Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації

Вид материала

В таких випадках ви можете звернутися до родича у спокійній манері, і
Прояви змін настрою (депресія або манія, тобто знижене або надмірно підвищений настрій)
Нове покоління препаратів.
Протитривожні препарати
Пам’ятайте — медикаментозне лікування добирається кожному пацієнтові індивідуально!
Контакт з лікарем, що лікує.
Регулярний прийом підтримуючого лікування.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

В таких випадках ви можете звернутися до родича у спокійній манері, і:

запитати, чи чує він зараз що-небудь і що саме? Таким чином ви отримаєте уявлення про відчуття і сприйняття, які він відчуває;
обговорити, як йому допомогти справитися на даний момент з цими переживаннями або з тим, що їх викликає. Особливо якщо галюцинації носять загрозливий, імперативний (командний) характер. Це дасть людині підтримку і можливість відчути себе більш захищеною;
висловити думку, що сприймане, можливо, є всього лише симптомом хвороби, галюцинацією або скористатися при цьому будь-яким позначенням, терміном, словом, з яким йому буде легше погодитися.

Чого не варто робити:

сміятися над хворим і його відчуттями;
лякатися його переживань, навіть якщо вас це лякає, для вас це несподівано, не варто це показувати;
активно переконувати хворого у нереальності або незначності того, що він сприймає. Оскільки для нього це реальність, і активно з нею не погоджуючись, ви можете викликати реакцію опору – або агресивну поведінку, або ваш близький замкнеться у собі, а відновити довіру потім буде дуже складно;
вступати у докладне обговорення галюцинацій або того, від кого, на його думку, вони виходять.

Прояви ознак маячних ідей можна розпізнати за наступним:

зміна поведінки у ставленні до родичів і друзів, необґрунтована ворожість або скритність, а також необґрунтована відмова виходити з будинку;
прямі вислови неправдоподібного або сумнівного змісту (наприклад, про переслідування, про власну велич, про свою провину);
явний прояв страху, тривоги, захисні дії у вигляді зашторювання вікон, замикання дверей;
висловлювання без явних підстав побоювань за своє життя і благополуччя, життя близьких і здоров’я;
окремі, незрозумілі оточуючим багатозначні вислови, що додають загадковості і значущості буденним темам;
відмова від їжі або ретельна перевірка вмісту їжі;
активна кверулянтська діяльність (наприклад, листи до міліції, різних організацій зі скаргами на сусідів).

Реагування на поведінку людини, що висловлює маячні ідеї:

не ставте питання і не уточнюйте деталей маячних тверджень;
не намагайтеся за допомогою суперечок і переконань вивести хворого з маячного стану. Це не тільки не діє, але і може посилити наявні розлади;
не говорите родичеві, що його переконання неправильні. Якщо ваш родич спокійний і настроєний на допомогу, уважно вислухайте його;
якщо маячення супроводжується сильними емоціями (страх, гнів, тривога, смуток) необхідно визнати і визначити їх об’єкт без посилань на маячення і спробувати заспокоїти хворого, і найближчим часом проконсультуватися з лікарем.

Прояви змін настрою (депресія або манія, тобто знижене або надмірно підвищений настрій)

Депресивний або знижений настрій виявляється у наступному:

тривале помітне зниження настрою (смуток, слізливість, пригніченість);
зниження працездатності, стомлюваність, неможливість виконати звичайні справи, аж до самообслуговування (не бажання умиватися, чистити зуби, прибирати за собою ліжко і т.ін.);
млявість, слабкість;
порушення сну (стійке безсоння або, навпаки, постійна сонливість);
песимістичні вислови, жалість до себе або самозвинувачення;
знижений апетит;
відмова під різними приводами ходити на навчання або роботу;
втрата інтересу до того, що раніше приносило радість і задоволення
маса тілесних скарг (на біль у спині, головний біль, сухість у роті, запори, часте сечовипускання, метеоризм, серцебиття, задишка, посилене потовиділення, втрата ваги);
втрата інтересу до сексуального життя;
висловлювання небажання жити
загальмованість або ажитація (метання з одного боку в інший, заламування рук);
добові коливання настрою (помітні регулярні поліпшення стану ввечері або погіршення зранку).

