Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Стаття 214. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення
1. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
1. Коментована стаття регулює порядок постановлення рішення суду, а саме встановлює коло питань, які суд повинен вирішити під час ухвалення рішення у будь-якій цивільній справі. Якщо котрісь із цих питань судом не вирішені, це вплине на законність і обгрунтованість рішення.
До питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення, належать наступні:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Вирішення цього питання відбувається внаслідок перевірки тих обставин, на які покликався позивач у своїй позовній заяві, доказами, які досліджувалися в судовому засіданні. Суд повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з‘ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Закон надає правового значення обставинам, які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин, але які впливають на вирішення спору. Такими можуть бути пропущення строку позовної давності, матеріальне становище сторін, стан здоров‘я, вік особи, кількість утриманців, місце роботи, фактичне місце перебування. Закон дає лише приблизний, не вичерпний перелік цих обставин, оскільки обставини, які мають значення для справи, визначаються судом у кожній окремій справі;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. На підставі обставин, встановлених судом при вирішенні попередніх питань, суд переходить до правової кваліфікації спору, тобто визначає правову природу цих відносин та правову суть спору;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Після оцінки фактичних обставин справи та визначення їх правового характеру, суд визначається щодо того, яку саме правову норму слід застосувати, а також зміст цієї норми. При цьому суд вирішує також в якій редакції ця норма підлягає застосуванню до спірного правовідношення;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідь на це питання залежить від встановлених судом обставин та правової норми, що застосовується. Якщо суд правильно встановив обставини і дав їм правильну правовову кваліфікацію, рішення суду буде законним і обгрунтованим;
6) як розподілити між сторонами судові витрати. Вирішуючи це питання, суд застосовує ст. 88 ЦПК, вирішує склад та розмір судових витрат по справі, проводить відповідні обчислення;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення. При вирішенні цього питання, суд керується ст. 367 ЦПК. Суд допускає негайне виконання рішень у справах про 1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Це питання вирішується судом у тих випадках, коли судом вживалися заходи забезпечення позову, з урахуванням змісту постановленого рішення (задоволено позов чи ні), встановлених судом обставин.
2. Усі питання повинні вирішуватися у тій послідовності, в якій вони передбачені у коменованій статті. Додержання саме такого порядку забезпечує законність та обгрунтованість рішення. Разом з тим, коментована норма адресована виключно судді і її дотримання судом не може бути перевірено жодним способом.
Стаття 215. Зміст рішення суду
1. Рішення суду складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
часу та місця його ухвалення;
найменування суду, що ухвалив рішення;
прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді);
прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;
імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;
предмета позовних вимог;
2) описової частини із зазначенням:
узагальненого викладу позиції відповідача;
пояснень осіб, які беруть участь у справі;
інших доказів, досліджених судом;
3) мотивувальної частини із зазначенням:
встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин;
мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти;
чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким;
назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково;
висновку суду по суті позовних вимог;
розподілу судових витрат;
строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
1. Коментована стаття передбачає вимоги до змісту рішення суду. Зміст рішення відображається у тексті рішення. Текст рішення складається особисто суддею (під час колегіального розгляду – одним із суддів) у послідовності, яка визначена коментованою статтею.
Постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, обов'язково мати вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і викладеним у послідовності, встановленій ст.215 ЦПК (п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
Разом з тим рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі.
2. У вступній частині рішення зазначається:
- найменування документа. Зазначається, що документ є рішенням та вказується на те, що воно постановляється ім‘ям України;
- час та місце його ухвалення. Час ухвалення рішення – це дата його підписання суддею. В рішенні зазначається лише день. Година та хвилини ухвалення рішення не зазначаються. Назва місяця зазначається прописом. Наприклад, 10 лютого 2006 р.
Місце ухвалення рішення – це населенний пункт, в якому знаходиться суд, котрий ухвалив рішення. Наприклад, місто Львів.
