Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації
| Вид материала | Методичні рекомендації |
- Методичні рекомендації щодо соціально-психологічного супроводу діяльності навчального, 70.25kb.
- Роль сім'ї у формуванні здоров'я, 145.26kb.
- Науково-практичне товариство, 28.2kb.
- Методичні рекомендації Київ 2009 міністерство охорони здоров`я україни, 343.33kb.
- Інформація для пацієнта щодо реформування системи охорони здоров’Я, 39.86kb.
- Методичні рекомендації./ Міністерство охорони здоров’я України. Український інститут, 237.8kb.
- Насильство є одним із засобів, що забезпечують панування однієї людини над іншою., 22.81kb.
- Методичні рекомендації, 353.85kb.
- Методичні рекомендації київ – 2009 міністерство охорони здоров’я україни академія медичних, 735.15kb.
- Мікроклімат в сім’ї І вплив на здоров’я дітей, 121.03kb.
Якщо ваш близький викликає у вас
своєю поведінкою негативні
переживання, повідомите йому про це.
Правило говорить про те, що почуття, особливо якщо вони негативні й сильні, у жодному разі не варто тримати в собі: не треба мовчачи переносити образу, придушувати роздратування, досаду, гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свого родича, який легко «читає» по вашій позі, жестам і інтонації, виразу обличчя, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. АЛЕ, навіть, якщо, Ваш близький не чуйний до Ваших потреб, то просто необхідно, спокійно, не ображаючи його, не принижуючи, без осуду, виразити свій стан, почуття й потреби. Таким чином, Ви піклуєтеся про себе, зберігаєте себе, захищаєте себе й свої потреби.
Якщо регулярно не повідомляти про себе, то через якийсь час почуття, як правило, «прориваються» і виливаються в різкі критичні, образливі слова або дії. Як же сказати про свої почуття, щоб це не було руйнівно ні для вас, ні для іншої людини?
Правило 2.
Коли ви говорите про свої почуття,
говоріть від першої особи
Повідомите про себе, про своє переживання,
а не про нього, який він поганий.
Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 1 і 2, сконструювати відповіді. Вони можуть бути такими:
- Мені неприємно, коли я приходжу втомлена з роботи та застаю в будинку безлад. Мене це сердить та дратує.
- Мені важко збиратися на роботу. Це мене відволікає. Я не можу обговорювати важливі питання на ходу.
- Мене дуже втомлює голосна музика.
Зверніть увагу, всі ці пропозиції містять особисті займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого типу психологи назвали «Я-повідомленнями».
Хто-небудь міг би сказати інакше:
- Тобі не спадає на думку, що я можу бути втомленою?! Прибери за собою та негайно вимий посуд!
- Мені набридли твої проблеми. Вирішуй сам. Ти мені заважаєш. Чому саме зараз?
- Зараз же зроби тихіше!
Що ви відчуваєте, коли чуєте такі висловлювання? До «Я-повідомленнь» можна віднести висловлювання, які починаються з наступних слів:
Я думаю\не думаю...
Я почуваю\не почуваю...
Я хочу\не хочу...
Я можу\не можу...
Я згодний\Не згодний, що...
Я буду\не буду...
Мені подобається\не подобається...
В «Ти-повідомленнях» використовуються слова ти, тебе, тобі. На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленням» невелика. Більш того, «Ти-повідомлення» більш звичні та «зручніші». Однак у відповідь на них людина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати. Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті містить випад, обвинувачення або критику іншої сторони. Ось типовий діалог:
- Коли ти, нарешті, почнеш прибирати свою кімнату?! (Звинувачення)
- Ну досить, тату. Зрештою, це моя кімната!
- Як ти із мною розмовляєш?! (Осуд, погроза.)
- А що я такого сказав?
«Я-Повідомлення» має ряд переваг у порівнянні з «Ти-повідомленням».
- Воно дозволяє вам повідомити про свої негативні почуття в необразливій для іншої людини формі. Деякі родичі намагаються придушувати вибухи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не приводить до бажаного результату. Як уже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна. Ваша закритість може призвести до замкнутості й напруги вашого близького. Він може відчувати, що ви гніваєтеся, але не розуміти за що. Відносини напружуються. Емоції наростають, але не проговорюються.
