Доповідь "Цілі розвитку тисячоліття: Україна. Підсумки моніторингу досягнення за 2010 рік"
| Вид материала | Документы |
- Україні Проект "Цілі Розвитку Тисячоліття", 1465.18kb.
- Верховній Раді України шостого скликання, прогнозних макропоказників економічного, 5262.49kb.
- Програма Розвитку ООН в Україні Інститут економічного прогнозування Національної академії, 931.97kb.
- Київський національний університет імені тараса шевченка науково-дослідна робота, 4074.91kb.
- Україна козівська районна державна адміністрація Тернопільської області, 1206.58kb.
- Програма економічного І соціального розвитку Бобровицького району на 2012 рік, 1499.69kb.
- Про підсумки розвитку закладів освіти міста у 2008-2009 навчальному році та завдання, 353.4kb.
- Про підсумки виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку області, 2649kb.
- План роботи ізюмської районної державної адміністрації Харківської області на Іквартал, 922.31kb.
- Україна виконавчий комітет, 614.6kb.
ЦІЛЬ 5. ПоЛІПШЕННЯ ЗДОРОВ'Я МАТЕРІВ
ЦІЛЛЮ 5 передбачено 1 завдання та 2 індикатори:
| Завдання 5.А: Зменшити наполовину рівень материнської смертності | 5.1:. Рівень материнської смертності, кількість материнських смертей на 100 тис. народжених живими 5.2.: Рівень абортів, кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку |
З огляду на динаміку позитивних зрушень, які відбулися упродовж останнього десятиріччя, можна зазначити, що стан досягнення Цілі 5 є задовільним (таблиця 6).
Таблиця 6
Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 5
Поліпшення здоров'я матерів
| | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2013 | 2015 | |
| Індикатор 5.1. Рівень материнської смертності, кількість материнських смертей у на 100 тис. народжених живими | |||||||||||||||
| | 24,7 | 23,9 | 21,8 | 17,4 | 13,1* | | | | | | | | | | |
| | | | | | | 17,6 | 15,2 | 20,7 | 15,5 | 25,8 | 23,5 | 14,5 | 14,0 | 13,0* | |
| Індикатор 5.2. Рівень абортів, кількість абортів на 1000 жінок фертильного віку | |||||||||||||||
| | 34,1 | 29,4 | 27,6 | 25,3 | 23,2 | 21,3 | 18,7 | 18,5 | 18,1 | 16,4 | 15,1 | 17,5 | 16,4 | 15,1 | |
* з 2005 року Україна перейшла до кодування смертності у відповідності до Міжнародної статистичної класифікації хвороб Десятого перегляду. Розраховані до і після такого переходу індикатори не є співставними, тому індикатор 5.1. представлено двома динамічними рядами).
У таблиці наведені фактичні дані Дежстату до 2010 року включно та прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 – 2015 роки.
Динаміка частоти реєстрації абортів та пологів у закладах охорони здоров’я має позитивний характер – зниження частоти абортів на 1000 жінок фертильного віку (15-49 років) і стійка тенденція до зростання частоти пологів на відповідне жіноче населення. В країні 99,8% пологів проходять у лікувальному закладі з кваліфікованим персоналом. Спостерігається зниження кількості вагітностей серед дівчаток та дівчат-підлітків. Значно знизився відсоток небажаної вагітності за рахунок покращення діяльності служб планування сім’ї; зросла кількість жінок, які використовують методи сучасної контрацепції для запобігання небажаної вагітності. Практично усі вагітні (99,4%) мають можливість спостерігатися у лікаря-акушера-гінеколога під час вагітності, а також усім забезпечується післяпологовий догляд кваліфікованими медичними працівниками як в містах, так і в сільській місцевості.
Стан досягнення цієї Цілі в Україні є задовільним, про що свідчить динаміка інших показників, які застосовуються на глобальному рівні.
