Дз «Державна бібліотека України для юнацтва»
| Вид материала | Документы |
- Дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 1059.26kb.
- Дз «Державна бібліотека України для юнацтва», 2408.7kb.
- Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 1405.67kb.
- Суми 20 1 1, 219.51kb.
- Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 931.57kb.
- Бібліосвіт державна бібліотека України для юнацтва Інформаційний вісник 3 (23)’2007, 692.58kb.
- І. С. Тургенєва цбс комінтернівського району центральна бібліотека ім. І. С. Тургенєва,, 66.97kb.
- Бібліосвіт державна бібліотека України для юнацтва Інформаційний вісник 1 (21)’2007, 868.75kb.
- Державна бібліотека україни для юнацтва толерантність у молодіжному середовищі, 963.64kb.
- Учасникам Всеукраїнської науково-практичної конференції директорів обласних бібліотек, 2806.09kb.
Голоняк Нік (Микола) (н.1928) – фізик, дослідник у галузі напівпровідникової техніки.
Наукові праці стосуються процесів у напівпровідниках, напівпровідникових лазерів, світлодатчиків та інших напівпровідникових пристроїв. Лауреат академічних, індустріальних та державних відзнак, член редакційної колегії «Українського фізичного журналу».
Грабовський Борис Павлович (1901 – 1966) – учений-винахідник, конструктор першої у світі установки електронного телебачення.
Перша публічна демонстрація передачі зображення на відстань відбулася 26 липня 1928 р. на дослідній станції Середньоазіатського округу зв’язку в присутності комісії. На маленькому екранчику присутні побачили зображення людини, яка знімає та одягає кашкет. Тоді вперше у світі було передане електронним способом рухоме зображення на відстані 20 кроків. Для другого випробовування (4 серпня 1928 р.) в центрі Ташкента виготовили 18-метрову телевежу; на екрані приймача діаметром 12 см було видно обличчя перехожих, рухомий трамвай. Цю подію зафіксували кінооператори. Міжнародна комісія, створена за ініціативою ЮНЕСКО, визнала пріоритет Б. Грабовського у винайденні електронного телебачення.
Грабовський має 50 заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських свідоцтв, серед його винаходів: катодний осцилятор, зябра для дихання людини у воді, окуляри для сліпих, вакуумний пристрій для плавлення та зварювання тугоплавких металів, катодний комутатор.
Заслужений винахідник республіки Узбекистан.
Капиця Петро Леонідович (1894 – 1984) – фізик, академік АН СРСР, лауреат Нобелівської премії (1978 р.).
Основні напрями наукової діяльності: фізика низьких температур, магнетизм, фізика плазми. Запропонував метод визначення магнітного моменту атома (1920 р.), новий метод зрідження повітря за допомогою сконструйованого ним скраплювача-турбодетандера (1939 р.); відкрив надтекучість гелію. Створив надвисокочастотні генератори нового типу для дослідження плазми (1969 р.).
Заснував велику наукову школу фізиків.
За фундаментальні дослідження в галузі фізики низьких температур йому присуджено Нобелівську премію(1978 р.). Був обраний членом Лондонського королівського товариства, Національної академії наук США. Нагороджений медаллю Франкліна, п’ятьма орденами Леніна та іншими орденами й медалями, двічі Герой Соціалістичної Праці.
Карпенко Георгій Володимирович (1910 – 1977) – учений у галузі фізико-хімічної механіки матеріалів, академік АН УРСР з 1967 року.
Один із засновників фізико-хімічної механіки матеріалів.
Заслужений діяч науки і техніки Української РСР (1960 р.). Лауреат премії ім. Є. О. Патона (1971 р.). Президією НАН України засновано премію ім. Г. В. Карпенка. Його ім’я присвоєно Фізико-механічному інституту НАН України.
Косоногов Йосип Йосипович (1866 – 1922) – фізик, академік АН СРСР (1922 р.).
Основні напрями наукової діяльності: фізика діелектриків, оптика, метеорологія, фізична географія, методика викладання фізики. Розробив новий метод вимірювання електричної проникності рідин у діапазоні сантиметрових хвиль; дав глибокий аналіз теорії електричних коливань.
Кривоглаз Михайло Олександрович (1929 – 1988) – український фізик, лауреат Державної премії України, член-кореспондент НАН України.
Наукову діяльність розпочав з досліджень в області фізики твердих тіл. Плідно досліджував поглинання та випускання різних видів випромінювання в конденсованих речовинах. Велику увагу приділяв оптичним випромінюванням.