- «Я-повідомлення» дає можливість вашому хворому родичу ближче довідатись про Вас. Нерідко ми закриваємося від близьких бронею "авторитету" та намагаємося підтримувати його будь-що. Ми носимо маску всезнаючого, відповідального, беремо на себе вирішення всіх проблем, і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом хворі дивуються, довідавшись, що мама й тато можуть взагалі щось почувати. Що вони втомилися відповідати за все та вирішувати всі питання. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж робить Вас ближче, людяніше.
- Коли ми відкриті й щирі у вираженні своїх почуттів, близькі стають щирими у вираженні своїх. Вони починають відчувати, що їм довіряють, і що Вам теж можна довіряти.
- Ваші хворі родичі дуже швидко засвоять від Вас стиль спілкування. Це стосується «Я-повідомлення». Вони зможуть повідомляти про свої потреби в адекватній і мирній формі. Таким чином Вам набагато легше буде дізнаватися про почуття й потреби Ваших близьких.
- І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за ними можливість самим прийняти рішення. І тоді дивно – вони починають враховувати наші бажання й переживання.
Навчитись посилати «Я-повідомлення» непросто, також, як і активно слухати. Буде потрібно тренування, і спочатку буде важко уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», ми закінчуємо фразу «Ти-повідомленням». Наприклад: «Мені не подобається, що ти така нечупара» або «Мене дратує це твоє хникання». Уникнути цієї помилки можна, якщо використовувати безособові речення, невизначені займенники, що узагальнюють слова.
Наприклад: «Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками». «Мене дратує, коли хтось хникає».
Використовуючи «Я-повідомлення», пам’ятайте: не варто сприймати ці висловлювання як спосіб, змусити вашого родича робити те, що Ви хотіли б. Цей лише засіб повідомляти про себе, про свої почуття та потреби. Це спосіб налагодження відносин. Але це не гарантує підпорядкування й покори.
Для того щоб краще оволодіти навичкою використання «Я-повідомлень», нижче наведено декілька вправ, які вам в цьому допоможуть.
Вправа 1. Виберіть із відповідей батьків ту, яка найбільше відповідає «Я-повідомленню».
Ситуація 1. Ви який раз кличете дочку сідати за стіл. Вона відповідає: «Зараз», - і продовжує займатися своїми справами. Ви починаєте гніватися.
Ваші слова: .
- Та скільки ж раз тобі треба говорити?
- Я починаю сердитись, коли доводиться повторювати одне й те саме.
- Я серджусь, коли ти не слухаєшся.
- Я серджусь, коли ти не слухаєшся.
Ситуація 2. У вас важлива розмова. Родич раз у раз її перериває.
Ваші слова: .
- Мені важко розмовляти, коли мене перебивають.
- Не заважай розмовляти.
- Ти не можеш зайнятися чим-небудь іншим, поки я розмовляю?
Вправа 2. Згадайте які-небудь конфліктні ситуації. Спочатку запишіть, що Ви хочете сказати іншій людині з використанням «Ти-повідомлення». Потім напишіть ще раз у формі «Я-повідомлення». Прийміть рішення щодо того, ЩО Ви хочете сказати, і як Ви хочете це сказати. Використовуйте фрази, які було наведено вище.
Вправа 3. Хочу нагадати, що використовуючи «Я-повідомлення», важливо називати саме те почуття, яке ви зараз відчуваєте. Виявляється, це не так просто: ми звикли думати про слова, які треба сказати, а не про наші почуття, які часом заганяємо всередину. У цьому завданні вам пропонується більше послухати себе. Згадайте свої конфліктні ситуації.
- Спочатку не думайте, що відповісти, а спробуйте усвідомити те, що б Ви переживали в кожному випадку.
- А тепер, маючи на увазі те почуття (або почуття), які ви записали проти кожної ситуації, напишіть ваше " Я-повідомлення".
В якості ще одного завдання для розвитку навички використовуйте «Я-повідомлення» у розмовах з вашим близьким. Успіх обов'язково прийде до вас з досвідом. Вас переповнило почуття? Тоді назвіть його самому собі. Тепер скажіть про нього своєму близькому.
Важливо! Звертайте увагу на те, у кого зараз повна «склянка», кого переповнюють емоції. «Я-повідомлення» може бути почуте в тому випадку, якщо «склянка» вашого близького практично порожня (якщо він спокійний та врівноважений). Якщо ж і його переповнюють емоції, то тоді краще використовувати другу навичку – активного слухання.
