Geum.ru

Подолання бідності в системі світового господарства

Вид материалаДокументы

Содержание


3.1. Підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій щодо скорочення рівня глобальної бідності
Подобный материал:
1   2   3   4

3.1. Підвищення ефективності діяльності міжнародних організацій щодо скорочення рівня глобальної бідності


Проблема бідності, як свідчить дослідження, має національний і глобальний характер, що відображає нерівність економічних можливостей різних країн світу. Значні диспропорції у масштабах розповсюдження бідності, зростання соціальних дисбалансів вимагають вирішення проблеми бідності на наднаціональному рівні.

Розробка заходів щодо скорочення бідності та їх реалізація, здійснюється на підставі рішень світових конгресів, саммітів, конференцій і спеціальних програм міжнародних організацій. На Світовій зустрічі вищого рівня з питань соціального розвитку (Копенгаген, 1995 р.) була поставлена задача подолання бідності в глобальних масштабах шляхом проведення дієвих заходів на національному рівні і через розширення міжнародного співробітництва. Цьому питанню присвячені спеціалізовані самміти „Великої сімки” та інші міжнародні заходи.

Питання діяльності міжнародних економічних організацій та проблеми співробітництва відображені працях провідних зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема Ю. Арсентьєва, Д. Долана, І. Бураковського, А. Гальчинського, О. Єременка, Т. Кальченка, Н. Комар, Дж. Майєра, В. Новицького, Дж. Рауха; Д. Сороса, Н. Стерна; А. Філіпенка, В. Федорова, В. Щегорцова та ін. [20; 103; 134; 237; 259; 278; 337]. Проте переваги та недоліки діяльності глобальних організацій щодо скорочення бідності висвітлено недостатньо повно, з чим пов’язано подальше дослідження.

Глобальному вирішенню цієї проблеми сприяють процеси глобальної та регіональної інтеграції на принципах загальнолюдських цінностей. На міжнародній конференції праці у Філадельфії проголошено, що „злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту” [15]. В Уставі Міжнародної організації праці зазначено, що „боротьба з крайньою формою прояву бідності повинна проводитися з надмірною енергією у кожній державі і постійними налагодженими зусиллями у міжнародному масштабі” [71]. Проте, збільшення фінансування Програм розвитку на 12 млрд. дол. США до 2006 р., що запропонували розвинуті країни світу, має скласти тільки половину обсягу, який міжнародні організації вважають необхідним для скорочення бідності і боротьби проти зумовлених бідністю криз і конфліктів. Тому, комісія Бундестагу щодо „Глобалізації світової економіки” у червні 2002 р. запропонувала основну вимогу поступового збільшення Програм розвитку до 1% ВНП країн. [83; 322].

У 2000 р. на світовому Самміті були сформульовані задачі у галузі розвитку, які зазначені у Декларації тисячоліття, як Цілі розвитку тисячоліття (далі ЦРТ), де головною була визнана задача скорочення вдвічі масштабів абсолютної бідності у світі до 2015 р. (прийнята 189 країнами). В основі ЦРТ лежить розуміння того, що боротьба з бідністю є загальною справою і всі країни та міжнародні організації зацікавлені в її результатах.

У січні 2005 р. у Давосі відбувся форум, присвячений боротьбі з глобальною бідністю, де проводились диспути під назвою „Міжнародні організації проти голоду і бідності: пошук нових механізмів фінансування і розвитку”. Більше тисячі недержавних організацій підтримали пропозицію щодо глобальної кампанії боротьби з бідністю, розраховану на 10 років. Серед пропозицій щодо скорочення бідності висунуті нововведення: застосування світових податків і збільшення обсягів міжнародної допомоги, оскільки до 2015 р. необхідно збільшити надходження до бідних країн, за рахунок яких підняти рівень життя 1,2 млрд. людей, добовий доход яких складає до 1 дол. США [342].

