Програми реформ та розвитку сільського господарства україни

Вид материала

Содержание

На сільське господарство негативно впливає недосконалість системи державного управління
Головними орієнтирами на цьому шляху є
Розвиток сільського господарства має забезпечувати збереження та відновлення екосистеми як засобу виробництва та як важливого ел
Реформування ключових системоутворюючих галузей сільського господарства має бути спрямоване на вирішення системних проблем та вр
3.1.Системний підхід до визначення майбутнього образу (бачення) сільського господарства України
Технологічна система
Економічна система
Екологічна система
Філософська система
Ключові системоутворюючі галузі
Комплексної Програми
3.2.Структура Комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України
3.3.Головна реформа в галузях сільського господарства - зміна акценту з підтримки технічного переоснащення на мотивацію технолог
Суть запровадження економічно ефективних ресурсозберігаючих технологій
4.1.Реформування та розвиток Рослинництва
4.2.Реформування та розвиток Свинарства
Для цієї підпрограми такого набору інструментів достатньо
4.3.Реформування та розвиток Молочного скотарства
Проект створення селекційно-генетичної піраміди в молочному скотарстві – це дуже довгостроковий проект, тому в цій Програмі він
Розбудова молочнотоварних ферм – це найбільш складний, інвестиційноємний та найдовше окупний в порівнянні з іншими галузями прое
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 21

Разом з тим:

На сільське господарство негативно впливає недосконалість системи державного управління

Детальне розкриття проблем див. розділ 4.6.1.

Орієнтири: система державного управління народним господарством та його галузями має здійснюватись через глибокі, широкі, детальні комплексні програми, системно пов’язані з інструментами державного регулювання, правильним наповненням цих інструментів суттю, з дуже детальними механізмами їх реалізації в динаміці, з визначеними пріоритетами та правилами змін пріоритетів, дотриманням стабільних ключових принципів.

На сільське господарство України негативно впливають невирішені проблеми економіки та галузей народного господарства країни

(див. Додаток 2.3).

в Україні відсутні чітко, однозначно визначені критерії та не налагоджена системна робота із забезпечення продовольчої безпеки; це породжує невизначеність в пріоритетах розвитку сільського господарства, непослідовність в зовнішньоекономічній політиці держави відносно сільгосппродукції та продуктів її переробки;
відсутність стабільності та визначеності в земельних відносинах обмежує довгострокове інвестування в розвиток сільськогосподарського виробництва;
невизначеність в інноваційній політиці (стратегічні напрямки підтримки інновацій, суть та адресне комплексне застосування державних інструментів стимулювання інноваційних проектів у відповідності до рівня пріоритетності тем), призводить до стримування інноваційного розвитку галузей та підприємств, а також до зловживань з податками та митними тарифами, втрат в бюджетній сфері,
в Україні мало галузей з наукоємним та інтелектуалоємним продуктом, що обмежує можливості розвитку конкурентоспроможного в світі виробництва. Відбувається перетворення України в сировинний придаток економіки світу;
енергозалежність країни і необхідність «загравати» з країнами - постачальниками енергоносіїв;
диспаритет цін на продукцію сільського господарства і промисловості;
слабка пристосованість морської, річкової та залізничної транспортно-логістичної інфраструктури до роботи з сільгосппродукцією (першочергово – рослинницькою);
сільське господарство використовується як інструмент споживання проблем в промисловості (неконкурентоспроможні на світовому ринку техніка, ЗЗР, мінеральні добрива, нарощення збуту ППМ та енергоносіїв тощо); цим демотивується розвиток народного господарства, консервується негативний його стан ;
через систему державних безповоротних дотацій сільське господарство використовується як транзитна ланка для фінансування недолугості в промисловості, енергетиці, банківській сфері, при цьому не вирішуються системні проблеми аграрного сектору та створюється підґрунтя для корупції;
через відсутність координації та взаєморозуміння між міністерствами держава не використовує можливості залучення фінансових ресурсів за Кіотським протоколом (в тому числі в сільське господарство, де є великі можливості для впровадження технологій, що зменшують викиди парникових газів);
сільське господарство, маючи первинне значення в системі життєзабезпечення країни, розглядається державою як другорядна галузь (в питаннях державного фінансування, вирішення соціально-демографічних проблем, технологічного розвитку)
дорожнеча фінансових ресурсів в Україні, що в рази перевищує їх вартість на світових фінансових ринках.

Орієнтири: реформування сільського господарства потребує комплексу системних змін в інших галузях народного господарства та політиках;

реформування сільського господарства потребує змін в системі міжгалузевих відносин з орієнтацію на потреби розвитку сільськогосподарської галузі;

основу конкурентоспроможності сільськогосподарської галузі має складати наукоємне та інтелектуалоємне виробництво;

сталість аграрної галузі тим вища, чим нижча енерго- та ресурсоємність технологій сільськогосподарського виробництва;

розвиток сільського господарства потребує створення механізмів та інституцій дешевого своєчасного цільового фінансування.

На сільське господарство України негативно впливає погіршення екологічного стану країни.

(див. Додаток 2.3.6).

Стабільне зростання техногенного навантаження на оточуюче природне середовище.
неухильна деградація ґрунтів (вітрова, водна, механічна).

Орієнтири: сільське господарство має розвиватися на основі екологічних технологій, які забезпечують відновлення родючості ґрунтів, переробку органічних відходів, зменшення викидів парникових та забруднюючих атмосферу сполук.

Системоутворюючими галузями сільського господарства, які потребують першочергового реформування, є рослинництво, свинарство, молочне скотарство.

(див. Додаток 2.3.7).

Ці галузі в найбільшій мірі впливають на:

продовольчу безпеку України;
експортний потенціал України;
екологічний стан навколишнього середовища;
розвиток інших галузей сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим ці галузі потребують першочергової підтримки з боку держави внаслідок існування певних особливостей та складностей залучення приватних інвестицій в них, наприклад:

співвідношення інвестицій до виручки;
співвідношення інвестицій в основні та оборотні кошти;
ефект впливу розміру виробництва на показники економічної ефективності;
кількість обертів (виробничих циклів) за рік.

Орієнтири: при здійсненні реформ та розвитку сільського господарства України ці галузі потребують першочергової та пріоритетної уваги, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають спрямованість та параметри цієї системи;

підтримка держави має першочергово спрямовуватися в ті напрямки, які обумовлюють складність для приватного інвестування.

Системоутворюючі галузі сільського господарства мають системні та ситуаційні проблеми, які впливають на економічну та політичну ситуацію в Україні.

Негативні прояви та існуючі проблеми в рослинництві детальніше див. у розділі 4.1.1, в свинарстві – у розділі 4.2.1, в молочному скотарстві – у розділі 4.3.1.

