Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
1. У заяві про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади повинно бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, основні характеристики нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
1. Коментована стаття містить інформацію, яку повинна містити подана до суду заява про передачу безхазяйної речі у власність відповідної територіальної громади. У заяві повинно бути зазначено:
- яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади (земельну ділянку, житловий будинок, будівлю, цілісний майновий комплекс підприємства, їх місцезнаходження);
- основні характеристики нерухомої речі (опис нерухомого майна, отриманий у порядку технічної інвентаризації (дан іпро розміри земельної ділянки (уразі наявності такої інформації), будівлі, її частини, споруди та інші характеристики, перелік яких установлений нормативно-правовими актами, вартість нерухомого майна за станом на дату проведення інвентаризаційних робіт, призначення нерухомого майна та інше);
- посилання на документи про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно (такими документами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” є інформаційна довідка з Реєстру прав на бланку відповідного БТІ, рішення реєстратора правв ласності на нерухоме майно (працівника БТІ) про взяття речі на облік);
- посилання на друковані засоби масової інформації, в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.
Наведені у заяві відомості повинні підтверджуватися письмовими доказами, які додаються.
Стаття 271. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади, якщо вона не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно, або якщо заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття її на облік.
1. Законодавець встановлює додаткові підстави для відмови у прийнятті заяви про передачу безхазяйної речі у власність відповідної територіальної громади:
- річ не взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно;
- заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття нерухомої речі на облік.
Наявність цих обставин свідчить про те, що у заявника не виникло права на звернення до суду.
Заява повинна відповідати встановленій формі та змісту, недотримання яких веде до залишення заяви без руху відповідно до ст. 121 ЦПК України.
Про відмову в прийнятті заяви суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.
Стаття 272. Розгляд справи
1. Справа про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади розглядається судом за участі заявника з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
1. Розгляд справи здійснюється суддею одноособово. Розгляд справ даної категорії здійснюється за участю заявника (органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади) та усіх заінтересованих осіб. Законодавець не називає осіб, яких суд повинен визнати заінтересованими. Проте, можна припустити, що до таких осіб треба віднести тих, які добросовісно, відкрито і безперевно володіють цим нерухомим майном дотримуючись умов набуття права власності за давністю володіння (ст. 344 ЦК України), права власності відповідно до закону на це майно ще не набули. Суддя зобов’язаний повідомити останніх про час і місце судового засідання.
2. При підготовці справи до судового розгляду суд також повинен вирішити питання участі й таких осіб як БТІ, податкової інспекції, органів прокуратури та інших.
3. Під час розгляду справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Стаття 273. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що нерухома річ є безхазяйною та взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також що сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади.
1. Коментована стаття називає обставини, які повинен встановити суддя для прийняття (ухвалення) рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади:
а) нерухома річ є безхазяйною;
б) нерухома річ взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно;
в) з дня взяття на облік нерухомої речі минув один рік.
Дослідження цих обставин на підставі поданих доказів складатиме мотивувальну частину рішення суду.
Якщо перелічені обставини не будуть встановлені, то відповідно до ст. 271 ЦПК суд відмовляє у прийнятті заяви.
- Рішення суду про передачу безхазяйної речі у комунальну власність є підставою для реєстрації права власності на це нерухоме майно за відповідною територіальною громадою.
ГЛАВА 9
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ СПАДЩИНИ
ВІДУМЕРЛОЮ
Стаття 274. Підсудність
1. Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
1. Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Тобто, термін “відумерлість спадщини” стосується випадків, коли після смерті особа, яка залишила після себе спадщину, немає спадкоємців.
2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Оскільки територіальна громада визнана потенційним правонаступником померлого, саме органу місцевого самоврядування належить звернутися до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою. Такими органами відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування” є сільська, селищна, міська ради та їх виконавчі органи.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що знаходяться поза постійним місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного учбового закладу (п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Стаття 275. Зміст заяви
1. У заяві про визнання спадщини відумерлою повинно бути наведено відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.
