Цей навчальний посібник практично перша в Україні спроба на академічному рівні комплексно дослідити І висвітлити сутність та основні складові сучасної інформаційної політики

Вид материала

Документы

Содержание Асиметрична інформаційна дія 8.3. Пропагандистські дії в XX столітті

Подобный материал:

• Сутність та значення ціни. Функції ціни. Особливості ціноутворення на ринках різних, 135.86kb.
• На рівні місцевого самоврядування, 5064.79kb.
• Бліщук К. М., Матвіїшин, 133.42kb.
• Концепція побудови І основні складові інформаційної системи дистанційного навчання, 88.29kb.
• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Тема міжнародна економічна система предмет курсу "міжнародна економіка". Міжнародна, 468.03kb.
• Запрошуємо Вас взяти участь у круглому столі, 33.13kb.
• Тема: Предмет та основні категорії педагогіки, 1014.76kb.
• №1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту, 5709.44kb.
• Одним з пріоритетних векторів сучасної соціальної політики є покращення становища дітей,, 189.57kb.

Асиметрична інформаційна дія

Постіндустріальні країни мають досить потужну інформаційну інфраструктуру, що робить їх сильнішими в галузі інформаційного впливу. Водночас ці країни стають більш вразливими для інформаційної зброї. Країни аграрного типу розвитку не мають такої інфраструктури, тому є менш вразливими. Але вони можуть планувати і здійснювати власні дії для справляння інформаційного впливу на постіндустріальні країни. Можна говорити про асиметричний характер інформаційної зброї, що дає змогу, наприклад, терористам тримати в напрузі сучасне суспільство: малій силі – велику. Останній приклад – "Норд-Ост", коли невелика група змогла керувати (умовно) цілою країною, висуваючи власні вимоги (наприклад, проведення мітингу на Червоній площі).

Саме про такий вплив (хоча і неінформаційний) писав К. Малапарте^*156. Його основна ідея полягає в тому, що на дії держави можна відповідати лише неадекватно, завдяки цьому зводячи нанівець. Можна навести такий приклад з китайських стратегій, коли місто, не маючи змоги захиститись від наступаючого війська, відкрило свою браму і жителі щось там почали прибирати. Військо зупинилося і обминуло місто, бо полководець подумав: мабуть, у них сильне військо, якщо вони нас не бояться. Неадекватна дія принесла перемогу проти сильного противника. Симетрична (адекватна) відповідь принесла б лише поразку. У цьому випадку дія мала інформаційний характер. Тобто ми можемо сформулювати таке правило: чим сильніший супротивник, тим більш асиметричною має бути інформаційна дія, що здійснюється проти нього.

*156: { Малапарте К. Техника государственного переворота. – М., 1998. 566}

Сьогодні розроблено велику кількість таких асиметричних варіантів поведінки, які отримали назву ненасильницьких дій протесту. Загалом у цьому списку 198 видів таких дій, деякі з яких ми вже бачили на вулицях Києва. Це і намети, і спалення опудала, і голодування. Дж. Шарп, що був основним розробником цього напряму підкреслював, що його розробки використовувала польська "Солідарність", Прибалтика під час виходу з СРСР, Югославія під час боротьби проти С. Милошевича.

Асиметричність дії інформаційної зброї можна побачити, наприклад, у ситуації впливу на противника, коли переконують його здатися в полон. Солдат в такій ситуації отримує значно більше підтримуючих його дії пропагандистських повідомлень, і лише одне повідомлення у вигляді листівки здатне викликати його протилежні дії: проти масової пропаганди може спрацювати лише асиметрична інформаційна дія. Але вона повинна мати інший якісний рівень, що дасть змогу перемогти систему впливу іншої сторони.

Однотипно асиметрично породжував інформацію, приміром, блазень, на чиї витівки було важко не реагувати його королю. Але в цьому випадку поведінка блазня була запрограмована на асиметрію. Взагалі будь-яке повідомлення має сенс саме завдяки своїй асиметричності. Звідси відомий вислів: коли собака вкусив людину, це не новина, новина – це коли людина вкусила собаку. Ідеологію асиметричності можна побачити в теорії карнавала М. Бахтіна, коли в середньовіччі були періоди "зворотної поведінки": блазень ставав королем, виникала можливість критикувати короля, бо король переходив на позиції блазня. До речі, Ф. Фукуяма серед причин, що призвели до розвалу СРСР, називав неможливість легітимного висловлювання негативних оцінок^*157. Успішність дії інформаційної зброї, можна вважати, полягає в ступені її асиметричності. Асиметричність реалізується, коли відомі місця вразливості системи, що атакується.

*157: { Fukuyama F. The end of history and the last man. – London, 1992.}

Асиметричність дії інформаційної зброї особливо виявляється в негативних контекстах. Це може бути, наприклад, звинувачення чи спростування, на які сучасне суспільство реагує достатньо неадекватно. Ми звикли породжувати позитивні контексти і не вміємо працювати з негативними контекстами, які завжди становлять труднощі. Наприклад, було таке замовлення для однієї з фірм Санкт-Петербурга: розробити етикетний варіант відмови у спонсорстві. Давати гроші – завжди приємніше, ніж відмовляти у цьому, тому саме це завдання потребує спеціальної комунікативної підготовки.

Породження негативних контекстів потребує особливого вміння, а тому – і окремої спеціалізації. В американському комунікативному просторі професія спін-доктора (spin-doctor), одним із завдань якого є виправлення ситуації, якщо вона починає набувати не бажаного висвітлення в мас-медіа. Або він виконує свою роботу ще до того, як подія відбулася, щоб запобігти неправильному висвітленню її в ЗМІ.

