Загальні положення

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками Стаття 238. Зміст заяви Стаття 239. Призначення експертизи Стаття 240. Розгляд справ Стаття 241. Рішення суду Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі

Подобный материал:

• І. Загальні положення, 60.53kb.
• Загальні положення, 157.52kb.
• Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня, 2089.93kb.
• Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
• И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
• І. Загальні положення, 36.77kb.
• 1. загальні положення, 89.5kb.
• Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
• Закон україни, 706.59kb.
• Закон україни, 745.76kb.

Стаття 237. Особи, які можуть бути заявниками

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.

2. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.

3. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.


1. Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” справа про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.237 ЦПК.

Чинним законодавством суду не надане право зі своєї ініціативи порушувати справу про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним.

До членів сім`ї фізичної особи відповідно до ст.3 Сімейного Кодексу України належать особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Це, зокрема, чоловік (жінка), діти, батьки, непрацездатні особи, які перебувають на утриманні, інші родичі, які проживають з даною особою і ведуть спільне господарство (ст. 64 Житлового Кодексу України)

2. Заява повинна відповідати загальним вимогам щодо форми і змісту позовної заяви (ст.119 ЦПК України) з урахуванням особливостей, передбачених даною статтею. Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження в справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним. Але оскільки чинним ЦПК не передбачено інституту заміни позивача (заявника), суддя відмовляє в задоволенні заяви і закриває провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України (заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Якщо провадження у справі буде закрито у зв`язку з відмовою заявника від своєї вимоги (п.3 ч.1 ст.205 ЦПК), то ця обставина не виключає можливості порушення цим же завником справи про обмеження дієздатності тієї ж особи у випадку, якщо останній, за твердженням заявника продовжує зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і після закриття судового провадження у справі.

3. Повнолітні члени сім'ї особи, інтереси яких зачіпає порушення справи про визнання такої особи обмежено дієздатною чи недієздатною, беруть участь у процесі як заявники тоді, коли вони самі звертаються до суду або у випадку залучення їх до справи за заявою, поданою в їх інтересах профспілковою або іншою громадською організацією, прокурором, органом опіки та піклування, психіатричним лікувальним закладом.

4. До близьких родичів, які можуть подати заяву про визнання фізичної особи недієздатною відносяться особи, пов`язані між собою походженням одного від другого або спільним походженням від одного предка, а також родичі подружжя. Відповідно до ст. 52 ЦПК до близьких родичів належать: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб.

5. Не виключено звернення до суду і кількох уповноважених заявників. Хто б не подав заяву, всі повнолітні члени сім`ї особи, яку хочуть обмежити в дієздатності, обмежити неповнолітню особу в праві самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права, або визнати недієздатною беруть участь в судовому процесі в якості заявників, адже процес ведеться в їх спільних інтересах.


Стаття 238. Зміст заяви


1. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

2. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

3. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.


1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи за формою і змістом повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК, а отже, до неї застосовуються вимоги ст. 121 ЦПК (залишення заяви без руху, повернення заяви).

У заяві повинно бути зазначено, стосовно яких прав варто обмежити дієздатність громадянина:

• одержувати й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
  
• укладати угоди (договори дарування, купівлі-продажу, позики, і т.д.).
  

Громадянин, про обмеження цивільної дієздатності якого, подана в суд заява, стає особою, що бере участь у справі. Тому незалежно від стану здоров'я йому повинна надсилатися копія заяви. Відповідно до ст.64 Конституції України, ст.ст. 31, 32, 38 ЦПК України він має право всіма законними способами відстоювати в суді свої інтереси, доручати ведення справи своєму представникові, адвокатові.

2. Визнання громадянина недієздатним можливо за умови, що воно викликає певні правові наслідки. У тих випадках, коли психічно хвора особа не є небезпечною, визнання її недієздатною є порушенням його прав, що передбачено Європейською конвенцією про права людини від 4 листопада 1950 р. (ст. ст. 5-9 розділ 1).

В заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним повинна бути зазначена мета, для досягнення якої необхідно визнати його таким.

Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним, згідно ст.3 п. 1 п/п «е» Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. «Про державне мито» оплачується судовим збором в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Разом із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним особа, що звертається з такою заявою, повинна представити суду наступні документи:

- докази, що підтверджують хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Такими доказами можуть бути:

а) виписка з історії хвороби;

б) довідка про стан здоров'я;

в) виписка з військового квитка про причину звільнення з армії або відсторонення від проходження військової служби;

г) довідка військового госпіталю про поранення, травму голови;

д) документи й акти, складені працівниками міліції, представниками громадськості;

е) показання свідків, лікарів про дивну поведінку громадянина в побуті, на вулиці, про наявність захворювання;

ж) інші докази, які свідчать, що в громадянина є серйозні відхилення від звичайних норм поведінки (постійно сміється, смикається, жестикулює, командує, співає тощо).

