Geum.ru

Народний Союз «Наша Україна»

Вид материалаДокументы

Содержание


Заборонене яблуко
«не віддавайте мене мамі…»
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

У деяких регіонах, як стало відомо «МУ», в ці дні видають талони на одержання «Юліної тисячі» на кінець 2008 — початок 2009 року. Люди, зрозуміло, й цьому раді. Хоч і розуміють, що за півроку інфляція «обгризе» ці $200, і в найліпшому випадку «дієздатними» залишаться трохи більше $150-и.

Переважна більшість людей відмовляється від запропонованої можливості покласти суму на депозит під 12, 5 відсотка річних. У багатьох ощадкасах схильні вважати цей варіант «чисто пропагандистським» і швидко переконують самотніх «депозитних фетишистів» відмовитися від «шкідливої звички».

Як очікується, до кінця 2008-го свої претензії до Ощадбанку СРСР офіційно підтвердять 20 мільйонів українців. Нині таких налічується 8 мільйонів. При нормативі виплат у руки однієї тисячі гривень для розрахунків з ними знадобляться мінімум 8 мільярдів грн. Дехто на рахунку має менше тисячі. У той же час частина вкладників уже встигла «перереєструвати» по кілька власних ощадкнижок (хоч спочатку Кабмін авторитетно натякав, мовляв, даватимемо тільки по одній книжці).

Припинення з виплатами й теперішню «мінімізацію» траншів обиватель пов'язує з невдалою спробою Юлії Тимошенко домовитися з главою «Газпрому» й президентом Ощадбанку РФ про «взаєморозуміння» в погашенні «радянських» боргів. Герман Греф у рішучій формі відмовився спонсорувати українських громадян, мовляв, тут зі своїми не знаю, як розрахуватися. А Олексій Міллер і зовсім спантеличив Юлію Володимирівну нарахуванням величезного «незапланова-ного» боргу за «зниклий» з українських газосховищ вчасно поставлений газ. Передбачається, що він був туркменського походження, тобто дешевший, ніж російський, і з цієї причини «пішов ліворуч». Заповнити ж його недостачу доведеться газом російським...

Всупереч очікуванням експертів, в Україні поки що не зареєстровано чергового витка інфляції. Можливо, в уряду був-таки прихований у рукаві якийсь туз.

Убезпечитися ж від звичайних грабіжників часом виявляється набагато складніше. У ніч на 26 лютого в Сумах була «виставлена» ощадкаса по вулиці Кірова. Невідомі розрізали двері за допомогою болгарки й винесли всю готівку, котра надійшла напередодні саме для виплати компенсацій по «згорілих внесках». Суму «улову» силовики з «малої Батьківщини» Віктора Ющенка вперто не озвучують.

Олег БАЗАК.

НА ЧАСІ


ЗАБОРОНЕНЕ ЯБЛУКО


Уявимо собі, що наш уряд заборонив вживання яблук. Поштовхом до цієї акції стало те, що завелися у яблуках якісь небезпечні для здоров'я людей хробаки, ще й на додачу до цього підрахували, скільки людей падає з яблунь під час збору врожаю. Словом, якийсь «рішучий» столичний чиновничок сказав: «Забороняю!», і всі яблуні повирубували.

Та є на світі люди, що обожнюють яблука. Наприклад, автор цих рядків. Якщо я не з'їм хоча б пару яблук на день, то почуваюся нещасним. Тобто, я — типовий «яблучний наркоман». Тож якщо наш уряд заборонить яблука, то я, як мешканець прикордонного міста Луганська, буду часто їздити до сусідньої Росії, щоби потішитися цими плодами. Та повернімось до видуманої нами ситуації.

У результаті цієї заборони ціни на яблука зростуть багаторазово. Цим скористаються мафіозі, контрабандисти. Вони сотнями стежок, про які наші прикордонники навіть не здогадуються, почнуть доставляти яблука до України.

