Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації

Вид материала

Ви повинні прийняти той факт, що не можете бути причиною
Встановити обмеження
Заохочувати повернення ролі дорослого
Термін Емоційна Експресія
Одна з основних цілей
Але ви повинні пам’ятати
Впевненість у собі - асертивність
Ось приклади ситуацій такого типу.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

Ви повинні прийняти той факт, що не можете бути причиною

виникнення психічного розладу у вашого близького!

Полегшення, можливо, наступить після бесіди один на один із психотерапевтом про своє почуття провини.

На початку захворювання НО може бути корисною реакцією. Пізніше - це буде заважати одужанню пацієнта й відновленню в нього практичних навичок догляду за собою. Пацієнт залишається в неадекватній дитячій ролі хворого й це веде до втрати навичок, а це, в свою чергу, збільшує недовіру пацієнта до себе й приводить до збільшення його залежності від сім’ї. А в подальшому, і до надмірної вимогливості. Батьків може кривдити навантаження й відсутність особистого життя через пацієнта. З іншого боку, у деяких родинах пацієнти можуть виражати незгоду з обмеженням їхньої волі й втручанням в їх особисте життя.

Розвитку здорової самостійності людини, яка страждає на психічний розлад, сприяє встановлення особистих меж, це дає можливість кожному виконувати свої обов’язки, послаблюючи почуття провини й марності. Розмежування й незалежність важливі й у сімейній системі, де відносини настільки тісні, що вимогам пацієнта не можна відмовити. Якщо вимоги зростають, ця ситуація легко може привести до образ і насильства й може стати небезпечною.

Для того щоб впоратися з такими відносинами, які несуть в собі надмірне опікування в родині, треба пам’ятати:

НО вимагає значно більше часу для змін, скоріше роки, ніж місяці.
НО зазвичай розвивається в батьківських парах із сином або дочкою. Епізодично такі відносини виникають між чоловіком та дружиною. НО частіше за все розвивається в дитинстві як реакція на серйозну хворобу, воно гальмує розвиток або викликає відхилення від норми.
Особливістю таких відносин є їх симетрія. Родич і пацієнт рівною мірою залежать один від одного, рівною мірою тривожаться про благополуччя один одного. Родич турбується, як пацієнт без нього впорається з проблемами, і пацієнт має такий же рівень тривоги, але з недовірою до результатів.
Щоб зменшити цю тривогу, треба послабити зв'язок між обома партнерами. Спроба швидкого й форсованого відокремлення один від одного, без перегляду емоційних зв'язків, часто дає зворотний ефект і підштовхує партнерів один до одного.
Батьки, які надмірно опікуються своїми дітьми, часто відчувають страх втрати своїх взаємин із сином або дочкою, коли почнеться процес відокремлювання. Але, в нормі всі діти досягають фізіологічного відокремлення від своїх батьків, психічний розлад тільки затримує цей процес. Більш того, після усвідомлення необхідності розмежування, батьки мають можливість встановити нові, більш зрілі взаємини.

Для створення в родині стосунків на правах рівних партнерів рекомендується дотримуватися декількох умов:

Встановити обмеження – це означає накладення обмежень на поведінку й вимоги пацієнта, з одного боку. З іншого боку, пацієнт має можливість встановити обмеження на втручання й надмірну участь та керування родичами його особистим життям.
Заохочувати повернення ролі дорослого в родині – передавати частину відповідальності, навантаживши пацієнта. Важливим моментом в вирішенні цього питання є оцінка реальних можливостей вашого хворого родича на даний момент.
Родичі повинні навчитися поважати свої власні потреби й почуття комфорту.

Можливо спочатку Вам буде важко уявити, що Ваш близький може за щось відповідати, що на нього можна перекласти відповідальність за рішення частини повсякденних проблем. Для цього родичам необхідно, по-перше, дослідити почуття тривоги про те, що трапиться, якщо ви послабите свою увагу. Деякі родичі не хочуть виходити з будинку, тому що вважають, що пацієнт завдасть шкоди будинку, або нашкодить собі. Такі побоювання треба обговорювати із професіоналом, який працює з пацієнтом, зважити ймовірність реалізації побоювань. Іноді вони можуть бути перебільшені.