1. Коментована стаття містить інформацію, яку повинна містити подана до суду заява про визнання спадщини відумерлою. До такої інформації відносяться відомості про:
- час і місце відкриття спадщини. Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання і місце його смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу про його постійне місце проживання; записом у будинковій книзі про постійне проживання спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме, - документом (витягом з Реєстру прав власності та ін.) про місцезнаходження нерухомого спадкового майна або його частини. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька й їх місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об'єктів цього майна за вибором спадкоємців. За відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери тощо);
- майно, що становить спадщину (докладна характеристика (назва, розмір, номер, рік випуску, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих в акті опису майна(опис проводить нотаріус) предметів та процент їх зносу. Оцінка описаних предметів (з урахуванням їх зносу) провадиться нотаріусом та особами, які брали участь в описі спадкового майна, а житлових будинків - виходячи з відновної чи страхової (у місцевостях, де інвентаризація не проведена) оцінки. Оцінку описаних предметів можуть проводити й спеціально запрошені для цього спеціалісти – експерти або оцінювачі (п. 190 вказаної вище Інструкції);
- докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю (такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи. Наприклад, наказом Мін’юсту України від 07.02.2002р. “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” затверджено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна(додаток №1). До таких документів зокрема належать: договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами, свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді та інші);
- докази, які свідчать про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову про її прийняття. Такими є відповідні витяги з книги обліку спадкових справ, алфавітної книги спадкових справ, Спадкового реєстру, що ведуться нотаріусами, а також відповідні заяви, зокрема про відмову від прийняття спадщини, та інші докази.
Стаття 276. Відмова в прийнятті заяви
1. Суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
1. Законодавець встановлює одну додаткову умову, за якої суд може відмовити в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою – якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
Одночасно суд вправі застосувати правила ст. 121 та ст. 122 ЦПК України за наявності підстав для залишення заяви без руху та її повернення заявникові, а також для відмови у відкритті провадження у справі.
Стаття 277. Розгляд справи
1. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов'язковою участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
1. Розгляд справи здійснюється суддею одноособово. Розгляд справ даної категорії здійснюється за участю заявника (органу, місцевого самоврядування) та усіх заінтересованих осіб. Склад заінтересованих осіб визначає суд. Такими заінтересованими особами можуть бути спадкоємці, що відмовились від прийняття спадщини, особи, що не прийняли спадщину в силу різних причин та інші особи. Суддя зобов’язаний повідомити останніх про час і місце судового засідання. Такі особи як нотаріус, який вчиняв нотаріальні дії за місцем відкриття спадщини, виконавець заповіту (ст. 1284 ЦК України), управитель спадщиною (ст. 1285 ЦК України) можуть бути залучені судом в якості свідків.
2. Під час розгляду справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Стаття 278. Рішення суду
1. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.
1. Рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини повинно відповідати загальним вимогам, які ставляться до рішення суду.
Коментована стаття визначає перелік обставин, які повинен встановити суд для ухвалення такого рішення:
- спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, а саме: а) немає фізичних осіб, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; б) немає юридичної особи чи інших учасників цивільних відносин, які вказані в заповіті як спадкоємці;
- спадкоємці усунені від права на спадкування (спадкоємці були усунені від права спадкування згідно з ст. 1224 ЦК України);
- спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовились від її прийняття (до нотаріальної контори не подано заяви про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини; нема рішення суду про призначення спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини; у книзі обліку спадкових справ є заяви про відмову спадкоємців від прийняття спадщини).
Ці обставини повинні бути підтверджені доказами і складати мотивувальну частину рішення – ними підтверджується факт відсутності спадкоємців. Також мотивувальна частина рішення повинна містити посилання на докази того, що з часу відкриття спадщини до подання заяви до суду про визнання її відумерлою сплив один рік.
ГЛАВА 10
РОЗГЛЯД ЗАЯВИ ПРО НАДАННЯ ОСОБІ
ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ У ПРИМУСОВОМУ
ПОРЯДКУ
Стаття 279. Підсудність
1. За умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу", заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
2. Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.
1. Відповідно до ст. 1 Закону “Про психіатричну допомогу” психіатрична допомога визначається як комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.
Амбулаторна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених вище вказаним Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах. Відповідно до Інструкції про заходи та організацію взаємодії закладів охорони здоров'я й органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади затв. Наказом МОЗ України та МВС України № N 346/877 від 19.12.2000 (п. 1.2.) до психіатричних закладів, що надають амбулаторну психіатричну допомогу відносять психоневрологічні диспансери, диспансерні відділення, кабінети тощо.
Стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбаченихЗаконом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування,нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається встаціонарнихумовахпонад 24 години підряд.
2. Коментована стаття визначає підсудність даної категорії справ, а також виключне коло осіб, які мають право подавати таку заяву.
Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи.
