План Вступ. Причини, що викликають необхідність оновлення управління навчальним закладом. Практична робота. Виявлення якостей керівника, умов ефективного управління
| Вид материала | Документы |
- Оновлення управління професійно-технічним навчальним закладом, 63.47kb.
- Львівська політехніка інститут права та психології, 39.43kb.
- Облік форм контролю навчальної роботи студентів-заочників, 372.59kb.
- З програми "управління школою" (для директорів шкіл) Система роботи керівника школи, 57.63kb.
- 1. Управління та менеджмент,принципи та завдання менеджменту, 1231.67kb.
- План Гуманітарний інститут 1 Курсова робота 1 І. Розвиток організаційних структур, 641.69kb.
- План загальна характеристика змісту рухових якостей І засобів їх розвитку. Основи методики, 684.46kb.
- Лист-запрошення, 31.69kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені, 192.15kb.
- Управління навчальною діяльністю учнів І студентів засобами сучасних інформаційних, 153.02kb.
До самостійної роботи
керівників навчальних закладів
Оновлення управління
навчальним закладом
Успішний керівник має постійно забезпечувати нову якість навчального закладу, усвідомлюючи, що в основі інноваційного розвитку є зміна характеру діяльності і стосунків усередині колективу
(Із виступу на конференції)
План
- Вступ. Причини, що викликають необхідність оновлення управління навчальним закладом.
- Практична робота. Виявлення якостей керівника, умов ефективного управління.
- Оновлення управління навчальним закладом. Становлення нової парадигми.
- Вимоги до професійної діяльності сучасного керівника школи.
Завдання
- Активізувати знання учасників семінару щодо потреб в оновленні управління школою.
- Розглянути тенденції розвитку управління.
- Представити основні напрямки розвитку професіоналізму директора школи.
Оновлення управління навчальним закладом
За матеріалами І. В. Возний, м. Харків
Вид. група «Основи», «Управління школою»,2009, № 4.
Сучасні тенденції модернізації освіти зумовлюють оновлення управління загальноосвітніми навчальними закладами. Перед керівниками шкіл постають нові завдання, які потребують умінь аналізувати великий обсяг фактичного матеріалу, узагальнювати тенденції, прогнозувати розвиток педагогічної системи школи, приймати рішення, організовувати їх виконання, оцінювати результати. Керівники шкіл все більше відчувають вплив ринкових відносин, усвідомлюють, що управлінські процеси не обмежуються внутрішньо шкільним управлінням. Посилюється вплив соціуму, громадськості на управлінську діяльність. Окремої уваги керівників шкіл потребує управління людськими ресурсами, залучення педагогів, батьків, учнів до вирішення шкільних проблем.
За таких умов діяльність керівників шкіл значно ускладнюється, оскільки вони вже не є пасивними виконавцями формальних інструкцій і вказівок. Практика показує, що більшість керівників шкіл добре усвідомили необхідність власної активності, самостійності, що вони повною мірою відчувають відповідальність за прийняті рішення.
У цій статті ми намагалися дати стислий огляд нових тенденцій управлінської діяльності керівників шкіл, представити основні напрямки розвитку їхнього професіоналізму.
Управління школою: етапи становлення нової парадигми
Національна доктрина визначає нові пріоритети розвитку освіти на засадах демократії та гуманізму. Як зазначає О. Я. Савченко, гуманістична спрямованість є найвиразнішою ознакою мети нової освіти на філософському рівні. Сучасне розуміння гуманістичних цінностей ревіти центрується на ідеї: людина — не засіб, а мета. Гуманізація педагогічної діяльності виявляється у визнанні самоцінності іншої особистості, у повсякденній співпраці, професійній взаємодії суб'єктів педагогічного процесу.
Управління школою стає професійною діяльністю, зміст якої виходить за межі педагогіки. Професіоналізм сучасного керівника школи визначається знаннями та уміннями, які дозволяють забезпечувати ефективне управління.
В. М. Мадзігон підкреслює, що істотним показником демократизації освіти є плюралізм ідей і концепцій, думок, підходів щодо розв'язання конкретних педагогічних проблем. Демократичні цінності в системі освіти формуються на всіх рівнях — змістовому, організаційному, функціональному, комунікативному.
Такі підходи в період становлення України як незалежної держави стали основою оновлення управління школою. Склалася певна колективна думка щодо важливих передумов цього процесу, а саме: підвищення наукового рівня управління школою, вміння керівників заохочувати вчителів до інноваційної діяльності, залучати їх до прийняття важливих рішень, співпрацювати з громадськими організаціями.
Проблема оновлення управління школою у вітчизняній педагогічній теорії та практиці має глибокі традиції. Наприклад, наприкінці сімдесятих років досвід управління школою в Україні був проаналізований у книзі «Керівництво школою» У вступі до неї Є. С. Березняк підкреслює необхідність наукових підходів де управління школою, всебічного наукового аналізу діяльності школи. В. М. Анжісвський висловлює таку думку: «Директор школи має бути людиною високої педагогічної культури, всебічно компетентною в питаннях педагогіки і психології, теорії й практики, глибоко знати зміст предметів, які вивчаються в шкільному курсі, вміти згуртовувати колектив і весті його за собою, всебічно розвивати ініціативу, впроваджувати позитивний досвід у практику». Підтверджують таку позицію власними прикладами відомі в той період директори шкіл України. Провідні фахівці-управлінці висвітлили проблеми впровадження наукового доробку в практику роботи школи, організації самоосвіти вчителя, удосконалення стилю управління школою, опанування нового педагогічного досвіду.
