Geum.ru

Доповідь "Цілі розвитку тисячоліття: Україна. Підсумки моніторингу досягнення за 2010 рік"

Вид материалаДокументы
Сталий розвиток довкілля
Сталий розвиток довкілля
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

ЦІЛЬ 7: СТАЛИЙ РОЗВИТОК ДОВКІЛЛЯ

ЦІЛЛЮ 7 передбачено 4 завдання та 8 індикаторів:

Завдання 7.A: Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання, зокрема до 90% міського населення та до 30% сільського населення
7.1. Частка населення міських поселень, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості міського населення

7.2. Частка сільського населення, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості сільського населення

Завдання 7.B: Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1990 року
7.3. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. т. на рік

7.4.Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення, млн. т. на рік

Завдання 7.C: Стабілізувати до 2015 року забруднення водних об’єктів. Стабілізувати на рівні 8500 млн.т./рік обсяг скидів стічних вод у поверхневі водні об’єкти, млн. куб. м./рік.
7.5. Обсяг скидів зворотних вод, млн. куб. м. на рік

Завдання 7.D: Збільшити до 2015 року лісистість території України до 16,1% та площу природоохоронних територій. Розширити мережу природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків до 3,5% від загальної площі території України і до 9,0% – загальну площу територій та об’єктів природно-заповідного фонду
7.6. Лісистість територій, відношення земель вкритих лісовою рослинністю, % до загальної площі території України

7.7. Частка площі заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, % до загальної площі території України

7.8. Частка площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, % до загальної площі території України


В Україні зберігається високий рівень техногенного навантаження. Перелік природоохоронних проблем, що вимагають нагальної уваги, включає зменшення забруднення земельних та водних ресурсів, атмосфери, збереження біорізноманіття.

Завдання економічного, соціального та екологічного розвитку мають бути взаємоузгодженими і повинні визначатися з урахуванням основних принципів сталого розвитку.

Впродовж останніх років вдалося досягти певних позитивних зрушень у досягненні показників сталого розвитку довкілля (таблиця 8).


Таблиця 8


Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 7

Сталий розвиток довкілля
2001
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2013
2015

Індикатор 7.1. Частка населення міських поселень, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості міського населення




86
–
–
87
86
86
86
88
–
90,51
89
89,5
90

Індикатор 7.2. Частка сільського населення, що має доступ до централізованого водопостачання, % від загальної кількості сільського населення




–
–
–
–
–
–
–
28
–
26,12
29
29,5
30

Індикатор 7.3. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, млн. т. на рік




4,05
4,07
4,09
4,15
4,46
4,82
4,81
4,52
3,93
4,13
4,6
4,7
4,7

Індикатор 7.4. Обсяг шкідливих викидів в атмосферу від пересувних джерел забруднення, млн. т. на рік.




1,99
2,03
2,01
2,17
2,15
2,21
2,57
2,69
2,51
2,55
2,92
3,2
3,2

Індикатор 7.5. Обсяг скидів зворотних вод у поверхневі водні об’єкти, млн. куб. м. на рік




10136
9613
9098
8697
8553
8484
8579
8342
7381
7817
8340
8500
8500

Індикатор 7.6. Лісистість територій, відношення земель вкритих лісовою рослинністю, % до загальної площі території України3




–
15,6
–
–
15,6
–
–
15,7
–
15,7
15,8
16
16,1

Індикатор 7.7. Частка площі заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, % до загальної площі території України




1,6
1,7
1,7
1,7
1,8
1,8
1,8
1,9
2,0
2,2
2,9
3,2
3,5

Індикатор 7.8. Частка площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, % до загальної площі території України3




4,2
4,5
4,5
4,57
4,65
4,73
4,95
5,04
5,4
5,7
7,0
8,0
9,0

1 попередні розрахунки Мінекономрозвитку

2 дані Держводагенства

3 дані Мінприроди

У таблиці інші фактичні дані наведені Держстатом за 2009 -2010 рокита прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 – 2015 роки.


Завдання 7.А: Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання, зокрема до 90% міського населення та до 30% сільського населення

В Україні склалася складна водогосподарська і водно-екологічна обстановка, зумовлена надмірним антропогенним навантаженням на ландшафтні структури водозбірних територій більшості річок нашої країни. У результаті виникла потреба у розв’язанні комплексної проблеми екологічного оздоровлення басейнів річок, що необхідно здійснювати на якісно новому рівні, відповідно до радикальних змін характеру водокористування та стратегії розвитку економіки країни на шляху її інтегрування у світове співтовариство.

