Номері квартальника публікуються результати роботи групи міжнародних експертів щодо оцінки перспектив реалізації ініціативи «Східного партнерства» її учсниками

Вид материала

Документы

Содержание Оцінка ініціативи Східного партнерства Таблиця 1. Зв'язок оцінки політики ЄС по нормалізації відносин з Білоруссю з геополітичними й політичними перевагами Ступінь участі Білорусі в Східному партнерстві Спільність і розходження інтересів партнерів Східне партнерство в інтересах Білорусії Причини та передумови появи ініціативи «Східне партнерство» Чинник Росії Основними завданнями Інституту є Пріоритетні тематичні напрямки наукових досліджень Інституту Д-р Андреас Вітковскі

Подобный материал:

• International Review, 733.68kb.
• Прес-конференція “Парламентські вибори-2006 в оцінках експертів І населення”, 322.17kb.
• Центр міжнародних І регіональних зв’язків, 23.46kb.
• Брюссель, 16-17 листопада 2009 року, 382.74kb.
• І. В. Геополітичні зміни в Чорноморському регіоні та перспективи регіонального співробітництва, 137.83kb.
• Методика розрахунку середніх цін виробників промислової продукції за основними видами, 268.09kb.
• І реалізації Закону України „Про соціальні послуги Міністерством, в основному, забезпечено, 138.64kb.
• Сучасна політична криза: причини І шляхи подолання Опитування експертів, 204.76kb.
• Україна-Таїланд: 15 років партнерських відносин, 115.49kb.
• Методичні рекомендації щодо організації роботи структурного підрозділу школи естетичного, 261.31kb.

Оцінка ініціативи Східного партнерства


Ініціатива "Східного партнерства" (СП) - найбільш масштабний і далекоглядний політичний проект щодо країн Східної Європи (пострадянських держав), висунутий Європейським Союзом після закінчення "холодної війни". Він віддзеркалює європейські реалії після останньої "великої хвилі" розширення Союзу (2004 р.), практики посткомуністичних трансформацій, розвиває досвід Європейської політики сусідства й прагне врахувати геополітичні ("периферійні" конфлікти) і геоекономічні (енергетичні) колізії на континенті, що особливо гостро виявили себе в останні роки.

До числа сильних сторін СП варто віднести, безсумнівно, його реалістичність (здійсненність), прагматизм (орієнтація на практично досяжні й актуальні для учасників завдання), відкритість до спільного розвитку й наповнення всіма сторонами, що беруть участь, а відповідно, - гнучкість і стійкість (затребуваність) у майбутньому.

СП поєднує в собі комплексність і модульність механізмів взаємодії на двохсторонньому і багатосторонньому рівнях, що створює в остаточному підсумку синергетичений ефект підтримки демократичних і ринкових реформ та політичної й економічної стабільності в країнах-партнерах⁴⁵.

Обговорення "недоліків" СП виправдано буде починати не через місяць-два після офіційного "старту", а коли буде видно його перші результати. Поки ж варто констатувати, що вже сама по собі ініціатива "Східного партнерства" викликала до себе значний інтерес з боку країн-кандидатів, генерувала суспільну дискусію (зокрема , досить інтенсивну - у Білорусі) і своїми складовими (наприклад, енергетичними) органічно вписується в східноєвропейські політико-стратегічні процеси.


"Східне партнерство" - це те, що ми з нього робимо", або білоруський варіант соціального конструктивізму.


Східне партнерство - це поки що більшою мірою політичний образ, бачення якогось можливого й бажаного майбутнього, ніж детальний політичний проект. Тому залежно від позицій і інтересів політичних гравців, що мають відношення до цього проектного образу, з ним можуть пов'язуватися найрізноманітніші надії, наміри й конкретні плани.

Від так, коректніше поки що варто говорити все-таки про можливості, що відкриваються для Білорусі Східним партнерством, ніж про безпосередні чи навіть наближені значні переваги від нього, а також про очікування різних суб'єктів білоруської політики, причому нерідко багато в чому протилежних, які складаються в цілу "теорію ймовірної неймовірності".

В дійсності "Східне партнерство" сприймається по різному в офіційному Брюсселі і Мінську, білоруською опозицією й цивільним суспільством, Білорусією як державою і більшістю населення, що знайомо з ним переважно з державних ЗМІ, які лише досить скупо фіксують підсумки офіційних переговорів і схильні особливо підкреслювати "ефективність зовнішньої політики Мінська на західному напрямку" і визнання Євросоюзом "переваг білоруської моделі".


Таблиця 1. Зв'язок оцінки політики ЄС по нормалізації відносин з Білоруссю з геополітичними й політичними перевагами

Варіант відповіді	Довіра президентові		Відношення до влади		Відношення до вступу Беларусії в ЕС		Вибір між РФ и ЕС та РФ
	Довіряют (45.4) (45.4)*	Ні (38.1)	Прихильники власти (32.8)	Противники Власти (21.6)	За (34.9)	Проти (36.3)	З РФ (42.4)	З ЄС (35.1)
ЄС повинен співробітничати із владою, що користується підтримкою народу	53.1	21.2	53.9	19.6	29.5	47.9	46.9	30.7
ЄС вчинив правильно, головне послабити залежність РБ від РФ	9.0	29.0	8.2	32.1	30.6	9.7	10.1	31.1
ЄС зрадив свом принципам	9.0	16.5	10.5	17.8	11.7	12.0	9.8	16.4
ЄС вчинив неправильно, тому що намагається відірвати РБ від РФ	13.2	8.2	13.1	9.2	7.6	14.8	15.6	7.2

* Цифри в дужках - частка тих що вибрали відповідну відповідь серед всіх респондентів

За підсумками останнього соціологічного опитування, проведеного Незалежним інститутом соціально-економічних і політичних досліджень (див. Таблицю 1), істотного зростання проєвропейских настроїв у Білорусії не відбувається, однак нова політика Європейського союзу (Східне партнерство) користується в Білорусі підтримкою більшості, хоча й з різних підстав. При цьому більше половини прихильників існуючої влади схвалюють поліпшення відносин з ЄС керуючись тезами офіційної пропаганди, тоді як в опонентів влади головний мотив для схвалення нової європейської політики - це бажання, щоб Білорусь дистанціювалася від Росії, що превалює над думкою, відповідно до якої "умиротворенням" білоруського президента Євросоюз зрадив свої морально-політичні принципи⁴⁶ .

