Тематичний план спецкурсу 5 програма спецкурсу 6 Тема Поняття злочину та його ознаки 6 Тема Склад злочину. Кваліфікація злочинів. Стадії вчинення злочинів 9 Тема Об’єкт злочину 13 Тема Об’єктивна сторона складу злочину 18 Тема Суб’єкт злочину 25
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Тема: Суб’єктивна сторона складу злочину, 32.89kb.
- План. Вступ. Поняття злочину, як суспільно небезпечного діяння. Визначення поняття, 392.15kb.
- Тема: об’єкт злочину, 45.29kb.
- Суб'єкт злочину, 35.62kb.
- Основи кримінального права поняття, предмет, метод та завдання кримінального права, 314.41kb.
- Склад злочину поняття І значення складу злочину, 796.48kb.
- Реферат на тему: Виклад фактичних обставин злочину, 50.35kb.
- Розділ 1 поняття І ознаки підбурювання до злочину, 557.87kb.
- Злочин І його види, 65.84kb.
- " Кримінальна відповідальність неповнолітніх", 281.66kb.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК). Визначення поняття „співучасть” включає в себе об’єктивні та суб’єктивні ознаки. До об’єктивних ознак належать:
- наявність двох чи більше суб’єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину;
- спільність їх участі у злочині, спільні суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між спільними діями та наслідками цих дій.
До суб’єктивних ознак належить спільний умисний характер діяльності співучасників та наявність спільної мети.
Першою ознакою, яка з об’єктивної сторони свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочину, які мають володіти ознаками суб’єкту злочину. Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб’єктами злочину не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб’єктом злочину, а інші – ні.
Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об’єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний зв’язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності із вчинення злочину.
З суб’єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т.ч. виконавця чи співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій (бездіяльності) на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним. Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов’язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.
Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного злочину. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необмеженого злочину.
Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.
Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне (опосередковане виконання), вчинила злочин, передбачений КК. Виконавцем (співвиконавцем) злочину може бути лише особа, яка згідно з чинним КК України є суб’єктом злочину. У тих складах злочину, де суб’єкт є спеціальний, коло виконавців злочину обмежується особами, які наділені ознаками спеціального суб’єкта злочину. Однак організатором, підбурювачем, посібником можуть бути і особи, які наділені лише ознаками загального суб’єкта злочину.
Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.
Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювач схиляє конкретного суб’єкта до вчинення відповідного злочину, передбаченого чинним КК України (крадіжки, вбивства тощо). Заклики загального характеру, що не спрямовані на схилення конкретної особи до вчинення конкретного злочину, не є підбурюванням до вчинення злочину.
Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Розрізняють два види пособництва: а) інтелектуальне пособництво – надання порад, вказівок і заздалегідь обіцяне приховування знарядь чи засобів вчинення злочину, злочинця, слідів злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом; заздалегідь обіцяне придбання чи збут предметів, здобутих злочинним шляхом; заздалегідь обіцяне сприяння іншим чином приховати злочин; б) фізичне пособництво – надання засобів чи знарядь, усунення перешкод для вчинення злочину іншими співучасниками.
Залежно від ступеня узгодженості співучасників можна виокремити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.
Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об’єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Вона характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об’єктивної сторони злочину. Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. За наявності складної форми співучасті дії (бездіяльність) учасників виходять за рамки спів виконавства і утворюють різні види співучасників. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками.
У ст.28 КК передбачається поділ форм співучасті в залежності від наявності та змісту попередньої змови, кількості учасників та ступеню їх зорганізованості:
1) злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою;
2) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення;
3) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;
4) злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Постанова Пленуму ВСУ №13 від 23 грудня 2005 р. в п.11 вказує, що стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо). На здатність об’єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.
Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
В процесі застосування інституту співучасті виникають так звані спеціальні питання співучасті. До них належать:
1. Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом. При співучасті у злочині зі спеціальним суб’єктом дії виконавця (спеціального суб’єкта) кваліфікуються лише за відповідною статтею (частиною статті) КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Дії інших співучасників, які не є спеціальними суб’єктами, слід кваліфікувати за частинами 3-5 ст.27 КК України (залежно від виконуваних функцій) і за тією ж статтею (частиною статті) КК, що й дії виконавця злочину (спеціального суб’єкта).