Слід зазначити, що сьогодні, внаслідок антропогенного навантаження, близько 70 % поверхневих і значна частка запасів підземних вод втратили своє значення як джерела питного водопостачання. В усіх річкових басейнах України спостерігається суттєве погіршення якості водних ресурсів. Тому, розглядаючи кількісні показники водних ресурсів України, ні в якому разі не можна обминати якісну складову поверхневих і підземних вод, яка саме і визначає їх ступінь використання і застосування у життєдіяльності населення і виробництва.

За даними Мінрегіону, централізованим питним водопостачанням забезпечено 7524 населених пунктів України або 25,2% загальної їх чисельності (29815), з яких: 455 міст або 99,1% при загальній кількості 459; 771 селище міського типу або 87,1% при загальній кількості 885; 6298 сільських населених пунктів або 22,1% при загальній кількості 28471.

Кількість споживачів централізованого водопостачання у 2010 році збільшилася порівняно з 2009 роком на 233619 абонентів.

Ситуація в Україні з водопостачанням сільських населених пунктів є однією з найгірших у Європі та країнах СНД. За даними Держводагентства на даний час лише 4,1 млн. чоловік з 15,7 млн. сільського населення, або 26%, користуються послугами централізованих систем водопостачання. Внутрішній водопровід із вводом у будинки мають 7,1% сільського житлового фонду, водовідведення і каналізацію – 4,4%, водяне опалення –8,4%, гаряче водопостачання – 0,3%, водорозбірні вуличні колонки – 18,6%. Тільки 6,4 тис. сільських населених пунктів з їх загальної кількості 28,4 тис. мають побудовані за проектами системи питного водопостачання.

Решта населення для питних потреб користуються місцевими джерелами – шахтними і трубчатими колодязями, саморобними каптажами, прирусловими копанками, а також привізною водою.

Більшість каналізаційних мереж і споруд для очищення господарсько-побутових стічних вод, що побудовані не більш як у 800 селах з централізованим водопостачанням, не працюють належним чином.

За даними місцевих органів виконавчої влади, в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській і Херсонській областях налічується 1609 сільських населених пунктів, де проживає близько 856 тис. осіб, які частково або повністю користуються привізною та неякісною водою.

На вирішення завдань стосовно забезпечення якісною питною водою сільського населення у 2009 – 2010 роках спрямована, зокрема, Державна цільова соціальна програма першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 741 (далі – Програма).

У 2009 році реалізація заходів Програми фактично була призупинена. Так, на початок року з потрібних 53,4 млн. грн. Агентству було виділено лише 20 тис. грн., які були спрямовані на паспортизацію джерел і об’єктів питного водопостачання у Донецькій області. Разом з цим слід зауважити, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2009 № 991 з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища України Держводагентству були виділені кошти у сумі 23,75 млн. грн. на будівництво водопровідних мереж у населених пунктах, які опинились у зоні депресійних лійок водозаборів підземних вод, що забезпечують питним водопостачанням місто Львів. У 2009 році було побудовано 42,15 км водопроводів у 16 сільських населених пунктах, де мешкає 8 тис. осіб.

Аналогічна ситуація склалась і у 2010 році – з 57,1 млн. грн. за потребою виділено з держбюджету 22 тис. гривень. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.2010 № 1048 "Деякі питання використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду для виконання робіт з будівництва та реконструкції об’єктів централізованого водопостачання сільських населених пунктів" Агентству додатково були виділені кошти у сумі 18208,2 тис. гривень. Касові видатки склали 17259,4 тис. гривень. За рахунок коштів загального фонду здійснено паспортизацію 9 джерел питного водопостачання в Донецькій області, а зі Стабілізаційного фонду – погашено борги перед підрядними організаціями у сумі 7138,2 тис. грн., які виникли ще у 2008 році, побудовано 0,7 км водопроводів, насосну станцію підкачки та електролізну станцію хлорування, забезпечено питною водою 2 населених пункти та 6,5 тис. мешканців.

При такому рівні фінансування заходів з розвитку питного водопостачання у сільській місцевості, яке спостерігається за ці роки, є сумнівним виконання зобов’язання завдання 7.А.

Слід зазначити, що розробленим Мінрегіоном проектом Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Загальнодержавну програму "Питна вода України" на 2006-2020 роки", прийнятим у першому читанні Верховною Радою України, на фінансування заходів до 2015 року з державного бюджету передбачено 600,0 тис. грн. за завданням "охорона джерел питного водопостачання" та 620,0 тис. грн. за завданням "доведення якості питної води до встановлених нормативів".


Завдання 7.B: Стабілізувати до 2020 року викиди парникових газів на рівні нижчому на 20% за рівень 1990 року

За результатами проведеної національної інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів в Україні за 1990-2009 рр., сукупні викиди у 2009 році склали 370,5 млн. т СО2-екв. без врахування сектору землекористування, змін в землекористуванні та лісового господарства (далі - ЗЗЗЛГ), що складає 40,2 % від рівня базового 1990 року.

Найбільшу частину сукупних викидів парникових газів в Україні складає сектор "Енергетика". У 2009 році викиди в цьому секторі склали 255,7 млн. т СО2-екв., що становить 69,0 % від загальних викидів парникових газів (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизились на 62,8 %  у порівнянні з 1990 роком та на 11,9 % у порівнянні з 2008 роком.

Наступним за величиною викидів парникових газів є сектор "Промислові процеси". У 2009 році сукупні викиди у зазначеному секторі склали 71,3 млн. т СО2-екв., або 19,2% від їх загальних викидів (без врахування сектору ЗЗЗЛГ), і знизилися у порівнянні з 1990 роком на 45,6% та на 21,6 % у порівнянні з 2008 роком.

У секторі "Використання розчинників та інших продуктів" мали місце викиди лише одного парникового газу прямої дії – закису азоту. У 2009 році викиди склали приблизно 0,3 млн. т СО2-екв., або 0,1% від сукупних викидів парникових газів (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизилась приблизно на 11,5 % у порівнянні з 1990 роком.

Викиди парникових газів у секторі "Сільське господарство" у 2009 році склали 33,4 млн. т СО2-екв., що становить 9,0 % від сукупних викидів (без врахування ЗЗЗЛГ), і знизились приблизно на 67,7 % у порівнянні з 1990 роком та на 4,8 % у порівнянні з 2008 роком.

Сектор "Землекористування, зміни в землекористуванні та лісове господарство" враховує, як викиди так і поглинання діоксиду вуглецю. У цьому секторі відбуваються викиди діоксиду вуглецю, метану та у незначній кількості закису азоту. За результатами інвентаризації в секторі ЗЗЗЛГ має місце чисте поглинання діоксиду вуглецю, яке змінювалося на всьому часовому проміжку 1990-2009 років у межах 5-16 % від сукупних щорічних викидів парникових газів, розрахованих без врахування ЗЗЗЛГ. Чисте поглинання у 2009 році склало 19,2 млн. т СО2-екв. і зменшилося у порівнянні з базовим 1990 роком на 72,5 %, а по відношенню до 2008 року чисте поглинання у 2009 році збільшилось на 11,6 %.

У секторі "Відходи" у 2009 році сукупні викиди парникових газів склали 2,6 % від загальних викидів. Основним джерелом викидів метану є звалища твердих побутових відходів; джерелом закису азоту - стічні води. У 2009 році викиди у цьому секторі склали 9,7 млн. т СО2-екв., і збільшились у порівнянні з базовим 1990 роком приблизно на 15,6 %, а у порівнянні з 2008 роком зросли на 1%, що в першу чергу пов’язано з життєдіяльністю людини.

Слід зазначити, що при зростанні ВВП з 2000 року, загальні обсяги викидів парникових газів зменшилися на 8%, як у результаті структурних перебудов в економіці України так і за рахунок реалізації заходів, зокрема, через підвищення енергоефективності, розширення використання відновлюваних джерел енергії та інших ресурсозберігаючих заходів.

З метою скорочення викидів парникових газів від теплопостачальних підприємств системи житлово-комунального господарства України в 2010 році реалізовано 8 проектів спільного впровадження в рамках гнучких механізмів Кіотського протоколу з реконструкції систем теплопостачання міст, областей та регіонів України та передано організаціям інвесторам 1 528 567 т парникових газів.

Ведуться роботи з розроблення проектно-технічної документації дев’ятьох аналогічних проектів для теплопостачальних підприємств дев’яти регіонів України.

Важливу роль в формуванні зазначених тенденцій відіграє реалізація проектів спільного впровадження, що націлені на зниження викидів парникових газів.

Україна є лідером серед країн-Сторін Кіотського протоколу за кількістю реалізованих проектів спільного впровадження. В країні створена відповідна інституційна та правова база для реалізації таких проектів.

За даними Мінприроди, на сьогодні зареєстровано близько 230 проектів спільного впровадження, з яких 40 підтвердили скорочення викидів парникових газів загальним об’ємом близько 30 млн. т СО2-екв.

Враховуючи наявні тенденції зменшення енергоємності та вуглецевоємності ВВП, зростання ефективності використання традиційних джерел енергії, а також темпів залучення альтернативних та відновлювальних джерел енергії, у тому числі за рахунок гнучких механізмів Кіотського протоколу, можна констатувати:

- на сьогодні в Україні рівень викидів парникових газів складає лише 40,2% від рівня 1990 року, що значно перевищує визначену мету в скорочені викидів ПГ до 2020 року на рівні 20% від рівня 1990 року;

- прогноз викидів парникових газів, що наведений у П’ятому національному повідомлені України з питань зміни клімату дозволяє говорити про стабілізацію до 2020 року викидів парникових газів на рівні нижчому ніж зменшення на 20% від рівня 1990 року.

Як видно з таблиці 8, обсяг шкідливих викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення становить 4,1 млн. т забруднювальних речовин, що на 0,2 млн. т (на 5,2%) більше, ніж у 2009 році.

За даними Держстату, щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території країни склала 6,8 т шкідливих речовин, а на душу населення – 90,1 кг. Проте в окремих регіонах ці показники значно перевищили середній рівень по країні. Зокрема, у Донецькій області обсяги викидів у розрахунку на 1 км2 були більшими у 7,6 раза, а на душу населення – у 3,4 раза, Дніпропетровській – відповідно у 4,3 та 3,1 раза, Луганській – у 2,8 та 2,5, Івано-Франківській – у 1,8 та 1,4 раза більше. Підприємствами м. Києва у розрахунку на 1 км2 території було викинуто 34,3 т забруднювальних речовин, що перевищило середній показник по країні у 5 разів.

Основними забруднювачами повітря країни у 2010 році були підприємства переробної та добувної промисловості (відповідно 33% та 21% шкідливих викидів) та підприємства – виробники електроенергії, газу та води (39%).

Від роботи двигунів пересувних джерел забруднення у 2010 році в повітря надійшло 2,5 млн. т шкідливих речовин, переважна частина з яких (2313,7 тис.т, або 90,9%) це викиди автомобільного, 52,4 тис.т, або 2,0% – залізничного, 11,3 тис.т, або 0,4% – водного, 11,6 тис.т, або 0,5% – авіаційного транспорту та 157,4 тис.т, або 6,2% – виробничої техніки. Із загальної кількості 1,7 млн.т забруднювальних речовин викинуто автомобілями, що перебувають у приватній власності населення. Основними токсичними інгредієнтами, якими забруднювалось повітря під час експлуатації транспортних засобів та виробничої техніки, були: оксид вуглецю (74,1% або 1888,1 тис.т), діоксид азоту (11,5%, або 293,2 тис.т), неметанові леткі органічні сполуки (11,5%, або 293,3 тис.т), сажа (1,3%, або 32,4 тис.т), діоксид сірки (1,1%, або 28,9 тис.т). Решта викидів припало на оксид азоту, метан, бенз(а)пірен та аміак (0,5%, або 10,5 тис.т).

6

Основними проблемами у сфері охорони атмосферного повітря є невиконання підприємствами - основними забруднювачами атмосферного повітря заходів зі скорочення викидів забруднюючих речовин для досягнення граничнодопустимих і технологічних нормативів викидів, а також експлуатація технічно застарілого автомобільного парку.

З метою удосконалення законодавчої бази у 2010 році розроблено:

- проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в частині внесення змін до Закону України "Про охорону атмосферного повітря" щодо отримання: дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; реєстраційного свідоцтва на розробку документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів для суб’єктів господарювання; дозволу на викиди забруднюючих речовин і вплив на стан атмосферного повітря фізичних та біологічних чинників, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки; дозволу на провадження діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях;

- для практичного впровадження затверджених в установленому порядку технологічних нормативів, міністерством розроблено Методичні рекомендацій щодо оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для суб’єктів господарювання з урахуванням технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що затверджені наказом Мінприроди від 17.09.2010 № 407.

Основні шляхи вирішення проблем забруднення атмосферного повітря наступні:

- від стаціонарних джерел: впровадження нової системи регулювання промислових викидів та технічне регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на основі найкращих доступних технологій і методів управління з урахуванням економічної доступності цих методів, що забезпечить скорочення викидів забруднюючих речовин;

- від пересувних джерел: комплекс заходів щодо переходу автотранспорту на альтернативні види палива, використання нейтралізаторів токсичних вихлопів, впровадження екологічних норм автомобільних бензинів і дизельних палив рівня Євро-3, Євро-4.