Навичка 2 – «активне (емпатійне) слухання»
Ми говорили про те, що асертивність (впевнена поведінка) – це баланс турботи про себе й турботи про іншу сторону. Тому другою дуже важливою навичкою є «активне слухання» або, вміння вислухати іншу сторону. По перше, ця навичка дозволяє іншій стороні відчути, що її почуття важливі, що її переживання значимі. Так само, як «Я-повідомлення» дозволяють спустошити Вашу «емоційну склянку», правильне вислуховування дозволяє вашому родичеві звільнити його «емоційну склянку». Причини труднощів у взаєминах часто сховані в неприйнятті почуттів. Але ж це і є прояв поваги й чуйності до іншого, це і є турбота про його особистість. Крім того, емоції заважають приймати рішення в складних життєвих ситуаціях. Даючи можливість спустошити емоційну «склянку» вашому родичу, ви створюєте умови для спокійного самостійного прийняття рішень. І це є другий важливий результат вміння правильно вислухати. Як ви розумієте, дуже важко уявити собі, що насправді почуває людина із психічним розладом. Складно запропонувати йому готове рішення, навчити його як правильно діяти. Що цікаво, й у звичайних «здорових» відносинах діти не приймають порад, вказівок і т.п. ця допомога найчастіше викликає агресію, неприйняття, ухиляння від розмов з батьками. В таких випадках найкраще послухати. Правда, інакше, ніж ми звикли. Психологи знайшли й дуже докладно описали спосіб слухання яке допомагає при спілкуванні, інакше його називають «активним слуханням».
Що ж це означає – активно слухати? Розглянемо це питання на декількох ситуаціях та висловлюваннях:
- Син повертається з лікарні, у серцях кидає: «більше я туди не піду!».
- Не буду ходити на співбесіди по роботі.
У всіх випадках, коли людина засмучена, почувається скривдженою, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з нею обійшлися грубо або несправедливо й навіть, коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання, що ви її «чуєте». Для цього найкраще сказати, що саме, на вашу думку, вона зараз почуває. Бажано назвати "по імені" це її почуття або переживання. Таким чином, якщо у вашого близького емоційна проблема – його «склянка повна», його треба активно вислухати.
Активно слухати -
означає повертати людині в розмові те,
що вона вам повідала,
при цьому позначивши його почуття.
Повернемося до наших прикладів і підберемо фрази, у яких батьки називають почуття дитини:
Син: Більше я туди не піду!
Тато: Ти більше не хочеш ходити до свого лікаря.
Дочка: Не буду ходити на співбесіди по роботі.
Ви: Ти дуже засмучена й сердита.
Швидше за все такі відповіді здадуться вам незвичними й навіть неприродними. Набагато легше й звичніше було б сказати:
- Як це ти не будеш ходити до лікаря?!
- Ну нічого, заспокоїшся й пошукаємо разом тобі нову роботу…
При всій справедливості цих відповідей вони мають один загальний недолік: залишають людину наодинці з її переживанням. Своєю порадою або критичним зауваженням Ви, як би, повідомляєте родичу, що його переживання неважливе, воно не береться до уваги.
Напроти, відповіді по способу активного слухання показують, що батьки розуміють внутрішню ситуацію родича, готові, почувши про неї більше, прийняти її. Таке Ваше співчуття справляє на родича зовсім особливе враження.
Переваги використання навички активного слухання. Спілкування з використанням навички активного слухання може здатися вам дуже незвичним, і нею оволодіти непросто. Однак цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три, і вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати:
- Зникає, або принаймні сильно слабшає негативне переживання іншої сторони. Тут позначається чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.
- Родич, переконавшись, що Ви готові його слухати, починає розповідати про себе все більше: тема скарги змінюється, розвивається. Іноді в одній бесіді зненацька розмотується цілий клубок проблем і прикростей.
- Родич сам просувається у вирішенні своєї проблеми.
Може виникнути питання, а що, якщо активне слухання не допомагає? Відповідь: Це питання допомагає роз'яснити одну помилкову думку, начебто активне слухання – це спосіб домогтися від іншої сторони того, що ви від неї хочете. Зовсім. ні, активне слухання це шлях встановлення кращого контакту з родичем, спосіб показати, що ви безумовно його приймаєте з усіма його відмовами, бідами, переживаннями. Для появи такого контакту може знадобитися якийсь час, протягом якого він переконається, що ви стали більш уважно ставитися до його проблем. Якщо ж, напроти, він запідозрить, що ви розраховуєте яким не будь новим способом впливати на нього на свою користь, то опір вашим спробам тільки зросте.
