Номері квартальника публікуються результати роботи групи міжнародних експертів щодо оцінки перспектив реалізації ініціативи «Східного партнерства» її учсниками
| Вид материала | Документы |
- International Review, 733.68kb.
- Прес-конференція “Парламентські вибори-2006 в оцінках експертів І населення”, 322.17kb.
- Центр міжнародних І регіональних зв’язків, 23.46kb.
- Брюссель, 16-17 листопада 2009 року, 382.74kb.
- І. В. Геополітичні зміни в Чорноморському регіоні та перспективи регіонального співробітництва, 137.83kb.
- Методика розрахунку середніх цін виробників промислової продукції за основними видами, 268.09kb.
- І реалізації Закону України „Про соціальні послуги Міністерством, в основному, забезпечено, 138.64kb.
- Сучасна політична криза: причини І шляхи подолання Опитування експертів, 204.76kb.
- Україна-Таїланд: 15 років партнерських відносин, 115.49kb.
- Методичні рекомендації щодо організації роботи структурного підрозділу школи естетичного, 261.31kb.
International Review
№ 2(10) липень 2009
ВІДНОСИНИ УКРАЇНА – ЄС:
у форматі «Східного партнерства»
Автори:
А.Вітковський
А.Веселовський
В.Поздняк
Г. Перепелиця
-
-- 1.1.1.1.1.
-
В цьому номері квартальника публікуються результати роботи групи міжнародних експертів щодо оцінки перспектив реалізації ініціативи «Східного партнерства» її учсниками. Видання квартальника здійснюється в рамах спільного проекту „Моніторинг відносин Україна-ЄС” започаткованого Регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусії та Інститутом зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України.
Необхідність запровадження такого проекту обумовлена потребою переосмислення ситуації, що склалась у відносинах між Україною та Європейським союзом а також формулювання нової моделі євро інтеграційної стратегії України в рамках політики сусідства.
Переосмислення стратегії реалізації євроінтеграційного курсу України потребує розробки нових підходів з впровадження європейських стандартів у різних сферах суспільного життя та наближення України до вимог членства в ЄС. Одним з таких підходів є формування стратегічного порозуміння серед політичної еліти щодо європейського напрямку розвитку України. Іншим напрямком реалізації євро інтеграційних прагнень України є досягнення ширшої обізнаності громадськості щодо стану та перспектив європейської інтеграції України. Важливим завданням є також досягнення більшої обізнаності і розуміння з боку вітчизняного бізнесу важливості європейської інтеграції України, доручення його до стратегічного мислення, щільної прив’язки України до європейського ринку та ділової культури.
Важливим сегментом реалізації завдань євроінтеграції України є регіональні аспекти інтеграції, що потребує регулярного інформування регіонів про головні події в ЄС та взаємовідносин між Україною і Європейським Союзом.
З цією метою в рамках реалізації проекту і здійснюється моніторинг відносин Україна-ЄС, їх аналіз та публікація результатів, а також їх адресне розповсюдження серед регіональних органів державної влади, іноземних дипломатичних представництв та неурядових організацій.
Зміст публікацій виражає виключно погляди авторів і не обов’язково збігається з поглядами і позиціями Інституту зовнішньої політики та Фонду Фрідріха Еберта.
ЗМІСТ
1. Андрес Вітковський. «Східне партнерство»: використання всіх наявних можливостей. 4.
2. Андрій Веселовський. «Східне партнерство» як новий елемент у відносинах України та Європейського Союзу. 17.
3. Вечислав Поздняк. Білорусь і «Східне партнерство». 32.
4.Григорій Перепелиця. Нові інструменти «Східного партнерства» і можливості для країн – учасниць. 40.
Андреас Вітковскі1,
виконавчий директор
Німецької Асоціації Східноєвропейських досліджень
(Deutsche Gesellschaft für Osteuropakunde).
«СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО»: ВИКОРИСТАННЯ ВСІХ
НАЯВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
7 травня 2009 року Празький самміт Європейського Союзу схвалив «Східне партнерство» з шістьма країнами, що межують з ЄС на сході - Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Базуючись на Європейській Політиці Сусідства (ЄПС) 2004 року та розвиваючи її у подальшому, Партнерство забезпечує нові рамки відносин ЄС з цими країнами. Самміт також уповноважив Європейську Комісію реалізувати дану політику.