Досвідчений директор школи, вчений М. Г. Захаров у своїй книзі «Организация труда директора школы» зазначив, що управління школою забезпечується трьома чинниками, а саме: вмінням керівника чітко й об'єктивно отримати інформацію щодо основних показників навчально-виховного процесу, оцінкою цієї інформації та прийняттям рішення, а також професійною кваліфікацією вчителів. Тобто важливою є не тільки управлінська компетентність керівника, а і вплив його на рівень виконання професійних обов'язків учителями. М. Г. Захаровим обґрунтовано також деякі принципи управління школою, які й зараз сприймаються як сучасні. Такими принципами він вважав: визначення перспективи та найближчої мети роботи школи; постійний аналіз проміжних, кінцевих і віддалених результатів роботи; планування; завершеність управлінських дій; участь усіх членів колективу в управлінні школою; створення сприятливої психологічної атмосфери в колективі. Автор підкреслював, що найважливіший показник ефективного управління – це здатність колективу до самоорганізації.
У цей самий період (70-ті роки) Г. І. Горська звертає увагу на необхідність постійного, цілеспрямованого професійного спілкування керівників школи з учителями, уважного ставлення до їхнього теоретичного та методичного зростання, заохочення до опанування основ педагогічної майстерності (Горская Г. И. Организация учебно-воспитательного процесса в школе. — М., 1977).
Багато уваги приділив С. Є. Хозе взаємодії педагогічного колективу з науковцями, впровадженню розробок учених у практику (Хозе С. Е. Директор школы. — М., 1979). Він вважав, що саме цей підхід набуватиме все більшого значення, оскільки забезпечує активізацію суб'єктивного фактора в управлінні школою. Сутність педагогічної діяльності керівника, відзначає автор, полягає у висуванні ідеї, опрацюванні творчого замислу.
На початку вісімдесятих років М. Л. Портиов у роботі «Труд руководителя школы» (М., 1983) зазначає, що за кордоном існують теорії управління системами. Він приділяє значну увагу системному підходу в управлінні школою, виокремлює такі етапи: визначення основної мети, проміжних цілей діяльності школи; аналіз ресурсів; складання плану; прийняття рішення; здійснення контролю. Але визначальну роль автор залишає за особистістю керівника: за його ерудицією, професійною підготовленістю, тактовністю, енергійністю, організаційними здібностями. Особливо він підкреслює значення педагогічної культури керівника, а також необхідності здійснювати самоаналіз педагогічної діяльності. М. Л. Портнов висловлює впевненість у тому, що більшість недоліків у роботі керівників шкіл зумовлена недостатньою теоретичною та методичною підготовкою.
Наприкінці вісімдесятих років з’являться тенденція протистояння керівників шкіл проявам формалізму в управлінні освітою. Цей підхід відображено в монографії В. П. Симонова «Директору школы об управлений учебно-воспитательным процессом» (М., 1987). Автор узагальнює та науково обґрунтовує досвід тих керівників шкіл, які творчо ставляться до проблем управління. Необхідність запобігання формалізму В. П. Симонов пов'язує із завданнями реформи школи, яка відбувалася в існуючих тоді соціальних умовах.
Управління сучасною школою характеризується сукупністю протиріч:
- між суспільною формою існування управлінської діяльності, колективним характером роботи, що зумовлює міжособистісну взаємодію, та індивідуальною формою опанування управлінських технологій кожним керівником;
- між об'єктивними вимогами суспільства до особистості й діяльності керівника та обмеженістю умов для розвитку його професіоналізму в повсякденній практиці;
- між цілісністю змісту управлінської діяльності та значною кількістю її напрямків;
- між зверненістю свідомості керівників до минулого соціального досвіду та необхідністю орієнтації їх на майбутні зміни в освіті;
- між необхідністю забезпечення розвитку педагогічної системи навчального закладу, що потребує інноваційних підходів, і особистою неготовністю до впровадження інновацій;
- між прагненням керівників до творчого пошуку та недосконалістю нормативно-правової бази.
В. П. Симонов звертається до принципу гуманізації як необхідної умови розвитку здібностей учнів у навчально-виховному процесі, зауважує, що формалізм призводить до «девальвації» шкільної оцінки. Автор наголошує, що неформально ставиться до своїх обов'язків той керівник, який намагається досягти якісних, а не кількісних показників, відтає перевагу змісту і якості освіти, а не традиційним формам «боротьби за успішність».
М Проблема формалізму, тобто переваги форми над змістом, не втратила актуальності й нині. Концепція дванадцятирічної школи орієнтує на те, що додержання будь-яких формальних правил не повинно шкодити розвитку дитини, повноцінному педагогічному спілкуванню.
Проте В. П. Симонов визначає управління навчально-виховним процесом як цілеспрямований вплив суб'єкта управління (керівника) на об'єкт (підлеглі, учні) шляхом науково обґрунтованого планування, організації, координації та контролю за їхньою діяльністю. Такий підхід відрізняється від сучасного тим, що визнає вчителів і учнів об'єктами діяльності. А наука і практика сучасного управління прагнуть досягти суб'єкт-суб'єктних відносин.