Д. Уоттс, цитуючи інших дослідників, нараховує п'ять видів "спіну", тобто "викручення" ситуації заради того, щоб вона набула потрібної форми^*158:

*158: { Watts D. Political communication today. – Manchester etc., 1997. – P. 121.}

1) до спін – підготовка перед подією;

2) після-спін – наведення блиску на подію;

3) торнадо-спін – намагання спрямувати інтерес до чогось, що реально не викликає його;

4) контроль кризи – менеджмент подій, що виходять з-під контролю;

5) зменшення втрат – менеджмент подій, що вже вийшли з-під контролю, щоб зменшити подальші втрати.

Спін-доктори працюють як частина медіа-команди. Наприклад, саме спін-доктори готували "каяття" Б. Клінтона в 1998 р. з приводу його зв'язків з Монікою Левінськи. Внаслідок цього виступу населення змінило своє негативне ставлення до Б. Клінтона. Виступ американського президента відбувся лише тоді, коли населення вже готово було вибачити його, вважаючи слова каяття достатніми для цього.

Спін-доктор готує в інформаційному просторі майбутню подію, або виправляє ситуацію, яка висвітлюється не належним чином в мас-медіа. Це активна інформаційна поведінка, яка може принципово впливати на розвиток подій в інформаційному просторі.

В історії американського президентства був виступ Р. Ніксона 30 квітня 1973 р., де він відводив від себе звинувачення у зв'язку з "уотергейтом". Відводив невдало, бо в результаті цього виступу американська більшість прийняла рішення про провину президента. Однією з причин цього було те, що публіка зреагувала не лише на текст, а й на невербальний виклад його, який передавав збудження і провину американського президента^*159.

*159: { Eco U. Strategies of lying 11 On signs. – Baltimore, 1985.}

Але у Ніксона був і вдалий виступ 23 вересня 1952 p., який теж був відповіддю на звинувачення, коли його звинуватили в наявності таємного виборчого фонду. Переглянувши цей виступ через багато років, можна зробити такі висновки. Виступ Ніксона мав досить людяний, неофіційний за обговорюваними темами характер. Наприклад, він сказав, що його діти отримали у подарунок цуценя кокер-спанієля Чекерса, але він не може його віддати, бо це дитячий подарунок. Ця доповідь, до речі, залишилися в історії за ім'ям цього песика, який помер через 12 років після неї у 1974 р. 48,9% потенційної телевізійної аудиторії почули цей виступ, що тривав півгодини.

Серед раціональних аргументів Ніксона було розмежування моральної помилку і юридичної. Він чітко перерахував, на що саме сенатор витрачає отримувані гроші. Він перерахував усе, що вони мають у сім'ї і скільки це їм коштує. Чітко підкреслив, що за весь час його дружина Пет не отримала ані цента з урядових грошей, хоча працювала в нього як стенографістка.

Але основною перевагою цієї доповіді слід вважати її емоційний компонент. Ніксон оприлюднив усі свої грошові рахунки до кожного цента. Він використав емоції своїх дітей і дружини. Дружина сиділа трохи далі й без жодного слова дивилася на свого чоловіка, камера демонструвала її, коли в цьому виникала потреба. Ніксон розмовляв відкрито, дивлячись в камеру, подеколи заглядаючи в текст. Одночасно він виступив проти демократів, які заявляли, що якщо немає грошей, нема чого йти на вибори. Ніксон у відповідь сказав, що не може погодитися з таким твердженням, що політика тільки для багатих людей. Він активно жестикулював, то однією рукою, то відразу обома. Навів як приклад лист одного з виборців, який надіслав йому чек на десять доларів. І це виглядало як його всенародна підтримка. Тим більш, що на початку цієї промови він говорив про те, що особисто на себе не витратив нічого.

У цій промові Ніксон переміг, відвівши від себе всі звинувачення.

Асиметричні інформаційні дії мають більше шансів на успіх, бо їм не можна знайти відповідника. Наприклад, у випадку Ніксона раціональні обвинувачення були зняті емоційним контрвиступом, тобто реально в іншій площині. Асиметричність – єдиний варіант виступу проте сильнішого супротивника. Для психологічної війни це стає нормою, бо в цьому випадку йдеться про породження комунікативного повідомлення, як виступає в ролі "одинака" проти пропагандистської армії супротивника.

Ще одним варіантом асиметричної інформаційної дії можна вважати демонстрації і маніфестації, які сьогодні широко використовуються для організації впливу на владні структури через громадську думку^*160. На них владні структури не мають змоги відповідати симетрично, тобто шляхом проведення власної демонстрації. Звідси випливає принципова асиметричність їхніх дій. Останнім часом в Україні є поширеним такій варіант комунікативної дії, як голодування, що застосовується як вияв протесту.

*160: { Шампань П. Делать мнение. Новая политическая игра. – М., 1997.}

Асиметричні інформаційні дії можуть стати можливими ще й тому, що супротивник може "не помітити" їх на стадії прийняття рішення, бо вони є прихованими від нього. Один із таких варіантів виникає, коли дія опонента реалізується в середині циклу прийняття рішення – англійською: OODA (Observe-Orient-Decide-Act), українською: СОРД (Спостереження – Орієнтація – Рішення – Дія). Дж. Макдональд вважає, що саме так діяли, наприклад, татаро-монгол и, що могли зникати в нікуди і з'являтися невідомо звідки^*161. Вони контролювали велику, навіть за сьогоднішніми мірками, територію, до речі, використовуючи для цього з-поміж іншого пропаганду щоб посіяти страх серед населення. Взагалі, однією з особливостей інформаційної зброї є можливість її непомітного застосування, коли країна до останнього моменту може не бачити цього спланованого впливу.

*161: { McDonald J.W. Exploiting battlespace transparency: operation inside an opponent's decision cycle // War in the information age: new challenges for U.S. security policy. – Washington etc., 1997.}

Асиметричність може спрацювати у специфічній моделі подання виступу політика по телебаченню, коли демонструється неуважність до нього з боку аудиторії чи коли коментарі журналіста перекривають виступ політика. Це все те саме породження інформації у несиметричній площині, можливості якої, як ми бачимо, досить великі.