В Україні рівень материнської смертності коливався з 24,7 на 100 тис. народжених живими у 2000 році до 23,5 на 100 тис. народжених живими у 2010 році. В 2010 році спостерігалось незначне зниження порівняно з попереднім роком, більшою мірою за рахунок смертей від непрямих акушерських причин (13,9 на 100 тис. народжених живими).
Упровадження профілактичних заходів до настання вагітності дає можливість покращити здоров’я вагітних. Протягом останніх 3-4 років рівень деяких хвороб знизився на 10-30%, що сприяє зменшенню ускладнень перебігу вагітності та поліпшенню здоров’я новонароджених.
За даними МОЗ після десятилітньої тенденції до зростання цих показників з 2003 року завдяки комплексній профілактичній роботі почалося їх поступове зниження: захворюваність на анемію у 2008 році становила 27,4%, у 2010– 26,4%, хвороби сечостатевої системи складають 14,6% (у 2008 році -15,21%), хвороби системи кровообігу мають тенденцію до зростання і складають 6,19% (у 2008 році - 5,98%)1.
Показник материнської смертності є інтегрованим індикатором репродуктивного здоров’я жінок, який відображає не лише стан загального здоров’я, якість медичної допомоги вагітним і рівень організаційної роботи родопомічних закладів, а й поєднану взаємодію цих чинників з економічними, екологічними, санітарно-культурними, соціально-гігієнічними та іншими чинниками. За останнє десятиріччя в Україні спостерігалося поступове зниження рівня материнської смертності.
Високі показники захворюваності вагітних негативно впливають на безпечність пологів та захворюваність і смертність новонароджених як складові репродуктивних втрат та показник загальної смертності населення.
За інформацією МОЗ, основними причинами материнських втрат, як і в минулі роки, залишаються екстрагенітальні захворювання, на другому місті кровотечі, потім сепсис, тромбоемболія. У 2010 році екстрагенітальна патологія стала причиною смерті у 59,5% вагітних та породіль. Від ускладнень грипу померло 37 жінок (56,0% в структурі смертності від екстрагенітальних захворювань), що склало 33,3% в структурі материнської смертності взагалі.
Акушерські кровотечі стали причиною втрат 12,6% жінок в структурі смертності, що майже не змінилося у порівнянні з 2009 роком (12,3%).
В Україні проводиться постійний моніторинг усіх випадків смерті жінок під час вагітності, пологів та післяпологового періоду, незалежно від причини. Кожен випадок материнської смерті ретельно аналізується і розглядається Експертною комісією Міністерства охорони здоров’я України з подальшим наданням фахової оцінки якості лікувальних і організаційних заходів, направлених на попередження випадків.
В рамках загального реформування галузі охорони здоров’я впроваджується концепція подальшого розвитку перинатальної допомоги.
Сучасна організація акушерської допомоги передбачає участь сім’ї у плануванні дитини, її виношуванні та народженні.
На етапі вагітності в "Школах відповідального батьківства" при жіночих консультаціях здійснюється підготовка майбутніх батьків до народження дитини.
Реорганізація діяльності пологових стаціонарів здійснюється шляхом створення індивідуальних і сімейних пологових залів та впровадження інноваційних перинатальних технологій. Так, лише партнерська підтримка членів родини під час пологів вплинула на зменшення кількості застосованих під час пологів ліків із 80% до 5%, що позитивно вплинуло на здоров’я новонародженого. Завдяки проведеній реорганізації вдалося знизити рівень ускладнених пологів з 70% до 33,3%, зменшити застосування медикаментів під час пологів, а також зменшити смертність новонароджених більш як на 50%.2
За даними МОЗ, рівень партнерських пологів зріс практично з 0 майже до 60% у 2010 році, а в окремих регіонах до 79%. Цей показник є новим, але, враховуючи його значення, можна сказати про ефективність участі в пологах чоловіка або близьких. Участь в пологах близьких сприяє позитивному психологічному настрою роділлі, зменшенню ускладнень в пологах і, звичайно, зменшенню ускладнень у новонародженого.