Іноді корисно програти сценарій «Що буде, якщо мене не буде». Це загальна проблема літніх батьків, які не уявляють, що хтось інший, включаючи професіонала, надасть допомогу на такому ж рівні. Родича просять уявити, що буде, скажімо, через рік, п'ять або п'ятнадцять років. Це стає аргументом для розширення незалежності пацієнта й здатності здійснювати догляд за собою. Родичам корисно знати, що підтримувати постійну увагу неможливо – якийсь час пацієнт все-таки спить. Перший крок дуже важкий, але якщо він досягнутий, прогрес набирає швидкості.

Резюме. НО відносини симетричні й відображають тривогу й залежність обох партнерів. Родичі повинні задовольняти свої потреби й установити обмеження на вимоги пацієнта. Довіра пацієнта до себе повинна рости. Йому треба допомогти встановити соціальні зв'язки поза родиною.

Гнів. Насильство. Ми вже говорили про те, що життя всієї родини ускладнюється з появою хворого на психічний розлад. «Дивна» поведінка близького може викликати роздратування, часом ви будете почувати, що втрачаєте терпіння, нервова напруга зростає, можуть бути негативні реакції: часом ви можете відчувати гнів, не хочете, щоб він проживав з вами або самі маєте намір його залишити. Багато негативних почуттів є причиною критики членів родини – критичних висловлень, несхвалення, заперечування, знецінювання хворого, почуття ворожості. Вираження свого відношення може бути як вербальне (словесне) так і невербальне (поведінкою, жестами).

Часто близькі думають або стверджують, що вони знають більше про стан хворого, ніж він сам. Пропонують рішення проблем не враховуючи думки, стану та можливостей самого хворого родича. Пацієнти, в такій ситуації, в свою чергу, також проявляють негативне відношення до близьких, але роблять це, в силу свого захворювання, в перекрученій формі, часто виправдуються й сперечаються.

Така негативна взаємодія триває довго, і не важливо, хто почав - пацієнт або родич, в таких умовах пацієнти демонструють тривожність, збудженість, ворожість, вичурність. Це у свою чергу призводить до погіршення відносин у родині. Це свідчить про двосторонню природу виникнення негативної емоційно зарядженої атмосфери в родині, і впливає на перебіг захворювання (виникнення загострення). Таким чином, негативний стиль взаємодії створюється як пацієнтом, так і близькими.

Гнів може переростати в насильство, що стає частиною сімейної взаємодії. Деякі родини не знають, як можна обговорювати що-небудь без сварки. Іноді навіть перебування в одній кімнаті запалює іскру конфлікту, що відводить від рішення проблеми й руйнує контакт один з одним. Іноді погляди настільки консервативні або почуття настільки інтенсивні, що члени родини говорять образливі непростимі слова один одному. Часом ці почуття можуть привести до насильства – вербального (крики) або фізичного.

Як правило негативні емоції членів родини пов'язані з їх уявленням про симптоми як про прояв особистих якостей хворого, які він може контролювати. Таке відношення до проявів хвороби, як чогось внутрішнього й підвладного контролю, може приводити до високого рівня критики й ворожості на адресу пацієнта. Таким чином, родичі, схильні критикувати пацієнта, вважають його відповідальним за свою поведінку. Ще одна сфера, яка піддається критиці з боку близьких – поведінка хворих, яка пов'язана з негативними симптомами – такими, як апатія, зниження мотивації, зневага правилами особистої гігієни, відсутність навичок догляду за собою й т.д. Симптоми, що відображають певний дефіцит, скоріше пояснюються родичами як свідома й навмисна поведінка.

