Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
ГЛАВА 12
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО РОЗКРИТТЯ БАНКАМИ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКА МІСТИТЬ БАНКІВСЬКУ ТАЄМНИЦЮ, ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ
Стаття 287. Підсудність
1. Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
1. Відповідно до ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.
2. Відповідно до ст. 60 Закону України „Про банки і банківську діяльність” інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносини з ним чи третіми особами при наданні послуг банком і розголошення якої може може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.
Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.
3. Коментована стаття визначає правила підсудності для такої категорії справ, відповідно до яких заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу.
-
Стаття 288. Зміст заяви
1. У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
1. Коментована стаття детально регулює вимоги до змісту заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи. У такій заяві має зазначатися: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
2. Особливістю щодо змісту даної заяви, що вирізняє її від змісту позовної заяви, врегульваного статтею 119 Цивільного процесуального кодексу є те, що вимагається наведення положень законів, які надають відповідні повноваження.
Також необхідно вказати обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання. Така вимога встановлена для того, щоб з’ясувати чи не грунтується заява на спорі про право. Оскільки ч. 6 ст. 235 Цивільного процесуального кодексу встановлює, що, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
-
Стаття 289. Розгляд справи
1. Справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — з повідомленням тільки заявника.
2. Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.
3. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
1. Для коментованої категорії справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, ст. 289 ЦПК встановлено п’ятиденний строк з дня надходження заяви. Справа розглядається у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, за винятком випадків, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — з повідомленням тільки заявника.
Конституційний суд України дійшов до висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.107
2. Коментованою статтею встановлюються наслідки неявки в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку. Така неявка не перешкоджає розгляду справи, але лише у тому випадку, якщо суд не визнав їхню участь обов’язковою.
3. У частині 3 ст. 289 законодавець дублює положення частини 6 статті 235 ЦПК, яка є загальною нормою відносно, того, що, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
-
Стаття 290. Рішення суду
1. У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються:
1) ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові;
2) ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
2. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.
3. Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п’ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
1. В результаті розгляду справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи суд ухвалює рішення або про задоволення заяви, або про відмову у задоволенні заяви. Якщо суд ухвалює рішення про задоволення заяви, то воно повинно містити обов’язкові реквізити, встановлені коментованою статтею, такі як: ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові; ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
2. Суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заявник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом. Мова йде про Закон України „Про банки і банківську діяльність” та положення ст. 1076 Цивільного кодексу України.
- Ухвалене рішення підлягає негайному виконанню. На виконання ухваленого рішення не впливає його оскарження, на яке мають право: особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю і заявник у п’ятиденний строк. Оскаржується ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація.
РОЗДІЛ V
ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ
Глава 1
АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Законність та обгрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій — принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого ім'я можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.
Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика суди через суб'єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід, тощо) й об'єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права.
За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обгрунтованості судових рішень і ухвал. В їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню — апеляційному оскарженні та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (статті 291-322 ЦПК).
Інститут апеляційного провадження був включений в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України».
Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь
у розгляді справ зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, в апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бебе участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення,Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвала суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.
Водночас апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції, і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер – попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.
Апеляція (лат. Appelatio – звернення, скарга) – основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).
У справі "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24.07.2003 р.), Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 параграф 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів... Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata.., тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
В світовій практиці виділяють 2 моделі апеляційного провадження: повна та неповна модель. Характерними ознаками повної моделі апеляції є наступні:
- суд апеляційної інстанції здійснює повний перегляд справи,
- в перегляді справи обов’язково повинні брати участь представники сторін;
- такий перегляд рішень чи ухвал суду апеляційної інстанції здійснюється за участю свідків;
- сторони не обмежені в поданні доказів та доказуванні;
- суду апеляційної інстанції вправі лише ухвалити рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги, направляти справу на новий розгляд апеляційний суд не може.