Прикладом позитивного впливу реорганізації акушерської допомоги може слугувати позитивна тенденція зниження кількості виникнення захворювань, які безпосередньо пов’язані з акушерськими причинами: показник виникнення дистресу плода (внутрішньоматкова гіпоксія й асфіксія у пологах) за п’ять останніх років знизився майже на 40%; пологової травми – на 50%; недостатності живлення плода – на 38%; вроджених вад – майже на 20%.
Однією із серйозних причин незадовільного стану здоров’я жінки та народжених дітей є аборти. Загальновідомо, що аборт є чинником прямих і опосередкованих репродуктивних втрат, таких як безплідність та невиношування. З 2000 року рівень абортів в Україні зменшився більше, ніж у два рази, і за даними Держстату у 2010 році становив 15,1 на 1000 жінок фертильного віку порівняно з 32,1 у 2000 році.
За інформацією МОЗ у структурі причин материнської смертності показник негативного впливу абортів складав у 2010 році 5,4%, що значно менше, ніж у попередні десятиліття (у 80-90-х роках смертність від абортів складала 60% від усіх материнських втрат).
Одним з найважливіших напрямів державної стратегії зі збереження здоров’я жіночого населення залишається профілактика небажаної вагітності.
З 2000 року поступово знижується показник виникнення небажаної вагітності. Так, за даними МОЗ, кількість випадків небажаної вагітності у 2010 році знизилась на 5279 (на 4,2%) випадків і склала 122262 порівняно з 2009 роком – 127541 випадків.
Попередженню виникнення небажаної вагітності та зниженню кількості абортів сприяє проведення низки профілактичних заходів, спрямованих на подолання цієї проблеми, зокрема, застосування різних видів контрацепції. Згідно з даними МОЗ загальна кількість жінок, які застосовували з метою запобігання небажаної вагітності контрацепцію у 2010 році склала 3870234 осіб, що становить 328 осіб на 1000 жінок фертильного віку
У 2008-2010 роках спільно з ВООЗ проведена Стратегічна оцінка політик, програм і досліджень "Аборти та контрацепція в Україні". Завдяки цьому дослідженню вдалося отримати дані про сучасний стан впровадження національних політик та програм у сфері репродуктивного здоров’я, визначити існуючі бар’єри, що заважають поліпшенню репродуктивного здоров’я населення та розробити подальші кроки для вирішення проблеми.
Забезпечення та збереження здоров’я підлітків безперечно є самим важливим та перспективним внеском до репродуктивного, інтелектуального, економічного та політичного резерву суспільства.
В рамках реалізації державних програм вдалося знизити рівень абортів серед дівчаток та підлітків, проте ця проблема залишається ще не зовсім вирішеною. Так, у 2010 році у дівчат віком 15-17 років проведено 2249 абортів (у 2008 році – 3578), що складає 2,89 на 1000 дівчат відповідного віку, у віковій категорії до 14 років – 83 аборти (у 2009 році - у 101 дівчинки), що на 1000 дівчаток відповідного віку складає 0,08. Зазначена позитивна тенденція є результатом стабільної роботи системи планування сім’ї, яка за п’ятнадцять років діяльності дозволила знизити показники абортів у дівчаток-підлітків більш як в 10 разів (з 31% на 1000 відповідної категорії до 2,89%)3.
Водночас суттєве занепокоєння викликає ріст числа пологів у віці до 14 років. За останні десять років частота пологів серед дівчат до 14 років зросла з 0,07 на 1000 дівчат у 2003 році, до 0,12 у 2009 та 0,10 у 2010 році. Показник підліткових вагітностей вдалося знизити – з 10,99 на 1000 дівчат 15-17 років у 2008 до 9,84 у 2010 році.
Така ситуація актуалізує необхідність посилення активного інформування дівчат раннього пубертатного віку про здоровий спосіб життя та згубний і негативний вплив ранніх статевих стосунків на їх здоров’я. Особливо важливою у даному випадку є просвітня робота серед батьків, вчителів, які повинні сформувати у дівчаток цього віку несприятливе ставлення до сексуальних посягань.