- найменування суду, що ухвалив рішення. Зазначається повне найменування відповідного суду. Наприклад, місцевий суд Шевченківського районну міста Львова у складі .... за участю .......
- прізвищ та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді);
- прізвища та ініціали секретаря судового засідання;
- імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Зазначається повне найменування, прізвища та ініціали усіх осіб, які брали участь у справі та процесуальний статус кожного;
- предмет позовних вимог. Зазначається про що подано позов. Наприклад, ... розглянувши позов Одного до Іншого про виділ частки (про визнання права власності, тощо).... Традиційно описова частина завершується словами “Встановив”
3. В описовій частині рішення зазначається:
- узагальнений виклад позиції відповідача. Не зважаючи на те, що у нормі йдеться лише про виклад позиції віповідача, в описовій частині рішення суду зазначається короткий зміст позовних вимог, уточнень до позову, якщо такі були, чи визнав відповідач позов, які є заперечення проти позову та чим вони доводяться;
- пояснення осіб, які беруть участь у справі. Зазначається, хто з осіб які дав пояснення, визнав позов чи заперечив;
- інші докази, досліджені судом. В рішенні описуються, які обставини з‘ясовувалися, які засоби доказування досліджувалися судом та їх короткий зміст.
В описовій частині зазначається також чи вживалися судом заходи забезпечення позову.
Лписова частина повинна викладатися послідовно.
4. В мотивувальній частині зазначаються:
- встановлені судом обставин і визначені відповідно до них правовідносини. Зазначається, які обставини суд вважає встановленими, висновок про те, які між сторонами виникли правовідносини і як слід вирішити спір;
- мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти. Мотивувальна частина рішення є відображенням аналізу фактичних обставин справ та оцінки доказів судом. Суд повинен навести свої міркування щодо того, які докази підтверджують кожну обставину, яку він вважає встановленою, зазначити, чому він відхиляє ті докази, які цю обставину спростовують. Саме мотивувальна частина рішення дозволяє зрозуміти, чому суд вирішив справу так, а не інакше.
В мотивувальній частині суд наводить свої міркування щодо розрахунку позовних вимог, складу та розподілу судових витрат, про скасування заходів забезпечення позову, про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання. Якщо суд не прийняв відмови від позову, визнання позову, він зобов'язаний це мотивувати.
Висновки суду повинні були логічними та переконливими, а процес їх формування слід відображати у тексті рішення. Висновки суду є нелогічними, якщо вони суперечать фактичним обставинам справи або є недоведеними, тобто не мають достатніх підстав;
- чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Зазначається які саме права захищаються і на підставі чого ці права виникли у позивача, чи встановлено факт їх порушення, в чому порушення полягає, хто є порушником;
- назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався. Поняття “закон” вживається тут у широкому значенні. Суд застосовує і керується не лише законом, а й підзаконними актами. Назва закону хоча б один раз зазначається повністю. Для того, що б не повторювати назву повністю, допускається зазначення у рішенні скороченої назви закону (наприклад, Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (надалі – Закон України “Про вибори...” ).
Якщо нормативний акт містить нумерацію статтей, частин, абзаців, пунктів і підпунктів, застосовується саме ця нумерація. Вона залишається незмінною і тоді, коли котрусь із частин чи пунктів згодом було виключено.
Якщо текст нормативного акту не містить нумерації, суд повинен визначити статтю і частину самостійно. Традиційно вважається, що частиною є кожний абзац статті. До уваги береться та редакція норми, яка діяла на визначений судом час.
В необхідних випадках мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на відповідні керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з питання застосування законодавства при вирішенні цивільних справ. Мотивувальна частина рішення має бути в рішенні і в тому разі, коли відповідач визнав позов (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
Процесуальний закон, яким керувався суд, - це традиційно норми ЦПК про завдання судочинства, змагальність, обов‘язок доказування, судові витрати, вимоги до рішення суду, а також спеціальні норми, які застосовувалися судом саме під час розгляду конкретної справи (наприклад, про забезпечення позову, про визнання позову, про розгляд справ окремого провадження).