Разом з тим В. П. Симонов науково обґрунтовує цілі, зміст, методи управління на засадах системного підходу. Основні цілі управління він характеризує у двох напрямках: як раціональне використання ресурсів навчального закладу, а також як виховання активної творчої особистості. Автор наголошує на необхідності узгодження цілі управління з основними напрямками соціально-економічного та духовного розвитку суспільства. Зміст управління представлений як сукупність таких функцій: прийняття рішення (планування), організації виконання, контролю та координації діяльності виконавців. Подається характеристика економічних, організаційних, ідеологічних методів, причому останні трактуються як розвиток демократичних основ управління. Прогресивним для того періоду є підхід до організації внутрішньо шкільного контролю. Контроль розглядається не як метод зайвого тиску та жорсткого адміністративного впливу, а як джерело інформації щодо повноти та ефективності виконання управлінського рішення. Автор вважає, що позитивним контроль буде лише тоді, коли забезпечено оптимальність його здійснення, створено комфортну психологічну атмосферу. Найпильнішу увагу В. П. Симонов приділяє аналізу як найважливішому методу контролю та системному підходу як головному його принципу.
Вчений актуалізує аналітичну і прогностичну функції керівника школи. Ми можемо також провести паралель із сучасними підходами до здійснення освітнього моніторингу.
Український учений В. І. Бондар у книзі «Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект» відзначає, що під закономірностями управлінської діяльності слід розуміти стійкий взаємозв'язок між процесом управління та зовнішніми суспільними системами, а також взаємозумовленість компонентів самого процесу управління. Дослідник визначає найбільш значущі функції управління, а саме: науково-теоретичну та контрольно-оцінювальну. Сенс першої полягає в тому, щоб у процесі управління забезпечити педагогів знаннями з теорії та методології освіти. Ця функція здійснюється за допомогою методологічних, нормативно-законодавчих, загальнотеоретичних знань. Друга функція забезпечує регулювання та оцінювання педагогічної діяльності в процесі управління. її здійснення потребує діагностико-прогностичних, організаційно-регулятивних і контрольно-коригуючих умінь. Такий підхід підкреслює сутність управління саме в педагогічній галузі.
Діяльність керівника школи представлена як педагогічне управління в монографії «Основы внутришкольного управлення» за редакцією П. В. Худоминського (М., 1987). Такий термін підкреслює, що функції управління, до яких належать планування, організація, контроль, мають сенс тільки тоді, коли наповнюються педагогічним змістом. Оскільки функції управління доповнюють одна одну, то ефективним буде системний, інтегрований підхід, який дозволяє розглядати школу як цілісне динамічне утворення, соціальну систему. Демократизм позиції авторів виявляється в тому, що учасниками педагогічного управління вони вважають не тільки керівників школи, а и учителів, підкреслюючи, що і вчителі, і учні є суб'єктами управління, оскільки вони виявляють свої особистісні якості. Автори підкреслюють зумовленість діяльності школи соціальним середовищем.
Саме системний підхід, на думку В. П. Симонова, дозволяє орієнтуватися на досить широкий обсяг кількісних і якісних показників роботи школи, бачити їхній взаємозв'язок, а також виявляти динаміку, тенденції процесів, які відбуваються в освітньому закладі.
Спрямованість особистості керівника школи втілюється в його професійній педагогічній діяльності. Вміння аналізувати, оцінювати, прогнозувати розвиток школи, раціонально використовувати матеріальні, кадрові, фінансові ресурси, зосереджувати зусилля на головному напрямку, знаходити оригінальні підходи, нестандартні рішення, брати участь у дослідницькій роботі — такий зміст наповнює управлінську діяльність керівника школи.
У навчальному посібнику П. Т. Фролова «Школа молодого директора» викладено підходи до управління, які можна вважати найбільш наближеними до сучасних. Приміром, за основу методології прийнято системний підхід, який пов'язується з необхідністю опанування закономірностей педагогічного процесу. Система педагогічної діяльності розглядається як механізм досягнення мети. Мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми взаємодії педагогів і учнів, а також результати визначено як процесуальні компоненти системи. Вперше об'єктом внутрішньо шкільного управління визнано педагогічний процес як взаємодію його учасників. Автор вважає за необхідне в процесі управління здійснювати моделювання педагогічного процесу, прогнозувати його розвиток, делегувати відповідальність його учасникам. Виділено такі групи методів: організаційно-педагогічні, соціально-психологічні, адміністративно-господарчі.
Директор школи, який успішно працює, є соціально активною особистістю. Необхідними є такі моральні якості керівника школи, як: працелюбність, відповідальність, гуманізм, патріотизм
Аналітичну функцію управління глибоко досліджував 10. А. Конаржевський. Саме він обґрунтував ідею управління школою на засадах педагогічного аналізу. У зв'язку з цим учений відзначив цілеспрямованість управління, акцентував увагу на необхідності опрацювання інформації для здійснення функції прогнозування та вибору оптимального рішення (Конаржевский Ю. А. Педагогичсский анализ учебновоспитательного процесса и управление школой. — М., 1986).