Протягом року, що пройшов з того моменту, Партнерство неодноразово ставало об’єктом різноманітних протиріч. В самому ЄС не всі держави-члени були в рівній мірі переконані у перевагах ведення спеціальної політики по відношенню до східних сусідів Союзу. Проте, після серпневої війни у Грузії, сформувався консенсус про те, що ЄС повинен «запропонувати максимум можливостей» своїм східним сусідам з наміром «передати довгострокове політичне послання солідарності ЄС, а також висловити додаткову відчутну підтримку їх демократичним та ринковим реформам і консолідації власної державності та територіальної цілісності. Це робить внесок у стабільність, безпеку та процвітання ЄС, його партнерів і, по суті, цілого континенту»2. Під час офіційного проголошення пропозиції, комісар ЄС з питань зовнішніх відносин Беніта Ферреро-Вальднер наголосила, що Партнерство «пропонуватиме більш конкретну підтримку, ніж будь-коли, для сприяння реформам, що є обов’язковими для зміцнення миру, процвітання і безпеки в наших обопільних інтересах»3.
Ця ініціатива викликала багаторазові заперечення з боку російської сторони. Особливо Росія побоювалася, що Партнерство сприятиме подальшій інтеграції шести країн з ЄС, тим самим потенційно підриваючи власні інтеграційні зусилля Росії на пострадянському просторі.
Але коментарі з боку потенційних країн-партнерів також носили критичний характер, а іноді навіть висловлювалися сумніви, чи буде отримана будь-яка додана вартість до вже існуючої ЄПС. Дехто підкреслював неоднорідність групи шести, інші вважали, що Східне Партнерство буде лише ще одним регіональним інтеграційним проектом на території колишнього Радянського Союзу і, зокрема, виступали проти відсутності чітко зазначеної перспективи членства в ЄС.
В Україні критичні коментарі лунали з обох боків. Вітаючи в цілому декларацію Празького самміту, Президент Віктор Ющенко у той же час неодноразово підкреслював, що Україна не буде сприймати Східне партнерство як альтернативу повноправному членству в ЄС, яке залишатиметься пріоритетом політичного порядку денного країни4. Інша концепція була представлена політичним аналітиком Анатолієм Орлом, який висловив сумніви у тому, що ці шість країн будуть мати достатньо спільного для того, щоб розглядатися під однією парасолькою – особливий наголос він робив на ідеї, що Україна буде розглядатися як Молдова. Крім того, кошти, виділені на Партнерство, могли покрити лише витрати на поїздки чиновників Європейського Союзу і, в свою чергу, ЄС лише б контролював та критикував внутрішню політику України, і очікував би вдячності за це з українського боку. Тому він виступив за те, що Україна повинна чітко визначити свої власні інтереси і, базуючись на них, обрати свою регіональну інтеграційну політику5.
Проте, оцінюючи Східне партнерство, важливо звільнитися від нереалістичних очікувань. З одного боку, воно не передбачає перспективи членства для шести партнерів з огляду на зазначені причини, але в той же час воно не виключає такої можливості у довгостроковій перспективі. Беручи до уваги стан реформ у країнах-партнерах, іноді занадто емоційним дебатам про членство в будь-якому разі бракує реального підґрунтя. Таким чином, Східне партнерство слід розглядати як можливість відвернути увагу від цієї «фантомної дискусії», яка просто не стоїть на порядку денному у найближчому майбутньому. Скоріше, країни-партнери можуть тепер зосередити свою увагу на можливостях визначеної для кожної країни окремо стратегії модернізації, яка включає в себе довгостроковий політичний вибір з метою поступового наближення та об’єднання з ЄС. При цьому Партнерство передбачає використання всіх наявних можливостей для країн-партнерів і надає їм повну свободу у визначенні своїх національних програм модернізації.
З іншого боку, Східне Партнерство, безсумнівно, є значним стимулом для політичної уваги Європейського Союзу, його амбіцій і засобів співробітництва по відношенню до східних сусідів. Воно відображає «зміну парадигми»6, і беручи до уваги труднощі реальної політики, його не варто недооцінювати. В кінці кінців, Партнерство було прийнято в той час, як ЄС переживає важкі часи, що характеризуються постійною невизначеністю навколо ратифікації Лісабонського Договору, необхідної консолідації внутрішніх структур ЄС і роботи після «великого» розширення 2004 року, а також громадської думки, яка все в більшій мірі відображає критичні настрої по відношенню до будь-якого подальшого розширення в цілому, і нарешті світової фінансової та економічної кризи. Позитивним збігом є те, що одна з двох країн – ініціаторів головуватиме в ЄС у другій половині 2009 року – і міністр закордонних справ Карл Більдт вже прийняв цей виклик, заявивши, що «Головування Швеції матиме важливе завдання ініціювання виконання Східного партнерства»7.