З історії

В історичному плані нас цікавлять ті етапи розвитку чи комунікативні жанри, де відбувається відповідна професіоналізація комунікації. Тобто, якщо подивитися на основні складники комунікативного процесу (комунікатор, процес комунікації, одержувач інформації), то нас цікавить, коли виникають (і чому виникають) професійний комунікатор, професійний процес передачі та професійні умови сприйняття повідомлення, тобто спеціальні умови, які задають моясливість процесу комунікації. Професіоналізація одного складника, як правило, спричинює професіоналізацію інших.

Серед жанрів, які вже пройшли професіоналізацію, можна зазначити релігійну, літературну, управлінську (включаючи військову), пропагандистську комунікацію. Візьмемо, наприклад, релігійну комунікації. Для неї характерним є не тільки особливий комунікатор, а й особливі умови проведення, що задаються в просторі (храм) і часі (служби). Проповідь у храмі у середньовіччі була одночасно і варіантом засобу масової комунікації, оскільки виконувала функції інформування населення про події, що відбувалися у світі. Військова комунікація, як і інші види комунікації, намагається запрограмувати можливі варіанти поведінки солдата, наприклад, накази не обговорюються. Усе це не просто комунікативні процеси, вони одночасно виконують функції соціального управління. Саме в них ми переходимо від випадкового рішення проблеми до системного, професійного.

Як приклад одного з перших варіантів такого рішення, на які спирається сучасний світ, розглянемо Стародавній Рим. І в мирному, і в воєнному житті він реалізував багато знайомих нам сьогодні комунікативних моделей. Наприклад, саме у Стародавньому Римі застосовувалися варіанти перших виборчих технологій. Бойовий дух солдатів теж досить інтенсивно підтримувався.

Рим потребував досить серйозного програмування людини на поведінку справжнього солдата, порівняно зі Стародавньою Грецією, виходячи з таких відмінностей між двома країнами. Рим не мав такого Олімпу богів, як у Греції, в результаті чого довелося віднаходити свої приклади для власних солдат. (Схожим варіантом можна вважати радянський період, коли треба було створювати власних богів у різних сферах соціального життя, наприклад, Павлик Морозов чи Олексій Стаханов). Рим мав іншу від грецької фаланги форму збройного нападу. Якщо в грецькому випадку була командна боротьба та допомога один одному, то в римському варіанті нападу кожен захищав свою територію, тому призначення кожного солдата було іншим. Якщо в Греції відразу за наказом ішов наступ, у римському варіанті спочатку відбувалося маневрування, перехід на інші позиції, що теж вимагало від солдата іншої поведінки. Усі ці зовнішні вимоги створили необхідність по-іншому подивитися на роль солдата, програмуючи його на потрібний вид поведінки. Це своєрідний варіант "конструювання майбутнього". Давньоримський воїн, спираючись на більшу концентрацію своїх можливостей, у результаті потребував й іншого зняття напруги, тому були створені відповідні табори відпочинку солдат після військових походів.

Щоб бути успішною, війна повинна була вважатися справедливою. Битві обов'язково передував виступ полководця, що мав зробити солдата по-справжньому хоробрим, довести його до найвищого рівня готовності до бою. Римляни мали володіти ораторським мистецтвом, щоб уміти захищати себе в суді, бо в деякі періоди діяв старовинний закон Цінція, за яким ораторам заборонялося приймати подарунки чи гроші за виступ у суді^*162. Отже, якщо ти не захистиш себе сам, тебе ніхто не захистить.

*162: { Тацит К. Анналы // Историки Рима. – М. 1969. – С. 259–260. 572}

Суттєвий пропагандистський вплив мали тріумфи, які супроводжували перемоги римських імператорів. Легіони отримувати гроші і землю, а населення протягом тижнів святкувало перемогу. Імператори зображалися на монетах, що давало можливість вести візуальну пропаганду.

Цивілізація увесь час використовує все нові й нові засоби візуальної комунікації для пропаганди для солдат.

Тип візуальної комунікації	Приклади
Додрукарські варіанти	Монети, статуї, одяг, прапори і подібне
Книгодрук	Біблія та інші варіанти релігійної комунікації
Кіновиробництво	Фільми на підтримку армії
Телебачення	Новини, які формують громадську думку

Людство винайшло книгодрук як новий комунікативний засіб для отримання однакових примірників одного тексту – Біблії. До речі, університети також засновуються в цей період, аби всі могли здобути однакову освіту. Тобто пропагандистський елемент наявний і в цьому: породження однакових повідомлень усіма можливими на той час каналами.

До 1500 р. книги друкували вже в 250 містах Європи. Св. Августин писав, що в його часи монахи вперше навчилися читати не вголос, а про себе. З'являється новий комунікативний канал, який також відразу почав слугувати ідеологічним цілям.

Реформація стала першою війною із застосуванням книгодруку. Лютер написав 30 памфлетів, які були на той час бестселерами, бо розходилися великими тиражами. Наприклад, його третій трактат мав наклад 300 тисяч примірників, що забагато навіть для сьогоднішнього дня. Звідси виникає проблема контролю: у 1559 р. у Римі складень індекс заборонених книг. Лютер також застосував відповідні видовищні дії, а не лише тексти, аби привернути увагу до своєї справи. Наприклад, у 1617 р. він прибиває гвіздками свої дев'яносто п'ять тез до дверей церкви у Віттенберзі. Можливо, у неписемному суспільстві подібне дійство мало справляти на громадян більше враження, аніж просто випуск памфлетів, що є дією у цивілізованішому суспільстві.