Таку заяву подати має право виключно лікар-психіатр, який повинен мати сертифікат лікаря-спеціаліста за фахом "психіатрія" або відповідну кваліфікаційну категорію за цією спеціальністю та володіти новими методиками їх проведення. Лікарі-психіатри, що не пройшли відповідну підготовку, не допускаються до проведення оглядів (п.5 Інструкції про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затв. Наказом МОЗ України N 12 від 17.01.2002).
3. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
4. Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. Психіатричний заклад - психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги (ст. 1 Закону „Про психіатричну допомогу”).
Представником психіатричного закладу може бути як керівник цього закладу, так і інша уповноважена бути представником особа.
Законодавець називає лише двох суб’єктів, які можуть звернутися до суду з заявою про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги та про припинення госпіталізації до психіатричного закладу, що здійснювались у примусовому порядку: 1) особа, якій за рішенням суду надається така психіатрична допомога; 2) законний представник такої особи. Закон “Про психіатричну допомогу” до законних представників відносить таких осіб (ст. 1) - батьків (усиновителів), опікунів або інштх осіб, які уповноважені законом представляти інтереси інших осіб.
На нашу думку, право подати заяву мають також орган опіки та піклування, прокурор в порядку ст. 45 ЦПК України, у випадку, якщо цим правом не скористалися законні представники.
Заява про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку подається вказаними суб’єктами до суду за місце проживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку – до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.
Стаття 280. Зміст заяви і строк її подання
1. У заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
2. До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
3. У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації допсихіатричного закладу у примусовому порядку мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги.
4. У випадках, коли відповідно до закону госпіталізація у примусовому порядку була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.
5. Заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпіталізацію у примусовому порядку, її продовження.
1. Коментована стаття встановлює зміст заяви та строк її подання да суду.
Відповідно до ст. 11 Закону “Про психіатричну допомогу” психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Частина 3 ст. 11 Закону вказує, що психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
- неспроможна самостійно задовольняти свої основніжиттєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або
- завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Усвідомлена згода особи відповідно до ст. 1 вказаного Закону – це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законногопредставника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
2. Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.
У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої статті 11 Закону, заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого огляду.
У разі встановлення обгрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку.
Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги. Амбулаторна психіатрична допомога особі без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника надається лікарем-психіатром в примусовому порядку за рішенням суду.
Тяжкий психічний розлад відповідно до ст. 1 Закону – це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.
Особа, якій надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, повинна оглядатися лікарем-психіатром не рідше одного разу на місяць, а комісією лікарів-психіатрів - не рідшеодного разу на 6 місяців для вирішення питання про продовження чи припинення надання їй такої допомоги.
У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців лікар-психіатр повинен надіслати до суду за місцем проживання особи заяву про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. В подальшому продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
3. Відповідно до ст. 14 Закону особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
- неспроможна самостійно задовольняти свої основніжиттєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
До винесення судом рішення лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).
Перебування особи в психіатричному закладі в примусовому порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав, за якими було проведено госпіталізацію.
Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрівне рідше одного разу на місяць з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.
У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. В подальшому продовження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
4. До заяви про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали.
До заяви про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, в якій повинні бути викладені підстави для надання особі амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її законного представника, передбачені частиною другою цієї статті, додається висновок лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність надання особі такої допомоги та інші матеріали.
До заяви про продовження надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, в якій повиннібутивикладені підстави надання особі амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її законного представника, додається висновок комісії лікарів-психіатрів,якиймістить обгрунтування про необхідність продовження надання особі такої допомоги та інші матеріали.
До заяви про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку, в якій повинні бути викладені підстави для такої госпіталізації, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації та інші матеріали.
До заяви про продовження госпіталізації особи до психіатричного закладу у примусовому порядку, в якій повинні бути викладені підстави для такої госпіталізації, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність продовження такої госпіталізації та інші матеріали.
Під “іншими матеріалами” у даній статті слід розуміти виписки з історії хвороби, довідки про психіатричні огляди встановленого зразка тощо.
5. У заяві фізичної особи або її законного представника мають бути наведені обставини та докази цих обставин, на яких повинні ґрунтуватися вимоги заявника щодо припинення надання амбулаторної психічної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку. Цими доказами повинен бути підтверджений факт видужання особи або такої зміни стану її психічногоздоров'я, що непотребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
6. Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра на вказаних у ст. 14 Закону підставах, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на вище вказаних підставах.
7. Заява про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути подана до суду особою, якій надається ця допомога, або її законним представником через 3 місяці з часу ухвалення судом рішення про надання або продовження надання особі такої допомоги.