Заснування Східного партнерства
Після свого «великого» розширення 2004 року, Європейський Союз виявив готовність конкретизувати взаємини зі своїми безпосередніми сусідами, не надаючи при цьому чіткої перспективи членства. Це призвело до вироблення Європейської Політики Сусідства (ЄПС), яка в рівній мірі стосувалася сусідів ЄС на Сході та на Півдні. Мета ЄПС полягала у тому, щоб створити зону політичної стабільності та добробуту навколо ЄС та його сусідів шляхом сприяння економічному обміну, верховенству права та співпраці в галузях, що становлять спільний інтерес. ЄПС виступала в якості дуже загальної політичної парасольки для низки сусідніх країн з дуже різними європейськими амбіціями, програмами реформування та об’єднання, і чиї відносини з ЄС продовжувалися, в основному, на двосторонній основі. Перша спроба Німеччини створити політику «ЄПС плюс» у 2006 році, яка б включила в себе специфічний Східний вимір в ЄПС, не знайшла належної підтримки у той час. Зміни відбулися тоді, коли президент Франції Ніколя Саркозі почав просувати ідею щодо Союзу для Середземномор’я особливо для південних сусідів, яку було втілено в життя у 2008 році8.
Це призвело до того, що Польща і Швеція розпочали розробку нової політики по відношенню до східних сусідів Союзу, використавши ідею Німеччини щодо політики «ЄПС плюс» в якості відправної точки. У травні 2008 року польсько-шведський документ щодо Східного Партнерства було розповсюджено серед держав-членів. У ньому Партнерство рекомендувалося для зміцнення співробітництва, політичного діалогу та інтеграції з ЄС, тим самим надаючи більший стимул для реформування політики в цих країнах, а також - в його переглянутій версії - зазначалося, що «Таке партнерство повинно базуватися, але в той же час виходити за рамки існуючої ЄПС, підтверджуючи, з одного боку, принцип диференціації по відношенню до сусідів, у відповідності до ЄПС, а з іншого боку, зміцнюючи горизонтальні зв’язки між цими сусідами та ЄС»9.
19-20 червня Європейська Рада доручила Комісії підготувати пропозиції щодо Східного Партнерства, які було представлено у грудні 2008 року в Комунікації до Парламенту і Ради10. Ключові питання, що вимагали доопрацювання серед країн-членів, стосувалися фінансування Партнерства, можливих негативних наслідків впливу на інші політики ЄС, такі як «Чорноморська Синергія», запланована візова лібералізація, а також вплив на відносини ЄС з Росією.
7 травня 2009 року Празький самміт Європейського Союзу схвалив Партнерство у Спільній Декларації з усіма шістьма зацікавленими країнами-партнерами11. Перед самим саммітом було невідомо, чи буде Білорусь брати участь в Партнерстві, і якщо буде, то в якому форматі, але враховуючи деякі позитивні сигнали у розвитку країни за останній рік, деякі країни-члени ЄС наполегливо переконували більше не ізолювати країну і включити її до цієї ініціативи.
У Спільній Декларації зазначено, що «Східне партнерство започатковане в якості спільної спроби держав-членів Європейського Союзу та їх східноєвропейських партнерів (у подальшому – країн-партнерів), базується на взаємних інтересах та зобов’язаннях, а також на спільній відповідальності. Воно буде розроблятися спільно, в умовах повної прозорості» 12.
Основною метою Партнерства є «створення умов, необхідних для прискорення політичної асоціації та подальшої економічної інтеграції між Європейським Союзом і зацікавленими країнами-партнерами»13. Проте, Спільна Декларація також формулює - нехай обережно - більш амбітні політичні цілі відносно стабільності в даному регіоні; в цьому аспекті вона «повинна і надалі сприяти стабільності та багатосторонньому вибудовуванню довіри. Конфлікти перешкоджають співпраці. Тому, учасники Празького самміту підкреслюють необхідність їх якнайшвидшого мирного врегулювання на основі принципів і норм міжнародного права та рішень і документів, затверджених в цих рамках»14.