Розлад настрою у вигляді важкої депресії небезпечний тим, що на висоті стану можуть виникати думки про небажання жити, про суїцид, або спроби самогубства. Схильність пацієнта до суїциду можна виразити в наступних категоріях (у порядку наростання серйозності):

думки про те, що, можливо, життя стало менш цікавим, і не варто жити;
думки і відчуття з приводу самогубства за відсутності якого-небудь плану або наміру їх здійснити;
самодеструктивні дії, що здійснюються у зв’язку з суїцидальними думками і відчуттями. Часто виглядають, як спроба дати сигнал (крик про допомогу), на який треба відповісти;
широкий діапазон дій, спрямованих на летальний результат.

Про суїцид також можуть попередити такі ознаки за наявності депресій:

вираз відчуттів своїй непотрібності, гріховності;
безнадійний погляд у майбутнє, небажання будувати які-небудь плани;
наявність голосів, що радять накласти на себе руки (імперативні галюцинації);
після тривалого тривожного періоду людина заспокоюється, створюється враження, що вона ухвалила важливе рішення. Впорядковує свої справи, наприклад, пише заповіт або зустрічається зі старими друзями, з якими давно не бачилася;
обговорює конкретний план самогубства.

Як реагувати в даних ситуаціях:

до будь-якої розмови на тему суїциду відносьтеся серйозно і звертайте на них увагу, навіть якщо вам здається маловірогідним, що людина може нанести собі ушкодження;
не ігноруйте і не применшуйте його стан, поясніть, що відчуття депресії і відчаю можуть бути у кого завгодно, і дуже ймовірно, що з часом наступить полегшення;
якщо виникне враження, що хворий вже готується до суїциду, постарайтеся з’ясувати чи є у нього конкретний план дій. І у гострій ситуації, слід негайно звернутися за професійною допомогою, сховайте небезпечні предмети (бритви, ножі, пігулки, мотузки, зброю).

Прояви манії або надмірно підвищеного настрою:

необґрунтовано підвищений настрій;
підвищена активність, можливо, безладна, безцільна;
балакучість, бурхлива жестикуляція;
зайва веселість, у т.ч. і у неналежних ситуаціях;
нові незвичні знайомства, легковажні зв’язки;
раніше невластиве зловживання алкоголем і т.д.;
сексуальна розгальмованість;
необґрунтовані грошові витрати;
скорочення нічного сну;
можливо, підвищений апетит;
безглузді вислови про власні надзвичайні здібності, про своє призначення, ідеї величі.

Пам’ятаєте про те, що впродовж життя у пацієнта симптоми хвороби можуть проявлятися і зникати залежно від медикаментозного лікування, уміння справлятися зі стресовими ситуаціями повсякденного життя, а також вживання алкоголю і наркотиків.

Важливо вміти розрізнити постійні симптоми захворювання від проявів побічних дій ліків (про це ми говоритимемо в Лекції № 3) і просто змін настрою. Також важливо не пропустити ознаки або симптоми, які попереджують про загострення (про це ви дізнаєтеся в Лекції № 4). Звичайно, це дуже складно зробити без допомоги лікаря. Тому, важливо запитувати у лікаря, що відбувається з вашим близьким, а також спонукати його цікавитися у доктора питаннями пов’язаними з його станом і прийомом підтримуючого лікування.

Лекція 3. Основні принципи медикаментозного лікування. Групи препаратів. Побічні дії при прийомі антипсихотичних ліків

На сьогоднішній день загальновизнаним є те, що найбільш ефективним у відновленні людей з проблемами психічного здоров’я і поверненні їх у суспільство є комплексний підхід, який полягає в об’єднанні медикаментозних методів лікування з реабілітаційними заходами.