2. Невдала співучасть. Невдалим може бути підбурювання та пособництво. Невдале підбурювання – підбурюваний, давши попередньо згоду вчинити злочин, відмовився від вчинення злочину. Планований підбурювачем виконавець не підлягає кримінальній відповідальності. Підбурювач підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину.
Невдале пособництво – передбачуваний виконавець спочатку погодився на сприяння посібника, але пізніше відмовився від вчинення злочину або якщо допомога посібника запізнюється і надається після закінчення злочину або надається помилково іншій особі, яка не планувала і не вчиняла злочину. Пособник підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину.
3. Безнаслідкова співучасть. Має місце тоді, коли умисне діяння співучасників злочину не досягло злочинного результату незалежно від їх волі. Залежно від обставин справи виконавець злочину підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або замах на злочин. Інші співучасники злочину підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у готуванні до злочину чи співучасть у замаху на злочин.
4. Провокація злочину – це умисні дії суб’єкта злочину, які полягають у підбуренні іншого суб’єкта до вчинення злочину з метою його подальшого викриття перед компетентними органами держави чи іншими особами. Такі дії належить кваліфікувати як співучасть у вчиненні даного злочину у виді підбурювання. Ст.370 КК України передбачає кримінальну відповідальність за провокацію хабара.
5. Ексцес виконавця – вчинення співучасником злочину іншого злочину, який не охоплювався прямим чи непрямим умислом інших співучасників злочину. Кримінальній відповідальності за вчинення цього іншого злочину підлягає лише його виконавець. Кількісний ексцес виконавця – співучасник вчиняє інший однорідний злочин (наприклад, він вчиняє розбій, тоді як умислом інших співучасників охоплювалося вчинення крадіжки). Якісний ексцес виконавця – співучасник вчиняє інший – неоднорідний злочин (наприклад, під час вчинення спільно з іншими співучасниками крадіжки він вчиняє умисне вбивство, вчинення якого не охоплювалося умислом інших співучасників).
6. Добровільна відмова співучасників злочину (ст.31 КК). Виконавець не підлягає кримінальній відповідальності у разі добровільної відмови від доведення злочину до кінця лише за наявності умов, передбачених ст.17 КК. У разі добровільної відмови виконавця від доведення злочину до кінця інші співучасники злочину підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Організатор, підбурювач чи посібник не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові, якщо вони відвернули виконання злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою посібника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників злочину виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
Причетність до злочину – це суспільно небезпечне, кримінально-протиправне, винне діяння суб’єкта злочину, яке хоча й пов’язане із вчинения або вчинюваним іншою особою злочином, але не перебуває з ним у причинному і винному зв’язку, з огляду на що не є співучастю у ньому, проти потурає вказаному злочину або перешкоджає своєчасному його попередженню, припиненню або розкриттю (виявленню), у зв’язку з чим воно у передбачених КК України випадках визнається злочином. Види причетності до злочину:
- заздалегідь не обіцяне приховування злочину;
- заздалегідь не обіцяне потурання вчиненню злочину;
- заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом;
- неповідомлення (недонесення) про злочин (такого виду причетності до злочину чинний КК України не передбачає).
Заздалегідь не обіцяне приховування злочину тягне кримінальну відповідальність за ст.396 КК України лише у випадку приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин. До числа близьких родичів належать батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п.11 ст.32 КПК України).
Заздалегідь не обіцяне потурання вчиненню злочину – це винна, пасивна поведінка (бездіяльність) суб’єкта злочину, яка не обіцяна до початку або під час вчинення злочину і полягає у невиконанні ним свого обов’язку запобігти вчиненню злочину або припинити його вчинення, за наявності можливості вчинити такі дії.
Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом є злочином, передбаченим ст.198 КК України, за умови відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Легалізація майна, одержаного злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбачений ст.209 КК України.
