Чернелевська Олена Леонідівна удк конкурентне закон

Вид материала

Закон

Содержание 1.2. Джерела та правова природа конкурентного законодавства 1.3. Система конкурентного законодавства 1.4. Загальні проблеми правового регулювання конкурентних відносин в Україні Висновки до Розділу 1. Розділ 2 Зміст конкурентного законодавства та практика його застосування в Україні

Подобный материал:

• Кішко Олена Леонідівна ІІІ місце Метьолкіна Катерина Сєвєродонецька дмш №2 викладач, 22.78kb.
• Удк 658. 152 (477. 74) Михайлюк Олена Леонідівна, 260.33kb.
• Удк 005. 212 Шатілова Олена Володимирівна, 38.71kb.
• Богачова Олена Вікторівна удк 340. 134(477):(470+571):(438) закон, 1417.02kb.
• Удк 658. 012 Сітак Ірина Леонідівна, асистент, Національний технічний університет, 35.58kb.
• Діхтярьова Олена Вікторівна, учениця 11 класу Антонівської загальноосвітньої школи,, 45.74kb.
• В. М. Корецького мельничук олена Ігорівна удк 341. 24 Статус всесвітньої культурної, 286.11kb.
• Наукова xpohika олена Василівна Чернецька, 149.75kb.
• Рева Олена Миколаївна, 79.48kb.
• В. М. Корецького пастернак Олена Миколаївна удк 342. 5 суб’єкти правових відносин, 439.46kb.

1.2. Джерела та правова природа конкурентного законодавства

Норми різних галузей права в національних системах права дуже тісно взаємоповязані, обумовлені вони системою політичних і економічних відносин, які існують в суспільстві.

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему норм, які зв'язані внутрішньою єдністю. Ця внутрішня єдність обумовлена суттю права, його принципами, політичною і економічною системами. В сучасній державі право повинно не тільки відпо­відати загальному економічному стану, не тільки бути його узагальненням, але також бути внутрішньо погодженим та вивіреним, та не спростовувати себе в силу внутрішніх протиріч [180, с.37]. Єдність права обумовлена не тільки суттю, але змістом і функціями права, які об'єктивно визначаються єдністю суспільних відносин, формами власності, конкурен­цією між індивідами і різними організаціями. Всі ці відно­сини відображаються в системі права і обумовлені різними інтересами. В будь-якому суспільстві існують загальнонаці­ональні (загальнонародні) інтереси і приватні інтереси, з яких логічно витікає поділ права на публічне і приватне. Оскільки за своєю сутністю конкурентне законодавство повинно захищати не окремого підприємця, а конкуренцію загалом, як макропоказник ефективності функціонування ринку, тому воно більш тяжіє до норм публічного права.

Система права кожної країни відносно динаміч­на, і залежить від зміни суспільних відносин, появи но­вих сфер людської діяльності, яка потребує правового регу­лювання. В Україні продовжується перехід від адміністративно-командної сис­теми права до іншої, яка відповідає основним принципам правової держави і громадянського суспільства. По-суті, відбу­вається повне оновлення системи права і законодавства.

З позицій внутрішньої організації системи права, крім норм права, виділяються відносно однорідні компактні підсисте­ми. Ці підсистеми органічно взаємозв'язані між собою гру­пою норм права і утворюють певні інститути і галузі. Таким чином, система права складається із різних інститутів права і галузей права.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Після з’ясування місця і ролі комплексного правового інституту захисту конкуренції ми зможемо перейти до його систематизації та узагальнення. Система права складаєть істо­рично. Разом із тим на формування і розвиток системи права впливають система джерел, форм права, систематиза­ція законодавства, правові ідеї, правові принципи, політичні цілі і завдання. Тому в різних державах при одному й тому ж типі держави можуть бути (скластися) різні галузі права. [140, с.52].