Сучасною є позиція щодо утвердження партнерських стосунків між учителями та учнями. П. Т. Фролов особливо підкреслює значення методичної роботи для зростання педагогічної творчості
На початку 90-х років погляди на проблему управління школою стають більш широкими. Нові підходи ґрунтуються на теоретичних висновках філософії, соціології, психології, економіки. Саме в цей період виходить монографія Р. X. Шакурова «Социально-психологические основи управлення: руководитель и педагогический коллектив» (М., 1990). У ній управління характеризується в широкому значенні як регулювання стану будь-якої системи з мстою одержання певного результату. Управління педагогічним колективом, на думку автора, спрямоване на дві мети. По-перше, це організація навчально-виховного процесу, а по-друге, — задоволення потреб та інтересів учасників навчально-виховного пронесу. Разом вони утворюють цільові функції внутрішньо шкільного управління. Р. X. Шакуров виділяє такі цільові функції управління, як виробнича та соціальна. Відповідно перша з них є соціально зумовленою, спрямованою на організацію навчально-виховного процесу та створення необхідної для цього матеріальної бази, а друга — на забезпечення матеріальних і духовних запитів учасників навчально-виховного процесу, комфортних умов праці, сприятливого мікроклімату. Крім цільових учений виділяє групу соціально-психологічних управлінських функцій. Вони спрямовані на формування в педагогічного колективу таких соціально-психологічних якостей і відповідного стану, які б забезпечували продуктивну працю. До соціально-психологічних функцій управління належать організація та активізація колективу, розвиток самоврядування. Третю групу управлінських функцій Р. X. Шакуров називає операційними. До них належать планування, надання інструкцій, контроль, аналіз, координація.
За дослідженнями Р. X. Шакурова, найбільш очікуваними якостями керівника школи є об'єктивність, працелюбність, любов до дітей, вимогливість до себе, педагогічна майстерність, тактовність. Трохи нижче за рейтингом — ініціативність, уміння чітко формулювати свої вимоги, прагнення до творчої атмосфери в колективі. До останньої групи віднесено такі якості, як рішучість, впевненість у собі, оптимізм. Учений дійшов висновку, що директори більше цінують професійно-ділові та організаторські якості, а вчителі прагнуть бачити у своїх керівників морально-комунікативні якості
Р. X. Шакуров зауважує, що сучасні умови соціального розвитку сприяють виявленню справжніх лідерів, обдарованих особистостей, здатних очолювати колектив. Керівники здебільшого реалізують усі три групи функцій. Тому їм для здійснення професійної управлінської діяльності необхідні моральна зрілість, професійно-ділові та організаторські якості.
М Суттєвою ознакою управління школою на рубежі століть стає опанування теорії менеджменту. Менеджмент є формою управління соціально-економічними процесами. На відміну від командно-адміністративної форми управління, менеджмент максимально враховує особистісний потенціал кожного працівника, створює умови для його професійного розвитку, взаємодії в процесі професійної діяльності, заохочує до досягнення максимально можливого результату. Менеджмент формує новий стиль управлінського мислення, орієнтує на цінності та пріоритети, методи та інструментарій управлінської діяльності в умовах ринкової економіки, актуалізує закономірності «некомандної» економічної системи
Вчений також приділяє увагу тим умовам, за яких можлива демократизація управління. До них віднесено розвиток самоврядування, педагогічної культури, раціональну організацію праці, позитивне сприйняття критики. Причинами, що перешкоджають демократичним процесам у школі, автор вважає усталені стереотипи авторитарного управління, відсутність ініціативи.
Новим кроком у теорії управління школою стали праці М. М. Поташника, В. С. Лазарева та очолюваного ними колективу науковців щодо необхідності розвитку педагогічної системи школи та ґрунтовного науково-методичного забезпечення цього процесу. Наприклад, у монографії «Управление развитием школьї» (М., 1995) вчені зазначають, що управління розвитком школи — це один із аспектів управлінської діяльності, який засобами планування, організації, керівництва та контролю процесів розробки та опанування інновацій забезпечує цілеспрямованість і організованість набуття освітнього потенціалу школи, підвищення рівня його використання, внаслідок чого можна отримати якісно нові результати освіти. Разом із розвитком педагогічної системи школи, на думку авторів, має оновлюватися, модернізуватися структура управління. Саме тому підкреслюється, що суб’єктами управління стають директор, його заступники, учителі, учні, а об'єктом — інноваційний навчально-виховний процес. Управлінські технології, які подаються як такі, що забезпечують розвиток школи, мають ознаки менеджменту, хоча саме це поняття не вводиться.
Ю. А. Конаржевський у визначенні менеджменту підкреслює, що він є новою філософією управління, яка підвищує роль управлінця та менеджера в суспільному житті, а також соціальну значимість професії управлінця. Врахування основних закономірностей теорії менеджменту в практиці управління школою дозволяє зробити процес управління обґрунтованим, ціле-відповідним і складати плани досягнення мети таким чином, щоб підлеглі працювали з усвідомленням власної гідності, отримували від праці задоволення (Конаржсвский Ю. А. Менеджмент и внутришкольное управление. — М., 2000). Вчений підкреслює також значення керівника як менеджера-лідера, який є носієм змін, мотивує співробітників до досягнення мети, веде інших до успіху. Автор подає розгорнуту характеристику основних рис менеджера-лідера, підкреслюючи його комунікабельність, доброзичливість, активність, толерантність, креативність, врівноваженість.
Аналізуючи сучасні дослідження проблем управління школою в українській науці, слід відзначити, що в них значно розвинуто ідеї демократизації, гуманізації, системності, інноващйності управління, впровадження менеджменту, цільового та адаптивного управління (Л. І. Даниленко, Г. А. Дмитренко, Г. В. Єльнікова, В. В. Крижко, В. І. Маслов, В. В. Олійник, Є. М. Павлютенков, В. С. Пекельна, Є. М. Хриков).