Питаннями скорочення бідності займаються такі міжнародні організації як Організація Об’єднаних Націй (ООН), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна асоціація розвитку (МАР) та Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), які надають допомогу як державним органам, так і різним суспільним організаціям. Ці міжнародні економічні організації здійснюють матеріально-технічну підтримку в розробці державних програм скорочення бідних та при проведенні соціологічних і статистичних досліджень стану бідних у різних країнах. Їх дії базуються на використанні світового досвіду та сприянні фахівцями міжнародних організацій покращенню і оздоровленню соціально-економічних обставин, які зменшують поширення бідності

В умовах глобалізації заходи щодо скорочення бідності і забезпечення прав людини включають в себе широкий діапазон юридичних інструментів, більшість яких розроблено під егідою ООН. Боротьба з бідністю у світовому масштабі декларується як головна місія ООН. З 1997 р. Організацією Об’єднаних Націй започатковано ініціативу під назвою „Перше десятиріччя ООН, присвячене боротьбі з бідністю у світі”[20]. Програма розвитку ООН (ПРООН) передбачає фінансування досліджень, розробку рекомендацій та реалізацію практичних заходів зі скорочення бідності у багатьох країнах світу. Основним напрямом діяльності ПРООН є надання документації, підготовка і публікація звітів про людський розвиток у формі статистичної інформації світового, національного і регіонального характеру.

Допомога ООН щодо скорочення бідності здійснюється у напрямах надання коштів на цілі розвитку, сприяння економічному зростанню найменш розвинутих країн шляхом мобілізації ресурсів донорів та створення фондів і програм. За цими напрямами ООН виділяє допомогу загальним обсягом 4–5 млрд. дол., які переважно направлені на підтримку найбідніших країн (Додаток Т).

На думку експертів ООН бідність можливо ліквідувати, якщо пожертви багатого світу подвояться до близько 100 млрд. дол. США на рік, але механізми збільшення обсягів допомоги не розроблено [275].

Незважаючи на велику увагу світового суспільства до проблеми бідності, обсяги офіціальної допомоги на цілі розвитку скорочуються, а їх розподіл носить нерівномірний характер. Офіційна світова допомога (у дол. на душу населення) протягом 1991–2003 рр. зменшилася на 27%. Так, з 1996 по 1997 рр. обсяг допомоги зменшився на 14%, у 1997 р. 61 країна з низьким рівнем доходу не отримала ніякої допомоги (крім Індії і Китаю); у 1998 р. всі країни Африки на північ від Сахари разом узяті отримали всього 1,2% ресурсів, які були направлені в країни, що розвиваються [74; 78; 275]. З метою досягнення ЦРТ після 2000 р. країни-донори збільшили фінансування офіційної допомоги на цілі розвитку. У 2005 р. спостерігається зростання офіційної допомоги на розвиток. Проте з 2006 р. обсяги офіційної допомоги почали скорочуватися: у 2006 р. на 4,7 %; у 2007 – на 8,4%. В сучасних умовах переважна частина офіційної допомоги направляється на погашення заборгованості бідних країн і першочергову допомогу, а реальне фінансування ЦРТ суттєво не збільшилося. Промислово-розвинуті країни давали обіцянки до 2013–2015 рр. довести обсяги допомоги до 0,7% від ВВП, але у 2005 р. було скориговано і прийнято рішення про збільшення обсягів щорічного фінансування Цілей розвитку до 50 млрд. дол. США. Офіційна допомога і доброчинні внески, що надходять з розвинутих країн світу становлять основні джерела фінансування для найбідніших країн, скорочення допомоги має негативні наслідки для багатьох держав.

Для країн, що розвиваються з середнім рівнем розвитку основним джерелом зростання доходу є міжнародна торгівля та іноземні інвестиції. Протягом наступного десятиріччя населення країн, що розвиваються, як свідчать дані досліджень, зросте на 830 млн. осіб, причому країни Африки на південь від Сахари забезпечать 25% цього зростання, а південна Азія – третину. Враховуючи ці обставини до 2015 р. кількість абсолютно бідних становитиме 900 млн. чол. Для реалізації поставленої мети ЦРТ щодо скорочення бідності, за оцінками ПРООН, потрібно здійснювати інвестиції в розмірі приблизно 2,7% ВВП щорічно.