5. Резолютивна частина рішення є найважливішою його частиною, оскільку саме тут суд чітко і однозначно зазначає, як він вирішує спір.
В резолютивній частині рішення зазначається:
- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково. Зазначається фраза “Позов задоволити” або “У позові відмовити”. Якщо задовольняється лише частина позовних вимог, то зазначається “Позов задоволити частково”.
- висновок суду по суті позовних вимог. Ця частина рішення формулюється залежно від обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав. Наприклад, визнати за Таким-то право власності на таке-то майно; стягнути з Такого-то конкретну суму; зобов‘язати Такого-то вибачитися; визнати недійсним Такий-то договір, тощо.
Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші необхідні за законом питання.
В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.
При об'єданні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.
Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).
З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
В резолютивній частині рішення зазначається також про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання, якщо ці дії вживаються судом.
- розподіл судових витрат. Зазначається на кого слід віднести судові витрати та в якому розмірі.
- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Зазначається, до якого апеляційного суду може бути подано скаргу та як вона подається. Наприклад, “Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд, який постановив оскаржуване рішення.
Резолютивна частина рішення суду не може мати умовного характеру. Вона повинна відповідати мотивувальній частині.
6. Вирішуючи спір, суд вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, у випадку, коли таке його право прямо передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
В інших випадках вихід за межі позовних вимог слід вважати порушенням принципу диспозитивності та в цій частні рішення скасовувати.
7. Судам необхідно враховувати, що у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
Стаття 216. Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів
1. Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
1. Коментована стаття передбачає додаткові вимоги до рішень суду у справах, в яких беруть участь кілька позивачів або кілька відповідачів. В рішенні суду зазначається, в якій частині рішення стосується кожного з них (наприклад, яку суму слід стягнути з кожного із відповідачів або на коритсь кожного із позивачів), або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
У разі якщо рішення не відповідає цим вимогам, воно може бути доповнене шляхом постановлення додаткового рішення.
Стаття 217. Визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання
1. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
1. Суд, який ухвалив рішення, одночасно із ухваленням рішення може (тобто має право) вжити заходів, що стосуються його виконання, а саме: 1) визначити порядок його виконання, 2) надати відстрочку, 3) розстрочити виконання, 4) вжити заходів для забезпечення його виконання.
2. Визначення порядку виконання рішення – це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити державному виконавцеві у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення заходів виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов‘язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Наприклад, вирішуючи спір по поділ земельної ділянки, суд вправі зобов‘язати позивача не чинити перешкод у зборі врожаю з тієї частини спірної ділянки, яка присуджена позивачу, але була засіяна відповідачем.
У разі задоволення позову про виділ частки у спільному майні, суд може зобов‘язати державного виконавця продати спірне майно і поділити гроші пропорційно до належних сторонам часток у разі відсутності у відповідача грошей для компенсації вартості частки.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Таким чином, перелік заходів примусового виконання, які може застосувати суд, є невичерпним.
3. Відстрочка виконання рішення – це перенесення його виконання на більш пізній час у зв‘язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб. Відстрочка виконання – це пільга для того, хто повинен виконати рішення.
Підставами для відстрочення виконання може бути стан здоров‘я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють вчасне виконання рішення суду.
4. Розстрочення виконання рішення – це виконання рішення частинами у визначені судом строки. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Частини і строки виконання можуть бути нерівними.
5. Вжиття заходів забезпечення виконання рішення – це вжиття судом заходів, які спрямовані на забезпечення повного та реального виконання ухваленого рішення суду.
Відчувається їх певна подібність до заходів забезпечення позову. Однак на відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання рішення запроваджуються рішенням суду, а не ухвалою. Це значно зменшує їх ефективність, оскільки ці заходи можуть реально застосовуватися лише з набранням рішенням суду законної сили. Тому у разі необхідності вжиття термінових заходів забезпечувального характеру, зацікавленій особі доцільно звертатися до суду з заявою про забезпечення позову. Суд вправі вирішити це питання своєю ухвалою окремо від рішення суду.
На відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання рішення можуть вживатися судом з власної ініціативи.
6. Про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання суд зазначає в рішенні. В мотивувальній частині суд обгрунтовує необхідність цих дій, а в резолютивній зазначає, які саме дії вживаються.
Стаття 218. Проголошення рішення суду
1. Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.
2. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.
1. Проголошення рішення суду – це прилюдне доведення судом його змісту до відома осіб, які беруть участь у справі.
Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею тексту рішення, виготовленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без видалення суду в нарадчу кімнату або іншою особо (замість судді) не допускається.
2. Проголошується усе рішення повністю або лише його вступна та резолютивна частини. Це питання вирішується на розсуд суду залежно від того, складає він повний текст рішення одразу, чи відкладає це на певний строк (не більше 5 днів) відповідно до ч.3 ст. 209 ЦПК.
У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тобто повідомляє конкретну дату.
3. Рішення проголошується негайно після закінчення судового розгляду, тобто після виходу суду з нарадчої кімнати. Негайність означає, що суд не вправі відкладати проголошення рішення на інший час.
За загальним праивлом, рішення оголошується прилюдно. Відповідно до ч.9 ст. 6 ЦПК рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні.
4. Коментована норм покладає на головуючого обов‘язок роз'яснити зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Тому суд повинен запитати чи зрозумуло рішення особам, які присутні під час оголошення рішення. На прохання цих осіб суд повинен роз‘яснити зміст рішення, а саме пояснити як вирішено спір, а також як оскаржується рішення. Суд не зобов‘язаний і не вправі коментувати мотиви свого рішення.
5. За загальним правилом, після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.
Суд вправі скасувати своє рішення внаслідок його перегляду за нововиявленими обставинами (ст. 365 ЦПК), під час перегляду заочного рішення (ст. 232) а також в деяких категоріях справ окремого провадження (ст. 241, 250, 255).
Стаття 219. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні
1. Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.
1. Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.
Арифметична помилка – це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв‘язку із використанням несправної техніки.
Не є арифметичними помилками, а отже і не може бути виправлене в порядку, передбаченому коментованою статтею, застосування неправильних методик підрахунку, а так само застосування неправильних вихідних данних для проведення арифметичних обчислень.
Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в письмових доказах, такі помилки судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваютсья шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.
2. Описки – це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Особливо це стосується резолютивної частини рішення. В резолютивній частні будь-яка описка має істотне значення, оскільки вона може утруднити виконання рішення.
Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.
3. Ініціатива щодо виправлення помилок може виходити від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі або суду. Для цього зацікавлена особа звертається до суду із заявою, в якій зазначає, які саме помилки слід виправити у рішенні суду. Така заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі одночасно з судовою повісткою. Судового збору за її подання законом не передбачено.
Помилки можуть бути виправлені в ухвалі або в рішенні суду не залежно від того чи набрало воно законної сили і чи воно виконане.
Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень.
Строк розгляду питання про виправлення помилок законом не передбачено. Цей строк повинен бути розумним.
Стаття 220. Додаткове рішення суду
1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати;
3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу;
4) судом не вирішено питання про судові витрати.
2. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
3. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою.
4. На додаткове рішення може бути подано скаргу.
5. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
1. Рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов‘язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.
2. Додаткове рішення може бути ухвалене судом за наявності однієї або кількох підстав, що наведені нижче:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. На нашу думку, суд повинен вирішувати усі заявлені позовні вимоги, зокрема й ті, щодо яких сторони не подавали доказів чи пояснень. В такому разі суд в задоволені цих вимог повинен відмовити за недоведеністю. Ухвалюючи рішення, суд повинен враховувати первісні вимоги, а також усі уточнення (доповнення або зміни) до них, які заявлялися в судовому засіданні;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати. Цей недолік рішення суду унеможливлює його примусове виконання.