МОЗ розроблена та затверджена Концепція подальшого розвитку перинатальної допомоги в Україні, яка сприяє перегляду підходів до регіоналізації, що сприятиме підвищенню доступності до якісної своєчасної допомоги матерям і дітям. Це реалізація найважливішого за роки незалежності України Національного проекту "Нове життя"- нова якість охорони материнства та дитинства", метою якого є створення сучасної перинатальної служби в усіх регіонах України.
Розвиток перинатальної допомоги розглядається як складова реформи галузі охорони здоров’я в цілому. Один із заходів для вирішення проблем в охороні здоров’я матерів та дітей є реорганізація амбулаторно-поліклінічної, та стаціонарної рододопомоги шляхом розмежування рівнів її надання та дотримання переліку стандартизованих базових послуг перинатальної допомоги відповідно до груп ризику.
Погіршує ситуацію в галузі охорони здоров'я недостатнє фінансування заходів, повільне запровадження у суспільстві засад здорового способу життя, недостатність впливу інформаційно-освітніх програм, розповсюдженість тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотичних речовин, поширення ризикованої статевої поведінки, особливо серед молоді.
Найбільші проблеми та загрози життю і здоров’ю матерів і дітей виникають серед населення груп соціального ризику, особливо за наявності обтяжуючих факторів – ризикованої сексуальної поведінки, розповсюдження інфекцій, що передаються статевим шляхом, практики численних абортів, відмови жінок від вигодовування груддю, безвідповідального ставлення до вчасного проходження диспансерних оглядів і лікування наявних захворювань репродуктивної сфери, поширеності зловживання речовинами, що викликають залежність, неналежного догляду за дітьми тощо.
Можна назвати ряд соціальних проблем, таких як: недостатня підготовка молоді до відповідального батьківства; відсутність потрібної кількості підготовлених спеціалістів до роботи з дітьми та молоддю з питань формування відповідального батьківства, значний прошарок неблагополучних сімей; недосконалість міжвідомчого підходу до медико-соціального патронажу сімей груп соціального ризику.
Існують і недоліки організації роботи служби охорони материнства і дитинства: недостатня забезпеченість лікарями первинної ланки, особливо у сільській місцевості; нераціональне і диспропорційно більше фінансування вищих рівнів надання медичної допомоги матерям, недотримання пріоритетності забезпечення реалізації національних програм охорони материнства та дитинства; недосконалість контролю за якістю медичної допомоги (як у державних, так і приватних закладах); низький рівень поінформованості (як пацієнтів, так і медиків) щодо сучасних методів контрацепції, особливо в сільській місцевості.
Упровадження в українському суспільстві засад здорового способу життя в цілому має реалізуватися через інформаційно-просвітницьку роботу серед населення щодо проблем та шляхів збереження здоров’я матерів та дітей. Необхідною умовою успішності такої роботи є активна міжсекторальна взаємодія медичних працівників, освітян, представників засобів масової інформації, громадських організацій.
Ефективним може стати впровадження так званої АВС-стратегії („abstinence”- утримання, тобто свідомий початок статевого життя в більш старшому віці, „be faithful”- вірність у стосунках, “use a condom”- використання презервативів), яка знаходить досить широке розповсюдження серед сучасної молоді.
Покращення охорони здоров’я матерів і дітей потребує підвищення якості медичної допомоги дітям і матерям, подальшого розповсюдження сучасних перинатальних та репродуктивних технологій, впровадження в практику науково обґрунтованих стандартів та протоколів лікування.
Мінімізації негативного впливу соціальних чинників сприятиме приділення першочергової уваги до проблем матерів та дітей з неблагополучних сімей; продовження розширення мережі соціальних центрів матері та дитини; забезпечення соціальної підтримки молодих сімей, удосконалення системи планування сім’ї та підготовки фахівців щодо формування відповідального батьківства. Запобіганню соціальному сирітству як негативному чиннику погіршення здоров’я дітей та потенційного фактора виникнення проблем у майбутньому дорослому житті потребує широкого залучення засобів масової інформації та громадських організацій до вирішення проблеми раннього соціального сирітства.