Двічі присвоєно Державну премію УРСР в області науки та техніки (1978 р., 1988 р.), в 1986 році – премію АН СРСР ім. Є. С. Федорова, в 1978 року був обраний членом-кореспондентом АН УРСР з теоретичної фізики.
Курдюмов Георгій В’ячеславович (1902 – 1996) – учений у галузі металофізики, академік АН УРСР (1953 р.).
Наукові праці стосуються фізики металів і металознавства. Автор теорії мартенситних перетворень.
Герой Соціалістичної Праці (1969 р.), лауреат Державної премії СРСР (1949 р.) та Державної премії Української РСР (1984 р.).
Створив наукову школу. Член кількох академій наук. Президією НАН України засновано премію ім. Г. В. Курдюмова. Його ім’я присвоєно Інституту металофізики НАН України.
Лашкарьов Вадим Євгенович (1903 – 1974) – фізик, академік АН УРСР (1945 р.).
Наукові праці стосуються фізики рентгенівських променів; дифракції електронів; фізики й техніки напівпровідників; біофізики. Виконав фундаментальні дослідження фотоелектричних явищ у напівпровідниках; механізму виникнення і закономірностей фотоелектрорушійних сил; лінійної та нелінійної фотопровідності напівпровідників.
Створив наукову школу фахівців з фізики напівпровідників.
Лауреат Державної премії УРСР (1981 р., посмертно). Президією НАН України засновано премію ім. В. Є. Лашкарьова. Його ім’я присвоєно Інституту фізики напівпровідників НАН України.
Лівшиць Ілля Михайлович (1917 – 1982) – фізик-теоретик, академік АН УРСР (1967 р.), академік АН СРСР (1970 р.).
Наукові праці стосуються фізики твердого тіла, головним чином загальної теорії конденсованого стану речовини. У 1954 -1965 р.р. створив сучасну електронну теорію металів.
Заснував наукову школу фізиків-теоретиків.
Лауреат Ленінської премії (1967 р.), Державної премії УРСР (1985 р.), премії АН СРСР ім. Л. І. Мандельштама, премії ім. Ф. Саймона Британського фізичного товариства.
Міліянчук Василь Степанович (1905 – 1958) – фізик-теоретик, провідний спеціаліст з атомної спектроскопії, професор Львівського університету, дійсний член НТШ з 1932 року.
Основний напрям наукової роботи – квантова механіка та квантова електродинаміка, експериментальні дослідження з фізичної оптики. У своїх теоретичних дослідженнях використовував ідеї квантової електродинаміки про народження і знищення частинок (фотонів та електронно-позитронних пар).
Брав активну участь у всесоюзних і міжнародних наукових конференціях. Йому належать 22 наукові праці.
Николин Богдан Іванович (1931 – 1994) – фізик, доктор фізико-математичних наук, професор, представник української наукової школи кристалографів.
Основні наукові праці стосуються рентгенографії металів, зокрема досліджень мартенситних перетворень у марганцевих сталях та їх термічної обробки. Експериментально відкрив кристалоструктурні фази, що визначають фізику мартенситних процесів на атомному рівні – мартенситні політипи.
Автор понад 150 наукових робіт, монографій «Фізичні основи термічної обробки сталі» (1975 р.) та «Багатошарові структури і політипізм у металічних сплавах», а також багатьох винаходів.
Парасюк Остап Степанович (1921 – 2007) – фізик-теоретик і математик, академік АН УРСР (1964 р.).
Дослідження стосуються найактуальніших математичних проблем сучасної квантової теорії поля, а також теорії пружності та пластичності. Розвинув і обгрунтував теорію віднімань нескінченностей у квантовій теорії поля.
Лауреат премії ім. М. М. Крилова (1982 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (1992 р.).
Патон Борис Євгенович (1918 р.) – учений у галузі металургії металів, академік АН УРСР (1957 р.), академік АН СРСР (1962 р.), з 1962 р. – президент АН Української РСР, директор Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР.
Основний напрям наукових досліджень – електрозварювання та спеціальна електрометалургія. У середині 40-х рр. розробив новий науковий напрям – теорію дугових автоматів та напівавтоматів, нових способів електрозварювання. Заклав основи електрошлакового переплаву та спеціальної електрометалургії.
Заснував наукову школу в галузі електрозварювання.
З 1993 р. – Президент Міжнародної асоціації академій наук.
Двічі Герой Соціалістичної Праці (1969 р., 1978 р.), Герой України (1998 р.). Нагороджений Золотою медаллю ім. М. В. Ломоносова (1981 р.), Почесною відзнакою Президента України (1993 р.), орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997 р.). Лауреат Ленінської премії (1957 р.), Державної премії СРСР (1960 р.), Державної премії України (1998 р.). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968 р.).