З метою досягнення цих цілей Східне партнерство розвивається за двома напрямами. На класичній двосторонній основі ЄС пропонує нові угоди про асоціацію своїм партнерам. Крім того, Партнерство передбачає багатосторонній аспект відносин, відповідно до якого учасники повинні провести зустрічі в чотирьох тематичних платформах для політичного діалогу і планування.
Фінансування, виділене на Східне партнерство, складає € 600 млн. на період з 2010 по 2013 роки, з яких 250 млн. євро взято з фондів вже існуючої ЄПС, а 350 млн. євро перерозподілено з інших регіональних програм ЄС. Критики стверджують, що цієї суми недостатньо для того, щоб мати сильний вплив. Проте, досвід багатьох нових програм ЄС або заходів, розроблених в рамках Пакту Стабільності для Південно-Східної Європи в перші роки нового тисячоліття, свідчить про те, що на розробку обґрунтованих проектів країнам-партнерам та Європейському Союзу знадобиться деякий час, а коли вони вже будуть достатньо добре розроблені, їх можуть включити в розробку наступної фінансової концепції ЄС на 2014-2020 роки. Крім того, на додаток до цієї грантової допомоги, Партнерство надає можливість залучати преференційні інвестиційні кредити від Європейського Інвестиційного Банку та Європейського Банку Реконструкції і Розвитку.
Двосторонні відносини, орієнтовані на нові угоди про асоціацію
Двосторонній вимір Партнерства буде зосереджено на процесі переговорів та укладання нових угод про асоціацію з кожною з шести країн-партнерів, за умови якщо це не суперечитиме їхньому внутрішньому розвитку. Угоди включатимуть в себе положення стосовно торгівлі, візових режимів, енергетики та інших питань.
У сфері торгівлі метою є створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між ЄС та країнами, базуючись на припущенні, що країни-партнери на той час вже приєднаються до СОТ. Ця мета є довгостроковою, так як глибока вільна торгівля, яка включає в себе лібералізацію послуг, вимагає від країн наявності амбітних функціональних попередніх умов. Вони представляють собою суто технічний, часто занадто нудний для великої політики дискурс і складнощі в процесі їх реалізації, включаючи належне застосування та контроль правил походження товарів, санітарні та фітосанітарні стандарти, гармонізацію правил закупівлі і право на створення, регулятивне наближення, тощо. Проте, цей довгостроковий часовий горизонт не зашкодить розвитку країн-партнерів. Зовсім навпаки, це дає їм можливість захистити свою економіку протягом перехідного періоду, застосовуючи на практиці необхідні адміністративні та ділові правила.
Другим важливим елементом двостороннього процесу буде поступове спрощення візового режиму і, в перспективі, візова лібералізація. Це завжди представляло один з ключових інтересів східних сусідів, так як складні візові процедури перешкоджають діловим контактам, обміну студентами, культурі, туризму, тощо. Хоча цю точку зору також розділяє ЄС, візова лібералізація продовжуватиме стикатися з безліччю проблем у галузях безпеки і трудової міграції.
Третім елементом буде енергетика; в цьому аспекті переслідується мета включити до нових угод про асоціацію глави щодо взаємозалежності. Заходи в цій області будуть унікальними. ЄС заохочує Україну і Молдову швидко приєднатися до Енергетичної Спільноти і виступає за укладення меморандумів про взаєморозуміння з питань енергетичної безпеки з Молдовою, Грузією та Вірменією. Підходи та інструменти по відношенню до Азербайджану і Білорусі будуть обговорюватися у подальшому.
Нарешті, ЄС має намір підтримувати внутрішні події в країнах-партнерах через два комплекси заходів. По-перше, навчання, технічна допомога та обладнання будуть присвячені всеосяжним програмам інституційного будівництва. По-друге, підтримка буде надана економічному та соціальному розвитку менш розвинутих регіонів у країнах-партнерах.
Новий багатосторонній вимір
У порівнянні з попереднім підходом ЄПС, багатосторонній вимір Східного Партнерства є принципово новою особливістю. Європейський Союз хоче використати його для регулярного діалогу з приводу законодавства і стандартів в Союзі, а також для обміну знаннями та найкращим досвідом для того, щоб сприяти законодавчому і нормативному зближенню. Цей скоріше технічний процес лежить в основі будь-якої тіснішої інтеграції з ЄС, а його успішна реалізація країнами-партнерами не лише матиме ключове значення для максимізації їх доступу до ринків ЄС та залучення інвестицій Євросоюзу, але й стане найважливішою передумовою для ведення розмови про тісніші форми інтеграції на більш пізньому етапі.