Наполеон теж активно використовував візуальну комунікацію (монети, медалі, статуї). У суспільстві створювався відповідний імідж солдата-імператора. Імідж Наполеона допомагав створювати художник Жак Луї Давид, який розробляв моделі одягу, зачісок, що стали символом Наполеона. Під час своєї коронації в 1804 р. Наполеон дістав корону з рук папи Пія VII, що теж стало великою пропагандистською подією. Наполеон приділяв значну увагу своїм комунікаціям, наприклад, він указував своїм газетам не лише, про що їм треба писати, а й, про що треба мовчати. Тому до 1810 р. у нього залишилося всього 4 газети (до цього в 1789 р. почали виходити 60 нових газет). Наполеон займався контрпропагандою, був серед перших, хто застосував те, що потім дістало назву чорної пропаганди: він видавав газети на окупованій німецькій території, псевдоанглійську газету – у Парижі, яку сам і контролював.

Ми бачимо, що у всіх цих випадках потрібна інформація подається у такій формі, яка найкраще впливає на її позитивне сприйняття. Тільки формою в цьому випадку стає новий зміст чи новий контекст, на який налаштований споживач інформації.

У Росії за часів імператорів Петра І та Павла І теж застосовували цікаві варіанти візуальної комунікації. У першому випадку йшла боротьба з традиційним одягом на користь німецького. Але ця візуальна війна була не такою легкою, бо в церквах тієї пори чорти зображалися саме в німецькому платті. Купців, які торгували російським платтям, відправляли на каторгу. При Павлі І точилася боротьба вже з французьким платтям як занадто революційним. Це боротьба з формою, яка сприймається не як форма, а як не той зміст. Достатньо часто за радянських часів відбувався цей вид ідеологічної боротьби: з краватками, з джинсами, наприклад, які розглядалися як прояв буржуазної ідеології.

Візуальна пропаганда має такі переваги: вона універсальна (її розуміють незалежно від знання мови) і довготривала. Як доводять психологічні експерименти, візуальні повідомлення і краще запам'ятовуються, і довше зберігаються в пам'яті.

8.3. Пропагандистські дії в XX столітті

З виникненням масової свідомості виникає інструментарій, здатний з нею працювати. Це і масова культура, і масові комунікації, і пропаганда.

Перша світова війна стала першим полігоном для випробування ідей впливу на масову свідомість. Наприклад, протягом 1918 р. кожен день здіймалося 2 тис. пропагандистських повітряних куль, кожна з яких несла тисячу листівок. У жовтні того року більш як 5 млн листівок було скинуто на територію Німеччини. Тобто з'являються справжні технології для впливу на масову свідомість. І цікаво, що листівки зберегли своє значення й донині, їх використовують в усіх воєнних конфліктах (наприклад, війна у В'єтнамі, війна в Перській затоці, чеченська війна). Тільки в другу світову війну запропонували бомбу Монро, яка відкривалася на необхідній висоті і викидала всі листівки.

Велика Британія створила спеціальне бюро пропаганди під керівництвом Чарльза Мастермана, яке працювало з 1914 до 1917 р. Це бюро було настільки таємним, що про його роботу не знали навіть члени парламенту. Одним з таємних завдань бюро була робота із залучення до тайни військових з'єднань США. Саме тоді було вирішено, що найкращими пропагандистами будуть самі американці. Впливати почали на тих, хто сам має впливові позиції в уряді, бізнесі, мас-медіа. Британія також контролювала кабельний зв'язок між Європою та Північною Америкою, що давало їй змогу бути єдиним джерелом новин про війну, створюючи деяке непорозуміння між США і Великою Британією. Саме завдяки роботі британських пропагандистів, як наприклад вважав, Гітлер, Німеччина програла війну саме в цій сфері.

Британія започаткувала також цікаву форму роботи з населенням нейтральних країн. У своїх громадян вони взяли адреси людей, з якими ті приватно листувалися. І за цими адресами почали розсилати пропагандистські матеріали. Таким чином з1914до1918р. вони розіслали 250 тис. різних памфлетів і буклетів. Тобто відбулося використання вже існуючих соціальних зв'язків, що відразу підсилило дію комунікації.

США в 1917 р. створили відповідний Комітет публічної інформації під керівництвом Джорджа Кріля. Оскільки на той час ще не було такого впливового засобу масової комунікації, як радіо, комітет Кріля готував листівки, плакати, фільми і публічні виступи, які Дж. Кріль називав паперовими кулями.

Завданнями цієї роботи були:

· мобілізація своїх громадян і спрямування їхньої ненависті у бік ворога;

· переконання свого населення в необхідності участі США у війні у складі союзних військ;

· розвиток дружніх стосунків з нейтральними країнами, щоб здобути їхню підтримку;

· розвиток дружби між країнами, що воюють на одному боці. Основною цільовою аудиторією цієї пропагандистської кампанії була внутрішня (власна).

Комітет Джорджа Кріля винайшов форму інформування свого населення, яка давала змогу виконувати функції масової комунікації без спеціальних засобів, які ми маємо на сьогодні. Були створені групи так званих чотирьох-хвилиників. Це були доповідачі по всій країні, що отримували телеграми з текстом виступу, розрахованим якраз на чотири хвилини. Вони виступали з новинами з фронтів у шпиталях, церквах, школах, тобто в місцях масового скупчення людей. На комітет Кріля працювало 75 тис. доповідачів, які виголосили 755 тис. промов. Такі доповіді були виголошені для 400 млн слухачів.

До роботи з населенням були залучені американські рекламні компанії, які "атакували" населення виставками, плакатами, фотографіями. До 1914 р. рекламна індустрія США вже міцно стала на ноги. До речі, книжка, яку Дж. Кріль випустив після війни, називалася "Як ми рекламували Америці війну" (1920). Комітет випустив 75 млн копій тридцяти різноманітних буклетів. Водночас американська кіноіндустрія за рахунок припинення роботи кіностудій в Європі стала першою у світі. І такі відомі постаті, як Чарлі Чаплін, Мері Пікфорд, Дуглас Фербенкс, знімалися в пропагандистських фільмах того часу. Наприклад, в одному з художніх фільмів М. Пікфорд подорожувала до Франції, де на власні очі бачила звірства німецьких солдат. Тобто використовувався найбільш емоційний варіант впливу.