Система права дуже тісно зв'язана із системою законодав­ства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства створюється раціонально в процесі упорядкування нормативних актів, створення кодексів, збірників законів. Система законодавства – це сукупність за­конів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і направлені на регулю­вання неоднорідної сукупності суспільних відносин. Система законодавства не співпадає з галузями і інститутами системи права, оскільки вона включає норми різних галузей права і виконує потреби державного управління, потреби громадянського суспільства.

Нормативно-правові акти історично підлягали певній систематизації і класифікації. Це давало змогу мати під рукою ті нормативні акти, які потрібні для застосування. На сьогодні виникла нагальна необхідність узагальнення та систематизації великої кількості нормативно-правових актів, що регулюють відносини конкуренції. Без системати­зації ними важко користуватись, а це приводить до різної правозастосовчої практики і ускладнює діяльність субєктів господарювання, оскільки діяльність держави щодо захисту конкуренції є непередбачуваною.

Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх як більш високий рівень структури права, порівняно із струк­турою окремих норм права. Цей підхід дозволяє сис­темно підійти до вивчення права, розуміння його властиво­стей, функцій і ролі окремих норм права, що має важливе значення не тільки для практики реалізації і застосування права, але і для діяльності правотворчих органів. Наукова класифікація, як логіко-предметна, творча аналітич­на робота по осмисленню правових знань, дозволяє упорядкувати їх, розмежувати і узагальнити, а це в свою чергу дозволяє більш ефективно їх вивчати і застосовувати. Така класифікація дозволяє:

- більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв'язки;

- з'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;

- мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;

- точно визначити межі можливості регулюючого впливу права на суспільні відносини;

- значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.

Правильність і повнота класифікації залежить, перш за все, від вибору її основи або критеріїв. Найбільш суттєвим критерієм розмежування правових норм є їх функ­ціональна роль. За цим критерієм юридичні норми спеціа­лізуються на регулюванні тих чи інших суспільних відно­син. В процесі спеціалізації формуються групи норм, які виконують ті чи інші функції при здійсненні правового ре­гулювання.

Такий критерій, як функціональна роль, обу­мовлює інші підстави класифікації.

За функціональною роллю в механізмі правового регулю­вання норми конкурентного законодавства поділяються на :

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У зв'язку з тим, що теоретичні проблеми конкурентного законодавства ще недостатньо досліджені українськими авторами, дослідження яких, головним чином, стосувалися захисту інтересів споживачів від зловживань монопольним становищем господарюючих суб'єктів та аналізу норм антимонопольної спрямованості, а також оскільки Україна задекларувала принцип гармонізації українського та європейського законодавства, питання щодо мети конкурентного законодавства будуть розглянуті з точки зору концепції зарубіжних дослідників.

Одна з концепцій створена так званою Чикагською школою. Поява цієї школи пов'язана з тим, що критики конкурентного законодавства в середині 70-х рр. усе частіше говорили про те, що це законодавство у тому вигляді, у якому воно існує, не сприяє кращому задоволенню інтересів споживачів153, с.17.

Основна ідея представників цього напрямку полягала у тому, що вони зв'язували конкуренцію з ефективністю, а ефективність - із ростом добробуту споживачів. Оскільки дослідники проблем конкурентного законодавства дуже часто поділяли конкурентне законодавство різних країн залежно від того, на досягнення якої мети воно спрямоване – на підвищення ефективності виробництва (приміром, у США і Японії) чи на підвищення добробуту споживачів (у ЄС), то представники цього напрямку робили висновок про те, що досягнення одного результату припускає одночасно і досягнення іншого 161.

Крім цього, прихильники Чикагської школи зв'язували конкурентне право з економікою, відмічаючи в ньому відсутність правового врегулювання, заявляючи, що «конкурентне право є галуззю економіки» 141. На їх думку, закон повинен застосовуватися тільки в тих випадках, коли в результаті яких-небудь дій порушується ефективність виробництва, але в більшості випадків закон не потрібен тому, що сам ринок карає неефективність швидше і краще, ніж закон.