Необхідність постановлення додаткового рішення може виникнути тоді, коли суд позов задоволив. Коли суд у позові відмовив, не виникає необхідності стягувати гроші або передавати майно;
3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу. Відповідно до цієї статті, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 1) стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; 2) присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць; 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника; 5) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала; 6) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
В цих випадках суд зобов‘язаний допусити негайне виконання не залежно від надходження відповідного клопотання від зацікавлених осіб;
4) судом не вирішено питання про судові витрати. Питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно із ухваленням рішення суду. В мотивувальній частині рішення суд повинен визначити склад цих витрат та як вони розподіляються між сторонами. В резолютивній частині рішення зазначається хто і на чию користь сплачує ці судові витрати. Додаткове рішення може бути ухвалене і тоді, коли суд вирішив питання про розподіл судових витрат лише частково.
Додаткове рішення не може бути ухвалене на підставі додаткового поданих доказів про розмір та склад судових витрат. Так, не допускається подання документів, що підтверджують, наприклад, розмір витрат на правову допомогу, і їх включення до складу судових витрат після ухвалення рішення.
3. Додаткове рішення може бути подано після проголошення рішення і до закінчення строку на виконання рішення. Постановлення додаткових ухвал законом не передбачено.
Ініціатива постановити додаткове рішення може виходити від суду або від будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Заява про ухвалення додаткового рішення подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі одночасно з судовою повісткою.
4. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою. Строк розгляду заяви законом не передбачено. Тому суд повинен виходити з вимог розумності.
5. За змістом додаткове рішення повинно відповідати загальним вимогам, які передбачені для рішення суду, тобто повинно містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивні частину. Однак суд обмежується аналізом лише тих обставин, які стосуються підстав для ухвалення додаткового рішення. В описовій частині суд повинен додатково зазначити коли було ухвалене рішення, яке доповнюється додатковим рішенням.
В резолютивній частині суд вирішує лише ті питання, які викликали необхідність ухвалення додаткового рішення. При цьому резолютивна частина додаткового рішення не повинна повторювати змісту резолютивної частини “основного” рішення, тобто того, яке доповнюється.
На виконання додаткового рішення видається окремий виконавчий лист.
6. Додаткове рішення є самостійним об‘єктом оскарження. На це рішення може бути подано апеляційну скаргу окремо від рішення суду. В тому випадку можлива ситуація, коли рішення суду вступає в силу окремо і раніше, ніж додаткове рішення.
Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Відповідно до п.11 ч.1 ст. 293 ЦПК ця ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Відповідно до ч.4 ст. 297 ЦПК при надходженні до апеляційного суду неналежно оформленої справи, ... без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.
Стаття 221. Роз'яснення рішення суду
1. Якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
2. Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
3. Заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду.
4. Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою.
1. Рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
Припускається, що рішення суду, як би складно воно не було написане, є зрозумілим щонайменше для суду, який його ухвалив. Тому суд не може порушувати питання про його роз‘яснення з власної ініціативи.
За роз‘ясненням рішення суду можуть звертатися особи, які брали участь у справі, або державний виконавець. Така заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі одночасно з судовою повісткою. Судового збору за подання такої заяви не передбачено.
В заяві про роз‘яснення рішення зазначається, що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання.
Роз‘яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов‘язкового для характеру.
Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом десяти днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду.
2. Відповідно до ст. 28 Закону “Про виконавче провадження” у разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець, а також сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.
Суд, який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту. Про роз'яснення рішення чи змісту документа або відмову у цьому суд постановляє ухвалу.
3. Суд не вправі роз‘яснювати поняття, що застосовуються у рішенні, які потребують спеціальних знань. Так, рішенням судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду поділено жилий будинок між колишнім подружжям Т. і виділено в натурі Н. Т. 62/100 частини будинку із зазначенням конкретних приміщень, а В. Т. - 38/100 частини також із зазначенням конкретних приміщень з покладенням на нього обов'язку по обладнанню окремого входу. Це рішення судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи у касаційному порядку залишила без зміни.