Основним інструментом для розвитку діалогу є створення чотирьох політичних платформ, всі з яких повинні були провести свої перші засідання вже у червні 2009 року. Завдання платформ полягає в тому, щоб спільно визначити основні реалістичні цілі та виробити робочі програми для кожного учасника. Вони повинні охопити наступні теми:
(і) Демократія, належне управління і стабільність;
(і) Економічна інтеграція і наближення до галузевих політик ЄС;
(і) Енергетична безпека;
(і) Контакти між людьми.
Платформи мають проводити зустрічі двічі на рік на рівні старших посадових осіб та експертів. Планується, що вони будуть доповнені щорічними зустрічами міністрів закордонних справ і саммітами голів держав та урядів двічі на рік. Для того, щоб забезпечити досягнення конкретних результатів в найближчому майбутньому і зробити роботу Східного партнерства помітною в країнах-партнерах, так звані найкращі ініціативи віддадуть перевагу конкретним проектам в п’яти політичних галузях, а саме: інтегрованого управління кордонами; заохочення малого і середнього підприємництва; регіональних ринків електроенергії, відновлювальних джерел енергії та енергоефективності; створення Південного енергетичного коридору, а також готовності до стихійних лих та ліквідації їх наслідків.
В рамках свого багатостороннього виміру Партнерство передбачає достатньо гнучкості для того, щоб врахувати неоднорідність шести країн-партнерів і дуже різні рівні, яких кожна з цих країн планує досягти у наближенні до ЄС. Отже, воно дозволяє країнам визначити ступінь свого залучення до багатосторонньої діяльності, не наносячи тим самим жодної шкоди будь-якому прогресу у відносинах на двосторонній основі. Таким чином, «Заходи в рамках багатосторонньої концепції Східного партнерства мають бути добровільними і базуватися на принципах спільного підходу»15.
З іншого боку, «Треті держави матимуть право на участь на індивідуальній основі у конкретних проектах, заходах та засіданнях тематичних платформ, там, де вони сприятимуть досягненню цілей конкретної діяльності і загальних цілей Східного партнерства»16. Це положення стосується Туреччини та Російської Федерації і віддає належне тому факту, що це буде і доцільно, і необхідно залучати двох найбільших сусідів у політики і проекти, що мають широкий регіональний вплив. Таким чином, Спільна Декларація також чітко зазначає мету досягнення взаємодоповнюваності Східного Партнерства іншими регіональними ініціативами, зокрема, Чорноморською Синергією.
На додаток до поступового розвитку двосторонніх домовленостей про вільну торгівлю з ЄС, Східне партнерство також заохочує країни-партнери розвивати мережу вільної торгівлі між собою, що може привести до створення «економічної спільноти сусідства». Так як всі країни-партнери раніше входили до спільного радянського економічного простору, вони до сих пір мають загальні комплекси технічних стандартів і стандартів якості продукції, а також споживчі переваги до певної міри. За умови, якщо гарантується, що старі торгівельні відносини не використовуються в якості приводу для того, щоб протистояти участі у необхідній модернізації виробництва, існуючі регіональні ринки є вигідними для вивчення бізнесу, і тому їх варто розвивати.
Досвід Західних Балкан, де країни вирішили приєднатися до розширеної Центральноєвропейської зони вільної торгівлі (ЦЄЗВТ) у 2006 році, свідчить про те, що така регіональна ініціатива вільної торгівлі потребуватиме часу для втілення в життя, але, можливо, її реалізація проходитиме легше і швидше, ніж вільна торгівля з ЄС, де країни-партнери мають досягти надзвичайно амбітних технічних стандартів. Проте, досвід Західних Балкан і заяви з боку деяких з шести країн-партнерів також свідчать про те, що регіональна торгівля, в основному, розглядається крізь політичну призму. Зокрема, політики побоюються ризиків зміцнення або відновлення старих «імперських» економічних зв’язків - особливо, якщо колишній імперський центр поєднує економічну аргументацію з риторикою імперського відродження.
Нарешті, Європейській Комісії було доручено розробити пропозиції щодо створення Форуму громадянського суспільства, що буде будуватися на установчих зборах, проведених паралельно з Празьким саммітом. Це чудово доповнить діяльність платформ, які будуть більш зосереджені на внутрішньоурядових відносинах і матимуть простір для обговорення політичних питань, що становлять спільний інтерес для громадськості.