Слід приділити особливу увагу питанням формування репродуктивного здоров’я у дітей і молоді, підготовки майбутніх батьків до зачаття і народження дитини. Зокрема, це стосується виховання засад відповідального батьківства, відмови від шкідливих звичок у період перед і під час вагітності, оздоровлення майбутніх матерів, усвідомлення необхідності медичного обстеження перед плануванням вагітності і медичного нагляду під час неї. Окремої уваги потребує забезпечення раціонального повноцінного харчування, збалансованого за калорійностю та складом мікроелементів і вітамінів, у період вагітності і вигодовування груддю.
Важливим є покращення доступу до служб охорони репродуктивного здоров’я і планування сім’ї та сучасних методів контрацепції; забезпечення рівного сталого доступу жінок (незалежно від місця проживання та соціального статусу) до якісної медичної допомоги під час вагітності і пологів, створення умов для безпечного материнства.
Необхідно також підвищити рівень інформування населення (як жінок, так і чоловіків) стосовно безпечних і ефективних методів і засобів планування сім’ї, щодо потенційних наслідків хвороб, що передаються статевим шляхом та можливостей запобігання ризику зараження ними.
Використання цих підходів сприятиме вирішенню проблем репродуктивного здоров’я населення, покращенню охорони здоров’я матерів і дітей, і загалом – поліпшенню демографічної ситуації в Україні.
ЦІЛЬ 6: Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу ТА ТУБЕРКУЛЬОЗУ і започаткування тенденції до скорочення їХ масштабів
ЦІЛЛЮ 6 передбачено 2 завдання та 6 індикаторів:
| Завдання | Індикатори |
| Завдання 6.А: Зменшити на 13% темпи поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу | 6.1.: Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення 6.2.: Темпи поширення ВІЛ-інфекції/ СНІДу (%) 6.3.: Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення 6.4.: Рівень передачі ВІЛ від матері до дитини (%) |
| Завдання 6.В: Зменшити на 20% рівень захворюваності на туберкульоз (порівняно з 2005 роком) | 6.5. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення 6.6. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення |
Значення основних показників, які характеризують масштаби ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу за останні роки, наведені в таблиці 7.
Таблиця 7
Стан досягнення та очікувані результати реалізації ЦІЛІ 6 Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції
до скорочення їх масштабів
| | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2013 | 2015 |
| Індикатор 6.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення | ||||||||||||||
| | 12,9 | 14,4 | 18,2 | 21,0 | 25,7 | 29,3 | 34,5 | 38,1 | 41,2 | 43,2 | 44,8 | 45,2 | 47,2 | 49,1 |
| Індикатор 6.2. Темпи поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу, % | ||||||||||||||
| | – | +11,6 | +26,4 | +15,4 | +22,4 | +14,0 | +17,7 | +10,4 | +8,1 | +4,9 | +3,7 | +4.7 | +4.5 | +4.0 |
| Індикатор 6.3. Кількість померлих від хвороби, зумовленої ВІЛ, на 100 тис. населення | ||||||||||||||
| | 1,0 | 1,5 | 2,3 | 3,8 | 5,5 | 7,7 | 8,8 | 9,8 | 11,2 | 11,7 | 12,3 | 9,0 | 8,5 | 8,0 |
| Індикатор 6.4. Рівень передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, %1 | ||||||||||||||
| | – | 27,8 | 10,0 | 10,0 | 8,2 | 7,7 | 7,1 | 6,2 | 5,42 | 4,62 | 4,05 | 3,0 | 2,0 | 2,0 |
| 6,2 | 5,6 | |||||||||||||
| Індикатор 6.5. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу( у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення | ||||||||||||||
| | 60,4 | 69,5 | 76,0 | 77,8 | 81,2 | 84,4 | 83,4 | 80,1 | 78,0 | 72,9 | 68,5 | 70,7 | 68,5 | 67,5 |
| Індикатор 6.6. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення | ||||||||||||||
| | 22,3 | 22,7 | 20,5 | 21,8 | 22,7 | 25,3 | 22,3 | 22,6 | 22,4 | 18,2 | 16,6 | 18,0 | 17,0 | 15,0 |
1за 2008-2009 роки очікувані дані МОЗ, за 2010 рік – прогнозно – розрахункові дані МОЗ, оскільки встановлення наявності ВІЛ-інфекції (підтвердження/або виключення діагнозу) триває 18 місяців після народження дитини, тому національний показник визначається лише кожні два роки
2 оціночні дані за підсумками 2009 року., що були спрогнозовані у доповіді ЦРТ Україна -2010.