Сприйняття СП у Білорусі досить своєрідно "розколює" опозицію за подібними "морально-політичним" підставами. Багато авторитетних політичних сил і політиків, підтримуючи зближення Білорусі з ЄС підкреслюють необхідність продовження зусиль ЄС по демократизації країни, що, з їхнього погляду, важливіше будь-яких геополітичних або економічних мотивів⁴⁷.

Відносини з ЄС і програма "Східне партнерство" для Білорусі унікальним чином перетворилися в поле й інструмент гострої політичної боротьби не тільки між владою й опозицією, але й між різними угрупованнями усередині самого демократичного табору. Так, наприклад, уже відбувся один конгрес проєвропейских сил, а восени планується проведення другого (альтернативного). Разом з тим, "Східне партнерство" стимулювало консолідацію білоруських проєвропейских неурядових організацій. У квітні 2009 р. у Мінську відбулася конференція "Участь громадянського суспільства Білорусі в ініціативі "Східне партнерство", що стало постійно діючою національною платформою участі білоруського громадянського суспільства в Східному партнерстві⁴⁸.


Інтереси Білорусі в Східному партнерстві


Які "заготовки" до білоруського формату "множинного" і різного Східного партнерства пропонуються білоруським керівництвом? Їхня загальна характеристика - "повноцінне прагматичне співробітництво з акцентом на економічну складову"⁴⁹ . Однак такий формат відносин - це вихолощене до невпізнанності "Східне партнерство", більше схоже просто на відносини ЄС "із третіми країнами". Фактично, мова йде про встановлення нормальних двосторонніх відносин та їхній наступний розвиток переважно в сфері економіки. Однак мало або майже нічого конкретного не говориться про вирішення політичних проблем, з яких все й починається. Адже це цілий ланцюг взаємозалежних двосторонніх кроків: виконання Мінськом рекомендацій ЄС - повне скасування санкцій - висновок угоди про партнерство й співробітництво (дотепер немає ніякого двостороннього базового договору) - спрощення візового режиму - вихід на більш високий якісний рівень, що відкриває нові обрії. Не зовсім ясно й те, яким чином Білорусь зможе підключитися до багатостороннього (регіонального) механізму СП за участю ЄС, не маючи з ним базової угоди.

У посланні білоруському народу й Національним зборам А.Лукашенко підкреслив "виняткову важливість значної активізації" взаємин Білорусі з Європейським Союзом і своєчасність ініціативи СП, а також відзначив, що особливий інтерес для країни має європейський ринок в контексті реалізації білоруських товарів, інвестиції, нові технології, зокрема, енергозбереження, співробітництво по зміцненню енергетичної безпеки, використання переваг транзитного положення РБ між ЄС і Євразією й т.д. Демократичні й ринкові реформи, на підтримку яких орієнтовано СП білоруський президент у перелік пріоритетів своєї політики не включив, заявивши, що участь Білорусі у СП не повинна завдати шкоди її суверенним інтересам⁵⁰. За словами А. Лукашенко, ініціатива "Східного партнерства" приваблює білоруську державу насамперед реалізацією конкретних проектів. "Ми хочемо одержати в цьому проекті те, на що розраховуємо. Тобто, співробітництво з таких питань, як дороги, трубопроводи, інфраструктурні проекти й так далі... Людям потрібна практична віддача від цього проекту... Що вони від нас хочуть? Розмов про демократію й права людини?.. Але це всього лише розмови, тріскотня...", - заявив білоруський президент⁵¹ . Тим часом, 16-17 червня 2009 р. у Празі відбувся перший раунд переговорів по правах людини між представниками Білорусі і ЄС⁵².


Ступінь участі Білорусі в Східному партнерстві


Реальність взаємин між суб'єктами Європейського Союзу й Республіки Білорусь, з якою ми маємо справу, може бути описана як простір політичної комунікації. В межах цієї реальності відбуваються найрізноманітніші процеси: "діалоги", суперечки, конфлікти, переговори, узгодження інтересів і цілей і багато чого іншого.

По-друге, так чи інакше, але в політичну комунікацію з Євросоюзом залучені всі основні (і навіть нерідко другорядні) "актори" суспільно-політичного процесу. Не тільки влада, але й політична опозиція, неурядові організації, недержавні ЗМІ й інші.

У той же час, що стосується переговорів з ЄС, то це досить специфічна сфера. У даній сфері спостерігається найбільш гостра боротьба. Влада веде свою лінію, опозиція - свою. Євросоюз, перебуваючи в постійному контакті з обома сторонами, в певному сенсі виступає як посередником між ними, так і об'єктом боротьби за вплив. Однак все ще не склалися умови для загального "круглого столу".

Якщо керуватися позначеним вище підходом, то різноплановий "діалог" як частина політичної комунікації, безсумнівно, буде продовжений. Питання в тім, чи стане він більш позитивним, змістовним, результативним. У той же час, в. процесі переговорів будуть відбуватися найбільш важливі зміни, які будуть визначати й характер, і формат відносин по лінії РБ- ЕС і в значній мірі - майбутнє білоруської держави.

На даний момент очевидні тривожні тенденції до жорсткості внутрішньої політики. Якщо ЄС прийде до висновку, що ситуація відкинута до серпня 2008 р., то зрозуміло, що прийдеться знову починати зі зняття політичних репресій перш ніж можна буде говорити про які-небудь інші далекосяжні кроки. Пріоритетність кроків по лібералізації (п'ять, більше або менше) може мінятися (при тім, що всі вони необхідні), однак ключова ланка - демократизація виборчого законодавства й процедур.