При неповній моделі апеляційного провадження:
- сторони обмежені в можливості подання даказів апеляційній інстанції,
- апеляційний суд приймає до розгляду нові докази лише в тому випадку, якщо суд першої інстанції відмовив в їх прийнятті через неналежність, або дозволяє подання нових доказів у випадку підтвердження наявності поважних причин іх неподання в суді першої інстанції,
- крім інших повноважень суд апеляційної інстанції вправі повернути справу на новий розгляд.
В українському законодавсті на сьогоднішній дань закріплена неповна модель апеляційного перегляду рішень та ухвал суду першої інстанції. Найхарактернішими особливостями інституту апеляції в Україні є :
- двостадійна процедура порушення апеляційного провадження;
- апеляція подається на рішення чи ухвалу суду, які не набрали чинності;
- справа за заявою про апеляційне оскарження чи апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищого рівня (суду апеляційної інстанції);
- підставою оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;
- суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі що й суд першої інстанції, але з врахуванням меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції;
- розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється з додержанням основних засад судочинства.
Інші характеристики та особливості апеляційного перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції в Україні можна вивести з аналізу законодавчих положень про інститут апеляції, передбачених ЦПК України.
Стаття 291. Суди апеляційної інстанції
1. Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
1. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом України “Про судоустрій”. В Україні утворюються і діють суди загальної юрисдикції та Конституційний суд України.
Відповідно до Закону України “Про судоустрій” від 07.02.2002р.система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Відповідно до цього поділу юрисдикція цих судів поширюється на рішення, ухвалені місцевими судами , які утворені в межах адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої діє даний апеляційний суд.
2. В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Саме колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду здійснюють перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції, ухвалених та постановлених в порядку цивільного судочинства, що не набрали законної сили.
Стаття 292. Право апеляційного оскарження
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
2. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.
1. Апеляційне провадження – це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.
Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду. Саме апеляційне провадження дає можливість в найкоротші строки виправити судові помилки, сприяє підвищенню якості роботи судів першої інстанції і скеруванню судової практики в строгій відповідності вимогам закону. Дані характеристики дають можливість розглядати апеляційне провадження як важливу гарантію здійснення правосуддя.
2. Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, наділені:
1) сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні). Навіть при реалізації права позивача на подання заяви про розгляд справи за його відсутності, передбаченого ст.169 ЦПК, чи у випадку розгляду справи на підставі наявних у справі даних і доказів без участі належним чином повідомленого відповідача, у разі його повторної неявки, і позивач і відповідач мають право оскаржити рішення чи ухвалу суду по справі, в якій вони виступали стороною.
2) інші особи, які беруть участь у справі. Тобто право на апеляційне оскарження в справах позовного провадження відповідно до ст.26 ЦПК мають треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Судовий представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Всі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені в виданій йому довіреності.
Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники) можуть вчиняти від імені особи, яку вони представляють, усі процесуальні дії, в тому числі і самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.
В справах наказного та окремого провадження право подати апеляційну скаргу мають заявники, інші заінтересовані особи та їх представники.
Крім того, в зв’язку з тим , що в ч.3 ст.26 ЦПК України передбачена можливість участі в розгляді справи як осіб, які беруть участь у справі, органів та осіб, передбачених в ст.45 ЦПК України можна зробити висновок, що правом на апеляцію наділені також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.)
Щодо прокурора, то п.2 ст. 45 ЦПК передбачено його право на представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч.4 ст. 46 цього ж кодексу передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення в зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді. (Див. коментар ст.45,46). Аналогічне положення міститься в ЗУ “Про прокуратуру” в редакції від 2001р.
3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов‘язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов‘язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов‘язки осіб, які не залучалися до справи. Разом з тим, особи, які не брали участь у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов‘язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов‘язки цих осіб.
Прикладом може бути ситуація, коли суд відхилив заяву третьої особи про залучення її в процес по розгляду справи, яка стосувалася її прав та законних інтересів і внаслідок розгляду такої справи суд вирішив питання про її права та обов’язки.
Іншим прикладом може бути випадок розгляду судом спору про право власності на спадщину, по якій не був залучений один із спадкоємців, який також вважав, що має право на частину майна у спадщині після смерті спадкодавця.