Забезпечуючими галузями, що визначають рівень застосованих в сільському господарстві технологій, їх інтелектуало- та ресурсоємності є аграрна освіта та аграрна наука.

(див. Додаток 2.3.9).

Орієнтири: ці системи визначають технологічне забезпечення сільського господарства в частині інформації, знань, навичок і кадрів.

Аграрна наука та аграрна освіта мають системні та ситуаційні проблеми, які впливають на стан та розвиток сільського господарства України.

Негативні прояви та існуючі проблеми в аграрній науці детальніше див. у розділі 4.4.1, в аграрній освіті – у розділі 4.5.1.

Орієнтири: аграрна наука потребує глибокого реформування та спрямування на вирішення реальних проблем технологічного розвитку аграрного бізнесу.

Аграрна освіта потребує глибокого реформування під потреби технологічного переоснащення аграрної галузі.

Соціально-демографічні та кадрові проблеми.

відтік молоді та кваліфікованих кадрів з сільської місцевості, старіння сільського населення;
низька привабливість аграрної галузі на ринку праці внаслідок:
- низької науко- та інтелектуалоємності існуючого сільськогосподарського виробництва;
- низького рівня заробітних плат в аграрному секторі при низькій продуктивності праці;
- нерозвиненості соціально-побутової, культурно-освітньої та транспортної інфраструктури в сільській місцевості;
- дефіциту робочих місць;
дефіцит кадрів, що мають знання та навики застосування сучасних технологій та методів ефективного господарювання в сільському господарстві.

Орієнтири: технологічне переоснащення аграрної галузі має забезпечити суттєве зростання продуктивності людської праці, нарощування її науко- та інтелектоємкості. На цій основі мають бути забезпечені сприятливі передумови для суттєвого підвищення підприємствами агробізнесу заробітних плат працюючим. Покращення соціально-побутових умов працівників, що проживають в сільській місцевості, та розвиток сільських територій має відбуватися на підґрунті доходів від податків підприємств агробізнесу та інших видів підприємницької діяльності на цій території.

Занепад галузі вітчизняного сільськогосподарського машинобудування поглиблює проблеми сільського господарства, гальмує його розвиток та технологічне переоснащення.

(див. Додаток 2.3.12).

не працююча амортизаційна політика є суттєвим чинником моральної застарілості та фізичної зношеності технічної системи сільського господарства;
вітчизняне машинобудування не забезпечує сільгоспвиробників технікою, що відповідає сучасним вимогам сільгоспвиробників;
намагання держави стимулювати придбання сільгоспвиробниками будь-якої техніки, аби вона була вітчизняного виробництва, призводить не тільки до технічної, а (що головне) – до технологічної відсталості національного сільського господарства.

Орієнтири: програма реформ та розвитку сільського господарства України має ініціювати реформування, зміни пріоритетів та конструкторсько-технологічне оновлення сільськогосподарського машинобудування шляхом формулювання напрямків технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва та визнання визначальної ролі сільськогосподарської галузі по відношенню до машинобудування.

Висновки:

Подальший розвиток сільського господарства України має відбуватися шляхом системних реформ, орієнтованих на збалансоване поетапне, поступове досягнення аграрним бізнесом економічної незалежності від державних дотацій та субсидій, та перетворення сільського господарства України у впливовий фактор існування світової спільноти.

Головними орієнтирами на цьому шляху є:

Розвиток сільськогосподарської галузі має бути пріоритетом №1 в Україні та стати підґрунтям виходу економіки країни з кризи;
Сільськогосподарська галузь має довгостроковий стабільний запит на суттєве нарощування обсягів виробництва. Сільське господарство може стати впливовим фактором у перетворенні України у провідного експортера світового ринку сільськогосподарської продукції та гарантом економічної незалежності України в світовій спільноті;
Розвиток сільського господарства має забезпечувати збереження та відновлення екосистеми як засобу виробництва та як важливого елементу системи забезпечення;
Забезпечити позитивну рентабельність сільгосппродукції в умовах існуючих обмежень на зростання цін можливо тільки за рахунок зниження собівартості сільськогосподарського виробництва.
Тенденції на ринках енергетичних та матеріально-технічних ресурсів роблять безумовним перехід сільськогосподарського виробництва на енерго- та ресурсозберігаючі технології;
Розвиток сільського господарства має орієнтуватися на виробництво якісної продукції та неухильне підвищення стандартів якості;
Розвиток сільського господарства має спиратися на можливості залучення інтелектуальних та фінансових інвестицій, приділяючи увагу здешевленню запозичень та кредитів, які залучатимуть сільгоспвиробники під потреби технологічного переоснащення;
Державне управління сільським господарством та його відносинами з іншими галузями має здійснюватись через глибокі, широкі, детальні комплексні програми, системно пов’язані з інструментами державного регулювання, правильним наповненням цих інструментів суттю, з дуже детальними механізмами їх реалізації в динаміці, з визначеними пріоритетами та правилами змін пріоритетів, дотриманням стабільних ключових принципів;
При здійсненні реформ та розвитку сільського господарства України першочергової та пріоритетної уваги потребують галузі рослинництва, свинарства, молочного скотарства, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають її спрямованість та стан;
Реформування ключових системоутворюючих галузей сільського господарства має бути спрямоване на вирішення системних проблем та враховувати ситуаційні проблеми;
Для розвитку сільського господарства реформування аграрної науки та аграрної освіти має не менше значення, ніж реформування ключових системоутворюючих галузей;
Технологічне переоснащення аграрної галузі має забезпечити суттєве зростання продуктивності людської праці, нарощування її науко- та інтелектоємкості. На цій основі мають бути забезпечені сприятливі передумови для суттєвого підвищення підприємствами агробізнесу заробітних плат працюючим.
Покращення соціально-побутових умов працівників, що проживають в сільській місцевості, та розвиток сільських територій має відбуватися на підґрунті доходів від податків підприємств агробізнесу та інших видів підприємницької діяльності на цій території.
Програма реформ та розвитку сільського господарства України має ініціювати реформування, зміни пріоритетів та конструкторсько-технологічне оновлення сільськогосподарського машинобудування шляхом формулювання напрямків технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва та визнання визначальної ролі сільськогосподарської галузі по відношенню до машинобудування.

3.Майбутній образ (бачення)
сільського господарства України

3.1.Системний підхід до визначення майбутнього образу (бачення) сільського господарства України

Для досягнення поставленої мети на всіх рівнях життєдіяльності держави реалізується комплексний підхід, який орієнтований на бачення майбутнього образу сільського господарства.

Необхідною умовою гармонійного розвитку аграрних підприємств та подолання системних проблем в сільському господарстві є дотримання наступного принципу ієрархічної вкладеності систем:

Технічна система (використовувана техніка та обладнання) – є тільки одним з елементів (підсистемою) технологічної системи.