Додаткові правила активного слухання:
- Якщо хочете вислухати – обов'язково поверніться обличчям до людини. Дуже важливо щоб ваші очі перебували на одному рівні.
- Якщо ви розмовляєте з засмученою людиною, не слід задавати їй питання. Бажано щоб ваші відповіді звучали в стверджувальній формі.
- Дуже важливо в бесіді тримати паузу. Після кожної вашої репліки найкраще помовчати. Пам’ятайте, що цей час належить іншій стороні, не забивайте її своїми міркуваннями, зауваженнями. Пауза допомагає їй розібратися у своєму переживанні й одночасно повніше відчути, що ви поруч.
- У відповіді іноді корисно повторити, що, як ви зрозуміли, трапилося з родичем, а потім позначити його почуття.
Дванадцять проти одного або що нам заважає слухати. Люди, які намагаються навчитися активного слухання, скаржаться на деякі труднощі: на розум приходять звичні відповіді, всі, крім необхідної. На одному із занять групу попросили відповісти, як би вони відповіли на таку скаргу близького: «Мої друзі більше не хочуть зі мною спілкуватися, вони мене уникають. Сьогодні вони сиділи на вулиці розмовляли й сміялися, а на мене вони навіть не звернули уваги». От які були варіанти відповідей:
«А ти спробуй підійди до них першим, може, і тебе приймуть».
«Напевно, ти сам у чомусь винний».
«Звичайно, дуже образливо. Але, може бути, їм цікавіше без тебе. Краще не нав'язуй їм свою дружбу, а знайди собі інших друзів».
«Не знаю, що робити. Запропонуй їм що-небудь».
«Таке часто буває в житті. Постарайся не переживати так сильно».
«А в тебе з ними не було непорозуміння, сварки?»
«Кинь переживати давай краще сходимо в кіно».
Близьких попросили уявити, що це з ними не хочуть спілкуватися, проговорити це, а у відповідь їм були повернуті їхні автоматичні відповіді. Уявіть і ви. Що ви відчуваєте при кожному з варіантів відповідей?
В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних висловлювань – справжніх перешкод на шляху активного слухання. Їх виявилося цілих дванадцять! Давайте ж познайомимося із цими типами автоматичних відповідей, а також з тим, що чує в них інша сторона.
- Накази, команди:
«Зараз же перестань!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко», «Щоб більше я цього не чув!», «Замовкни!».
У цих категоричних фразах інша сторона чує небажання близьких вникнути в його проблему, почуває неповагу до його самостійності. Такі слова викликають почуття безправ'я, а то й покинутості в біді. У відповідь вони звичайно пручаються, «бурчать», ображаються, впираються.
- Попередження, застереження, погрози:
«Якщо ти не припиниш плакати я піду», «Дивись, як би не стало гірше», «Ще раз повториться, і я візьмуся за тебе!», «Не забереш вчасно, нарікай на себе».
Погрози безглузді, якщо в людини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють людину у «глухий кут».
Чи знайомі вам такі сцени? Чи буває так, що в результаті, ви реагуєте ще більшим «закручуванням гайок», наступною погрозою, криками? Погрози й застереження погані ще й тим, що при частому повторенні до них звикають, перестають на них реагувати. Тоді дехто від слів переходить до справи й швидко проходять шлях від погроз, залякувань до покарань і далі до фізичного насилля.
- Мораль, повчання, проповіді:
«Ти зобов'язаний прибирати квартиру», «Ти повинен працювати», «Треба лікуватися, треба приймати ліки».
Звичайно Ваші близькі з таких фраз не довідаються нічого нового. Нічого не змінюється від того, що вони чують це в «сто перший раз». Вони почувають тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу, а найчастіше все вкупі.
Справа в тому, що моральна і правильна поведінка виховуються не стільки словами, скільки атмосферою й прийняттям ситуації. Якщо ваш близький розуміє, що його відчуття хворобливі, що це симптоми, то він без опору буде приймати призначення лікаря. Будьте впевнені, він знає, як треба себе правильно поводити, що він повинен працювати, що треба прибирати квартиру, а чи у стані він це робити? Ваш близький «виходить за рамки» через свою внутрішню невпорядкованість, емоційне неблагополуччя, або перебуваючи під впливом симптомів (позитивних чи негативних). В обох випадках словесні повчання – самий невдалий спосіб допомогти справі.
