призначення справи до розгляду
1. Якщо протягом тримісячного строку з дня публікації про виклик держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя не надійде заяви, зазначеної у статті 264 цього Кодексу, суд призначає справу до розгляду.
2. Про день розгляду справи суд повідомляє заявника, емітента втраченого цінного паперу на пред’явника або зобов’язаних за векселем осіб.
1. У випадку, якщо держатель втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя не заявить про володіння втраченим цінним папером протягом тримісячного строку з дня публікації, суд призначає справу до розгляду в порядку окремого провадження.
2. Про день розгляду справи повідомляються заявник, емітент втраченого цінного паперу на пред’явника або зобов’язані за векселем особи.
3. Щодо визначення емітента цінного паперу та зобов’язаних за векселем осіб див. також коментар до ст. 262 ЦПК України.
Стаття 267. Вирішення справи
1. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним або про відмову в задоволенні заявленої вимоги. Рішення про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним є підставою для видачі заявникові цінного паперу на пред’явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.
2. Рішення суду про визнання недійсним втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя публікується в порядку, встановленому частиною другою статті 263 цього Кодексу.
1. Рішення суду по даній категорії справ повинно відповідати загальним вимогам, які ставляться до рішень суду відповідно до ст. 215 ЦПК України.
2. У разі задоволення вимоги заявника, суд ухвалює рішення про про визнання втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя недійсним. Таке рішення є підставою для видачі заявникові цінного паперу на пред’явника замість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій; для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для відновлення зобов’язаними за векселем особами передавальних написів.
3. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
4. Рішення суду публікується у пресі після набрання ним законної сили. Публікація робиться за рахунок заявника у місцевій газеті за місцезнаходженням емітента цінного паперу або за місцем платежу векселя, а також в одному з офіційних друкованих видань.
Відповідно до Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10.06.1997 р. № 503/97, офіційними друкованими виданнями є: "Офіційний вісник України", газета “Президентський вісник", газета “Урядовий кур’єр”. Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета “Голос України”, “Відомості Верховної Ради України”.
Стаття 268. Права держателя цінного паперу на пред’явника або векселя щодо
відшкодування збитків
1. У разі ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги держатель цінного паперу на пред’явника або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.
2. Держатель цінного паперу на пред’явника або векселя, який не заявив вчасно з будь-яких причин про своє право на цінний папір на пред’явника або вексель, може пред’явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред’явника або на вексель.
1. Коментована стаття визначає права держателя втраченого цінного паперу на пред’явника або векселя та встановлює форми їх захисту в залежності від прийнятого судом рішення за результатами розгляду справи.
2. Якщо рішенням суду відмовлено в задоволенні заявленої вимоги, то держатель цінного паперу на пред’явника або векселя має право звернутися до суду із заявою про відшкодування за рахунок заявника збитків, заподіяних йому забороною здійснювати будь-які операції за цінним папером на пред’явника або за векселем.
3. У разі, коли держатель цінного паперу на пред’явника або векселя з будь-яких причин не заявив вчасно про своє право на цінний папір на пред’явника або вексель і рішенням суду визнано втрачений цінний папір на пред’явника або вексель недійсним, він має право пред’явити позов до особи, за якою визнано право на цінний папір на пред’явника або на вексель.
ГЛАВА 8
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ БЕЗХАЗЯЙНОЇ
НЕРУХОМОЇ РЕЧІ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ
Стаття 269. Підсудність
1. Заява про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади за умов, визначених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцезнаходженням цієї речі органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади.
1. У ЦК УРСР 1963 року безхазяйна річ визнавалася об’єктом державної власності. Після законодавчого закріпленні рівності всіх форм власності у Законі “Про власність” така презумпція втратила будь-яке юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦК безхазяйною є річ, яка не має власника абовласникякої невідомий. Глава 8 встановлює порядок розгляду справ про передачу у комунальну власність лише нерухомих речей.
В ЦК 2003 року вперше законодавчо закріплений поділ речей на нерухомі та рухомі (ст. 181). При поділі речей на рухомі та нерухомі застосовується два критерії: матеріальний – здатність, властивість речі до просторового переміщення без зменшення її цінності, іншими словами ступінь зв’язку цих речей із земельною ділянкою, і юридичний – поширення режиму нерухомих речей на окремі рухомі речі, виходячи з їх функціонального призначення, важливості, ролі в цивільному обігу. Поділ речей на рухомі і нерухомі склався історично з урахуванням важливої ролі землі, точніше земельної ділянки. Тому будь-які право чини з нерухомим речами завжди укладались з дотриманням особливої процедури.
За матеріальним критерієм до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельних ділянках, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення (житлові будинки, інші будівлі, споруди, майнові комплекси підприємств). За юридичним критерієм правовий режим нерухомих речей може бути поширений на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти. Наприклад, згідно з Законом України “Про іпотеку” від 5.06.2003 р. правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти. Таким чином, хоч транспортні засоби і космічні об’єкти не є нерухомими речами, законодавець поширює на них правовий режим нерухомості.106
2. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Органом, уповноваженим управляти майном відповідної територіальної громади, є органи місцевого самоврядування, які відповідно до п.5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування”- від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Цими органами є сільські, селищні та міські ради та їх виконавчі органи. У містах безпосереднім органом, яким подається заява до суду виступає департамент комунальної власності (управління комунальної власності) відповідної міської ради.
На даний час завдання щодо виявлення безхазяйного майна покладено на органи Державної податкової адміністрації України. Наказ ДПАУ від 28.09.2005р. №417 “Про затвердження Порядку взаємодії між підрозділами державної податкової служби України під час роботи з безхазяйним майном” встановлює порядок виявлення та первинного обліку безхазяйного майна.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”(п. 1.3) державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць .
Здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно в межах одного населеного пункту кількома БТІ не допускається.
Відповідно до ст. 5 Закону „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Згідно ст.7 цього Закону місцеві органи державної реєстрації прав є відділеннями державної госпрозрахункової юридичної особи з консолідованим балансом (центру державного земельного кадастру).
Розгляд справ даної категорії здійснюється місцевим судом загальної юрисдикції за місцезнаходженням безхазяйної нерухомої речі.
Стаття 270. Зміст заяви