Технологічна система (застосовувані технології виробництва) – є тільки одним з елементів (підсистемою) логістичної системи.

Логістична система (цілісна сукупність виробничих процесів та процесів його забезпечення) – є тільки одним з елементів (підсистемою) економічної системи.

Це зокрема означає, що тільки заміна технічного парку не здатна суттєво вплинути на економічну ефективність господарювання. Для її суттєвого збільшення необхідна зміна технологіій виробництва та гармонійний, сбалансований розвиток напрямків сільськогосподарського виробництва та систем його забезпечення.

Економічна система (економічна складова бізнесу) – є тільки одним з елементів (підсистемою) організаційно-управлінської системи.

Організаційно-управлінська система (бізнес як інструмент реалізації цілей власників) – є тільки одним з елементів (підсистемою) екологічної системи.

Екологічна система (система гармонії або екологічності відносин бізнесу з усіма складовими оточуючого середовища – природою, суспільством, державою тощо) – є тільки одним з елементів (підсистемою) філософської системи.

Філософська система (місія, смисл існування, система цінностей).

Майбутній образ сільського господарства сформований з урахуванням потенціалу України, світового досвіду, сприятливих і несприятливих тенденцій та існуючого поля проблем, які існують, виникають і наростають в надсистемах.

Україна відповідальна перед світом за ефективність та дбайливість використання даних їй унікальних ресурсів та можливостей – землі (близько 30% світових чорноземів), природно-кліматичних умов та географічного розташування. На виконання цієї місії має бути спрямована як суто сільськогосподарська галузь, так і весь народногосподарський комплекс країни. Тому Україна має бути Аграрною державою. А в Аграрній державі інші галузі орієнтовані на основну галузь – сільське господарство.

Стан та рівень розвитку сільського господарства визначає нашу продовольчу безпеку, суттєво впливає на сталість економіки, формує експортний потенціал та вагомість ролі України в світі, є суттєвим фактором забезпечення екологічності нашого життя.

Ми бачимо сільське господарство наукоємним, інтелектоємним, екологічно безпечним, прибутковим, спроможним забезпечити потреби України в сільськогосподарській продукції та суттєву її частину експортувати. Тільки в цьому випадку статус Аграрної країни буде викликати гордість її громадян та повагу в світі.

Ключові системоутворюючі галузі сільського господарства, що будуть першочергово реформовані - рослинництво (зернові, зернобобові, технічні та кормові культури), свинарство, молочне скотарство. Ці галузі потребують першочергової та пріоритетної уваги, як такі, які здатні стимулювати зміни в системі «сільське господарство України» та в найбільшій мірі визначають спрямованість та параметри цієї системи.

Це – галузі, різні за умовами та шляхами забезпечення успішності бізнесу в них. Кожна галузь має своє поле проблем і відповідно потребує своєї логіки, сукупності та послідовності дій, задіяння певних наборів інструментів, гармонізації з іншими політиками та галузями.

Гарантом безперервного сталого розвитку сільського господарства є системи аграрної науки, агарної освіти, державного управління сільським господарством.

Реформування системоутворюючих галузей сільського господарства буде супроводжуватися створенням комфортних умов функціонування аграрного бізнесу в Україні в частині матеріально-технічного, транспортно-логістичного, фінансового забезпечення. Для цього будуть здійснюватися відповідні зміни в інших політиках держави.

Шляхом досягнення майбутнього образу сільського господарства є реалізація Комплексної Програми, яка містить узгоджені між собою у просторі і у часі Програми реформування та розвитку ключових системоутворюючих галузей та Програми реформування забезпечуючих галузей, а також зміною пріоритетів та функціонування в інструментах державного управління та суміжних політиках і галузях економіки.

3.2.Структура Комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України

Реформи галузей (зміни всередині галузі сільського господарства)
- Реформи і розвиток ключових системоутворюючих галузей
  - Програма розвитку галузі Рослинництва
  - Програма розвитку галузі Свинарства
  - Програма розвитку галузі Молочного скотарства
- Реформи забезпечуючих галузей
  - Програма реформування Аграрної науки
  - Програма реформування Аграрної освіти
  - Програма реформування Державного управління галуззю
Зміни в інструментах державного управління (РеСуть^¹)
Зміни в суміжних політиках і галузях економіки (РеСуть)

3.3.Головна реформа в галузях сільського господарства - зміна акценту з підтримки технічного переоснащення на мотивацію технологічного переоснащення

Досвід України в спробах вирішувати проблеми сільського господарства шляхом підтримки технічного переоснащення показав, що:

Технічний парк може впливати на ефективність операцій, але при цьому не має суттєвого впливу на результати та ефективність в цілому виробництва;
Підтримка державою технічного переоснащення господарств відбувається систематично і тим провокує стійкі вимоги з боку сільгоспвиробників в таких дотаціях;
Державна підтримка спрямована на придбання сільгоспвиробниками техніки, що виробляється вітчизняними виробниками. При цьому більшість цієї техніки значно поступається закордонним зразкам майже за всіма значущими для сільгоспвиробника параметрами – функціональністю, надійністю, продуктивністю. Отже державна підтримка фактично спрямована не на сільгоспвиробників, а на машинобудівників.

Досягнення цілей цієї програми в контексті визначених світових тенденцій та викликів, а також особливостей стану України, її економіки та народного господарства можливе тільки при умові переводу ключових системоутворюючих галузей сільського господарства на новітні енерго- та ресурсозберігаючі технології, які здатні створити можливість сільгосппідприємствам мати прибуткове виробництво при реалізації виробленої продукції за конкурентоспроможними цінами.

Суть запровадження економічно ефективних ресурсозберігаючих технологій полягає в:

• Зменшенні об’ємів використаних ресурсів та собівартості виробництва сільськогосподарської продукції;

• Розвитку та використанні тих видів ресурсів, які дозволяють безпосередньо впливати на показники якості продукції та продуктивність виробництва;

• Мінімізації порушень природних екологічних балансів.

Тільки в цьому випадку сільськогосподарські підприємства матимуть змогу самостійно забезпечувати себе технікою, обладнанням, оборотними ресурсами та платити працівникам достойну заробітну плату, не вимагаючи дотацій у держави.