Прийом антипсихотичних препаратів або нейролептиків, допомагає усунути або послабити позитивні і негативні симптоми захворювання. Реабілітація — це комплекс заходів, який спрямований на відновлення і розвиток навичок самостійного життя пацієнта, — це перш за все визнання хвороби і навчання навичкам контролю симптомів, уміння долати стресові ситуації повсякденного життя, розвиток комунікативних навичок (або навичок спілкування), відновлення трудових навичок і допомога у працевлаштуванні. Також невід’ємною частиною реабілітації є психоосвіта родин, чиї близькі страждають на психічні захворювання.

Якщо говорити про медикаментозне лікування, варто зупинитися на деяких принципах:

базовими препаратами для лікування шизофренії є нейролептики або антипсихотичні препарати, прийом яких має бути постійним і тривалим. Постійність прийому препаратів створює певну концентрацію ліків в організмі і тим самим зменшує ризик виникнення загострень захворювання;
режим прийому препаратів і дозування підбираються лікарем індивідуально для кожного пацієнта, залежно від його психічного стану, індивідуальної переносимості препаратів.
можливо робити перерви у прийомі ліків, але ці випадки потрібно обов’язково обговорити з лікарем, яким чином знижувати дозування препаратів і в якому випадку варто знов відновити лікування;
антипсихотичні препарати НЕ викликають наркотичної залежності;
при прийомі нейролептиків у деяких пацієнтів може виявлятися побічна дія ліків (про це мова піде нижче), у кожному випадку індивідуально і при призначенні лікування, потрібно поцікавитися у лікаря які побічні ефекти має призначений препарат;
при вживання алкоголю, лікувальна дія препаратів може знижуватися, а побічні дії посилюватися;
якщо пацієнт не виявляє зацікавленості до свого лікування, родичі повинні поцікавитися у лікаря і записати препарати які приймає пацієнт. Це може бути важливо, у разі, якщо у пацієнта змінюється лікуючий лікар, йому не доведеться заново підбирати лікування.

На різних етапах перебігу захворювання лікування може бути націлене на досягнення певних цілей. Відповідно до цього, виділяють купіруючу, підтримуючу і коригуючу терапію.

Завданням терапії, що купірує, є швидке усунення гострих проявів захворювання, наприклад, рухове збудження. Зазвичай таке лікування проводиться в умовах стаціонару і при цьому різновиді терапії ліки можуть призначатися ін’єкційно.

Після купірування гострих проявів захворювання, лікування у більшості випадків повинне продовжуватися в амбулаторних умовах. Такий різновид терапії називають підтримуючим лікуванням. Підтримуюче лікування може бути у вигляді прийому пігулок, або у вигляді ін’єкцій так званих депо-препаратів або препаратів пролонгованої (подовженої) дії, які робляться індивідуально 1 ін’єкція в 2-4 тижні. Наприклад, модітен-депо, клопіксол акуфаз, рісполепт-конста. Ця форма дуже зручна у тому випадку, коли пацієнт не дуже бажає вживати ліки.

У деяких випадках лікар не може розраховувати на зникнення хворобливих симптомів, проте шляхом призначення лікарських засобів можна пом’якшити патологічні явища і сприяти більшій адаптації пацієнта. Така терапія називається коригуючою. У психіатрії використовують декілька груп препаратів:

Антипсихотичні препарати, або нейролептики.

