Загальні положення

Стаття 234. Окреме провадження

1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
усиновлення;
встановлення фактів, що мають юридичне значення;
відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
визнання спадщини відумерлою;
надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини першої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

1. Розділ 4 присвячено правовому регулюванню такого виду непозовного провадження, як окреме провадження. Правова природа справ окремого провадження у теорії процесуального права визначається по-різному. Одні вчені вважають, що в справах окремого провадження відсутній спір про право, інші виділяють мету процесуальної діяльності суду, що спрямована на захист охоронюваних законом правових інтересів громадян і організацій, а треті основну увагу звертають на предмет окремого провадження, який полягає в установленні юридичного факту чи певної обставини.

Окреме провадження – це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

2. Кожна із перелічених категорій справ має певні особливості, але для них характерні спільні ознаки:

у порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне;
мета судового розгляду – встановлення наявності або відсутності факту;
факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення;
факт повинен мати безспірний характер. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.6 ст.235 ЦПК);
закон у більшості випадків точно встановлює коло осіб, які можуть порушити справу (статті 237, 260, 269, 274 ЦПК);
справи окремого провадження розглядаються судом за участю заявника, заінтересованих осіб або організацій (справи порушуються заявою, а тому – немає позовної заяви, немає і позову; немає сторін, тому що не вирішується спір про право, а є заявники, заінтересовані особи).
немає окремих інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (співучасті, зустрічного позову, забезпечення позову, мирової угоди, третіх осіб і т.д.).

У новому ЦПК істотно збільшено кількість категорій справ у порівнянні з ЦПК УРСР 1963 року. Судовий позгляд кожної категорії справ окемого провадження має свої істотні особливості.

3. У порядку окремого провадження суд розглядає і вирішує такі справи: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (глава 2); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (глава 3); визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (глава 4); усиновлення (глава 5); встановлення фактів, що мають юридичне значення; (глава 6); відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явниката векселі (глава 7); передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (глава 8); визнання спадщини відумерлою (глава 9); надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (глава 10); обов'язкову госпіталізацію до протититуберкульозного закладу (глава 11); розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (глава 12).

У порядку окремого провадження розглядаються також справи:

Про надання права на шлюб. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо суд встановить, що це відповідає її інтересам (ч.2 ст.23 СК України). За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ч.4 ст.26 СК України).
Про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу (ст. 109 СК України).
Про поновлення шлюбу після його розірвання. Жінка та чоловік, шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу, за вибором подружжя, може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу (ст. 117 СК України).
Про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя (ст. 119 СК України).

4. За загальним правилом всі справи окремого провадження розглядаються суддею одноособово. Що стосується справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, то вони розглядаються судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

Судові рішення у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню. Вони є підставою для оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян.

Таким чином, окреме провадження – це один з трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене судом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану.

Стаття 235. Порядок розгляду справ окремого провадження

1. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.

2. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

3. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

4. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

5. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди.

6. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

1. Дана стаття закріплює особливості судового розгляду справ окремого провадження. Порівняно з позовним провадженням, рощглядаючи справи окремого провадження, суд зобов‘язаний вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. Отже ЦПК закіпив активну позицію суду при з`ясуванні обставин справи.

2. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи. У тому випадку, коли заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, але при поданні заяви в суд не представить офіційні документи про це з лікувальної установи, суд може за власною ініціативою витребувати їх.

Заявник не зможе отримати певні дані, що стосуються лікарської таємниці від лікарського закладу і вони можуть бути надані лише на вимогу суду.

3. Справи окремого провадження розглядаються за загальним правилом у тому ж порядку, що і справи позовного провадження. Однак відсутність в них спору про право цивільне обумовлює встановлення для них деяких особливостей. Справи окремого провадження порушуються не інакше, як за заявою, яка містить вимогу до суду, а, отже, окреме провадження – непозовне і одностороннє, воно не містить ні матеріально-правових вимог, ні адресатів такої вимоги. Якщо в процесі розгляду справи окремого провадження з`явиться сторона, то окреме провадження перестане існувати.

Саме односторонність форми окремого провадження і визначає всі інші особливості. На відміну від позовного, окреме провадження не грунтується на принципі змагальності та відрізняється від позовного провадження межами судового розгляду.