Відзначалося, що дуже складно встановити межу між ефективністю і неефективністю. Діяльність фірми неефективна тільки у випадку обмеження її продуктивності. Таким чином, діяльність, що демонстративно не обмежує продуктивність, у будь-якому випадку ефективна, і регулювання законом такої діяльності завдасть лише шкоди і економіці, і споживачу.

Говорячи про те, що поняття ефективності ідентичне, тотожне поняттю добробуту споживача, представники Чикагської школи розглядали добробут виробників як еквівалент добробуту споживачів. Таким чином, якщо споживачі загубили, але виробники виграли більше, ніж споживачі загубили – добробут споживачів зросте.

Наведені положення уявляються вкрай спірними з історичної точки зору та не можуть бути застосовані в Україні у зв’язку з відсутністю історії ринкових відносин та спадком монополізованої економіки Радянського союзу.

У результаті застосування на практиці ідей цього напрямку в період адміністрації Р.Рейгана було завдано значного удару по конкуренції. З 1986 р. почалася сильна критика даних поглядів. Одним із центрів супротивників поглядів представників Чикагської школи стає утворений Ральфом Нейдером і Фредериком Фезем центр конкурентного права 191, с.4.

Як відзначають опоненти представників Чикагської школи (представники традиційного підходу), погляди цієї школи викликають заперечення за багатьма напрямками.

По-перше, ця школа зв'язує конкуренцію більше зі статикою, тоді як конкуренція досягається в процесі діяльності, тобто пов'язана з динамікою.

По-друге, ідея конкурентної політики полягає не лише в обмеженні визначеної діяльності, але, в першу чергу, у розвитку конкурентних відносин шляхом введення в дію не тільки обмежувальних, але і стимулюючих норм. При розгляді конкурентної політики лише як засобу досягнення ефективності ігнорується значення стимулюючих норм, тобто важлива частина конкурентної політики відсікається.

По-третє, такі цілі, як ефективність виробництва і добробут споживачів, не завжди присутні одночасно. Іноді досягнення ефективності визначеними засобами негативно позначається на добробуті споживачів. Одночасне досягнення і ефективності виробництва, і добробуту споживачів можливе лише у випадку дії спеціальних норм, що змушують виробників досягати ефективності, не обмежуючи при цьому інтересів споживачів (котрі, природно, не можна розглядати як сукупність інтересів споживачів і виробників) 166, с.7.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Вірне розуміння завдань конкурентного законодавства необхідне для того, щоб при його розробці не намагатися зосередитись на досягненні одного або іншого результату - приміром, краще задоволення потреб споживачів або досягнення ефективності виробництва. Подібні недоречності можуть призвести до негативних результатів. Прагнення до розвитку, підтримки та збереження конкуренції є тим результатом, який необхідно досягнути.

Таким чином, правильне розуміння безпосередніх завдань конкурентного законодавства припускає його досить широке визначення, не концентруючись лише на обмежувальних нормах. До цього законодавства входять не тільки нормативні акти, що містять обмежувальні норми, але, насамперед, акти стимулюючої спрямованості, що є вирішальним для формування системи конкурентного законодавства.


1.3. Система конкурентного законодавства

З питання щодо змісту конкурентного законодавства існує кілька точок зору. Зокрема, на думку Ворожейкіна В.Н. та Рибакова Ф.Ф., воно складається тільки з законодавчих і інших нормативних актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини 88, с.13.

Інші автори, наприклад Еременко В. І., вважають, що до нього входять крім актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини, і інші акти, що містять окремі норми антимонопольної і конкурентної спрямованості 99.

У зв'язку з визначенням предмета регулювання конкурентного законодавства, яким є господарські відносини субєктів господарювання, які впливають або можуть вплинути на конкуренцію, більш правильною, на нашу думку, є остання точка зору. Виходячи з неї, конкурентне законодавство може бути визначене як система загальнообов’язкових встановлених та гарантованих державою норм антимонопольної і конкурентної спрямованості.