У таблиці наведені дані Держстату за 2010 рік, прогнозно-розрахункові значення показників на 2011 – 2015 роки.
Завдання 6.A: Зменшити на 13% темпи поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу
З огляду на значення показників цього завдання можна зробити висновок, що масштаби епідемії ВІЛ-інфекції в Україні поступово зростають, а епідемія ВІЛ-інфекції в Україні є найтяжчою серед країн Європи.
Існує багато показників, які вимірюють епідемічну ситуацію. Але два ключових показники впливу, які визначають ефективність відповіді країни на епідемію, це показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію на 100 тисяч населення та показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, на 100 тисяч населення.
В Україні, починаючи з 1999 року кількість нових випадків ВІЛ-інфекції постійно збільшувалася. У 2009 та 2010 роках було офіційно зареєстровано 19 840 та 20 489 нових випадків ВІЛ-інфекції (43,2 та 44,7 на 100 тисяч населення відповідно) – це найвищі показники за всю історію епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією, який було розпочато в країні в 1987 році.
Необхідно зазначити, що завдяки реалізації комплексу заходів, спрямованих на призупинення темпів розвитку епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків (далі - СІН), темпи приросту показника захворюваності на ВІЛ-інфекцію, починаючи з 2006 року, продовжують знижуватися. Так, за даними МОЗ, у 2006 році показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 17,7% порівняно з 2005 роком, а в 2010 році - на 3,3%, порівняно з 2009 роком.
До інших груп населення, які в останні роки все сильніше вражає епідемія, належать жінки комерційного сексу (далі - ЖКС), чоловіки, які мають секс із чоловіками (далі - ЧСЧ), засуджені та особи, які перебувають під слідством. Проте обсяги, масштаби якість та інтенсивність профілактичних втручань, які відіграють вирішальну роль у подальшому розвитку цієї інфекції, на сьогодні залишаються недостатніми для зупинення поширення ВІЛ у цих групах, а відтак для обмеження потенційного поширення ВІЛ на загальне населення. Якщо за даними програмного моніторингу МОЗ рівень охоплення профілактичними програмами СІН на кінець 2010 року складав 58,6%, то ЖСБ - лише 37,8%, ЧСЧ – 18,9%, а засуджених 22,3%. Поряд з розширенням охоплення програмами необхідно приділити належну увагу якості та інтенсивності втручань, які б змінили поведінку на більш безпечну.
До 2007 року включно парентеральний шлях передачі ВІЛ в країні був основним. Вперше у 2008 році відбулася зміна шляхів передачі – частка статевого шляху передачі стала вище. У 2009 – 2010 роках продовжувалося зростання частки осіб, які були інфіковані ВІЛ статевим шляхом, та зменшення частки парентерального, тобто внаслідок введення наркотичних речовин ін’єкційним шляхом. В 2010 році парентеральний шлях передачі ВІЛ переважав статевий лише в 3-х з 27 регіонів країни: в Дніпропетровській, Львівській областях та м. Києві.
В Україні продовжується зростання показника смертності населення від хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), а саме: з 11,2 осіб на 100 тис. населення у 2008 році; 11,7 у 2009 році; до 12,3 у 2010 році.
Вирішальний вплив на показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом, та безпосередній вплив на зниження рівня передачі ВІЛ, має рівень охоплення антиретровірусною терапією (далі - АРТ) у 80%, хоча він є недостатнім для того, щоб реально вплинути на показник смертності від захворювань, зумовлених СНІДом.