Розуміння природи захворювання, особливостей перебігу, механізмів медикаментозного впливу на продуктивні, і негативні симптоми, міняє погляд близьких на «дивну» поведінку пацієнта.

Інтерпретація поведінки хворого, як непідвласної його контролю й викликаною хворобою приводить до зниження критичних висловлень на адресу хворого!

Вирішення інциденту з насильством. Якщо в родині є випадки насильства, то вони аналізується для профілактики на майбутнє. Через кілька днів, коли все заспокоїлися, інцидент аналізується в деталях. Обидві сторони розповідають свою версію й повинні бути вислухані. Виявляються почуття, які викликали насильство. Кожна сторона розповідає, що почувала. Одна або обидві сторони можуть говорити, що це не настільки важливо. Але ухиляння від обговорення – це втрата можливості одержати зворотний зв'язок, що в дійсності відчувала «жертва» й «переслідувач» (біль із одного боку, гнів з іншого). Будь-яка причина інциденту повинна бути визначена, щоб вплинути на неї або уникнути в майбутньому.

Профілактика насилля. Щоб уникнути насильства в майбутньому, родина повинна відрепетирувати способи поведінки, у подібній ситуації. Переслідувач повинен попереджати, якщо він почуває гнів (або можливе насильство). Гнів і конфлікт можуть бути частиною рецидиву, що насувається. Тому необхідно обов’язково звертатись за допомогою. Використовуються прості стратегії – заспокоювання й ухиляння. При відчутті гніву рекомендується піти в окрему кімнату або піти на прогулянку. Обговорюється, як отримати допомогу, якщо ситуація виходить з-під контролю. Родина повинна почуватись безпечно. При необхідності треба викликати лікувальну команду, дільничного терапевта або міліцію. Обговорення такої складної проблеми, коли всі спокійні, можливо, попередить подібні епізоди в майбутньому. Важливим моментом є проговорювання того, що викликає почуття роздратування, гніву.

Вплив емоційних реакцій в сім’ї на частоту загострень. Емоційна експресія як показник рівня емоційних реакцій

Останнім часом було проведено багато досліджень в різних країнах світу, що показали схожі результати. Термін «емоційна експресія» (ЕЕ) вперше був запропонований групою дослідників з Великобританії (G. Brown і соавт., 1962) для позначення поведінки родичів хворих на шизофренію, що з великою ймовірністю приводило до частіших госпіталізацій хворих. («Психосоциальные методы работы с семьями больных шизофренией: обзор исследований» В.А. Богомолов, С.Н. Ениколопов)

Термін Емоційна Експресія – означає своєрідний індикатор «температури» в родині в певний момент часу, що оцінює якість відносин між родиною й пацієнтом – рівень емоційних реакцій. Високий рівень ЕЕ в родича говорить про його надмірні емоційні реакції в цей момент стосовно даного пацієнта. Така поведінка родичів включає в першу чергу критику, ворожість, вираження негативних емоцій на адресу хворого й так звану емоційну утягненість.

Перше дослідження, яке було проведено під керівництвом G. Brown в 1958 році, показало неоднорідність перебігу шизофренії в амбулаторних пацієнтів залежно від умов проживання. Розрізнялася частота загострень із наступними госпіталізаціями: у пацієнтів, що проживають окремо, частота загострень склала 17 %; у пацієнтів, що живуть із батьками – 32 % і які проживають у шлюбі – 50 % (G. Brown і соавт., 1958). В іншому дослідженні автори, обстеживши 128 родин, прийшли до висновку, що основним фактором, від якого залежала частота загострень протягом одного року після лікування, є ЕЕ в родині пацієнтів. Вони розділили родини, що беруть участь у дослідженні, на 2 групи – з низьким показником ЕЕ й високим. Пацієнти, що проживають у родинах з високим показником ЕЕ, в 76 % випадків виявляли погіршення симптомів протягом року й в 56 % випадків були госпіталізовані, у той час як у родинах з низьким показником ЕЕ погіршення симптомів спостерігалося в 28 % пацієнтів і госпіталізація – в 21 % (G. Brown і соавт., 1962). Параметри ЕЕ оцінювалися дослідниками суб'єктивно, без якого-небудь стандартизованого методу.