Проти Німеччини було використано факт затоплення її підводним човном корабля "Луїзітанія" в 1915 р. При цьому загинуло 12 тис. чоловік, з яких було 114 американців. Німеччина дістала відповідний негативний імідж. Але вже в наш час, у середині 80-х років XX ст., було встановлено, що цей пасажирський корабель був використаний для перевезення військової зброї. Так що підозри німецької сторони мали відповідні підстави. А тоді це замовчувалося союзниками. І цей інцидент підштовхнув США до війни. Пропаганда також максимально використовувала інші ситуації, наприклад, страту британської медичної сестри Едіт Кавел 9 жовтня 1915 р., яка допомагала британським і французьким солдатам переходити в нейтральну Голландію з Бельгії. Усі газети надрукували розповідь про мужність цієї п'ятдесятирічної медсестри.

Подібні форми пропаганди про звірства противника майже автоматично з'являються під час війн. Німецький кайзер подавався як "диявол у шоломі". Використання подібних розповідей про німецькі звірства є типовим прикладом пропагандистської роботи під час війни. Вони використовувалися і під час другої світової війни, і під час війни в Перській затоці. Пропаганда супротивника максимально "розкручує" такі ситуації. І ступінь довіри до них досить великий. Мабуть, це можна пояснити тим, що в кризовій ситуації, а війна завжди є такою, люди починають реагувати на більш прості варіанти подразників.

Вважається, що Німеччина допустила такі помилки у своїй пропагандистській роботі:

· весь світ побачив звірства німецьких військ;

· німці відповідали на коментарі Бі-Бі-Сі, чого не можна робити, оскільки це лише привертає увагу до ворожої пропаганди.

Це не стільки помилки, скільки скоріше нагода для супротивної сторони максимально використати можливості, які їй надаються. Як тільки німці випустили через рік після загибелі корабля "Луїзітанія" медаль на честь цієї події, це відразу було використано пропагандою супротивної сторони.

Під час другої світової війни вперше були застосовані методи "глибинного інтерв'ю" для того, щоб побудувати умовну картину світу німецького солдата. Це робив Генрі Дікс, якого називають провідним аналітиком із психологічних операцій тих часів. З-поміж іншого, працюючи з військовополоненими, він визначив такі п'ять категорій серед німців^*163:

*163: { Katz Р.Р. Intelligence for psychological operations // Military propaganda. Psychological warfare and operations. – New York, 1982. – P. 126.}

1) справжні нацисти – 10%;

2) майже нацисти – 25%;

3) неполітичні німці – 40%;

4) пасивні антинацисти – 15%;

5) активні анти нацисти – 10%.

Для другої світової війни характерною є сувора цензура, що заважало роботі мас-медіа. Якщо, наприклад, репортери спокійно працювали в першу світову війну, то на початку другої це було вже важко. Наводять навіть такий факт, коли журналіст попросив текст листівки, яку мільйонним тиражем уже було розповсюджено у Німеччині, а британський чиновник відмовив йому зі словами: "Ми не розкриваємо інформацію, яка може бути цікавою для супротивника".

Відповідне управління було створено в середині 1940 p., що відразу спростило ситуацію. Як і в першу світову війну, контроль застосовувався на рівні джерела інформації. Цензура працювала до того, як тексти потрапляли в газети. Було лише чотири випадки за всю війну, коли газети потрапляли в ситуацію поза законом.

Досить широко у Великій Британії застосовувалася візуальна комунікація. Плакати були випущені на всі теми, які відомі й нам, включаючи варіант радянського плаката "Балакучий – знахідка для шпигуна". Плакати працювали проти чуток, закликали до економного життя, закликали жінок до роботи на фабриках.

Змінилася кінопродукція. Оскільки треба було здобути підтримку населення, на екрани вперше як герої з'явилися прості люди. Це навіть дало змогу використати у виробництві старі довоєнні сценарії. Контроль за процесом кіноіндустрії був спрощений тому, що целулоїд, з якого робиться плівка, був занесений до переліку військових матеріалів. Отже, жоден фільм не міг бути випущений, якщо на нього не дали "добро" військові.

З вересня 1941 р. у Великій Британії почав працювати відповідний підрозділ, що займався політичною війною. Досить потужно використовувалося радіо, створювалися відповідні радіостанції, що передавали інформацію з поневолених Гітлером країн, наприклад, Нідерландів. Це давало можливість населенню цих країн відчути опір, що чинився певними силами в середині країни. У 1942 р. Бі-Бі-Сі провадила роботу на 23 мовах.

У США в червні 1942 р. також був створений підрозділ військової інформації. Для Голівуда було складено список важливих з позиції військових завдань, до якого увійшли такі:

· роз'яснювати, чому Америка воює;

· відображати Об'єднані Нації та їхні народи:

· допомагати в роботі й у випуску продукції;

· піднімати бойовий дух на фронтах;

· відображати героїзм військових.

Міністерство оборони США виділяло щорічно 50 млн доларів на створення кінофільмів. Це було необхідно ще й для того, щоб навчити велику кількість резервістів військової справи. Сім американських фільмів "Чому ми воюємо" були обов'язковими для призовників, а перший з них "Прелюдія війни" подивився і широкий цивільний загал у 1943 р. З 1942 р. у Лондоні до Бі-Бі-Сі приєдналося американське радіо. У 1943 р. "Голос Америки" вів передачі 46 мовами 50 годин на добу, маючи 36 радіопередавальних станцій.