4.Програма розвитку ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України та галузей, що забезпечують розвиток (суть реформ: ресурси, напрямки впливу, точки росту)

Реформи і розвиток ключових системоутворюючих галузей сільського господарства України (суть реформ)

4.1.Реформування та розвиток Рослинництва

4.1.1.Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Рослинництві

в умовах застосування традиційних технологій землеробства в структурі собівартості продукції переважають статті, які не впливають на діловий результат (врожай) – витрати на обслуговування технічної системи (ПММ, запчастини, ремонт, амортизація техніки). Натомість дефіцит коштів на статті, які прямо впливають на діловий результат (витрати на якісне високопродуктивне насіння, добрива, засоби захисту рослин), не дозволяє отримувати високу врожайність. Середня врожайність культур в Україні нижча за ту, яку отримують землероби в інших країнах в гірших природно-кліматичних умовах, але з використання сучасних ресурсозберігаючих технологій;
невиправдано висока енерго- та ресурсоємність рослинництва призводить до низької економічної ефективності (аж до збитковості) виробництва);
перехід на новітні, наукоємні технології в рослинництві обмежується дефіцитом в Україні відповідно підготовлених кадрів (як спеціалістів та управлінців для роботи безпосередньо в господарствах, та і наукових консультантів) та доступних джерел інформації про ці технології та їх застосування в умовах конкретного господарства;
при існуючій структурі собівартості зерновиробництва підприємства вимушені економити на амортизаційних відрахуваннях, наслідком чого є значна доля критично зношеної (морально та фізично) техніки при відсутності коштів на її оновлення. При цьому підприємства рослинницької галузі систематично вимагають прямих державних фінансових дотацій задля підтримки (покриття збитковості) виробництва;
відсутність у більшості господарств достатньої заставної бази робить практично неможливим залучення інвестицій в розвиток зерновиробництва та оновлення технічного парку, а існуюча вартість банківських кредитів робить ці інвестиції потенційно неокупними;
в рослинництві існує касовий розрив між часом потреби в оборотних коштах (а ціна на зерно дуже низька) і часом, коли ціна на зерно максимальна. Тому сільгоспвиробникові регулярно необхідно вирішувати: як отримати кошти, необхідні для придбання оборотних ресурсів під наступну посівну, не продаючи зібраний урожай за безцінь;
при невеликих розмірах зерновиробництва існує проблема здорожчання вхідних ресурсів та здешевлення продукції внаслідок недоступності оптових знижок та надбавок;
приходу інвесторів у рослинництво для створення крупнотоварного виробництва в умовах розпаювання землі серед великої кількості дрібних землевласників заважає невизначеність та нестабільність у земельних відносинах в частині термінів-ціни оренди, гарантій виконання орендних договорів. Орендодавці стикаються з такими ж проблемами;
існує не використовувана можливість залучення в сільське господарство коштів за Кіотським протоколом. Таку можливість може створити тільки ресурсозберігаюча технологія самовідновлюваного землеробства No-Till, яка супроводжується зменшенням викидів парникових газів безпосередньо з ґрунту та зменшенням спалюваних ПММ;
в Україні існує дефіцит потужностей для якісного зберігання зерна. Це особливо відчувається в урожайні роки, коли цей дефіцит сягає 30-40%. Інфраструктура зберігання зерна в Україні складається переважно з великих елеваторів та зерносховищ. В умовах дефіциту потужностей власники цих об’єктів формують монопольно високі ціни, які призводять до значного здорожчання собівартості зерна під час зберігання. Крім того, здаючи зерно на зберігання на крупний елеватор, сільгоспвиробник, по-перше, втрачає можливість впливати на якість своєї продукції; по-друге, зерно, яке він отримує зі зберігання – це не те зерно, що він здав. Адже на елеваторі зерно різних виробників зберігається разом;
обмеженням для нарощування експорту зерна є дефіцит спеціалізованих інфраструктурних потужностей (елеваторів, терміналів) та спеціалізованих засобів для вантажних робіт та перевезення в системі водного (морського та річкового) та залізничного транспорту.

4.1.2.Суттєві (ключові) складові бажаного образу Рослинницької галузі

Незалежно від розміру господарств та форм господарювання в виробництві застосовуються ресурсозберігаючі технології (наприклад, No-Till), що дає можливість отримати низьку собівартість вирощеної продукції, забезпечуючи прибуткову діяльність навіть при значних коливаннях світових та внутрішніх цін на продукцію рослинництва; екологічність технології забезпечує відновлення природного балансу, що особливо актуально, адже ерозія ґрунтів є досить складною проблемою для сільгоспвиробників і екологів. (див. Додаток 4.1.2.1).

Зерно зберігається в елеваторах, придбаних в лізинг (і великими і невеликими господарствами). Є можливість якісно зберегти зерно до поліпшення цінової кон’юнктури, зменшити втрати, поліпшити якість продукції, та покращити загальну інфраструктуру зберігання зерна в країні. При цьому елеватори можуть бути різних розмірів, в залежності від потреб і можливостей підприємства. (див. Додаток 4.1.2.2).

Зібране зерно (яке зберігається на своєму елеваторі) господарство має можливість здати під заставу в реформований Аграрний фонд (Агрофінфонд), вчасно отримати під це зерно позику для підготовки до наступного сільгоспциклу. Ціна застави може бути низькою (на рівні собівартості у кращих сільгоспвиробників), адже це не продаж, а отримання позики. Але цієї позики достатньо для того, щоб провести весь комплекс сільгоспробіт до моменту продажу зерна в період вигідних цін. При цьому в Агрофінфонді достатньо коштів для позичання (під низьку ціну застави) під 70 відсотків зібраного урожаю і доступ до цих грошей – вільний для всіх. (див. Додаток 4.1.2.3).

Обгрунтування образу галузі Рослинництва наведено у Додатку 4.1.2.

4.1.3.Основні напрями реформування Рослинницької галузі

Для того, щоб технологічне переоснащення в рослинництві (перехід на ресурсозберігаючу технологію No-Till) відбулося, необхідно:

- здійснити технічне переоснащення у відповідності до вимог технології (при цьому техніка, яка якісно працює в умовах No-Till, здатна якісно працювати в любій іншій технології; ця техніка окрім традиційних функцій має вирішувати специфічні задачі технології – наприклад, здійснювати висів насіння в необроблений грунт, вкритий ковдрою пожнивних рештків);

- забезпечити якісний технологічний супровід (унебезпечити господарства від помилок при впровадженні новітньої технології та допомогти фахівцям здобути відповідні нові знання та навики).

Ключовою економічною ціллю технологічного переоснащення в рослинництві є зміна структури витрат.

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять необхідність технологічного переоснащення, є:

допомога держави у придбанні потужної вископродуктивної техніки під новітню технологію No-Till, залишивши сільгосппідприємству право вибору модифікації, виробника та постачальника такої техніки;
допомога держави у фінансуванні проектів технологічного супроводу (для подолання психологічного барєру у придбанні інтелектуальних продуктів);
включення господарств до числа учасників проекту по залученню та використанню коштів за Кіотським протоколом на впровадження технології No-Till, як такої, що забезпечує зменшення викидів парникових газів;
регулювання державою земельного питання в частині забезпечення стабільності орендних відносин та гарантування довгостроковості користування землею;
забезпечення державою надійності та оперативності системи страхування ризиків в рослинництві.

