Чернелевська Олена Леонідівна удк конкурентне закон

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

3.3. Перспективи використання в Україні зарубіжного досвіду правового регулювання конкуренції

При дослідженні змісту конкурентного законодавства зарубіжних країн із метою виявлення того досвіду, що може бути використаний при доопрацюванні конкурентного законодавства України, варто зупинитися на таких моментах:

1) необхідно, насамперед, визначити, досвід яких країн, подібних за особливостями історичного розвитку і структурою економіки з Україною, доцільно використовувати при удосконаленні вітчизняного конкурентного законодавства;

2) при удосконаленні конкурентного законодавства варто використовувати основні висновки, отримані при аналізі зарубіжного конкурентного законодавства.

При розробці Закону про конкуренцію 1992 року значна увага була приділена досвіду Європейського Співтовариства по регулюванню конкурентних відносин. Навіть сама структура Закону багато в чому схожа з відповідними статтями Договору ЄС про конкуренцію. Принципи, на яких спочатку створювався Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (приміром, принцип контролю і регулювання), також запозичені із зазначеного Договору. Таке запозичення не можна визнати повністю правильним у зв'язку з особливостями конкурентного законодавства ЄС, яке:

- створювалося як частина законодавства, спрямованого на об'єднання ринків, тобто має вкрай специфічну мету створення - сприяння об'єднанню ринків 154;

- поширює свою дію на країни, у яких крім нього діє національне конкурентне законодавство. Внаслідок цього законодавство ЄС може бути слабким, тому що його дія посилюється внутрішнім законодавством країн Співтовариства;

- діє в країнах, у яких проблеми монополізму і концентрації не постають із такою гостротою, як в Україні.

У цьому зв'язку справедливою є думка Р.О. Халфіної, яка вважає, що некритичне запозичення, сліпе копіювання іноземних законів, що ігнорує реальні умови і національну специфіку, ще більш дискредитує правове регулювання 172, с.19.

У той же час використання досвіду інших країн, у першу чергу США (чиє законодавство часто протиставляється законодавству Європи), було явно недостатнім, хоча цей досвід повинен мати особливий інтерес для України з таких причин:

- структура економіки США за своїм характером дуже схожа на економіку України. Мається на увазі не розмір території, чисельність населення, індустріальний тип економіки, а орієнтованість економіки на експорт;

- діючі в економіці ринкові механізми і відпрацьовані методи конкурентного регулювання США надають відмінний матеріал для дослідження. Треба відзначити, що американці завжди виявляли дуже жвавий інтерес до антимонопольного законодавства. Французький дослідник Поль Де Рузье писав: «Жодне питання (подібно питанню про конкурентне законодавство. - авт.) не є тепер в Америці настільки жвавим, ні одне... не має спроможності хвилювати розуми в такому сильному ступені, як на зборах, так і в салонах, клубах, університетах. Усюди обговорюється це питання і майже завжди з однаковою пристрасністю» 159, с.2;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Не тільки в США, але й в інших країнах, законодавством яких передбачено досить жорстке регулювання конкурентних відносин, у здійсненні конкурентної політики задіяні численні органи. Приміром, у Японії, основним органом антимонопольного контролю є Комісія з справедливої торгівлі. Проте поряд із нею різноманітні функції по проведенню конкурентної політики покладені на галузеві міністерства. Таке галузеве регулювання грає дуже велику роль 145, с.22. Крім того, значну роль відіграють органи, відповідальні за той або інший напрямок економічної політики. Можна назвати орган, відповідальний за розвиток малого і середнього бізнесу; фонди підтримки даного виду бізнесу, що наділені значними засобами впливу.

Певний інтерес становить досвід канадського конкурентного законодавства, де в 1910 р. був прийнятий «Акт про розслідування об'єднань», відповідно до якого суддя на прохання групи осіб (не менше 6 чоловік) міг видати наказ про проведення розслідування «незаконного об'єднання». У такому випадку міністерство праці створювало для розслідування спеціальну групу з 3 чоловік, у яку входили представник від скаржників і порушників, а також особливий член, призначений за узгодженням з обома сторонами 74, с.27.

Без сумніву, значення для розвитку конкурентних відносин має не тільки кількість органів, відповідальних за проведення конкурентної політики, але і якість їхньої роботи. Важливо також розуміння державою і суспільством значимості конкурентних заходів. Водночас уже сам розподіл компетенції по проведенню конкурентної політики між різними органами дає при відповідному правовому регулюванні позитивні результати. Як стверджує Т. Белаш, у США, де «у проблему антимонополізму... залучені багато хто, а не тільки конкурентні відомства, зусилля органів, відповідальних за антимонопольний примус, аргументи про конкуренцію частіше усього враховуються, чого не скажеш, наприклад, про політику ЄС, де діє один орган контролю за дотриманням правил про конкуренцію» 71.