Заява про припинення госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку може бути подана до суду особою, яку було госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним представником через 3 місяці з часу ухвалення судом рішення про госпіталізацію чи про її продовження.
Таким чином суд зобов’язаний перевірити чи минуло 3 місяці з дня прийняття вказаних судових рішень.
Стаття 281. Розгляд справи
1. Заява про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається судом у такі строки з дня її надходження до суду: про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин; про психіатричний огляд - протягом трьох днів; про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів.
2. Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги.
1. Коментована стаття визначає строки та порядок розгляду судом справ даної категорії.
Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку розглядається судом за місцем проживання цієї особи у триденний строк з дня її надходження.
Заяви лікаря-психіатра про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються судом за місцем проживання особи у десятиденний строк з дня їх надходження.
Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом за місцем знаходження психіатричного закладу протягом 24 годин з дня її надходження. Заяви представників психіатричних закладівпро продовження госпіталізації в примусовому порядку розглядаються судом за місцем знаходження психіатричного закладу у десятиденний строк з дня їх надходження.
2. Розгляд справ даної категорії проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов'язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов'язковою.
Стаття 282. Рішення суду
1. Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
2. Рішення про задоволення заявилікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
3. Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.
- Суд дослідивши усі обставини справи, вивчивши усі подані докази ухвалює одне з двох рішень – або про задоволення заяви, або про відмову в її задоволенні.
Судове рішення повинно відповідати загальним вимогам до рішення суду встановленим в ЦПК України.
2. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку, а також рішення про задоволення заяви представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до цього закладу та її продовження у примусовому порядку у мотивувальній частині повинні містити посилання на докази та обставини, що підтверджують наявність визначених Законом „Про психіатричну допомогу” підстав для надання таких видів психіатричної допомоги у примусовому порядку. Відповідно рішення про відмову в задоволенні таких заяв повинно містити обґрунтування та підтвердження відсутності таких підстав.
3. Рішення про задоволення заяви особи, якій надається психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги у мотивувальній частині повинно містити обґрунтування та підтвердження зібраними доказами факту видужання особи або такої зміни стану її психічного здоров'я, що не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку. Відповідно рішення суду про відмову в задоволенні такої заяви повинно містити обґрунтування та підтвердження відсутності такого факту.
4. Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є єдиною законною підставою для надання відповідного виду психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.
Глава 11
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ'ЯЗКОВУ
ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ ДО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО
ЗАКЛАДУ
Стаття 283. Підсудність
1. Заява про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування, подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.
1. Відповідно до Закону “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” туберкульоз - інфекційна хвороба, що викликається мікробактеріями туберкульозу, протікає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, вражає переважно найбідніші, соціально дезадаптовані групи населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих. Негативні соціально-економічні наслідки, що спричиняються туберкульозом, дали підстави віднести цю хворобу до групи соціально небезпечних.
Хворий на заразну форму туберкульозу - особа з вираженими проявами туберкульозу, підтвердженими клінічними, лабораторними та рентгенологічними дослідженнями, у виділеннях якого виявлено мікобактерії туберкульозу, і такий хворий є джерелом інфекції для осіб, які з ним контактують. Зрозуміло, що такий хворий є загрозаю для суспільства, тому потребує примусової госпіталізації.
Протитуберкульозні заклади відповідно до вище вказаного Закону є спеціалізовані заклади охорони здоров'я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари, санаторії тощо). Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.
Порядок госпіталізації, лікування та медичного(диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз визначається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
2. Заява про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу подається до місцевого суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.
Своєчасне виявлення хворих на туберкульоз забезпечується лікарями, іншими медичними працівниками, які зобов'язані усіх хворих із будь-якими ознаками туберкульозу направити для подальшого обстеження до відповідного протитуберкульозного закладу чи до лікаря-спеціаліста(фтизіатра).З метою своєчасного виявлення осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу та хворих на туберкульоз, проводяться також профілактичні медичні огляди населення. Заклади охорони здоров'я усіх форм власності та медичні працівники, які займаються приватною медичною практикою, у разі виявлення особи, хворої на туберкульоз або підозрілої щодо захворювання на туберкульоз, зобов'язані направити зазначених осіб до протитуберкульозного закладу для подальшого обстеження за місцем проживання або виявлення та терміново повідомити про них цей заклад. Тому, „місцем виявлення” треба вважати місцезнаходження відповідного медичного закладу, де в особи було виявлено захворювання на туберкульоз.