У той же час міжнародний аналіз поточних бюджетів свідчить, що фінансування цієї задачі складає 0,3% ВВП [83]. Однак з розрахунку відшкодування витрат на проведення соціальних проектів, реформ соціальної допомоги, кредитування тощо, загальна сума витрат на скорочення бідності досягає у більшості країн, що розвиваються 0,7% від ВВП.

Проведені оцінки в рамках ЦРТ вказують на розрив між фінансовими потребами і тими ресурсними можливостями, якими володіють країни, особливо в країнах Південної Африки. З точки зору довгострокових цілей розвитку існує неузгодженість щодо надання обсягів допомоги у країни з низьким рівнем доходу на душу населення. Країни з середньонизьким доходом ВВП на душу населення (Марокко, Туніс, ЮАР) є крупними одержувачами допомоги, але при цьому кожна з них має суттєві проблеми зі скороченням бідності. Подібні процеси стосуються країн Китаю, Індії і В’єтнаму. Зростання допомоги для країн Африки не повинно відбуватися за рахунок скорочення відповідної допомоги іншим країнам. Експертні оцінки свідчать, що направлення потоків допомоги визначається скоріш політичними і стратегічними інтересами, ніж задачами скорочення рівня бідності.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Метою глобального соціального партнерства є підвищення рівня соціальних стандартів в усіх країнах світу, формування особистих і суспільних цінностей, орієнтованих на підтримку малозабезпечених і подолання бідності.

В основу глобального соціального партнерства необхідно покласти такі завдання: 1) скорочення рівня бідності; 2) підвищення якості освіти; 3) забезпечення охорони здоров’я; 4) розвиток партнерських відносин між суб’єктами; 5) здійснення контролю за виконанням угод.

Так, глобальне соціальне партнерство можна розглядати як усвідомлене бажання сторін дійти взаєморозуміння, погоджуватися на компроміси, співпрацювати в ім’я соціального миру, що є важливою передумовою поступового розвитку світової економіки, підвищення якості життя.

Реалізації завдань глобального соціального партнерства повинна базуватися на принципах: універсальності; соціальної справедливості; трипартизму (поєднання розробки, прийняття міжнародних норм і контролю за їх виконанням); поетапного фінансування цілей розвитку в інтересах всіх учасників процесу (табл. 3.2).

Принципи глобального соціального партнерства доцільно використовувати при формуванні та реалізації національних політик розвитку, у тому числі в стратегіях подолання бідності. Принципи універсальності та соціальної справедливості може бути покладено в основу механізму ГСП і реалізації програм гідної праці, які передбачають три цілі: наділення правами і повноваженнями учасників соціального партнерства завдяки розширенню їх потенціалу, що дозволяє їм приймати участь у заходах в межах програм подолання бідності (ППБ); включення відповідних аспектів міжнародних принципів в стратегії подолання бідності; і формування та розвиток партнерських відносин з іншими зацікавленими учасниками цього процесу.


Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com.


Отже, ефективне та своєчасне прогнозування бідності населення України, за умов стабільного зростання економіки і рівня добробуту громадян, стане важливим підґрунтям як для формування ефективної соціальної політики держави, так і для коригування вже існуючих основних соціальних стандартів та нормативів рівня життя населення.

