Geum.ru

Взаємодія внутрішнього та зовнішнього ринків в умовах глобалізації

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4
)

де ЗТ – обсяг зовнішньоторговельного обігу.

Під відкритою економікою розуміється таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями світового розвитку, зростає значення зовнішньоекономічних зв’язків і при цьому зовнішньоторговельний обіг досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальне економічне зростання. Вважається, що він починає робити стимулюючий вплив на господарство з того моменту, коли він досягає рівня близько 25% до валового внутрішнього продукту. Це положення виявляється більш обґрунтованим для застосування у розвинутих країнах світу, але досить обмеженим щодо транзитивних країн. Це пов’язано, перш за все, з тим, що відкритість економіки у транзитивних країнах проявляється у високій долі зовнішньоторговельних операцій у ВВП (у 2006 та 2007 рр. в Україні обсяг зовнішньоторговельних операцій дорівнював 96% від ВВП), високому ступені енергозалежності внутрішнього виробництва, та високими показниками експорту сировинної продукції тощо.

Таким чином, іншим важливим індикатором включеності економіки у світовий поділ праці є структура зовнішньоторговельного обороту, а не тільки його об’єм. Чим вища в структурі зовнішньоторговельного обороту доля проміжної, низькотехнологічної продукції (полуфабрікатів), та продукції з низької мірою переробки (сировинних товарів), тим сильніше національна економіка залежить від світової кон’юнктури.

Слід зазначити, що не завжди вищезазначена сукупність показників адекватно відображають стан відкритості економіки. Наприклад, зовнішньоторговельна квота, характеризуючи певною мірою відкритість економіки, не може бути її основним показником. Відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП відображає в основному ступінь участі країн у міжнародному поділі праці, що може бути лише однією зі складових проявлення відкритості економіки. Показник відкритості економіки має бути більш складним, комплексним.

Оцінка глобалізації є актуальним питанням і різні світові організації і консалтингові фірми постійно працюють над вдосконаленням методологічних засад кількісного аналізу. Якщо раніше оцінка глобалізації здебільшого проводилися у сфері фінансів, товарів і послуг, сьогодні оцінка глобалізаційних процесів охоплює також і науково-технічну та інноваційну сфери. Так, у 2005 році Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) випустила Інструкцію ОЕСР з економічних показників глобалізації []. Оцінка глобалізації за методологією ОЕСР охоплює чотири сфери: ПІІ, економічну діяльність транснаціональних компаній, інтернаціоналізацію технологій та глобалізацію торгівлі. За цією методологією особливе місце займають показники інтернаціоналізації технологій та торгівлі наукомісткою продукцією, які виступають важливим елементом визначення рівня глобалізації. Це пов’язано в першу чергу з тим, що розвиток технологій, у тому числі інформаційно-комунікаційних технологій, відіграє найважливішу роль у поглибленні і інтенсифікації глобалізаційних процесів. Генерування знання є суто глобальним процесом, який неможливо замкнути у межах однієї країни. Для втілення знань у нові технології та інновації, фірми отримують інформацію із багатьох ресурсів, розміщених у різних країнах. Самі дослідницькі лабораторії і центри в багатьох випадках засновані на капітальних вкладеннях багатьох країн, мають відділення у різних країнах та персонал таких центрів включає науковців різних національностей. Тобто сам процес створення знання і його втілення у технології є інтернаціональним процесом, який, звичайно, призводить до міжнародного трансферу технологій.

Водночас, форми інтернаціоналізації самих технологій можуть відрізнятися. У вищезазначеній Інструкції ОЕСР з економічних показників глобалізації досліджуються 3 напрями інтернаціоналізації технологій:

– інтернаціоналізація промислових науково-дослідницької та дослідно-конструкторської роботи (НДДКР),

– трансфер технологій,

– торгівля високотехнологічними продуктами.

Іншими формами інтернаціоналізації технологій можуть бути державні НДДКР, патентна торгівля, стратегічні технологічні союзи між фірмами, коопераційні угоди між недержавними організаціями, міграційні потоки висококваліфікованих робітників тощо.