Говорячи про особливості конкурентного законодавства зарубіжних держав, не можна упустити ще один момент, пов'язаний з історичними особливостями конкурентного законодавства.

Це законодавство не є застиглим, назавжди даним. Воно постійно змінюється, і останні роки стали «періодом чергового інтенсивного оновлення конкурентного законодавства». Приміром, у США прийняте нове керівництво по горизонтальних злиттях Міністерства юстиції і Федеральної торгової комісії 1992 р. 196.

Великі зміни спостерігаються і в законодавстві Великобританії, що йде по шляху зближення з законодавством ЄС 187.

30 травня 1997 р. був прийнятий новий закон про конкуренцію Данії, що сприйняла принципи ст. 85 і 88 Договору ЄС. У Нідерландах розроблений проект нового закону про конкуренцію, що вносить зміни в регулювання обмежувальних угод 188.

Таким чином, залежно від ситуації в країні конкурентне законодавство змінюється; найбільша увага приділяється розробці норм, спрямованих на вирішення актуальних для певного періоду часу проблем.

При створенні конкурентного законодавства доцільно враховувати помилки, що їх припустилимя окремі держави. Розглянемо це питання на прикладі визначення в законодавстві території дії конкурентного законодавства.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У роботі здійснено аналіз конкурентного законодавства зарубіжних країн з метою виявлення, вивчення і узагальнення того досвіду, який може бути використаний при доопрацюванні конкурентного законодавства України, і зроблено висновки про те, що при доопрацюванні конкурентного законодавства доцільно враховувати історичні умови його формування, тобто повну відсутність конкуренції в ряді галузей у період його створення, у зв'язку з чим першочергове значення необхідно приділяти нормам, що стимулюють розвиток конкуренції у галузях, які мають стратегічне значення для України.

ВИСНОВКИ

І. За результатами проведеного дослідження формування, змісту та розвитку конкурентного законодавства України можна зробити наступні теоретичні висновки і узагальнення:

1. Монополізм, який склався в СРСР наприкінці 80-х років минулого століття, мав унікальні риси, що відрізняють його від класичної монополії. Неефективність радянської економіки змусила наприкінці 80-х років здійснити перші спроби його обмеження. Тому поява нормативно-правових актів, які регламентували процеси демонополізації виробництва стала історично назрілою необхідністю.

2. З прийняттям Верховною Радою України в лютому 1992 року Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” в нашій державі почався початковий етап формування антимонопольного законодавства на відміну від заходів демонополізації виробництва. Правової завершеності антимонопольне законодавство набуло із закріпленням в статті 42 Конституції України принципу забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

3. Роль конкурентного законодавства, на нашу думку, не повинна зводитися до застосування лише антимонопольних обмежень, вона повинна бути більш широкою: набагато важливішим є розвиток вітчизняного виробництва, стимулювання економічних перетворень, заохочення добропорядних і чесних методів ведення бізнесу та в цілому розвиток добросовісної конкуренції в економіці України, що і послугувало причиною історичної трансформації антимонопольного законодавства у конкурентне.

4. Зясування місця і ролі конкурентного законодавства та узагальнення окремих правових інститутів антимонопольного регулювання господарської діяльності, захисту від недобросовісної конкуренції та правових норм, що стимулюють прояви добросовісної конкуренції, дало підстави для висновку про виділення комплексного правового інституту захисту конкуренції в системі господарського права і конкурентного законодавства в системі господарського законодавства. Комплексний правовий інститут захисту конкуренції та конкурентне законодавство мають однаковий предмет регулювання, а саме господарські відносини суб’єктів господарювання, які впливають або можуть вплинути на конкуренцію. Тобто предметний критерій дещо відмінний від загальногосподарського – господарські відносини суб’єктів господарювання.

5. У роботі запропонована класифікація та систематизація правових норм конкурентного законодавства за наступними критеріями:

а) за функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми конкурентного законодавства поділяються на: відправні (первинні) і похідні, або загальні і спеціальні; регулятивні і обмежувальні; виняткові;

б) за предметом правового регулювання норми конкурентного законодавства поділяються на матеріальні і процесуальні;

в) за методом правового регулювання норми конкурентного законодавства класифікуються на: імперативні; диспозитивні; заохочувальні; рекомендаційні норми;

г) за формою вираження припису норми поділяються на: правоустановчі; зобов'язувальні (дозвільні) норми; заборонні;

д) за суб'єктами правотворчості: норми представницьких органів державної влади; норми глави держави (Президента); норми органів державного управління; норми, встановлені громадськими об'єднаннями.