Вважається, що в пацієнта, що проживає в родині з «підвищеною температурою в сімейних відносинах» (з родичем з високою ЕЕ) і який проводить з ним більше 35 годин на тиждень, у кілька разів збільшується ймовірність рецидиву психічного захворювання.

Даний факт був підтверджений десятками досліджень, в першу чергу для хворих на шизофренію. Аналіз 12 досліджень, проведених з 1962 по 1988 рік, показав, що хворі на шизофренію, які проживають у родинах з високою ЕЕ після виписки, демонструють в 3,7 рази більше рецидивів у порівнянні із хворими, що живуть у родинах з низкою ЕЕ. В огляді D. Kavanagh 48 % хворих з родин з високою ЕЕ мали рецидиви протягом року в порівнянні з 21 % пацієнтів з родин з низкою ЕЕ (1992). В іншому аналітичному огляді (Bebbіngton, Kuіpers, 1994) використовувалися дані 25 досліджень (у яких брало участь 1346 пацієнтів по усьому світі), і були отримані подібні результати: в 75 % пацієнтів з родин з високим рівнем ЕЕ спостерігалися загострення при недотриманні медикаментозного лікування й в 51 % - при дотриманні медикаментозного лікування. Для пацієнтів з родин з низьким рівнем ЕЕ відсоток рецидивів склав 28 і 18 % відповідно.

Автори також прийшли до висновку, що результати досліджень не залежать від полу пацієнтів і від географічного розташування країн, у яких вони проводилися. На даний момент немає однозначної відповіді на питання про те, як пов'язані високий рівень ЕЕ в родині й більша ймовірність загострення в пацієнтів. Найпоширеніше й доступне пояснення дається в рамках моделі стрес-уразливості (stress-vulnerabіlіty).

Відповідно до цієї моделі, стрес не є причиною психічних захворювань, але поглиблює симптоми у тих, хто схильний до психічних розладів. Багато хто відчуває надмірні стресові навантаження, але в них не розвивається психічне захворювання. Люди ж, які страждають на психічний розлад, з самого початку мають властивість підвищеної уразливості до різного роду стресорів. Несприятливий вплив оточуючого середовища, та стресогенні життєві події можуть накладатись на біологічну схильність і людина захворює. Стрес – один із факторів, від якого залежить більше або менше вираження симптому. Стресорами може бути все, що викликає в людини тривогу або відчуття неспокою. Стресори – це суб’єктивні фактори. Що для однієї людини – стресор, у іншої може не викликати жодної емоційної реакції. Тому важливо визначити, що викликає тривогу або відчуття неспокою в вашого родича та знайти способи зменшення впливу цього стресора на хворого. З’ясовано, що людина, яка має схильність до розвитку психічного захворювання, при зовсім незначній дії стресора на неї, легко втрачає психічну рівновагу. Для деяких пацієнтів рівень стресу, для провокації кожного наступного загострення йде по низхідній, тобто кожне наступне загострення виникає все легше, якщо не проводиться адекватна терапія. Таким чином, два фактора, біологічна схильність та стрес, доповнюючи один одного, можуть обумовити виникнення захворювання або нового загострення.

Проживаючи в родині з «підвищеною температурою у відносинах» (разом з родичем з високим рівнем ЕЕ), хворий піддається підвищеному стресу, що збільшує ймовірність рецидиву. Моделі уразливості добре відповідає думка про те, що саме підвищений рівень критики є основною складовою високого рівня ЕЕ й найбільше впливає на частоту рецидивів (Kavanagh, 1992)