Чи значить це, що з людьми із психічними розладами не треба взагалі розмовляти про правила поведінки, обов’язки? Зовсім ні. Однак робити це треба тільки в спокійні час, а не в напруженій обстановці. В іншому випадку Ваші слова тільки «підливають масло у вогонь». Можуть викликати роздратування, гнів.
- Поради, готові рішення:
«А ти візьми й скажи...», «Чому б тобі не спробувати...», «По-моєму, потрібно піти й зробити…».
Як правило, ми часто висловлюємо подібні поради. Більш того, вважаємо своїм обов'язком давати їх. Часто приводимо в приклад себе: «Коли я був у твоєму віці...». Однак близькі не схильні прислухатися до наших порад. А іноді вони відкрито повстають: «Ти так думаєш, а я по іншому», «Тобі легко говорити», «Без тебе знаю!».
Що стоїть за такими негативними реакціями? Почуття, що його насправді не розуміють, не сприймають серйозно. Та й нам, не завжди приємні чужі поради. А іноді, вони дуже дошкуляють. Кожного разу, радячи що-небудь людині, ми як би повідомляємо їй, що ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така позиція – позиція «зверху» - дратує, а головне, не залишає бажання розповісти більше про свою проблему.
Крім того, переживання й сприйняття людини із психічним розладом настільки складні й індивідуальні, що ви насправді не можете зрозуміти, що з нею відбувалося чи відбувається зараз. А так, і дати прийнятну пораду. Дуже часто вони самі приходять до правильного рішення, можливо того, яке перед цим Ви намагалися їм порадити! Але їм треба самим прийняти рішення, це їх шлях до самостійності. Дуже важливо надавати їм таку можливість, хоча це, звичайно, складніше, ніж дати пораду.
- Докази, логічні доводи, нотації, «лекції»:
«Пора б знати, що кава й сигарети шкодять твоєму здоров'ю», «Без кінця відволікаєшся й не можеш зрозуміти, що треба зробити», «Скільки разів тобі говорила…! Не послухалася – нарікай на себе».
І тут інша сторона відповідає: «Відчепися», «Скільки можна», «Досить». В кращому випадку нас перестають чути. Виникає те, що психологи називають "психологічною глухотою".
- Критика, догани, звинувачення:
«На що це схоже», «Знову все зробила не так!», «Все через тебе!», «Завжди ти!».
Ви, напевно, вже готові, погодитися з тим, що такими фразами ви не впливаєте на поведінку вашого близького. Такі слова викликають активний захист або відповідний напад, заперечення, озлоблення, або зневіру, пригніченість, розчарування в собі й у своїх відносинах з вами. У цьому випадку формується низька самооцінка; людина починає думати, що вона і справді погана, безвладна, безнадійна, що вона невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Віра деяких батьків у виховне значення критики безмірна. Тільки цим можна пояснити, що іноді в родинах зауваження упереміж з командами стають головною формою спілкування.
Давайте простежимо, що може чути ваш близький протягом дня: «Вставай», «Скільки можна валятися», «Подивися, як у тебе заправлена сорочка», «Знову з вечора не прибрав», «Не гримай дверима», «Чому знову не вивів собаку (не погодував кішку)?», «Знову в кімнаті чорт зна що», «Роботу звичайно, не шукав», «Скільки разів говорила, щоб мив за собою посуд», «Втомилася нагадувати про хліб», «Скільки можна висіти на телефоні?», «Ти коли-небудь будеш лягати спати вчасно?!».
Помножте ці висловлювання на кількість днів, тижнів, років, протягом яких ваш близький все це чує. Вийде величезний багаж негативних вражень про себе, та ще отриманих від найближчих людей. Щоб якось врівноважити цей вантаж, йому доводиться доводити собі й вам, що він чогось вартий. Найлегший спосіб (він, до речі, підказується батьківським стилем) – це покритикувати вимоги самих батьків.