Широкомасштабне запровадження АРТ почалося в Україні в 2004 році. У 2010 році значення національного показника "Відсоток дорослих та дітей з прогресуючою ВІЛ-інфекцією, які отримують антиретровірусну терапію" становило 53%. Станом на 01.01.2011 року АРТ в Україні отримували 22 697 людей, які живуть з ВІЛ, у тому числі 2 046 дітей.
Щодо профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, то на сьогодні ця діяльність залишається єдиною з усіх профілактичних напрямків, де досягнуто досить повного охоплення заходами цільової групи. В умовах концентрованої стадії епідемії ВІЛ-інфекції практика тестування кожної жінки (яка вирішила зберегти вагітність) двічі протягом вагітності забезпечила у 2008 році виявлення понад 60,0% ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку в країні (3 973 осіб серед 6 334 віком від 18 до 49 років). Результатом цієї діяльності є суттєве зниження рівня передачі ВІЛ від матері до дитини з 27,8% у 2001 році до 6,2% в 2008 році, 5,6 % у 2009 році, хоча визначеного Доповіддю показників 5,4% та 4,6% у 2008 та 2009 роках не досягнуто.
Підписання угоди з Глобальним фондом боротьби зі СНІДом ВІЛ-інфекцією/СНІДом, туберкульозом та малярією на отримання гранту X раунду допоможе Україні розширити обсяги профілактичних втручань в групи ризику щодо зміни ризикованої поведінки, здійснити широкомасштабне охоплення лікуванням, доглядом та підтримкою ВІЛ-інфікованих осіб та хворих на СНІД, а, відтак, уповільнити розвиток епідемії ВІЛ-інфекції.
У 2010 році відбулися деякі позитивні зміни нормативно-правової бази. Нова редакція Закону України 2010 року "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ" приведена у відповідність до норм міжнародного права, визначає порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики, лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення ефективної протидії поширенню хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини, та відповідні заходи правового і соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.
Слід зазначити, що для досягнення цього завдання Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді проведено низку зустрічей з:
- керівництвом Об'єднаної Програми Системи ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) щодо виконання заходів Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД у 2009 – 2010 роках та розробки заявки щодо отримання гранту від Глобальному фонду з боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією (10 раунд) стосовно фінансування програми "Подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні";
- Координатором робочої групи з питань молоді системи ООН, керівником програми "Волонтери ООН" щодо розробки і впровадження спільних програм на 2010-2011 роки.
31 серпня 2010 року підписано Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю з Міжнародним Благодійним Фондом "Міжнародний Альянс ВІЛ/СНІД в Україні".
Також цим міністерством проведено низку всеукраїнських заходів, зокрема, акцію "ВІЛ стосується кожного", круглого столу "Молодь за здоровий спосіб життя", трансляцію відеороликів з питань толерантного ставлення до інфікованих дітей на тему "Любов та порозуміння" та "Знати недостатньо. Постарайтеся зрозуміти", спортивні змагання для дітей, інформаційно-просвітницькі акції в областях та інших профілактичних заходів.
Протягом року на сайті Міністерства у рубриці "Важливо знати" постійно розміщується інформація щодо питань із профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом пропаганди здорового способу життя серед молоді.
Крім того, поліпшення роботи щодо залучення молоді регіону до участі у всеукраїнських заходах, спрямованих на утвердження моральності, духовності, підтримки творчих ініціатив молоді та здорового способу життя дозволить прискорити розв'язати цієї проблему.
Водночас на сьогодні національні заходи з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні, незважаючи на деякі досягнення, залишаються недостатніми у ключових програмних напрямках профілактики та лікування і потребують значного та швидкого поліпшення з тим, щоб позитивно вплинути на епідемію.
Завдання 6.B: Зменшити на 20% рівень захворюваності на туберкульоз (порівняно з 2005 роком)
Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок про позитивні тенденції у напрямку зменшення захворюваності на туберкульоз.