Для того, щоб ефективно запрацювала система забезпечення фінансової логістики в рослинництві при унеможливленні корупції необхідно:

забезпечити достатнє своєчасне наповнення «Агрофінфонду» фінансовими ресурсами;
забезпечити впровадження такого механізму функціонування «Агрофінфонду», який надаватиме рівні умови (правила) для всіх сільгоспвиробників на його використання, застосовуватиме прозорі, зрозумілі правила формування заставної ціни на зерно (яка буде однаковою для всіх користувачів).

Для розвитку елеваторного господарства галузі через побудову елеваторів в господарствах необхідно:

забезпечити реалізацію проектів будівництва елеваторів (включаючи придбання та монтаж обладнання);
забезпечити якісний технологічний супровід (уноможливити технологічні втрати в якості зерна при зберіганні та мінізувати собівартість зберігання).

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять потребу будівництва у себе елеваторів, є:

допомога держави господарствам у залученні дешевих кредитних ресурсів на реалізацію проектів будівництва з технологічним супроводом;
залучені для реалізації таких проектів інвестори, яким державою надані гарантії захисту інвестицій;
регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво елеваторів;
спрощення процедур отримання дозволу на будівництво елеваторів;
фінансова допомога та регуляторне сприяння держави у сертифікації елеваторів з подальшою обовязковою сертифікацією всіх елеваторів та зерносховищ.

4.1.4.Програма розвитку галузі Рослинництва

Програма розвитку галузі Рослинництва містить:

підпрограму «Технологічне переоснащення» (переведення зерновиробництва на ресурсозберігаючу технологію No-Till) :
- розділ «Технічне переоснащення» (забезпечення відповідною технікою);
- розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації);
підпрограму «Елеватори в лізинг»:
- розділ «Придбання обладнання та будівництво елеваторів»;
- розділ «Технологічний супровід»;
підпрограму «Фінансова логістика – Агрофінфонд» (наповнення дешевими фінансовими коштами).

4.1.5.Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Рослинництва

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі рослинництва (зернові, зернобобові, технічні та кормові культури)

В підпрограмі «Технологічне переоснащення (переведення зерновиробництва на ресурсозберігаючу технологію No-Till)»:

Компенсація 30% вартості придбання посівних комплексів та обприскувачів (тих видів техніки, які визначають профіль технології); 30% компенсація вартості дозволить сільгоспвиробникам використовувати «Агрофінлізинг» (зробити перший внесок, щоб отримати кредит під заставу придбаної техніки).. Здешевлення тільки тієї посівної техніки, яка якісно працює в технології No-Till.
Кредитування через «Агрофінлізинг» господарств на цілі придбання посівних комплексів, обприскувачів, тракторів та комбайнів.
Здешевлення ставки кредитів, що вже видані і сплачуються на даний момент. Здешевлення ставки по кредитам (15%) на придбання техніки (посівні комплекси і обприскувачі) сільгосппідприємствам при переході на новітні ресурсозберігаючі технології.
Дотації за рахунок Державного бюджету на проекти впровадження технології No-Till в частині розробки проектів, технологічного супроводу та навчання фахівців. (Фінансування супроводу господарств при впровадженні новітніх технологій з розрахунку 25грн./га в рік: 8грн./га в рік сплачує сільгоспвиробник, 9грн./га в рік – постачальник техніки, 8грн./га в рік – державна дотація).
Залучення «зелених інвестицій» та їхнє спрямування на впровадження технології No-Till в рослинництві.
Регулювання земельного питання. Розвиток функції держави в регулюванні земельного питання з реєстратора до гаранта виконання договорів оренди.
Страхування ризиків за схемою тристоронньої угоди між страховою компанією, сільгосппідприємством та державою Україна з подальшим контролем з боку Контрольно-ревізійного управління Кабінету міністрів України.

В підпрограмі «Елеватори в лізинг»:

Фінансування через «Агрофінлізинг» (із залученням іноземних кредитних ліній) проектів побудови в господарствах елеваторів. Сільгоспвиробнику надається лізинговий кредит в розмірі 85% вартості проекту на строк до 7 років під 4 % річних, а 15% вартості проекту він сплачує сам (перший платіж по тілу лізингу здійснюється через 1 рік після запуску елеватора в експлуатацію).
Здешевлення ставки кредиту (на 15%) – тільки на будівельні роботи по влаштуванню фундаментів.
Терміново дозволити купівлю-продаж землі під елеватори:

роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);
ввести норматив купівлі-продажу до 6 га;
при непобудові об'єкту протягом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

Сертифікація елеваторів. Обовя’зкова для створення гарантій якісного зберігання зерна зібраного врожаю та можливості якісно забезпечити заставу для придбання позики Агрофінфонду.
Спрощення процедури виділення земельних ділянок під будівництво елеваторів.
Залучення інвесторів для побудови елеваторів.
Державні не фінансові гарантії інвесторам.

В підпрограмі «Агрофінфонд»:

Наповнення дешевими фінансовими ресурсами «Агрофінфонду» - пріоритет при розподіленні бюджетних коштів в агарній галузі.
Держані фінансові гарантії для залучення дешевих іноземних кредитів в наповнення «Агрофінфонду».

Суть та ключові характеристики застосовуваних інструментів див. в розд.5.

4.1.6.Результати реалізації Програми розвитку галузі Рослинництва

скорочення кількості необхідної техніки (зниження фондоємкості),
зниження витрат на ПММ з ≈100 до 30 л/га,
зниження витрат на амортизацію, запчастини і ремонт,
зміна структури витрат на користь статей, які мають найбільший вплив на урожайність,
підвищення продуктивності праці,
зростання прибутку в господарствах будь-якого розміру,
зниження собівартості виробництва на 30-50%,
збільшення врожайності культур та підвищення якісних показників,
покращення родючості ґрунтів та раціональне їх використання,
покращення структури ґрунту,
зниження ерозії ґрунтів,
відродження екосистеми,
скорочення викидів СО₂, зв`язування вуглецю в ґрунті (≈1,8 т/га),
завдяки Агрофінфонду сільгоспвиробнику вистачає коштів для проведення наступного сільгоспциклу, не продаючи врожай з поля,
зерносховища дають можливість зберігати зерно в господарствах без втрати якості і продавати по найкращій ціні.