Що ж може врятувати положення, якщо ситуація в родині склалася саме в такий спосіб? Перший і головний шлях: намагайтесь звертати увагу не тільки на негативні, але й на позитивні сторони поведінки вашого близького. Не бійтесь, що слова схвалення на його адресу зіпсують його. Немає нічого пагубнішого для ваших відносин ніж така думка. Для початку знайдіть протягом дня кілька позитивних приводів сказати йому добрі слова. Наприклад: «Спасибі, що ти сходив за хлібом», «Добре, що ти прийшов, коли обіцяв», «Мені подобається готувати з тобою разом», «Мені приємно бачити, твою кімнату прибраною». Іноді ми думаємо, що наші близькі й так знають, що ми їх любимо, тому позитивні почуття висловлювати необов'язково. Це зовсім не так. Створюйте, постійно працюйте над поповненням «емоційного рахунку» у ваших відносинах. Зона радості – це золотий фонд ваших відносин.
І ще питання: а ми самі добре б виживали в умовах постійного бомбардування критикою з боку нашої найближчої людини? Не чекали б ми від нього добрих слів?
- Похвала.
Після всього сказаного, напевно, зненацька й дивно пролунає рекомендація не хвалити. Щоб розібратися в такому протиріччі, потрібно зрозуміти тонку, але важливу різницю між похвалою й заохоченням, або похвалою й схваленням. У похвалі є завжди елемент оцінки: «Молодець, ну ти просто геній!», «Ти в нас найкрасивіша, талановитіша, розумна», «Ти такий хоробрий, тобі все дарма».
Чим погана похвала – оцінка? По-перше, якщо часто хвалити, то приходить розуміння: де похвала, там і догана. Хвалячи в одних випадках, засудять в інших. По-друге, можна стати залежними від похвали, чекати, шукати її. («А чому ти мене сьогодні не похвалила?»). Нарешті можна запідозрити, що ви нещирі, тобто хвалите з якихось своїх міркувань. Наприклад:
Син: Не виходить у мене це!
Мама: Що ти, у тебе прекрасно вийшло.
Син: Неправда, ти навмисно так говориш, щоб я не хвилювався!
А як же реагувати на успіхи або правильну поведінку? Найкраще – просто висловити йому ваше почуття. Використовуйте займенники «Я», «Мені», замість «Ти»:
Дочка: мама, я сьогодні одержала свою першу зарплату! У мене виходить працювати.
Мама: я дуже рада! (Замість: «яка ти в мене молодець»).
Син: ну адже правда, я погано виступив?
Тато: мені так не здалося. Навпаки, мені сподобалося. (Замість: «ну що ти, ти виступив, як завжди, блискуче!»)
- Обзивання, висміювання:
«Плакса-вакса», «Ну й дурень!», «Який же ти ледар!».
Все це – кращий спосіб відштовхнути людину й «допомогти» їй зневіритися у собі. Як правило, такі слова дуже ображають, і цілком природно, що людина хоче себе захистити: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
- Здогадки та інтерпретації:
«Я знаю, це через те, що ти...», «Мабуть знову побився», «Я однаково бачу, що ти мене обманюєш».
- Випитування, розслідування:
«Ні, ти все-таки скажи…», «Що ж все-таки трапилося? Я однаково довідаюся», «Ну чому ти мовчиш?».
Втриматися в розмові від розпитів важко, але все-таки краще постаратися питальні речення замінити на стверджувальні. Дивно, як одна, зовсім, здавалося б незначна зміна у відповіді (замість: «Чому ж ти сердишся?» на «Я відчуваю, що ти сердишся»), може повернути розмову інакше. Часом різниця між питанням і стверджувальною фразою може здатися нам майже непомітною. А для людини, що переживає, ця різниця велика: питання звучить як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й участь.
- Співчуття на словах, умовляння.
Звичайно, всім нам потрібно співчуття. Проте є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» пролунають занадто формально. Може краще, замість цього просто помовчати, пригорнувши до себе. А у фразах типу: «Не турбуйся», «Не звертай уваги!», «Все мине…» - звучить зневага, заперечення переживання.
- Жарт, ухилення від розмови.
Син: знаєш, тато, терпіти не можу цю роботу.
Тато: як багато між нами спільного!
Тато проявляє почуття гумору, але проблема залишається. І що вже говорити про такі слова, як «відстань», «Не до тебе», «Вічно ти зі своїми скаргами!».
Познайомившись із довгим списком невдалих висловлень, можна подумати: «і це не можна, і те не можна.., що ж можна?». І тут виникає необхідність активно слухати вже нас самих:
- Ви здивовані й розгублені.
- Звичайно! Виявляється, що дотепер усе робили не так. І потім, відповісти правильно дуже важко: весь час на думку спадають звичні поради й зауваження.
- Тобто вам важко підбирати необхідні фрази.