Історична довідка

П’ятдесят років тому особа з ймовірним діагнозом шизофренії була обмежена трьома або чотирма можливостями для вибору, і кожна з можливостей була відносно неприємною. Однією з них було незворотне хірургічне лікування, лоботомія, запропонована португальським невропатологом Егасом Моніц. Альтернативами хірургічному втручанню були інсулінові коми або електрошок. Ці три методи лікування були паліативними заходами, які спрацьовували у деяких пацієнтів. Більшість людей з шизофренією залишилися хронічно хворими і потребували по життєвого догляду, тому що мали симптоми розгубленості, відсутності ініціативи або психотичного збудження, що заважали їм самостійно доглядати за собою і відповідати на вимоги щоденного життя. Буквально кожне друге лікарняне ліжко займав хворий на шизофренію — 50% людей у психіатричних лікарнях по всьому світі.

У цьому контексті, нове лікування, аміназин, було справжнім вибухом на початку 50-х років. Перші експерименти проводилися у Парижі в 1952 році двома французькими психіатрами, Джином Делеєм та П’єром Денікером. Вони випробовували новий препарат у психічно хворих з різними діагнозами, у тому числі з манією, шизофренією, і депресією. Вони спостерігали крім заспокоєння також, що помітно зменшувались страхітливі галюцинації і маячення, які змушували пацієнтів бути схвильованими, нажаханими і неспокійними. Їх спостереження були швидко підтверджені в інших країнах, і розпочалася нова ера у лікуванні шизофренії. Багато стаціонарних ліжок стали непотрібними, бо стан психіатричних пацієнтів стабілізувався і вони почали отримувати потрібну допомогу у суспільстві і могли налагодити більш нормальне життя. Скоро інші нові антипсихотики з меншими побічними ефектами були додані до арсеналу лікарських засобів, як наприклад галоперідол, який винайшов Поль Янсен в Бельгії.

Психіатри з новою надією починали лікування хворих від першого епізоду психозу. Багато хто вважав, що, якщо перший епізод психозу активно (агресивно) лікувати новими медикаментами, то можна запобігти подальшим рецидивам і шизофренію можна остаточно вилікувати. Проте, згодом ці надії не виправдалися, і шизофренія продовжувала розглядатися як руйнівний і жорстокий діагноз. Виявилося, що антипсихотики просто були ефективними для зменшення проявів таких психотичних симптомів як маячення та галюцинації, та були малокорисними при негативних симптомах. Вже не маючи ознак психозу пацієнти продовжували страждати від збіднення мислення, рідко відчували радість та задоволення, не могли щось розпочати та завершити справу.

Пацієнти потрапляли до стаціонару під час психотичного епізоду, антипсихотичне лікування помітно покращувало їх стан, а після виписки вони мали плани щодо роботи або навчання. Незважаючи на свої спроби та зусилля, і не дивлячись на заохочення від сім’ї і друзів, вони часто були не в змозі зробити це, тому що такі прості речі їм не вдавалися. Вони втрачали інтерес до навчання, не могли працювати, і здебільшого проводили час у ліжку. Стало більш зрозумілим, що негативні симптоми знижують здатність емоційно та ефективно функціонувати. Виявляється, що антипсихотики не лікують «роздвоєння особистості» — розрив між розумом і емоціями, як це описав Блейлер, і як зазвичай називають цей розлад. Після ери надії на початку 60-х років з впровадженням антипсихотиків, лікування шизофренії було не в змозі поліпшувати далі стан хворих. Так, їх стан поліпшувався, але до одужання ще було дуже далеким.

Серед типових антипсихотиків, що використовуються сьогодні належать аміназин, тізерцин, рідазін, галоперідол, трифтазін. Аміназин і тізерцин мають виражену заспокійливу дію, їх призначають при психомоторному збудженні. Не бажано ці препарати призначати на тривалий термін, оскільки вони посилюють негативні емоційні симптоми. Рідазін має менш виражену седативну дію. Трифтазін і галоперідол ефективні при лікуванні маячних ідей та галюцинацій. Їх призначають на більш тривалий термін.

Сучасна тактика призначення типових антипсихотиків передбачає призначення бажано одного препарату, у найменшій ефективній дозі і використання коректорів побічних ефектів (циклодол, паркопан, трифен). Важливо пам’ятати, що побічні ефекти важко суб’єктивно переносяться пацієнтами, у декотрих пацієнтів типові антипсихотики викликають депресію.