Ухвалою Соломенського районного суду м. Київа від 18.06.2004 р. затверджено мирову угоду подружжя Заречних про розпоідл спільно набутого майна. В липні 2004 р. Анатолій Свалява направив апеляційну скаргу на ухвалу суду, покликаючись на те, що відповідач, Леонід Заречний, одержав у нього гроші в позику, які не повернув. На виконання рішення Васильковського районного суду Київсбкої області на будинок подружжя накладений арешт. Порядо з тим, суж, розглядаючи справу, ці обставини не врахував, не повідомив його як зацікавлену особу про час та місце розгляду справи та розподілив майно подружжя, не витребував правовстановлюючих документів на спірний будинок та перевірив, чи накладено на будинок арешт. Апеляційни суд дійшов висновку, що судом фактично було вирішене питання про права та обов‘язки Анатолія Сваляви без притягнення його до участі у справі.108
В п.4 ст.311 ЦПК України вказано, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь в розгляді справи.
3. За загальним правилом, основним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.
Окремим об’єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції, якщо вони безпосередньо передбачені в ст.293 ЦПК. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду (ч.2 ст.293 ЦПК).
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали особами, які не є, і не могли бути сторонами у справі. Такими особами можуть бути, наприклад, свідки, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст.137 ЦПК України та інші особи, які залучені судом чи ті, чиїх інтересів стосувалася підготовка і розгляд справи.
4. Апеляційна скарга може бути подана й тоді, коли особа згідна із рішенням суду, але не згідна із мотивувальною частиною рішення, наприклад з висновками суду щодо встановлення певних фактів.
Як правило, сторони не зацікавлені оскаржувати рішення, які постановлені на їх користь. Однак слід мати на увазі, що факти, встановлені рішенням суду, набувають преюдиційного значення під час вирішення інших спорів за участю тих самих осіб. Окрім того, відповідно до ч.4 ст. 35 ГПК рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору навіть незалежно від того, чи беруть участь у справі ті самі особи. Тому тактично може бути вигідним постановлення навіть негативного рішення, якщо в ньому будуть встановлені “потрібні” обставини, які можна використати як преюдиційні в інших справах.
5. Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду вцілому, а й на його частину, наприклад, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку і строку виконання рішення та з інших, вирішених судом питань).
Об’єктом апеляційного оскарження може бути і додаткове рішення суду першої інстанції, постановлене відповідно до норм ст.202 ЦПК України.
Стаття 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду
1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:
1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;
2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;
3) повернення заяви позивачеві (заявникові);
4) відмови у відкритті провадження у справі;
5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;
6) передачі справи на розгляд іншому суду;
7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;
8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;
9) визначення розміру судових витрат;
10) внесення виправлень у рішення;
11) відмови ухвалити додаткове рішення;
12) роз'яснення рішення;
13) зупинення провадження у справі;
14) закриття провадження у справі;
15) залишення заяви без розгляду;
16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;
17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;
18) видачі дубліката виконавчого листа;
19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;
20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;
21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;
22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;
23) примусового проникнення до житла;
24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;
25) заміни сторони виконавчого провадження;
26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;
27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;
28) повороту виконання рішення суду;
28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; (Частину першу статті 293 доповнено пунктом 28-1 згідно із Законом № 3538-IV від 15.03.2006)
29) відмови в поновленні втраченого судового провадження;
30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника. (Частину першу статті 293 доповнено пунктом 30 згідно із Законом № 3551-IV від 16.03.2006)
2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
1. Окремим об’єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції. Однак апеляційному оскарженню підлягають лише ті ухвали, які прямо передбачені в ст.293 ЦПК.
Заперечення проти ухвал, що не підлягають окремому оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду. Тому якщо особа згідна із рішенням суду, але не згідна із ухвалами, які постановляв суд під час розгляду справи, то заперечення проти цих ухвал подати вона не зможе. Адже подавати скаргу на правильне по суті рішення, яке влаштовує особу, було б недоцільним.