Нарешті, ще про одному "умову". У нинішніх умовах роль демократичних сил як і раніше велика, однак далеко не у всьому вона адекватно осмислюється і реалізується. Демократичним силам необхідно "переграти" нинішню владу в стратегічній пропозиції привабливою позитивною програмою розвитку країни, включаючи відносини з Європейським Союзом. Зокрема, зуміти краще (і без колишніх романтичних ілюзій) проробити участь Білорусі в Східному партнерстві. Тоді збільшаться шанси на те, що "діалог" стане й багатобічним, і повноцінним.

Для офіційного Мінська успішне включення у СП символізувало б подолання ізоляціонізму, зняття всіх явних і неявних обмежень у політичній і економічній областях, міжнародну легітимацію, "перетворення" у нормальну європейську державу з якою можна спокійно вести будь-які справи і яка могла б з користю для себе брати участь у європейському торгово-економічному обміні й вирішувати багато інших питань також в інших областях.

Сфери співробітництва Білорусі з ЄС залишаються досить обмеженими й включають, крім питань енергетики, транспорту й сільського господарства, продовольчу безпеку, регулювання якості продуктів, взаємодію фінансових інститутів, і деякі інші⁵³ . Самим останнім значимим фактом стало надання Мінську технічної допомоги в розмірі 10 млн. євро на підвищення якості й обсягів виробництва продуктів харчування⁵⁴. Можна припустити, що "воля до співробітництва Мінська із Брюсселем" надалі буде усе більше визначатися ступенем його дискомфорту у взаєминах з Москвою.


Спільність і розходження інтересів партнерів


Спільність інтересів всіх держав, що беруть участь в "Східному партнерстві" досить очевидна: економічний і суспільний прогрес здійснюваний шляхом реформ за допомогою Європейського Союзу; вихід на передові техніко-економічні й правові стандарти, що дозволяють успішно й взаємовигідно розвивати всебічні відносини із провідним європейським і світовим політико-економічним об'єднанням; зміцнення політичного суверенітету й економічної незалежності.

Як подібність, так і розходження інтересів природно пов'язане із цілою низкою обставин, які включають:

" географічне положення (близькість або віддаленість партнерів один від одного);

" інтеграційні наміри відносно Європейського Союзу й готовність до цілеспрямованої взаємодії в рамах "Східного партнерства";

" внутрішня політична й економічна ситуація;

" наявність внутрішніх і/або зовнішніх конфліктів (загроз);

" ступінь зовнішньої економічної (ресурсної) і іншої залежності⁵⁵ ;

" рівень забезпечення енергетичної й економічної безпеки;

" зобов'язання в рамках інших інтеграційних утворень

(наприклад, для Білорусі - договір з Росією про державотворення , ЕВРАЗЭС і т.д.).

Залежно від конфігурації перерахованих вище факторів характер і форми співробітництва партнерів будуть здобувати свою індивідуальність.

Для Білорусі природним є прагнення до інтенсифікації взаємодії з Україною й сусідніми державами-членами ЕС - Литвою, Латвією, Польщею й іншими. Оскільки, як відзначив керівник комітету Європарламенту з іноземних справ Яцек Сариуш- Вольський, слабким елементом для всіх шести країн-партнерів є "дефіцит демократії й прав людини", то це припускає як подібні проблеми в організації продуктивної взаємодії громадянського суспільства країн шістки з державними органами, так і складності з налагодженням ефективної роботи Форуму громадянського суспільства СП.


Східне партнерство в інтересах Білорусії


Ідеальним для Білорусії варіантом реалізації програми "Східного партнерства" могло б бути поєднання процесів реформування, модернізації й лібералізації економіки країни з демократизацією й відновленням її політичної системи, а також з "європеїзацією" у самому широкому сенсі - наближенням до європейських стандартів, цінностей Європи й, в остаточному підсумку - створенням єдиної зони вільної торгівлі й безвізового режиму. Іншими словами - повне здійснення всіх без вилучень можливостей, закладених у СП.

Зрозуміло, як першочерговий етап це припускає наполегливу роботу всіх (демократичних у першу чергу) структур білоруського суспільства у взаємодії з європейськими партнерами по переходу від нинішнього урізаного, селективного підходу білоруської влади до "spіllover" в область виборчого й карного законодавства, зняттю перешкод на шляху створення й діяльності суспільних об'єднань, незалежних ЗМІ й т.д. По суті, мова йде про послідовне виконання відомих 12 пропозицій Євросоюзу до білоруської влади й суспільства.

Після досягнення даних цілей можна буде перейти до поглиблених форм інтеграції. Однак, як уявляється, на даний момент треба не тільки зосередиться на першочергових кроках, але й не упускати середньострокову та довгострокову перспективу, зокрема, пов'язану з пошуками шляхів розв’язання "білоруської дилеми ⁵⁶ Східного партнерства": переходу від СП як засобу стабілізації (консервації) існуючого політичного режиму (варіант нинішньої влади) до євроінтеграційної мети, що передбачає відновлення суспільства й держави (варіант стратегічного майбутнього Білорусі).


* * *


В "Східному партнерстві" закладений невичерпний потенціал можливостей. Повне розкриття цього потенціалу - в інтересах кожної країни, причому ступінь своєї участі вона визначає самостійно. Для успішної підготовки, входження й участі РБ у Східному партнерстві вже зараз надзвичайно важливо визначитися з довгостроковими перспективами й цілями держави в цій програмі. Це актуальне завдання також для білоруського експертного співтовариства й громадянського суспільства в цілому. Адекватна позитивна стратегія буде в чималому ступені сприяти вирішенню також і найближчих проблем, які стоять на порядку денному у відносинах між Білорусією та ЄС.


Григорій Перепелиця.