При наявності достатніх даних про хронічний, стійкий психічний розлад громадянина для визначення його психічного стану, судді (суду) слід призначити судово-психіатричну експертизу й отримати медичний висновок;

- докази, що підтверджують факти зловживання особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами:

а) протоколи зборів трудового колективу, де працює особа;

в) протоколи засідань громадських організацій, житлово-експлуатаційних організацій, вуличних комітетів;

г) акти й протоколи органів міліції;

д) постанови судді про притягнення до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;

е) довідки медичних установ, про те, що громадянин лікувався від наркоманії, зловживання спиртними напоями;

ж) копії вироків про притягнення до кримінальної відповідальності за вживання наркотиків і дані про те, що відповідно до вироку він у порядку ст. 14 КК України лікувався в місцях позбавлення волі;

з) акти адміністрації про відсторонення від роботи особи, що з`явилася на роботі в стані алкогольного або токсичного сп`яніння;

и) копії рішень судів у справах про звільнення особи з роботи за п.7 ст.40 Кодексу Законів про Працю України;

к) різні протоколи, медичні довідки, картки та ін.

- докази про матеріальне становище особи, щодо якої порушена справа про обмеження дієздатності:

а) довідка про заробітну плату;

б) довідка про одержувану пенсію, про інші доходи;

в) довідка про наявність майна, його вартість і значимість для сім`ї.

- докази про доходи сім`ї та кількість її членів:

а) довідки про заробітну плату членів сім`ї;

б) довідки про пенсію й інші доходи;

в) довідка про наявність у сім`ї як загального, так і роздільного майна;

г) довідка житлово-експлуатаційних організацій або вуличних комітетів про склад сім`ї, наявність утриманців (не тільки тих, які проживають із цією особою, але й тих, яких він відповідно до закону зобов`язаний утримувати, наприклад, платити аліменти дитині від першого шлюбу, утримувати матір, батька - інвалідів I групи або які потребують його допомоги на інших законних підставах).

- характеристики з місця роботи й проживання.

Назва заяви повинна вказувати на її зміст. Наприклад, “Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи”, або “Заява про визнання особи недієздатною”, тощо.

Оскільки законодавець зобов`язав заявника (п.1 ст. 238 ЦПК) викласти обставини, що свідчать про підстави порушення даної категорії справ, а також ст.119 ЦПК (форма і зміст позовної заяви) містить вимогу щодо зазначення доказів, які підтверджують кожну із обставин, суди вправі у разі не дотримання з боку заявника даних процесуальних вимог, залишати заяву без руху в порядку ст. 121 ЦПК.


Стаття 239. Призначення експертизи

1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
   
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
   

1. Після порушення справи суддя повинен здійснити в порядку провадження у справі до судового розгляду таке коло процесуальних дій: визначити склад учасників, необхідні докази, призначити справу до розгляду, зробити виклики і повідомлення учасникам процесу. Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи.
   

У тому випадку, коли заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, але при поданні заяви в суд не може представити офіційні документи про це з лікувальної установи, заява не може бути прийнята судом.

У цьому випадку суд залишає заяву без руху і пропонує заявникові надати такі документи, в іншому випадку суддя повертає таку заяву заявникові (п. 4 ст. 121 ЦПК). По такій справі не можна призначати експертизу, тому що будуть порушені права громадянина, передбачені Европейською Конвенцією про права людини.

В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:

1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу;

2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними.

Зазначена ухвала є обов`язковою для особи, тобто вона зобов`язана з`явитися на судово-психіатричну експертизу.

2. Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” у виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, він за ухвалою суду може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та психіатра. У цій же ухвалі суд зазначає якій установі доручається проведення експертизи і на який орган у випадку примусового призначення експертизи покладається обов'язок його виконувати. Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ.

Порядок реалізації приводу регулюється Інструкцією про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих N 864 від 28.12.1995 року, затверджену наказом МВС України № 864 від 28.12.1995р. Згідно п.п. 1-3 даної Інструкції привід є примусовим заходом, передбаченим КПК України, Законом "Про міліцію", що застосовується до підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, які ухиляються без поважних причин від добровільної явки у призначений час за викликом прокурора, слідчого, органу дізнання, суду або судді.

Підставою для виконання приводу є ухвала суду, постанова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. В ухвалі про привід зазначається ім`я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна тбути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст.51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди I та II групи, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей інвалідів. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

У випадку постановлення ухвали про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу, в ній повинні бути вказані факти явного ухилення від проходження експертизи.


Стаття 240. Розгляд справ

1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.
   