Синергетика дає розуміння того, як із хаосу виникає впорядкована складна система, а також обґрунтовує універсальне бачення єдності світу. Завдяки синергетиці ми усвідомлюємо нелінійність, багатофакторність, ймовірність світу, поліваріантність шляхів його розвитку. Загальні закономірності протікання процесів самоорганізації соціальних і природних систем дають можливість більш повно зрозуміти єдність світу, створити таку його синергетичну картину, яка ілюструє суперієрархію систем, їхню взаємодію, а також взаємозв'язок і взаємозумовленість. З таких позицій можна розглядати життя та творчість людини, суспільство, культуру
Окремої уваги потребують, на наш погляд, ті підходи, які суттєво впливають на становлення сучасної теорії управління школою, але поки що не знайшли свого конкретного втілення в управлінських технологіях.
У системі освіти набуває актуальності тенденція глобалізації як чинник якісних змін соціального розвитку. Людина, її доля в майбутньому - головний імператив сучасного стану глобального розвитку. Яке місце посідає людина в новому глобальному світі, у глобальній економіці, таким буде її суспільний розвиток
Серед них нова галузь філософії — синергетика Уперше ідеї синергетики виникли в природознавстві. Створення наукової моделі синергетики пов'язане з іменами І. Пригожина, Г. Хакена.
Ідеї синергетики поширюються й у педагогіці. Педагогічний процес розглядається як нелінійний, педагогічні закономірності виявляються в конкретних педагогічних ситуаціях залежно від зовнішніх і внутрішніх умов педагогічного процесу. Педагогічний процес принципово відрізняється тим, що досягнення мети залежить від особистісних якостей, творчості, інтелекту, культурного потенціалу суб'єктів. На відміну від техніко-технологічних систем у соціальних системах є зворотний вплив того суб'єкта, яким управляють, на той, який здійснює управління. Це є аргументом для переходу від авторитарного суб'єкт-об'єктного способу управління до соціально-психологічного суб'єкт-суб'єктного способу, який стимулює саморозвиток, актуалізує творчий потенціал.
З позицій сучасних поглядів синергетики нова концепція розвитку визначається трьома принципами, а саме: системності, динамізму, самоорганізації. Системність ґрунтується на системному підході, за допомогою якого в різних науках, зокрема в педагогіці, здійснюється пізнання багато параметричних, багаторівневих, високого ступеня організованості системних утворень. Динамізм зумовлюється неможливістю існування відкритих систем поза рухом і розвитком. Самоорганізація відкритих систем залежить від рівня складності системи, умов її розвитку, а виявляється в критичних точках розвитку. Але самоорганізація не може виконувати функцію рушійної сили без інформації.
Тому однією з визначальних рис нової глобальної економіки є її інформаційно-інтелектуальний чинник. Людина стає головним економічним ресурсом. Академік НАН України Ю. Пахомов звертає увагу на те, що в Україні процеси глобалізації зумовлюють необхідність переходу від інерційного розвитку до інноваційного. Глобалізація вимагає високого рівня розвитку фундаментальної та прикладної науки, якісної освіти трудових ресурсів (Пахомов Ю. Украйна на распутье: векторы и смыслы перемен // Политическая мьісль. - 2001. - № 3. - С. 52-74).
На сучасну теорію та практику управління школою суттєво впливають не тільки нові ідеї гуманітарних наук, а й економічні знання. Наприклад, у галузі освіти поширюється впровадження маркетингу: вивчається попит на освітні послуги, створюється ринок освітніх послуг, виробляються вимоги до якості освіти.
На наш погляд, розглянуті тенденції свідчать про значне зростання відкритості педагогічної системи школи — відкритості не тільки для соціальних впливів, а й для нових знань.
Разом із оновленням системи загальної середньої освіти оновлюється управлінська діяльність. Щоб забезпечувати належний рівень модернізації освіти, оновлення управління має випереджати процеси розвитку сучасної школи. Саме таку випереджаючу спрямованість неодноразово підкреслювали В. Кремінь, О. Савченко, В. Олійник, Л. Даниленко, Г. Єльнікова.
Нова парадигма управління сучасною школою не є суто педагогічною, вона виходить навіть за межі наук, на засадах яких традиційно ґрунтується педагогіка. І слід сприймати цю нову теорію і практику управління школою як важливий крок до освіти майбутнього
Модернізація освіти зумовлює більш високий рівень вимог до професіоналізму керівників шкіл. По-перше, Національна доктрина фактом своєї появи засвідчила новий соціальний статус освіти як визначального чинника суспільного розвитку. Школа як соціальна система стає більш відкритою.
Суспільно-державна модель управління нею передбачає залучення до управлінських процесів широкого загалу педагогічної громадськості, батьків, громадських організацій. Отже, перший напрямок оновлення управлінської діяльності — це набуття знань і умінь щодо управління соціальними системами. Керівник школи у такому вимірі є соціальним лідером.
По-друге, школа існує в умовах ринкових відносин. До педагогічного обігу ввійшли такі поняття, як освітні послуги, якість освіти, конкуренція між навчальними закладами. Керівник школи має володіти технологіями менеджменту та маркетингу в освіті, щоб не залишитися осторонь від реалій сучасного життя.