Селяни з далеких хуторів, куди міліція ніколи не заглядає, своїх яблунь не вирубають, а дадуть «на лапу» дільничному міліціонерові і продовжуватимуть вирощувати яблуні, а яблучка потім крадькома продаватимуть в Києві та Луганську, Львові і Хмельницькому, їх будуть хапати, а самі яблука давитимуть тяжкими міліцейськими чобітьми. Почнуться рейди спецпідрозділів міліції по далеких закутках, і люди у відповідь пересадять яблуньки з своїх садів до лісів та балок. Але уряд не посту-патиметься! Офіційна пропаганда згадає біблійне яблуко, через яке Адама та Єву вигнали з раю, нагадають нам і про троянське «яблуко розбрату», яке стало причиною Троянської війни.

Щоб проконтролювати всі балки України, міліція виб'є собі сотні вертольотів, які поповнять не Збройні Сили, а МВС. Теленовини покажуть нам ефектні кадри, як з вертольотів знаходять все нові й нові посадки яблунь, як міліціонери вискакують з вертольотів та вогнеметами випалюють це «зілля». Рапорти про випалені посадки яблунь летітимуть до Києва, назад летітимуть ордени та відзнаки, грошові премії «героям боротьби з цим лихом 21 століття». А тим часом справжня злочинність — ґвалтівники, мафіозі та злодії — процвітатиме, адже міліціонери боротимуться не проти них, а проти яблунь та тих, хто їх любить вирощувати і їсти!

Врешті, на студентських дискотеках увійде в моду пити коктейль «горілка з яблучним соком» (молодь любить протестувати проти будь-яких заборон), і це буде остаточним провалом політики заборон. Але на той момент з нашої країни «втечуть» десятки мільярдів гривень на закупівлю контрабандних яблук, що призведе до початку надзвичайно сильної економічної кризи... Тож не допустимо, аби була заборона на яблука!


Наркоманія - загроза національній безпеці


Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула вигляду епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики, офіційно становить понад 100 000. Реальна цифра, за оцінками МВС, у 10—12 разів більше, і може сягати 600—800 тисяч, а тенета нар-кобізнесу ловлять нових жертв. Деякі фахівці називають таку цифру — в Україні — 2 мільйони наркоманів. За даними Інтерполу, в країні зареєстровано близько 70 тисяч розповсюджувачів наркотиків. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків — 13—15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший — 9—13 років. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річ-ного віку. Є багато причин, які змушують людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.

Психічна та фізична залежність

Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркотиком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфічності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котрі цей наркотик задовольняє. Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емоційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. Врешті-решт, він стає необхідною умовою нормального стану особистості. У випадку відсутності наркотику людина катується і, щоб виправити настрій або покращити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

Фізична залежність — це стан адаптації, який проявляється в сильних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання наркотиків. Це явище в безпосередньому зв'язку з фармакологічною дією наркотику на живу клітину. Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який свідчить про «наркотичний голод». Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психо-фармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції організму на ту ж кількість наркотику або виникнення потреби у збільшенні дози для ефекту, котрий раніше досягався. Для деяких наркотиків — препаратів опіуму, амфетаміну — толерантність проявляється дуже швидко. При вживанні опіуму після деякого періоду абстиненції толерантність часто може раптово зникати, а це дуже небезпечно для наркоманів, наприклад, після лікування в клініці. Не знаючи про те, що його толерантність знизилась, він знову починає приймати опіум у звичних для себе дозах. Часто це призводить до трагічних наслідків.

Що ж таке наркотик?

Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись — НЕМОЖЛИВО.

З точки зору психофармакологіч-ного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:

• наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

• наркотики, які збуджують діяльність центральної


нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

• наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Процес звикання до наркотику та іншого способу життя розвивається поступово впродовж тижнів, місяців і навіть років, тому важко визначити межу часу, на якій людина стає наркоманом. Але, навіть не зважаючи на термін появи залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін. Всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотики, які стають

єдиною річчю на світі, що здатна принести задоволення. Сім'я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров'я — все це відходить на другий план. Немає такої жертви, яку не можна було б принести заради наркотику. Для наркомана ніщо не може бути краще за наркотичний «кайф» і ніщо не може бути страшніше за «ломку». Наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімальної дози наркотику.

Це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці. Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворювання на СНІД. Це обумовлено як фактором введення наркотиків ін'єкцією, так і ризикованою психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, у тому числі — сексуальній. Найчастіше наркотик пробують з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш "досвідчені друзі". Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті.