Норми конкурентного спрямування є у законодавстві про ціноутворення, законодавстві про зовнішньоекономічну діяльність (воно визначає вплив на конкурентні відносини на внутрішньому ринку), податковому законодавстві (воно обмежує підприємництво або сприяє його розвитку), законодавстві про мале підприємництво та дерегуляцію підприємницької діяльності, про цінні папери, про фінансові послуги тощо.

Термін «конкурентне законодавство» найбільш адекватно відтворює зміст тих положень, які входять до його складу. Конкурентне законодавство не може визначатися лише як антимонопольне законодавство, або антитрестовське, або законодавство про обмежувальну практику тому, що перераховані назви відбивають лише окремі аспекти цього законодавства. Це саме “конкурентне законодавство”, яке є поєднанням всіх норм, що спрямовані на досягнення предмету його регулювання – досягнення конкуренції.

Слід зазначити, що вчені Заходу і Сполучених Штатів не раз писали про те, що сама назва цієї галузі законодавства, що застосовується в окремих країнах (антимонопольне, про обмежувальну практику), не зовсім точно відбиває його суть. Приміром, американські юристи відзначали, що antitrust Law було б більш правильно назвати procompetitive Law, тому що його головна мета не обмеження монополістів, а розвиток конкуренції. Головною метою є необхідність «зберегти конкуренцію, що править ринковою економікою» 73, с.203.

Що стосується таких підінститутів законодавства, як антимонопольне законодавство, законодавство про обмежувальну практику, антитрестовського законодавства, то дані підінститути можуть розглядатися, скоріше, як аспекти, окремі сторони конкурентного законодавства. Якщо ж у деяких країнах конкурентне законодавство зветься антимонопольним, антитрестовським тощо, то головне - розуміти, що часто під цим маються на увазі не тільки обмежувальні норми, а й конкурентне законодавство в цілому.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

7. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [16] , який визначає правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції. Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. В законі регламентовано питання неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу, питання порівняльної реклами, створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, та встановлено відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Також одним з вагомих обєктів регулюючого конкурентного законодавства є міжнародні договори, укладені Україною, які регламентують розвиток конкуренції. Це зокрема:

Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами [17], Розділ VI якої регулює конкуренцію, захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності та співробітництво в галузі законодавства з цих питань;

Угода про створення зони вільної торгівлі між державами-учасницями ГУУАМ [18], стаття 18 якої регулює конкуренцію у підприємницькій діяльності;

Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики між державами-учасницями Співдружності незалежних держав [19], ратифікований Законом України від 16.01.2003 р., сторони якого домовились про створення правових і організаційних засад їх співробітництва щодо проведення узгодженої антимонопольної політики та розвитку конкуренції, а також усунення негативних для торгівлі та економічного розвитку чинників і недопущення дій, що завдають шкоди економічним інтересам держав-учасниць внаслідок монополістичної діяльності і/чи недобросовісної конкуренції;

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року [20], статті 10 bis та 10 ter якої встановлюють принципи запобігання недобросовісній конкуренції;

Генеральна угода по торгівлі послугами [21], підписана Україною в рамках вступу до СОТ визначає (ст. VIII), що кожен член угоди забезпечує, що кожен монопольний постачальник послуг на його території не діяв всупереч специфічним зобовязанням члена угоди. Якщо монопольний постачальник послуги конкурує прямо або через дочірню компанію при постачанні послуг понад сфери своїх монопольних прав і якщо ця послуга є предметом специфічних зобовязань члена, то член угоди забезпечує щоб такий постачальник не зловживав своїм монопольним становищем.

