Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание Варіанти відповідей:. Передайте послання Почуйте відповідь іншої сторони. Зосередьтеся на рішенні. Американський психолог Генрі Клауд описує бар’єри так Фізичне «я» Психологічні бар’єри Духовні бар’єри Встановлення обмежень Прийняття інших Усвідомлення своєї індивідуальності, відмінності від інших Боротьба з перекрученим мисленням Заохочення повернення ролі дорослого Реальні очікування; поступова передача відповідальності. 2. У міру освоєння вашим близьким нових дій Поступово, але неухильно знімайте із себе Використання позитивних підсилень.

Подобный материал:

• Методичні рекомендації щодо соціально-психологічного супроводу діяльності навчального, 70.25kb.
• Роль сім'ї у формуванні здоров'я, 145.26kb.
• Науково-практичне товариство, 28.2kb.
• Методичні рекомендації Київ 2009 міністерство охорони здоров`я україни, 343.33kb.
• Інформація для пацієнта щодо реформування системи охорони здоров’Я, 39.86kb.
• Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
• Насильство є одним із засобів, що забезпечують панування однієї людини над іншою., 22.81kb.
• Методичні рекомендації, 353.85kb.
• Методичні рекомендації київ – 2009 міністерство охорони здоров’я україни академія медичних, 735.15kb.
• Мікроклімат в сім’ї І вплив на здоров’я дітей, 121.03kb.

Після того, як ви заповнили другу графу, напишіть у третьому стовпчику вашу відповідь. Позначте в цій фразі почуття, що (як ви припускаєте) відчуває ваш близький.

Варіанти відповідей:.

«Ти засмутилась і дуже образилась».

«Тобі боляче й ти розсердився».

«Ти не можеш розібратися в матеріалі й прикро, що не змогла впоратися зі своїм страхом».

«Здорово! Я бачу ти дуже радий».

«Дуже прикро...»

Вправа 4. Спробуйте провести один день без слів критики або докору на адресу вашого родича. Замініть їх фразами схвалення з будь-якого підходящого приводу або без нього. Помічайте моменти його різних переживань, що його кривдить, що засмучує, коли він боїться, чого не хоче, коли втомлюється, розсерджений, радісний, нетерплячий, захоплений. Називайте їх у вашому повсякденному зверненні до нього. Пам’ятайте про оповідальну (замість питальної) форму вашої репліки, і про паузу після ваших слів.


Як просити про те, чого ви бажаєте: вміння висловлювати прохання в позитивній формі.


Впевнена у собі людина (асертивна) вміє відстоювати свої права й виражати особисті потреби, цінності, турботи й ідеї безпосередньо або відповідним способом. Але асертивне спілкування передбачає використання й другої навички – активного слухання. Не тільки ваші потреби важливі. Врахування позиції й готовності іншої сторони дати вам те, чого ви потребуєте – це теж важливо.

Протистояння. Протистояння або тверда впевненість у собі необхідні для того, щоб захистити себе, задовольнити свої потреби. Тут необхідний баланс мужності й чуйності: мужньо виражати свої почуття, переконання й потреби й одночасно бути чуйним до почуттів, переконанням і потребам співрозмовника, особливо якщо тема є однаково важливою для обох сторін. Баланс турботи про хворого родича й турботи про себе.

Прийнято вважати, що приємна людина не може бути твердою. Однак у цьому випадку, щоб притримуватись установки «Виграв\Виграв», треба бути не тільки приємним, але й твердим, мужнім. Потрібно не тільки співчувати іншим, але й бути впевненим у собі. Потрібно бути не тільки чуйним і уважним, але й сміливим.

Якщо в мене багато мужності, але мало чуйності - до якого типу віднести моє мислення? До «Виграв \ Програв». Я виявлю силу характеру й особистий інтерес; Я буду сміло відстоювати свої переконання, але не занадто буду враховувати свого близького, ваші.

Якщо в мене багато чуйності й мало мужності, я буду думати в дусі «Програв/Виграв». Я буду настільки підданий впливу бажань і переконань мого близького, що в мене не вистачить сміливості виразити й відстояти свої власні.

Для менталітету «Виграв/Виграв» істотно необхідні велика мужність і більша чуйність одночасно. Такий баланс є свідченням щирої зрілості, асертивності. Розвивши цю якість, я здатний слухати, співпереживати й розуміти, але в той же час я можу мужньо відстоювати свою точку зору.