Всі типові антипсихотики мають схожі побічні ефекти. До побічних ефектів відносять такі прояви:

Заспокоєння або седація, зазвичай можуть з’явитися на самому початку прийому антипсихотика, зі збільшенням тривалості прийому препарату ця побічна дія зменшується.
Сухість у роті, тимчасові порушення зору, запори. Зі збільшенням часу прийому ліків ці явища теж зменшуються.
Скутість рухів і тремор (тремтіння). Це може дуже заважати пацієнту і дратувати його. Ці побічні ефекти усуваються при призначенні коректорів.
Акатізія або збільшення рухливості, непосідючисть. Це один з самих неприємних побічних ефектів, що зустрічається приблизно у четвертої частини пацієнтів. Проявляється потребою постійно рухатися, неможливістю всідити на одному місці. Такі люди часто міряють кроками кімнату або тупцюють на місці. Цей побічний ефект може проявитися через кілька днів від початку прийому препарату і саме через нього пацієнти відмовляються продовжувати прийом препарату. Цей побічний ефект можна усунути призначенням коректорів або замінивши антипсихотик на інший препарат.

Нове покоління препаратів. Стан речей нещодавно знову поліпшився, виникли нові сподівання на подальший прогрес у лікуванні шизофренії. Розробляється «нове покоління» антипсихотичних засобів з надією на те, що вони будуть дійсно «антишизофренічними». Це — так звані атипові антипсихотики.

Першим з нових атипових препаратів був Клозепін. До певної міри його використовували у Європі, але повідомлення про те, що прийом препарату призводить до зменшення кількості лейкоцитів призвело до того, що препарат став набагато менше призначатися. Два американські психіатри, Джон Каней і Герберт Мельцер вирішили дослідити його користь у групі «рефрактерних» хворих на шизофренію. У цій відчайдушній ситуації, це здавалося заслуговує на увагу, аби спробувати частково ризиковане лікування, використовуючи щотижневі перевірки кількості лімфоцитів. Несподівано клозепін спрацював! Стан багатьох хронічно хворих пацієнтів помітно поліпшився.

Зацікавлення лікуванням клозепіном було викликане двома причинами. По-перше, на відміну від типових антипсихотиків він не впливав на систему дофаміну. А крім цього він спрацьовував не тільки при позитивних симптомах, але також і при негативних. У хворих поступово з’являлися цікавість до життя, здатність насолоджуватись та більш логічно мислити. Нарешті, клозепін мав мінімальні екстрапірамідні побічні ефекти.

Нові атипові препарати були успіхом в цьому відношенні. Поль Янсен, який до того винайшов галоперидол, присвятив багато років свого життя пошуку кращого лікування для шизофренії, і він синтезував і перевірив новий препарат рісперідон, що впливав на інші системи мозку, не пов’язані з системою дофаміну. Рісперідон не вимагав моніторингу крові, як клозепін. Інші нові атипіки включають оланзепін (зіпрекса), кветіапін (сероквель) і зіпразідон. Ці препарати вже стали «лікуванням першої лінії». Тобто їх призначають на самому початку захворювання, і вони у значній мірі витісняють «старі» антипсихотичні засоби. Риси, що визначають «атиповість», включають відносно меншу блокаду D2, менші екстрапірамідні побічні ефекти, здатність поліпшувати як позитивну, так і негативну симптоматику, у тому числі заперечення хвороби і розумові здатності. Атипові нейролептики набагато рідше викликають пізню дискінезію, ймовірно незворотні зміни, що проявляються руховими порушеннями і спостерігаються у 20—30% пацієнтів при лікуванні традиційними нейролептиками. Ці порушення включають гримаси, нестійкість ходи.