Проте, необхідність удосконалення механізмів подолання бідності пов’язано з потребою не тільки кількісного але і якісного аналізу. Пріоритетність політики розвитку, орієнтованої на стійке економічне зростання і підвищення рівня життя населення, визначають основні напрями діяльності і важливі задачі, які потрібно вирішити в Україні, щоб досягти визначені Цілі розвитку тисячоліття. Вирішення перелічених задач неможливе без інтегрованої програми соціально-економічного розвитку, яка включає в себе заходи економічної і соціальної політики та структурні зміни. Прискорене економічне зростання можливе при забезпеченні макроекономічної стабілізації, яка є важливою умовою скорочення рівня бідності та розглядається як необхідна складова частина Стратегії подолання бідності. Якісне забезпечення темпів економічного зростання пов’язано зі зменшення розриву у рівні економічного розвитку України з категорією країн з середнім рівнем розвитку за показником ВВП на душу населення. Скорочення цього розриву буде свідчити про зростання конкурентоспроможності національної економіки, підвищення рівня життя і є одними з головних критеріїв розвитку країни в умовах глобалізації світової економіки.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

У соціально орієнтованій державі всі елементи економічної політики працюють на вирішення задач скорочення бідності, захист населення від загальних ризиків та підвищення рівня життя населення – це і є соціальний „вектор” економічного розвитку, пов’язаний з підвищенням доходів переважної частини населення на основі підйому економіки і збільшення національного доходу, де механізми розподілу і перерозподілу діють на користь середньозабезпечених і малозабезпечених верств населення. Система соціально-економічних механізмів щодо запобігання бідності й підтримки соціально незахищених верств населення передбачає здійснення заходів щодо:
  • забезпечення реалізації прав соціально незахищених категорій громадян на отримання допомоги та своєчасного отримання пільг,
  • створення автоматизованої системи контролю за використанням бюджетних призначень щодо надання пільг;
  • формування Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою;
  • забезпечення реформування системи охорони здоров’я, широкого обов’язкового впровадження медичного страхування для працюючих;
  • забезпечення доступності медичної допомоги для соціально незахищених верств населення через законодавче визначення гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування;
  • законодавче забезпечення у вигляді соціального стандарту натурально-речового переліку медичних послуг, частку витрат на потреби даної галузі у консолідованому бюджеті у відсотках від ВВП, а також гарантований мінімально достатній норматив матеріально-технічного забезпечення шкіл, лікарень, поліклінік, професійно-технічних закладів тощо.
  • підвищення рівня зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на підставі надання пільг для підприємств, які їх працевлаштовують;
  • зміни системи житлового будівництва переважно за рахунок коштів громадян, іпотечного кредитування тощо. При цьому слід зберегти систему забезпечення житлом найменш захищених верств населення, яка фінансуватиметься з державного та місцевих бюджетів;
  • стимулювання приватного будівництва на селі, підтримка молодіжного житлового будівництва;
  • визначення методів штрафування за недотримання прийнятих зобов’язань.

При цьому слід ураховувати, що високо – та середньо забезпечені громадяни будуть дедалі більше спроможні оплачувати значну частку послуг охорони здоров’я, освіти та соціального страхування.

В цілому всі заходи щодо скорочення бідності націлено на створення всебічних ефективних і, головне, реально діючих умов для включення людського капіталу в економічну діяльність з життєво забезпеченими доходами, тобто створення умов для праці і гідної зарплати. Всі зазначені заходи можна об’єднати у систему, яка направлена на скорочення та протидію бідності, боротьба з бідністю виступає як систематизована по групам складова соціально-економічної політики, при цьому всі економічні, фінансові та соціальні інструменти макроекономічної політики направлені на забезпечення працею і підвищення життєвого рівня населення (табл. 3.5).