Першим актом, який відкрив якісно новий етап двосторонньої співпраці України у сфері конкурентної політики, став Договір між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про співробітництво у галузі розвитку конкуренції [22]. Він містить сучасну процедуру конкретної взаємодії органів влади та управління України та Росії у сфері застосування національного антимонопольного законодавства, координації спільних дій щодо попередження, обмеження і припинення антиконкурентної діяльності суб'єктів господарювання, подолання негативних наслідків від такої діяльності або втручання державних органів у господарську діяльність країн-партнерів, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін і негативно впливають на їхні торгівельні відносини. Крім того, в процесі його підготовки були досліджені та враховані чинні міжнародні угоди у цій сфері, зокрема, Угода між Європейськими Співтовариствами та Урядом США стосовно застосування конкурентного законодавства [23].

У 2002 році були укладені аналогічні міжурядові договори про співробітництво у галузі конкурентної політики з Грузією та Азербайджанською Республікою [24]. Міжвідомче співробітництво у сфері вдосконалення концептуальних та правових засад конкурентної політики; обмін досвідом щодо проведення досліджень передбачається також угодами, підписаними Антимонопольним комітетом України з відповідними відомствами Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Литовської Республіки, Республіки Польща, Словацької Республіки, Чеської Республіки [201; 202; 203; 204; 205; 206].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Таким чином, конкурентне законодавство досить розрізнене. Воно систематично переглядається і удосконалюється шляхом внесення змін і доповнень. Можна зауважити, що важко провести чітку межу між актами, що містять обмежувальні норми, і актами, що містять стимулюючі норми. Одні й ті самі нормативні акти містять норми обох видів, що є свідченням комплексності конкурентного законодавства і актуальності питання його систематизації. Тому здійснена в роботі систематизація конкурентного законодавства, на нашу думку, дозволить своєчасно виявляти про­галини в праві і усувати їх, а також дасть змогу суб’єктам господарювання, їх посадовим особам краще орієнтуватися в чинному законодавстві, не допускати правопорушень, підви­щувати рівень правової культури в суспільстві.

Однак, крім проблем систематизації конкурентного законодавства, є низка інших проблем, які стримують розвиток конкуренції в Україні.


1.4. Загальні проблеми правового регулювання конкурентних відносин в Україні

У попередньому підрозділі роботи було зроблено висновок про те, що конкурентне законодавство складається з власне регулюючого конкурентного законодавства і з законодавства, що містить норми конкурентної спрямованості.

У цій частині роботи будуть розглянуті проблеми не стільки власне системи конкурентного законодавства, а, скоріше, проблеми законодавства, що має вплив на конкурентоспроможність економіки загалом, з метою розробки пропозицій щодо поліпшення ситуації, що склалася в даний час на товарних ринках України.

1. Однією з таких економіко-правових проблем є невирішеність питання щодо демонополізації ринку. Руйнація монополізації ринку, без сумніву, стримується в результаті створення з міністерств, державних комітетів, інших органів державного керівництва економікою державних корпорацій, концернів або холдингів, поява яких вносить нову термінологію, частково змінює відносини власності, але зберігає монополію і, як і раніше, перешкоджає розвитку конкуренції на товарних ринках .

Так з метою забезпечення інтересів держави та населення у процесі реформування системи закупівель і використання зерна державних ресурсів, створення сприятливих умов для інвестування елеваторної, борошномельно-круп'яної і комбікормової промисловості Кабінет Міністрів України утворив Державну акціонерну компанію "Хліб України" у формі відкритого акціонерного товариства і передав їй всі державні елеватори та комбінати хлібопродуктів. Компанія є правонаступником прав і обов'язків Головного управління по хлібопродуктах та Головного управління комбікормової промисловості Міністерства сільського господарства і продовольства.

З метою здійснення структурної перебудови медичної та мікробіологічної промисловості Кабінет Міністрів України утворив Державну акціонерну компанію "Укрмедпром". Статутний фонд Компанії створено шляхом передачі майна державних підприємств фармакологічної та медичної промисловості.

З метою реалізації Державної програми "Золото України", залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у розвиток гірничодобувної підгалузі та суміжних виробництв Кабінет Міністрів України створив Державну акціонерну компанію "Українські поліметали".