4.2.Реформування та розвиток Свинарства

4.2.1.Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Свинарстві

Галузь не здатна конкурувати на внутрішньому ринку з закордонними виробниками м’яса та м’ясопродуктів зі свинини за показниками собівартості та ціни;
потреби внутрішнього продовольчого ринку свинини не забезпечуються за об’ємами. При цьому динаміка виробництва - негативна;
м’ясо та м’ясопродукти українського виробництва за показниками якості не відповідає вимогам та стандартам світового продовольчого ринку;
стійка тенденція до скорочення поголів’я. Вимушене надання квот на завезення м`яса, щоб стримати ріст цін на прилавках. Ввезення 50% свинини з-за кордону;
не раціональне використання дешевого фуражного зерна, яке експортується за кордон, а натомість імпортується свинина;
система первинної переробки (забійні цехи) внаслідок неадаптованості до вимог світового ринку обмежує можливості експорту м’яса;
на поточний момент велика кількість господарств має обмеження із залученням інвестиційних коштів для капітального будівництва відгодівельних комплексів та ферм і починання або нарощування свинарського бізнесу;
серед визначених ключових галузей відгодівля в свинарстві – найбільш швидковідтворюваний напрямок, який здатний давати до трьох виробничих циклів на рік та сприяти швидкому надходженню значних коштів до бюджету;
критичним фактором, який стримує швидкий розвиток галузі, є відсутність власної (української) генетично-селекційної бази, здатної забезпечити галузь високопродуктивними поросятами в достатній кількості;
при завезенні поросят для відгодівлі з-за кордону підприємства втрачають кошти (транспортування, митні процедури та збори, ціни закордонних постачальників, корупційні фактори) та час (бюрократичні дозвільні та митні процедури, доставка); це збільшує собівартість виробленої продукції та знижує рентабельність бізнесу;
існують малоконтрольовані ризики функціонування бізнесу через непослідовну та непередбачувану експортно-імпортну державну політику (насичення ринку імпортною свининою сумнівної якості при демпінгових цінах робить виробництво нерентабельним);
оподаткування підприємств під час будівництва ферм, коли ще немає випуску продукції не сприяє приходу інвестицій в галузь;
істотно стримує розвиток галузі складна, забюрократизована та непрозора система отримання земельних ділянок під будівництво ферм та дозволів на здійснення будівельних та монтажних робіт.

4.2.2.Суттєві (ключові) складові бажаного образу Свинарської галузі

Сучасні відгодівельні комплекси з низькими питомими інвестиціями на скотомісце і з використанням технології холодного утримання тварин на глибокій незмінюваній підстилці. (Див. Додаток 4.2.2.1.)

Ферми відтворення, інтегровані в великотоварну селекційно-генетичну піраміду з нуклеусом, які забезпечують в необхідній кількості поросят для відгодівлі, конверсія корму і темп росту яких – на світовому рівні. (Див. Додаток 4.2.2.2.)

Обгрунтування образу галузі Свинарства наведено у Додатку 4.2.2.

4.2.3.Основні напрями реформування Свинарської галузі

Для швидкого нарощення відгодівельних потужностей в свинарстві на основі технологічного переоснащення необхідно:

забезпечити реалізацію в господарствах проектів будівництва відгодівельних ферм низькими питомими інвестиціями на одне скотомісце (включаючи придбання легкоспорудних конструкцій та обладнання для них);
забезпечити якісний технологічний супровід (мінімізувати виробничі витрати через впровадження процесного управління у відгодівлі).

Додатковими стимулами та мотиваторами для господарств, які усвідомлять необхідність розвитку у себе свинарства на основі технології холодного утримання тварин на глибокій незмінюваній підстилці, є:

допомога держави у придбанні легкоспорудних конструкцій для будівництва ферм та обладнання для них, залишивши сільгосппідприємству право вибору модифікації, виробника та постачальника конструкцій та обладнання;
на період створення виробництв захист ринку від демпінгу з боку імпорту свинини шляхом квотування імпорту (з поступовою відмовою від квотування);
сертифікація забійних цехів, що підвищить вимоги до якості свинини та створить можливості для конкурентоспроможного її експорту;
регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво ферм;
спрощення процедур отримання дозволів на будівництво ферм.

Для створення в Україні потужної селекційно-генетичної піраміди в свинарстві неохідно:

забезпечити створення нуклеусу з системою ферм відтворення в господарствах через реалізацію проектів будівництва ферм (включаючи придбання свиноматок високопродуктивних порід, будівництво споруд, придбання та монтаж обладнання);
забезпечити якісний технологічний супровід (мінімізувати виробничі витрати через впровадження процесного управління у відтворенні).

В цьому напрямку стимулювання та мотивація підприємців з боку держави полягає у:

залученні стратегічного інвестора у проект створення нуклеус-піраміди з наданням йому гарантій захисту інвестицій та пільгових преференцій на період реалізації проекту (до 3-х років);
надання терміном на три роки податкових та митних пільг підприємствам, що здійснюють будівництво ферм відтворення з подальшою їх інтеграцією до селекційно-генетичної піраміди;
регулювання державою земельного питання в частині можливості викупу земельних ділянок під будівництво ферм відтворення;
спрощення процедур отримання дозволів на будівництво ферм відтворення.

Головним економічним смислом реформування свинарської галузі є зменшення інвестицій в основні засоби (затрати на організацію одного скотомісця) та в оборотні засоби (зменшення вартості поросят на відгодівлю) при забезпеченні експортоспроможної якості продукції.

4.2.4.Програма розвитку галузі Свинарства

Програма розвитку галузі Свинарства включає:

підпрограму «Селекційно-генетична піраміда»:
- розділ «Створення генетичних ферм» (забезпечення високопродуктивною генетикою, приміщеннями, обладнанням);
- розділ «Технологічний супровід».
підпрограму «Технологічне переоснащення відгодівлі» (базова технологія - холодне утримання свиней на глибокій незмінюваній підстильці в легкоспорудних ангарних конструкціях з низькими питомими інвестиціями на одне скотомісце):
- розділ «Технічне переоснащення» (споруди та забезпечення обладнанням);
- розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації).

4.2.5.Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Свинарства

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі свинарства

В підпрограмі «Створення селекційно-генетичної піраміди»:

Здешевлення відсотків за кредитами (15%) на будівництво ферм відтворення, що будуються поза проектом селекційно-генетичної піраміди.
Залучення стратегічних інвесторів для реалізації та фінансування проекту створення селекційно-генетичної піраміди.
Державні нефінансові гарантії для залучення стратегічних інвесторів:

Зобов’язання держави не застосовувати по відношенню до інвестора та його інвестицій заходів примусового вилучення коштів (через націоналізацію, експропріацію, реприватизацію тощо);
сприяння прискореному вирішенню формальних процедур, таких як виділення земельних ділянок, реєстрація спільних підприємств і т.д.;
поступове зменшення квот на імпорт;
створення Урядом наглядового органу, до якого б увійшли заступники міністрів юстиції, сільського господарства, фінансів, заступник Голови Державної податкової адміністрації, і який би забезпечував державний контроль за доброчинним та порядним виконанням своїх зобов’язань українських партнерів проекту.