Запропонована система дозволяє вирішити комплекс важливих соціально-економічних завдань щодо запобігання зростання бідності. По-перше, вирівнюються розбіжності у розподілі доходів, незалежно від форми власності і джерел доходу. По-друге, при обов’язковому страхуванні у громадян з’являється значне джерело соціально гарантованих доходів на випадок зниження життєвого рівня нижче межі бідності та при досягненні пенсійного віку. По-третє, створення умов і сприяння зайнятості населення значно знижує ризик бідності серед всіх малозабезпечених верств населення. Одним із головних переваг такої програми є її орієнтованість на причини, а не на наслідки, що надає їй реалістичний характер. Заходи запобіжного характеру включають реалізацію політики доходів, що направлена на стимулювання людей до володіння приватною власністю.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

6. З метою вдосконалення державної політики скорочення рівня бідності у дисертаційній роботі розроблено комплексну систему механізмів щодо скорочення масштабів бідності, яка являє собою сукупність економічних, інституційних, демографічних і політичних заходів і орієнтована на зменшення негативного впливу факторів і причин бідності та охоплює: політику підтримки молоді, безробітних, працюючих, чиї доходи нижче прожиткового мінімуму, політику підтримки сім’ї, поодиноких малозабезпечених пенсіонерів, інвалідів.

ВИСНОВКИ


У дисертації вирішено важливу науково-практичну задачу обґрунтування теоретичних засад і формування науково-методичних положень та рекомендацій щодо подолання бідності в системі світового господарства.

Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є:

1. Наукове узагальнення теоретичних засад дослідження глобальної проблеми бідності на сучасному етапі розвитку світової економіки на основі аналізу існуючих теорій і концепцій та уточнення понятійного апарату дозволило надати нове значення таких економічний категорій: глобальна бідність – це системне явище, що є наслідком неефективного розподілу доходів світової економіки, і наявності у світі країн, населення яких живе за низькими життєвими стандартами у порівнянні з середніми нормативами життєдіяльності населення Землі, що обмежує участь бідних країн у світогосподарських процесах; соціально-економічна бідність, яку можна охарактеризувати як соціально-економічну категорію, коли певні верстви населення мають труднощі з задоволенням першочергових фізіологічних потреб і позбавлені можливостей повноцінно брати участь у житті суспільства. Бідність характерна для кожного суспільства. Вона існує як у бідних країнах, так і у багатих.

2. Встановлено, що в сучасних умовах розвитку кількість глобальних проблем є неоднозначною, єдиної їх класифікації не існує. Згідно зі запропонованою класифікацією глобальних проблем за сферами їх виникнення: геополітичні (загроза виникнення світової ядерної війни, міжнародний тероризм, територіальні претензії, цивілізаційні та релігійні протиріччя, сталий розвиток світу); природні (деградація навколишнього середовища, ресурсна та продовольча, енергетична та сировинна, освоєння космічного простору); соціально-економічні (зростання народонаселення світу, збереження і примноження духовних цінностей, голод та бідність, умови гідного існування людини). Бідність за такої класифікації віднесено до соціально-економічних проблем.

3. Проведене дослідження засвідчує, що бідність можна розглядати на глобальному, національному та регіональному рівнях. Причини бідності можна узагальнити як глобальні: швидкі темпи глобального приросту населення, цивілізаційні особливості розвитку окремих регіонів і країн, нерівність у розподілі доходів між країнами, економічно неефективний розвиток глобальної системи, глобальні економічні катаклізми, різний рівень розвитку країн, низькі життєві стандарти низки країн, особливості фінансової глобалізації, географічне розташування країн; національні: політична нестабільність, гендерна нерівність, недостатня кількість ресурсів, макроекономічна нестабільність, високий рівень безробіття, скорочення виробництва, економічні і соціальні трансформації; індивідуальніі: втрата доходу, індивідуальні установки, природній потенціал індивідуума, склад сім’ї, кількість матеріальних ресурсів домогосподарств.

4. Систематизовано основні чинники національного та особистого характеру, що сприяють зниженню рівня бідності: ефективне макроекономічне регулювання, високий соціально-економічний рівень розвитку, раціональний розподіл доходів, впровадження новітніх технологій (інновації); активна інвестиційно-інноваційна політика, політичні реформи, зростання виробництва, рівний доступ до послуг медицини і освіти. Проблему бідності загострюють наступні чинники: нестабільна економічна ситуація, високий рівень безробіття, втрата стабільного заробітку і зниження державних трансфертів, низький рівень освіти, низький середньомісячний доход домогосподарств, низька якість життєвого і трудового середовища.