Таким чином особи, які мають право апеляційного оскарження, передбачені у ст.292 ЦПК, мають можливість викласти в апеляційній скарзі свої заперечення щодо будь-якої ухвали суду першої інстанції, в межах строків, передбачених ч.2 ст.294 ЦПК. Таке їхнє право може бути реалізоване або у формі подання окремої апеляційної скарги на одну із ухвал, передбачених ч.1 ст.293 ЦПК, або шляхом включення своїх заперечень на всі інші ухвали суду першої інстанції до апеляційної скарги на рішення суду.
2. За змістом коментованої статті заперечення на ухвали можуть включатися лише до апеляційної скарги на рішення (а не ухвалу) суду. Тому апеляційні скарги на ухвали, які можуть бути самостійним об‘єктом оскарження, не повині містити заперечень на ухвали, які окремому оскарженню не підлягають.
3. На відміну від ЦПК УРСР 1963р., який не містив вказівки, які саме ухвали перешкоджають подальшому розгляду справи, і дозволяв тлумачити це поняття суду, чинний ЦПК встановлює вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає .
Всі інші ухвали самостійному апеляційному оскарженню не підлягають. Заперечення проти них можуть бути включені в апеляційну скаргу на судове рішення. До них належать, зокрема, ухвали, що стосуються відводу суддям, секретарю судового засідання та ін.; про задоволення заяви щодо забезпечення доказів, у тому числі про призначення експертизи; про зняття штрафу або зменшення розміру штрафу; про поновлення процесуальних строків; про допуск або притягнення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору; про залишення без руху позовної заяви; про об’єднання позовів; про продовження строку підготовки справи до судового розгляду; про відкладення розгляду справи; про розгляд зауважень на журнал судового засідання та технічний запис судового засідання; про відмову внести виправлення описки або явної арифметичної помилки; про відмову в роз’ясненні рішення; про відмову зупинити провадження в справі; про відмову в наданні відстрочки або розстрочки виконання рішення; про задоволення заяви про перегляд постанов з нововиявлених обстав.
Стаття 294. Строки апеляційного оскарження
1. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
2. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
3. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
1. Характерною особливістю чинного ЦПК є запровадження двостадійного порядку оскарження, не відомого раніше цивільно-процесуальному законодавству. Це зроблено з метою скорочення строку набрання рішенням суду, яке не оскаржується, законної сили.
На першому етапі особа подає заяву про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції. Це необхідно зробити протягом 10 днів з дня проголошення рішення або протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. В межах цього першого етапу апелянт висловлює незгоду із судовим рішенням і бажання його оскаржити. А вже сама вказівка на те, в чому саме, на думку апелянта, полягала незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення чи ухвали, посилання на докази, які не були досліджені судом повинні міститися в апеляційній скарзі, яка повинна бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Щодо ухвали суду першої інстанції, то апеляційна скарга на неї подається протягом 10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
2. Прив’язка права на подання заяви про апеляційне оскарження до дня проголошення рішення чи ухвали зумовлює існування низки дискусійних питань. Так, при перевірці апеляційним судом дотримання строків подання апеляційної заяви і скарги слід мати на увазі, що початком перебігу строку на апеляційне оскарження є наступний за датою винесення повного рішення суду день.(Повним визнається рішення суду, яке складається з чотирьох частин, передбачених в ст.215 ЦПК). Це зумовлюється тим, що ст.218 ЦПК України передбачає обов’язок суду негайно та прилюдно після закінчення судового розгляду проголосити рішення суду або його вступну та резолютивну частину. Викладення вступної і мотивувальної частини рішення також є імперативом для суду, хоча їх винесення може бути відтер міноване на строк не більше 5 днів. Лише у виняткових випадках складання повного рішення може бути відкладено, і ця можливість не залежить від волевиявлення сторін по справі.