Резюме: як просити про те, чого ви хочете, бажаєте, очікуєте. Нижче описаний процес ведення переговорів, який складається з послідовних кроків, що допомагає у формі взаємоповаги проговорити свої очікування й з'ясувати, чи зможе ваш близький виконати ваше прохання. Він вимагає використання двох описаних вище навичок.

Передайте послання:

1. Опишіть ситуацію, поведінку, які викликають у вас неприємні руйнівні емоції, викликає постійне занепокоєння («Коли Ви розгнівані і вам хочеться кричати...»).

2. Не думайте, що відповісти, а спробуйте усвідомити те, що Ви пережили в цьому випадку, які почуття вас переповнюють. Сформулюйте для себе своє відношення до проблеми й поведінки («Я злякалася...»). Використовуйте « Я-повідомлення»

З. Опишіть вплив або результати впливу проблеми на ваші взаємини. («Я хочу кричати, плакати, піти від тебе, сховатися».

Перших трьох етапів, пов'язаних з обмірковуванням, відчуванням і рефлексією недостатньо. Якщо ви зупинитеся на цьому, то не задовольните свої потреби. Швидше за все, ви будете виглядати незадоволеним.

Почуйте відповідь іншої сторони. Зосередьтеся на рішенні.

4. Помовчіть, даючи іншій стороні можливість подумати про ситуацію й висловити свої міркування із цього приводу. Зупинитеся на хвилину й послухайте відповідну реакцію іншої людини або його (її) сприйняття конфлікту. Якщо ваш партнер починає емоційно реагувати й захищатися, вам необхідно переключитися й активно вислухати оборонні відповіді. («Ти почуваєш, що це звинувачення несправедливе», «Здається ти скривджений тим що я сказав»). Не дозволяйте собі загрузнути на цьому етапі в захисті, звинуваченні або загостренні конфлікту. Зупинитеся рівно на стільки, щоб вислухати коротку відповідну реакцію.

5. Ясно сформулюйте те, чого ви хочете від іншої людини («Я хочу, щоб ти...»).

б. Чітко запитаєте іншу людину: «Не хотів би ти ...? що ти скажеш із цього приводу?»

7. Обговоріть, є чи розходження в тому, чого ви бажаєте, і тим, що інша людина готова дати або зробити.


Етапи із четвертого по сьомий пов'язані з дією. Вони вимагають, щоб ви ясно сформулювали, чого бажаєте, а потім попросили про це. Вони також заохочують переговори з метою визначення розбіжностей.


8. Якщо ви не можете обговорювати розбіжності, погодитеся з тим, що у вас є розбіжності в поглядах («Я бачу, що ми не можемо прийти до згоди в цьому питанні, і приймаю наші розбіжності»)

9. Якщо розбіжності непереборні й відносини припиняються, сформулюйте свої уявлення про ваші нерозв'язні протиріччя без обвинувачень, розглядаючи себе й іншу людину з гарної сторони.


Етап восьмий прийнятний як спосіб вирішення конфлікту з людиною, що відмовляється працювати над можливими шляхами рішення конфлікту. Іноді "угода про розбіжності" залишає почуття незавершеності, тому етап дев'ятий дозволяє завершити вашу частину конфлікту й продовжувати рухатися по життю.

Лекція 3. Границі. Фізичні, психологічні, духовні границі. Принципи побудови відносин, які сприяють розвитку здорової самостійності, ослабленню почуття провини й марності: рухливість бар’єрів, повернення ролі дорослого; реальні очікування; поступова передача відповідальності; використання позитивних підсилень; відокремлення; встановлення обмежень.


Границі. Щоб зберегти свою цілісність, необхідно проводити навколо себе невидимі бар’єри. Ми дозволяємо іншим наближатися до нас фізично й психологічно лише на певну відстань, захищаючи себе від шкідливого або надмірного впливу. Той, хто не може відстоювати свої бар’єри, створює труднощі для себе самого й для оточуючих. З іншого боку, коли ми встановлюємо бар’єри на великій відстані від себе або робимо їх непроникними, ми стаємо самотніми. Спілкуючись із іншими, ми не звертаємо увагу на психологічні бар’єри. Необережно переступивши їх, ми виявляємося безтактними відносно іншої людини, той же, хто порушує наші бар’єри, здається нам агресивним, безтактним або обтяжує нас.