У жовтні 1990 р. В. Т. звернулася до суду, який постановив рішення, із заявою про роз'яснення, кому із сторін за рішенням належить залізобетонна плита, укладена між першим та другим поверхами, як вони мають користуватися нею і горищем, а також, хто має обладнати перегородку.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду в порядку ст. 215 ЦПК УРСР роз'яснено рішення і зазначено, що залізобетонна плита є належністю вхідного ганку сіней котельні, яка виділена Н. Т. У решті заява В. Т. залишена без задоволення.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України задовольнила протест Голови Верховного Суду України і в ухвалі про направлення заяви В. Т. про роз'яснення рішення на новий розгляд вказала на таке. Згідно зі ст. 215 ЦПК УРСР суд може роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, у разі, коли воно є неясним або розуміння його викликає труднощі. Судова колегія обласного суду при розгляді справи по суті у рішенні з приводу зазначеної залізобетонної плити нічого не вказала. Питання про віднесення її як конструктивного елемента до тієї чи іншої частини будинку виявилося технічно складним і згідно зі ст. 57 ЦПК УРСР могло бути вирішене на підставі висновку експертизи.
Однак судова колегія обласного суду дійшла висновку про те, що плита є належністю вхідного ганку сіней котельні. За таких обставин і при відсутності відповідних даних ухвала судової колегії підлягає скасуванню з направленням заяви про роз'яснення рішення на новий розгляд.100
4. Питання про роз‘яснення рішення вирішується ухвалою суду. В резолютивній частині ухвали суд роз‘яснює, як саме слід розуміти резолютивну частину рішення, тобто тлумачить зміст написаного у рішенні. При цьому суд не може змінювати змісту рішення суду.
Суд може відмовити у роз‘ясненні рішення, якщо воно не припускає різного тлумачення, незрозумілість рішення зумовлена неуважністю прочитання тексту рішення, правовою безграмотністю.
Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою.
Відповідно до п.12 ч.1 ст. 293 ЦПК ця ухвала про роз‘яснення рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Стаття 222. Видача або направлення копій судового рішення
особам, які брали участь у справі
(Назва статті 222 в редакції Закону № 2875-IV від 08.09.2005)
(Частину першу статті 222 виключено на підставі Закону № 2875-IV від 08.09.2005)
2. Копії судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення.
3. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом п'яти днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
4. Копії судових рішень повторно видаються за заявою особи за плату у розмірі, встановленому законодавством.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону “Про судоустрій” ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Однією з гарантій права особи на інформацію про процес та результат розгляду її справи є обов‘язок суду інформувати осіб, які беруть участь у справі, про ухвалені судові рішення. Здійснення цього обов‘язку залежить від того чи була присутня особа в судовому засідані.
Якщо особа була присутня в судовому засіданні, то припускається, що зміст судового рішення їй відомий. Копії судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення. Для цього зацікавлена особа подає суду заяву про видачу копії відповідної ухвали чи рішення.
Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення надсилаються протягом 5 днів з дня проголошення рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ці дії суд вчиняє незалежно від причин неявки особи та незалежно від того, чи подавала вона заяву про надіслання їй копії судового рішення.
2. Законом визначено спосіб надсилання рішення – рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 3 Правил надання послуг поштового зв‘зку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. № 1155, рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Повідомлення про вручення поштового відправлення (поштового переказу) - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника інформацію про дату та прізвище особи, якій вручено поштове відправлення (поштовий переказ).
Таким чином, у справі повинен залишитися доказ відправлення та доказ вручення адресату копії судового рішення.
3. Вперше копії судових рішень видаються заявнику безоплатно. Необхідні витрати покриваються за рахунок коштів, виділених на утримання суду. За повторну видачу копій судових рішень сплачується судовий збір у розмірі 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (пункт “и” ч.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”).
Стаття 223. Набрання рішенням суду законної сили
1. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
2. Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
3. Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 3 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
4. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
1. Законна сила рішення суду – це така його властивість, яка робить рішення загальнообов‘язковим для виконання. Відповідно до ст. 14 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно, і в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному здійсненню на вимогу уповноважених осіб.