- Ну так, вони такі незвичні. Невже не можна по-старому?
- Вам хочеться по-старому...
- Так!... тобто ні. Я ж бачу, що це ні до чого гарного не приводить!
Більш детально про 12 типів автоматичного реагування у спілкуванні ви можете дізнатися в книзі відомого педагога Гіппенрейтер Ю.Б. «Общаться с ребенком. Как?».
Резюме: «техніка активного(емпатійного) слухання». Ми маємо схильність направо і наліво роздавати добрі поради. Але часто не спромагаємось витратити час, щоб перед цим вислухати проблему. Важливо знати, що перші слова – це «скарга». Як на неї відреагують – проявлять увагу, чи відмахнуться автоматичними фразами. Це своєрідна діагностика – чи можна цій людині розповісти, детальніше, чи є в неї бажання, час, можливість вислухати і, що головніше, допомогти розібратись в ситуації. І тільки потім, якщо є умови, людина детальніше починає розповідати свою проблему. Тому: спочатку прагніть зрозуміти, що Ви ніколи не зможете по справжньому заглянути всередину іншої людини й побачити світ його очама, поки щиро не захочете цього й поки не опануєте технікою емпатійного слухання.
Стівен Кові в книзі «Семь навыков високоэффективных людей» вважає, що ступінь оволодіння технікою, іменованою емпатійним слуханням, характеризується чотирма послідовними стадіями.
Нульовий рівень – просто помовчати. Рахуйте про себе до десяти, але втримайтесь від автоматичної відповіді. Зупиніть себе, коли хочеться дати пораду, рекомендацію, пожартувати. Навчіться мовчати, щоб почути й зрозуміти, що ж стоїть за словами, які Вам зараз говорять.
Перша й найменш ефективна стадія – повторення змісту. Якщо ця техніка не опирається на щирість, то вона часто кривдить людей і призводить до того, що вони «закриваються». Але, проте, називаємо цю техніку першою стадією емпатійного слухання, оскільки вона, принаймні спонукує вас слухати.
Повторити зміст легко. Ви просто слухаєте слова, вимовлені іншою людиною, і повторюєте їх. Ваш мозок при цьому може практично не діяти.
- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!
- Тобі все набридло, ти не будеш приймати ліки.
Ви просто повторили те, що було сказано. Ви не оцінювали, не випитували, не радили, не інтерпретували. Ви продемонстрували свою увагу до слів. Але для того, щоб зрозуміти, цього замало.
Друга стадія емпатійного слухання – перефразовування змісту. Ця техніка ледве більш ефективна, але як і раніше обмежена тим, що пов'язана тільки з вербальним спілкуванням.
- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!
- Ти більше не хочеш приймати ліки.
Цього разу ви передаєте зміст сказаного вашим родичем своїми власними словами. Цього разу ви думаєте про те, що було сказало, використовуючи для цього також ліву логічну півкулю мозку.
На третій стадії включається ваша права півкуля. Ви відображуєте почуття.
- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!
- Ти почуваєш роздратування!
Тепер ви не стільки приділяєте увагу тому, що говорить родич, скільки тому, що він при цьому почуває.
Четверта стадія сполучає в собі другу й третю. Ви перефразуєте зміст і відображуєте почуття.
- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!
- Ти почуваєш сильне роздратування в зв’язку з прийомом ліків.
Роздратування – це почуття; ліки – це зміст. Ви використовуєте обидві півкулі свого мозку, щоб зрозуміти обидві сторони звертання до вас вашого близького.
Коли ви користуєтеся четвертою стадією емпатійного слухання, відбувається щось неймовірне. Якщо ви щиро, прагнете зрозуміти, і коли ви перефразуєте зміст і відображаєте почуття, ви надаєте людині психологічний кисень. Крім того, ви допомагаєте їй розібратися у власних думках і почуттях. По мірі того як росте її впевненість у вашому непідробленому бажанні вислухати й зрозуміти, бар'єр тим часом, між тим, що відбувається в неї всередині, і тим, що вона повідомляє вам, падає. Відкривається канал зв’язку між вашими душами. Зникає різниця між тим, що людина думає й почуває, і тим, що вона вам говорить. Вона починає довіряти вам свої самі сокровенне почуття й думки.
- Ну все, мам, набридло! Не буду приймати ліки!
(Мені треба з тобою поговорити, зверни на мене свою увагу).
- Ти почуваєш сильне роздратування в зв’язку з прийомом ліків.