6. У роботі доведено, що, не зважаючи на різні підходи до визначення мети конкурентного законодавства, які існують у світі, для українського конкурентного законодавства більш правильним буде визначати його метою підтримку конкуренції як такої, незалежно від захисту виробників та споживачів. Що стосується ефективності виробництва, захисту інтересів дрібного і середнього бізнесу, захисту інтересів споживачів, то, на нашу думку, ці категорії доцільно розглядати не як мету, а як завдання конкурентного законодавства.

Таким чином, правильне розуміння безпосередніх предмету, мети та завдань конкурентного законодавства дає змогу віднести до цієї підгалузі законодавства не тільки нормативні акти, що містять обмежувальні норми, але, насамперед, акти стимулюючої спрямованості, що і є вирішальним для формування системи конкурентного законодавства.

7. Крім проблем систематизації конкурентного законодавства є ряд інших проблем, які стримують розвиток конкуренції в Україні. Це проблеми не стільки власне системи конкурентного законодавства, скільки проблеми законодавства, що має вплив на конкурентоспроможність економіки загалом.

8. Основними нормами конкурентного законодавства у більшості країн є норми заборонного типу, оскільки одним із основних завдань конкурентного законодавства є захист інтересів суспільства від проявів антиконкурентних дій.

За результатами аналізу застосування заборонних норм, проведеного у роботі, нами були виявлені певні тенденції, а саме:

превалювання у порушеннях, виявлених Комітетом, сектору природних монополій і незначне виявлення порушень у тих секторах економіки, де монопольне становище субєкта господарювання не є природнім;

практично не виявляються обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям та суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

при виявленні антиконкурентних узгоджених дій вимагається встановлення двох груп юридичних фактів: по-перше, наслідків на ринку у вигляді недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; по-друге, факту досягнення домовленості чи узгодженості відповідними суб’єктами господарювання, що ускладнює розгляд справ та впливає на кількість виявлених порушень;

під час розгляду антиконкурентних дій органів влади виникає необхідність в оцінці їх негативного впливу на економічну конкуренцію, зокрема, факту, що ці дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції, це значно ускладнює розгляд справ та не сприяє ефективному захисту конкуренції.

Виявлення тенденцій дозволило сформулювати законодавчі зміни, які дозволять покращити правозастосовчу діяльність органів Антимонопольного комітету України (додаток 4).

9. У роботі здійснено аналіз конкурентного законодавства зарубіжних країн з метою виявлення, вивчення і узагальнення того досвіду, який може бути використаний при доопрацюванні конкурентного законодавства України, і зроблено висновки про те, що при доопрацюванні конкурентного законодавства доцільно враховувати історичні умови його формування, тобто повну відсутність конкуренції в ряді галузей у період його створення, у зв'язку з чим першочергове значення необхідно приділяти нормам, що стимулюють розвиток конкуренції у галузях, які мають стратегічне значення для України.

ІІ. У дисертаційній роботі сформульовано низку науково обґрунтованих змін і доповнень до конкурентного законодавства, які дозволять, на нашу думку, вдосконалити правозастосування цих норм. Зокрема, в роботі пропонується:

1. Доповнити процедуру проведення досліджень щодо заборони зловживання монопольним становищем аналізом наслідків прийняття рішення, у зв’язку з чим ст. 48 Закону “Про захист економічної конкуренції” доповнити зазначенням на наступні обставини, що повинні міститися у рішенні: “короткостроковий та довгостроковий вплив рішення на конкурентні відносини в Україні ”.

2. Провести деталізацію понятійного апарату конкурентного законодавства, для чого ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” доповнити визначеннями наступних термінів:

“недопущення (усунення) конкуренції – відсутність змагання між суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання не мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями;

обмеження конкуренції - стан товарного ринку, коли окремий суб'єкт господарювання може визначати умови обороту товарів на цьому ринку і знижується можливість вибору споживачів”.

3. Викласти ст. 7 Закону у наступній редакції:

“Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх підприємців, якщо їх сукупна частка на ринку товару не перевищує 10 відсотків, крім того якщо ці дії стосуються спільного придбання товарів та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців.”

4. З урахуванням інтегрування України до Європейського Союзу, перш за все, необхідно узгодити винятки, передбачені ст. 10 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, з європейським законодавством шляхом викладення зазначеної статті в наступній редакції:

“1. Узгоджені дії, передбачені статтею 6 цього Закону, можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару, техніко-технологічному, економічному прогресу; за покупцями залишається частка наступної вигоди і матиме місце зменшення ціни; на суб'єктів, що беруть участь у даній угоді, не накладаються непотрібні для досягнення цієї цілі обмеження; немає можливості обмежити конкуренцію у відношенні третьої частини ринків відповідних товарів.