Тема 8. Множинність злочинів
Множинність злочинів – це вчинення однією особою двох або більше злочинів. Множинність характеризується якісними та кількісними ознаками. Кількісною ознакою множинності є вчинення особою декількох (2 та більше) злочинів, кожний з яких є самостійним, одиничним злочином.
Одиничний злочин може бути простим та складним. Проста форма одиничного злочину характеризується одним суспільно небезпечним діянням, яке причинно зумовлює настання одного суспільно небезпечного наслідку, та передбачене в законі в якості одного складу злочину (ст.185 КК – крадіжка).
Складними формами одиничного злочину є продовжувані, триваючі та складені злочини. Продовжуваний злочин (ч.2 ст.32 КК) – це злочин, що складається із двох чи більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реалізацією єдиного злочинного наміру винної особи. Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин. Триваючий злочин – це злочин, який розпочатий дією або бездіяльністю суб’єкта і далі продовжується безперервно протягом певного часу (ст.146, 164 КК). Складений злочин – це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином (ч.2 ст.187 КК).
Формами множинності злочинів є повторність, сукупність та рецидив. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. У разі, коли повторність передбачена КК як кваліфікуюча ознака відповідного злочину, вчинення 2-х чи більше таких злочинів, передбачених однією статтею, кваліфікується за тією частиною статті, якою передбачено цю ознаку. Якщо один чи декілька із вчинених винним повторних злочинів підпадають під норми КК, які є особливо кваліфікованими складами, вчинене кваліфікується за тією частиною відповідної статті, яка передбачає найбільш тяжке покарання. Окрема кваліфікація за ознакою повторності у цих випадках не потрібна, проте у відповідних процесуальних документах обов’язково має бути вказана і така ознака вчинених злочинів, як повторність. У разі вчинення винним 2-х або більше злочинів, передбачених статтею КК, яка не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину повторно, вчинене кваліфікується за статтею, яка передбачає основний, а за наявності інших кваліфікуючих обставин – кваліфікований склад даного злочину. Факт вчинення злочину повторно може бути враховано як обставину, що обтяжує покарання (п.1 ч.1 ст.67 КК).
Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК (п.1 примітки до ст.185 КК, ч.2 ст.307). Якщо винний вчинив 2 або більше передбачених різними статтями КК злочинів, які закон визнає повторністю, кожен із вчинених злочинів кваліфікується за відповідною статтею КК, але другий і наступні злочини – за частиною відповідної статті КК, яка передбачає вчинення зазначеного злочину повторно.
Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Сукупність злочинів може бути ідеальною і реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікуються окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК.
Не є ідеальною сукупністю конкуренція кримінально-правових норм. Така конкуренція виникає, коли вчинене підпадає під ознаки двох або більше норм КК, одна з яких є спеціальним варіантом іншої (ч.1 ст.377 по відношенню до ст.129). У випадках конкуренції норм вчинене діяння кваліфікується тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму.
Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. При цьому немає значення, кваліфікуються всі вчинені винним злочини за однією чи різними статтями Особливої частини КК. Рецидив визнається як у випадках, коли винний вже відбув покарання за попередній злочин, так і у випадках, коли новий умисний злочин вчинено особами, які звільнені від відбування покарання або яким невідбуту частину покарання замінено більш м’яким покаранням.
Деякими статтями Особливої частини КК (ст.ст.133, 164, 165, 201) рецидив тотожних злочинів (спеціальний рецидив) передбачено як кваліфікуючу ознаку вчинення злочину. Ця обставина, як правило, формулюється шляхом вказівки на вчинення відповідного злочину „особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею” або іншим подібним чином. Якщо рецидив законом не визнається кваліфікуючою ознакою відповідного злочину, то він може бути врахований як обтяжуюча покарання обставина (п.1 ч.1 ст.67 КК).
Множинність злочинів враховується при:
- кваліфікації злочинів (кваліфікуючі обставини);
- призначенні покарання (п.1 ч.1 ст.67 КК);
- вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності та покарання.
Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст.45-48 КК. Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням. Це ж стосується випадків наявності рецидиву, пов’язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину.
За певних умов вчинення нового злочину призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч.3 ст.49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч.4 ст.80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.