Патон Євген Оскарович (1870 – 1953) – видатний український вчений у галузі електрозварювання та мостобудування, академік АН УРСР (1929 р.).
Основні праці стосуються проблем автоматизації зварювальних процесів, раціоналізації зварних конструкцій, міцності зварних з’єднань, проблем мостобудування. У 1953 році в Києві став до ладу суцільнозварений міст через р. Дніпро, який носить тепер його ім’я.
Заснував велику наукову школу в галузі електрозварювання та мостобудування.
Заслужений діяч науки Української РСР (1940 р.). Герой Соціалістичної Праці (1943 р.). Лауреат Державної премії СРСР (1941 р.). Президією НАН України засновано премію ім. Є. О. Патона. Його ім’я присвоєно Інституту електрозварювання НАН України.
Писаренко Георгій Степанович (1910 – 2001) – учений-дослідник у галузі механіки, академік АН УРСР (1964 р.), перший віце-президент АН Української РСР (1970 – 1978 р.р.).
Наукові праці стосуються теорії міцності матеріалів, дослідження міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах. Йому належать понад 50 винаходів.
Створив наукову школу з дослідження нелінійних коливань пружних систем з урахуванням розсіяння енергії в матеріалах.
Лауреат Державної премії СРСР (1982 р.), Державної премії України в галузі науки і техніки (1969 р., 1980 р.), премії ім. М. М. Крилова (1968 р.). Заслужений діяч науки УРСР (1973 р.).
Пулюй Іван Павлович (1845 – 1918) – фізик і електротехнік, політолог і публіцист, перекладач Біблії, громадський діяч, один з найвидатніших учених епохи класичної фізики.
Відомий своїми дослідженнями в галузі молекулярної фізики, катодних променів та Х-променів. Світове визнання отримали дослідження катодних променів в апаратах власної конструкції. «Лампа Пулюя» (1881 р.) була прототипом рентгенівської трубки. Пулюєві рентгенограми як найбільш якісні публікувала на початку 1896 р. європейська преса.
Пулюєві належить багато винаходів у галузі електротехніки, запатентованих у різних країнах та премійованих на міжнародних виставках.
У 1913 р. його обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства.
Свідзинський Анатолій Вадимович (н.01.03.1929 р.) – фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1973 р.), професор (1974 р.), дійсний член НТШ.
Наукові праці стосуються теорії надпровідності, теорії самоорганізації, досліджень у галузі теорії поля (точний розв’язок моделі Блока-Нордіка).
Автор книги «Мікроскопічна теорія надпровідності» (2001 р.), монографій «Математичні методи теоретичної фізики» (1998 р.), «Самоорганізація і культура» (1999 р.), які здобули визнання серед науковців, філософів, культурологів.
Смакула Олександр Теодорович (1900 – 1983) – найвидатніший український фізик.
Відкрив метод підрахунку електронів, пійманих у пастку під час взаємодії радіації з кристалами, і виразив його відомим у всьому світі рівнянням, яке називають формулою Смакули. Науковці визнали це відкриттям сторіччя в галузі оптики. Винайшов спосіб підвищення прозорості оптичних об’єктивів, призм та вікон за рахунок зменшення відбивної здатності поверхонь. Налагодив синтез монокристалів для оптики, рентгенології, електроніки.
Отримав перший у світі патент на просвітлення оптики.
Стубелевич Стефан (1762 – 1814) – фізик, учений-викладач.
Основний напрям його наукової діяльності – створення кабінетної системи навчальних закладів України, викладацька діяльність з фізики в університетах. Керував Кабінетом фізики у Петербурзі (1806 р.). Займався дослідною роботою в галузі електромагнетизму та електрофізіології, що посприяло його пріоритету в відкритті електрофорезу (1801 р.) та впливу електричного струму на магнітну стрілку.
Був членом Гальванічного та академічного товариства в Парижі, Королівського та наукового в Гетингені та Аграрно-економічного у Варшаві.
Тимошенко Степан Прокопович (1878 – 1972) – видатний учений у галузі механіки, академік Української академії наук (УАН) з 1918 року та член академій наук багатьох країн світу.
Основні напрями його наукової діяльності стосуються механіки твердого деформованого тіла, будівельної механіки, теорії пружності, теорії пластин і оболонок, проблем стійкості деформованих систем, статики споруд. Розв’язав задачу про концентрацію напруг поблизу отворів.
Президією НАН України засновано премію ім. С. П. Тимошенка. Його ім’я присвоєно Інституту механіки НАН України.
Додаток 2
Світові фізики
Басов Микола Генадійович (1922 – 2001) – російський фізик, один із засновників квантової фізики.
Вчений працював в різних областях квантової радіофізики, відкрив принцип генерації і випромінювання квантової системи, розробив фізичні основи стандартів частоти, видвинув ряд ідей в області полу провідникових квантових генераторів, провів дослідження по формуванню та підсиленню потужних імпульсів світла, розробив лазерний метод нагрівання плазми для управління термоядерного синтезу, виконав цикл досліджень потужних газових квантових генераторів.
За роботи, присвячені квантовим генераторам в 1959 році був нагороджений Ленінською премією.
В 1964 р. одержав Нобелівську премію по фізиці в області квантової електроніки.
Бор Нільс Гендрік Давід (1885 – 1962) – датський фізик-теоретик, один із творців сучасної квантової фізики, член Датської Академії наук.
Перша наукова праця була експериментальною: визначення поверхневого натягу рідини за коливаннями її струменя. Пізніше вся наукова діяльність Бора була присвячена розвитку теоретичної фізики.
Бор виховав велику школу фізиків-теоретиків. Був удостоєний Нобелівської премії (1922 р.). Учена рада Московського університету ім. М. В. Ломоносова присвоїла йому почесне звання професора фізики (1961 р.).
Борн Макс (1882 – 1970) – німецький фізик-теоретик.
Створив теорію теплових властивостей тіл з урахуванням усього спектру коливань у кристалах. Працює над створенням єдиної фізики кристалів на атомістичній основі. Намагався визначити внутрішню енергію йонних кристалів, теоретично одержав вираз для теплоти утворення гетерополярних молекул. Досліджував динамічну теорію кристалів на основі термодинаміки кристалів. У 1925 р. працював над питаннями квантової теорії.
Заснував велику школу теоретичної атомної фізики з інтернаціональним колективом учнів.
Вавилов Сергій Іванович (1891 – 1951) – російський фізик, академік, з 1945 року був президентом АН СРСР.
Виконав фундаментальні дослідження у галузі фізичної оптики. Під час військової служби виконав ряд важливих праць з питань радіо, зокрема запропонував новий оригінальний метод радіопеленгації. Близько 30 років присвятив вивченню природи фотолюмінісценції.
Заклав основи нового напряму оптики – мікро-оптики.
Видатний державний і громадський діяч. Один з організаторів Всесоюзного товариства «Знання» і перший його голова.
Основоположник великої школи фізиків-оптиків.
За наукові дослідження тричі (1943 р., 1946 р., 1951 р.) удостоєний Державної премії СРСР і РРФСР. Його ім’я присвоєно Інституту фізичних проблем АН СРСР і Державному оптичному інституту.
Векслер Володимир Йосипович (1907 – 1966) – академік.
Зробив значний внесок у фізику високих енергій і в розробку фізичних принципів прискорення елементарних частинок, був одним із засновників і керівників радянської школи в галузі прискорювальної техніки. Початок наукової діяльності пов’язаний з дослідженнями в галузі космічних променів, які проводилися в горах Паміру і на Ельбрусі. Під його керівництвом розроблено і побудовано перший у нашій країні синхротон (1947 р.).
Автор численних наукових праць, зокрема монографії.
Нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
Вольта Алессандро (1745 – 1827) – італійський фізик, винахідник гальванічного елемента.
В 1775 році був винайдений смоляний електрофор. Побудував чутливий електроскоп із соломинками і запровадив його в практику вимірювань. Відкрив контактну різницю потенціалів і записав знаменитий ряд Вольта в такому порядку: цинк, олово, свинець, залізо, латунь, мідь, платина, золото, срібло, ртуть. Відкрив перше джерело електричного струму.
Значні дослідження виконав у галузі хімії, зокрема відкрив так званий болотний газ і вивчив його властивості. У галузі фізіології вперше показав, що нерви тварин мають велику електричну збуджуваність, уперше відкрив властивість електричної збуджуваності органів чуття людини.
Гейзенберг Вернер Карл (1901 – 1976) – німецький фізик-теоретик, один із основоположників сучасної квантової механіки.
Виконав основоположні дослідження в квантовій механіці і квантовій електродинаміці, у галузі теорії ядра, теорії елементарних частинок.
Був обраний членом ряду зарубіжних академій і наукових товариств.
Герц Генріх Рудольф (1857 – 1894) – німецький фізик, один із засновників електродинаміки.
Основним напрямом наукових робіт були дослідження з електродинаміки. Уперше розробив теорію відкритого вібратора, що випромінює електромагнітні хвилі. Запропонував класичний спосіб вимірювання швидкості хвиль у прямолінійному провіднику і першим застосував вектор.