(Точно! Саме це я й почуваю!)
Ми пропонуємо вам декілька вправ, які поетапно допоможуть вам засвоїти навичку емпатійного слухання.
Вправа 1. Таємниця Сократа полягає в тому, що свої питання він будував з урахуванням уявлення про світ своїх партнерів по діалогу. Завдяки цьому питання не викликали опору й могли допомогти його співрозмовникові прийти до важливих прозрінь. Спробуйте побудувати своє спілкування зі своїм близьким по алгоритму цієї вправи. Це допоможе усвідомити й проаналізувати різницю у ваших точках зору на проблему, що цікавить вас. Тверда структура діалогу сприяє тому, щоб Ви, насамперед , досягли розуміння позиції іншої сторони – на відміну від повсякденної практики, коли ми прагнемо якнайшвидше переконати партнера, або вмовити його відмовитися від своєї думки. Участь у такому діалозі вимагає від Вас значної дисциплінованості.
Інструкція: У ході роботи вам прийдеться дотримувати певних правил:
- Ви повинні пам'ятати про те, що мета цієї процедури – розібратися в проблемі, яку ви розумієте по-різному.
- На першому етапі, Ви повинні взяти на себе роль запитуючого, а інша сторона - відповідає. На другому етапі (якщо це можливо з вашим близьким) ви поміняєтеся ролями.
- Той, хто запитує, повинен приймати відповіді партнера й не намагатися заперечувати їх.
- Питання повинні бути спрямовані на прояснення позиції партнера, його переконань і поглядів.
- Ваше завдання – виявити точку зору партнера, зрозуміти, як він бачить проблему, що цікавить вас обох.
- Можна задавати уточнюючі питання, якщо у відповідях вашого співрозмовника виникнуть протиріччя.
- Той, хто відповідає, повинен бути готовий продовжувати діалог навіть тоді, коли йому неприємно відповідати (по можливості).
- Відповіді повинні бути максимально щирими.
- Обоє партнерів повинні строго дотримуватися своїх ролей: той, хто запитує, ніяк не коментує почуте, а той, хто відповідає, не задає питань.
Вправа 2. Ця вправа допомагає двом учасникам навчитися розуміти позицію іншого, замість того, щоб намагатися її змінити. Звичайно ми не слухаємо співрозмовника, а лише прагнемо заперечувати його позицію або ставити її під сумнів. Далі, звичайно, опоненти починають ображати один одного й тому не можуть виконати необхідного для компромісу умови – виявити повагу до позиції партнера. Чіткі правила вправи спонукують учасників по черзі настроюватися на співрозмовника, щоб зрозуміти його точку зору на спірне питання. У вправі відпрацьовується прийом перефразовування. Дуже складно все це застосовувати в тих випадках, коли нам доводиться повторювати твердження, що викликають у нас протест. Однак нерідко саме це й допомагає нам усвідомити наш власний внесок у виникнення конфлікту.
Інструкція: Ця вправа вимагає від вас внутрішньої дисципліни. Ви по черзі викладаєте свою позицію, і стежите за тим, щоб дотримуватися наступних правил:
- Один з вас буде мовцем, а другий – його живою луною.
- Кожний може виконувати роль мовця доти, поки хто-небудь із вас не захоче зупинитися, але не більше п'яти хвилин. Після цього ви поміняєтеся ролями.
- Мовець, крок за кроком викладає своє розуміння спірної теми, намагаючись зробити це як можна більш прямо і ясно.
- "Жива луна" перефразує висловлення мовця, тобто повторює його твердження своїми словами.
Вправа 3. Перед вами таблиця, у якій потрібно заповнити графи. Спочатку у першому стовпчику описані ситуації й слова близького, у колонку «Почуття близького» напишіть, які, на вашу думку, почуття він переживає. Поки що, не думайте про вашу відповідь.
| Ситуація й слова близького | Почуття близького | Вашу відповідь |
| «Сьогодні я виходила з під'їзду й хлопці, що вибігали юрбою, штовхнули мене сильно, у мене впала сумка й з її все висипалося» (Вашому близькому зробили укол): «Набридло це лікування!» «Сьогодні на заняттях я нічого не зрозуміла, але побоялася сказати про це викладачеві» (Уривається в будинок): «Мамо, мене взяли на роботу!» «Ну треба ж, я забула прийняти ліки» | Прикрість, образа | Ти засмутилась і дуже образилась |