На нашу думку, оцінка технологічного аспекту відкритості економіки країни є вкрай важливою для транзитивних економік і, зокрема, для України, тому що саме цей аспект має слугувати стратегічним пріоритетом економічного розвитку.

Нещодавно була запропонована модель дослідження зростання відкритості і його впливу на зростання прибутку в будь-якій країні або регіоні – модель моніторингу зросту відкритості (Openness Growth Monitoring Model (OGM- Model)) []. Особливою відзнакою цієї моделі є підхід до оцінки відкритості економіки країни, який базується на аналізі відкритості виробничих секторів, а саме секторів сільського господарства, промисловості, енергетики та послуг. Індикатори відкритості цих секторів оцінюються як співвідношення зовнішньоторговельного обороту в цьому секторі (сума експорту та імпорту) та ВВП країни.

Схожий підхід при дослідженні впливу глобалізації на економічне зростання в Україні використали вітчизняні вчені Василенко В. М. та Даниліна Т. О. []. Виходячи із структури зовнішнього сектору економіки в якості факторів, які характеризують глобалізацію як джерело економічного зростання України, розглядалися такі показники як відкритість до зовнішньої торгівлі, відкритість до ПІІ, відкритість до портфельних інвестицій, зовнішній борг як частка ВВП, валові міжнародні резерви як частка ВВП, індекс економічної свободи. При цьому окремо виділялись такі елементи як відкритість сектору послуг, паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, машинобудівного та харчового комплексів.

Ці підходи до аналізу відкритості економіки за різними сферами економічної діяльності, на нашу думку, є доцільним для економік, які мають дуже різнорідні за рівнем розвитку сектори економіки.

Комплексний аналіз відкритості відображає Індекс Глобалізації (Globalization Index), який розроблений консалтинговою компанією A. T. Kearney та журналом Foreign Policy. Згідно з цим показником оцінка залучення країн світу до процесів глобалізації здійснюється на основі синтезу чотирьох показників, а саме:

– економіч­на інтеграція – обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у тому числі зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів;

– персональні контракти, зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, пошто­вих відправлень та переказів;

– розвиток глобальних технологій, а саме кількість користувачів Інтернету та кількість інтернет-сайтів;

– включення в глобальні політичні процеси, зокрема членст­во у міжнародних організаціях та кількість по­сольств.

Слід зазначити, що розвитку інформаційних технологій в країні приділяється значна увага при складанні рейтингів. Простежується також тенденція все більшого впливу неекономічних факторів інтеграції (таких як зріст телефонного трафіка та використання Інтернету) на світові взаємозв’язки. Це пов’язано в першу чергу з тим, що розвиток глобальних інформаційних технологій за останні роки змінив систему ведення бізнесу і саму міжнародну торгівлю.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com

Цей новий підхід до торгівлі послугами обумовив можливість міжнародної торгівлі майже всіма видами послуг. Тобто, з урахуванням цього підходу, майже всі послуги стають тими, що торгуються. Разом з цим, змінився і підхід до визначення того, яка операція є експортом, а яка імпортом. Так, наприклад, українська туристична фірма, яка направляє туристів до Турції є імпортером послуг, а турецька фірма у цьому випадку (приймаючи українських туристів) є експортером послуги. А іноземне підприємство, яке використовує залізничний або автомобільний транспорт в Україні, є імпортером транспортних послуг.

Підсумовуючи вище сказане, треба зауважити, що останні тенденції у розвитку технологій, віртуалізації торгівлі послугами і товарами разом із глобальними тенденціями усунення торговельних бар’єрів, переводять всі товари і послуги у категорію тих, що торгуються, принаймні теоретично. Також не можна не відзначити зовсім іншого рівня цієї тенденції – деякі окремі види товарів, брендів або галузей економіки стають «глобалізованими», тобто такими, які вільно купуються і продаються на світовому ринку і на які створюється зовнішній попит з боку багатьох країн.

Якщо дослідити це питання більш глибоко, то не можна не заперечити, що в певні відрізки часу та за певних умов можуть виникати певні бар’єри, які будуть перешкоджати вільному руху товарів та послуг. Але це не означає, що ці бар’єри для одних і тих самих груп товарів в різних країнах будуть однаковими. Виділимо наступні групи факторів, що можуть обмежувати мобільність товарів або послуг: фактори пропозиції та фактори попиту.

Фактори пропозиції впливають на збільшення вартості товарів та послуг, які призначені для зовнішнього ринку, та зниження або зникнення економічної доцільності щодо експорту цього товару або послуги. Фактори пропозиції можуть включати торговельні і неторговельні бар’єри, транспортні і комунікаційні витрати та ін., які мають прямий вплив на формування ціни окремого товару та послуги. Високі витрати підвищують вартість виробництва товару (послуги), зменшують його цінову конкурентоспроможність і роблять економічно недоцільним експорт такого товару або послуги. Фактори попиту можуть складатися із культурних особливостей (моди, способу життя, освіти, релігійних відмінностей та ін.), кліматичних особливостей, законодавчого середовища, технічного рівня розвитку виробництва та суспільства та ін. Так, наприклад, в низько розвинених країнах, де не має комунікаційних мереж, технічно неможливо продати таку послугу як Інтернет-банкінг. Або в країнах з субтропічним кліматом малоймовірне виникнення попиту на хутрові вироби. Тобто ця група факторів впливає на первинне виникнення потреби і формування попиту на товар.

Останні тенденції щодо соціально-економічних та виробничих змін внаслідок глобалізації і розвитку інформаційних технологій охоплюють різні рівні трансформації ринку та його основних елементів. Зокрема, змінюється змістовність трудової діяльності. Це пов’язано з тим, що основа виробничих сил, яку складають засоби виробництва, предмети та продукти праці вже не ототожнюються з матеріальністю. Інформація стає базовим фактором суспільного виробництва. Змінюється сама сутність економічних відносин шляхом встановлення пріоритетів на нематеріальній інформаційній складовій та трансформації зв’язків економічної діяльності у просторі і часі.

Так званий «електронний бізнес» використовує переваги Інтернет як для розширення можливостей існуючих форм економічних зв’язків, так і для створення нових, організаційних форм, які можу бути як окремою складовою здійснення операцій (наприклад, система електронних розрахунків), так і самостійною формою організації економічної діяльності (наприклад, Інтернет-банкінг). В Україні електронний бізнес знаходиться на початковій стадії свого розвитку. Однак, швидко розвиваються системи Інтернет-банкінгу (системи проведення банківських операцій через мережу Інтернет), електронні платіжні системи, системи, що надають можливість торгівлі цінними паперами он-лайн, надаються в Україні і електронні брокерські послуги. Розвиваються системи для електронної торгівлі. Розробляються системи дистанційної освіти, інтернет-страхування та інші.

В Україні за останній рік також посилилась тенденція створення комп'ютерних фірм, що працюють за схемою аутсорсингу. Так, у Києві нараховується майже півтори сотні висококваліфікованих комп'ютерних підрядчиків, що виробляють інформаційні продукти на Захід. Цілий ряд вітчизняних компаній співпрацюють через Інтернет зі своїми західними постачальниками.

Нове інформаційне суспільство, глобальний інформаційний простір як якісно нове середовище функціонування і розвитку міжнародних відносин, органічно містить у собі економічні, політичні, соціальні і культурні процеси, а самі інформаційні технології стають значною змістовною характеристикою цих процесів, створюють принципово нові умови та обсяги економічних, політичних та інших відносин між державами. Всі ці зміни, які відбуваються сьогодні під впливом швидкого розповсюдження інформаційних технологій, вимагають іншого економічного трактування поняття ринку як внутрішнього, так і зовнішнього. Якщо перше і саме повсякденне визначення стверджувало, що ринок – це площа, публічне місце купівлі-продажу товарів, благ і послуг, то сьогодні, при визначенні понять внутрішнього та зовнішнього ринків, стає вже неможливо відштовхуватися тільки від географічної і навіть економічної території країни.

Електронна торгівля також є частиною внутрішнього чи зовнішнього ринку країн, але правове визначення самої торговельної операції часто стикається з низкою проблем, що, в свою чергу, викликає неможливість обліку таких операцій.

Якщо звернутися до основних елементів ринку, то за умов зростаючої інформатизації економічного життя та переходу до постіндустріальної стадії розвитку суспільства змінюється і їх значення, і сама філософія ринкових відносин.

Такий основний елемент індустріальної економіки як підприємство, класично трактується як «основний елемент народного господарства, що забезпечує виробництво переважної маси товарів і послуг, проводить науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання доходу (прибутку)» [, с. 350]. Однак, розвиток електронної торгівлі та інформатизація суспільства вплинули на сам механізм організації роботи підприємств. В індустріальному суспільстві, заснованому на матеріальному засобі виробництва, основним завданням підприємства було виробництво матеріальних товарів і їх реалізація на стабільних ринках. Всупереч цьому, сьогодні все частіше зауважується, що сформувався ринок, у якому немає стабільних замовників і постачальників, а суб’єктами виробництва та обігу товарів та послуг стають віртуальні колективи.

Віртуальне підприємство визначається у економічній літературі як новітній вид міжорганізаційного кооперованого підприємства, яке тимчасово поєднує певну кількість юридичних і фізичних осіб і, завдяки високій раціоналізації системи виробництва, продажу товарів і послуг, розширенню їх асортиментів формує віртуальний ринок і приносить значні додаткові вигоди споживачам [, с. 351].

Разом із поширенням віртуальних підприємств і електронної торгівлі виникає низка проблем, які пов’язані і з оподаткуванням, і з визначенням статусу угод. Перш за все, складно визначити статус покупця і продавця, чи є вони резидентами або нерезидентами, юридичними або фізичними особами тощо. Це ускладнюється тим, що компанія іноді використовує сервери, які розташовані в інших державах, щоб уникнути частини податків. Також дуже часто буває складно визначити місце реалізації товару і, як наслідок, визначити податки, що стягуються по місцю діяльності.

З цього приводу особливої уваги заслуговує проблема визначення міжнародного характеру договорів купівлі-продажу у міжнародному праві. Відповідно до статті 1, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, застосовується лише до договорів, що укладаються між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах []. Сьогодні ми можемо спостерігати швидке розповсюдження електронної форми документообігу і укладення договорів з використанням електронного підпису стає звичайною практикою. Але цьому випадку ускладнюється правове визначення міжнародного статусу сторони за договором купівлі-продажу. Водночас, на думку великої кількості правовиків, саме чітке визначення місцезнаходження підприємств є одним з найважливіших критеріїв при визначенні міжнародного характеру договору. Якщо сторони при укладанні договору чітко не вказують свою належність до тієї чи іншої країни, виникає питання про виявлення інших засобів, за допомогою яких можна визначити місцезнаходження підприємств, чим, в свою чергу може слугувати адреса адресанта електронних повідомлень. Підприємство, яке є стороною за договором, при використанні адреси, що вказує на конкретну країну (наприклад адреса, що закінчується на на “ru” для Росії, на “ua” для України тощо), вважається тим, яке знаходяться в даній країні. Згідно з цією Конвенцією, договір купівлі-продажу, що укладається між сторонами, які використовують адресу електронної пошти, що вказує на певні країну, можна розглядати в якості договору, що має міжнародний характер [].

Віртуальні підприємства стають важливими елементами сучасної ринкової економіки. Становлення віртуальних підприємств як елемента глобальної економіки є тільки незначною частиною комплексної проблеми створення конкурентної економіки в умовах глобалізації. Для України, яка знаходиться на етапі ринкової трансформації, виникають нагальні потреби формування законодавчого поля функціонування електронної торгівлі, «електронної України» та віртуальних підприємств.

Сучасні тенденції розвитку, пов’язані з переходом до постіндустріального суспільства, зумовлюють становлення інформації як базового фактора суспільного виробництва. На цій основі змінюються як сама форма продукту із матеріальної до нематеріальної, так і сам процес виробництва набуває нематеріальної якості. Це, перш за все, обумовлюється тим, що інформація та знання стають одночасно засобом виробництва, предметом праці, місцем створення нового продукту та самим продуктом або результатом праці. Яскравим прикладом цього слугують комп’ютерні технології, які створюють нові інформаційні продукти або програмне забезпечення.

Разом з цим, розвиток нових форм обміну та платежів (електроні платежі, кредитні картки, платежі по телефону, безготівкові розрахунки тощо) створює умови для трансформації та еволюції самої форми вартості. Так, Гриценко А. А., досліджуючи еволюцію форм вартості, відзначає перехід до «вищої» ідеальної форми вартості, яка характеризується елімінацією будь-якого реального руху не тільки грошей, а і їх розрахунково-знакової форми (чеків, квитанцій тощо) [, с. 69]. Розвиток ідеальної форми вартості, нематеріальних форм товарів, нових технологій розрахунків змінює якісні та просторові характеристики обміну. Якісні характеристики обміну змінюють форму обміну від натурального, товарного до обміну послугами. На думку Гриценка А. А., більш розвинута форма обміну – обмін інформаційними послугами – також може втілюватися у різні форми: обмін знаннями, вміннями, технологіями та інформаційними продуктами [, с.76].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте mydisser.com

– спрямування внутрішнього та зовнішнього фінансування на користь розвитку високотехнологічного виробництва та інфраструктури;

– імпорт технологій та сучасного обладнання;

– сприяння залученню іноземних інвестицій у галузі промисловості, які мають експортний потенціал;

– створення сприятливих умов для іноземних компаній для розширення виробництва та нарощування обсягів експорту.

Для досягнення мети ефективного поєднання імпортозаміщення і експортоорієнтації доцільно використовувати важелі валютно-курсової, інтеграційної та інноваційно-інвестиційної політики держави. Ці важелі можуть і повинні використовуватись на користь структурної та технологічної перебудови внутрішнього та зовнішнього ринків, стимулювання внутрішнього попиту, більш швидкому впровадженню нової техніки, модернізації промисловості, розвитку та диверсифікації внутрішньої пропозиції.

Поєднання та виважена координація одна з одною саме цих політик держави для цілей збалансування імпортозаміщення і експортоорієнтації виробництва за різними секторами економіки має аргументом те, що саме ці політики здійснюють прямий вплив на такі важливі показники експорту та імпорту як обсяг та структура. На відміну від інноваційно-інвестиційної політики, яка в більшості випадків націлена на довгостроковий ефект, валютно-курсова та інтеграційна політика має важелі для впливу на показники експорту та імпорту у короткостроковій перспективі.

Валютно-курсова політика має прямий вплив на зміну процесу ціноутворення на внутрішньому та зовнішньому ринку і тим самим сприяє збільшенню чи зменшенню обсягів імпорту та експорту. Зміна валютного курсу має миттєвий ефект у напрямку стимулювання експортоорієнтації виробництва (при девальвації грошової одиниці), але її успіх у довгостроковій перспективі все ж забезпечується дією інших механізмів.

Інноваційно-інвестиційна політика відповідає за розвиток відповідних пріоритетних галузей промисловості з метою диверсифікації внутрішнього виробництва, його технологічного оновлення, фінансування інноваційних галузей, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції тощо. Здебільшого непрямий вплив досягається шляхом підвищення якісних характеристик продукції та поліпшення структури вітчизняного виробництва, яке супроводжується посиленням нецінової конкурентоспроможності та укріпленням продукції на світових ринках. Також залучення ПІІ та створення компаній з іноземним капіталом може слугувати своєрідним каналом експортних операцій у випадку, якщо іноземні компанії виробляють продукції як для внутрішнього ринку, так і для зовнішнього.

Інтеграційна політика сприяє зовнішній відкритості економіки країни, тобто поліпшенню умов для суб’єктів-резидентів країни виходу на ринки інших країн та спроможність до встановлення економічних відносин з нерезидентами країни з приводу експорту товарів та послуг, технологій та інформації, інвестування у економіку інших країн. Прямий вплив на стимулювання експорту або імпорту шляхом трансформації ціноутворення на внутрішньому та зовнішньому ринку країни у короткостроковому періоді досягається за рахунок зниження або усунення тарифів та квот для імпортних операцій або для експортних операцій з боку інших країн. Членство у міжнародних організаціях та участь у міжнародних угодах і програмах дозволяє нарощувати експортні можливості країни у різних напрямах. По-перше, установлення контактів з іншими країнами розширює географічний аспект експортного потенціалу шляхом збільшення «кордонів» зовнішнього попиту. По-друге, включеність країни у глобальні політичні процеси сприяє залученню ПІІ, які, у свою чергу, у поєднанні із інноваційно-інвестиційною політикою, поліпшують нецінові переваги конкурентоспроможності експортної продукції, сприяють товарній диверсифікації експорту. Крім того, активна міжнародна політична позиція дозволяє підтримувати вітчизняних товаровиробників на основі використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на зовнішньому ринку.

Для того, щоб дослідити більш детально механізми впливу валютно-курсової, інтеграційної та інноваційно-інвестиційної політики держави для цілей збалансування імпортозаміщення і експортоорієнтації виробництва, розглянемо кожну із політик окремо.

Валютно-курсовий механізм має прямий вплив на збільшення чи зменшення обсягів імпорту та експорту. Він може використовуватись як у короткостроковій, так і у довгостроковій перспективі і слугувати активним важелем для створення необхідного співвідношення стратегій імпортозаміщення та експортоорієнтації. Так, аналізуючи політику обмінного курсу слід зазначити, що стрімке зміцнення національної валюти України відносно долара США від середньорічного курсу 2004 р. 5,3192 до 5,0368 грн. у 2005 р. суперечливо вплинуло як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Відбувається зниження вартості споживчих товарів на внутрішньому ринку, що підвищує платоспроможність домогосподарств, зменшення гривневої вартості інвестиційних ресурсів, що посилює платоспроможність валових заощаджень внутрішніх інвесторів. Так, за оцінкою Інституту економічного прогнозування НАН України, позитивними результатами номінального зміцнення гривні є гармонізація структури фінансових результатів на користь внутрішньо орієнтованих виробництв, підвищення рівня капіталізації заощаджень із активізацією інвестиційної діяльності, насичення ринку споживчими ресурсами зі зменшенням дисбалансу між зростаючим попитом і пропозицією [, с. 16]. На зовнішньому ринку важливими макроекономічними ефектами зміцнення гривні виступають здешевлення імпорту та подорожчання експорту, що в свою чергу призводить до скорочення експорту внаслідок втрати цінової конкурентоспроможності.

Інноваційно-інвестиційна політика є сьогодні стратегічним орієнтиром для України. Українські науковці зазначають необхідність розробки і впровадження ефективної політики інноваційного розвитку (Бажал [], Семиноженко [; ], Геєць [], Філіпенко [], Макаренко [] та ін.). Це має також знаходити відображення і в зовнішньоекономічній стратегії держави.

Сучасний стан внутрішнього та зовнішнього ринку за структурою виробництва та зовнішньоекономічної діяльності свідчать про істотне відставання економіки України за технологічним розвитком від розвинутих країн. Швидкі процеси глобалізації та інформатизації у поєднанні із ринковою трансформацією економіки України тільки ускладнюють перехід країни на постіндустріальний напрямок розвитку. В Україні сьогодні можна простежити деградацію технологічної структури економіки. Спостерігається процес вимивання наукомісткої продукції, скорочення частки сучасного п'ятого укладу та четвертого технологічного укладу при одночасному збільшенні частки третього укладу.

Аналізуючи технологічний розвиток зовнішнього ринку слід зазначити, що зовнішня торгівля України характеризується неефективною товарною структу­рою із орієнтацією на продукцію з низькою мірою переробки, невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності. В структурі експорту частка готових виробів становить 30-35%, частка сировини та напівфабрикатів – 65-70% (у світовому експорті товарів готові вироби займають 77,5%, сировина і напівфабрикати – лише 12,5%). Аналіз динаміки і структури імпорту товарів інноваційного характеру свідчить, що на сектор низьких технологій доводиться близько 49% обсягу імпорту, на сектор середніх технологій – 27%, а на сектор високих технологій – лише 11% [].

Побудова виробничої сфери переважно на низькотехнологічних укладах та зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також домінування у виробничій сфері експортоорієнтованого сировинного сектору, призводить до значної залежності від світової кон’юнктури.

Значення формування та реалізації механізмів державної інноваційно-інвестиційної політики посилюється за умов інтеграції у світову господарську систему. Особливої ролі набуває те, чи відповідає система України вимогам системи, з якою існують зовнішньоекономічні зв’язки. Наприклад, країни Європейського Союзу створили європейське інноваційне табло з категоріями та індикаторами, які згруповані за наступними напрямами:

– людські ресурси (дипломовані фахівці з науково-технічною освітою; населення з освітою, вищою за середню; зайнятість у середньо- та високотехнологічному виробництві; зайнятість у високотехнологічному секторі);

– створення нових знань (загальні бюджетні витрати на дослідження і розробки; витрати бізнесу на дослідження і розробки; високотехнологічні патентні заявки);

– передавання і застосування знань (малі і середні інноваційні підприємства в промисловості, в сфері послуг; витрати на інновації у виробництві, витрати на інновації в сфері послуг);

– фінансування інновацій (частка інвестицій у високотехнологічний венчурний капітал; частка венчурного капіталу на ранніх стадіях у ВВП; продаж нових ринкових продуктів; витрати на інформаційно-комунікаційні технології).

Важливою передумовою ефективності впровадження інноваційно-інвестиційної стратегії сьогодні є фінансова відкритість. Фінансова лібералізація економіки виражається у збільшенні міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій, зростанні обсягів торгівлі на валютних біржах, розвитку платіжних систем та безготівкових розрахунків тощо. Але, незважаючи на переваги, які несе за собою фінансова лібералізація, останнім часом ситуація на ринку капіталу суттєво не змінилася: терміни кредитування не збільшилися, ставки кредитування знижуються дуже повільно, а обсяги інвестиційних потоків до України залишаються на низькому рівні.

Слід зазначити, що фінансова відкритість може відображатися як потенційна можливість руху капіталу, так і як реальний обсяг потоків капіталу. В першому випадку фінансова відкритість виступає як фактор розвитку зовнішнього фінансового ринку внаслідок лібералізації міжнародних фінансових операцій або офіційно встановлених обмежень для міжнародних потоків капіталу з боку держави. В другому випадку мова йде про фактичний рівень інтеграції крани до світової фінансової системи.

Фінансова відкритість країни та глобалізація фінансових ринків призводить до того, що фінансова система розвивається значно швидше, ніж реальна економіка. У країнах з розвинутою економікою загальний обсяг фінансових активів у кілька разів перевищує їх річний ВВП. Також змінюється структура фінансових активів, фінансова система стала більше складною через високий ступінь розвитку фінансових інструментів, розмаїття операцій і мобільності ризиків. В результаті міжгалузевої і міжнародної інтеграції зросла взаємозалежність фінансових систем, що підвищує ризик виникнення ланцюгових реакцій.

В Україні можливість виникнення фінансових ризиків і пов’язаної з ними нестабільності економічної системи підвищується у зв’язку з низкою макроекономічних проблем внаслідок ринкової трансформації української економіки. Несприятлива галузева структура ВВП в Україні підвищує можливість виникнення фінансових ризиків. Проблема ефективної міжнародної спеціалізації на зовнішньому ринку стає ще актуальнішою в умовах глобалізації світової економіки та переходу її у постіндустріальну стадію.