Гіббс Джозайя Уіллард (1839 – 1903) – американський фізик, один із засновників статистичної механіки і термодинаміки фізико-хімічних систем.
Перші наукові праці були присвячені технічній механіці. У 1873 р. розробив метод дослідження властивостей будь-якої речовини за допомогою термодинамічних поверхонь. Запровадив сам термін «фаза». Він є творцем сучасного векторного числення.
Був обраний членом Національної Академії США, членом Американської Академії наук і мистецтв у Бостоні, а також членом ряду зарубіжних товариств і академій.
Доплер Крістіан (1803 – 1853) – австрійський фізик.
Перші його праці були присвячені актуальним питанням математики. Фізикою Доплер почав займатися як асистент Віденського технічного вищого навчального закладу та опублікував декілька праць про електрику. Він зосереджував свою увагу на прикладних застосуваннях фізики. Запропонував конструкцію циклографа, для креслення дуг будь-яких пропорцій, приладу для креслення Декартових овалів, удосконалену конструкцію вимірювального столу, конструкцію нового оптичного приладу для визначення віддалей до предметів, оматогоніометр – прилад для вимірювання кута зору. Займався визначенням атомів у тілі та відстані між ними. Винайшов акустичне явище, яке досьогодні використовується в медицині.
Ейнштейн Альберт (1879 – 1955) – фізик-теоретик, основоположник теорії відносності.
Основним напрямом його досліджень були проблеми молекулярної фізики та термодинаміки, квантової властивості світла. Застосував ідеї про кванти для пояснення явища фотоефекту. Відкрив загальну теорію відносності.
Автор численних наукових праць. Був членом багатьох академій і наукових товариств, зокрема іноземним членом АН СРСР.
Курчатов Ігор Васильович (1903 – 1960) – російський фізик, академік, організатор і керівник атомної науки і техніки.
Здійснив фундаментальні дослідження в галузі фізики атомного ядра, фізики плазми і керованого термоядерного синтезу. Провів важливі дослідження в галузі діелектриків, зокрема вивчав електропровідність твердих тіл. Заклав основи нового наукового напряму – вчення про сегнетоелектрику. З кінця 1932 р. повністю зосередився на ядерній фізиці. У 1934 році розпочав дослідження з нейтронної фізики і в 1935 році зробив фундаментальне відкриття у фізиці ядра – відкрив явище ядерної ізометрії.
За наукові дослідження І. В. Курчатову присуджено Ленінську премію (1957 р.), удостоєний Державної премії СРСР (1942 р., 1949 р., 1951 р., 1954 р.).
Ландау Лев Давидович (1908 – 1968) – академік, російський фізик.
Діапазон наукової творчості був дуже широкий і різноманітний – від спеціальних питань фізики твердого тіла до проблем квантової теорії поля; один із основоположників нової галузі науки – теорії квантових рідин, виконав значні дослідження в галузі ядерної фізики, фізики плазми. В 1933 р. вперше запропонував теорію антиферомагнетизму, а 1935 р. розробив теорію доменної структури феромагнетиків.
У 1956 р. сформулював новий закон – закон збереження комбінованої парності, в 1957 р. – теорію двокомпонентного нейтрино, в 1956 – 1958 р.р. – теорію квантових рідин.
Виховав велику школу фізиків-теоретиків.
Наукові праці тричі (1946 р., 1949 р., 1953 р.) відзначалися Державною премією СРСР. Його ім’ям названий Інститут теоретичної фізики АН СРСР. У 1954 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений трьома орденами Леніна, іншими орденами і медалями.
Лауе Макс (1879 – 1960) – німецький фізик-теоретик.
Написав дисертацію, присвячену теорії інтерференції світла на плоскопаралельних пластинках. Зробив геніальні відкриття у галузі хвильової оптики на кристалах, інтерференції рентгенівських променів. Брав участь у розробці радіоламп. Проводив дослідження з теорії надпровідності.
Був почесним членом майже 40 академій і авторитетних наукових товариств, у тому числі АН СРСР, Американської АН, Лондонського королівського товариства.
Паскаль Блез (1623 – 1662) – французький математик, фізик.
В історію фізики увійшов як один з основоположників гідростатики. У 1653 р. сформулював основний її закон, за яким тиск на рідину передається нею рівномірно. Сформулював закон сполучення посудин і теорію гідростатистичного преса. Провів експерименти, внаслідок яких було відкрито атмосферний тиск. Перший з’ясував, що покази барометра залежать від вологості й температури повітря.