У військах у Північній Африці під керівництвом генерала Ейзенхауера було створено підрозділ психологічної війни, який мав справу з листівками та іншими видами пропагандистської комунікації. Потім він був підкріплений британськими цивільними і став підрозділом союзних сил. Додатково у Лондоні був заснований комітет, який мав погоджувати дії військової і цивільної пропаганди.

У Радянському Союзі для підтримки патріотизму відродили історичні реалії минулого, повернули старий варіант військової форми, новий статус здобула церква, яку теж можна розглядати як канал масового впливу. Уже через два тижні після початку військових дій почали показувати військову кінохроніку. Особливий статус мало художнє кіно. До старих фільмів дознімали нові кінцівки, де герої, наприклад, Чапаев, закликали до боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Тобто ті труднощі, з якими стикалися люди, можна було подолати лише за інтенсивної ідеологічної підтримки з боку різних видів пропаганди. Радянській Союз активно використовував усі види візуальної комунікації (поштові марки та листівки, плакати, монети), що завжди є досить ефективним засобом впливу.

Гітлер надавав особливого значення пропаганді, вважаючи, що причиною поразки Німеччини в першій світовій війні була саме вона. Тому друга світова війна подекуди розглядається як така, де Гітлер здобув перемогу саме на пропагандистському фронті^*164.

*164: { Див., наприклад, назву книги Герциїтейн Р.З. Война, которую выиграл Гитлер. – Смоленск, 1996.}

Пропагандою в Німеччині керували професійно. Міністерство пропаганди та освіти з 1933 р. очолював Геббельс. Гітлер першим застосував літак у своїй передвиборній боротьбі, і населення дивувалося, як фюрер одночасно може виступати на мітингах у двох різних німецьких містах. Особливе значення мало кіно: до 1940 р. кількість кіноглядачів подвоїлася. На пропаганду працювало й радіо. Німці використовували свої радіостанції, аби створювати враження, що це повстанські голоси з Великої Британії.

Наведемо ще деякі факти. Імідж Гітлера був створений Геббельсом так, щоб він відповідав вимогам усіх: для солдат він був солдатом першої світової, для художньої інтелігенції – художником і подібне. Проведення партійних з'їздів як античних тріумфів було після війни продовжено в західних демократіях. Відомий фільм Лені Ріфенсталь "Тріумф волі" розповідав про партійний з'їзд 1934 р. Після війни, коли її звинувачували у пропаганді фашизму, вона говорила про цей фільм як про документалістику. Німецька пропаганда забороняла використання слова "мир", щоб не забивати непотрібним голови німців. Замість "після війни" чи "після укладення миру" рекомендувалося вживання лише словосполучення "після перемоги". До жовтня 1944 р. не використовувалася модель зображення "звірств" радянських військ, щоб не лякати родичів тих, хто воював на східному фронті. Хоча модель подання радянського солдата як "худоби" на загальному рівні застосувалася.

Пропаганда діяла досить оперативно. Так, наприклад, відразу виникла заборона згадувати в пресі про те, що члени британської королівської сім'ї відвідали місце німецького бомбардування у Великій Британії, коли було виявлено, що це викликає симпатії до них.

До речі, увесь час ішов досить серйозний моніторинг громадської думки, навіть збиралися чутки. На чутки відповідали спеціально сконструйованими чутками-відповідями. Якщо населення говорило, що більшовики не такі страшні, то відразу з'являлися контрчутки, які розповідали про звірства більшовиків. Чутки збиралися на регіональному рівні та передавалися вище, де вони систематизувалися і на них вироблялися відповіді. Геббельс вважав, що роль пропаганди полягає в тому, щоб вербально виразити те, що аудиторія носить у своїх серцях. Німецька пропаганда діяла досить системно. Наприклад, визначався тематично "лозунг тижня", за яким починала потім працювати уся пропагандистська система. До речі, сьогодні Служба комунікації Білого дому використовує поняття "ідея дня", під якою розуміють теми "порядку денного" ЗМІ, котрі адміністрація намагається максимальним чином привнести в масову свідомість.

Загалом, ми можемо виділити такі характерні риси німецької пропаганди, як системність і динамічність реагування, що й робило її досить чутливою силою. До того ж ця пропаганда працювала в закритому суспільстві, куди важко було потрапити альтернативним комунікативним потокам.

"Холодна війна". Найголовнішим результатом "холодної війни" Захід вважав те, що кожна дія Москви оцінювалася лише за інтерпретацією Вашингтона. Тобто будь-які дії мають сенс лише тоді, коли їм надають зміст, і це робить саме інтерпретація.

"Холодна війна", як було вирішено на Заході, мала вестися не в площині ідеологічній, а в площині речей, тобто не повідомлення ставало головною зброєю, а контекст, який в майбутньому допомагав породжувати позитивні сприйняття можливих повідомлень. Контексти передавалися за допомогою фільмів, телебачення, взагалі культурного обміну. Як це не дивно, але навіть виставка абстрактного мистецтва в СРСР, наприклад, фінансувалася з фондів ЦРУ, (про це пише у своїй книзі Т. Кларка^*165).

*165: { Clark Т. Art and propaganda in the twentieth century. – New York, 1997.}

Отже, дуже важливим був суто речовий контекст, який впливав на людину на рівні повсякденного життя. Ми можемо скласти перелік площин, де велася справжня боротьба, з визначенням її як цікавої/нецікавої з погляду пропагандистського ефекту (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Канали комунікації і їхня ефективність

Канал комунікації	Боротьба	Приклади
Ідеологічний	нецікава
Візуальний	цікава	кіно і телебачення
речовий	цікава	речі

Серед найбільших інформаційних операцій з боку СРСР вважається намагання пов'язати СНІД з розробками Пентагону, а з боку США – розробка ситуації з "зоряних війн", яка руйнувала економіку СРСР, не маючи під собою реальних підстав.