4. Безспірне одностороннє окреме провадження характеризується і такою особливістю, як обов`язкова участь в ньому заявника та заінтересованих осіб. Рішення суду по справі не набуває ознак винятковості. Обставини, встановлені рішенням суду у справі, яка розглядалася в порядку окремого провадження, можуть бути оспорені шляхом пред‘явлення позову в загальному порядку.

5. Законодавець встановив заборону передачі справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття справи у зв'язку з укладенням мирової угоди. Відповідно до ст. 2 Закону “Про третейські суди” третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейський розгляд – процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом.

Ст. 175 ЦПК дає визначення мирової угоди. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Оскільки дані інститути пов`язані зі спором про право цивільне, то відповідно, в окремому провадженні вони застосовуватися не можуть.

6. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду й роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

У постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зазначалися наслідки виникнення спору про право цивільне в порядку окремого провадження. Відповідно до п.п. 1,3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995р. “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

У п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 12 від 07.07.1995р. “Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану” сказано, якщо при прийнятті судом до провадження заяви про встановлення неправильності запису акта громадянського стану (анулювання актового запису) або при розгляді такої заяви в порядку окремого провадження виявиться, що є спір про право, підвідомчий суду (про спадкування, про право власності тощо), суддя відповідно до вимог ч.6 ст.235 ЦПК, відмовляє у прийнятті заяви, а суд залишає її без розгляду і роз'яснює заявникові та заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. У цьому разі питання про встановлення неправильності запису акта громадянського стану вирішується одночасно з заявленим позовом.

Проте є і винятки з правила. Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” одночасно з спором про право цивільне питання про недієздатність громадянина може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина.

7. Законодавцем встановлено загальне правило, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК, судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

Розмір судового збору у даних категоріях справ, оскільки не має спору про право цивільне, встановлено законодавцем в твердому розмірі. Заяви у справах окремого провадження, згідно ст.3 п. 1 п/п «е» Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. «Про державне мито» оплачуються судовим збором в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

ГЛАВА 2.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБМЕЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ ТА ПОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

Стаття 236. Підсудність

1. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

1. Глава 2 регулює порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

На значення цих справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”, в якій сказано, що вирішення питання про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян. Обмеження в дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, крім того, спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними засобами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання Конституції та законів України, поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

2. Ст. 36 ЦК встановлює такі підстави для обмеження в дієздатності:

а) психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Згідно ст. 1 Закону “Про психіатричну допомогу” психічні розлади – розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті. Під психічним розладом розуміють певну групу симптомів або поведінкових ознак, які в більшості випадків спричиняють страждання і перешкоджають нормальній життєдіяльності людини.

Відповідно до ст.5 Методичних рекомендацій для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і основних свобод людини № 40 від 21.11.2000р., ніхто не може бути позбавлений волі як "особа, що страждає на психічний розлад", без експертного висновку, яким встановлюється, що психічний стан особи потребує обов'язкової госпіталізації. (Eur. Court HR, Chahal v the United Kingdom judgment of 15 November 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-V).

б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і пов`язане з цим скрутне матеріальне становище самої особи, її сім`ї, інших осіб, які за законом мають право на утримання від неї.

3. В ст. 39 ЦК визначено, що підставою для визнання особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Згідно ст. 1 Закону “Про психіатричну допомогу” тяжкий (стійкий) психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку;

Сам факт наявності психічної хвороби не є достатньою підставою для визнання особи недієздатною. Необхідно встановити неможливість особи усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.

4. Якщо підстави обмеження фізичної особи в дієздатності відпали, за рішенням суду особа може бути поновлена в дієздатності, зокрема у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, внаслідок чого її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними відновлена в повному обсязі. Суд поновлює фізичну особу в дієздатності у разі припинення нею зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами (ст.38 ЦК).

5. Підсудність розгляду даної категорії справ судом визначається місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, за місцезнаходженням цього закладу.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місце знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання (ст.29 ЦК).

Blog

Загальні положення

Содержание

РОЗДІЛ IV. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

ГЛАВА 1.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 234. Окреме провадження