Надання проектам зі створення селекційно-генетичної піраміди інноваційного статусу та включення до «Агротехнопарку» на термін 3 роки та надання відповідних преференцій в частині оподаткування та митних тарифів на обладнання, що ввозитиметься.
Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);
ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;
при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.
Скасування ввізного мита на тварин високопродуктивної генетики, до тих пір поки в Україні не будуть створені системи розведення генетики, що будуть забезпечувати потребу господарств.
Квотування імпорту свинини та харчових продуктів зі свинини.

Для цієї підпрограми такого набору інструментів достатньо. Більше ніякого фінансування з бюджету не треба. Це не означає, що селекційно-генетична піраміда з нуклеусом з’явиться за український капітал. В цьому випадку не так важливо – український капітал, чи ні. Нам важливо, щоб в Україні з’явилися поросята для відгодівлі.

В підпрограмі «Технологічного переоснащення відгодівлі»:

Кредитування через «Агрофінлізинг» господарств на цілі придбання ангарних конструкцій з обладнанням (кормушки, поїлки, тощо). Сільгоспвиробник отримує лізинговий кредит в розмірі 85% вартості ангарних конструкцій з обладнанням на строк до 5 років під 4 % річних, а 15% вартості обладнання сільгоспвиробник сплачує сам.
Квотування імпорту свинини та харчових продуктів зі свинини. По мірі насичення ринку свининою внаслідок технологічного переоснащення галузі об’єми квот повинні зменшуватись.
Стандарти на продукцію, гармонізовані зі світовими.

Для того, щоб конкурувати з нашою свининою в Європі, потрібно вводити в Україні європейські стандарти якості. Зараз є тільки дві категорії – перша і друга. А треба вводити ту категоризацію, яка вже є в Європі, щоб адаптуватися до цієї системи.

Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.
Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);
ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;
при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

Сертифікація забійних цехів, як обов'язкова умова для експорту виробленої на них свинини. Якість продукції через якість виробничих процесів.

Дотації на свинину не потрібні. Співвідношення між інвестиціями на скотомісце, питомими затратами на корми (на одну тварину), затратами на придбання поросят як 5:2:0,4. З цього видно, що питання компенсації вартості поросят не актуальне. Сільгоспвиробники мають закуповувати генетику самостійно за свої гроші. А будівництво ферм потребує допомоги.

Такого набору інструментів достатньо для розбудови бажаного образу свинарської галузі.

Суть та ключові характеристики застосовуваних інструментів див. в розд.5.

4.2.6.Результати реалізації Програми розвитку галузі Свинарства

нарощені об`єми відгодівлі свиней, завдяки чому переробка зерна відбувається в Україні,
створення ринку зерна в Україні,
достатньо високогенетичного молодняка для відгодівлі з високими показниками приросту,
нарощення експорту м`яса та м`ясопродуктів,
високі показники якості свинини,
зменшення собівартості виробництва.

4.3.Реформування та розвиток Молочного скотарства

4.3.1.Визначальні фактори впливу та системні проблеми в Молочному скотарстві

Відбувається стійке скорочення поголів’я великої рогатої худоби;
відбувається стійке скорочення виробництва та споживання молока в Україні;
ключовою проблемою, що стримує розвиток молочної галузі – низька якість вироблюваного молока, що не відповідає існуючим в світі (Росія, ЄС, США) вимогам якості. Неякісне молоко не має шансів продаватися за достойними цінами, низькі доходи виробників молока не дозволяють розвивати виробництво та забезпечувати його рентабельність;
вимоги до якості молока, закріплені у державних стандартах, значно нижчі за світові. Це створює підґрунтя для неотримання достойної ціни за якісне молоко, що, в свою чергу, робить не вигідними інвестиції та саме виробництво якісного молока;
застосовувані традиційні технології в умовах існуючих ферм та молочнотоварних виробництв не здатні забезпечувати якість молока, яка б відповідала стандартам європейського та світового ринків;
висока собівартість існуючого виробництва молока не здатна задовольнити платоспроможний попит не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринках;
серед визначених ключових галузей є найбільш складною для інвестування галузь:
- економічна ефективність молочного виробництва значно залежить від розміру виробництва;
- світовий досвід свідчить, що для забезпечення високої якості молока необхідною умовою є використання високотехнологічних доїльних залів (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);
- важливим для забезпечення високої продуктивності виробництва в молочному скотарстві є наявність високопродуктивних корів, які в Україні є дефіцитом (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);
- забезпечення продуктивності корів та високої якості молока потребує якісної та достатньої кормової бази (це обумовлює більше інвестиційне навантаження та відповідний графік інвестування та створення виробництва);
- забезпечення продуктивності корів та високої якості молока висуває комплекс жорстких вимог до проектів тваринницьких ферм та забезпечення комфорту для корів (це обумовлює більше інвестиційне навантаження);
- інвестиції в молочну галузь мають довший (в порівнянні зі свинарством та рослинництвом) термін окупності;
одним з ключових факторів забезпечення ефективності молочнотоварного виробництва є науко- та інтелектуалоемна система управління; її впровадження обмежується дефіцитом в Україні відповідно підготовлених кадрів (як спеціалістів та управлінців для роботи безпосередньо в господарствах, та і наукових консультантів) та доступних джерел інформації про ці технології та їх застосування в умовах конкретного господарства;
сучасні молокопереробні підприємства «навчилися» виготовляти молокопродукти майже без молока, тому вони не є стимулюючим фактором виробництва молока високої якості;
перехід молокопереробних підприємств на високоякісну сировину потребуватиме певного часу для адаптування (зміна технологій виробництва, маркетингової політики, економічних моделей виробництва тощо);
ключовим елементом привабливості молочної галузі є можливість отримання постійного грошового потоку від реалізації молока;
відсутня власна генетично-селекційна база для нарощування поголів’я високопродуктивних корів.

4.3.2.Суттєві (ключові) складові бажаного образу Молочного скотарства

Сучасні великотоварні ферми (на 200, 400, 600, 800, 1200, 2400, … високопродуктивних корів) із використанням технології безприв’язного утримання тварин з цілорічним однотипним годуванням.

В галузі діють світові стандарти якості молока. На сертифікованих фермах гарантоване забезпечення стабільно високої якості вироблюваного молока за світовими стандартами. (див. Додаток 4.3.2.1.)

Обгрунтування образу галузі Молочного скотарства наведено у Додатку 4.3.2.

4.3.3.Основні напрями реформування Молочного скотарства

Порівняно з іншими ключовими галузями сільського господарства бізнес в молочному скотарстві є найбільш проблемним з точки зору прийняття рішення про інвестування. Це обумовлене тим, що сучасний молочний бізнес:

має велику фондоємність та, як наслідок, найбільше співвідношення вартості використовуваних основних та оборотних засобів та коштів;
в наслідок великої інвестоємності дає найменший об’єм виручки на одиницю інвестицій;
має найдовший цикл обертання обігових коштів і відповідно найменшу річну кількість їх обертів;
має найбільші порівняно з іншими галузями строки окупності.