2. Узгоджені дії, передбачені в частині першій цієї статті, не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція обмежується на більш, як третій частині задіяних ринків товарів.”

5. Недоліком українського конкурентного законодавства, що регламентує обмеження антиконкурентних дій субєктів господарювання, є відсутність у Законі «Про захист економічної конкуренції» видів угод, що завжди будуть правомірні, а передбачені лише винятки з застосування вимог ст. 6. Враховуючи міжнародний досвід та обєктівні умови, які склалися в Україні, на нашу думку, необхідно ст. 8 Закону “Про захист економічної конкуренції” викласти наступним чином:

“Стаття 8. Загальні звільнення для певних типів угод

1. Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на: використання поставлених ним товарів; придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам.

Положення статті 6 цього Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо проведення спільних рекламних та маркетингових компаній, наукових розробок, договорів оренди приміщень, здійснення представницьких функцій за кордоном, виходу з кризового стану або спільного залучення інвестицій та створення субєктів інфраструктури (складів, сховищ, магазинів, інформаційних серверів тощо).

2. До узгоджених дій, передбачених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 6 цього Закону, якщо такі узгоджені дії: призводять до обмеження конкуренції на 10 відсотках відповідних ринків; обмежують доступ на ринок інших суб'єктів господарювання; призводять до економічно не обґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів”.

6. Врегулювати питання монополістичної діяльності органів влади в спеціальному законодавстві про державних службовців і органи державної влади, як це зроблено в законодавстві ряду зарубіжних країн, виключивши відповідні норми з закону про конкуренцію.

7. Внести зміни до ст. 25 Закону в частині підстав для надання дозволу на концентрацію органами Антимонопольного комітету, виклавши її таким чином: “Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи обмеження конкуренції на задіяних товарних ринках”.

8. В дисертації було проаналізовано критерії, які є суттєвими для прийняття рішень про концентрацію. Саме ці критерії, на нашу думку, є оптимальними і можуть бути застосовані в українському законодавстві поряд з критерієм позитивного ефекту для суспільних інтересів зазначеної концентрації для отримання дозволу Кабінету Міністрів України. Виходячи з цього, п. 2 ст. 25 Закону України “Про захист економічної конкуренції” доцільно викласти таким чином:

“Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам частини першої цієї статті, якщо: позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції; концентрація призведе до зростання економічної ефективності, поліпшенню якості продукції, технологічному прогресу або росту конкурентноздатності на зарубіжних ринках; злиття - це єдиний засіб досягти цієї ефективності; субєкт господарювання не може бути реорганізований іншим шляхом; субєкт господарювання провів великий пошук альтернативних варіантів, але дані пошуки були безуспішні; без злиття майно субєкта господарювання, що розоряється, не буде ефективно використовуватися надалі.”

9. Оскільки в українському законодавстві не передбачені особливості процедури проведення контролю за економічною концентрацією у різних сферах діяльності (зокрема, стосовно ринків засобів масової інформації), пропонується встановити більш жорсткі критерії відмови у здійсненні концентрації, для чого п. 3 ст. 25 Закону “Про захист економічної конкуренції” доповнити абзацом наступного змісту:

“Дозвіл згідно з частиною першою цієї статті не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, відбуваються на десятій частині ринків засобів масової інформації”.

10. В українському законодавстві усі види злиттів – і горизонтальні і вертикальні – регулюються однаково. Якщо горизонтальні угоди більш небезпечні, чим вертикальні, то і горизонтальні злиття повинні регулюватись більш жорстко. На нашу думку, доцільно змінити критерії, при досягненні яких необхідно узгодження, зробивши їх більш жорсткими для горизонтальних злиттів і більш м'якими для вертикальних.

11. Доповнити розділ 3 Закону “Про захист економічної конкуренції” нормою, яка б визначала обсяг інформації, що подається, залежно від виду злиття, зокрема: злиття на різних товарних ринках – обсяг інформації мінімальний, вертикальне злиття (злиття на суміжних товарних ринках) – повний обсяг інформації по тих ринках, які є суміжними та обмежений обсяг інформації по іншим товарним ринкам, горизонтальне злиття (злиття на одному товарному ринку) – повний обсяг інформації.

12. Скоротити строк розгляду заяв про економічну концентрацію у випадках злиття на різних товарних ринках, яке не може призвести до обмеження конкуренції, для чого п. 1 ст. 27 Закону України “Про захист економічної конкуренції” доповнити абзацом наступного змісту: “Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на концентрацію на різних товарних ринках протягом пятнадцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом Антимонопольного комітету України”.

Blog

Чернелевська Олена Леонідівна удк конкурентне закон