Чимало конфліктів виникає в силу того, що в ході повсякденного життя ми недостатньо чітко позначаємо бар’єри навколо своєї особистої території, а також самі не сприймаємо знаки, що вказують на порушення або наближення до чужих бар’єрів.

Індивідуальні границі включають тіло, почуття, думки, потреби, переконання й бажання. Наявність бар’єрів створює принципово новий набір правил, що стосується взаємодії людей. Ці правила такі:

• людям необхідно просити дозволу, перш ніж порушувати особисті й психологічні бар’єри один одного;
  
• здатність нести відповідальність визначається тим, кому належить проблема;
  
• люди не «володіють» один одним і не «належать» один одному;
  
• бар’єри оберігають особистий простір людей - невидимі, але реальні, вони визначають, де закінчується відповідальність однієї людини й починається відповідальність іншої;
  
• бар’єри допомагають людині зрозуміти, що моє, а що чуже, за що я несу особисту відповідальність, а що «не моя справа».
  

Американський психолог Генрі Клауд описує бар’єри так: В загальному значенні це лінії або спорудження, що показують обмеження, переділ або грань. У психологічному змісті бар’єри - це розуміння власного «Я» як такого, що відрізняється від інших. Це розуміння своєї особливості формує основу нашої особистості. Бар’єри говорять нам, де ми, а де не ми, що ми можемо вибрати, а що не можемо, що ми в стані винести, а що ні, що ми почуваємо й чого не почуваємо, що нам подобається й що нам не подобається, чого ми хочемо й чого не хочемо. Одним словом, бар’єри визначають нас. Точно так само, як фізичні бар’єри визначають, де починається й де закінчується приватне володіння, духовні й психологічні бар’єри визначають, ким ми є, а ким не є.

Фізичне «я» - це частина особистості. Наше тіло має фізичні межі, які визначають, хто ми. Ми відповідальні за своє тіло. Найкраще ми знаємо, у чому бідує наше тіло. Ми почуваємо голод і тому їмо. Ми почуваємо втому й тому відпочиваємо або лягаємо раніше спати. Ми почуваємо себе мляво і йдемо гуляти. Ми відчуваємо біль і починаємо шукати її причину.

Психологічні бар’єри показують нам, де наші почуття, а де - почуття інших людей. Коли не встановлені чіткі психологічні бар’єри, то ми даємо іншим людям можливість робити нас відповідальними за їхні почуття, можемо відчувати провину за чужий гнів і т.д..

Духовні бар’єри охоплюють наші переконання, цінності, моральні критерії. Коли немає чітких духовних бар’єрів, інші можуть нав'язати нам свої переконання, змусити зробити щось таке, що не погоджується з нашою особистою етикою.

Самі руйнівні результати відсутності бар’єрів - це фізичне й емоційне насильство. Люди, які не встановили особистих бар’єрів, дозволяють іншим маніпулювати собою й навіть завдавати болю. Бар’єри потрібні, і вміння встановлювати та захищати свої особисті бар’єри допомагає запобігти злу, небажаним життєвим ситуаціям, навіть конфліктам. Як правило, люди, які мають багато негативних переживань, не мають чітких внутрішніх й зовнішніх особистісних бар’єрів. Відсутність бар’єрів, у свою чергу, приводить до виникнення негативних почуттів. Тому нам представляється важливим те, що, коли вже відбулося відреагування негативних емоцій і звільнилися емоційний простір та ресурси для побудови нових стосунків, необхідно встановити нові здорові бар’єри.

Що потрібно зробити для того, щоб встановити здорові бар’єри? От кілька стратегій, які ви можете спробувати для того, щоб сильніше відчути свої власні бар’єри:

• Активність: люди без особистих бар’єрів часто не є ініціаторами подій зовнішнього світу, а тільки реагують на них. Вони пасивно приймають чужі рішення. Для зміни ситуації, самі приймайте рішення робити, чи не робити щось, допомагати, чи не допомагати, віддавати свій час, сили, себе, чи ні. Важливо, щоб рішення робити, допомагати, віддавати себе йшло від вашого особистого бажання, а не лише із-за того, що цього жадає від вас хтось інший. Приймайте рішення працювати й домагатися чогось у житті не тому, що цього від вас вимагають інші, а тому, що це потрібно вам самим.
  