З метою здійснення структурної перебудови гірничорудної промисловості, підвищення рівня керованості підприємствами та організаціями, що належать до її сфери, Кабінет Міністрів України створив Державну акціонерну компанію "Укррудпром".

З метою забезпечення економічних інтересів держави в процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств нафтогазового комплексу та задоволення потреб споживачів у паливно-енергетичних ресурсах створено Національну акціонерну холдингову компанію "Укрнафтогаз" на базі підприємств і організацій нафтогазового комплексу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

9. Що стосується приватизаційного законодавства, то, за загальною думкою фахівців, приватизація до демонополізації не призвела. Серед багатьох хиб приватизаційного законодавства слід виділити норму, відповідно до якої на приватизацію підприємства-монополістів накладалися додаткові обмеження, що, звичайно, не сприяло розвитку конкурентних відносин, тому реформи значною мірою не торкнулися великих підприємств.

Мали місце невиправдані обмеження на виділення незалежних суб'єктів у процесі приватизації. Так, було приватизовано єдиним майновим комплексом колишнє хлібне об'єднання „Київхлібпром”, на базі якого було створено ВАТ „Київхліб”, яке займає монопольне становище на ринку хліба та хлібобулочних виробів в межах міста Києва та Київської області. Таким чином, понад чотири мільйони населення Києва та області були поставлені в залежність від дій монополіста і були зведені бар'єри для добросовісної конкуренції на ринку хліба. Наслідки не змусили на себе довго чекати, і у період „аграрної” кризи 2003 року, коли Київська міська влада не змогла втримати ціни на хліб на низькому рівні, було прийняте безпрецедентне рішення підвищення цін лише для споживачів Київської області. Тобто відбулось фактичне субсидування обласними споживачами київських, і із-за високих цін на хліб деякі споживачі, особливо в віддалених районах області, були позбавлені одного з основних продуктів харчування. Ці дії не тільки спотворили ринкові конкурентні механізми, але й поставили питання про продовольчу безпеку цілого регіону.

Отже потребують вдосконалення саме такі приватизаційні процеси, оскільки у державній власності ще залишаються обєкти, що займають монопольне становище на товарних ринках, і щодо яких повинна бути проведена демонополізація.

10. Не створена відповідна правова база для розвитку малого і середнього бізнесу, перепрофілювання виробництва, створення нових суб'єктів господарювання. Наявність великої кількості дозвільних та реєстраційних процедур, які стримують розвиток підприємництва, негативно позначається на розвитку конкуренції, тому кількість монополізованих ринків практично не зменшується. У підтвердження цього хотілось би привести статистичні данні опитувань приблизно 1000 підприємств різних галузей, що проводив у 2004-2005 році Інститут економіки та прогнозування НАН України спільно з Антимонопольним комітетом, та щоквартальних кон’юнктурних опитувань 3500 підприємств, що проводить науково-технічний комплекс статистичних досліджень разом із управліннями Держкомстату України. Так у 2004 році 56% респондентів зазначили, що в Україні значна конкуренція, 33% зазначили, що конкуренція помірна, 6% зазначили, що конкуренція слабка, а 5% - що вона взагалі відсутня. У цей же період структурні показники розвитку конкуренції були такими. 55,4% усіх ринків мають конкурентну структуру, 13,6% олігопольних ринків, 22,1% ринків з ознаками домінування, а 8,9% ринків монополізовані[207, с.27].

Наявність такої великої кількості монопольних утворень негативно позначається на темпах розвитку економіки і не сприяє створенню ринкових механізмів.