Одна з основних цілей – ослаблення критики, висловлюваної родичами. Медичний освітній блок нашої програми й був спрямований на корекцію критичного відношення родини до негативних симптомів. Розуміння природи «дивної» поведінки, як компонента захворювання приводить до зниження кількості критичних висловлень. Але усвідомлення, що «дивна» поведінка людини, яка страждає на психічний розлад – це прояв хвороби – це лише один із способів зниження критичних висловлювань на адресу пацієнта. Залишається не менш важливе питання, як бути з негативними емоціями, які виникають у родичів. Як було сказано на початку нашої теми, ваші негативні емоції природні, вони мають бути визнані, ви повинні дозволити собі відчувати. Але як про них говорити з вашими хворими близькими, як обговорювати проблемні питання, не ображаючи своїх близьких, які страждають на психічний розлад? Цьому питанню присвячена тема «Ефективні та неефективні стилі спілкування. Навички ефективного спілкування». Інша не менш важлива мета родини - допомога пацієнтові в подоланні ним негативних симптомів. При довгостроковому впливі такі техніки ефективні й пом'якшують критичні погляди родичів.

Цікаво, що в родинах, які брали участь у програмах, націлених на зниження рівня ЕЕ, були отримані наступні результати: разом зі зниженням рівня критики й ворожості, у хворих спостерігалася зміна відношення до близьких, зниження кількості госпіталізацій.

Якщо критичне відношення можна пом'якшити, то «тепло» повертається мимовільно. Якщо це батьки, то це може бути наслідком природного внеску позитивних емоцій у їхню дитину. У партнерів «тепло» повинне бути присутнім з самого початку стосунків. Якщо його немає, то краще домогтися розділу завдань у нейтральній атмосфері. Якщо спочатку вони були теплими, можна спробувати пожвавити їх.

Резюме. Тривога й занепокоєння близьких хворого зрозумілі. З іншого боку треба розуміти, що ваша підвищена емоційність лише погіршує відносини і діє проти вас самих. І не тільки тому що хворий на психічний розлад болісно реагує на негативні емоційні реакції й навіть більше, ніж раніше. Зрозуміти, де хворобливі переживання, і де реальне сприйняття дійсності, сам хворий зможе тільки тоді, коли наступить ремісія. Часто для усвідомлення, що це хворобливі переживання їм необхідні місяці а то й роки. Конфліктні відносини в родині заважають, розумінню того, що з ними відбувається, затягують прийняття пацієнтами свого захворювання, і своєчасному усвідомленому прийому медикаментів. Спокійна атмосфера, прийняття, підтримка, терпіння сприяють саморозкриттю пацієнтів, зниженню агресивності, створює атмосферу де можливо обговорювати важливі питання пов'язані з поліпшенням якості життя.

Лекція 2. Ефективні й неефективні стилі спілкування: пасивний, агресивний і асертивный. Асертивність – впевненість у собі.

Основні навички ефективного спілкування: 1. Соціально прийнятне вираження позитивних і негативних почуттів за допомогою «Я-повідомлення»; 2. «Активне (эмпатійне) слухання» – вміння вислухати іншого.

Як просити про те, чого ви бажаєте: вміння висловлювати прохання в позитивній формі.

Медикаментозне лікування є важливою умовою врівноваженого стану. Ліки – це один із способів звільнитись від симптомів або зменшити їх вираженість. Вони допомагають привести в порядок хімічний дисбаланс речовин в головному мозку, який і викликає появу позитивних симптомів. Крім того, вони допомагають почувати себе комфортно та розслаблено, знижують напругу та збудження. Але це не єдина річ, що допомагає. Домашня атмосфера й способи вирішення повсякденних проблем – «температура сімейних відносин» – все це однаково важливо. Нагадаю, що як і для вас так і для людей, що страждають на психічний розлад більш «вигідною» є спокійна сімейна атмосфера. Причина цього – надмірна чутливість людей, які страждають на психічний розлад, до речей, які відбуваються навколо них. Вони набагато швидше засмучуються, втрачають почуття рівноваги, гніваються, роздратовуються, ніж інші люди і настрій коливається в них, то падаючи, то піднімаючись протягом дня. Також, зміни в повсякденному розкладі, переїзд у новий будинок, направлення на обстеження може призвести до виникнення в них почуття невпорядкованості й може викликати нове загострення. Яким же чином досягати спокійної сімейної атмосфери, як спокійно обговорювати проблемні питання, як просити про необхідні речі? Навички «Я-повідомлення» та активне вислуховування допоможуть вам в цьому. Про це буде йти мова в цьому розділі.