2. Коментована стаття визначає порядок набрання рішенням суду законної сили. Час набрання рішення суду законної сили залежить від того чи відбулося його апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили:
- після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів з дня проголошення рішення), якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;
- після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу (20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження);
- після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване. У випадку оскарження, рішення вступає в законну силу в момент постановлення апеляційним судом ухвали про відхилення апеляційної скарги (подання) або в момент постановлення ухвали про зміну рішення. Це положення залишається незмінним і у випадку, якщо в скарзі (поданні) вказується на неправильність рішення лише в певній частині. Часткове оскарження рішення суду перешкоджає вступу рішення в законну силу в цілому, як в оскарженій, так і в неоскарженій частині.
3. Законом спеціально не обумовлено ситуацію, коли рішення набирає законної сили, а згодом пропущений строк на апеляційне оскарження поновлюється судом. В такому випадку виникає колізія, оскільки з одного боку, рішення вже набрало законної сили, а з другого боку, об‘єктом апеляційного розгляду може бути лише те судове рішення, яке не набрало законної сили.
На нашу думку, в такому випадку оскаржуване рішення і надалі слід вважати таким, що набрало законної сили, однак його виконання слід зупиняти одночасно з поновленням пропущеного строку.
4. Набрання рішенням суду законної сили породжує правові наслідки:
- вирішується спір між сторонами;
- рішення суду стає загальнообов‘язковим;
- рішення суду може бути виконане примусово;
- рішення суду є незмінним та остаточним. Разом з тим, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них;
- не допускається заявлення в суді тотожного позову;
- не допускається оспорювання в іншому процесі встановлених судом фактів і правовідносин.
5. Ухвалене рішення до набрання ним законної сили також породжує деякі правові наслідки: воно не може бути скасоване по суті судом, який його постановив; у сторін з’являється право на оскарження; в деяких випадках воно виконується до вступу в законну силу (негайне виконання).
Суд не може ні скасувати, ні змінити його, хоч би прийшов до висновку про його неправильність. Йому надається право тільки у визначених законом випадках виправити деякі хиби, допущені при складанні рішення.
6. Документи цивільної справи підшиваються з дотриманням такої послідовності: бланк опису документів (2-3 чистих аркуші для продовження опису, початого на другій сторінці обкладинки); ухвала про прийняття заяви в цивільній справі, про закінчення досудової підготовки, призначення справи до судового розгляду; документи, що підтверджують сплату державного мита; позовна заява (заява окремого провадження, скарга, що виникають з адміністративно-правових відносин), яка надійшла в порядку усунення недоліків (у разі, якщо позовну заяву (заяву, скаргу) було залишено без руху і недоліки щодо форми чи змісту позовної заяви (заяви, скарги) позивачем (заявником, скаржником) усунуто); позовна заява, заява, скарга (первинна позовна заява (заява, скарга) у разі, якщо позовну заяву (заяву, скаргу) було залишено без руху і недоліки щодо форми чи змісту позовної заяви позивачем, заявником, скаржником усунуто); документи, додані до позовної заяви (заяви, скарги); конверт, у якому надійшла позовна заява (заява, скарга); якщо позовну заяву (заяву, скаргу) було залишено без руху і недоліки позивачем усунуто - ухвала про залишення позовної заяви (заяви, скарги) без руху та документи, надані позивачем, заявником, скаржником (крім документів, що підтверджують сплату державного мита, а також позовної заяви (заяви, скарги), що надійшла в порядку усунення недоліків, які підшиваються відповідно до абзаців четвертого та п'ятого цього пункту); заяви про забезпечення позову, ухвали суду, винесені за результатами розгляду заяв про забезпечення позову; документи і матеріали, що надійшли до суду в стадії підготовки справи до судового розгляду; розписки про одержання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, судових повісток про розгляд справи (судових повісток про виклик у судове засідання).