Проте, новітні ліки мають власні побічні ефекти. Найбільше занепокоєння викликає збільшення маси тіла, зокрема, як наслідок збільшення апетиту. Пов’язаний з цим побічний ефект – збільшена тенденція до розвитку цукрового діабету. Також можуть спостерігатися інші ендокринні порушення.

Антиманіакальні або препарати, що стабілізують настрій і використовуються при лікуванні біполярного розладу

Стабілізатори настрою перш за все використовуються при лікуванні біполярного розладу. Сама назва говорить, що вони вирівнюють коливання настрою. Ці ліки є справжнім подарунком для хворих на біполярний розлад, оскільки при цьому розладі бувають періоди «ейфорії», які суб’єктивно сприймаються як веселощі, і деякі такі хворі «їх не полюбляють», бо вони «звільняють» їх від цього стану. Проте, люди з манією все ж розвивають інтуїцію про руйнівні ефекти безумних епізодів. Наприклад, обдарований поет Роберт Лоуел, який страждав на важкий біполярний розлад, з вдячністю говорив про користь від прийому літію після того, як він став доступним на початку 70-х років. Один з його друзів пригадував:

Він показав мені пляшечку літієвих капсул. Це був подарунок з Копенгагена. Я чув про його проблеми. Він вже рік живе без нападів за останні вісімнадцять років. Ці напади для нього закінчувалися страшним приниженням та розтратами. А зараз, завдяки цим капсулам він має зовсім інший вигляд.

Літій — фактично один з перших психотропних засобів, який і сьогодні ще застосовується. Як сіль літій зустрічається у природі і розташований в одному ряді з натрієм у періодичній системі елементів. Хлорид літію застосовували замість кухонної солі (хлориду натрію) у дієті для осіб з високим артеріальним тиском. Однак високі дози хлориду літію викликали токсичні ефекти і від нього згодом відмовилися. Наприкінці 40-х років австралійський психіатр Джон Кейд відмітив, що хлорид літію також має заспокійливу дію і експериментував з його використанням у збуджених пацієнтів з психозами.

Спостереження Кейда не були впроваджені в клініку миттєво. Психіатр з Данії Могенс Шоу провів систематизоване дослідження терапевтичної дії літію при манії. Він продемонстрував, що при лікуванні літієм епізодів ейфорії, епізоди протягом декількох тижнів минають майже повністю. Він почав тривало спостерігати за пацієнтами, що лікувалися літієм. У 60–70-тих роках були розроблені заходи терапії та моніторингу за хворими, що приймають літій, щоб таке лікування проходило безпечно. І сьогодні серед стабілізаторів настрою літій займає провідне місце.

Серед інших стабілізаторів настрою у хворих на біполярний розлад, яким протипоказаний літій, або вони не відповідають на прийом літію, використовуються антиконвульсанти: карбамазепін, вальпроати і клоназепам.

Антидепресанти. Існує три основні типи антидепресантів: (1) Трициклічні (наприклад, амітриптілін, анафраніл), (2) Інгібітори моноаміноксидази (MAO) (наприклад, нуредал), (3) Інгібітори зворотнього захвату серотоніну (наприклад, прозак, золофт, паксил) та (4) Інгібітори зворотнього захвату серотоніну і норадреналіну (наприклад, венлаксафін).

Першим з антидепресантів був іміпрамін, його почали використовувати на початку 50-х років одночасно з аміназином. Швейцарська компанія, яка синтезувала його, CIBA Geigy, звернулася до психіатра Роланда Куна, який випробував його в різних дозах з декількома пацієнтами. Кун спостерігав чудову реакцію на цей препарат у хворих на депресію. Дуже швидко цей препарат став використовуватися по всьому світі.

За сучасними стандартами іміпрамін «стародавній препарат», він був першим трициклічним антидепресантом, який і досі широко використовується.