5. Для визначення масштабів концентрації бідності запропоновано введення такого чинника як коефіцієнт густоти бідного населення, який дозволяє встановити концентрацію розповсюдження бідних та розробити удосконалений механізм зниження кількості бідних у регіональному вимірі.

6. Комплексний аналіз теоретичних підходів щодо скорочення бідності дозволив встановити, що у рамках теоретичних шкіл і концепцій обґрунтовано чотири основні напрями подолання бідності: ефективний перерозподіл доходів, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, економічне зростання, підвищення індивідуальної активності самої людини. У рамках сучасних теоретичних шкіл обґрунтовано, що застосування новітніх технологій, інновацій, залучення інвестицій у необхідних масштабах приводить до збільшення темпів економічного розвитку і зростання доходів населення та зменшення бідності.

7. На основі порівняльного аналізу різних методик оцінки рівня бідності встановлено, що для визначення рівня бідності застосовують ряд показників, які відповідають міжнародним і національним стандартам. Головними критеріями виміру бідності в межах окремих країн є національна межа бідності, глибина бідності, споживчі стандарти, встановлений прожитковий мінімум. На міжнародному рівні бідність визначається на основі оцінки рівня добового доходу або споживання (у 1 чи 2 дол. США); відносного критерію (50% медіанних витрат у розрахунку на умовно дорослого), коефіцієнта Джині. Відмінності у розрахунках бідності за різними критеріями не дає можливості об’єктивно оцінити рівень бідності.
    • 8. Розроблено рейтингову оцінку рівня бідності та проведено кластерний аналіз, що виконано на підставі комплексу показників: національного рівня бідності, міжнародної межі бідності добового споживання в один дол. США, коефіцієнта Джині й індексу бідності населення та дозволяє провести порівняльний аналіз рівня бідності в різних країнах світу. Визначено рейтингову оцінку рівня бідності серед 82 країн світу і встановлено, що найнижчий рівень бідності мають такі країни: Фінляндія, Швеція, Норвегія, Люксембург і Чехія; Україна за рейтингом бідності займає 33 місце. Найгірші результати у виборці займають: Малаві, Гаїті, Замбія, Нігер, Малі.

9. Дослідження глобальної бідності та її оцінка пов’язана з Програмою розвитку ООН, де визначено, що головна задача розвитку – скорочення удвічі масштабів абсолютної бідності й голоду в світі (на період до 2015 р.). Запропоновано концепцію визначення бідності на глобальному, регіональному і національному рівнях. Глобальна бідність визначається як кількість всіх бідних мешканців світу на основі міжнародних критеріїв добового споживання у 1 та 2 дол. США; регіональна бідність розраховується коли встановлюється середній рівень бідності для всіх країн у регіональному розрізі; національна бідність виміряється при умові, що кожна країна має власний рівень бідності за національною оцінкою, який відрізняється від міжнародних порівнянь. Вимірювання здійснюється на підставі того, що саме держави, а не люди повинні намагатися знизити рівень бідності у країні і для цього порівнювати власні результати з середніми у регіоні або світі.

10. Бідність у світовому масштабі скорочується, але залишається невирішеною проблемою. З 1981–2004 рр. кількість абсолютно бідних за показником добового споживання до 1 дол. США на одну особу, скоротилася з 38% до 16%. З 2005 р. у зв’язку зі змінами розвитку кількість абсолютно бідних, за паритетом купівельної спроможності 2005 р. становить 1,4 млрд. осіб. З 90-тих рр. масштаби абсолютної глобальної бідності скорочувалися щорічно на 1%, що дає можливість досягти Цілі розвитку тисячоліття. Проте, бідність скорочується нерівномірно у більшості країн Азії, повільніше скорочення бідності відбулося у Латинській Америці, Південній Африці і Західній Азії. Диференціація регіонів світу за рівнем добового споживання до 1 дол. США відображає відмінності у рівнях регіональної бідності в залежності від того де розташована країна.