11. Багато в чому недостатньо ефективний вплив конкурентного законодавства обумовлений його обмежувальними нормами:

а) на практиці ускладнено застосування базових для антимонопольного регулювання категорій, таких як «координація підприємницької діяльності», «позитивний ефект». Пов'язано це з відсутністю визначення даних понять у законі. За твердженням А. Аникіна потрібні спеціальні методи, що дозволяють «відійти від суб’єктивної оцінки, ... у противному випадку буде волюнтаризм і свавілля чиновників»63, с.22. Тобто потребує вдосконалення механізм правозастосування тих норм, які сьогодні вже існують, та законодавчого врегулювання суб'єктивного понятійного апарату, який присутній в Законі „Про захист економічної конкуренції”. Зокрема це поняття „значної конкуренції” , „можуть призвести”, „усунення чи обмеження конкуренції”, „обмеження конкурентоспроможності”, „які були б неможливі за умов існування значної конкуренції”, тощо;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На закінчення наведемо висловлення Халфіної Р.О., яка відзначала, що незважаючи на те, що в даний час дуже багато пишуть про те, що йде перехід до ринку і ринкових відносин, на її думку, цього переходу немає, тому що «не дотримано одне з основних умов становлення функціонуючого ринку - його адекватне правове забезпечення» 173, с.123. З проведеного в цьому підрозділі аналізу стану конкуренції і її правового забезпечення є підстави зробити висновок про те, що основною причиною незадовільного розвитку конкурентних відносин в Україні є відсутність «адекватного правового забезпечення» захисту конкуренції.

Висновки до Розділу 1.

Підсумовуючи результати дослідження, проведеного у цьому Розділі дисертації, зазначимо наступне. Монополізм, що формувався до кінця 80-х років в СРСР, мав унікальні риси, що відрізняють його від класичної монополії. Неефективність радянської економіки змусила наприкінці 80-х років здійснити перші спроби його обмеження. Політичні реалії 1991 року внесли корективи в законодавчі плани та Україна постала перед необхідністю створення власного законодавчого поля обмеження монополізму та захисту конкуренції, що повинно було врахувати пострадянський спадок, який вона мала в економіці та у формуванні правової системи.

Правової завершеності набуло антимонопольне законодавство із закріпленням в статті 42 Конституції України принципу забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Далі почався етап демонополізації економіки України. Ефективна конкурентна політика і реалізація антимонопольного законодавства - потужні каталізатори структурних змін у висококонцентрованій економіці. Однак, на нашу думку, роль конкурентного законодавства не повинна зводиться лише до застосування антимонопольних обмежень до суб'єктів господарювання, що зловживають ринковою владою, вона повинна бути більш широкою та повинні відбутися зміни, які дозволять антимонопольному законодавству повністю трансформуватися у конкурентне. Отже конкурентне законодавство може бути визначене як система загальнообов’язкових встановлених та гарантованих державою норм антимонопольної і конкурентної спрямованості

Після зясування місця та ролі конкурентного законодавства, вперше в роботі було здійснено обґрунтування необхідності узагальнення окремих правових інститутів антимонопольного регулювання господарської діяльності, захисту від недобросовісної конкуренції та правових норм, що стимулюють прояви добросовісної конкуренції. На підставі узагальнення доведено необхідність виділення комплексного правового інституту захисту конкуренції в системі господарського права і конкурентного законодавства в системі господарського законодавства.

В результаті аналізу з’ясовано, що інститут захисту конкуренції та конкурентне законодавство мають однаковий предмет регулювання, а саме господарські відносини суб’єктів господарювання, які впливають або можуть вплинути на конкуренцію. Тобто предметний критерій дещо відмінний від загальногосподарського – господарські відносини суб’єктів господарювання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У звязку з цим було проведено групування та власне систематизація тих актів законодавства, що складають масив конкурентного законодавства, як воно було визначено раніше. Для більш повної характеристики конкурентне законодавство було систематизовано, як сукупність нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини (власне регулююче законодавство), та інших актів, що містять окремі норми антимонопольної і конкурентної спрямованості. Також було запропоновано способи вирішення проблем законодавства, що мають вплив на конкурентоспроможність економіки в цілому.

Розділ 2 Зміст конкурентного законодавства та практика його застосування в Україні