Ця біда поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію притягує до себе все нових і нових людей. Ті, хто вживають наркотики, без них уже обійтись не можуть і дози вживання з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звички. Розповсюджувачі спочатку пропонують наркотики безкоштовно, поки людина стає залежною. Потім у неї починають брати гроші, ще й великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин. Торгівля наркотиками дає величезні прибутки, хоча й карається законом.

У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами. Зовнішній вигляд наркоманів далекий від привабливості: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби випадають. У них значно послаблена пам'ять, вони не в змозі запам'ятати прочитане.


Поради батькам


1. Незалежно від ситуації поводитись треба гідно.

Ви — доросла людина і в жодній ситуації не маєте права на істерику. Ви не маєте права кричати, використовувати фізичну силу та кожні дві хвилини бігати за валокордином чи заспокійливими ліками. Зрозумійте, що біда, яка трапилася у вашій родині, не стане трагедією, якщо ви зможете поставитися до неї так само, як і до вирішення інших проблем: спокійно та виважено.

2. Ніколи не давайте себе шантажувати.

А шантажу у вашому житті очікується багато: «якщо купите «мерседес», мені буде чим зайнятися і я перестану колотися», «якщо ти не даси мені 500 доларів і я не віддам борги, то мене вб'ють», «якщо ви не дасте мені грошей, то я накладу на себе руки — прямо зараз у ванній кімнаті». І навіть «якщо мене залишить кохана Маша, я буду колотися». На всі ці «якщо ..., то ...» можна спокійно відповідати: «Ні».

«Через рік, після того як лікар скаже мені, що ти більше не вживаєш наркотики, ми з батьком розглянемо питання про купівлю машини». «Хай та людина, якій ти винен, прийде до мене з паспортом, напише

розписку, і я віддам борг йому, а не тобі». Не бійтеся шантажу самогубством. Людина, яка шантажує таким чином, вкрай рідко вдається до самогубства. Якщо навіть щось зробить із собою, то тільки на ваших очах, щоб ви своєчасно могли його врятувати.

3. Не докучайте.

Наркоман, навіть якщо йому більше 20 років, за своєю поведінкою все одно залишається дитиною і завжди все робить навпаки. Тому нескінченні багатогодинні розмови про наркотики, звинувачення, педагогічні бесіди абсолютно безрезультатні і дають прямо протилежний ефект.

4. Менше говоріть, більше робіть.

Молода людина давно звикла, що ви погрожуєте, обіцяєте «здати його в лікарню примусово», «посадити всіх його друзів за ґрати», «залишити його без грошей». Він не чує 80% інформації ваших монологів. Це відбувається тому, що зі всіх своїх погроз ви не виконуєте жодної. Після кожного вашого монологу він радісно дає обіцянки — які завгодно, але нічого не збирається виконувати. Наркоман ніколи не віритиме вашим словам. Він вважає вас своєю власністю і не ба-

жає від вас ніяких рішучих вчинків. Якщо ж ви знайдете в собі сили зробити такий вчинок, він зразу стане думати інакше.

5. Обов'язково залишайте собі можливість розслабитися.

Це може бути зустріч з друзями, які знають про ваші проблеми та здатні вас підтримати. Йдіть у театр чи на концерт. Врешті-решт, їдьте за місто чи у відпустку. Пам'ятайте, що ви також маєте право на відпочинок від безперервної боротьби.

6. Ніколи не забувайте, що це не ви боретесь з наркотиками, а ваша дитина.

Відповідальність за цю боротьбу слід повністю покласти на наркоза-лежного. Ваше завдання — емоційна підтримка його тільки в тому випадку, коли він робить реальні кроки до одужання.

7. Дозвольте вашій дитині спробувати самостійно призупинити вживання наркотиків.

Якщо ваша дитина вперше розповіла вам про вживання наркотиків, але категорично відмовляється йти до лікаря, дозвольте їй спробувати боротися із залежністю наодинці.

Ви повинні розуміти: якщо дитина вживає героїн (чи інші сплатні наркотики), самому справитися з цією проблемою практично неможливо. Дайте змогу дитині відчути це самій. Ви ж можете зателефонувати до Центру, зустрітися з психологом та порадитися, як можна допомогти дитині в даній ситуації.

8. Не треба боротися наодинці.