Оскільки в ст.218 ЦПК України передбачено, що у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду, тому право осіб на подання заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги може бути реалізоване з наступного дня після ознайомлення цих осіб з повним рішенням суду. В більшій мірі це пояснюється тим, що обов’язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо це буде встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а при поданні апеляційної скарги в ній потрібно викласти в чому полягає незаконність і необґрунтованість рішення суду (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин), які власне і викладаються в мотивувальній частині рішення суду, складення якої може бути відтерміновано. Відповідно і перебіг строків на апеляційне оскарження починається з наступного, після визначеного судом дня для ознайомлення з повним рішенням суду.
3. В тому випадку, коли по справі було ухвалено додаткове рішення, передбачене ст.220 ЦПК, строк на апеляційне оскарження цього додаткового рішення обчислюється з наступного дня після його ухвалення.
Спірною тут виглядає ситуація з огляду на те, що ЦПК передбачено право на подання заяви про ухвалення додаткового рішення до закінчення строку на виконання рішення, і не передбачено термін протягом якого суд повинен ухвалити таке додаткове рішення. Виходячи з позиції Верховного Суду України з цього питання, згідно якої рішення суду і додаткове рішення є одним цілим, (вважаємо, що малася на увазі „рівнозначність” цих двох видів судових рішень) вважаємо, що строк на апеляцію починається з наступного дня після проголошення судового рішення. Інакше право на апеляційне оскарження буде нівельоване можливістю подання заяви про ухвалення додаткового рішення, яка може бути подана протягом 3 років з моменту проголошення „основного” рішення суду. Крім того п.4 ст.297 ЦПК передбачає право суду (судді-доповідача) апеляційної інстанції у випадку надходження справи без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення повернути справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути цей недолік.
У випадку ухвалення додаткового рішення, воно теж може стати самостійним об’єктом апеляційного оскарження у ті ж строки (але не в їхніх межах), що й рішення суду, постановлене за результатами розгляду справи (як різновид рішення суду, рівнозначне йому по-суті рішення), бо ст.220 ЦПК передбачає, що на додаткове рішення може бути подана скарга.
Підлягає також оскарженню в апеляційному порядку, окремо від рішення суду ухвала про відмову ухвалити додаткове рішення.
4. Час подання заяви про апеляційне оскарження впливає на загальний строк апеляційного оскарження. Строк для подання апеляційної скарги обчислюється з дня подання заяви, а не з дня прийняття (проголошення) судового рішення. Тому якщо рішення оскаржується декількома особами, які беруть участь у справі, цей строк сливає у різні дні, залежно від того, коли кожним із них була поданана заява про апеляційне оскарження. З огляду на це, дострокове подання заяви про апеляційне оскарження не має практичного значення.
5. Заява про апеляційне оскарження або апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо скаржник не звернувся в суд з заявою про поновлення строків.
Відмова у прийнятті заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги повинна бути оформлена ухвалою, в якій суд зобов’язаний навести мотиви такої відмови. Ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження може бути оскаржено в касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому руху справи. Установлені законом строки на подання відповідної заяви та скарги не можуть бути скорочені чи продовжені судом.
Лише за наявності заяви особи, яка подала заяву про апеляційне оскарження чи апеляційну скаргу із пропущенням вищезазначених строків суд розглядає клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд, розглядає таку заяву за правилами, встановленими в ст.73 ЦПК України. Так, суд поновлює строк у разі його пропущення з поважних причин (поважність причин повинен доводити скаржник).
Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується відповідним судом апеляційної інстанції в колегіальному складі, а не одноособово суддею-доповідачем, як це передбачено в касаційному провадженні (ч. 4 ст. 325 ЦПК).
Стаття 295. Форма і зміст заяви про апеляційне
оскарження та апеляційної скарги
1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.
2. У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;
3) рішення або ухвала, що оскаржуються.
3. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;
3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;
4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;
5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);
6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
7) клопотання особи, яка подала скаргу;
8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
4. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником.
6. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.
7. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
1.Чинним ЦПК досить детально регламентовано вимоги до форми та змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга обов’язково повинні містити всі передбачені цією статтею реквізити.