Але ви повинні пам’ятати, що при психотичних розладах бувають періоди загострення та періоди ремісії. Навички, про які буде йти мова в психологічному блоці корисні завжди, вони спрямовані на покращення стосунків, але при загостренні симптомів, людина, яка страждає на психічний розлад втрачає контроль над своєю поведінкою. Важливо бути пильними. В цей момент необхідне медикаментозне втручання!

Іноді нелегко висловити свої почуття й думки так, щоб вони були почуті й зрозумілі іншими людьми. Однак, це дійсно важливо. Коли люди не говорять про те, чого вони очікують один від одного, постійно виникають конфлікти. Це відбувається тому, що вони висловлюють свої бажання не прямо, в результаті часто виявляються незрозумілими й дратуються, не досягаючи бажаного. В результаті можливе виникнення почуття смутку й гніву. Коли ж ми, з іншого боку, не слухаємо й не поважаємо інших, вони починають почувати себе так само. Тому й виникають проблеми у взаєминах, звичайно з суперечками, ситуацією "холодної війни" або просто ухиляючись певних проблем та ситуацій. Дуже часто люди для того щоб отримати те, чого хочуть, змушені ретельно підбирати слова, догоджати іншим людям, приховуючи що-небудь і при цьому ухиляються бути відвертими та щирими. Спілкування людей містить багато стриманих думок та почуттів, прихованих мотивів, низької самооцінки й сорому.

Стилі спілкування: невпевнений (пасивний), агресивний, впевнений (асертивный).

Існують різні стилі спілкування. Багато хто з людей в ситуаціях, де їх щось дратує чи викликає почуття образи, потрапляють у пастку двох стилів – тільки пасивного або тільки агресивного реагування, це призводить до конфліктів, образ, зростанню напруги у сімейних стосунках. Але існує ще третій стиль – впевнений, який допомагає ефективно вирішувати проблеми у спілкуванні.

Пасивний (невпевнений)стиль спілкування: Люди уникають висловлювати свої думки, бажання, почуття. Голос тихий, невпевнений, розслаблений. Поза: згорблена, нахилена вперед, голова опущена, прикривання обличчя рукою. Часто звучать слова: «Я не впевнений. Вибачите..., але, эээ. . ., я не знаю, начеб то».

Люди з такою зникаючою поведінкою не здатні висловити те, що думають; сподіваються, що хтось «прочитає» їх думки, і намагаються «читати» думки інших людей. Все це, звичайно, підтримує роль жертви в «драматичному трикутнику».

Агресивний: ви висловлюєте те, що Ви хочете, думаєте й почуваєте, але не враховуєте права та почуття гідності інших людей. Голос: різкий, вимогливий, голосний, холодний або вимогливий. Поза: в стилі «мачо» – руки на стегнах або дуже близько до співрозмовника. «Краще віддайте мені це!»

Асертивний (впевнений): відстоюєте свої права, як особистості, не порушуючи прав інших людей. Ви чесно висловлюєте, що Ви хочете, думаєте й почуваєте прямо й зрозуміло (використовуючи «Я-повідомлення»). Голос: впевнений, теплий, спокійний і чіткий. Погляд: Ви дивитесь прямо на співрозмовника, але погляд не пильний. Поза: з піднятою головою ненапружена врівноважена. «Мені потрібно поговорити з вами, про те, що мене турбує».