Стаття 284. Зміст і строк подання заяви
1. У заяві про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
2. Заява подається протягом 24-х годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу.
1. Коментована стаття визначає зміст та строк подання заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.
Заява про обов'язкову госпіталізацію хворого на туберкульоз подається до суду протитуберкульозним закладом, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим.
Такі заяви, залежно від вимог, що в них ставляться, можна поділити на два види:
- заява про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (хворий на заразну форму туберкульозу виявлений медичним закладом, але відмовляється та ухиляється від лікування);
- заява про продовження лікування в протитуберкульозному закладі (хворому вже надається медична допомога, але він потребує продовження обов’язкового лікування на визначений лікарською комісією строк)
Підставами для обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу відповідно до ст. 12 Закону України „Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз” є виявлення (або лікування, – для продовження такого лікування) хворого на заразну форму туберкульозу (в тому числі хворих соціально дезадаптованих, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію); такий хворий ухиляється від лікування; такий хворий становить загрозу розповсюдження хвороби серед населення.
2. Спільним для заяв є те, що до заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.
3. В зв’язку з необхідністю якнайшвидшої госпіталізації хворого ч. 2 ст. 284 встановлює строк, протягом якого відповідна заява подається до суду – 24 години з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу.
Тут ми зустрічаємо невідповідність термінів “загрозлива” та “заразна” форми туберкульозу, адже і Закон України “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” і ст. 283 ЦПК України говорить саме про хворого на “заразну форму туберкульозу”. Тому “загрозлива форма” у даному випадку треба розуміти як „заразна форма” туберкульозу.
Часом виявлення такої форми туберкульозу є час її встановлення у хворого шляхом клінічних, лабораторних та рентгенологічних медичних досліджень.
Стаття 285. Розгляд справи
1. Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
2. Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов'язковою.
1. Коментована стаття встановлює порядок розгляду справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування
Розгляд справи проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
2. Справи даної категорії суд зобов’язаний розглянути не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі, тобто з моменту винесення ухвали про відкриття провадження. Законодавець встановлює такий строк з метою якнайшвидшого розгляду справи та прийняття рішення, оскільки хворий на заразну форму туберкульозу становить небезпеку для оточуючих.
Проте, не зрозумілою є позиція стосовно можливості участі хворої особи у судовому засіданні. Коментована стаття встановлює, що особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби. Але ж в судовому засіданні мова йде про обов’язкову госпіталізацію хворого на заразну форму туберкульозу, який згідно ст. 1 Закону “Про боротьбу з захворюванням на туберкульоз” є джерелом інфекції для осіб, які з ним контактують. Тому як такий хворий не може становити загрозу розповсюдження хвороби залишається не зрозумілим.
3. Частина 2 коментованої статті встановлює обов’язковість участі у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, а також представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію.
Представником протитуберкульозного закладу може бути як керівник такого закладу, так і інша уповноважена ним особа.
Представником особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, може бути адвокат, інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді (за винятком осіб, встановлених у статті 41 ЦПК України), а також законні представники.
4. Як вже було сказано, справа про обов’язкову госпіталізацію особи до протитуберкульозного закладу повинна бути розглянута судом у якнайменший строк. Проте закріплення обов’язкової участі у розгляді справи представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію, з одного боку, та залишення без уваги випадку, коли такого представника у особи не буде або ж коли вона від нього відмовиться, з іншого, безсумнівно створить труднощі у розгляді таких справ на практиці. Тому доцільно б було покласти на певні органи (напр. на органи опіки і піклування) обов’язок забезпечити участь адвоката або іншої особи як представника у таких випадках.
Стаття 286. Рішення суду
1. Розглянувши заяву про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
2. Рішення про задоволення заяви, зазначеної у частині першій цієї статті, є підставою для обов'язкової госпіталізації або подальшого лікування особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
1. Коментована стаття встановлює, що розглянувши заяву про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву представника протитуберкульозного закладу.
Рішення повинно відповідати загальним вимогам до рішення суду, встановлених у ЦПК. У мотивувальній частині рішення повинно бути встановлено, якими зібраними по справі доказами підтверджено (або не підтверджено) наявність визначених законом підстав для обов’язкової госпіталізації особи.
2. Рішення про задоволення заяви представника протитуберкульозного закладу є підставою для обов’язкової госпіталізації подальшого лікування особи у такому закладі на встановлений законом строк.
Такий строк повинен бути встановлений у мотивованому висновку лікарської комісії, який додається до заяви відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України.