До апеляційної скарги, яка не оформлена до вимог, встановлених цією статтею, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом апеляційної інстанції (через постановлення відповідної ухвали суддею-доповідачем по справі) застосовуються положення статті 121 цього Кодексу, тобто апеляційна скарга залишається без руху з наданням строку для виправлення недоліків, а у разі невиправлення недоліків у встановлений строк, апеляційна скарга повертається. Ухвала про повернення апеляційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку, як така, що перешкоджає подальшому провадженню по справі відповідно до ст.324 ЦПК.
2. Заява про апеляційне оскарження – це письмове звернення до суду, в якому особа, яка бере участь у справі повідомляє суд про намір оскаржити судове рішення, яке не набрало законної сили.
Заява подається у письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява. Слід мати на увазі, що заява про апеляційне оскарження подається до апеляційного суду (адресується йому), але через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Тому судом, до якого подається заява, завжди буде відповідний апеляційний суд.
2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження. Достатньо зазначати повне ім‘я (найменування) особи, яка подає заяву, її повну адресу та процесуальний статус. Відомості про інших осіб, які брали участь у справі можна не зазначати.
3) рішення або ухвала, що оскаржуються. Необхідно зазначити яка справа розглядалася (між якими сторонами і щодо якого спору), який суд і коли постановив оскаржуване рішення.
В заяві також зазначається найменування документа “Заява про апеляційне оскарження”, вказівка на те, що особа, яка подає заяву, із рішенням не згідна і бажає його оскаржити, дата подання заяви, додатки. Заява підписується заявником.
3. Апеляційна скарга повинна містити значно більший обсяг інформації, порівняно з заявою про апеляційне оскарження. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається скарга. Слід мати на увазі, що скарга подається до апеляційного суду (адресується йому), але через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Тому судом, до якого подається скарга, завжди буде відповідний апеляційний суд. В апеляційній скарзі часто зазначають, що вона подається через Такий-то місцевий суд.
2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження. Необхідно зазначати повне ім‘я (найменування) особи, яка подає апеляційну скаргу, її повну адресу та процесуальний статус. Наприклад: “Особа, яка подає апеляційну скаргу – відповідач Кравчук Володимир Миколайович. Адреса: 79008, м.Львів, вул. Винниченка, 12. тел. (0322) 742053”. Часто особу, яка подає скаргу, називають апелянтом. Однак такий термін не передбачено законом, тому його бажано уникати.
3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження. Зазначається процесуальний статус цих осіб, у такій послідовності: позивач, його представник, третя особа на стороні позивача та її представник, відповідач, його представник, третя особа на сторононі відповідача та її представник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, її представник, інші особи, які беруть участь у справі.
На нашу думку, якщо окрім сторін та третіх осіб у справі беруть участь їх представники, то їх необхідно зазначати окремо, оскільки вони є особами, які беруть участь у справі, і мають самостійний правовий статус.
У разі, якщо під час розгляду справи відбулася зміна складу осіб, які беруть участь у справі (наприклад, внаслідок заміни відповідача, процесуального правонаступництва, припинення повноважень представника), то в апеляційній скарзі зазначаються лише ті особи, які брали участь у справі, з урахуванням змін.
4) дата подання заяви про апеляційне оскарження. Зазначається дата подання до суду першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Копія цієї заяви може не додаватися, оскільки сама заява знаходиться в суді. Якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, то в апеляційнй скарзі зазначається про це.
5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).
Ця частина апеляційної скарги має найбільш важливе значення, оскільки саме тут скаржник повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо незаконності або (та) необгрунтованості оскарженого ним судового рішення.
Обгрунтовуючи в чому саме полягає незаконність рішення, скаржник повинен чітко зазначати яку саму норму (закон) суд застосував неправильно, як її слід було б застосувати (на думку заявника) до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирішення спору.
Найважливішу аргментацію доцільно виділяти в тексті скарги графічно (підкресленням, шрифтом).