Допоможіть дитині знайти спеціаліста, який допоможе їй впоратися з проблемою. Це єдина «послуга», яку ви можете зробити. Самому йти до спеціаліста «здаватися» — страшно та соромно. Вам слід підтримати рішення звернутися до фахівця та бути присутньою (присутнім) на першому прийомі. Більш того, усі ваші дії, про які говорилося раніше, повинні мати на меті візит до психолога. Психолог — це спеціаліст, який побачить вашу сімейну ситуацію збоку і дасть слушну пораду.


«НЕ ВІДДАВАЙТЕ МЕНЕ МАМІ…»


Переслідування... психіатричкою?

Якось у судовій справі, розповідає Алінин тато, на нього з'явився папір з психіатричної лікарні, що, мовляв, він десь там стоїть на обліку. А Олександр — фаховий водій і авта, і суден, служив в армії, йому довіряли зброю, і ні на яких обліках він не стояв і не стоїть. Заходився «відмиватися» — документально доводити, що він «не слон». Пішов по довідку, що не стоїть на психіатричному обліку, — не дають. Попросив довідку на право зберігання зброї — «Заплатиш 8 грн. — отримаєш»... Заплатив. Дістають «Історію хвороби» 4 см завтовшки, а там великими літерами написано, що в нього з дитинства епілепсія.

Звідки? Головному лікареві довелося розбиратися, пригрозити службовим розслідуванням і обіцянкою звільнити тих, хто «провернув» цю оборудку. І тут же «Історія хвороби» про епілепсію зникла. Авжеж, звідки епілепсії було взятися, якщо людина жодного разу не лежала ні в психіатричній лікарні, ні в неврологічному відділенні, не падала у пропасниці з піною на устах? І це ж не в пустелі — чоловік народився, виріс і все життя провів в одному місті й місці.

Років через два спроба переслідування психіатричкою повторилася, але він уже припинив її в зародку. А ще дізнався, що існують деякі препарати, які аж на півроку можуть зіпсувати людині пам'ять, тому категорично відмовився од будь-яких обстежень, які йому нав'язували. Залишилося регулярно брати довідки, що не стоїть на психіатричному обліку. Штук сім накопичилося. «Мене поставили в такі умови. Інакше заберуть дитину».

Його життя перетворилося на пекло. Хтось прийшов у лікарню, де він на той час працював, і зажадав його звільнити. Хтось нібито від його імені написав заяву «за власним бажанням», хтось знищив трудову книжку. А потім керівник розпитував у його знайомих, чи, бува, не подаватиме Олександр на нього до суду.

— Лікар-інфекціоніст, яка мала необережність видати довідку про те, що лікувала мене від інфекційних захворювань, місяць не «вилазила» з прокуратур, плакала в суді, що якби знала, що затягають по судах...

Це через те, що лікар вказала можливу причину зараження (вочевидь, другий партнер-подруж-жя не пролікувався). Олександр розповідав, що під час народження Аліни мама заразила немовлятко деякими неприємними інфекціями. Він сам тричі пролікувався, дитину пролікував і написав клопотання в суд, аби перевірили Алінину маму на ці захворювання... А потім запитав у судовому засіданні: «Як я можу передати дитину в сім'ю, де і мама, й бабуся — носії цих інфекцій практично з народження?»

Він добре розуміє, що це їхні з колишньою подружньою половиною приватні взаємини. «І справа не в тому, що ми з різних соціальних прошарків, різного інтелектуального, культурного рівня, що хтось із нас когось ображає. А в тиску на суд, на правоохоронні органи, на дитину, свідків, на мого адвоката. Свідкам погрожували звільненням з роботи, іншими неприємностями. Так що вони не могли відверто й відкрито говорити в суді все, як є, аби суд ухвалив рішення не на шкоду дитині».

«Школа життя»

— так назвав лист до редакції «Молоді України» батько, який бореться за нормальне майбутнє доньки. У листі — про те, чому заради надуманої чи відпрацьованої роками «доцільності» (якщо батьки розлучилися, дитина автоматично має бути з матір'ю?) порушуються основні права і свободи батька і дитини. «Чому так і чи хочемо ми такого життя, коли щоденна несправедливість призводить до гіперінфляції основних свобод?..» На семи сторінках викладені «бойові дії» з відвойовування дитини «тією стороною». Наприклад, поява і зникнення в матеріалах справи різноманітних заяв (після того, як батько доводив їх наклепницький характер). Про дивну аварію, що сталася з ним. Про спробу якихось типів силою відібрати доньку в батька. Про кілька спроб сфабрикувати антисанітарний стан квартири, де живе Алінка (але нічого не вийшло). Про звинувачення Олександра в контрабанді й невиплаті податків в особливо великих розмірах. (Податкова опечатала й перевірила все його майно на предмет походження, а через місяць видала вердикт, котрий повністю перекреслив звинувачення. Але ж за цей час він втратив заробіток) Про ще багато його, не дуже веселого, навіть про роботу наших судів: «На жаль, вони не мають нічого спільного з об'єктивністю й неупередженістю», хіба якщо «виключити можливість тиску на суддю іншими суддями, посадовими, впливовими чи мафіозними утвореннями»... І все ж, вони з Аліною знають, що «сила в правді й ми свято віримо, що будь-яку неправду й порушення нескладно викрити, для цього потрібні час і здоров'я. А його в нас уже практично не лишилося, зосталася лише Надія», її вони пов'язували з листом Аліни на адресу Президента України...

Як журналістці, матері мені зрозумілий потяг матері до дитини. Хто не був матір'ю, тому не зрозуміти біль і відчай, коли не бачиш дитини хоча б день. Зрозуміла й боротьба за доньку Аліну, аби вона була з мамою бодай лічені хвилини після роботи. Але днями я почула іншу історію, про іншу сім'ю розлучених. Мама потрапила на роботу, де дуже добре платять, де величезний офіс, де наближеність до найвищого керівництва максимальна і самій за вдалих обставин можна посісти одну з провідних посад. Доньці цієї мами 14, а самій мамі 34 — зовсім як дівчинка. Корпоративні вечірки, чоловіча увага й упадання, шок од «можливості зробити стрімку кар'єру», якщо бути «стервою», і від того, якими гвинтиками стають підлеглі від одного лиш суворого її тону... І хоч зайнятість — від рання до пізньої ночі, вона сказала доньці й чоловікові: «Я роблю кар'єру! Я стаю стервою. І я буду не я, якщо не скину свою «начальницю» і не відвоюю її' посаду та зарплату»... Розлучилася з чоловіком, покинула на нього дитину, перейшла жити до батьків, а чоловік залишився з донькою. Він за нею аж тремтить, намагається бути й за тата, й за матір, але в дівчинки з'явилися суто жіночі проблеми, які може навчити вирішувати тільки мама (як у хлопчиків тільки тато), і він дуже делікатно намагається робити це, хоча дівчинка дуже сором'язлива.

Так, донечці потрібна мама. Але й тато, як надійна опора, аби дитина була впевнена в цьому житті.

З Аліного листа Президентові

«Мене звати Аліна Матвійчук, мені вісім років. Ще донедавна я мешкала в Одесі, навчалась у гімназії... Більше трьох років судяться за мене мої батьки після розлучення. З народження я проживала разом з батьком (якого я дуже люблю) за його адресою. Так було, скільки себе пам'ятаю. Мама мною не займалась, часто йшла з дому на тижні, а то й місяці. Я не можу уявити свого життя без батька.

За заявами моєї мами мене п'ять разів допитували без батьків у дитячій кримінальній міліції, викликали до суду моїх учителів як свідків. Вони сказали, що бачили в школі мою маму одна —три, друга — п'ять разів за перше півріччя першого класу... Пише, що їй не дають зі мною спілкуватися, але я була кожного дня по 6 годин на підготовчій групі, а вона хоч і живе поруч, та до мене заходила дуже рідко.Мене хочуть забрати від батька. Весь цей час мати із своїми знайомими замовляли документи, що я нібито жила за її адресою, а тато нібито мене викрав. Це неправда, тато це довів у суді, а мамині свідки, яких я ніколи в житті не бачила, брехали. І суддя вирішив, що я маю жити з мамою. Тато надав довідку з дитячої поліклініки, за якою адресою для мене викликали лікарів, але суддя нікого не покарав за мамині підробки і не визнав свою помилку. І не дають прослухати ауді-озапис, де записано нібито мій голос, який каже, що я хочу жити з мамою. Татові не дають ознайомитися із справою і він не може нічого оскаржити. Це неприпустимо.