Згодом були синтезовані інші трициклічні антидепресанти, які мали різну дію та відрізнялися своїми сторонніми ефектами. Так, амітриптілін має виражену седативну дію. Це використовується клініцистами, наприклад у тривожних пацієнтів. Трициклічні антидепресанти для прояву антидепресивної дії потребують певного часу, зазвичай 2–3 тижні. Декотрі сторонні ефекти пацієнти важко переносять, наприклад, сухість у роті, але цей ефект згодом, при прийомі препарату, поступово минає.

До трициклічних антидепресантів відносять іміпрамін, амітриптілін, доксепін (сінекван), анафраніл. Антидепресанти іншої хімічної структури включають амоксапін, тразідон, мапротілін (лудіоміл), міртазепін (ремірон) і бупріон.

В скорому часі альтернативою трициклічним антидепресантам стали інгібітори моноаміноксидази (ІМАО), вони стали «допоміжними» при лікуванні депресії. Головною проблемою при використанні ІМАО є те, що вони взаємодіють з деякими харчовими продуктами (червоне вино, сир і шоколад), їх взаємодія призводить до підвищення артеріального тиску.

У 70-ті роки фірма Eli Lilly зосередилася на пошуках іншого антидепресивного агенту, який би впливав на інший медіатор мозку — серотонін (трициклічні антидепресанти та ІМАО впливають на норадреналін у ЦНС). Компанією був синтезований прозак, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну — СІЗЗС). Довга і цікава історія супроводжувала прозак при впровадженні у клінічну практику. Так, виявилося, що препарат має достатньо багато сторонніх ефектів, але їх прояви хворі на депресію переносили набагато легше ніж самі симптоми депресії.

Прозак дуже швидко зайняв провідні позиції у лікуванні депресії. Інші СІЗЗС — парксетін (паксіл), сертралін (золофт) і циталопрам.

Крім цього були синтезовані інші антидепресанти: інгібітор зворотнього захоплення серотоніну і норадреналіну — венлафаксін (ефексор), антагоніст блокади транспорту серотоніну — нефазодон (серзон). Ці препарати діють швидше, ніж трициклічні антидепресанти.

Однак, не існує ліків, які б не мали побічних ефектів. Так СІЗЗС можуть викликати неспокій, безсоння, відсутність апетиту, сексуальні порушення.

Протитривожні препарати. Два типи препаратів застосовуються, щоб лікувати ці стани: (1) бензодіазепіни (наприклад, діазепам, феназепам, гідазепам) та (2) не-бензодіазепіни (наприклад, буспар). Побічні ефекти протитривожних препаратів можуть проявлятися загальмованістю, психологічною та фізичною залежністю.

Пам’ятайте — медикаментозне лікування добирається кожному пацієнтові індивідуально!

Лекція 4. Причини рецидиву. Симптоми, які попереджають про загострення хвороби. Профілактика рецидивів.

Як ви вже знаєте, психічні захворювання можуть загострюватися (рецидивувати). Це означає, що після більш менш тривалого періоду задовільного самопочуття у людини з психічним розладом може наступити погіршення психічного стану.

Розглянемо основні причини рецидиву:

1. Ендогенні (внутрішні) причини. Залежно від виду захворювання, типу його перебігу, тривалості, внутрішній стан людини з психічними розладами може мінятися без видимого зв'язку із зовнішніми подіями. Можна сказати, що хвороба має свій ритм посилення або ослаблення симптомів.

2. Стресові чинники. Зовнішня несприятлива дія на організм (в т.ч. на нервову систему) може спровокувати загострення захворювання. До таких дій можна віднести:

конфліктні ситуації (у сім'ї, на роботі, в суспільних місцях);
глобальні зміни в житті (переїзд на інше місце проживання, зміна місця роботи, весілля, розлучення, пологи, втрата близької людини);
важкі соматичні захворювання (інфекційні захворювання, травми, операції, отруєння);
вживання психоактивних речовин (наркотики, алкоголь, великі дози продуктів, які містять кофеїн).