• Встановлення обмежень: одне з важливих завдань - це встановлення обмежень на агресивну поведінку інших людей. Перестаньте дозволяти їм піклуватися тільки про себе й бути безвідповідальними. Обмежте негативний вплив їхньої образливої поведінки стосовно вас. Крім того, поставте обмеження на менш помітну емоційну образу, таке, як критика та звинувачення. Почніть усвідомлювати свої обмеження в часі, грошах і енергії. Якщо ви сіятимете скудно, ви й пожнете скудно; але якщо ви сіятимете більше, ніж у вас є, ви залишитеся взагалі ні із чим. Вирішіть, що на даному етапі буде розумним віддати, а де свої ресурси та себе зберегти.
  
• Прийняття інших: навчіться приймати людей такими, які вони є насправді . Якщо ви не робите цього, ви вторгаєтеся на їх територію й намагаєтеся контролювати те, що вам не належить - особистість іншої людини. Якщо ви хочете бути прийнятим, приймайте інших. Якщо ви хочете, щоб інші поважали ваше «ні», поважайте «ні» іншої людини. Якщо ви обурюєтеся, коли інші говорять вам «ні», ви зустрінетеся з тим же, коли самі скажете «ні». Не намагайтеся контролювати інших людей. Поважайте людей, навіть коли вони говорять «ні», і поважайте їх рішення. Тільки тоді ви самі зможете бути вільними.
  
• Усвідомлення своєї індивідуальності, відмінності від інших: проводите свій час, займаючись улюбленою справою, окремо від значимих для вас людей, людей, яких ви любите. Зрозумійте, що це корисно для вас і тільки збагатить ваші взаємини. Час, проведений окремо від значимої людини, збагатить відносини, оскільки збільшує бажання бути разом. У іншому випадку – вам нічого привнести нового в ваші відносини – ви повна подібність один одного. Розуміння, чим ви відрізняєтеся й у чому схожі, допоможе вам в усвідомленні себе як особистості.
  
• Чесність: будьте чесними по відношенню один до одного. Багато хто з нас не можуть бути чесними, тому що бояться зруйнувати відносини. У дійсності, чесність зближує людей, вона зміцнює їх стосунки. Чим більше ви усвідомлюєте свою відмінність від іншої людини, тим ближче ви станете до неї. Коли ви говорите значимим людям те, що думаєте насправді, і відкриваєте їм свої справжні бажання й очікування, ви закладаєте міцний фундамент ваших добрих стосунків.
  
• Боротьба з перекрученим мисленням: Усвідомте свої омани й дійте відповідно до реальності; ви пізнаєте інші можливості існування й принесете плід іншої якості.
  

Основною метою для покращення стосунків є - навчитися розрізняти зовнішні й внутрішні бар’єри, вправлятися в навичках відстоювання власних бар’єрів і дотримання бар’єрів іншого. Коли ви самі зможете встановлювати свої бар’єри спокійно, мужньо, але з повагою до іншої сторони, тоді і інша сторона (ваші близькі), поступово навчиться цьому у вас. Нормальні бар’єри напівпроникні: ми ділимося з іншими своїм внутрішнім світом, інші теж діляться з нами, і тоді ми почуваємо себе комфортно.

Необхідно встановлювати бар’єри якщо:

• Щось або відношення з кимось, до смерті набридло.
  
• Якщо хтось змушує вас відчути себе поганою людиною й грає на вашому почутті провини.
  
• Якщо ви почуваєте, що з вами жорстоко поводяться, що вас використовують, а на вас не зважають
  
• Якщо ви самі дієте не в кращих для себе інтересах.
  

Треба сповістити іншим, що у вас є бар’єри. Це допоможе і вам, і їм. Нехай комусь не сподобається, що ви тепер дієте інакше, ніж до цього, але, зате, вас більше не будуть використовувати. Люди будуть вселяти вам почуття провини, щоб ви забрали бар’єри. Але не треба відступати, треба зміцнювати бар’єри й тримати їх постійно.


Принципи побудови відносин, які сприяють розвитку здорової самостійності.