11. У розвинутих країнах світу вирішення проблеми бідності здійснюється на основі реалізації різних моделей соціальної політики, які базуються на використанні системи соціального страхування, соціальної допомоги та універсальної системи. Особливостями реалізованих програм є те, що надання соціальної допомоги зменшує кількість бідних, проте не запобігає випадкам бідності. За ознаками оступності, охоплення населення і ступенем перерозподілу доходів у системах соціального захисту та з урахуванням принципів, цілей імеханізмів реалізації моделей соціальної політики визначено спільні риси й недоліки існуючих соціальних моделей розвинутих країн світу. Спільним у всіх моделях є визнання того, що соціальна забезпеченість населення сприяє економічному зростанню, зниженню ризиків в економіці, пом’якшенню впливу криз, соціальних конфліктів і бідності у період реструктуризації економіки. Аналіз соціальних програм у розвинутих країнах світу дозволив встановити дієві механізми скорочення рівня бідності.

12. Аналіз кількісних і якісних параметрів щодо рівня бідності в Україні, свідчить про динаміку щорічного зростання рівня бідності на 0,43%, що суперечить поетапному скороченню рівня бідності, зазначеному у ЦРТ та Стратегії подолання бідності. Так, рівень відносної бідності у 2007 р. становив 28,4%, що значно перевищує прогнозований рівень і вище від критично допустимої межі світових тенденцій (10%). Якісні складові бідності (рівень освіти, здоров’я, житлові умови, тривалість життя, тощо) також значно занижені, рейтинг України за ІЛР займає 76 місце серед 177 країн. На масштаби національної бідності впливають чинники ризику, а саме, низький рівень доходів, структура доходів населення, низькі життєві стандарти, невідповідність рівня мінімальної заробітної плати прожитковому мінімуму, майнова нерівність, недосконалість соціального захисту малозабезпечених, незабезпеченість працею, що гальмує розширення участі України у процесах глобалізації та значно занижує потенціал національної економіки. Проведені дослідження засвідчують, що розроблена урядом стратегія подолання бідності виявилася не досить ефективною, її недоліком є недосконало налагоджений механізм фінансування соціальної сфери, недооцінка ролі впливу міжнародних чинників на зменшення рівня бідності.

13. З метою забезпечення комплексного підходу щодо подолання бідності розроблено систему заходів у напрямку активізації соціального інтегрування, розвитку глобального соціального партнерства, стимулювання впроваджень соціальних проектів, інновацій та соціальної єдності. Запропоновано алгоритм формування системи глобального соціального партнерства в сучасних умовах, для якого характерно посилення діалогу та міжнародного співробітництва з соціальних питань, забезпечення імплементації стратегії соціально-економічної безпеки, наближення стандартів України до світових стандартів у сфері зайнятості та соціальної політики, сприяння дотримання виконання основних конвенцій МОП та Ради Європи, співробітництва з міжнародними інституціями з метою посилення глобального управління, координації зусиль щодо скорочення рівня бідністю.

14. На основі аналізу світової практики реалізації державних програм і проведеного власного дослідження щодо бідності обґрунтовано заходи зменшення бідності в Україні макроекономічного характеру: використання міжнародних механізмів регулювання; зростання частки сукупних доходів; підвищення темпів зростання ВВП на душу населення тощо. Розроблено систему удосконалення національного механізму подолання бідності, визначено імперативи скорочення бідності та відповідно запропоновано низку напрямів щодо запобігання подальшого зростання бідного населення; створення можливостей реалізації трудового потенціалу суспільства; організації ефективної системи підтримки соціально незахищених верств населення, активної участі у формуванні системи глобального соціального партнерства.

Практична апробація запропонованих у дисертації рекомендацій щодо скорочення бідності в Україні підтверджує їх доцільність використання.




ДОДАТКИ