Впевненість у собі - асертивність – лежить між пасивністю й агресивністю – це баланс мужності й чуйності. Якщо людина здатна мужньо виражати свої почуття, потреби, переконання й одночасно бути чуйним до почуттів і переконань співрозмовника, особливо якщо тема важлива для обох сторін, то ця людина – асертивна (впевнена). Впевненість дозволяє спілкуватися таким чином, щоб підтримувати самоповагу, досягати своїх цілей, задовольняти свої потреби та захищати свої права й особистий простір. І в той же час бути чуйним до почуттів і потреб іншої сторони. Впевненість – це баланс сили та емпатії, впевненості в собі й поваги до інших, баланс турботи про іншого і турботи про себе. Для того щоб більш детально розібратися з стилями спілкування, ви можете використати таблицю, яку наведено у Додатку 1.

У цьому розділі ми познайомимось з навичками, які допоможуть Вам спілкуватися більш успішно та впевнено. Ваші близькі страждаючи від психічного захворювання мають потребу в тому, щоб їх вислуховували. Це дає їм відчуття, що їх почуття значимі. Ви маєте потребу в тому, щоб вони чули Ваші прохання, побажання, почуття. Пам’ятайте, що якісне спілкування передбачає використання навичок «Я-повідомлень» і активного слухання.

Нижче наведена вправа, яка надасть вам можливість краще в цьому розібратись.

Вправа «Пропозиція й запит». Коли ми говоримо іншим людям про те, що ми від них хочемо, або що ми самі хотіли б зробити для них, вони знають, чого їм очікувати. Вони починають краще розуміти нас і довіряти нам. Тому, дуже важливо усвідомлювати свої власні почуття, потреби. Крім цього необхідно прояснити основні очікування у відношенні один одного. Коли це відбувається, то розчарувань і конфліктів стає значно менше.

Інструкція. Будь ласка, уявіть свого близького й проекспериментуйте з двома реченнями, нічого не коментуючи й не задаючи питань. Перше речення починається зі слів: «Я б хотів(ла) від нього...», а друге - зі слів: «Я можу запропонувати йому...». А тепер уявіть себе в ролі свого хворого родича й знову проекспериментуйте з двома реченнями, нічого не коментуючи й не задаючи питань. Перше - : «Я можу запропонувати тобі...», а друге – «Я б хотів від тебе ...»

На закінчення проаналізуйте наступні запитання: що Ви пропонували своєму близькому і які висловлювали очікування; які побажання й запити уявляли від імені свого хворого родича. Зверніть увагу на співвідношення кількості запитів і пропозицій, висловлених від себе й від родича, якого уявляли.

Ключові положення:

важливо просити про те, чого Ви хочете;
Ваші почуття й думки правильні;
цілком прийнятно говорити про себе й свої проблеми;
Ваша думка важлива;
іноді Вам необхідно казати "ні";
висловлення правди робить Вас вільним.

Таким чином, після того як ви сформуєте переконання що опираються на ці положення, просити про те, чого ви хочете, стане легше!

Навичка 1 – «Я-повідомлення»

Отже : «Як бути з нашими почуттями? Ми, батьки, хвилюємося й гніваємося, втомлюємося й ображаємося. Нам буває важко з родичами, іноді навіть болісно. Що нам робити з нашими власними переживаннями?»

Ця навичка застосовується, коли Вас переповнюють дуже сильні емоції, а Ваш родич особливо не переживає. Ваші емоції можна зрівняти з наповненою до країв "склянкою".

Ось приклади ситуацій такого типу.

Ви повертаєтесь додому та застаєте неприбраний посуд, розкидані речі. Ви втомилися на роботі, дорога додому, і в будинку безлад. Однак вашому близькому це не досаждає, він нічого не помічає і зараз відпочиває.
Ви поспішаєте на роботу – родич задає питання, намагається з Вами поговорити. Це заважає Вам збиратися й дратує вас.
Родич знову включив магнітофон на «повну катушку». Вам це страшно досаждає.

Що ж робити в подібних випадках, а саме, коли Вам щось досаждає, Вас переповнюють емоції?

Правило 1.

Blog

Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації