Кримінально-виконавчий кодекс україни

Вид материала

Кодекс

Содержание Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбува 1. На власника підприємства, установи, організації або уповно­важений ним орган за місцем відбування засудженим покаранняу виді Відрахування провадяться Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовува­ти такі зах Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді ви­правних робіт є

Подобный материал:

• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень, 321.79kb.
• Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• О. В. Новіковим закон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодекс, 52.38kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Верховна Рада України [Електронний ресурс] . - режим доступу до сайту : www zakon rada, 134.86kb.

Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт

1. Протягом строку відбування покарання засудженим заборо­няється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.
   
2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.
   
3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних ро­біт зараховується в загальний стаж роботи.
   
4. Засудженим забороняється без дозволу кримінально-вико­навчої інспекції виїжджати за межі України.
   
5. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постанов­лений вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить по­дання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
   
6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досяг­ла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, криміналь­но-виконавча інспекція вносить подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання.
   

1. Виконання виправних робіт має на увазі наявність певного правового режиму або передбачених законом обов'язкових умов відбування цього виду покарання, під яким розуміється сукуп­ність встановлених кримінально-виконавчим законодавством правообмежень з метою виправлення засуджених.
   
2. Стаття, що коментується, містить вичерпний перелік обме­жень трудових прав засуджених до виправних робіт. їх встанов­лення та детальна регламентація спрямовані на те, щоб підвищити у засуджених почуття відповідальності за свою поведінку, змуси­ти їх усвідомити міру покарання, до якої вони засуджені. КВК України 2003 р. на відміну від Виправно-трудового значно посла­бив каральний вплив на засуджених під час відбування покаран­ня. Якщо раніше чергова відпустка не надавалася засудженому до виправних робіт зовсім, то тепер засудженим до цього покарання щорічна відпустка надається, але час її, як правило, не зарахову-
   

ється до строку відбування покарання (за виключенням випадків, встановлених у ст. 46 КВК України). Інші види відпусток, перед­бачені законодавством, надаються засудженим до виправних робіт на загальних підставах.

У науковій літературі також звертається увага, що раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засудже­них було лише можливістю при певних обставинах, а за новим КВК України це — законна реальність.

3. Для виправних робіт характерно, що утримання із заробітку засудженого здійснюються протягом всього строку відбування по­карання. Засуджений не вправі внести наперед суму, яка підлягає стягненню з нього. І лише після відбуття строку покарання, умов­но-дострокового звільнення від покарання або звільнення внаслі­док акта помилування чи амністії із засудженого знімаються всі правообмеження, пов'язані з відбуванням виправних робіт.
   
4. Протягом строку відбування виправних робіт забороняється звільнення засудженого з роботи за власним бажанням, без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Працівники інспекції перевіря­ють обґрунтованість заяви засудженої особи про звільнення з робо­ти за власним бажанням, думку керівництва підприємства за міс­цем відбування виправних робіт та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять поста­нову про дозвіл або відмову у звільненні. Винесене рішення праців­ника інспекції засуджений може оскаржити його у вищого керівни­цтва, про що останній повідомляється при оголошенні рішення.
   

Без даного дозволу не може бути розірваний і трудовий договір за згодою сторін. Разом із тим на даний випадок також поширю­ється право на оскарження відмови у видачі дозволу на звільнення у вищого керівництва.

5. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько-трудової екс­пертної комісії під час відбування покарання стала непрацездат­ною, працівник інспекції надсилає до суду подання, особову спра­ву та зазначений вище висновок про заміну покарання у виді ви­правних робіт штрафом відповідно до ч. З ст. 57 КК України та ч. 5 ст. 42 КВК України, при цьому з моменту подання відповідних до­кументів до кримінально-виконавчої інспекції до вирішення за­значеного питання судом відбування покарання призупиняється.
   
6. Стосовно засудженої особи, яка після постановлення вироку ^СУДУ досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, працівник інспекції надсилає до суду подання (особову справу та, відповідно, завірену копію пенсійного посвідчення або завірену копію медичного висновку) про звільнення такої особи від відбу­вання покарання відповідно до ч. 2 ст. 57 КК України та ч. 6 ст. 42 КВК України, при цьому до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання призупиняється, а відбута частина пока-
   

148

149

рання обраховується, виходячи з відпрацьованого на момент по­дачі документів часу.

Кримінально-виконавча інспекція в обов'язковому порядку по­винна повідомити адміністрацію установи, підприємства чи орга­нізації, де відбуває покарання засуджений, про подачу вищевказа­них документів та призупинення з цієї дати відбування покарання впритул до вирішення зазначеного питання судом.

Про результати такого розгляду адміністрація установи, під­приємства чи організації, де відбуває покарання засуджений, по­відомляється кримінально-виконавчій інспекції додатково.

7. Розгляд вищевказаних питань здійснюється судом за місцем знаходження кримінально-виконавчої інспекції в порядку, перед­баченому ст. 409, 411 КПК України. При цьому, засуджений має право і особисто звернутися до суду з метою вирішення питання про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом або звіль­ненням від відбування покарання.
   
8. Слід звернути увагу, що дотепер в Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену спільним на­казом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту насе­лення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 р. № 58, не внесено відповідні зміни щодо записів про відбування покарання у виді виправних робіт.
   

За п. 2.21. вищевказаної Інструкції до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до за­гального та безперервного стажу (розділ «Відомості про роботу» трудової книжки, графа 3). У тому разі, коли судом в установлено­му законом порядку час відбування виправних робіт без позбав­лення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу. Зазначені записи вносяться до трудової книжки по закінченні фактичного строку відбування по­карання, що установлюється за довідками органів МВС України.

При звільненні засудженого з роботи у порядку, передбаченому чинним законодавством, і влаштуванні його на нове місце роботи відповідні записи вносяться до трудової книжки тим підприєм­ством, на яке був прийнятий або направлений засуджений. Підста­вою для внесення до трудових книжок, передбачених цим пунк­том, записів є наказ (розпорядження) керівника підприємства, ви­даний згідно з вироком (ухвалою) суду.

У розділі трудової книжки «Відомості про роботу» робляться такі записи: у графі 1 зазначається порядковий номер запису; у гра­фі 2 — дата внесення запису; у графі 3 пишеться: «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) по таку-то дату (число, місяць, рік) йе зараховується у загальний стаж та безперервний трудовий

стаж». При включенні судом часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу в графі 3 пишеться «Час роботи з та­кої-то дати (число, місяць, рік) не зараховується в безперервний трудовий стаж»; у графі 4 зазначається підстава для внесення за­пису до трудової книжки — наказ (розпорядження) керівника під­приємства, дата його видачі і номер.

Оскільки у ст. 42 КВК України чітко встановлено, що строк ви­правних робіт зараховується у загальний стаж, то в цій частині по­ложення вищевказаної Інструкції не мають сили.

Положення про те, що запис до трудової книжки про відбуття строку покарання не вноситься, міститься і в Інструкції про поря­док виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт

1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється рока­ми, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьо­ваних засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку пока­рання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невід-працьованих днів у строк покарання, відбування покарання три­ває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засу­дженого.
   
2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відпо­відно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли за­судженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, ор­ганізації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробіт­ного.
   
3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янін­ням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністра­тивного арешту або виправних робіт, а також тримання під вар­тою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину Доведена у встановленому законом порядку.
   

150

151

1. Строк виправних робіт обчислюється календарно. У нього включається час (роки, місяці, дні), протягом якого засуджений працював та з його заробітку здійснювались утримання, а також неробочий час, який зараховується до строку відбування покаран­ня в передбачених цією статтею випадках.

Число днів, відпрацьованих засудженою особою, має бути не менше за число робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Відбування покарання у виді виправних робіт продовжується до повного відпрацювання за­судженим призначеної кількості робочих днів або зарахування у встановлених ст. 43 КВК України випадках часу, коли засудже­ний не працював.

Якщо засуджена особа не відпрацювала необхідної кількості днів і відсутні підстави, встановлені КВК України для заліку не-відпрацьованих днів у строк покарання, відбування виправних ро­біт триває до повного відпрацювання засудженою особою призна­ченої кількості робочих днів.

Якщо кількість днів, які підлягають включенню до строку від­бування покарання у даному місяці, перевищує число робочих днів, передбачених графіком, до строку відбуття покарання зара­ховується лише один календарний місяць, без врахування днів, відпрацьованих понад графіка, однак утримання із заробітку, на­рахованого за дні, відпрацьовані понад графіка, не здійснюються (наприклад, у випадку, коли за графіком у даному місяці встанов­лено 20 робочих днів, а засуджений відпрацював 25 днів, йому за­раховується відбуття одного повного місяця виправних робіт (дні, відпрацьовані понад графіка до наступного місяця не зарахову­ються), а відрахування здійснюються лише із заробітку за 20 робо­чих днів згідно з графіком).

Тобто, у будь-якому випадку до часу відбування виправних ро­біт включається виключно час, який засуджений повинен був від­працювати за графіком, понаднормова робота до часу відбуття по­карання у жодному разі не зараховується (так, наприклад, засу­джений з неповажних причин не відпрацювавши у попередньому місяці потрібну кількість робочих днів, не може «наздогнати» упу­щене за рахунок понаднормової роботи у наступному місяці. У цьо­му випадку тривалість виправних робіт продовжується у часі).

Кількість робочих днів за графіком встановлюється адміністра­цією підприємства, установи та організації відповідно до положень глави IV Кодексу законів про працю України.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КВК України та Інструкції про по­рядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, початком строку відбування покарання у виді виправних робіт є день, з якого засуджені особи, але не раніше ніж вирок набрав чин­ності. Тобто, якщо до моменту надходження на підприємство,

152

установу чи організацію копії вироку (іншого рішення) суду засу­джений перебував у відпустці, початком строку відбування ви­правних робіт вважається перший день після його повернення з відпустки, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку, який може з тих чи інших причин і не співпадати з днем фактично­го виходу з відпустки.

Аналогічно повинно вирішуватись питання і у випадках, коли на момент надходження вищевказаних документів засуджений був звільнений або перебував на лікарняному, у відпустці по вагіт­ності та родах тощо.

3. Обчислення строку відбування покарання проводиться на підставі відомостей про роботу засудженої особи на підприємстві, які кожного місяця надсилаються власником підприємства до ін­спекції. Відповідно до Інструкції про порядок виконання пока­рань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, у відомостях зазнача­ються кількість робочих днів за графіком на підприємстві, кіль­кість фактично відпрацьованих засудженою особою робочих днів, кількість і причини невідпрацьованих нею днів згідно з графіком, кількість днів тимчасової непрацездатності за листом непраце­здатності та з інших причин, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду. Такі відомості підписуються керівником під­приємства та бухгалтером і скріпляються печаткою.
   
4. У разі, коли засуджена особа працює у приватного підприєм­ця, у якого відсутні бухгалтер та печатка, такі відомості можуть бути надані тільки за підписом приватного підприємця. У такому випадку після взяття на облік засуджена особа подає до інспекції копію трудового договору (трудовий договір обов'язково уклада­ється в письмовій формі і в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи реєструється в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця згідно зі ст. 24, 241 Кодексу законів про працю України та у відділі реєстрації фізич­них осіб державної податкової інспекції).
   
5. Окрім часу, протягом якого засуджений працював та з його заробітку проводились утримання, до строку відбування покаран­ня зараховується:
   

а) час, протягом якого засуджена особа не працювала з поваж­них причин і за нею відповідно до закону зберігалася заробітна плата (наприклад, час оплаченого вимушеного прогулу, спричине­ного незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо). Сенс подібного положення полягає в тому, що, якщо особа Не працює, а за нею зберігається саме заробітна плата, а не який-небудь інший вид грошової компенсації або допомоги, з неї також здійснюються утримання в доход держави, котрі не провадяться з інших видів грошових виплат (наприклад, матеріальні виплати за час перебування на лікарняному);

153

б) час, коли засудженій особі не надавалася робота на підпри­
ємстві через її відсутність, що підтверджується наказом по підпри­
ємству (або витягом з нього) за підписами керівника та бухгалтера,
скріпленими печаткою (так званий простій, тобто, зупинення ро­
боти, викликане відсутністю організаційних або технічних умов,
необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або інши­
ми обставинами);

в) час, протягом якого засуджена особа перебувала на обліку в
державній службі зайнятості і їй було надано статус безробітної, що
підтверджується відповідною довідкою щокварталу. У цьому випад­
ку кожен місяць перебування у статусі безробітного зараховується
до строку покарання як календарний місяць виправних робіт;

г) час, протягом якого засуджена особа перебувала під вартою
у зв'язку з учиненням злочину, за який відбуває виправні робо­
ти. У строк відбування виправних робіт зараховується один день
ув'язнення за три дні виправних робіт відповідно до ч. 4 ст. 338
КПК України (тобто, кожні десять днів тримання під вартою за­
раховуються як один місяць виправних робіт). При цьому строк
попереднього ув'язнення, що підлягає зарахуванню, повинен
бути чітко вказаний у вироку. Зарахуванню підлягає кожен день
тримання під вартою, незалежно від того, скільки часу протягом
останнього дня засуджений перебував під вартою.

6. Стаття, що коментується, встановлює, що у строк відбування покарання не зараховується:

а) час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або ток­
сичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим пору­
шенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілес­
них ушкоджень;

б) час відбування адміністративного стягнення у виді арешту
або виправних робіт;

в) час тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кри­
мінальної справи у період відбування виправних робіт у випадках,
коли вина в учиненні злочину доведена у встановленому законом
порядку. Виходячи з загальних принципів діючого законодавства,
цей час підлягає зарахуванню у випадках, коли дане рішення від­
мінене у встановленому законом порядку або за кримінальною
справою винесено виправдувальний вирок;

г) час, протягом якого покарання не виконувалось у зв'язку зі
звільненням від його відбування з випробуванням відповідно до рі­
шення суду;

д) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збері­
галося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забез­
печення за загальнообов'язковим державним соціальним страху­
ванням (наприклад, час хвороби та перебування на лікарняному);

є) час, коли працівник фактично не працював, хоча за ним і збері­галося місце роботи (посада), йому не виплачувалася заробітна плата

у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про від­пустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

ж) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звіль­нених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.

7. Для визначення часу закінчення строку покарання, слід до­
дати календарний строк призначеного судом покарання. Напри­
клад, засуджений до одного року виправних робіт відбуває пока­
рання з 10 квітня 2005 р. (з цього дня розпочато відрахування з
його заробітку); прогулів та інших порушень встановленого режи­
му відбування покарання не мав; у додаткових відпустках та на лі­
карняному не перебував; час перебування у щорічній відпустці ін­
спекцією йому було зараховано в порядку заохочення до строку ви­
правних робіт, отже, він має бути знятий з обліку 10 квітня 2006 р.
(ця дата є останнім днем відбування даного покарання).

Зазначена дата включається в строк відбутого покарання, і цього дня працівник інспекції зобов'язаний зробити відповідні відмітки у всіх видах персонального обліку . Відповідно до ч. 6 ст. 153 КВК України в день закінчення строку покарання кримінально-вико­навча інспекція зобов'язана довести до відома звільненого і адміні­страції підприємства, установи чи організації за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання, при звіль­ненні від відбування покарання з інших підстав — не пізніше на­ступного робочого дня після одержання відповідних документів.

8. Якщо строк покарання закінчується у вихідний чи святковий день (про їх перелік дивись коментар до статті 37 КВК України), за­суджений повинен бути знятий з обліку у передвихідний чи святко­вий день. При обчисленні строку покарання місяцями, він закінчу­ється відповідного числа останнього місяця. Покарання вважається відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засудженим днів відповідатиме кількості робочих днів, що припадають (згідно з графіком) на кожен місяць, окремі його періоди та встановленому судом строку покарання в цілому. Наприклад, якщо громадянина засуджено до виправних робіт на один рік, кількість днів, що при­падає на цей строк згідно з графіком, дорівнює 261. У такому разі покарання слід вважати відбутим лише тоді, коли кількість відпра­цьованих засуджених протягом року днів буде не менше 261.
   
9. При перевірці правильності підрахунку календарного строку відбутого покарання слід пам'ятати, що у разі, коли засуджений працював менше днів, ніж передбачено графіком, недостатня їх кількість зараховується з наступного місяця. Наприклад, у квітні засуджений працював лише 2 дні з 22 за графіком. 20 невідпрацьо-
   

154

155

ваних робочих днів позичаються з травня і з урахуванням цього вважається, що він відбув ще один календарний місяць. У травні засуджений працював 21 з 22 робочих днів. Один день за травень та 20 днів, позичених на квітень, зараховується з червня. Зараху­вання проводиться лише в межах передбачених графіком днів.

10. При обчисленні строку виправних робіт слід виходити з того, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати мен­шу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється (ст. 50 Ко­дексу законів про працю України): а) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працю­ють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку; б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умо­вами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робо­чого часу, затверджується в порядку, встановленому законодав­ством. Крім цього, законодавством встановлюється скорочена три­валість робочого часу для окремих категорій працівників (наприклад, вчителів, лікарів тощо). Скорочена тривалість робо­чого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Відповідно до ст. 52 Кодексу законів про працю України, для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з дво­ма вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні трива­лість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутріш­нього трудового розпорядку або графіками змінності, які затвер­джує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспіл­ковим представником) підприємства, установи, організації з до­держанням установленої тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характе­ром виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний ро­бочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочо­му тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 го­дин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.

156

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюєть­ся власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим пред­ставником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового ко­лективу і за погодженням з місцевою радою народних депутатів.

11. При направленні засудженого до виправних робіт для при­мусового лікування від алкоголізму в лікувально-трудовий профі­лакторій Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — ЛТП), в строк виправних робіт зараховується та­кож час, протягом якого засуджений піддавався активному проти­алкогольному лікуванню і звільнявся на цей період від роботи. Відрахування за вироком суду із заробітку засудженого до виправ­них робіт, який утримується в ЛТП, проводиться з нарахованого йому заробітку. Таким чином, вони продовжують відбувати пока­рання в умовах ЛТП. Строк відбування покарання вираховується їм у загальному порядку.

Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт

1. На власника підприємства, установи, організації або уповно­важений ним орган за місцем відбування засудженим покаранняу виді виправних робіт покладається:

щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини за­робітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;

додержання порядку та умов відбування покарання, передба­чених цим Кодексом;

своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання, переведення за­судженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення;

щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в устано­ві, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездат­ності за листком непрацездатності та з інших причин.

2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного від­рахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання ін­ших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.

1. Стаття, що коментується, покладає на адміністрацію підпри­ємств, установ та організацій за місцем відбування виправних ро-

157

біт ряд додаткових обов'язків, спрямованих на забезпечення ефек­тивності даного покарання. Точне та неухильне виконання адміні­страцією цих обов'язків багато в чому сприяє реалізації цілей даного покарання, зокрема, виправленню засуджених.

2. На власника підприємства за місцем відбування покарання особами, засудженими до покарання у виді виправних робіт, по­кладаються: а) щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування у встановленому поряд­ку утриманої суми в доход держави; б) додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених КВК України; в) своє­часне інформування працівників інспекції про ухилення засудже­ної особи від відбування покарання, переведення її на іншу роботу чи посаду, а також її звільнення; г) щомісячне інформування пра­цівників інспекції про кількість робочих днів за графіком на під­приємстві, кількість фактично відпрацьованих засудженою осо­бою робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за ви­роком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин; д) встановлення контролю за поведінкою засудженого.
   
3. Виправлення засуджених, які відбувають виправні роботи, здійснюється на основі їх участі у суспільно корисній праці. З ними проводиться й виховна робота. Тому найпершою задачею адміні­страції підприємства, установи та організації, на яких працюють засуджені до виправних робіт, є створення таких умов праці, які сприяли б досягненню цілей покарання, вихованню засудженого у дусі чесного ставлення до праці, дотримання дисципліни та закон­ності.
   

Власник підприємства може призначити працівника, який буде проводити із засудженим виховну роботу, контролювати його пове­дінку, виконання визначених для нього робіт, застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

4. У випадках простою засуджених до виправних робіт (час яко­го зараховується до строку покарання), керівництво установи, під­приємства та організації зобов'язане надіслати до кримінально-ви­конавчої інспекції довідку про незабезпечення засудженого робо­тою. Працівники інспекції зобов'язані, в свою чергу, зорієнтувати їх керівників на те, щоб саме засуджений до виправних робіт був у першу чергу забезпечений роботою і мав максимальну кількість ро­бочих днів.
   
5. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного від­рахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконан­ня інших вимог, передбачених ст. 44 КВК України, працівник ін­спекції надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (про поняття систематичності дивись коментар до ст. 39 КВК Укра-
   

їни). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засу­дженої особи.

6. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником підпри­ємства при виконанні покарання у виді виправних робіт і вжиті ним заходи; довідка власника підприємства про причини неперерахування утриманих коштів; ксерокопії розрахункових відомос­тей; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.

Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із

заробітку засуджених до виправних робіт

1. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за
правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.

2. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виклю­чення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від на­явності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організа­цію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.
   
3. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одер­жуються в порядку загальнообов'язкового державного соціально­го страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які ви­плачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.
   

1. Відрахування відповідно до вироку суду із заробітної плати засудженої особи починаються з наступного дня після надходжен­ня копії вироку та повідомлення на підприємство, але не раніше, ніж вирок набрав законної сили (ч. 2 ст. 45 КВК України). Відра­хування провадяться з усієї суми заробітку засудженої особи, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженої особи за виконавчими доку­ментами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробіт­ної плати.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України, заро­бітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує пра­цівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати зале­жить _від складності та умов виконуваної роботи, професійно-діло-


158

159

вих якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регу­лювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх за­хисту визначається вказаним Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

2. Якщо засуджена особа працює на роботах з періодичним на­рахуванням заробітної плати (сезонні роботи в сільському госпо­дарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах тощо), то відрахування провадяться у міру її нарахування. При проведені відрахувань із заробітку засуджених осіб у цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Натуральна частина прибутків, утримана із засуджених осіб, за­лишається в розпорядженні підприємств, а її вартість за держав­ними закупівельними цінами перераховується в доход держави.
   
3. Якщо засуджена особа працює за сумісництвом на кількох підприємствах, то відрахування провадяться із заробітку за кож­ним місцем роботи в розмірі, установленому вироком суду, у зазна­ченому вище порядку.
   

Якщо засуджена особа, яка відбуває виправні роботи, призива­ється на військові збори, то відрахування провадяться із заробіт­ку, який нараховується їй за місцем роботи.

4. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одер­жуються в порядку загальнообов'язкового державного соціально­го страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які ви­плачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та з інших компенсаційних виплат.
   
5. Утримані в доход держави кошти підприємства передають до державного бюджету через банківські установи України. В такому ж порядку перераховують кошти і приватні підприємці, а необхід­ні документи про це щомісяця надсилають до інспекції. Якщо за­суджена особа сама є приватним підприємцем або фермером, то сума щомісячних утримань визначається, виходячи з прогнозова­ного прибутку. Кінцевий розрахунок здійснюється за підсумками року, виходячи з розміру отриманого нею прибутку, відомості про це інспекція одержує у податкових органах за місцем проживання засудженого.
   

Працівники інспекції здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених, щомісяця від­відують установи казначейств з метою отримання виписок з поточ­них рахунків та копій платіжних доручень. Отримані дані звіря­ються з відомостями, що надходять з бухгалтерій підприємств, і заносяться до облікової картки засудженого. Самі ж відомості, ко­пії платіжних доручень та виписок з поточних рахунків підшива-

ються до особової справи засудженого. Одержання утриманих ко­штів готівкою забороняється законом.

6. Працівники інспекції щомісяця відвідують установи казна­чейств з метою отримання виписок з поточних рахунків та копій платіжних доручень. Отримані дані звіряються з відомостями, що надходять з бухгалтерій підприємств, і заносяться до облікової картки засудженої особи. Самі ж відомості, копії платіжних дору­чень та виписок з поточних рахунків підшиваються до особової справи засудженої особи.
   
7. З метою виявлення засуджених осіб, які працюють за суміс­ництвом, працівник інспекції один раз на шість місяців направляє запити до податкової адміністрації. Якщо засуджена особа відбула призначений строк виправних робіт, але відрахування з її заробіт­ної плати, через її затримку, не були вчасно перераховані в доход держави в повному обсязі (що підтверджено розрахунковими відо­мостями з місця роботи засудженої особи), то така засуджена особа знімається з обліку, а його облікова картка вноситься до картотеки дебіторської заборгованості в підрозділі інспекції, де вона перебу­ває до того часу, доки підприємство не перерахує всіх належних ко­штів. При цьому інспекція інформує прокурора для вжиття заходів щодо перерахування зазначених коштів в доход держави.
   
8. При банкрутстві підприємства, його ліквідації та реорганіза­ції у разі відсутності правонаступника, а також при неперераху-ванні підприємством зазначених коштів у дохід держави протягом трьох років через їх відсутність, що підтверджується документаль­но, дана заборгованість списується відповідним актом (акт склада­ється бухгалтером і працівником інспекції та затверджується на­чальником територіального органу управління Департаменту). Облікова картка при цьому зберігається в архіві установлений тер­мін. При банкротстві підприємства працівник інспекції інформує прокурора щодо ужиття заходів для погашення заборгованості че­рез перерахування утриманих коштів у доход держави.
   
9. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного від­рахування сум, із заробітку засудженого, а також невиконання ін­ших вимог, передбачених ст. 44 КВК України, працівник інспек­ції надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно з чинним за­конодавством.
   

10. Якщо засуджений відбув призначений строк виправних ро­
біт, але відрахування з його заробітної плати через її затримку не
були вчасно перераховані в доход держави в повному обсязі (що
підтверджено розрахунковими відомостями з місця роботи засу­
дженого), то такий засуджений знімається з обліку, а його обліко­
ва картка вноситься до картотеки дебіторської заборгованості в
інспекції, де вона перебуває до того часу, поки підприємство не пе-


160

161

рерахує всіх належних коштів. При цьому інспекцією вживають­ся заходи щодо перерахування зазначених коштів.

11. Нагляд за точним додержанням законів при виконанні ви­правних робіт покладений на Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів. Здійснюючи вищий нагляд за додержанням законів, прокурор зобов'язаний вживати заходів до усунення виявлених порушень, поновлення порушених правил і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності винних осіб.
    
12. У всіх випадках відміни вироку суду до виправних робіт з припиненням справи, особі, яка відбувала дане покарання, повніс­тю повертається сума, утримана з її заробітку.
    

Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що

застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт

1. Власник підприємства, установи, організації або уповнова­жений ним орган щодо засуджених до покарання у виді виправ­них робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, пе­редбачені законодавством про працю.
   
2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовува­ти такі заходи заохочення:
   

подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-до­строкового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом;

зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування пока­рання.

3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з ура­хуванням характеристики на нього власника підприємства, уста­нови, організації або уповноваженого ним органу за місцем робо­ти засудженого.
   
4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися застере­ження у виді письмового попередження про притягнення до кри­мінальної відповідальності.
   
5. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримі­нального кодексу України ( 2341-14 ).
   
6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді ви­правних робіт є:
   

невиконання встановлених обов'язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміні­стративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а та­кож більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому криміналь­но-процесуальним законодавством.

1. До осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, можуть застосовуватись два види заходів заохочення та стягнен­ня: передбачені законодавством про працю та кримінально-вико­навчим законодавством.
   
2. Власник підприємства стосовно осіб, засуджених до покаран­ня у виді виправних робіт, може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю України.
   

За ст. 143 Кодексу законів про працю України, до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колекти­вами правилах внутрішнього трудового розпорядку. За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до за­охочення, до нагородження орденами, медалями, почесними гра­мотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією (ст. 144 КЗпП України).

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підпри­ємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути за­стосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звіль­нення (ст. 147 Кодексу законів про працю України).

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну мо­жуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші Дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосову­ються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисци-


162

163

пліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також орга­нами, вищестоящими щодо органів, вказаних вище.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звіль­нені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або упов­новаженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або упов­новажений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стяг­нення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого про­ступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено просту­пок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в на­казі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважаєть­ся таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохо­чення до працівника не застосовуються.

3. Працівник інспекції за зразкову поведінку і сумлінне став­лення до праці стосовно засудженої особи може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду матеріалів на засуджену особу щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом на підставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування пока­рання.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді ви­правних робіт до засудженої особи може застосовуватися інспекці­єю застереження у виді письмового попередження про притягнен­ня до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК України).

Перед накладенням стягнення здійснюється перевірка обста­вин та причин вчинення правопорушення, а від засудженого обов'язково відбирається пояснення. Відмова засудженого надати пояснення може служити перепоною до накладення стягнення.

Він вправі оскаржити вищому керівництву накладене стягнення, оскільки воно тягне правові наслідки — визнання засудженого та­ким, що ухиляється від відбування покарання.

Працівники кримінально-виконавчої інспекції, одержавши по­відомлення про порушення засудженим трудової дисципліни, зо­бов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію по­винні вжити до правопорушника відповідних заходів.

4. Міри заохочення та стягнення застосовуються за постановою начальника кримінально-виконавчої інспекції. Вони повинні бути оголошені засудженому та відображені у його особовій справі.
   
5. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженої особи від відбування покарання у виді виправних робіт або заміну невід­бутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх сто­совно засудженої особи, яка відбула установлену КК України час­тину строку покарання та сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.
   

Державний департамент України з питань виконання покарань під сумлінною поведінкою засудженого розуміє свідоме і безпереч­не дотримання ним умов відбування покарання та виконання всіх обов'язків, покладених на нього. Сумлінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, застосованих у по­рядку, визначеному статтею 46 КВК України, але й те, що засу­джений подає позитивний приклад поведінки. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засу­дженого не знятих або погашених у встановленому порядку захо­дів стягнення, оскільки дотримання порядку та умов відбування покарання є обов'язком засудженого.

Сумлінне ставлення до праці — це чесне та повне виконання за­судженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних та якісних показників виконуваної роботи (підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо).

Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового ви­конання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочи­ном і надання матеріальної допомоги сім'ї, або виплати аліментів.

Сам факт відбуття засудженим визначеної ст. 81 КК України частини строку покарання не є підставою для застосування умов­но-дострокового звільнення, а лише визначає мінімальний строк, який закон встановлює необхідною умовою для розгляду питання про можливість застосування зазначеної заохочувальної норми.

При зверненні інспекції до суду з поданням про умовно-достро­кове звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом характеристика засудже­ного і викладена в ній думка власника підприємства, установи, ор-


164

165

ганізації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудже­ного враховуються при остаточному вирішенні цього питання.

6. Слід мати на увазі, що відповідно до ч. З ст. 154 КВК України
на кримінально-виконавчу інспекцію покладено обов'язок після
відбуття засудженим установленої КК України частини строку по­
карання в місячний термін розглянути питання щодо можливості
представлення його до умовно-дострокового звільнення. Водночас,
відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і
від додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК України застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і до­даткових) такі особи звільненню не підлягають.

Слід також зазначити, що подібну можливість заміни виправ­них робіт штрафом у порядку заохочення не можна ототожнювати з заохочувальною нормою ст. 82 КК України, оскільки остання по­ширюється тільки на засуджених до позбавлення й обмеження волі. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправ­них робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України, відбуття визна­ченої частини терміну покарання не є обов'язковим, а значення має лише характеристика засудженого.

7. Подання разом з особовою справою засудженої особи надси­лається для розгляду до суду за місцем відбування нею покарання. До особової справи засудженої особи додається характеристика на неї від власника підприємства. Викладена в ній думка враховуєть­ся при остаточному вирішенні питання про направлення до суду подання на засуджену особу. Крім цього, до суду надсилаються такі матеріали: 1) копія облікової картки (оригінал облікової карт­ки залишається в інспекції для контролю за своєчасним перераху­ванням утриманих коштів у дохід держави); 2) довідка про відбу­тий строк покарання засудженою особою на день направлення ма­теріалів до суду.
   
8. Час щорічної відпустки у строк відбування покарання зара­ховується з урахуванням думки трудового колективу та характе­ристики на засуджену особу від власника підприємства. За наяв­ності підстав за десять днів до надання засудженій особі щорічної відпустки працівник інспекції виносить мотивовану постанову про зарахування її часу до строку відбування покарання та про пере­рахування підприємством утриманих коштів із заробітку засудже­ної особи за час відпустки в дохід держави. Постанова про це не­гайно направляється на підприємство, оскільки заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону України «Про відпустки»), а копія постанови долу­чається до особової справи засудженої особи.
   

Щорічна відпустка, незалежно від форми власності підприємства, надається строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»), тому в такому випадку до строку відбуття покарання зараховується один календарний місяць.

9. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свідчать про ухилення, для вирішення питання про притягнен­ня засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до частини другої ст. 389 КК України (доставка такого засуджено­го до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.

Ухиленням засудженої особи від відбування покарання у виді виправних робіт є: 1) невиконання встановлених обов'язків; 2) по­рушення порядку та умов відбування покарання; 3) вчинення про­ступку, за який її було притягнуто до адміністративної відпові­дальності; 4) допущення більше двох разів протягом місяця про­гулів , а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотично­го або токсичного сп'яніння.

Порушником визнається також засуджена особа, яка не з'яви­лась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухи­лення від відбування покарання, а також засуджена особа, яка ви­їхала без дозволу інспекції за межі України.

Самовільне залишення засудженим роботи повинно також роз­цінюватись як ухилення від відбування покарання і може тягти не лише накладення на нього стягнення, але й притягнення до більш суворої відповідальності, аж до притягнення до кримінальної від­повідальності за ст. 389 КК України.

10. При підготовці подання прокуророві про вирішення питан­ня щодо притягнення засудженої особи до кримінальної відпові­дальності, в ньому вказуються конкретні факти ухилення засу­дженої особи від відбування призначеного судом покарання (кіль­кість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не приступила До роботи або не з'являлась без поважної причини до інспекції; за­ходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у засудженої особи адміністративних стягнень тощо). Разом з поданням до про­куратури направляються: а) копія вироку; б) копія облікової карт­ки (завірена підписом працівника інспекції та скріплена печат­кою); в) довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу; г) довідка про відбутий строк покарання на день направлення по­дання до прокуратури; д) інші матеріали, що свідчать про ухилен­ня засудженої особи.
    
11. Якщо місцезнаходження засудженого виправних робіт не­відоме, або він зник з постійного місця проживання, а також у разі неприбуття після звільнення з місць обмеження або позбавлення
    

166

167

волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих, (установлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживання), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв'язків та можливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради проводять перевірки за облі­ками органів внутрішніх справ для виявлення засудженого серед затриманих або заарештованих, перевіряють медичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину.

Коли ж протягом місяця після закінчення початкових розшу-кових заходів місцеперебування засудженого залишається невста-новленим, інспекція направляє до органу внутрішніх справ подан­ня зі всіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві подання для вирішення питання про порушення кри­мінальної справи за ухилення від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засуджений, місцезнаходження якого не встановлено протягом ЗО днів в результаті проведення по­чаткових розшукових заходів.

12. Після затримання засудженого (установлення місцезнахо­дження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини за­лишення ним постійного місця проживання, і, впевнившись, що мало місце ухилення від відбування покарання, направляє до про­куратури подання та матеріали для вирішення питання про пору­шення кримінальної справи за ухилення від відбування призначе­ного судом покарання.
    
13. У разі встановлення місцезнаходження засудженого, який розшукувався і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилен­ня від відбування покарання), працівник інспекції негайно надси­лає запит про це до інспекції за новим місцем проживання засу­дженого з вимогою негайно перевірити цей факт, установити місце роботи засудженого і при необхідності зробити запит для направ­лення його особової справи. Після отримання такого запиту пра­цівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і при позитивному результаті робить запит про направлення на його адресу справи засудженого.
    
14. Засуджений, розшук якого оголошено у зв'язку з ухилен­ням від відбування покарання, може бути затриманий органами внутрішніх справ і конвоюється в порядку, передбаченому діючим законодавством (ч. 7 ст. 46 КВК України).