Важливе значення має структура скарги, оскільки це забезпечує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів. Якщо рішення оскаржується з кількох підстав, то мотивацію доцільно викладати послідовно: яку норму порушено судом, зміст норми, її аналіз та тлумачення, в чому помилився суд, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підстави оскарження. Під час складення скарг у власній практичній діяльності, ми відзначаємо спочатку тезу, а потім наводимо аргументацію під неї.
Наводячи доводи, що свідчать про необгрунтованість рішення, скаржник повинен може покликатися на:
- неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи;
- неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, зокрема внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин;
- неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.
Скаржник повинен зазначити, які саме висновки суду є необгрунтованими, в чому саме полягає їх необгрунтованість, якими доказами справи це підтверджується. Доцільно вказувати також аркуші справи, де знаходяться ці докази.
6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Ці відомості зазначаються в тому випадку, якщо підставою оскарження є необгрунтованість судового рішення. Усунути помилки суду першої інстанції можна лише шляхом повторного дослідження доказів або шляхом встановлення нових обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції не встановив.
Скаржник повинен чітко вказати, які саме обставини слід встановити і чому вони входять до предмету доказування по справі. Необхідно зазначити також, які саме докази слід додатково дослідити під час апеляційного розгляду, які докази подаються скаржником додатково і поважні причини, чому вони не були подані до місцевого суду.
Якщо суд першої інстанції неправильно оцінив докази, порушив правила щодо допустимості та належності доказів, то в апеляційній скарзі наводяться відповідні заперечення скаржника.
7) клопотання особи, яка подала скаргу. В резолютивній частині скарги скаржник повинен зазначити, що він просить в апеляційного суду. Зміст клопотання повинен не виходити за межі повноважень апеляційного суду, зазначених у ст.307 ЦПК.
Окрім того, скаржник вправі в апеляційній скарзі заявити клопотання процесуального характеру: про виклик свідків, про витребування додаткових доказів, про забезпечення позову, про призначення експертизи. Разом з тим, на наш погляд, ці питання доцільно порушувати окремим клопотаннями.
8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Ці відомості наводяться після резолютивної частини скарги. Зазначається найменування документа, достатнє для того, що б його можна було ідентифікувати, оригінал чи копія, кількість примірників. Наприклад, “Квитанція про сплату судового збору в сумі 45,67 грн., оригінал, 1 прим.”
4. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються в суд з копіями та додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.
Зазначене правило дає можливість таким особам підготуватись до судового розгляду, визначити позицію щодо доводів та нових доказів, наведених в скарзі, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в скарзі аргументи.
5. Чинним ЦПК передбачена можливість спрощення двостадійної процедури апеляційного оскарження. Так, право на апеляційне оскарження може бути реалізоване шляхом подання лише апеляційної скарги, але в межах строку, передбаченого для подання заяви про апеляційне оскарження, тобто протягом 10 днів з дня ухвалення рішення, або 5 днів дня постановлення ухвали.
6. Коментованою статтею передбачено обов’язок підписання апеляційної скарги особою, яка її подає або її представником. Суд повинен звертати увагу, щоб апеляційна скарга була підписана безпосередньо керівником підприємства, установи, організації, а не особою, яка його заміняє, чи його заступником (наприклад у справах про поновлення на роботі). У тому випадку, якщо апеляційну скаргу подає заступник, або особа, яка тимчасово заміщує керівника підприємства, необхідно також подати суду наказ про те, що дана особа виконує обов’язки керівника на час відпустки, хвороби на день подання апеляційної скарги , або про те, що особі, яка підписала скаргу, делеговано керівником, Статутом підприємства вести той чи інший напрямок роботи з правом подачі позовних заяв та апеляційних скарг. Наприклад, наказ про делегування заміснику директора по кадрах права видання наказів про прийняття на роботу у звільнення працівників підприємства та право з цього приводу вести всі справи у суді, в тому числі і право підписання апеляційних скарг.
До апеляційної скарги, поданої представником сторони, повинна додаватися довіреність, в якій повинно бути передбачено його право подавати апеляційні скарги, або інший документ, який підтверджує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа. Право на подання апеляційних скарг включає в себе право на вчинення як юридичних (складення тексту скарги та її підписання), так і фактичних дій (подання до суду), які з цим пов‘язані.