Вигідність бізнесу в молочному скотарстві можна покращити, якщо спрямовувати інвестиції у створення великотоварних ферм (це дає можливість зменшити питому вартість скотомісця), пристосовану до виробництва високоякісного за світовими вимогами та стандартами якості молока, яке буде купуватися за вищими цінами (це потребує відповідного коштовного обладнання). Таким чином, щоб зменшити питомі інвестиції в скотомісце, та забезпечити можливість отримувати максимальну виручку, необхідні великі в абсолютному вимірі інвестиції (дорогий «вхідний білет» в бізнес). При цьому розмір інвестицій знаходиться в зворотній залежності до потенційної собівартості продукції та прямо пов’язане із доходністю створюваного бізнесу (як абсолютною, так і питомою на корову або на літр молока).

Таким чином, для залучення бізнесу до створення ефективних прибуткових підприємств в молочному скотарстві існує найбільша необхідність серйозної державної підтримки інвестицій через систему стратегічних (а не тактичних) стимулюючих та мотивуючих інструментів.

Особливістю розвитку молочного скотарства є те, що спроби зменшити об’єми спрямованих інвестицій за рахунок більш дешевого та менш технологічного та якісного обладнання, здешевлення за рахунок спрощення проектів ферм, більш дешевих та менш продуктивних порід корів і т.ін. призводять до втрати економічної ефективності створюваного молочного виробництва.

Головним економічним смислом реформування в Молочному скотарстві є випереджуюче зростання виручки над ростом витрат (за рахунок росту кількості і якості продукції, а не зменшення витрат) та, завдяки цьому, зростання прибутковості виробництва.

4.3.4.Програма розвитку галузі Молочного скотартсва

Програма розвитку галузі Молочного скотарства включає:

підпрограму «Технологічне переоснащення» (базова технологія – безприв’язне утримання тварин з цілорічним однотипним годуванням):
- розділ «Технічне переоснащення» (споруди та забезпечення обладнанням);
- розділ «Технологічний супровід» (моделювання, планування, навчання, консультації);
підпрограму «Якість молока»:
- розділ «Впровадження нових стандартів якості та сертифікація ферм»;
- розділ «Сертифікація переробних виробництв».

4.3.5.Використання державних інструментів для реалізації програми розвитку галузі Молочного скотарства

Комплекс інструментів, що застосовуються в розбудові галузі молочного скотарства

Для здійснення технологічного переоснащення:

Компенсація 50% вартості корів високопродуктивних порід, що ввозяться з-за кордону в рамках програми технологічного переоснащення галузі молочного скотарства.

Лізинг ВРХ не ефективний (з аналізу досвіду Росії, де дуже великий відсоток вибраковки тварин при закупівлі). Краще дати можливість підприємцю самому виїхати та відібрати для себе тварин. Для лізингової компанії тварини вважаються «не моє». Тобто краще відшкодування за кожну куплену тварину.

Проект створення селекційно-генетичної піраміди в молочному скотарстві – це дуже довгостроковий проект, тому в цій Програмі він не актуалізується.

Здешевлення вартості обладнання доїльних залів.
Надання дотацій на здійснення технологічного супроводу проектів технологічного переоснащення молочних ферм та комплексів.

Сплата технологічного супроводу з розрахунку 400 грн. на голову дійного стада, з яких:

½ суми сплачує держава;
½ суми сплачує постачальник обладнання в рамках програми технологічного переоснащення галузі молочного скотарства.

Розбудова молочнотоварних ферм – це найбільш складний, інвестиційноємний та найдовше окупний в порівнянні з іншими галузями проект.

Без технологічного супроводу в молочному скотарстві є ризик вкласти значні інвестиції і не отримати очікуваного результату. Грошей може бути витрачено багато, всі складові, крім технологічного супроводу, куплені. А без технологічного супроводу все це не складається в комплекс, який тоді працює на предмет якісного молока в великих об’ємах.

Тут місце і нагальна потреба в науково-практичному технологічному супроводженні. Фінансування технологічного супроводу має здійснюватись через виділення коштів під конкретні проекти. Необхідно забезпечити підбір групи, яка зможе це робити. Для проекту потрібно зробити тендер, в ході якого визначити, хто увійде до консультаційної групи. І тут не ставиться умова, що група – обов’язково вітчизняна. Якщо не найдемо вітчизняних фахівців, які зможуть супроводити, наймаємо іноземних. Тому що від цього залежить успіх програми і проекту. Припустимо, щоб на перших порах (на перші 2-3 проекти) були найняті технологи з-за кордону, щоб разом з нашими пройшли декілька проектів, а після отримання досвіду наші фахівці можуть супроводжувати проекти самостійно. Гроші треба виділяти тільки за результат впровадження проектів технології. Разом з цим необхідно створити систему підготовки консультантів для технологічного супроводу.

І це повинно бути під егідою МінАПУ, як замовника і власника програми.

Надання дотацій на розробку проектів будівництва молочних комплексів.
Інноваційний статус та включення до «Агротехнопарку» (терміном на 5 років) проектів побудови таких молочних комплексів.
Митні тарифи. Звільнення від сплати мита імпорт високопродуктивних корів та генетичного матеріалу.
Сертифікація побудованих молочних комплексів.
Спрощення процедур виділення земельних ділянок для будівництва об’єктів.
Терміново дозволити купівлю-продаж землі під тваринницькі ферми, комбікормові заводи:

роль МінАПУ спільно з місцевими органами влади – рекомендувати ціновий діапазон 1 га (10-30 тис. грн.);
ввести норматив купівлі-продажу: тваринницькі ферми - до 10 га, комбікормовий завод – до 3 га;
при непобудові об'єкту протяом 2 років – примусове вилучення земельної ділянки державою (а кошти залишаються у продавця земельного паю).

Залучення інвесторів.
Державні нефінансові гарантії.

Для створення системи забезпечення якості молока

Стандарти на продукцію, гармонізовані зі світовими. Введення (на першому етапі можна паралельно з існуючими) нових стандартів якості молока.
Надання дотацій на молоко. Дотація за якість молока, що відповідатиме новим стандартам (2 грн./л) надається підприємствам протягом перших трьох років з моменту здійснення ними сертифікації виробництва.
Сертифікація переробних підприємств.
Квотування імпорту сухого обезжиреного та не обезжиреного молока. По мірі збільшення молочного виробництва об'єми квот повинні зменшуватися.

Blog

Програми реформ та розвитку сільського господарства україни

Содержание