2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
   
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
   

1. Відповідно до ч.1 даної статті та п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування.

В тому випадку, якщо справа буде розглянута без участі органів опіки і піклування, рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню. Суд повинен вжити необхідних заходів для явки представників органів опіки і піклування в судове засідання, аж до застосування по відношенню до них заходів адміністративної відповідальності.

Громадянин, щодо якого розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом його здоров'я. Неявка громадянина в судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу в його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст.169 ЦПК.

2. Слід мати на увазі, що від вирішення питання про дієздатність особи залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ст.ст. 236-241 ЦПК України.

Одночасно з спором про право цивільне, питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. (п.8 постанови Пленуму Вевховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”). Проте ВСУ не вказав в порядку якого судочинства повинна вирішуватися дана категорія справ. Очевидно, що питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом коли спір виник після смерті цього громадянина в порядку позовного провадження.

Своєрідно вирішується питання про судові витрати по цих справах: заявник звільнений від сплати судових витрат і вони відносяться на рахунок держави. Але якщо суд встановить, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавлення дієздатності або обмеження дієздатності психічно здорової особи, суд стягує всі судові витрати із заявника. Новелою ЦК (ст.39) є те, що в ньому передбачено право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред`явлення ним недобросовісної вимоги без достатніх підстав.


Стаття 241. Рішення суду


1. Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі - опікуна.

2. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

3. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

4. Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.


1. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Вевховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” за загальним правилом громадянин вважається недієздатним з часу набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. В тих випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших даних про психічний стан громадянина, в рішенні може зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним.

Дана правова позиція ВСУ згодом знайшла своє законодавче закріплення в ст. 40 ЦК України. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної допомоги та інших доказів щодо психічного стану особи може визнати у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

2. Рішення суду в цих справах повинно відповідати вимогам статей 209, 210, 213, 215 та ін. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Задовольняючи заяву, суд визнає громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. Неправильно роблять ті суди, які вказують на конкретні обмеження в дієздатності (наприклад про позбавлення права одержувати заробітну плату, про призначення конкретної особи як опікуна чи піклувальника).

Рішення суду в справі набуває законної сили в звичайному порядку, тобто воно може бути оскаржене в суд апеляційної інстанції.

3. Законодавець в даній статті ЦПК закріпив положення, згідно з яким рішення після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі - опікуна.

Пленуму Верховного Суду України у п.6 постанови N 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” зазначив, що після набрання рішенням законної сили суд повинен надіслати його копію органові опіки та піклування для призначення опікуна або піклувальника, а також у разі потреби надіслати копію рішення за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою.

Положення даної статті ЦПК та постанови Пленуму ВСУ не узгоджується із ст. 60 ЦК України. Відповідно до змін, які були внесені в ст. 60 ЦК:

1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
   
2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
   
3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
   
4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді буде встановлена, що вона позбавлена батьківського піклування і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
   

Оскільки зміни в ЦК були внесені пізніше, ніж, прийнятий ЦПК, то потрібно застосовувати закон прийнятий пізніше (ЦК України).

При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські (піклувальницькі) обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун (піклувальник) призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.

4. Якщо особа, визнана судом обмежено дієздатною, припинить зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, суд може постановити рішення про скасування обмеження дієздатності.

З заявою до суду за місцем проживання особи можуть звернутися ті особи, які вправі порушити справу про визнання особи обмежено дієздатною (члени сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад), а також сама особа або її піклувальник.

Для цього суду повинні бути надані наступні документи:

• копія рішення суду про визнання особи недієздатною або копія рішення суду про обмеження дієздатності особи;
  
• документи, що свідчать про видужання або значне поліпшення здоров'я особи, визнаної недієздатною, а саме, висновок судово-психіатричної експертизи, яка призначалася ухвалою суду (судді);
  
• докази, що підтверджують припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами:
  

а) медичні висновки;

б) довідка про стан здоров'я;

в) виписка з історії хвороби;

г) довідка наркологічного диспансеру або лікаря-нарколога;

д) показання близьких родичів, членів сім`ї, сусідів, даними в судовому засіданні;

е) характеристиками з місця проживання, роботи й ін.

5. Громадянин, визнаний судом недієздатним або обжежено дієздатним, може бути поновлений у дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров`я. Рішення суду про це постановляється на підставі висновку судово-психіатричної експертизи. Ініціаторами цих справ можуть бути члени її сім'ї, опікун, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад, суд.

Відповідно до ч.2 ст.40 ЦК: якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу, оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах.


ГЛАВА 3.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО НАДАННЯ НЕПОВНОЛІТНІЙ ОСОБІ

ПОВНОЇ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