До своїх перемог західні спеціалісти відносять також висвітлення ситуації із загибеллю корейського "Боїнга-470" у 1983 р. А. Снайдер, один із керівників ЮСІА, зазначає у своєму інтерв'ю "Комсомольській правді" (1997, 26 листопада), що вони тоді підготували п'ятихвилинний фільм, який продемонстрував, як Радянський Союз збиває літак. Це вдалося зробити, стерши зі стенограми переговорів не потрібні для пропагандистського повідомлення моменти. СРСР, як він вважає, зі свого боку витратив 100 млн доларів на кампанію проти нейтронної бомби, включаючи мітинги, маніфестації, телепрограми, публікації в пресі. У результат цього Картер і його західноєвропейські союзники відмовилися від подальших розробок у цій сфері.

Захід не виграв "холодної війни", як зазначає П. Тейлор, скоріше, можна вважати, що Радянський Союз відмовився від її продовження^*166. "Холодна війна" тривала дуже довго і поглинула великі матеріальні та інтелектуальні ресурси двох сторін.

*166: { Taylor Р.М. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester etc., 1995. – P. 281.}

"Гласність і перебудова" базувалися на моделях ведення психологічних операцій. Якщо з боку Радянського Союзу промовляли "лідери виробництва", увага до яких уже зникла, з іншого боку виступали "лідери споживання", які більш ефективно впливали на свою аудиторію. Велику роль відіграли засоби масової комунікації: певною мірою перебудову було здійснено за допомогою телебачення. Творча інтелігенція виступила на одному боці. Перебудова спиралася також на процеси національного відродження, які не були адекватно вирішені в СРСР. У результаті було зроблено ще один крок у зближенні із західною моделлю демократії після "холодної війни".

Г. Рогозин, якого колись в "Московских новостях" називали "магом Кремля", взагалі вважає, що був відповідний психотропний вплив на населення. Опосередковано про це може свідчити той факт, що в той час в усіх районах колишнього СРСР масово бачили HЛO як ніколи до цього. "Як тільки людина бачить щось невідоме, незрозуміле, вона впадає в транс, а потім у такому ж стані реагує і на громадсько-політичні явища. А тоді йшла велика хвиля громадсько-політичних подій, уся країна, не відриваючись, стежила за засіданнями Верховної Ради. І от ступінь навіювання можна коригувати. І не можна виключати те, що ми маємо накладання сприйняття одного явища на інше" (Московський комсомолець. – 1998. – 10– 17 дек.). Бачили HЛO в усіх районах СРСР, крім Далекого Сходу. А згодом почали бачити там. Г. Рогозин пов'язує це із встановленням на території Японії відповідної апаратури для дистанційного впливу на населення. Зрозуміло, що це лише гіпотеза. Але вона одночасно демонструє, що шляхи впливу можуть бути різними.

Війна в Перській затоці потребувала вирішення Америкою трьох проблем. По-перше, слід було довести власному населенню необхідність військового втручання США за багато кілометрів від власного дому. По-друге, необхідно було забезпечити достатню легітимність цих дій в очах міжнародної громадськості. По-третє у слід було підірвати бойовий дух іракських військ, примусивши їх здатися в полон. Як і під час першої світової війни, Саддам Хусейн моделювався як "диявол" – "арабомовний Гітлер". Оскільки і ті, й інші учасники конфлікту протистояли США як представники однієї арабської нації, щодо Кувейту і Саудовської Аравії було використано термін "країни потенційної демократії", хоча в них за ґратами перебувало не менше журналістів, ніж у самому Іраці. Одночасно Дж. Буш оголосив декілька тисяч американців, що залишилися в Кувейті, заручниками. Цікаво, що всі застосовані види опису цієї ситуації – "арабомовний Гітлер", "країни потенційної демократії", "заручники" – потребують використання зброї, роблять це використання цілком легітимним, що і треба в такому випадку для виправдання своїх дій.

При цьому здійснювалося активне звертання до американської міфології, що дало змогу привернути на свій бік масову свідомість. За Цією міфологією США захищають демократію в усьому світі, тому участь американських збройних сил стає виправданою. Цей метод використовувався ще за часів першої світової війни, коли намагання втягнути США у військові дії аргументувалося тим, що США "захищають свободу для всіх людей". Як бачимо, військові дії весь час потребують наполегливої підтримки з боку мас-медіа.

Для обслуговування країн – учасниць конфлікту були залучені відомі фірми з паблік рилейшнз. У результаті було створено таку ситуацію: під час слухань у конгресі свідчила дівчина, котра розповідала про те, як іракські солдати виносили немовлят на бетон. Однак реально ця дівчина цього не могла побачити, тому що була дочкою посла Кувейту в США і належала до королівської сім'ї. Але про це дізналися пізніше, тоді, відразу після цих слухань, американська громадська думка була на боці Кувейту. Для цього виступу дівчина брала уроки акторської гри. Додатково акцентувалося, що США на 90 відсотків залежить від нафти з цього регіону, проте справжня залежність становила лише десять відсотків.

Особливістю цієї війни були "журналістські пули", за допомогою яких можна було потрапити у зону воєнних дій. При цьому журналістам заборонялося самостійно брати інтерв'ю, фотографувати поранених чи вбитих. У результаті цей суворий контроль, особливо над візуальною складовою, призвів до того, що світ не побачив ані вбитого американського солдата, ані розбитого американського танка. Навіть раптове закінчення війни деякі аналітики пов'язують з можливістю показу по телебаченню "дороги смерті", на якій було розстріляно з повітря тисячі іракських солдат.