Сучасний керівник школи — менеджер, який управляє педагогічною системою школи, її розвитком, організовує і стимулює професійну діяльність підлеглих, сприяє формуванню культури організації, вивчає попит на освітні послуги, забезпечує їхню якість
По-третє, перехід на нову структуру та зміст загальної середньої освіти потребує створення принципово нових моделей науково-методичної роботи в школі. Якщо раніше педагогічний колектив обирав проблему, за якою працювала школа, то в нових умовах доцільно опрацьовувати цілісну концепцію освітньої практики, яка б враховувала особливості та можливості саме цього навчального закладу. Таку творчу діяльність педагогічного колективу спрямовує творчий керівник школи, який є досвідченим педагогом. Проте управління школою в багатьох випадках не відповідає вимогам сучасності. Керівники навчальних закладів не позбулися традицій всеохоплюючого контролю, який ґрунтується на недовірі до учасників навчально-виховного процесу і є успадкованим від тоталітарної системи. У практиці зустрічаються непоодинокі приклади відчуження управлінських процесів і самих управлінців від інших суб'єктів діяльності. У такий спосіб управління здійснюється заради виконання функцій. Таке «функціональне» управління спрямовується на роботу з документами, на вирішення адміністративно-господарчих питань, а не на творчі процеси розвитку особистості або педагогічної системи школи в цілому.
Сутність професіоналізму педагога, за визначенням І. Зязюна, полягає в поєднанні професійної культури та професійної самосвідомості, що дозволяє педагогу на високому рівні здійснювати професійну діяльність. Звідси можна зробити два висновки. По-перше, професійна культура та професійна самосвідомість мають бути вже сформованими у того педагога, якого призначають керівником школи. По-друге, професіоналізм є інтегративним утворенням, яке виявляється в професійній діяльності. Підтвердження такої думки ми знаходимо в наукових працях Н. Кузьміної, А. Деркача, А. Маркової, які виокремили професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності педагога. Дослідження Б. Дьячснка показали, що професійні уміння в ході педагогічної діяльності формуються значно швидше, ніж якості професійної самосвідомості, найменше ж змінюється професійна культура. Це можна пояснити сформованістю особистості педагога. В. Слободчиков висловив думку щодо специфічних характеристик зрілої особистості, які полягають у розвинутому почутті відповідальності, потребі в передачі своїх знань та досвіду, здатності до активної участі в професійній діяльності.
Ми визначили зміст і структуру професіоналізму діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів на підставі двох припущень. Перше припущення стосується висновку щодо певної співвіднесеності структури педагогічної діяльності взагалі та діяльності з управління школою зокрема. За аналогією до структури педагогічної діяльності, за дослідженнями Н. Кузьміної, ми включаємо до структури професіоналізму діяльності керівника школи такі компоненти: гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський.
Провідним напрямком дослідження професіоналізму керівника школи має бути дослідження його діяльності, оскільки діяльність є більш динамічним компонентом професіоналізму, ніж особистісні якості
Друге припущення віддзеркалює сутність змісту управлінської діяльності керівника, представлену її основними напрямками, а саме: управління школою як соціальною системою, здійснення функцій управління відповідно до традиційної теорії управління закладом освіти, особливості управління школою в умовах ринкових відносин, спрямованість на розвиток педагогічної системи школи та опанування інновацій, створення оригінальної освітньої практики. Накладання структури та напрямків діяльності керівника дозволяє подати у схематичному вигляді зміст професіоналізму діяльності, представлений основними компетенція ми керівника загальноосвітнього навчального закладу. Кожна з компетенції складається з сукупності умінь і поєднує в собі діяльнісний і змістовний чинники, адже уміння є атрибутом діяльності та наповнюється конкретним змістом відповідно до специфіки управління школою. Розглянемо характеристику компетенції, які визначають зміст та структуру професіоналізму діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів.
Компетентність — це здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання
Управління школою як соціальною системою передбачає наявність у керівника знань щодо ознак школи як об'єкта соціального управління: відкритості, нестабільності, місця в ієрархії державного управління, взаємозв'язків з іншими установами, громадськими організаціями тощо. Проектувальний компонент управлінської діяльності потребує вміння прогнозувати розвиток школи як відкритої системи в умовах конкретного соціуму, тобто співвідносити мсту освіти, яка об'єктивно зумовлена рівнем соціального розвитку держави, з перспективою розвитку школи, вивчати освітні запити та потреби учасників навчально-виховного процесу, визначати стратегію розвитку педагогічної системи школи, враховуючи динаміку чисельності учнівського контингенту, потребу в педагогічних кадрах, можливості оновлення матеріальної бази.
Конструктивний компонент представлений уміннями, які спрямовані на забезпечення взаємодії школи з органами влади, громадськими організаціями, культурно-просвітницькими закладами, іншими об'єктами соціального оточення школи. Уміння, які належать до комунікативного компоненту в контексті управління школою як соціальною системою, дозволяють сформувати позитивну громадську думку щодо діяльності школи, створити імідж школи. Керівники, в яких сформовані ці вміння, багато спілкуються з батьками учнів, охоче співпрацюють із засобами масової інформації, приділяють увагу залученню громадськості до проведення масових заходів, висвітлюють досягнення колективу та окремих учнів. Організаторський компонент цього напрямку виявляється у прагненні керівника реалізувати суспільно-державну модель управління школою. Відтак він ініціює створення структур, які її забезпечують, а також безпосередньо відпрацьовує механізм їх впливу на процес управління. Мається на увазі діяльність опікунської ради, батьківського комітету, ради мікрорайону, органів учнівського самоврядування.
Раз і назавжди визначений рівень компетентності — це міф. (Закон Пітера)
Гностичний компонент напрямку традиційного управління школою передбачає опанування керівником наукових основ управління навчальним закладом. Це визначення пронесу управління, його принципи, закономірності, функції, циклічність, критерії ефективності. Проектувальний компонент представлений уміннями опрацьовувати концепцію діяльності школи та внутрішньо шкільні документи, які регламентують цю діяльність, визначати конкретну мету та завдання діяльності школи, зіставляти одержані результати з метою. Конструктивний компонент цього напрямку полягає в умінні здійснювати такі функції управління, як планування роботи, організація діяльності виконавців, контроль і аналіз результатів. Комунікативний компонент потребує вміння налагоджувати педагогічну взаємодію, роз'яснювати завдання учасникам педагогічного процесу, здійснювати зворотний зв'язок. Організаторський компонент виявляється в умінні відтворити весь управлінський цикл, забезпечити ціле відповідну розстановку педагогічних кадрів, створити сукупність умов для функціонування навчального закладу.