Встановлення і рухливість границь – важливий компонент покращення якості життя родичів, які опікуються людиною яка страждає на психічний розлад, або проживають з нею, та самого хворого. Мова йде про відокремлення – виділення по можливості окремої кімнати, обговорення обов’язків, які може виконувати ваш близький, розподіл відповідальності в різних сферах. Наприклад, хто відповідає за лікування, управління фінансами. Нам здається, одним з найважливіших завдань для сімей в яких є хворий, який страждає на психічний розлад – побудувати такі відносини, які б сприяли розвитку здорової самостійності вашого хворого родича. А в подальшому допомогли йому стати окремим і автономним. Встановлення бар’єрів - це основна умова для розвитку відповідальності у вашого рідного. Будь яка хвороба: переломи, хвороби серця, шлунку, психічний розлад - ставить людину в стан залежності, коли на певний час людина втрачає можливість виконувати деякі функції. У розквіті захворювання корисною є допомога близьких людині, що страждає на психічний розлад. Але при довгостроковому підході це заважає одужанню пацієнта й придбанню ним практичних навичок по догляду за собою. Пацієнт залишається в неадекватній дитячій ролі хворого й це веде до втрати навичок, а це в свою чергу збільшує недовіру пацієнта до себе й приводить до збільшення його залежності від родичів. А у подальшому, і до надмірної вимогливості. Батьків же може кривдити навантаження й відсутність приватного життя через пацієнта. З іншого боку, у деяких родинах пацієнти можуть виражати незгоду з обмеженням їхньої волі й втручанням в особисте життя.

Відділення сприяє розвитку здорової самостійності сина або дочки й дає можливість пацієнтові робити свій внесок у родину, послабляючи почуття провини й марності. Відділення й незалежність важливі й у сімейній системі, де відносини настільки тісні, що вимогам пацієнта не можна відмовити. Якщо вимоги наростають, ця ситуація легко приведе до образ і насильства й може стати небезпечною. Тому, на нашу думку, дуже важливим є:

• Заохочення повернення ролі дорослого в родині, навіть якщо на це вплинула хвороба; наприклад, якщо пацієнт нездатний справлятися із платною роботою, він може робити свій внесок у домашню роботу. Необхідно затратити зусилля, щоб переконати родича, який надмірно опікує свого близького, передати частину відповідальності, навантаживши пацієнта. Бажання близьких захистити пацієнта від складнощів реального суспільного життя тягне за собою прийняття відповідальності за його поведінку, ігноруванням або навіть недопущенням будь-якої активності, а тим паче, спроб взяти на себе відповідальність за своє соціальне функціонування. В результаті у пацієнтів втрачаються навички повсякденного життя, дуже часто навіть елементарні. Щоб змінити дану ситуацію, необхідно дослідити побоювання родича про можливу небезпеку при передачі пацієнтові більшої свободи. Якими можуть бути наслідки, якщо родич "перекладе" частину відповідальності й буде дедалі частіше заохочувати пацієнта зрушувати баланс такої відповідальності.
  
• Реальні очікування; поступова передача відповідальності. Родичам необхідно знизити очікування відносно якості виконання роботи пацієнтом - погіршення пов'язане з коротким проміжком часу - закінченням психотичного епізоду. Необхідно знати, що якщо родичі завжди будуть переробляти за пацієнта роботу, він ніколи не стане виконувати її краще. В стосунках з людьми, які страждають на психічний розлад є дотримання таких специфічних принципів. До них відносяться:
  

• принцип партнерства — а саме поваги до прав і індивідуальності хворого. Умовою початку процесу відновлення після рецидиву а також налагодження добрих стосунків є здобуття їх довіри і бажання співпраці;
  
• принцип поступового збільшення труднощів — аж до абсолютної або, майже цілковитої самостійності;
  
• принцип дії повторювання — особливо стосується осіб, у яких хворобливий процес протікає з періодичними загостреннями, і після кожного загострення потрібно пригадувати попередньо набуті навики;
  
• принцип згоди біологічних методів впливу і психосоціальних - тобто фармакологічного лікування і процесу відновлення;
  
• принцип оптимальної стимуляції— нестача подразників і монотипність можуть породжувати байдужість і втрату зацікавлень; надмір подразників та формулювання занадто важких завдань для пацієнта впливають демобілізуюче і можуть спровокувати виникнення депресії. Саме тому протипоказана як надмірна, так, і недостатня стимуляція хворого.
  

Після рецидиву й курсу лікування в стаціонарі коло справ, з якими справляється ваш родич звужується. Він не може сам готувати, прибирати, інколи, доглядати за собою. Що ж усе за нього робити? На першому етапі може бути й так. На другому етапі з вашою допомогою й при вашій моральній підтримці він може почати виконувати втрачені функції сам. І в такий спосіб відновити деякі навички. Таким чином, завтра ваш близький буде робити сам те, що сьогодні робить із вами, і саме завдяки тому, що ви з ним це робили. Якщо ваш близький не може із чимсь справлятись, позиція невтручання приносить тільки шкоду. Його самооцінка падає. Ваша допомога дозволяє йому почувати себе впевненіше, успішніше, благополучніше. Почуття успіху дуже важливо для подолання таких негативних симптомів як апатія, відсутність мотивації.


Правило 1.

Якщо вашому близькому важко,

і він готовий прийняти вашу допомогу, обов'язково допоможіть йому.

При цьому:

1. Візьміть на себе тільки те, що він не може виконати сам,

інше надайте робити йому самому.

2. У міру освоєння вашим близьким нових дій

поступово передавайте їх йому.


Перша небезпека - занадто рано перекласти свою частину допомоги, всю відповідальність на свого близького, якому ви допомагаєте. Друга небезпека - навпаки, занадто довга й наполеглива ваша участь. Це загрожує тим, що ви так будете робити це за свого близького. Навантаження на вас зростає й ви перевтомлюєтесь. А ваш близький так і не навчається. Необхідно вчасно перестати робити за вашого близького те, що він уже здатний робити сам.


Поступово, але неухильно знімайте із себе

турботу й відповідальність за особисті справи

вашого близького й передавайте їх йому.


Це стосується питань і особистої гігієни, і прибирання своєї кімнати, і більш складних питань, таких як самостійний прийом медикаментів. Спочатку ви самі можете контролювати які ліки він повинен приймати. Потім довірити йому самому прийняти вечірню дозу. Потім він увесь час увечері приймає сам. Згодом передати йому відповідальність за прийом ліків на протязі дня. Процес передачі відповідальності дуже не простий. Його треба починати з дрібниць. І тільки згодом, довіряти такі важливі питання як лікування. Але це теж необхідно.

Завдання. Візьміть аркуш паперу, розділіть його вертикальною лінією навпіл. Над лівою частиною напишіть: «Сам», над правою – «Разом». Перелічите в них ті справи, які ваш близький вирішує й робить сам, і ті, у яких ви берете участь. (Добре, якщо ви заповните таблицю разом і по взаємній згоді.) Потім подивиться, що із стовпчика «Разом» можна зараз або в найближчому майбутньому перенести в стовпчик «Сам».

Професіонали можуть допомогти врегулювати угоду з родиною у відношенні завдань для пацієнта, з якими він може впоратись сам. Це може бути прибирання сміття або прання нижньої білизни один раз на тиждень. Близькі повинні бути відносно невимогливі, щоб пацієнт не зазнав невдачі. Добре почати зі спальної кімнати пацієнта, що часто є областю втручання батьків. Звичайно батьки реагують тим, що пацієнт робить роботу не на належному рівні і її треба переробляти. Пам’ятайте, що важливим є поступове просування вашого родича в оволодінні цією навичкою. Кожне таке переміщення - важливий крок до розвитку здорової самостійності вашого близького.

Використання позитивних підсилень. В кожному випадку необхідно пам'ятати, що основою покращення відношень є використання позитивних підсилень — похвала і нагорода навіть мінімальних досягнень, а також уникання критики і негативних зауважень.

Особливо частими супутниками психічних хворих є зниження адаптаційних можливостей, здатність адекватної оцінки у вирішення проблем суспільного життя. Стратегія покращення адаптаційних можливостей хворих базується на підтримці хворого у важкому для нього періоді повернення до активного життя в суспільстві, підтримці його при наступних емоційних загостреннях.

Обов'язково відзначте кожний його успіх. Якщо у ваших близьких є можливість діяти самостійно й самим піклуватися про себе, то не одержуючи в цей критичний момент підтримки, вони зволіють скоріше залишитися залежними від вас, ніж підуть на ризик відділення. І тоді вам прийдеться самим брати на себе велику кількість обов’язків.


Правило 2.