директор

Інституту зовнішньої політики

Дипломатичної академії при МЗС України,

професор Київського національного університету

імені Тараса Шевченка


НОВІ ІСТРУМЕНТИ СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА І МОЖЛИВОСТІ для країн - учасниць


Розуміння сутності ініціативи «Східне партнерство» неможливо без зясування причин та передумов її появи. Східне партнерство розроблялось Польщею і Швецією для України. Мета – створення передумов, які би в подальшому відкрили двері Україні на членство в ЄС, Проте можливості Польщі переформулювати Східну політику ЄС обмежені. Це спричинено тим, що до вступу Польщі до ЄС, Європейський Союз запровадив власну політику щодо своїх країн-сусідів під назвою Європейська політика сусідства. Крім того Європейський Союз не узгодив Польські ініціативи, розпочаті після розширення ЄС в 2004. Відсутність узгодження була викликана переважно характером пропозицій. Наприклад, польські заходи, розпочаті в ЄС після помаранчевої революції, ставили за мету надання Україні перспективи членства, або, коли Європейський Союз проігнорував спроби Польщі посилити східну політику ЄС, переважно, тому що вони не задовольнили позицію всіх членів ЄС. Досвід Польщі в запровадженні власних заходів в Європейському Союзі довів, що всі члени ЄС можуть узгодити лише ті ініціативи однієї країни-члена ЄС, які мають дійсно європейське підґрунтя.


Причини та передумови появи ініціативи «Східне партнерство»


У 2008 році збільшилися шанси схвалення прагнень Польщі з приводу східної політики ЄС, що було спричинено діяльністю Франції в Середземному Об'єднанні. На початку цього року президент Франції Ніколя Саркозі запропонував в ЄС запровадити в межах ЄС нову регіональну платформу співпраці, яка зібрала б окремих учасників з Європейського Союзу, а також середземноморських країн - не членів ЄС – стратегічних партнерів для Франції. Французька пропозиція в початковій формі не була схвалена всіма членами ЄС, особливо заперечувала Німеччина. Лише після того, як пропозицію Франції було перетворено на більш помірковану ініціативу (ініціатива стає відкритою для всіх країн ЄС), в березні 2008 року Середземне Об’єднання отримало узгодження ЄС. Схвалення Європейським Союзом Середземного Об'єднання створило ситуацію, в якій ЄС навряд чи відмовився б від будь-якої іншої подібної, регіональної ініціативи, яка стосувалась би відмінного географічного простору. Особливо, якщо б ця інша ініціатива була б узгоджена та знаходилася в межах Європейської політики сусідства, подібно до пропозиції Франції.

Іншою причиною для запровадження Східного партнерства є відсутність присутності ЄС у Східній Європі як регіоні. Процес розширення ЄС на Балкани, поглиблення інтеграції ЄС з чорноморськими країнами ( запровадженням у 2007 році Чорноморської синергії - регіональної ініціативи, спрямованої на поглиблення співпраці ЄС з чорноморськими країнами та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського регіону), і процес поглиблення відносин із південними сусідами ЄС (Середземним Об’єднанням) створюють ситуацію, в якій присутність ЄС в Східній Європі, без запровадження в дію цих регіональних ініціатив, була б набагато меншою⁵⁷.

Ці причини сприяли тому, щоб Ініціатива була представлена до розгляду міністрів закордонних справ країн ЄС 26 травня 2008 року в Брюсселі під час зібрання Ради зі Загальної Політики ЄС та Ради з питань Міжнародних Відносин (GAREC) і схвалена в червні 2008 р.

Проте Євросоюз побачив у Східному партнерстві інструмент для реалізації дещо іншої мети, яка відрізнялась від первинної запропонованої поляками для України. Головною метою Східного партнерства є укріплення та поглиблення інтеграції між ЄС та країнами Східної Європи та Південного Кавказу, паралельно із процесом поглиблення інтеграції між ЄС, країнами Чорного моря та Середземномор’я, який зараз триває. У короткостроковому періоді Східне партнерство повинно зменшити відмінності між діяльністю ЄС в Чорноморському та Середземноморському регіонах, та політикою ЄС щодо країн Східної Європи та Південного Кавказу. У довгостроковому періоді Східне партнерство планує поглибити інтеграцію між ЄС та країнами-не членами ЄС – представниками ініціативи.

Російсько-грузинська війна на Південному Кавказі значно прискорила її прийняття, оскільки ЄС був змушений якось реагувати на поширення нестабільності з цього регіону⁵⁸ Після подій на Кавказі, Європейська Рада звернулася 1 вересня 2008 року до Європейської Комісії з проханням представити свою пропозицію раніше, ніж це передбачалося. Провівши консультації зі своїми східними партнерами, Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини з ними та запровадити нову багатосторонню основу для співпраці.

Російсько-грузинська війна стала початком процесу творення багатополярного світу, що означає розподіл сфери впливу в Європі. Цією війною Росія показала Європі кордони російської сфери впливу, якою є пострадянський простір і на відносини з яким Європа не має права претендувати. З іншого боку, своєю шенгенською зоною Євросоюз сам позначив свої східні кордони за межі яких він не збирається поширюватись. Так фактично між ЄС і Росією утворилась лінія розподілу сфер впливу в Європі. Отже якщо виникли такі кордони і процес поширення ЄС на Схід припинився, то тоді необхідно облаштувати безпечне оточення, створити такий стабільний пояс навколо Європейського Союзу, щоб тут не було ні терористів та ніяких інших проблем з цієї території щодо його безпеки не виникало. Від так питання безпеки стало спільним інтересом для країн ЄС в ініціативі Східного партнерства. ЄС розмірковує що ця ініціатива допоможе йому з одного боку, захиститись від Росії поясом більш менш безпечних і лояльних до ЄС сусідніх країн, а з іншого – знівелювати нову лінію розмежування в Європі.

Невипадково ініціатива Східного партнерства трактується Євросоюзом як невід’ємна частина Європейської політики сусідства. Політика сусідства була прийнята для того, щоб замирити нових претендентів на членство в Європейському Союзі включаючи і Україну, і щоб вони не лізли в Євросоюз. Але при цьому поставало питання: як бути з сусідніми країнами, що залишились поза межами європейського інтеграційного поля. Стало зрозуміло, що політика сусідства не мала конкретного змістовного наповнення. Інструменти цієї політики були однаковими по відношенню до всіх сусідів ЄС. Політика сусідства не мала перспективи, тому що у кожної країни ЄС виявились свої сусіди. У Франції середземноморські країни, у Британії – Європа і Америка, у німців головним пріоритетом є Росія, у нових членів ЄС (менших за своєю політичною та економічною вагою ніж старі члени) – Україна. Східне партнерство враховує цей недолік Європейської політики сусідства, так як містить набір конкретних інструментів, які враховують специфіку регіону цієї східної периферії Європи. Проте недолік залишається тому, що зберігається спільний підхід до всіх країн регіону, без врахування особливостей їх розвитку. Оцінка інтересів та позицій шести країн, на яких розповсюджується ініціатива „Східне партнерство” суттєво різняться. Між тим, щоб ініціатива „Спільного партнерства” знайшла своє реальне втілення й була успішною необхідна спільність інтересів країн, які об'єднали б їх в цій ініціативі та відповідна політична воля національних урядів. В залежності від цих двох чинників країн-учасниць можна поділити на декілька груп.

Першою виступає Україна, яка є безумовним лідером в реалізації євроінтеграційних прагнень на пострадянському просторі. Власне на її досвіді євроінтеграційні проекти, як то Угода про асоціацію, Угода про спрощення візового режиму та механізм запровадження зони вільної торгівлі, пропонуються іншим п'яти країнам.

Найбільш загальним критерієм поділу країн, яким пропонується Ініціатива, є власне саме відношення до неї: сприйняття або не сприйняття. Свідченням несприйняття можна вважати відмову президентів Білорусії і Молдови прийняти участь в першому Пражському саміті „Східного партнерства”. Отже до країн, які не виявили цілковитого бажання приймати участь в Ініціативі можна віднести Молдову та Білорусь. При цьому причини такого небажання двох країн є кардинально протилежні. Молдова вважає, як на рівні правлячої еліти, так і опозиції, що ця Ініціатива стане на заваді швидкому приєднанню їх країни до ЄС. Зокрема, президент Молдови В. Воронін порівняв її зі спробою створення ще одного СНД тільки під контролем ЄС. „Східне партнерство” – це пропозиція перш за все для Вірменії, Грузії та Азербайджану, для яких європейська перспектива дуже віддалена” , - заявив він⁵⁹.

Для Білорусії, політичний режим якої зовсім не прагне бути в Європі і перейматись демократичними стандартами, запрошення до ініціативи виявилось неочікуваним. Проте її президент Олександр Лукашенко розгледів у цій ініціативі певну можливість для маневру у складних відносинах з Москвою. Тому власне і послав на Пражський саміт першого віце-прем'єра Володимира Семашко. Виходячи з таких позицій Молдови і Білорусії, цілком вірогідно, що реально Ініціатива буде втілюватися в життя не у форматі шести, а у форматі чотирьох країн: України, Азербайджану, Грузії та Вірменії. Слід зазначити, що ці країни теж суттєво різняться між собою в позиціях та інтересах відносно ініціативи «Східне партнерство». Ці відмінності, як і спільне можна виявить у їхньому ставленні до форм відносин, платформ та цілей «Східного партнерства».

У цілому «Східне партнерство», як з боку ЄС так і з боку країн учасниць, передбачає реалізацію двох груп цілей: ідеологічних і прагматичних.

Ідеологічний вимір в кінцевому рахунку ставить ці країни перед цивілізаційним вибором, а сааме: орієнтацію на Європу та європейські структури, а не на Євразію та Росію. До цього ж ідеологічного виміру відноситься побудова демократичних режимів в країнах, що приєднуються до Ініціативи, повагу до прав людини та компетентне адміністративне управління.

В прагматичних цілях вбачають, насамперед, можливість отримання фінансової та технічної допомоги від ЄС, а також можливість втілювати свою політику шляхом балансування між інтересами ЄС та Росії. Іншим критерієм оцінки є пріоритетність багатостороннього чи двохстороннього формату співробітництва в рамках ініціативи «Східного партнерства», а також їх відношення до чотирьох багатосторонніх політичних платформ та ключових ініціатив.

Грузія.


Для Грузії пріоритетними видаються, насамперед, ідеологічні цілі. Це насамперед інтеграція в європейське співтовариство та проведення демократичних реформ. Очевидно в інший час Грузія, яка вважалась фаворитом Заходу на Кавказі, могла би розраховувати на більш вагому інтеграційну перспективу. Проте, після поразки в російсько-грузинській війні, авторитет Грузії та її президента в очах офіційного Брюсселю і країн ЄС виявився значною мірою підірваним. У такій складній геополітичній, економічній та внутрішньополітичній ситуації «Східне партнерство» для Грузії є якщо не журавлем, то хоча б синицею в руках. Більшої перспективи Грузії Євросоюз надати не наважиться, враховуючи її конфронтаційні відносини з Росією та побоюючись різкої реакції останньої. Тож не дивно, що президент Грузії, опозиція та грузинське суспільство оптимістично дивляться на участь своєї країни в ініціативі «Східного партнерства». Як зазначив Президент Грузії Михайло Саакашвили: «Вперше Грузія організовано, інституційно включається в Європейський Союз, про що ще рік тому було складно навіть мріяти. Це результат обставин, що змінились після серпневого вторгнення Росії»⁶⁰. Для повернення свого позитивного сприйняття Європою та США, Грузія в цій Ініціативі буде віддавати багатосторонньому формату співробітництва. Серед платформ ключовою для Грузії очевидно стане перша платформа – демократія, належне управління та стабільність. Контакти між людьми для Грузії не є такими важливими, оскільки грузинська діаспора переважною мірою мешкає в Росіє та пострадянських країнах, а не в Європі. Що стосується енергетичної безпеки то Грузія вже й так задіяна в міжнародних енергетичних транспортних коридорах, які проходять через її територію і втілювалися переважно при підтримці США, а не ЄС.

Якщо говорити про прагматичні цілі участі в Ініціативі, то Грузія в рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства на 2007-2010 роки може розраховувати на 120 млн. євро, тоді як для Молдови ця сума склала 209,7 млн. євро.

Проте все ж таки головний інтерес Грузії на сьогодні сконцентрований в сфері безпеки, найбільший дефіцит якої вона відчуває. Але в цій безпековій сфері і рамках ініціативи „Східне партнерство” Євросоюз мало чого може запропонувати Грузії. Ініціатива ЄС уособлена в плані Медведєва-Саркозі мала дуже важливе значення для припинення російсько-грузинської війни і збереження державного суверенітету Грузії в серпні 2008 року. Проте вона не вирішила стратегічних завдань Грузії в сфері забезпечення її національної безпеки і територіальної цілісності. Ключову роль в реалізації цих завдань в сфері безпеки Грузії будуть відігравати НАТО і США. Від так членство в НАТО буде залишатись головним завданням зовнішньої та безпекової політики Грузії. Усе це дає підстави передбачати, що відносини між ЄС і Грузією в ініціативі „Східного партнерства” не будуть таким інтенсивними і всеосяжними як наприклад з Україною.


Азербайджан.


Президент Азербайджану Ільхам Алієв розглядає проект "Східне партнерство" як новий і важливий формат, що може й повинен зміцнити відносини між Азербайджаном і ЄС, у рамках якого необхідна реалізація нових спільних проектів з метою вирішення актуальних Азербайджану й азейбарджанського суспільства завдань у політичній, соціально-економічній і гуманітарній сферах.

Основні цілі нового проекту ЄС повністю збігаються з головним вектором внутрішньої й зовнішньої політики президента Ільхама Алієва. Це - зміцнення реформ усередині країни й досягнення відносин з ЄС і його країнами-членами рівня стратегічного партнерства. У цьому, основа азербайджанських інтересів до проекту "Східне партнерство" і, у той же час, причина зацікавленості ЄС у співробітництві з Азербайджаном.

Що стосується преси й інших засобів масової інформації, то, як в опозиційних, так і в провладних періодичних виданнях і електронних ЗМІ, широко висвітлюється нова ініціатива ЄС. Відношення всіх ЗМІ до цього питання однозначно позитивне. Виключенням є деякі публікації, у яких констатується факт незначної фінансової допомоги Азербайджану в рамках проекту і піддається критиці політика Євросоюзу відносно Південного Кавказу. Зокрема , критика аргументується відсутністю в Євросоюзу прагматичного регіонального підходу й активної інтегрованої енергетичної політики провідних європейських країн. "Східне партнерство" розглядається офіційним Баку як серйозний проект, участь у якому може істотно підсилити міжнародні й регіональні позиції Азербайджану.

Негативним, з погляду азейбарджанської сторони, є необґрунтовано дратівлива реакція деяких представників політичних кіл Росії, що вбачають у цій ініціативі антиросійську спрямованість.

Предметна участь Азербайджану в реалізації даної ініціативи може вплинути на вирішення також внутрішніх завдань, пов'язаних із проведенням реформ у тих або інших секторах економіки й соціальної сфери, включаючи адаптацію законодавства й запровадження європейських стандартів в Азербайджані. Це завданння президент країни Ільхам Алієв розглядає в якості стратегічного, про що він неодноразово заявляв на всіх рівнях.

Азербайджан виходить із пріоритетності двостороннього формату, тому що, виключає для себе будь-яке співробітництво з Вірменією. Позиція Азербайджану в даному питанні не зміниться доти, поки вірменські збройні сили не покинуть окуповані території Азербайджану. Співробітництво з Вірменією, як би цього не хотіли в Брюсселі й інших європейських столицях, без цієї умови неможливо, будь то під егідою Європейської політики сусідства, Східного партнерства чи якого-небудь іншого проекту. Однак це не є підставою для ігнорування вигідного співробітництва в даному форматі з іншими країнами, наприклад, із країнами Чорноморського й Балтійського регіонів, з якими в Азербайджану існують справді дружні, взаємовигідні й довірчі відносини.

Від "Східного партнерства" Азербайджан хотів би в першу чергу інтенсифікації процесу європейської інтеграції і якнайшвидшого врегулювання вірмено-азербайджанського Нагірно-Карабахського конфлікту. У всіх основних документах, які ЄС підписав з Азербайджаном, насамперед в Угоді про партнерство й співробітництво (УПС) від 1996 року, однозначно підтверджується суверенітет, територіальна цілісність і непорушність кордонів Азербайджану. Більше того, у Плані дій ЄС-Азербайджан, прийнятому в листопаді 2006 року, який є своєрідною "дорожньою картою" двостороннього співробітництва між ЄС і Азербайджаном, Євросоюз узяв на себе конкретне зобов'язання "підсилити політичну підтримку зусиллям Мінської групи ОБСЄ по врегулюванню Нагірно-Карабахського конфлікту на основі відповідних резолюцій РБ ООН і документів і рішень ОБСЄ".

Азербайджан розраховує на те, що ця принципова позиція ЄС і його країн- членів збережеться і при реалізації програми "Східне партнерство", яка розглядається як розвиток положень УПС і Плану дій.

Другою пріоритетною метою участі Азербайджану в "Східному партнерстві" є інтеграція його національної економіки, особливо її ненафтового сектору, у європейську економічну систему для того, щоб продукція, зроблена в Азербайджані, відповідала європейським стандартам і мала вільний вихід на ринки Заходу.

Отже, відносно „Східного партнерства” Азербайджан буде переслідувати суто прагматичні цілі. Серед політичного спектру цілей це, насамперед, зближення з ЄС і використання його як додаткового ресурсу в балансуванні з Росією. Така мета цілком вкладається в багатовекторну зовнішню політику Азербайджану, яку останнім часом намагається втілювати його президент Їльхам Алієв. До прагматичних цілей відноситься також намагання досягти європейських стандартів в системі державного, адміністративного управління та соціальній сфері.

Що стосується платформ, то для Азербайджану важливими будуть тільки дві з них: енергетична безпека і наближення до галузевих економік ЄС. Угоди про „мобільність і безпеку” та контакти між людьми не будуть актуальними для Азербайджану по причині відсутності спільного кордону з ЄС. Реальна ж, а не декларативна демократія не зовсім вписується в модель розвитку тієї держави, яка вибудовується в Азербайджані.

Очевидно Азербайджан не доведеться бачити в багатосторонньому форматі співробітництва. Присутність Вірменії в ініціативі „Східне партнерство” обмежує участь Азербайджану форматом двохстороннього співробітництва.


Вірменія.


Для Вірменії запрошення до ініціативи „Східного партнерства” стало привабливим проектом в силу складних внутрішніх та зовнішніх обставин, в яких опинилась ця країна. Внаслідок окупації частини території Азейбарджану під час Нагірно-Карабахського конфлікту, Вірменія опинилась фактично в міжнародній ізоляції. Вірменія має надзвичайно складні стосунки зі своїми сусідами. На сході – вороже налаштований до неї Азербайджан, на півдні – Туреччина, дипломатичні відносини з якою до цього часу відсутні. З Іраном у Вірменії дуже складні цивілізаційні, релігійні та політичні розбіжності. На півночі - Грузія, яка знаходиться в стані конфронтації з Росією із-за чого Вірменія відчуває посилений тиск з боку Росії.

Однобічна воєнно-політична та економічна орієнтація на Росію не принесла бажаних результатів. Вірменія залишається самотньою у вирішенні своїх геополітичних, воєнно-політичних, економічних та соціальних проблем. До того ж Вірменія не має спільного кордону з Росією і зв'язки двох країн здійснюються через територію Грузії. Надії на остаточне врегулювання Нагірно-Карабахського конфлікту за допомогою Москви у вірменської еліти теж не залишилось. Нещодавній візит президента Вірменії до Росії зайвий раз підтвердив намір Кремля розігрувати карту Нагірно-Карабахського конфлікту у власних інтересах. Однобічна орієнтація на Росію в економічній сфері призвела до повної стагнації економіки країни та збільшення її економічної залежності. Фактично Вірменія опинилась в стані не тільки зовнішньополітичної, але й економічної ізоляції. Міжнародні інвестиції відсутні, власних немає. Росії вигідніше тримати країну в залежному стані ніж вкладати інвестиції в її розвиток. Міжнародні енергетичні коридори також пройшли повз територію Вірменії. У цих умовах ініціатива „Східне партнерство” може слугувати для Вірменії значним шансом для подолання міжнародної зовнішньополітичної та економічної ізоляції.

Отже, Вірменія має об'єктивну потребу в підвищенні рівня політичної взаємодії з Євросоюзом, наближенні до європейського економічного простору, участі в забезпеченні енергетичної безпеки на межі між Європою та Азією, фінансовій допомозі. Як зазначив керівник місії Єврокомісії у Вірменії, посол Рауль де Луценборгер: „Включення країни в нову ініціативу ЄС „Східне партнерство” може стати додатковим стимулом для більш тісного співробітництва республіки з євроструктурами. Для Вірменії, яка знаходиться в нестабільному регіоні нова ініціатива може стати певним гарантом стабільності і безпеки” ⁶¹.

Чим власне важлива сама Вірменія для ЄС і чому їй була запропонована ця ініціативи? Адже її реалізація буде залежати не тільки від Вірменії, але й від тих інтересів, які переслідують євроструктури у відносинах з цією країною. Очевидно така пропозиція була обумовлена, насамперед, падінням авторитету Грузії, як передбачуваного партнера і гаранта безпеки міжнародних енерготранспортних коридорів, які проходять через її територію. Від так провідні країни ЄС переводять свою увагу на Вірменію, розуміючи необхідність розширення цього кавказького коридору, що знаходиться між Росією та Туреччиною. Вірменія важлива для ЄС і з точки зору зміцнення європейської периферії. Адже, як зазначається в тексті Ініціативи „Забезпечення стабільності, більш ефективного державного управління і економічного розвитку країн, розташованих на сході від Європейського Союзу, відноситься до його життєво-важливих інтересів”. Тож як стверджується в повідомленні МЗС Вірменії „... новий формат співробітництва з ЄС містить в собі значний потенціал, і Вірменія має намір активно приймати участь в цій програмі⁶².

Які напрямки співробітництва та платформи Ініціативи є важливими для Вірменії? В ініціативі „Східне партнерство” Вірменія буде переслідувати як ідеологічні, так і прагматичні групи цілей.

Серед ідеологічних груп цілей для Вірменії найбільш привабливою є наближення до європейського цивілізованого простору. Належність Вірменії до цього простору вірменська еліта пояснює християнством, яке виникло в їх країні ще в 4-му столітті нашої ери, коли православної Москви ще не існувало. Саме в цьому релігійно-християнському контексті вірмени розуміють для себе євроінтеграцію, як повернення до своїх коренів.

Серед прагматичних політичних цілей, які цікавлять вірменську політичну еліту є прагнення створити в образі Євросоюзу деяку противагу впливам Росії і США в регіоні ⁶³.

До економічних прагматичних цілей, які буде переслідувати Вірменія в ініціативі „Східне партнерство” необхідно віднести укладання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС у перспективі, розвиток регіональних ринків шляхом підключення до мережі вільної торгівлі з країнами-учасницями Ініціативи, вдосконалення місцевого самоврядування і адміністративного управління, боротьба з корупцією.

Вірменія, безумовно, зацікавлена у фінансовій допомозі. Проте сума в 98.4 млн. євро, яка призначена для неї в рамках Європейського інструменту сусідства не видається значною. Участь в програмах ініціативи із зазначеної тематики Вірменія готова здійснювати як у багатосторонньому, так і двосторонньому форматах. Для цього у Вірменії немає суттєвих перепон. Що стосується платформ, то, очевидно, що не всі вони однаковою мірою цікавлять Вірменію та її уряд. Перша платформа, виходячи з того правлячого режиму, який склався у Вірменії, не стане предметом зацікавленості. Більш того, нав'язування йому демократичних стандартів може суттєво загальмувати участь цієї держави в реалізації ініціативи “Cхідне партнерство”. Демократія в цій країні може бути цікавою хіба що для опозиції. Контакти між людьми теж не являють для Вірменії значного інтересу, оскільки вірменська діаспора значною мірою мешкає в США та Росії, а не в Європі. Укладання Вірменією договорів „мобільності і безпеки”, які передбачають створення інтегрованих структур управління кордоном, приведення системи притулків у відповідності до стандартів ЄС, що буде сприяти спрощенню легального перетину кордону з країнами Шенгенської зони, не видається реальним. Адже Вірменія немає спільного кордону з ЄС. Очевидно, що з усіх 4-х платформ найбільшу зацікавленість у Вірменії викличе енергетична безпека. В цій темі Вірменія розглядає себе як транзитер енергетичних ресурсів центрально-азійського регіону до Європи⁶⁴ В рамках цієї платформи Вірменія буде проявляти зацікавленість до проектів з відновлювальних джерел енергії та створення Південного енергетичного коридору. Проте головним зовнішнім чинником, який буде чинити вирішальний вплив на участь Вірменії в зазначених проектах і ініціативі „Східного партнерства” в цілому є і буде залишатись Росія.


Чинник Росії


Ідея Східного партнерства видавалась компромісним рішенням у відносинах ЄС щодо Росією. В чому видається цей компроміс з погляду ЄС? З одного боку, Європейський Союз начебто визнає ту реальність, що країни на які поширюється Східне партнерство залишаються в сфері впливу Росії. Європейські чиновники постійно повторюють, що Східне партнерство не проти Росії, маючи на увазі російську реакцію на розширення НАТО. Росія ж розцінює цю ініціативу, як зазіхання ЄС на російську сферу впливу. Чому? Тому, що запроваджуючи Східне партнерство, ЄС намагається зберегти європейську орієнтацію країн учасниць, що знаходяться в російській «зоні». Східне партнерство спрямоване на підтримку внутрішніх трансформацій в напрямку спорідненості з ЄС, що убезпечить країни ЄС від зовнішніх викликів і загроз на його східному кордоні. Це власне є поширення впливу шляхом «м’якої сили» (Soft Power). Від так, об’єктивно, „Східне партнерство” сприятиме намаганням цих країн послабити російський вплив на них. Хоча при цьому необхідно зазначити, що концепція спільних чотирьох просторів запропонованих Євросоюзом Росїї в рамках відносин стратегічного партнерства закладає набагато більші можливості для зближення ЄС та РФ ніж подібні чотири платформи представлені в ініціативі Східне партнерство для шести країн – учасниць.


Інструментальні переваги Східного партнерства


Очевидною перевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації та інструменталізації. Конкретними інструментами реалізації цих принципів виступають:

—  нові угоди про асоціацію, включаючи гли­бокі та комплексні угоди про зону вільної торгівлі для тих країн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжні зобов’язання з ЄС;

— комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для покращення адміністративної спро­можності країн-партнерів;

—поступова інтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн-партнерів), включаючи юридичні зобов’язан­ня щодо наближення регуляторних норм;

—  заохочення країн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними;

—  укладення „договорів мобільності та безпеки”, які сприятимуть простішому легальному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків у відповідність стандартам ЄС і створення інтегрованих структур управління кордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіх країн-партнерів;

—Європейська Комісія вивчить можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринків праці ЄС;

—програми, спрямовані на соціально-економічний розвиток країн-партнерів, зокрема у напрямі подолання гострих соціально-еконо­мічних розбіжностей між цими країнами;

—створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн-партнерів;

—ключові ініціативи: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлюваних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування;

—посилення соціально-культурних контактів і більше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський парламент⁶⁵.

Отже, Східне партнерство — це набір конкретного інструментарію, і там немає ніяких зобов’язань, що Україна буде членом ЄС, ніякої перспективи членства в Східному партнерстві немає, але є інструментарій, через який ми можемо відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Тобто підтягнути Україну через конкретні проекти, які сьогодні не прописані, але сам формат таких відносин буде сприяти наповненню по мірі знаходження спільних інтересів між Європейським Союзом і Україною. Такий формат буде давати можливість наповнювати цю ініціативу конкретним інструментарієм, конкретними проектами. Тобто, це, власне, є стратегія євроінтеграції малих кроків, коли не ставиться, і в цьому, звісно є вади, кінцева загальна мета, а ставиться питання підтягнути Україну ближче до економічного та політичного клімату Євросоюзу.

* * *

Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по Угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне Партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному Партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючи найбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції серед країн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС. Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства у Європейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи з реформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бути створені в рамках Східного Партнерства⁶⁶.




Інститут зовнішньої політики є відомчою структурою яка створена на базі Дипломатичної академії при МЗС України.

Інститут заснований у 2006 році з метою проведення наукових досліджень в галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики та міжнародної безпеки в інтересах Міністерства закордонних справ України.

Інститут здійснює свою діяльність за науково-дослідницькими та видавничо-інформаційними напрямками.

Основними завданнями Інституту є:

комплексне дослідження зовнішньої політики України й іноземних держав, прикладних проблем міжнародних відносин та міжнародної безпеки;

розробка концептуальних засад зовнішньої політики України, підготовка практичних рекомендацій та прогнозів щодо розв’язання актуальних проблем сучасних міжнародних відносин та зовнішньої політики України, сприяння її відкритості та передбачуваності;

участь в реалізації міжнародних наукових та освітніх програм в галузі зовнішньої політики, міжнародних відносин і міжнародної безпеки.

Інститут відповідно до чинного законодавства має штат адміністративно-управлінського та наукового персоналу на контрактній та договірній основі, залучає до проведення наукових досліджень висококваліфікованих фахівців та експертів з установ та організацій України, іноземних держав та міжнародних організацій.

Пріоритетні тематичні напрямки наукових досліджень Інституту:

- зовнішня політика України: пріоритетні напрямки, стратегії та засоби реалізації;

- загальні проблеми міжнародних відносин;

- геополітичні проблеми в сучасних міжнародних відносинах та геостратегія України;

- проблеми регіональної та глобальної безпеки

Основні форми та напрямки діяльності Інституту:

• проведення наукових досліджень;
  
• реалізація наукових проектів;
  
• проведення конференцій, семінарів, круглих столів і публічних лекцій, дослідження на замовлення.
  
• створення спеціалізованих рубрик в профільних журналах та інших виданнях і засобах масової інформації;
  
• публікація монографій і аналітичних доповідей;
  
• видання щорічника „Зовнішня політика: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети”;
  
• видання щоквартальника „Міжнародний огляд”;
  
• створення та підтримання веб-сайту Інституту.
  

Наша адреса:

01025, м. Київ, вул. Велика Житомирська 2