3. Відмова від прийому медикаментів (підтримуючого лікування) або самостійне зниження доз препаратів. Часто буває так, що після перенесеного психозу (особливо якщо це було одного разу) пацієнт, повернувшись до звичайного життя, вирішує, що видужав остаточно, і замість того щоб регулярно приймати медикаменти на протязі, припустимо, шести місяців рекомендованих лікарем, припиняє їх прийом через 1-2 місяці. І, на жаль, може незабаром знову опинитися в психіатричній клініці.

Якщо у вашого близького було декілька приступів, або загострень хвороби, ви можете проаналізувати і визначити ті симптоми, які передували рецидиву. У кожного пацієнта вони індивідуальні, але найчастіше спостерігаються наступні застережливі ознаки загострення психічних захворювань:

порушення сну;
дратівливість;
напруженість;
зміна апетиту;
нездатність до концентрації уваги (неуважність);
різкі перепади настрою;
різкі зміни бажань;
підвищена захопленість чим-небудь одним;
відгородженість;
відмова від прийому ліків (різкий і невмотивований).

В тих випадках, коли ви помітили такі симптоми, обов’язково треба звернутися за консультацією до лікаря.

Профілактика загострень. Наше життя сповнено несподіванок. Як приємних, які радують, так і тих, які примушують похвилюватися, а іноді і бентежать. Серед них і рецидиви захворювання. Передбачити, стовідсотково прорахувати і уникнути їх, на жаль не можливо, але деякі знання і дії можуть істотно полегшити «зустріч» з рецидивом і його перебіг, а також можливо, уникнути госпіталізації або значно скоротити тривалість перебування в психіатричній лікарні.

1. Якщо у вашого близького є психічний розлад, корисно вести такий своєрідний щоденник, в яким важливо відзначати наступне:

коли вперше ви відчули що з вашим близьким щось не так (у плані зміни психічного стану);
до кого і коли зверталися, якими були рекомендації, що з рекомендацій виконували, що приносило поліпшення;
коли вперше потрапив в психіатричний стаціонар, як довго знаходився на лікуванні, що приймав, в якому стані був виписаний;
що приймав після виписки, в яких дозах, які препарати допомагали, які ні, від яких ставало гірше;
які препарати не переносить, з яких саме причини;
якщо госпіталізувався кілька разів, які спостерігалися застережливі симптоми загострення, скільки часу проходило від застережливих симптомів до гострої стадії загострення.

Ці спостереження можуть надалі допомогти лікареві в ефективному лікуванні вашого близького.

2. Контакт з лікарем, що лікує. У наш час ми можемо вибирати лікаря для себе і для наших близьких. Після виписки із стаціонару спостерігати пацієнта може не обов'язково дільничний лікар психіатр, але і лікар стаціонару, або приватно практикуючий психіатр. Що важливе, у виборі лікаря для тривалої співпраці:

достатній рівень кваліфікації;
довіра – важливо щоб і ви і ваш близький довіряли лікареві, а лікар міг би довіряти вам;
партнерські відносини – практика показує, що якщо відносини лікаря і пацієнта до відносин рівних (на рівні чоловік-чоловік), то ефективність лікування підвищується;
варто враховувати, що лікар теж перш за все людина. Його робота пов'язана з сильними емоційними і інтелектуальними навантаженнями, і він має право висловлювати свої думки, якщо щось йому не подобається і заважає;·
і найважливіше, це постійність, добре якщо ваш пацієнт тривало спостерігатиметься у одного доктора, а не у 4-5 в році.

3 . Регулярний прийом підтримуючого лікування. У психіатрії, на відміну від інших сфер медичної допомоги, що підтримує лікування підбирається експериментально. Нерідко буває, що одне і теж ліки по-різному впливають на декількох людей з однаковою симптоматикою.

Blog

Асоціація Психіатрів України Роль сім’ї у відновленні людини з проблемою психічного здоров’я (лекції для родичів) Лютіж 2009 методичні рекомендації