Управління школою в умовах ринку
Становлення ринкових відносин у державі є відносно новою детермінантою управлінської діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу, тому компоненти цього напрямку складаються з умінь, які здебільшого перебувають у процесі формування. Проте саме ця сукупність умінь викликає інтерес у керівників, оскільки, по-перше, виходить за межі педагогіки, а тому є маловідомою, а по-друге, значною мірою забезпечує досягнення результату в сучасних умовах. Гностичний компонент в узагальненому вигляді можна представити як основи менеджменту та маркетингу в освіті. Проектувальний компонент управління школою в умовах ринкових відносин передбачає вміння визначати цілі різного рівня, конкретизувати результати, спрямовувати управлінський вплив не на процес, а на результат, аналізувати діяльність за чітко визначеними критеріями, вивчати попит на освітні послуги. Конструктивний компонент містить уміння створювати ринок якісних освітніх послуг, формувати культуру організації. Комунікативний компонент на відміну від традиційної системи управління полягає не стільки в роз'ясненні завдань, скільки в умінні мотивувати діяльність виконавців. Організаторський компонент представлений умінням делегувати повноваження в управлінні, що є важливою передумовою налагодження суб'єкт-суб'єктної взаємодії, а також умінням створювати умови для особистісного розвитку учасників педагогічного процесу.
Гностичний компонент діяльності щодо опанування інновацій містить поняття про педагогічну систему та закономірності її розвитку, інновації та інноваційну діяльність. Проектувальний компонент передбачає вміння керівника оновити мету діяльності школи, науково обґрунтувати інноваційну або експериментальну діяльність у школі. Конструктивний компонент полягає в умінні спланувати діяльність школи в режимі розвитку або експерименту.
Важливим напрямком управління сучасною школою є забезпечення розвитку педагогічної системи школи шляхом опанування інновацій
Комунікативний компонент потребує вміння роз'яснити сутність нововведень учасникам навчально-виховного процесу. Організаторський компонент виявляється в умінні забезпечити умови для опанування інновацій.
Створення оригінальної освітньої практики є ще одним напрямком діяльності керівника школи. Гностичний компонент цього напрямку містить знання нових педагогічних технологій, узагальненого педагогічного досвіду. Проектувальний компонент виявляється в умінні керівника визначити, уявити певний тип освітньої практики або поєднати декілька типів з урахуванням умов школи. Конструктивний компонент передбачає вміння створити модель бажаного типу освітньої практики свого навчального закладу. Комунікативний компонент потребує вмінь проведення апробації досвіду школи за участю науковців, компетентних фахівців, громадськості. Організаторський компонент складається з умінь визначити основні показники діяльності школи та здійснювати за ними моніторинг.
Педагогічна система кожної школи може бути розглянута як оригінальна освітня практика, яка визначається особливостями навчального плану, використанням переважно тих чи інших педагогічних технологій, традиціями, поєднанням окремих елементів навчально-виховного процесу та позакласної роботи тощо
Таким чином, зміст і структура професіоналізму діяльності керівників можуть бути представлені як основні компетентності, тобто сукупність умінь, які в узагальненому вигляді утворюються інтеграцією змісту компонентів управлінської діяльності з відповідними напрямками.
Виходячи з того, що професіоналізм керівників є важливою передумовою модернізації загальної середньої освіти, ми розглядали досягнення високого рівня розвитку професіоналізму як стратегічну мету. Самі керівники у практичній діяльності спрямовують зусилля на створення оригінальної освітньої практики своєї школи, тому всі інші напрямки своєї управлінської діяльності підпорядковують цій меті і залежно від успіху в її досягненні оцінюють власну діяльність. Комплекс знань і умінь щодо теорії управління, управління в ринкових умовах, опанування інновацій є значимим для них, якщо він сприяє діяльності щодо оновлення освітньої практики.
Соціалізація шкільного управління в сучасних умовах
Управління школою на засадах соціального управління є актуальною проблемою сьогодення, оскільки такий підхід дозволяє актуалізувати потенціал людських ресурсів.
Перспектива розвитку теорії та практики управління полягає в створенні демократичної системи, спрямованої на регуляцію взаємодії між людьми.
Соціальне управління організовує соціальні дії, спрямовані на досягнення мети, загальних результатів. Таким чином, управління забезпечує стійкість, стабільність, якісну специфіку соціального об'єкта, спрямованість його розвитку. У такому розумінні соціальні процеси і явища, пов'язані з розвитком соціальних груп і колективів, становленням особистості, є об'єктом соціального управління. Суб'єктом соціального управління є організаційно оформлені спільноти людей і ті органи управління, які вони сформували. Система соціального управління створюється взаємодією суб'єкта і об'єкта управління з приводу організації різних сторін соціальної життєдіяльності. Сутнісною ознакою системи соціального управління є людина як об'єкт і суб'єкт соціального управління. З цієї точки зору утвердження в суспільстві пріоритету людини є основою гуманізації та демократизації управління.