За даними МОЗ, завдяки успішній реалізації державної політики у сфері протидії туберкульозу у 2010 році досягнуто зниження рівня захворюваності серед загального населення на 6,1 %, підлітків - на 5,2 % дітей – на 10,9 %, смертності від туберкульозу - на 7% за рахунок повного забезпечення протитуберкульозними препаратами.
Покращено якість лабораторної діагностики туберкульозу, що підвищило кількість підтверджених лабораторно випадків туберкульозу на 7%.
Незважаючи на певний прогрес, досягнутий за чотирьохрічний період реалізації заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках, зниження рівня захворюваності на туберкульоз серед загального населення на 17,8 % у порівнянні з 2005 роком та зниження рівня смертності від туберкульозу на 24,7%, рівень захворюваності на туберкульоз все ще перевищує епідемічний поріг.
Набувають надзвичайної актуальності дві проблеми: зростання захворюваності та смертності від ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ і поширення мультирезистентного туберкульозу.
У 2010 році захворюваність на туберкульоз, його поширеність та смертність від туберкульозу в Україні становила, відповідно 68,5 осіб з вперше встановленим діагнозом на 100 тис. населення; 171,4 та 16,6 померлих випадків на 100 тис. населення. За оцінками ВООЗ в Україні мультирезистентну форму мають 16% хворих з новими випадками та 44% хворих з повторними випадками туберкульозу, що на тепер становить близько 7000 хворих. У країні реєструються випадки майже невиліковного туберкульозу з розширеною медикаментозною резистентністю, кількість яких стрімко збільшується. Одночасно із зростаючою епідемією ВІЛ/СНІД, що має тенденцію до генералізації через статевий шлях передачі, швидко зростає і частка пацієнтів із ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ-інфекція (ТБ/ВІЛ), кількість яких у 2010 році становила 11% від загального числа хворих з новими випадками туберкульозу. Особливу небезпеку становить поєднання мультирезистентного туберкульозу з ВІЛ-інфекцією серед уразливих до інфікування ВІЛ груп населення. Так, за даними пілотного проекту ВООЗ у Донецькій області (2006 р.) 58% ув’язнених з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ мали мультирезистентну форму туберкульозу.
Високий рівень захворюваності на туберкульоз та поширення мультирезистентного туберкульозу обумовлені, насамперед, неефективністю заходів, спрямованих на переривання ланцюга передачі туберкульозної інфекції, через недостатнє та несвоєчасне виявлення хворих на заразні форми туберкульозу, кадрову кризу, недосконалість лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, низьку мотивацію населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатній доступ до її отримання з боку уразливих до захворювання на туберкульоз верств населення; низьку ефективність лікування хворих з новими та повторними випадками туберкульозу; недостатній інфекційний контроль в протитуберкульозних та інших закладах охорони здоров’я, низьку поінформованість медичного персоналу щодо вимог інфекційного контролю; недостатнє фінансування заходів з протидії туберкульозу; відсутність умов для забезпечення обов’язкової госпіталізації хворих на заразну форму туберкульозу, які ухиляються від лікування, тощо.
Розв'язання проблеми можливе шляхом виконання таких основних завдань, як - зміцнення системи охорони здоров’я внаслідок підвищення спроможності закладів первинної та вторинної медичної допомоги у напрямку надання протитуберкульозної допомоги;
- посилення можливостей лабораторної мережі та інших заходів та доступу для діагностики туберкульозу;
- інтеграції надання медичної допомоги, перегляду та запровадження нових навчальних програм з туберкульозу в вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, підготовки плану розвитку кадрових ресурсів, запровадження механізмів використання стратегічної інформації через операційні дослідження та аналіз систем;
– безперебійного забезпечення медичних закладів, що здійснюють лікування хворих на туберкульоз на стаціонарному та амбулаторному етапах, протитуберкульозними препаратами гарантованої якості з широким застосуванням препаратів із фіксованими дозами;
– розвитку паліативної та хоспісної медицини для хворих на туберкульоз в термінальній стадії захворювання;
- проведення профілактичних заходів та інформаційно-роз'яснювальної роботи тощо.