Крім того, судам слід перевірити строк повноважень представника, який вказаний у довіреності. Якщо такої довіреності не подано або строк її дії закінчився, апеляційна скарга вважається поданою неповноважним представником, що є підставою для залишення заяви без розгляду.
Законом передбачена можливість подання апеляційної скарги особами, які визнаються законними представниками. Для таких осіб не вимагається довіреності, але обов’язково необхідно подати інші документи, які підтверджують їх статус законних представників. Такими законними представниками можуть бути:
- батьки неповнолітніх дітей, які додають до апеляційної скарги свідоцтво про народження дітей, в яких вони записані батьками;
- опікуни і піклувальники повинні подати суду рішення опікунської ради, оформлене належним чином.
- представники громадських організацій, які подають Статут або виписку із Закону про повноваження громадської організації, наприклад, особі, яка виступає на захист інтересів споживача необхідно надати виписку із Закону “Про захист прав споживачів” і виписку із Статуту про те, що дана особа є керівником цієї громадської організації.
Ці документи не повторно не додаються, якщо вони подавалися суду першої інстанції під час розгляду справи.
7. Щодо участі прокурора, його права на апеляційне оскарження, то варто відзначити, що чинний ЦПК не передбачає права на апеляційне подання прокурора, а лише право звернення до суду для захисту прав, свобод інших осіб. Для цього прокурор, який подає апеляційну скаргу в інтересах громадян України, повинен вказати підстави здійснення такого права в самій апеляційній скарзі. Додатково див. коментар до ст. 45, 46 ЦПК.
8. За подання апеляційної скарги сплачується судовий збір та оплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На даний час це питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. За подання апеляційної скарги на рішення суду передбачена ставка у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
За подання апеляційних скарг на ухвали суду судового збору (державного мита) не передбачено.
Розмір судового збору не залежить від того повністю чи частково оскаржується рішення, а також від того, в якому розмірі судовий збір було фактично сплачено позивачем.
Відповідно до п.10 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 за апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.
Стаття 296. Порядок подання заяви про апеляційне оскарження
та апеляційної скарги
1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. (Частина перша статті 296 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3570-IV від 16.03.2006р. )
2. Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.
1. Коментованою статтею передбачений інший спосіб подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, ніж той, що був передбачений в ЦПК УРСР 1963р. І заява, і скарга подаються через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення або постановив оскаржувану ухвалу.
Суд першої інстанції лише акумулює всі апеляційні скарги по даній справі. Але оскільки чинним ЦПК передбачена двостадійна процедура оскарження рішень і ухвал суду, то суд першої інстанції може приймати апеляційні скарги лише від осіб, які протягом 10 днів з дня проголошення рішення чи 5 днів з дня проголошення ухвали суду першої інстанції подали до цього ж суду заяву про апеляційне оскарження. Винятком з цього правила може бути лише подання апеляційної скарги в межах десятиденного строку, передбаченого на подання заяви на апеляційне оскарження.
2. Суд першої інстанції не пізніше ніж через 3 дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги зобов’язаний надіслати всі апеляційні скарги по даній справі разом із самою справою до апеляційного суду. Враховуючи те, що строк подання апеляційної скарги не вважається пропущеним у випадку здачі такої заяви у відділення пошти до 24 години останньої доби строку для подання апеляційної скарги, апеляційні скарги, що надійшли наступного дня після закінчення строку на апеляційне оскарження, повинні бути направлені апеляційному суду не пізніше наступного робочого дня після їх надходження.
3. Варто відзначити, що за чинним ЦПК суд першої інстанції не має жодних повноважень що стосуються прийняття апеляційної скарги до розгляду. Він виконує лише організаційну функцію: долучає скарги до справи та направляє її апеляційному суду. Всі питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, про залишення апеляційної скарги без руху або її повернення вирішуються лише судом апеляційної інстанції.