Війна в Перській затоці продемонструвала досить вагомі пропагандистський вплив на війська противника: було скинуто 29 млн листівок, транзистори, які працювали лише на одній хвилі. Листівки були розроблені після консультацій з арабськими психологами у вигляді запрошення. Вони були побудовані на сподіванні, що арабський світ виграє внаслідок цього конфлікту. У результаті кожен солдат-дезертир мав у руках листівку, яка "дозволяла" йому перехід до противника. Три чверті солдат, що переходили на бік супротивника, свідчили, що на них вплинули листівки та передачі. Особливо ефективними були листівки, де повідомлялося про наступне бомбардування. Наприклад, перед тим, як скинути найбільшу у світі бомбу розмірами з автомобіль "жук-фольксваген", війська отримали листівку: "Завтра, якщо ви не здаєтеся, ми кинемо на вас найбільшу у світі бомбу".

Уперше в історії війн трапилось так, що CNN вело свої передачі з території противника. Як зазначає П. Тейлор, це було те саме, якби під час другої світової війни в 1944 р. хтось вів передачі для Бі-Бі-Сі з Варшавського гетто^*167. Це можна розглядати як незвичайну ілюстрацію феномена "глобального села", до якого дійшло людство.

*167: { Taylor Р.М. War and the media. Propaganda and persuasion in the Gulf war. – Manchester etc., 1992. – P. 226}

Інший феномен з'явився у зв'язку з цензурою візуальних повідомлень. Телебачення як візуальний канал, не маючи, що демонструвати, у відповідь породило варіант анімаційної війни, задовольнивши потреби свого каналу хоча б таким чином^*168. Саме на це телевізійні канали витратили майже ті суми, котрі втратили у зв'язку з відсутністю реклами. Відтоді в'єтнамська війна почала виглядати застарілою, оскільки не була так висвітлена на екрані за допомогою анімації.

*168: { MacArtliur J.R. Second front. Censorship and propaganda in the Gulf war. — Berkeley etc., 1992}

Загалом слід підкреслити повторення однотипних моделей комунікативного впливу в різні часи. Для цього ми можемо порівняти наведені перший та останній приклади: першу світову війну і війну в Перській затоці. Можна скласти загальну таблицю, де наводяться дії США та їхніх союзників у двох військових ситуаціях (табл. 8.2).

Загалом можна зазначити, що контроль здійснюється різними складовими комунікативного процесу (табл. 8.3). Й історично можна простежити різні види цього контролю в різних ситуаціях.

Таблиця 8.2. Моделі комунікативного впливу

Період	Організація пропаганди	Схеми впливу на населення	Кількість пропагандистських повідомлень	Моделювання ворога шляхом його демонізації
Перша світова війна	Велика Британія контролювала кабельний зв'язок між Європою та Північною Америкою	Америка захищає мир для всіх людей	Лише за жовтень 1918 р. було випущено більше 5 мільйонів листівок	Кайзер – це "диявол у шоломі", затоплення "Луїзітанії", страта медичної сестри
Війна у Перській затоці	Створення журналістських пулів, що дало змогу контролювати джерело і передачу інформації	Америка захищає країни "потенційної демократії"	За час війни – 29 мільйонів листівок	Хусейн – це "арабомовний Гітлер", винесення немовлят кувейтськими солдатами

Таблиця 8.3. Складові процеси комунікації

Складова комунікаційного процесу	Приклади
Джерело	Війна в Перській затоці
	Військові конфлікти в Гренаді і Панамі, куди журналіст міг потрапити лише з дозволу військових
Процес передачі	Контроль англійцями кабелю зв'язку в Першу світову війну
	Військовий конфлікт на Фолклендах, де журналісти використовували контрольований зв'язок
Мас-медіа	Початок Другої світової війни у Великій Британії

Радянський Союз можна розглядати як такий, що контролював усі три складові процесу створення і передачі новин. Саме тому і виникає поняття "тоталітарний" щодо нього.

Елементарна модель впливу

Комунікативний модуль, що використовується для внесення змін у поведінку, може мати такі частини:

· привертання уваги;

· нав'язування проблеми;

· переключення уваги на іншу проблему;

· розв'язання проблеми.

Завдяки інформаційному впливу, певна проблема переміщується по шкалі пріоритетів і стає найважливішою. Реально проблема емоційно насичується настільки, аби стати найголовнішою для одержувача інформації. Одночасно пропонується шлях розв'язання проблеми, який має задовольнити як джерело інформації, так і її одержувача.

Важливим елементом стає кодування проблеми, переклад Ті з мови джерела мовою одержувача. Це яскраво ілюструє приклад з Другої світової війни. Коли німецький солдат отримував повідомлення "Якщо ти дезертируєш, ти врятуєш себе", то дезертирами ставали лише маргінали, на більшість солдат це повідомлення не діяло. Було встановлено, що німець більше зорієнтований на соціальні характеристики свого буття, його слід розглядати не як "атом", а як "соціальну молекулу". Пропагандистське повідомлення було змінено на таке: "Коли ти дезертируєш, ти врятуєш свою сім'ю". Після такого повідомлення відбулося різке збільшення числа тих, хто вирішив залишити лави своєї армії.

Аналіз найвпливовіших листівок часів війни у В'єтнамі засвідчив, що на найактуальнішими були теми смерті і сім'ї. Тобто тема дезертирства кодувалася за допомогою інших тем, які більше відповідали інтересам того, хто отримує повідомлення. Це американські листівки. В'єтнамські листівки, що були підготовлені для американської армії, програвали, як виявилося, через застосування ідеологічних тем (наприклад, "американські імперіалісти"). Взагалі, необхідно тестувати листівки перед їх застосуванням у реальних обставинах.

Особливу увагу слід приділяти варіантам повідомлень, що будуються на емоційній чи гедоністичній (розважальній) основі. Справа в тому, що суто пропагандистське повідомлення в цьому випадку уходить на другий план, тому йому важко протистояти. Ми легко оперуємо повідомленнями, що йдуть на першому плані, з іншими нам працювати набагато важче.