Зміст суб'єкт-об'єктного соціального управління полягає у здійсненні свідомого впливу на різні спільності людей для координації, узгодження, організації, оптимізації вирішення соціальних завдань.
Теорія соціального управління ґрунтується на соціологічному підході, який визначає сутність управлінської діяльності як спосіб організації спільної життєдіяльності людей. Соціологічний підхід визначає людей суб'єктами управлінської діяльності. Суб'єкт управлінської діяльності є носієм зв'язків і різноманітних відносин у суспільстві, є сукупним соціальним діячем, який організовує власне життя.
Наука соціального управління розглядає теорію діяльності суб'єкта в управлінській сфері. Аналіз системи соціального управління виявляє способи спільної діяльності людей, які реалізують управлінські функції з метою розвитку організації.
Закономірності соціального управління поділяються на дві групи. Перша з них виявляє закономірності функціонування та розвитку суб'єкта управління, друга — сутнісні зв'язки між суб'єктом і об'єктом управління. Одна із найважливіших закономірностей соціального управління — соціальна спрямованість відповідальності суб'єкта управління.
Соціальне управління спрямоване на приведення соціальних процесів у відповідність до об'єктивних потреб розвитку суспільства. Ознакою сучасного соціального управління є посилення функцій самоуправління. Соціальне управління забезпечує єдність і узгодженість діяльності людей в інтересах суспільства і особистості.
Ускладнення соціальної організації суспільства збільшує обсяг управлінської діяльності, урізноманітнює її зміст, що зумовлює виокремлення груп людей, які професійно займаються управлінням. Такі групи людей, організаційно оформлені в управлінські органи, є суб'єктом соціального управління. Відносно них суспільство та його окремі компоненти є об'єктами соціального управління.
Специфіка суб'єкта соціального управління визначається його впливом на людей і здійснюється за допомогою людей, які виконують особливу соціальну функцію. Соціальна управлінська функція реалізується суб'єктом управління через повноваження щодо регулювання діяльності людей у системі соціальних відносин. Професіоналізм управління означає відокремлення функції управління від функції виконання.
В узагальненому вигляді соціальне управління можна охарактеризувати як свідому, планомірну, організовану, систематичну взаємодію суб'єкта і об'єкта управління. Ця взаємодія має на меті упорядкування, збереження якісних ознак і розвиток об'єкта. Структурно об'єктом управління є люди, колективи, спільноти, а функціонально — діяльність людини та суспільних груп
Соціальне управління розглядається як правило, на двох рівнях, а саме: державного управління та менеджменту.
Взаємозв'язок управління з суспільством визначено світовою практикою, проблема полягає у практичній розробці та реалізації відповідної взаємодії. Встановлено два види такого взаємозв'язку.
Об'єктивізація — це процес наповнення структури управління (цілей, функцій, рішень) соціально зумовленим змістом, потребами, інтересами, волею людей. Особливість об'єктивізації полягає в тому, що об'єктивне має бути сприйнятим суб'єктом і втілитися в його управлінську діяльність. Тобто потреби, інтереси, цілі управлінської діяльності зумовлюються суспільною життєдіяльністю людей і усвідомлюються суб'єктами управління.
Для об'єктивізації управління необхідна наявність розвинутої системи державно-правових і соціальних інститутів, які забезпечують реалізацію прав людини. Об'єктивні і управлінські рішення є більш соціально ефективними.
Об'єктивізація — це процес втілення управлінського рішення у вигляді ідеї, моделі, проекту, програми, плану, завдання в реальне життя, в свідомість і діяльність людей. Таким чином, суб'єктивне реалізується як об'єктивне. Об'єктивізація є свідченням зв'язку управління з життям людей, з їхніми запитами, тобто вона забезпечує зворотний зв'язок.
Для підвищення ефективності соціального управління необхідно визначити критерії його оцінювання. В узагальненому вигляді під ефективністю управління ми розуміємо співвідношення між його позитивними результатами і обсягом використаних ресурсів. У повсякденній роботі буває важко встановити, завдяки чому саме отримано позитивні результати, тобто в чому саме полягала роль управління. Можна виокремити такі аспекти ефективності управління: економічний, духовний, політичний, екологічний. Ефективність управління визначається тривалістю дії результатів управління. Крім того, набувають значення проміжні результати управління: узагальнення, висновки, нові ідеї, концепції тощо, які згодом можуть бути реалізовані в планах, проектах, рішеннях.
Об'єктивізація буде відбуватися за таких умов:
- достатній рівень наукового знання;
- достовірна інформація щодо стану проблем, ресурсів, ситуацій;
- високий рівень професіоналізму та практичного досвіду управлінців;
- вмотивованість управлінців щодо змін на краще
Системна організація суспільства передбачає системне співвідношення результатів управління. Сукупність результатів управління є реальною основою подальшого розвитку суспільства та його підсистем.
Нові економічні умови, розвиток ринкових відносин все більше впливають на різні сфери суспільного життя, в тому числі й на діяльність освітніх закладів. Знання закономірностей і принципів економічного розвитку є необхідною передумовою науково обґрунтованого управління сучасною школою, що дозволяє керівникам шкіл впевнено приймати управлінські рішення, визначати стратегію й тактику розвитку педагогічної системи школи, раціонально використовувати матеріальні, фінансові та людські ресурси.
В освіті вже широко використовується менеджмент як нова стратегія та технологія управління школою в умовах ринкових відносин (Г. Дмитренко, В. Маслов, В. Олійник, 10. Конаржевський, В. Крижко, Є. Павлютенков).